.

Вінницька область (реферат)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1259 20686
Скачать документ

Реферат на тему:

Вінницька область

Історія, адміністративний поділ регіону та демографічна довідка

Вінниччина – це частина подільського краю, історія якого розпочинається
ще в ХІІ столітті, коли північна частина сучасної Вінницької області
входила до складу так званої Болохівської землі. В часи
монголо-татарської навали вперше з’являється назва Поділля.

Після битви на Синіх Водах (1362 р.) Поділля входить до складу великого
князівства Литовського як окрема адміністративна одиниця – Подільська
земля. У 1566 року було створено Брацлавське воєводство у складі трьох
повітів – Брацлавського, Вінницького і Звенигородського. За Люблінською
унією 1569 року Брацлавське воєводство відійшло до Речі Посполитої.
Місто Вінниця, розташоване на річці Буг, уперше згадується як литовська
фортеця під 1363 рік.

На Подільській землі формувались і вели національно-визвольну боротьбу
полки під проводом Богдана Хмельницького та Івана Богуна, Данила Нечая і
Максима Кривоноса. Вінниччина була ареною гайдамаччини і Коліївщини на
чолі з Максимом Залізняком та Іваном Гонтою.

Після другого поділу Польщі в 1793 році Поділля в складі Правобережної
України відходить до Російської імперії. 20 лютого 1796 року у Вінниці
було відкрито Брацлавське намісництво, а згодом за указом Павла І була
утворена Подільська губернія з центром у Кам’янці-Подільському. В 1917
році центр Подільської губернії переміщується до Вінниці. В часи другої
хвилі визвольних змагань у Вінниці тричі працював уряд УНР.

27 лютого 1932 року в зв’язку з введенням в Україні обласного
територіального поділу було утворено Вінницьку область з відповідними
обласними органами управління. Територія її складає 26,5 тис. кв. км, що
становить 4,5% території держави.

З Вінниччиною пов’язані імена багатьох відомих діячів – російського
фельдмаршала О. Суворова, декабриста П. Пестеля, поетів О. Пушкіна, М.
Некрасова, Т. Шевченка, Лесі Українки, письменників І. Котляревського,
Марко Вовчок, М. Коцюбинського, Ярослава Івашкевича, композиторів П.
Чайковського, М. Леонтовича. У садибі Вишня, що у Вінниці, останні 20
років свого життя провів видатний хірург і анатом, громадський діяч і
педагог М. Пирогов. Нині тут функціонує національний музей-садиба, й у
склепі вже 120 років поспіль зберігається забальзамоване тіло вченого.
Біля Вінниці знаходиться укріплений район – об’єкт “Вервольф”, де в
1942-1944 роках була ставка Гітлера.

Нині Вінницька область має в своєму складі 27 сільських районів і три
райони в обласному центрі, 18 міст, серед яких 6 – обласного значення,
29 селищ міського типу, 1466 сіл та хуторів. Найбільшими містами області
є Вінниця (356,6 тис. жителів), Жмеринка (37,2 тис.),
Могилів-Подільський (33,2 тис.), Хмільник (27,9 тис.), Козятин (27,6
тис.), Ладижин (23,8 тис.). Станом на 5 грудня 2001 року населення
Вінницької області складало 1 млн. 772,4 тис. чол., з них 818,9 тис. –
міське, 953,5 тис. – сільське.

За професійною структуризацією серед зайнятого населення налічується
326,4 тис. працівників сільського, лісового та рибного господарства,
127,5 тис. – промисловості, 105,9 тис. – торгівлі та сфери послуг, 59,0
тис. – освіти, 51,1 тис. – охорони здоров’я та соціальної допомоги, 44,7
тис. – транспорту та зв’язку.

За даними всеукраїнського перепису від 5 грудня 2001 року, в області
проживають представники 92 національностей, серед яких 91,5% становлять
українці, 5,9% – росіяни, 1,4% – євреї, 0,4% – поляки, 0,26% – білоруси,
0,2% – молдовани.

Динаміка розвитку політичних партій регіону

У Вінницькій області партійне будівництво розвивається під впливом
загальноукраїнських тенденцій, зберігаючи і певні регіональні
особливості. Основними з них є досить високий рівень недовіри до партій
з боку сільського населення, відсутність достатнього досвіду
партбудівництва і дефіцит підготовлених партійних менеджерів, наявність
серед впливових лідерів вихідців із панівної в минулому ідеологічної
системи, нав’язування лідером власних політичних концепцій та
світоглядних ідеологем, незавершеність структуризації української
політичної сфери, коли окремі ідеологічні ніші або залишаються
незайманими, або заповнюються кількома партіями водночас, стихійна
міжпартійна міграція.

В області зареєстровано загалом 65 осередків політичних партій. Серед
найбільш чисельних і структурно розбудованих – обласні осередки таких
політичних структур, як НДП, АПУ, Партія регіонів, СДПУ(о), КПУ та ін.
Чисельність ВОО НДП, очолюваної заступником глави облдержадміністрації,
депутатом обласної ради С. Татусяком, становить 20 тис. чол., а її
місцеві осередки створені в кожному районі – загалом діє 18 міських, 28
селищних, 529 сільських структур. Осередки АПУ, чисельність яких складає
12,8 тис. чол., діють у більшості районів області; обласним лідером
партії є начальник головного управління сільського господарства та
продовольства облдержадміністрації В. Черній. Обласна організація Партії
регіонів, осередки якої створено в більшості районів і міст краю,
налічує 8 тис. чол. Головою її є заступник глави облдержадміністрації В.
Гаврилюк. Лідером ОО СДПУ(о), що має 7,5 тис. членів і 76 місцевих
осередків, обрано заступника глави облдержадміністрації М. Дмитренка.
Регіональні осередки КПУ, сукупне членство яких дорівнює 6,5 тис. чол.,
діють у кожному районі; секретарем ВОО КПУ є народний депутат України В.
Петров. ВО “Батьківщина” під керівництвом депутата Вінницької міськради
О. Вітенка налічує 5 тис. членів і 35 місцевих осередків. Членство ВОО
ПППУ під проводом заступника глави облдержадміністрації П. Кузнєцова
складає 4 тис. чол., а її місцеві осередки діють у кожному районі та у
великих містах області.

Виборчі процеси в регіоні

Різні виборчі стратегії, застосовані в ході виборчої кампанії 2002 року
блоками “За єдину Україну!” і “Наша Україна”, дали й різні результати.
Якщо “Наша Україна” набрала в області 29% голосів виборців, то за другий
блок проголосувало лише 7%. Основною причиною досить значної амплітуди
коливання симпатій виборців виявилася неспроможність суб’єктів виборчого
процесу оперативно реагувати на різку зміну електоральних настроїв у
регіоні. Якщо на парламентських 1998 року та на президентських виборах
1999 року в області переважали протестні настрої лівого спрямування, то
на виборчу кампанію 2002 року відчутний вплив справила правоцентристська
національно-демократична риторика. Такою обставиною значно краще
скористалася “Наша Україна”. Натомість блок “За єдину Україну!” на
регіональному рівні далеко не повною мірою врахував деякі особливості та
можливості місцевих осередків партій-учасниць блоку. За своєю
чисельністю, структурою, представництвом в органах місцевої влади та
рівнем впливовості серед населення області вони виявилися різними.
Основний тягар вирішення організаційних та ідейно-політичних проблем
взяла на себе НДП, частково АПУ та Партія регіонів, інші ж – “Трудова
Україна” та ПППУ – по суті, не мали в області достатнього впливу. Однак
під час виборчої кампанії партії-суб’єкти блоку “За єдину Україну!”
(крім НДП) самоусунулися від агітаційно-пропагандистської роботи серед
електорату, не змогли запропонувати адекватні ситуації форми і методи
ведення виборчої кампанії, покладаючи більше надій на використання
адмінресурсу.

Інші суб’єкти виборчого процесу, які подолали в області 4-відсотковий
бар’єр, вели свої кампанії в агресивно-наступальному стилі, повною мірою
використовуючи можливості критикувати дії чинної влади, і здобули,
відповідно, прохідні результати: СПУ – 23%, БЮТ – 12%, КПУ – 11% голосів
виборців (див. табл. 2).

Кількість виборців, які взяли участь у голосуванні, становила 1 млн. 42
тис. 566 осіб (75,4%).

Вдало, виважено і технологічно провели свою виборчу кампанію в
мажоритарних округах П. Порошенко, Г. Калетнік, Г. Кальніченко, М.
Катеринчук, М. Одайник, В. Майстришин, В. Антемюк, а також на виборах
міських голів: Вінниці – О. Домбровський, Ладижина – В. Коломєйцев,
Могилева-Подільського – П. Бровко.

Результати президентських виборів 1999 року

В першому турі голосування 31 жовтня Леоніда Кучму підтримали 181635
виборців (17,11%), Петра Симоненка – 204393 (19,25%).

За результатами другого туру голосування 14 листопада Л. Кучма здобув
359833 голосів виборців (33,9%), а П. Симоненко – 628399 (59,2%).

Участь політичних партій у формуванні місцевих та регіональних органів
влади

Певний вплив на діяльність місцевих органів виконавчої влади і місцевого
самоврядування справляють партії, які входять до складу Політичної
консультативної ради при обласній раді і облдержадміністрації, а також
ті, які мають свої депутатські групи і фракції у представницьких органах
(це НДП, СПУ, КПУ, АПУ, СДПУ(о), об’єднання “Жінки України” та ін.).

Здатність впливати на прийняття політичних рішень є одним із ключових
показників, що характеризують позиції партії в політичному середовищі.
Найбільш вагому роль у прийнятті рішень відіграють обласні організації
НДП (5,2 бала за 7-бальною шкалою), а також ПППУ (4,0 бала), СПУ (3,8
бала), СДПУ(о) (3,3 бала).

Цікаво відзначити і зворотний процес, тобто підтримку політичних партій
регіональними та місцевими органами влади. Режимом найбільшого сприяння
з боку влади користуються НДП, СДПУ(о), ПР, АПУ, найменшого – ПСПУ,
“Батьківщина”, СПУ, КПУ. Перетворення України на республіку з
президентською формою правління поступово спричинилося до зміни
регіонального управління, обмеження функцій рад та зміцнення виконавчої
влади. 1992 року главою виконавчої влади на рівні області став
представник Президента України. Саме ці повноваження і виявилися
предметом суперечок та боротьби між виконавчими і представницькими
владними структурами, які вступили в жорстке змагання за реальне
верховенство.

Політичні конфлікти в регіоні

Основними причинами конфліктів є законодавча неврегульованість
підпорядкування владних структур різних рівнів, однаковий рівень
легітимності лідерів, обраних населенням того чи іншого регіону.
Особливо яскраво негативні наслідки законодавчої неврегульованості цієї
системи проявилися в ланках “область – центр”, “область – обласний
центр”, “влада – опозиція” тощо. Це нерідко призводило до виникнення
гострих і затяжних конфліктів. У Вінницькій області за вісім років
змінилося 6 глав облдержадміністрації, у багатьох районах мінялися глави
райдержадміністрацій. Апогеєм протистояння влади і опозиції став період
перебування на керівних посадах голови міськради, міського голови, глави
облдержадміністрації Д. Дворкіса, якого 1998 року було обрано народним
депутатом за списком ВО “Громада”.

Іншим видом політичного конфлікту в регіоні була реакція на гостре
протистояння влади і опозиції, зумовлене т. зв. “касетним скандалом”.
Навесні 2001 року і восени 2002-го в області пройшли масові акції
протесту проти посилення авторитарних владних тенденцій, необ’єктивності
розслідування “справи Г. Гонгадзе”. Місцева влада натиск опозиційних сил
витримала, їй вдалось уникнути силових методів утихомирення масового
невдоволення. Водночас перевести вирішення проблем у судово-правове
русло конфліктуючим сторонам не вдалося.

Регіональні лідери

Вибори стали дзеркальним відображенням стану регіональної еліти –
керівників цент-ральних та місцевих органів влади, лідерів політичних
партій, громадських діячів, відомих науковців і митців, підприємців,
журналістів та інших ключових постатей, які помітно впливають на процес
прийняття рішень, що стосуються регіону. Серед них найвищий рівень
популярності мали голова Вінницької обласної ради Юрій Іванов, заступник
глави облдержадміністрації Сергій Татусяк, народні депутати України
Григорій Калетнік, Олег Зарубінський (обидва – представники блоку “За
єдину Україну!”), Петро Порошенко (блок “Наша Україна”), Анатолій
Матвієнко (блок Юлії Тимошенко), Микола Мельник (СПУ), вінницький
міський голова Олександр Домбровський, перший заступник глави
облдержадміністрації Григорій Заболотний.

Аналіз стану регіональної економіки

Економіка Вінницької області має яскраво виражений аграрно-промисловий
характер. Із цим пов’язана специфіка обласного бюджету, який на 60%
складається з фінансових надходжень від сільського господарства і
переробних галузей АПК. Сезонний характер формування бюджету області
вимагає значної уваги й ефективних рішень щодо розвитку регіональної
економіки. На Вінниччину припадає 12,7% обсягу промислово-виробничого
потенціалу України, 2% вартості основних виробничих фондів та 2,6%
випуску промислової продукції.

Промисловий комплекс нараховує 369 підприємств. Упродовж 2002 року цими
підприємствами було вироблено продукції в діючих цінах на суму 3055,1
млн. грн. Приріст промислового виробництва в порівнянні з відповідним
періодом минулого року склав 4,0%.

Це стосується більшості підприємств харчової промисловості, на які
припадає 56,2% обсягів промислового виробництва. У 2002 році виробництво
продукції м’ясної промисловості зросло в області на 20,1%, промислова
переробка овочів та фруктів – на 60,4%, виробництво молочної продукції –
на 10,6%, напоїв – на 32,8%. Проблемними залишаються хімічна і
нафтопереробна галузі, де спад виробництва склав 20%. Основні причини
цього пов’язані з неоперативним переходом на випуск нових видів
продукції, недостатньою універсифікацією виробництва. Складною
залишається ситуація із завантаженням Ладижинської ТЕС: протягом року
працювали практично лише 2 блоки станції із 6.

Індустріальний потенціал області демонструють такі підприємства, як
Ладижинська ГРЕС, об’єднання “Жовтень”, “Інфракон”, “Маяк”, “Кристал”,
“Вінницький підшипниковий завод”, “Хімпром”, десятки підприємств
переробної та легкої промисловості.

Розвиток малого та середнього бізнесу

Невід’ємною складовою ринкових реформ є всебічна підтримка розвитку
малого підприємництва – одного з дієвих чинників економічного розвитку.
Загалом на Вінниччині закріпилися позитивні тенденції в розвитку
підприємництва. За розрахунками Держкомпідприємництва України, за
інтегрованим показником розвитку малого підприємництва Вінницька область
перемістилась у 2001 році із 17 місця за результатами 2000 року на
11-те.

?2001 роком на 1112 одиниць, або на 27,5%. Кількість малих підприємств
на 10 тис. населення збільшилася по області на 6 одиниць і дорівнювала в
2002 році 36.

Загалом малі підприємства працюють ефективніше. Майже дві третини їх
працюють прибутково: одержали прибуток 61,2% від загальної кількості
підприємств малого бізнесу. Обсяг виробленої продукції на малих
підприємствах зріс у 2002 році на 22,7%, а її питома вага склала в
загальних обсягах виробництва 9,8% (по Україні – 7,3%). У 2002 році на
малих підприємствах області було створено понад 3 тис. нових робочих
місць, що справило позитивний вплив на скорочення рівня безробіття в
регіоні.

Оцінка бюджетних процесів та міжбюджетних відносин в області

Прийняття Бюджетного кодексу позитивно позначилося на розвитку бюджетних
відносин на регіональному рівні. За 2002 рік до зведеного бюджету
області надійшло 771,5 млн. грн., що на 91,1 млн. (13,4%) більше, ніж за
2001 рік. Мобілізовано до державного бюджету коштів на суму 399,6 млн.
грн., або на 31,7 млн. грн. (8,6%) більше, ніж попереднього року. Доходи
на душу населення в області склали в середньому 53 грн. (по Україні – 59
грн.) – за цим показником Вінниччина утримує 9 місце в державі. Видатки
на душу населення в області дорівнювали 43 грн. (по Україні – 47,6
грн.), забезпечивши регіону 13 місце в державі.

В області функціонує 736 бюджетів різних рівнів – районних, міст
обласного і районного значення, селищних і сільських. Реалії 2000 року
засвідчили подальшу тенденцію до зменшення питомої ваги доходів і
видатків місцевих бюджетів у ВВП: доходи становили 8,1%, видатки – 9,7%.

Складним завданням виявилося виконання сільських бюджетів і бюджетів
міст районного підпорядкування, 30% яких не були виконані по доходах.
Водночас була зафіксовано збільшення надходжень від прибуткового податку
з громадян, що пов’язано із зростанням в області середньомісячної
зарплати з 216 грн. у 2001 році до 260 грн. у 2002-му.

Стан приватизаційних процесів

Реструктуризація державного майна у Вінницькій області розпочалася ще в
1992 році. За цей період було роздержавлено 2350 об’єктів, у т. ч. 894
об’єкти державної власності та 1456 – комунальної. Серед реформованих
об’єктів налічується 1681 об’єкт малої приватизації, 423 великих і
середніх підприємства, 152 об’єкти незавершеного будівництва, 47
об’єктів соціальної сфери та 47 об’єктів групи Е (частки, паї в майні
господарських товариств). Приватизація здійснювалася шляхом викупу (1017
об’єктів), продажу акцій ВАТ (568), продажу на аукціоні (568), оренди з
викупом (166), за конкурсом (28).

Протягом 2002 року до бюджетів різних рівнів від продажу державного
майна надійшло в області 5,6 млн. грн. Таким чином, регіональне
відділення Фонду державного майна виконало планове завдання на 185,5%.

Стан аграрної реформи в регіоні

Аграрний сектор економіки області є одним із найпотужніших в Україні.
Станом на 1 січня 2003 року на її території сформувалося 822
сільськогосподарських підприємства на приватній основі, а саме 33
фермерських та 121 приватно-орендне господарство, 458 господарських
товариств, 198 сільськогосподарських кооперативів, 2 обслуговуючих
кооперативи, 10 інших формувань. Окрім цього діють 1190 селянських
(фермерських) господарств та 524 особистих підсобних господарства
населення, за якими закріплено 1836,4 тис. га сільськогосподарських
угідь. Основна маса сільгосппідприємств у ході реформування зберегла
цілісність земельного і майнового комплексів.

Площа сільськогосподарських угідь (по всіх товаровиробниках, включаючи
підсобні господарства) станом на 1 січня 2002 року складає 2018,9 тис.
га, або 4,8% угідь України. Обсяг сільськогосподарського виробництва за
2002 рік (у порівнянних цінах 2001 року) становив 3619,2 млн. грн. За
обсягом валової продукції сільського господарства в 2001 році область
посіла 4 місце. По всіх видах продукції в 2002 році забезпечено приріст
у середньому на 5-8%.

В області здійснюється значна робота з реформування аграрного сектора.
Станом на 1 січня 2003 року 97,1% громадян, які мають відповідні права,
отримали сертифікати на земельну частку (пай), а 30% із них уже поміняли
їх на державні акти.

Зовнішня торгівля, інвестиційний та інноваційний розвиток

Зовнішньоекономічний оборот товарів і послуг за січень-листопад 2002
року склав 308,3 млн. дол. США, експорт – 200,4 млн., імпорт – 107,9
млн., баланс сягнув величини +92,5 млн. дол.

Динаміка змін рівня інвестиційної привабливості області виявилась однією
з найвищих в Україні. За рейтингом інвестиційної привабливості
Вінниччина вийшла на 6 місце в Україні. Основним джерелом ресурсів
виступає приватний капітал, який інвестує ті підприємства, котрі
створили сприятливі умови для ведення прозорого бізнесу, мають належну
ресурсну базу та інфраструктуру, що дозволяє забезпечити окупність
інвестицій. Показовим є інвестиційний проект “Поділля-ОБСТ” та СП “Лука”
із загальною сумою інвестицій понад 20 млн. дол., потребою в 100 тис.
сезонних робочих місць та сезонними виплатами на руки 600-700 тис. грн.
На Немирівське українсько-чеське підприємство ТОВ “Аквапласт” надійшло
2002 року інвестицій на суму 1,7 млн. дол. Компанія “Немирів”
інвестувала у розширення виробництва нового заводу, на якому планується
створити ще 300 додаткових робочих місць, 10 млн. дол. США. На ВАТ
“Тульчинський маслосирзавод” інвестовано у виробництво понад 4 млн. грн.
З початку процесу інвестування в економіку області надійшло 37,9 млн.
дол. США прямих іноземних інвестицій, що в розрахунку на одного жителя
області становить 21,5 дол.

Інноваційну діяльність у 2002 році здійснювали 64 промислових
підприємства. Протягом року було введено в дію 3 автоматичні та 4
механізовані потокові лінії, впроваджено 19 нових технологічних
процесів. На підприємствах області освоєно виробництво 1226 нових видів
продукції, майже 95% яких становлять товари народного споживання.

Загалом економічний розвиток області характеризується закріпленням
тенденцій до стабілізації, нарощенням обсягів виробництва, покращенням
фінансового стану, зменшенням суми допущених збитків та кількості
збиткових підприємств.

Загальна оцінка рівня забезпеченості населення соціальними послугами

Важливе місце в розвитку регіону посідає соціально-гуманітарна сфера,
яка визначає добробут людей, рівень цивілізованості, освіченості,
загальної культури. Одним з основних чинників її стабілізації є
ефективна система оплати праці. Однак законодавчо-правова
неврегульованість оплати праці за умов кризового стану економіки не дала
можливості досягти відчутного збільшення реальних доходів населення.
Заробітна плата перестала виконувати економічні функції і перетворилася
на соціальну допомогу. Станом на 1 листопада 2002 року середньомісячна
заробітна плата по області складала 283,92 грн. (77,8% від прожиткового
мінімуму для працездатної особи), і за її рівнем область перебувала аж
на 21 місці серед регіонів України (відповідний показник по Україні за 9
місяців 2002 року становив 364,37 грн.).

На Вінниччині послідовно реалізувалися державні та регіональні програми
“Діти України”, “Програма роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005
роки”, “Українська родина”, “Національна програма патріотичного
виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку
духовності та зміцнення моральних засад суспільства”, “Програма
забезпечення кінообслуговування населення Вінницької області”.

Важливим показником розвитку соціальної сфери є стан ринку праці. Рівень
зареєстрованого безробіття станом на 1 січня 2003 року складав по
області 3,9% працездатного населення. Кількість громадян, які мали
статус безробітного в 2002 році, скоротилася на 11,6% і становила на
початок 2003 року 35,9 тис. осіб. Пенсіонерів у Вінницькій області на
початок 2002 року налічувалося 558 тис. чол., із них за віком – 413 тис.
чол.

У 2002 р. збільшились обсяги соціальних послуг, що надавалися службою
зайнятості. За сприяння центрів зайнятості було працевлаштовано 37,7
тис. незайнятих громадян, що на 17,8% більше, ніж у 2001 році.

У 2002 році понад 3 тис. безробітних започаткували власний бізнес
завдяки отриманню одноразової допомоги по безробіттю на загальну суму
3,9 млн. грн., що є одним із найвищих в Україні показників.

Оцінка розвитку ЗМІ регіону

Газети, телебачення та радіо слід вважати одним із найдієвіших
механізмів впливу на формування громадської думки. Їх використання
дозволяє ефективно проводити виборчі кампанії, формувати ставлення
населення до тих чи інших суспільних питань.

Станом на 1 січня 2003 року у Вінницькій області було зареєстровано 241
газету різних форм власності і видів засновництва. Фактично ж із них
функціонує тільки 91 видання, зокрема 65 україномовних, 13
російськомовних і стільки ж українсько-російських. Загальний разовий
наклад усіх регіональних друкованих видань становить 850 тис.
примірників. Засновниками 33 обласних, міських та районних газет є
органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. В області
налічується 25 поліграфічних підприємств, 12 з яких належать до
комунальної власності територіальних громад.

Найбільш тиражними і впливовими серед комунальних видань є газети
“Вінниччина” (засновником її є облрада, а наклад дорівнює 29462 прим.),
“Подолія” (засновник – облдержадміністрація, наклад – 44272 прим.),
“Нове місто” (Ладижин, 4550 прим.), “Вінницька газета” (6505 прим.).
Серед комерційних видань найвищою популярністю користуються тижневики
“33-й канал” (62 тис. прим.), “Вінницькі відомості” (26150 прим.),
“Ділова Вінниччина”, “Панорама”, “RIA-новости”.

У Вінницькій області діє 57 телерадіоорганізацій, у т. ч. 4
телевізійних, 10 – кабельного телебачення, 43 радіоорганізації.
Переважна більшість телерадіоорганізацій мають недержавну форму
власності, державною є лише Вінницька обласна телерадіокомпанія, а в
комунальній власності перебуває тільки телестудія “ВІТА”.

План віщання на 2002 рік відповідав держзамовленню і складав 3650 годин
загального телемовлення та 3738 годин радіомовлення.

У структурі обласної державної телерадіокомпанії працюють такі редакції,
як телевізійні ВДТ-6, “Вінниччина”, “ВІТА”, редакція проводового
радіомовлення, редакція “Радіо “Хвиля”, ефірне радіомовлення, яке
виходить на частоті 873 кГц. Останнім часом зміцнилася
матеріально-технічна база цієї ТРК за рахунок установлення системи
комп’ютерного монтажу новин та випуску блоку новин у прямому ефірі.

За рівнем впливу на формування громадської думки регіональні ЗМІ
шикуються за 7-бальною шкалою так: газета “33-й канал” (5,3 бала),
радіостудія “Місто над Бугом” (5,1), обласне радіо (5,0), газета
“Вінницькі відомості” (4,4), телестудія ВДТ (4,1), газета “Подолія”
(4,0), газета “Вінниччина” (3,8).

Найбільш резонансним інформаційним конфліктом у регіоні був судовий
позов лідера КПУ П. Симоненка до облдержадміністрації та її газети
“Подолія”. Справу розглядає нині Ленінський районний суд м. Вінниці.
Судові засідання постійно відкладалися через неявку сторін.

Іншим інформаційним прецедентом є закриття в 2002 році одного з
найпопулярніших телеканалів області “Іштар”. За офіційною версією,
основною причиною цього стало неподовження Національною радою з питань
телерадіомовлення ліцензії на право виходу в ефір.

Оцінка розвитку третього сектора та становлення принципів громадянського
суспільства в регіоні

Становлення інституцій громадянського суспільства на рівні регіону
відбувається завдяки діяльності громадських організацій, змістом якої є
реалізація інтересів окремих груп населення та прав особи. З огляду на
це державні органи змушені враховувати ці інтереси при розробці і
проведенні державної політики.

Діяльність громадських організацій, як правило, оцінюється позитивно,
оскільки вона надає політичній системі більш представницького характеру.
Проте функціонування громадських організацій породжує для демократії і
певні проблеми, оскільки вони репрезентують окремі, іноді досить
егоїстичні, інтереси певних груп населення, що за пасивності більшості
громадян може в деяких випадках поставити під загрозу інтереси спільноти
загалом.

На 2003 рік у Вінницькій області зареєстровано 173 громадських
об’єднання, які можна розподілити на кілька груп: 34 ділових
(інвестиційні, кредитні, спілки споживачів) (19,7%), 30
громадсько-політичних (17,3%), 28 спортивних (16,2%), 26 професійних
(15%), 22 культурно-просвітницьких (12,7%), 16 медичних (9,2%), 10
об’єднань інвалідів (5,8%), 7 молодіжних (4,1%).

Серед громадських об’єднань, орієнтованих на політичне життя, можна
виділити обласні організації НДО “Нова Україна”, НДЛМ, ВЖНДО “Дія”,
Спілку молодіжних організацій Вінниччини, обласне товариство колишніх
політв’язнів і репресованих, обласну організацію журналістів, обласне
об’єднання “Просвіта”, Вінницький кіш Українського козацтва, Конгрес
української інтелігенції Вінниччини, Подільський центр прав людини,
обласну організацію ветеранів війни, обласну раду жінок України та ін.

Стан забезпечення прав національних меншин і народів

На Вінниччині проживають представники 92 національностей і народностей.
У регіоні діє 13 обласних і 22 районних, міських та сільських
національно-культурних товариства поляків, євреїв, росіян, білорусів,
німців та ін., які уможливлюють задоволення прав представників меншин на
вивчення мови, історії, культури рідного народу.

Загальні висновки та перспективи розвитку регіону

За своїми основними природно-історичними, соціально-економічними та
політико-культурними показниками Вінницька область посідає достойні
позиції в державі. Вона перебуває в першій п’ятірці областей за
виробництвом валової продукції сільського господарства, за цього за
територією область займає 11 місце в державі, за кількістю населення –
10-те.

В області вирішуються складні проблеми соціально-економічної
трансформації, пріоритетними серед яких є реальне підвищення доходів
громадян, досягнення ритмічної виплати заробітної плати, погашення
заборгованості по зарплаті у виробничій сфері, забезпечення зайнятості
працездатних осіб, розвиток приватної ініціативи, формування ефективної
системи соціального захисту населення.

Виконання цих завдань уможливить формування потужного потенціалу для
досягнення цілей стратегічного характеру. Певні перспективи регіону
пов’язані з майбутньою адміністративно-територіальною реформою та
можливим формуванням Подільського краю з центром у Вінниці.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020