.

ТЛісові ресурси України: сучасний стан, проблеми і перспективи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4008
Скачать документ

Реферат на тему:

Лісові ресурси України: сучасний стан, проблеми і перспективи

Ліси України — національне багатство і належать українському народу.
Тому кожен громадянин Української держави має право на отримання повної
інформації як про стан лісів, так і про переваги та недоліки
проваджуваної щодо лісів політики.

Загальна площа українських лісів становить 9400,2 тис. га, з них хвойні
ліси (переважаюча порода — сосна та ялина) займають 42,2%, твердолистяні
(дуб, бук) — 43,2% та м’яколистяні (береза, осика) — 13,6%. Лісами
покрито 15,6% території країни. За показником лісистості території,
Україна належить до малолісних країн Європи.

Ліси України поділяються на природні та штучні. Природні лісостани
складаються з дерев різного віку. Штучні лісостани складаються з дерев,
які були одночасно в один рік висаджені на певних ділянках. У природних
лісостанах відбувається природне самовідтворення лісу. Старі дерева
відмирають, їхнє місце займають підростаючі дерева. У штучному лісі всі
дерева мають однаковий вік, одночасно зростають, перестигають і
відмирають. Тому штучні ліси мають в основному промислове значення.

При вирощенні штучного лісу в завдання його власника входить одержання
максимальної кількості деревини якнайкращої якості. А щоб запаси не
зменшувалися, здійснюється своєчасна посадка і догляд за молодими
насадженнями на ділянках зрубаного лісу. Завданням органів лісового
господарства є збільшення лісистості України та підвищення якості лісів.

Крім господарського, ліси мають величезне екологічне значення. Деревина
на пні (тобто ще не зрубане дерево) — особливий товар, який, окрім
звичайної ринкової вартості, має значно вищу цінність — екологічну. Ліси
виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі,
рекреаційні, естетичні, виховні та інші важливі функції. Тому шкода,
заподіяна лісам надмірними рубками, може призвести до дуже істотних,
непорівнянних із вигодами від продажу деревини негативних наслідків і
навіть до екологічної катастрофи.

Використання в розумних пропорціях як екологічних, так і господарських
цінностей лісів, забезпечення лісовідтворення, збільшення площі лісів,
недопущення зниження запасів деревини — такими мають бути принципи
лісогосподарської політики в Україні.

Що стосується економіки країни, то тут внесок лісової галузі дуже
незначний. Вартість продукції та послуг лісового господарства становить
лише 0,2—0,4% від сумарного валового випуску. Частка деревини в
загальному експорті трохи вища — близько 1,5%, що звичайно також не є
визначальною величиною. Отож, із погляду розвитку економіки, не має
великого значення — рубаємо ми ліс чи не рубаємо, експортуємо деревину
чи не експортуємо. Чи не тому при побудові економічної стратегії держави
мало уваги зверталося на те, що відбувається з лісами України?

Важливим показником стану лісів, з погляду довгострокової перспективи їх
використання, є вікова структура лісів — розподіл площ лісів за групами
віку. В українському господарстві зберігся поділ лісів на молодняки (вік
до 40 років), середньовікові (40—60 років), пристигаючі (60—80 років) і
стиглі та перестійні (понад 80 років). Економічно найбільш вигідним є
рівномірний розподіл площ насаджень за групами віку. На жаль, ліси
України характеризуються нерівномірним розподілом лісонасаджень за
групами віку зі значним переважанням молодняків та середньовікових
(70—80% від усіх площ) і недостатньою кількістю стиглих та перестійних
(6—15%).

Іншою важливою ознакою є бонітет, який визначається рядом характеристик
— середньою висотою дерев залежно від віку, середнім об’ємом стовбура,
кількістю дерев на 1 га, а отже — запасом деревини (об’єм деревини на 1
га), поточним і середнім приростами запасу деревини. Для кожної породи
та бонітету складаються таблиці ходу росту лісостану, які відображають
величину вище перелічених показників, починаючи від посадки і до віку
перестиглості, з інтервалом у 10—20 років.

Який же стан українських лісів? Чи здатні вони повною мірою виконувати
свої природоохоронні й господарські функції? Якою мала б бути державна
політика щодо лісів?

Розгляду цих питань було присвячене дослідження міжвідомчої
аналітично-консультативної ради з питань розвитку продуктивних сил та
виробничих відносин (МАКР). Ось що воно показало.

1. Ліси України зріджені, низькоповнотні. Недостатній догляд у молодих
лісах та надмірні вирубування у пристигаючих та стиглих лісостанах
призводять до зниження як продуктивності, так і біологічної стійкості
українських лісів.

На чому ґрунтується такий висновок. Як свідчить практика, і не лише
лісівнича, оцінити процес чи об’єкт можна з допомогою порівняння його
характеристик з характеристиками певного еталону.

У теорії лісівництва таким еталоном є нормальне насадження — найбільш
досконале й ідеально повне, в якому нема жодного зайвого дерева, але
нема й жодного, якого бракує. У нормальному лісі запас деревини зростає
зі збільшенням віку лісу, що цілком логічно, адже з віком зростає висота
дерева та його об’єм.

Розуміючи, що більшість читачів далека від лісівничої термінології, та
вибачившись перед шановними лісівниками за певне спрощення, будемо
надалі по тексту замість терміна «нормальне насадження» використовувати
термін «нормальний ліс».

Отже, нормальний ліс — це здоровий, могутній, самодостатній, здатний
самотужки боротись і перемагати хвороби та зовнішні впливи. Нормальні
лісостани становлять лісову систему, стійку до кліматичних впливів,
найбільш продуктивну для експлуатації та найбільш ефективну з погляду її
захисних функцій.

Дослідження показало, що ділянки таких недоторканих лісів усе ще
трапляються в Україні, зокрема в гірських, важкодоступних районах
Карпат. У цілому ж по країні ситуація зі станом лісів досить складна.

У результаті досліджень, проведених МАКР, було проаналізовано відхилення
ходу росту реальних лісостанів від лісостанів нормальних для сосни,
карпатських ялинників, бука і дуба, вивчено стан лісів Славського
держлісгоспу, становище в дубових і букових лісах Закарпаття та Поділля.
Здійснений аналіз показав: у молодняках і середньовікових лісах України
здебільшого запаси деревини близькі до запасів у нормальних лісах або
перевищують їх, а ось у пристигаючих і стиглих лісостанах повсюдно
наявне істотне зменшення запасів фактичних насаджень проти нормальних. У
пристигаючих лісостанах відхилення становить 20—40%, у стиглих — 30—50%
(порівняння здійснене з використанням офіційних даних Держкомлісгоспу
України та нормативно-довідкових матеріалів).

Так, для соснових насаджень порівняння запасів деревини реальних
деревостанів різного віку з запасами деревини, що мали б бути, якби ліси
були нормальними, характеризується кривими, наведеними на рис. 1 (де по
осі ординат відкладено запас деревини у м3/га, по осі абсцис — вік
лісостану). На рис.2 показано запас деревини для карпатських ялинників,
на рис.3 — для дубових насаджень.

Штрих-пунктирні криві (крива потенційного росту) показують напрями
господарювання, за якими мають розвиватись у майбутньому молоді ліси
України так, щоб запас деревини на один гектар із віком лісу змінювався
по штрих-пунктирній кривій, що «паралельна» до кривої нормального лісу.

Слід мати на увазі, що у 90-річному віці об’єм стовбура має величину
приблизно 1 м3. Знайшовши для конкретного віку дерев різницю ординат
запасів нормального і реального лісостанів, можна сказати, скільки дерев
не вистачає до норми на одному гектарі. А помноживши на площу
пристигаючих, стиглих і перестійних — можна оцінити, скільки дерев не
вистачає на всій площі лісу. В цілому по країні це десятки мільйонів
стовбурів і приблизно стільки ж кубометрів деревини.

Порівняння показників реальних та нормальних лісів показало, що на даний
час типовий стан українських лісів характеризується таким:

— густина насаджень і об’єм деревини в молодих лісах перевищують
відповідні характеристики нормального лісу;

— для насаджень середнього віку характеристики реальних лісостанів
близькі до характеристик нормальних лісів;

— починаючи з пристигаючих насаджень, спостерігається різке зниження
запасів у реальних лісостанах, порівняно з нормальними лісами;

— стиглі лісостани надмірно зріджені внаслідок різного роду рубок,
пов’язаних із «доглядом» за лісом. Такі ліси, як правило, наближаються
до розряду деградованих.

Отже, в молодих лісах, які потребують найбільшого догляду — освітлення
та прочищення, рубки догляду здійснюються недостатньою мірою й не на
належному рівні, чим закладаються проблеми на майбутнє. У середньому
віці характеристики реальних лісів наближаються до нормальних, а далі
(коли деревина вже стає придатною для використання) відбувається
надмірне зріджування пристигаючих та особливо стиглих лісів, яке
виконується в порядку інтенсивних санітарних рубок. Додамо, що рубки
головного користування (за які треба платити державі) здійснюються
переважно суцільним методом.

З огляду на виснаженість українських лісів та беручи до уваги низький
внесок лісового господарства в економіку країни, можна було б
запропонувати значно обмежити вирубку. Проте така пропозиція мала б
сенс, якби весь ліс в Україні був природним. Насправді ж половина його є
штучним, посадженим.

Викликає стурбованість продуктивність українських лісів. За даними
державного обліку, з 12,8 млн. куб. м ліквідної деревини, заготовленої у
2002 році, 4,5 млн. куб. м, або 35,4%, становили дрова для опалення,
тоді як, за нормативними таблицями1 , питома вага дров у структурі
ліквідної деревини має становити від 2% (ялина) до 12% (осика). На цьому
тлі цифра 35,4% — неприродно висока.

Ситуація з лісами України не безнадійна, попри надмірну, рукотворну
зрідженість лісів у групах пристигаючих, стиглих і перестійних
лісостанів та наведені цифри щодо продуктивності таких лісів. Важливим є
той факт, що стан молодняків та середньовікових насаджень близький до
стану нормального лісу. Отже, в цілому лісове господарство України має
хороші перспективи, пов’язані з наявністю доброго старту для правильного
господарювання у майбутньому. Вирощування лісостанів, близьких до
нормальних, має стати стратегічним напрямом розвитку лісівництва
України. Гасло «господарювання слід вести так, щоб показники українських
лісів наближалися до показників нормальних лісів» має стати домінуючим у
політиці Держкомлісгоспу та Мінекоресурсів.

2. Неефективна організація ведення лісового господарства, поєднання
функцій державного управління і контролю у сфері використання, охорони,
захисту лісового фонду і відтворення лісів із підприємницькою діяльністю
призводить до неефективного господарювання, зростання витрат,
відсутності інвестицій та, зрештою, до втрати перспектив розвитку не
лише лісового господарства, а й деревообробної, меблевої та
целюлозно-паперової галузей промисловості, які стають заручниками
непрозорого менеджменту лісового господарства.

3. Лісове господарство для держави, як власника лісових ресурсів, є
збитковим. Видатки державного бюджету на ведення лісового господарства
значно перевищують надходження від плати за спеціальне використання
лісових ресурсів.

Ця теза у процесі обговорень була найбільш дискусійною.

Незаперечний той факт, що за використання державної власності, якою, по
суті, є лісові ресурси, власникові, тобто державі, необхідно платити. І
це стосується не лише лісових ресурсів. Так, підприємства, які
видобувають корисні копалини, сплачують плату за користування надрами.
Підприємства, що здійснюють видобуток природного газу та нафти, вносять
до бюджету ще й рентну плату за природний газ та нафту.

За право на заготівлю деревини шляхом рубок головного користування у
2003 році до бюджету надійшло 58 млн. грн. плати за спеціальне
використання лісових ресурсів. За той самий період держава витратила на
фінансування лісового господарства і мисливства вдвічі більше — 108 млн.
грн. Тому як власник лісових ресурсів держава мала збитки, оскільки
доходи від використання власності були вдвічі меншими за кошти,
витрачені на підтримку власності у нормальному стані. Це свідчить про
неефективне використання державної власності.

Що ж стосується сплати податків, таких як податок на прибуток, ПДВ,
прибутковий податок із громадян та інші, то їх сплачує будь-яке
підприємство, яке здійснює підприємницьку діяльність, незалежно від
того, використовує воно природні ресурси чи ні.

4. Наявний механізм сплати такс (плата за дерево на пні, яке підлягає
зрубанню) стимулює постійних лісокористувачів до здійснення надмірних
рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства. Адже такса
сплачується лише при заготівлі деревини в порядку рубок головного
користування, за деревину, заготовлену в порядку рубок догляду, плата не
береться.

Поєднання в особі державних лісогосподарських підприємств несумісних
функцій продавця деревини на пні, покупця деревини на пні та контролера
правильності обчислення збору призводить до господарювання за формулою:
сам вирощую, сам оцінюю, сам визначаю плату, сам у себе купую, сам
рубаю, сам себе контролюю. Це свідчить, що механізми господарювання в
лісах абсолютно не відповідають ринковим засадам розвитку національної
економіки. На нашу думку, саме тут і криється причина «вкрай низької»
продуктивності українських лісів.

5. Плата, яку отримує українська держава від продажу деревини на пні,
набагато нижча за ту, яку отримують власники лісів в інших країнах
світу.

Середньозважена плата за спеціальне використання лісових ресурсів
становить 14 грн. за кубометр ділової деревини та 1,1 грн. за кубометр
дров’яної деревини.

З погляду операцій на внутрішньому ринку, це може частково пояснюватися
низькою купівельною спроможністю українських споживачів. Але ж значна
частина української ділової деревини експортується, отже, продається за
цінами світового ринку.

Росія, де таксова вартість деревини на пні ще нижча, ніж в Україні,
частково компенсує втрати казни за рахунок експортерів. Для захисту
інтересів російської держави при експорті деревини встановлено вивізне
мито у розмірі 10% контрактної ціни, але не нижче певного мінімуму, який
становить 2,5 євро (16 грн.) за кубометр хвойних порід та 24 євро (156
грн.) за кубометр деревини цінних порід (дуба, бука). Можна порівняти ці
цифри з розміром плати за спеціальне використання лісових ресурсів в
Україні (вивізного мита на деревину Україна не застосовує) і зробити
висновки про вигоду української держави та російської держави від
експорту деревини.

Відмовившись від застосування вивізного мита на круглий ліс, Україна
фактично відмовляється від своїх прибутків на користь експортерів
(навіщо!?). А потім у державному бюджеті вишукуються кошти на ведення
лісового господарства за рахунок податків населення.

На розгляд Верховної Ради України внесено два законопроекти про
запровадження мита на вивезення необробленої деревини, але справа поки
що не рухається. А можна було б саме ці додаткові кошти і спрямувати на
підтримку та розвиток лісівництва.

Такими, на нашу думку, є основні недоліки та прорахунки у веденні й
організації лісового господарства України. Відразу зауважимо, що
ситуація в лісовому господарстві не гірша й не краща, ніж в інших
галузях економіки країни. Тут, як і будь-де, є свої позитиви й негативи.
Понад те, часті та плідні зустрічі з фахівцями й науковцями засвідчили,
що біля керма галузі стоять достойні люди, а лісівнича наука динамічно
розвивається.

Проблема полягає в тому, що лісове господарство і сьогодні існує в
рамках старої соціалістичної системи господарювання, яка найбільш
потворно вмонтувалась у ринкове оточення. В лісовому господарстві
складається ряд особливостей, які роблять цю галузь дуже привабливою для
зловживань та порушень. Неефективна, непрозора організація лісових
відносин не сприяє ані підвищенню продуктивності лісів, ані динамічному
розвитку галузі.

Є два шляхи вирішення проблеми.

Перший — удосконалення існуючої системи за прикладом перетворень, які
здійснює Росія. Росія відокремила лісове господарство від лісової
промисловості. Це дало змогу розмежувати функції оцінки деревини на пні
(продавця деревини на пні) і здійснення рубок головного користування
(покупця деревини на пні).

Другий шлях — побудова нової системи лісових відносин за досвідом
Польщі. Лісове господарство Польщі ведеться комплексно. Воно включає
лісогосподарську та лісопромислову діяльності на основі принципів
невичерпності лісових ресурсів, самоокупності галузі та платності
користування землями лісового фонду.

Міжвідомча аналітично-консультативна рада, за дорученням Президента
України, провела ґрунтовне обговорення стратегічних питань розвитку
лісового господарства з залученням широкого кола спеціалістів,
науковців, практиків та представників громадськості.

Розповсюджені міжвідомчою аналітично-консультативною радою матеріали
отримали надзвичайно широкий резонанс. Надійшла велика кількість
пропозицій від міністерств і відомств, народних депутатів,
облдержадміністрацій, наукових та освітніх установ, лісогосподарських
об’єднань, акціонерних компаній, громадських організацій та окремих
громадян.

Аналіз отриманої кореспонденції засвідчив, що намір провести широке
обговорення важливих питань, пов’язаних із майбутнім українських лісів,
виявився вдалим і корисним.

З основного питання, що виносилось на обговорення, — стосовно вибору
шляхів реформування галузі — думки респондентів розділились, проте
більшість підтримала «польський» шлях розвитку галузі.

На нашу думку, у стратегічному плані теж привабливіший шлях
реформування, яким іде Польща, оскільки тут спостерігається системний
підхід до розв’язання проблем. Крім того, окремі лісогосподарські
підприємства України уже фактично працюють за принципом «збирання
врожаю», хоча й досі лісове господарство залишається збитковим для
української держави.

До позитивних сторін польської системи ведення лісового господарства
слід зарахувати:

— лісове господарство Польщі самоврядне і самоокупне;

— в системі немає підґрунтя для зловживань із заниженням оцінки деревини
на пні та перекручуванням звітності стосовно рубок догляду та санітарних
рубок;

— польська система заохочує до здійснення ефективного господарювання;

— необхідність сплати умовно фіксованого (за площею лісу) податку
спонукає до підвищення продуктивності насаджень, що покращує екологічні
властивості лісу;

— забезпечується жорсткий нагляд із боку Міністерства екології та
місцевої влади за станом лісів;

— особлива увага надається статусу лісової охорони.

Впровадження зазначеної моделі реформування лісового господарства мало б
здійснюватися в Україні у два етапи.

На першому етапі для забезпечення переходу до самоокупності галузі
необхідно розмір надходжень за спеціальне використання лісових ресурсів
підвищити до рівня, який компенсуватиме витрати державного бюджету на
ведення лісового господарства та на утримання Держкомлісгоспу з його
установами. Для цього необхідно істотно підвищити таксову вартість
деревини на пні й поширити застосування такс під час відпуску товарної
(ліквідної) деревини на пні на всіх заготівельників деревини, включно з
рубками догляду, санітарними та іншими рубками, за винятком догляду за
молодняками (до 40 років).

Зараховувати надходження збору за спеціальне використання лісових
ресурсів на рахунок спеціального фонду державного бюджету (Лісовий фонд)
та фінансувати заходи із ведення лісового господарства й утримання
Держкомлісгоспу з його установами в основному у межах коштів, зібраних
до Лісового фонду.

Забезпечити жорсткий контроль із боку Лісової охорони та органів
Мінекоресурсів за здійсненням екологічно безпечного лісокористування.

Враховувати при визначенні і проведенні рубок головного користування та
рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства, необхідність
наближення таксаційних показників лісостанів до характеристик
нормального лісу.

На другому етапі реформи слід розпочати реорганізацію Державного
комітету лісового господарства у напрямі створення державного
підприємства «Ліси України», включивши до його складу держлісгоспи.
Функції з державного управління в галузі охорони, захисту, використання
та відтворення лісів мають бути передані Міністерству екології та
природних ресурсів.

Державне підприємство «Ліси України» має функціонувати на принципах
самоокупності. Замість плати за спеціальне використання лісових ресурсів
повинно бути запроваджене стягування лісового податку. Доходи Лісового
фонду від плати за використання лісових ресурсів мають бути замінені
відрахуваннями від доходів організацій, що входять до складу ДП «Ліси
України», і спрямовуватися на покриття нестачі фінансових ресурсів
держлісгоспам, які мають несприятливі умови лісовирощування. З
державного бюджету кошти можуть виділятися виключно на часткову
підтримку ведення лісового господарства південних областей та заліснення
територій, несприятливих для ведення сільського господарства.

Здійснення реформи у цьому напрямі усуне підґрунтя для зловживань із
оцінкою деревини на пні та перекручуванням звітності стосовно рубок
догляду і санітарних рубок, які повністю втратять економічну
привабливість. Це дозволить побудувати лісові відносини на раціональній,
ефективній основі. В лісі буде справжній господар, діяльність якого
спрямовуватиметься не на пристосування до абсурдної в економічному плані
системи, а на здійснення ефективного господарювання, підвищення
продуктивності насаджень та покращання екологічних властивостей лісу.

Розумію, що висновки і рекомендації, запропоновані міжвідомчою радою, не
можуть мати імперативного характеру. Це погляд «із боку», одержаний у
результаті вивчення ситуації, що склалася в лісовому господарстві
України. Водночас упевнений, що реформування лісових відносин є
надзвичайно важливим питанням. Реформа здатна надати поштовху розвитку
лісового господарства, а отже — поліпшити якість українських лісів. І це
— головне.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019