Теорії міжнародної міграції робочої сили
План
1.Суть та причини міжнародної міграції робочої сили.
2. Етапи розвитку міжнародної міграції робочої сили.
3. Світові центри тяжіння та види міжнародної міграції робочої сили.
4. Регулювання міжнародної міграції робочої сили.
5. Використана література
1. Міграція – це переїзд робочої сили в рамках світового господарства.
Еміграція – виїзд населення з країни.
Імміграція – в’їзд певного контингенту людей в країну.
Рееміграція – процес повернення емігрантів в свою країну. Причини
міжнародної міграції робочої сили.
Економічні причини міжнародної міграції робочої сили:
нерівномірний економічний розвиток країн світового господарства;
рівень розвитку НТП;
рівень економічного розвитку держави;
рівень соціального розвитку;
рівень зайнятості населення (безробіття);
рівень доходів населення;
Соціально-політичні причини міжнародної міграції робочої сили:
соціально-політичний розвиток окремих регіонів;
політична нестабільність;
військові перевороти;
політичні перевороти;
Релігійно-етичні причини:
повернення емігрантів на етнічну батьківщину;
міграція релігійних сект із країн в країну.
Природні: причини міжнародної міграції:
стихійні лиха (паводки, землетруси і т.д.)
Міграційна політика, яку проводять деякі країни:
політика залучення іноземних вчених та спеціалістів (США 50-60рр. та
нові індустріальні країни у 80-90рр.).
Розвиток світового господарства завжди супроводжувався переміщенням
населення як між континентами, так і всередині їх. Вільні та примусові
міграції були пов’язані з освоєнням Америки, Австралії, Нової Зеландії.
Міжнародні міграції відбувалися у зв’язку з війнами, природними
катаклізмами, розбіжностями у світовій економічній кон’юнктурі або ж
просто у зв’язку з пошуками кращого життя. Найбільш драматичним видом
міграції є міграція біженців – їх близько 20 млн чоловік. Серед
найпотужніших примусових міграцій робочої сили в історії виділяється
завезення африканських рабів в Америку, який в період між 1550 та 1860
роками становив 9-11 млн чоловік. Ще більш потужна міграція, як
найзначніше явище в історії сучасних міграцій, була міграція, пов’язана
з заселенням обох Америк, Австралії, Нової Зеландії, почасти Південної
Африки. Це були переважно безповоротні міграції, головним чином з
Європи. До Північної Америки протягом ХІХ століття виїхало 30-35
чоловік. Всього до США з 1820 до 1990 року емігрувало 55 млн чоловік.
Сучасні трудові міграції пояснюються нерівномірністю економічного
розвитку окремих країн та лібералізацією доступу іноземців на ринки
робочої сили в ряді регіонів. Так, у Західній Європі до 1970 року
спостерігався довгий післявоєнний період економічного зростання. В
першій половині 1960-х років склалася ситуація гострої нестачі трудових
ресурсів, і доступ іноземців на ринки робочої сили Західної Європи був
істотно полегшений. Схожа ситуація склаласу у нафтовидобуваючих країнах
Близького та Середнього Сходу, особливо в тих, де незначна кількість
власного населення. Наприкінці 1970-х років, на які припадав пик,
кількість робітників-емігрантів у світі оцінювалося у 20 млн чоловік, у
тому числі 12 млн походили з країн, що розвиваються. Ці працівники
зоседерилися в Північній Америці (6 млн), Західній Європі (5 млн),
Латинській Америці (4 млн), на Близькому і Середньому Сході (3 млн), а
також Західній та Південній Африці. І цей же час у Західній Європі
зросли видатки виробництва, скоротилися прибутки, і зростання безробіття
скоротило темпи зсростання міграційних потоків. Багато країн почали
переходити до політики обмеження імпорту робочої сили. У 1992 році в
країнах ЄС налічувалося 10 млн емігрантів, в тому числі у ФРН – 4, 5
млн, у Франції – 2, 5 млн, у Великобританії – 1,5 млн тощо. В США значні
по обсягу міграції тривають. В середньому щороку в’їжджають 500-600
тисяч іммігрантів, і ще близько 50 тисяч нелегально проникають на
територію США. З нелегальною імміграцією ведеться боротьба. Зараз
практично всі країни світу активно регулюють процеси експорту та імпорту
робочої сили. Державне регулювання в цій сфері переслідує дві основні
задачі: 1)захист національного ринку праці від стихійного припливу
іноземних працівників; 2)забезпечення раціонального використання
іноземних працівників. Коли йдеться про захист власного ринку праці, то
уряди намагаються пом’якшити проблеми безробіття власного населення. В
ряді випадків мігранти створюють проблеми перенаселеності деяких
районів, поглиблюючи соціальні та демографічні проблеми. З іншого боку,
в країнах є депопулюючі райони, в яких відчувається нестача трудових
ресурсів. Дотримуючись умови контракту, можна заповнити іноземними
працівниками подібні порожнечі.
Це ж саме стосується і недоукомплектованості трудовими ресурсами ряду
галузей економіки. За професійно-кваліфікаційним складом потік
мігрантів, що потрапляє під протекціоністський режим країн-акцепторів,
як правило, складається з наступних п’яти груп: 1)робітники, що
претендують на малооплачувану, некваліфіковану, непрестижну, важку та
шкідливу роботу; 2)спеціалісти сфер економічної діяльності, що швидко
розвиваються та є пріоритетними; 3) представники рідкісних професій;
4)спеціалісти найвищого класу та представники вільних професій;
5)керівний персонал фірм та їхніх підрозділів, а також підприємці, що
переносять свою діяльність у країну-акцептор та створюють нові робочі
місця. Спільною характеристикою названих груп є їхня гостра нестача на
ринку праці багатьох країн-акцепторів. Узагальнюючи, можна виділити два
види трудових міграцій: міграцію малокваліфікованої робочої сили з
країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою до Західної
Європи, з Латинської Америки до США; та міграцію кваліфікованих
спеціалістів з Західної Європи, колишніх соцкраїн Європи до США та
Канади, з ряду країн, що розвиваються до провідних західних країн.
Перший вид міграції є найбільш масовим. Для країн-експортерів робочої
сили емігранти є важливим джерелом валютних надходжень у формі грошових
переказів. Крім переказів джерелом валютних прибутків від експорту
робочої сили можуть служити податки з прибутків фірм-посередників,
особисте інвестування мігрантів (привезення на батьківщину засобів
виробництва та предметів тривалого користування, купівля землі,
нерухомості, придбання цінних паперів); капітали від країн-імпортерів,
що часто йдуть на відтворення трудових ресурсів, у соціальну сферу;
цінності та заощадження, які привозять з собою мігранти, повертаючись на
батьківщину. В той самий час, оскільки в структурі мігрантів переважають
молоді, міграція викликає таке негативне явище в країні-експортері, як
“старіння м’язів”, його супроводжує і відплив найбільш освіченої та
талановитої робочої сили, що називається “відпливом мізків”.
2. Основні етапи ММРС.
1. 1725-1880рр. – масова еміграція із Європи у Північну Америку та
Австралію.
2. 1880-1914рр. – еміграція робочої сили із Східної Європи, Китаю,
Індії, Японії, Східної Африки на Американський континент.
3. 1918-1939рр. – збільшення масштабів ММРС; найбільша еміграція з
Західної України у США та Австралію.
4. 1945-1980рр. – збільшення масштабів ММРС; характерний виїзд із країн
Східної Європи у Західну Європу та США.
5. З 1980р. до наших часів – збільшення масштабів міграції із країн з
перехідною економікою.
3. Головні центри міжнародної міграції робочої сили
1) Західна Європа:
а) міграція населення із країн Східної Європи;
б) міграція населення із країн колишнього СРСР.
2) США – найбільший центр тяжіння міжнародної міграції робочої сили:
а) наявність емігрантів (до 35%) населення;
б) імміграція населення завдяки політики залучення іноземних
висококваліфікованих спеціалістів, вчених (50-60рр.)
в) залучення творчих працівників (артистів, художників, скульпторів)
3) Міграція у нафтодобувні країни (країни ОПЕК у 60-70рр.)
а) мігрантів більше нараховувалось ніж місцевих жителів;
4) Міграція в країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Чилі)
характеризуються:
а) міграцією сільськогосподарського населення;
б) міграція робітників сфери послуг;
в) міграція із країн колишнього СРСР, та Східної Європи.
5) Міграція на Африканський континент:
а) міграція у межах самого Африканського континенту;
б) залучення іноземних висококваліфікованих спеціалістів з різних країн
у ПАР у 70-80рр.
6) Міграція у нові індустріальні країни (Південна Корея,
Гонконг(Сян-Ган), Тайвань, Сінгапур у 80-90 рр. );
а) залучення інженерно-технічних робітників;
б) залучення висококваліфікованих підприємців та бізнесменів.
4. Регулювання міжнародної міграції робочої сили.
Проблеми міжнародної міграції робочої сили призвели до створення широкої
системи державного і міждержавного регулювання. Методи регулювання
міжнародної міграції:
1. Адміністративно-правові. До них відносять:
а) національні законодавства які визначають юридичний, політичний та
професійний статус іммігрантів в даній країні;
б) національні служби іміграції, в тому числі:
контроль на в’їзд в країну імігрантів, видача дозволу на в’їзд в країну;
видача дозволу на роботу.
2. Економічні:
а) здійснення вербування іноземних робітників:
O надання місця роботи;
O високого рівня заробітної плати;
O надання житла;
O здобуття освіти;
O надання гарантій про медичне обслуговування.
Рівні регулювання міжнародної міграції робочої сили:
Національний рівень – заходи окремої держави по здійсненню міграційної
політики у своїй країні.
Міжнародний рівень – система заходів по регулюванню міжнародної
міграції робочої сили в рамках світового господарства.
Інтеграційний рівень – заходи по регулюванню міжнародної міграції
робочої сили в рамках інтеграційного об’єднання.
Система органів, на рівні яких здійснюється національна міграційна
політика:
O міністерство праці;
O міністерство внутрішніх справ;
O міністерство юстиції;
O національні міграційні служби.
На міжнародному рівні:
O міжнародна організація праці (МОП);
O міжнародна організація міграції (МОМ).
Членами МОП є:
O уряди країн-учасниць;
O профспілки;
O організації підпрємців.
Література:
1. Киреев А. Международная экономика, -М, 1997.
2. Кугман П., Обстфельд М., Международная экономика. Теория и
практика”-М.:. МГУ, 1997.
3. Овчинников Г.П. Международная экономика, Санкт-Петербург, 1999.
4. Сутырин Е.Ф., Международные экономические отношения,
Санкт-Петербургского университета, 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
