.

Розміщення соціальної сфера України (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
489 12385
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Розміщення соціальної сфера України

Зміст

1.Вступ………………………………………………………..
………………………………………….. 3

2. Сутність, роль і місце у суспільному розвитку
України………………………… 4

3.Сучасний стан та особливості розміщення галузей соціальної сфери
України:

3.1. Освіта

3.2. Культура

3.3. Охорона здоров’я

3.4. Матеріально-побутовий комплекс

4. Виробництво товарів народного споживання: сучасний стан та
особливості розміщення. Легка промисловість:

4.1. Загальний огляд легкої промисловості України

4.2. Текстильна промисловість

4.3. Трикотажна промисловість

4.4. Швейна промисловість

4.5. Шкіряно-взуттяєва промисловість

4.6. Хутрова промисловість

5. Проблеми розвитку соціального комплексу України.

6. Перспективи розвитку соціального комплексу України.

7. Висновок.

8.Список використаної літератури.

9.Додатки.

Вступ

Соціальної сфери – комплекс галузей, що забезпечують зростання рівня
споживання та вдосконалення благ . Розширення асортименту життєвих благ,
які входять до фонду споживання і задовольняють зростаючі потреби людини
— учасника суспільного виробництва, — забезпечує саме розвиток соціальне
орієнтованих галузей народногосподарського комплексу. Послуги в цьому
процесі виконують, як правило, роль фактора, який забезпечує відтворення
робочої сили.

Соціальний комплекс у суспільному розвитку визначається двома головними
функціями. Перша полягає в тому, що завдяки його функціонуванню
створюється комплекс життєвих благ, необхідних для нормального
розширеного відтворення робочої сили, а друга — в тому, що заклади і
підприємства цього комплексу забезпечують підвищення рівня життя членів
суспільства.

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення в культурних цінностях,
освіті, охороні здоров’я, комунальному обслуго-руванні тощо все більше
впливає на виробництво матеріально-речового багатства через прискорення
науково-технічного прогресу, створення необхідних передумов для
підвищення рівня зайнятості у суспільному виробництві та раціонального
використання трудових ресурсів, забезпечення розширеного відтворення
робочої сили, удосконалення структури вільного часу працюючих. Одночасно
з цим розвиток соціальної сфери сприяє розв’язанню яких соціальних
завдань, як формування гармонійно розвиненої собистості, ліквідація
культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними
групами населення і районами країни. Вона не тільки бере участь у
відтворенні головної продуктивної сили суспільства — людини і тим самим
актив-о впливає на створення сукупного продукту, а й визначає самі вмпи
соціально-економічного прогресу.

2 Сутність, роль і місце у суспільному розвитку України

Розвиток суспільного виробництва підпорядковується головній меті —
найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб всіх членів
суспільства. Чим вищими є темпи соціально-економічного розвитку, тим
динамічніше змінюються людські потреби і сама структура життєвих благ,
покликаних їх задовольняти та забезпечувати всебічний і гармонійний
розвиток особистості.

До складу соціального комплексу входять соціальні сфера (сфера послуг)
та виробництво товарів народного споживання (насамперед легка
промисловість).

У зростанні життєвого рівня населення велика роль належить соціальній
сфері, яку становлять: житлове і комунальне господарство, пасажирський
транспорт і зв’язок, система побутового обслуговування населення,
освіта, культура і мистецтво, охорона здоров’я, фізична культура і
спорт. За своїм призначенням всі вони істотно впливають на вирішення
основних соціально-економічних завдань. Зокрема, від рівня розвитку
медичного обслуговування значною мірою залежать показники здоров’я
населення, тривалості життя, його природного приросту. Завдяки
впровадженню найбільш ефективних способів лікування хвороб, широкого
комплексу санітарно-культурних і профілактичних заходів створюються
передумови для істотного скорочення втрат робочого часу через тимчасову
непрацездатність.

Світові тенденції показують, що з підвищенням життєвого рівня населення
набувають подальшого розвитку галузі та сфери праці, де виробляються
матеріальні і духовні блага. На сучасному етапі розвитку суспільства
загальною закономірністю є зростання соціально-економічного значення
споживання різного роду послуг, а звідси — і галузей, які надають ці
послуги.

Це знаходить своє відображення як в абсолютному та відносному збільшенні
їх у загальній масі життєвих благ, так і у випереджаючих темпах
зростання споживання послуг відносно споживання інших життєвих благ.

Основне значення соціальної сфери полягає в тому, що весь комплекс її
галузей забезпечує зростання рівня споживання та вдосконалення його
структури. Розширення асортименту життєвих благ, які входять до фонду
споживання і задовольняють зростаючі потреби людини — учасника
суспільного виробництва, — забезпечує саме розвиток соціально
орієнтованих галузей народногосподарського комплексу. Послуги в цьому
процесі виконують, як правило, роль фактора, який забезпечує відтворення
робочої сили[табл.2.1 і 2.2].

Роль соціального комплексу у суспільному розвитку визначається двома
головними функціями. Перша полягає в тому, що завдяки його
функціонуванню створюється комплекс життєвих благ, необхідних для
нормального розширеного відтворення робочої сили, а друга — в тому, що
заклади і підприємства цього комплексу забезпечують підвищення рівня
життя членів суспільства.

Зростання соціально-економічного значення послуг соціальної сфери
обумовлюється перш за все глибокою трансформацією характеру самої праці,
її інтелектуалізацією. Природно, переважання творчих начал у будь-якому
виді трудової діяльності об’єктивно визначають необхідність оволодіння
людиною глибокими та всебічними знаннями, не тільки безпосередньо
пов’язаними з її професійною діяльністю.

Розширення масштабів і покращання якості робочої сили практично є
постійно діючим фактором, що визначає потенційні можливості щодо високих
темпів поступового руху суспільства. Чим більшій масі робочої сили
соціальна сфера забезпечить відповідний кваліфікаційний рівень і чим
глибшим буде його загальнотеоретичний фундамент, тим вищими будуть темпи
оволодіння робочою силою нових трудових функцій, нової технології та
техніки.

Характер, зміст і напрями розвитку соціальної сфери підпорядковані
потребам розвитку як матеріального виробництва, так і нематеріального.
Вона не тільки бере участь у відтворенні головної продуктивної сили
суспільства — людини і тим самим активно впливає на створення сукупного
продукту, а й визначає самі темпи соціально-економічного прогресу.

В умовах високого рівня розвитку продуктивних сил, поглиблення
суспільного поділу праці на базі науково-технічного прогресу
ускладнюються виробничі зв’язки, які вимагають від кожного учасника
виробництва глибоких знань у будь-якій сфері прикладання праці. Високий
рівень загальних і спеціальних технічних та гуманітарних знань, а також
культури і широкого світогляду в сучасних умовах практично
перетворюється не лише у фактор подальшого удосконалення продуктивних
сил, а й прискорення соціально-економічного прогресу.

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення в культурних цінностях,
освіті, охороні здоров’я, комунальному обслуговуванні тощо все більше
впливає на виробництво матеріально-речового багатства через прискорення
науково-технічного прогресу, створення необхідних передумов для
підвищення рівня зайнятості у суспільному виробництві та раціонального
використання трудових ресурсів, забезпечення розширеного відтворення
робочої сили, удосконалення структури вільного часу працюючих. Одночасно
з цим розвиток соціальної сфери сприяє розв’язанню таких соціальних
завдань, як формування гармонійно розвиненої особистості, ліквідація
культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними
групами населення і районами країни.

3. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ
УКРАЇНИ

Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-культурного і
матеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі,
пов’язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства,
відновленням її працездатності і зміцненням здоров’я, з формуванням
людського капіталу. Для цього комплексу характерним є переважання
безплатних послуг та їх загальнодоступність. Галузі цього комплексу є
важливим фактором підвищення продуктивності праці в усіх сферах
господарського і культурного життя.

3.1.Освіта.

Забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та
всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому
виступає важливим елементом відтворення робочої сили.

Першою освітянською ланкою є дошкільні заклади. Наприкінці 2004 р. в
Україні налічувалось понад 14914 постійних дошкільних закладів, у яких
перебувало близько 996.5 тис. дітей [табл.3.1.1.]. Значна частина дітей
дошкільного віку не відвідує ці заклади. Вищий рівень забезпеченості
дітей дошкільними закладами спостерігається у південних та східних
областях України, нижчий — у західних регіонах.

Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих
сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною
мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного
виховання. Це негативно впливає на закріплення кадрів на селі, на
продуктивність праці сільськогосподарських працівників. Тому подальше
розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення
необхідних умов для дошкільників у кожному населеному пункті не втрачає
свого соціально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької,
Дніпропетровської та ряду інших областей показав, що відкриття в
невеликих населених пунктах дитячих дошкільних закладів як самостійного
об’єкта чи в комплексі зі школою дає позитивні результати. Збільшення
показника охоплення дітей постійними дитячими садками і яслами продовжує
залишатися актуальною проблемою, особливо в західних регіонах.

Основним видом навчально-виховних закладів в Україні є середня
загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початкова, другий —
основна, третій — старша школа, які відповідно забезпечують початкову,
неповну середню і повну загальну середню освіту.Для розвитку природної
обдарованості дітей створюються спеціалізовані школи і профільні класи.

Формування шкільної мережі в Україні відповідає основним принципам
системи народної освіти, сформульованим у Законі України «Про освіту»,
«Про загальну середню освіту» та інших законодавчих документах.

На початок 2004/2005 навчального року в Україні функціонувало 21.7 тис.
шкіл, у яких навчалося понад 5731 тис. учнів [табл.3.1.2.]. Більше
половини учнів денних шкіл (77%) навчається українською мовою, решта –
вивчає українську мову як предмет. 22% учнів денних шкіл навчаються
російською мовою, є також школи чи класи з молдавською (6.1 тис.),
угорською (20 тис.), румунською (26.4 тис.), польською (1.4 тис.),
словацькою (0.03 тис.), англійською (0.3 тис.), болгарською (0.1 тис.)
та кримсько-татарською мовами навчання (5.8 тис.) [табл.3.1.3.].

Останнім часом активно розвиваються нові види навчальних закладів —
гімназії, ліцеї та колегіуми, де поряд із загальноосвітніми поглиблено
вивчаються технічні та гуманітарні предмети. У 2004 р. в Україні
функціонувало 511 гімназії, 411 ліцеїв, у тому числі 41 колегіумів, де
навчалось понад 467.768 тис. учнів .

Серед денних загальноосвітніх шкіл майже половину (12432 тис. учнів)
становлять середні, третину (5812 тис. учнів) — неповні середні, 2855
тис. учнів – початкові і 409 тис. учнів — школи для дітей з вадами
розумового і фізичного розвитку та загальноосвітні школи соціальної
реабілітації [табл.3.1.5.].

В одну зміну працюють 91% шкіл –це 5205 тис. учнів [табл.3.1.6.].

У 2004 р. в Україні працювало 238 вечірніх (змінних) шкіл, у яких
навчалося майже 105 тис. учнів [табл.3.1.7.].

Після переходу до загальної середньої освіти в Україні скоротилася
мережа малокомплектних початкових і неповних середніх шкіл, які не
забезпечували належної якості навчання і були низькоефективними з
економічної точки зору.

У 2004 р. професійно-технічна освіта нараховувала 1011 закладів,
чисельність учнів у яких становила 507 тис. чол. Професійно-технічні
училища працюють на базі неповної середньої і середньої освіти.
Практично всі профтехучилища готують кваліфікованих робітників з
середньою освітою. У 2004 р. випуск робітників в училищах становив 283,4
тис. чол. [табл.3.1.8.].

Профтехучилища готують робітничі кадри для машинобудівної,
радіоелектронної, нафтогазової, вугільної, хімічної, деревообробної,
легкої і поліграфічної промисловості, залізничного транспорту, зв’язку,
будівництва, комунального господарства, водного господарства, сільського
господарства, галузей сфери послуг. Територіально училища розосереджені
переважно в міських поселеннях і великих селах. Максимальна кількість
училищ знаходиться в обласних центрах та інших великих містах.
Професійно-технічні навчальні заклади сільськогосподарського профілю
розміщені, як правило, у малих та середніх містах; навчальні заклади з
спеціальностей гірничої, нафтової, хімічної промисловості — у районах
видобутку гірничо-хімічної сировини.

Реформа загальноосвітньої і професійної школи передбачає перегляд
профілю підготовки масових робітничих професій, збільшення числа училищ
з підготовки кваліфікованих робітників, насамперед для малого і
середнього підприємництва та галузей соціальної сфери.

Вища освіта України представлена 619 навчальними закладами І—II рівнів
акредитації, в яких навчається близько 548.5 тис. студентів, з них на
денному відділенні — близько 397.6 тис [табл.3.1.9.].

Крім того, в Україні функціонує 347 вищих навчальних закладів III—IV
рівнів акредитації, в яких навчається більш ніж 2026.6 тис. студентів, з
них 1155.5 тис. — на денному відділенні [табл.3.1.9.]

Серед галузевих груп навчальних закладів України найбільше студентів
вчиться у закладах, що готують спеціалістів для промисловості та
будівництва, освіти, сільського господарства, охорони здоров’я,
економіки та права, транспорту та зв’язку.

Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території
країни, обласних центрах та містах обласного підпорядкування. Профіль
підготовки спеціалістів для інших галузей відповідає переважно
регіональній спеціалізації господарства України. Найбільше закладів
вищої освіти, зокрема III—IV рівнів акредитації, сконцентровано у
Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Донецьку. У 2004 вищими
навчальними закладами України різних рівнів акредитації було
підготовлено майже 33.919 магістрів, 20.337 бакалаврів, 186.388
молодших спеціалістів[табл.3.1.10.].

3.2.Культура

Це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій і органів
управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження і
організацію споживання товарів і послуг культурного й інформаційного
призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють
товари культурного та інформаційного призначення, самі об’єкти культури
і мистецтва, установи і організації засобів масової інформації. Широко
розгалужена мережа закладів культури та мистецтва – характерний
показник розвитку культури будь-якої держави.

Наймасовішим закладом культури в Україні є бібліотеки, кількість яких у
2004 становила 20 тис. з книжковим фондом 333 млн. примірників книжок і
журналів. У сільській місцевості діяло понад 15 тис. бібліотек з
книжковим фондом 148 млн. примірників [табл.3.2.1.]. Однак кількість
бібліотек не дає повної картини про рівень бібліотечного обслуговування
населення, який залежить перш за все від ступеня розвитку мережі
бібліотечних установ і їх територіальної доступності, від наявності
книжкових фондів та їх співвідношення з чисельністю населення.
Забезпечення населення бібліотеками у міській і сільській місцевостях не
однакове. Рівень забезпечення міського населення бібліотечними
установами є нижчим, ніж сільського, що пояснюється особливостями
розселення. Одночасно кожна міська бібліотека обслуговує більшу
чисельність населення (читачів). Рівень задоволення попиту читачів
значною мірою залежить від концентрації у бібліотеках книжок та
співвідношення суспільно-політичної, технічної, сільськогосподарської,
художньої, дитячої та інших видів літератури. Більш різноманітну
літературу мають, як правило, бібліотеки із значним книжковим фондом
(понад 10 тис. примірників). Активність населення у користуванні
послугами бібліотек характеризується часткою читачів у загальній
чисельності населення та числом книговидачі у розрахунку на одного
жителя.

Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є клубні установи,
яких на кінець 2004 р. налічувалось понад 19 тис., у тому числі у
сільській місцевості — понад 17 тис [табл.3.2.1.].

Клубні установи розміщені згідно з адміністративним поділом території, а
також за виробничим принципом – при заводах, фабриках, навчальних
закладах, санаторіях. Однак клубні установи відсутні майже у кожному
другому селі. Зрозуміло, діяльність клубних установ залежить не стільки
від їх наявної місткості, скільки від кількості та якості заходів, які
там проводяться.

Кінообслуговування в Україні представлено 3.6 тис. кіноустановок з
платним показом, а кількість відвідувань кіносеансів за рік 10 млн.
[табл.3.2.1.]. У міських поселеннях працюють постійні кінотеатри.
Найвищий показник кіновідвідувань у містах, великих містах, курортних
центрах. Проте і в цих поселеннях в останні роки намітилася тенденція до
різкого скорочення середнього рівня відвідування кінотеатрів.

Якщо мережа закладів культури (клуби, бібліотеки, кіноустановки) в
Україні зменшується, то театрів — зростає. У 2004р. в країні
функціонувало 133 професійних театрів, у тому числі опери та балету – 7,
драми та музичної комедії – 85, дитячих та юного глядача – 41
[табл.3.2.2.]. Проте кількість відвідувань театрів також має тенденцію
до зменшення. Лише за 90-ті роки цей показник зменшився втричі і
становив у 2004 р. 6 млн. відвідувань на рік [табл.3.2.2.].

Із загальної кількості музеїв — 142 краєзнавчих, 137 історії та
археології, 71 мистецтвознавства, 43 літературних[табл.3.2.2.].

Велику роль у культурному житті населення відіграє музейна справа. В
Україні налічується близько 422 музеїв (включаючи філіали), у тому
числі: історичні, меморіальні, краєзнавчі, природничонаукові,
мистецтвознавчі, галузеві та ін. [табл.3.2.2.].

Найбільше професійних театрів функціонує у Києві, Львові, Одесі,
Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві та в Автономній Республіці Крим. а
державних музеїв — у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Харкові,
Чернігові, Донецьку. Серед областей за цим показником виділяються:
Луганська, Дніпропетровська, Івано-Франківська та Автономна Республіка
Крим [табл.3.2.3.].

Усі культурно-освітні установи функціонально пов’язані з виробництвом
музичних інструментів та інших предметів культурного призначення,
поліграфічною промисловістю, кіностудіями, діями звукозапису,
фотокінолабораторіями, книжковою торгівле:ю, торгівлею художніми
виробами і товарами тощо. А тому ефективною має бути система
територіальних комплексів культурного обслуговування населення,
об’єднаних єдністю зони обслуговування і спільністю наявних ресурсів.

3.3.Охорона здоров’я

Включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні
та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення,
відпочинку і фізичної культури. Матеріальні умови функціонування
комплексу забезпечують медична промисловість, матеріально-технічне
постачання і збут. Охорона здоров’я включає також освітянські заклади
(медучилища, коледжі, медінститути, медуніверситети, курси
перепідготовки кадрів), комплексні і галузеві наукові інститути й
організації, а також систему управління ними.

Лікарняні заклади в свою чергу поділяються на спеціалізовані —
туберкульозні, інфекційні, для інвалідів Великої Вітчизняної війни та
територіально-дільничі — районні, міські, обласні, республіканські.

Поліклініки як структурні підрозділи входять до складу лікарень. У
виняткових випадках вони можуть бути автономною установою. Закладам
охорони здоров’я залежно від їх місткості присвоюють типові категорії
(їх у лікарень 8). Найвищу категорію має заклад з числом ліжок 800—1000,
а найнижчу — 100 — 150 ліжок. Основна лікувально-діагностична робота
здійснюється в поліклініках – при лікуванні 80% хворих; тут працює
більше половини лікарів системи охорони здоров’я.

Лікувально-профілактичні заклади, які використовуються медичними
інститутами для підготовки лікарів або медичними НДІ – з науковою метою
(але не менше ніж на 50%), називають клінічними. Ці ж заклади можуть
входити до складу медичних вузів або науково-дослідних інститутів.

На підприємствах і в організаціях міської місцевості створюють медичні
пункти, а на підприємствах, будівництвах сільської місцевості –
фельдшерсько-акушерські пункти. Працівники залізниць обслуговуються
спеціальними об’єднаними лікарнями, куди входять і поліклініки. На
великих станціях для обслуговування працівників доріг функціонують
амбулаторії. Відомчі лікувальні заклади мають працівники водного та
повітряного транспорту, системи НАН України та ін. Заклади охорони
здоров’я, які обслуговують працівників окремого промислового
підприємства, входять до складу медсанчастини, яка об’єднує роботу цих
закладів. До санаторно-курортних закладів належать санаторії-
профілакторії, курортні поліклініки, бальнеологічні об’єкти.

В Україні налічується 2.9 тис. лікарняних закладів на 451 тис. ліжок та
7,7 тис. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, ємність яких
становить 987 тис. відвідувань за зміну [табл.3.3.1.]. Деяке загальне
зменшення кількості лікарень за останні роки пояснюється перш за все їх
реорганізацією і укрупненням. Мережа об’єктів стаціонарної медичної
допомоги розвивається у трьох напрямах: багатопрофільному,
спеціалізованому і диспансерному. В Україні працює 223 тис. лікарів,
більше половини яких становлять терапевти, хірурги, стоматологи,
педіатри, жінки-лікарі серед них становлять майже дві третини. Середній
медичний персонал (медсестри, фельдшери та акушери) становить 522 тис. В
Україні забезпеченість лікарями становить 47.4 чол., а середнім медичним
персоналом — 110.9 чол. на 10 тис. жителів [табл.3.3.2.].

Найвищий рівень забезпеченості населення лікарями має місце в Києві,
Автономній Республіці Крим, в Одеській, Львівській і Харківській
областях. Щодо забезпеченості середнім медичним персоналом, то найвищі
показники відзначаються у м. Києві, Автономній Республіці Крим,
Кіровоградській, Волинській, Донецькій та Херсонській областях.

В останні роки спостерігається тенденція до розукрупнення територіальних
лікарняних дільниць в містах у зв’язку з будівництвом великих, добре
оснащених сучасних лікарень і поліклінік, у яких існують можливості для
ефективного лікування і більш повного використання ліжкового фонду.
Медичну допомогу надають також спеціалізовані лікарні, диспансери,
станції невідкладної медичної допомоги, поліклініки, жіночі
консультації.

Наявність значної кількості сіл, у тому числі малих, викликало
необхідність мати фельдшерсько-акушерські пункти, кожен з яких
обслуговує, як правило, один, два і більше населених пунктів. Тут
надається перша медична допомога, здійснюється комплекс заходів
санітарно-гігієнічного і протиепідемічного характеру. Виправдали себе
міжсільські дільничні лікарні на 10—50 ліжок, де можлива організація
спеціалізованих кабінетів і відділень.

3.4.Матеріально-побутовий комплекс.

Забезпечує матеріальні умови життя населення. Його складовими частинами
є галузеві підкомплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі,
громадського харчування та ін.), які сприяють збільшенню вільного часу
населення та його раціональному використанню, підвищенню культури
побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства.
Покращання житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну
основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність,
народжуваність, зміцнення здоров’я населення.

Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі. Весь
житловий фонд в Україні перевищує 1040 млн. м2 загальної площі житла, у
тому числі державний, колективний житловий фонд і фонд
житлово-будівельних кооперативів становить 124 млн. м , а решта — 915.4
млн. м2 знаходиться у приватній власності громадян. Міський житловий
фонд становить понад 664 млн. м2, сільський — 375,5 млн.
м2[табл.3.4.1.]. У містах державний, суспільний житловий фонд і фонд
житлово-будівельних кооперативів переважає і становить дві третини, а
житловий фонд в особистій власності — третину. В сільській місцевості
картина майже протилежна: житловий фонд в особистій власності громадян
становить близько 90%, а державний — понад 10%.

Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя в
містах становить 20.5 м2 загальної площі, а в сільській місцевості —
24.4 м2 [табл.3.4.1.]. Краща забезпеченість населення житлом у міських
поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської і
Черкаської областей, а в сільській місцевості – у Вінницькій, Київській,
Черкаській, Хмельницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській,
Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях [табл.3.4.2.].

На сучасному етапі розвитку житлового будівництва намітилась тенденція
до комплексної забудови жилих районів. Зростає питома вага житла,
побудованого за індивідуальними проектами, що враховують потреби різних
верств населення. Поліпшується якість як жилих, так і допоміжних
приміщень, розширюється будівництво будинків за новими типовими
проектами з квартирами поліпшеного планування, що дає змогу підвищувати
рівень забезпеченості населення жилою площею та основними елементами
благоустрою. Для сільської місцевості розроблено типові впорядковані
(переважно цегляні) одноповерхові та двоповерхові будинки присадибного
типу з господарськими будівлями, більш повним набором комунальних
послуг. Застосування нових будівельних матеріалів, перехід до
будівництва жилих будинків з покращеним плануванням, а також за
проектами нового покоління дозволили не лише поліпшити експлуатаційні
якості жилих будинків, але і змінити зовнішній вигляд багатьох міст і
сіл. З’явилось більше жилих кварталів та суспільних центрів, які мають
виразні архітектурні рішення.

За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселеннях та сільській
місцевості істотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені
газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим
водопостачанням, ваннами. Найкращий рівень благоустрою житлового фонду
мають нові міста і санаторно-курортні центри.

У 2004 р. готельне господарство України було представлено 1373 готелями
на 58464 номери з жилою площею всіх номерів 1002 тис. м2. Одноразова
місткість готелів становила 119 803 місць. Проте і цей фонд
використовується недостатньо (коефіцієнт використання місткості становив
лише 0,22). Обсяг житлового будівництва в останні роки знизився. Якщо у
1990 р. збудовано підприємствами і організаціями всіх форм власності
загальної площі житла 17,5 млн. м2, то у 2004 р. — 160 млн. м . У 2004
р. державними підприємствами і організаціями введено в експлуатацію 20%
житла, з них за рахунок коштів підприємств і організацій — 81%.

Для поліпшення рівня забезпеченості населення житлом необхідно не лише
збільшити масштаби житлового будівництва, але і більше уваги приділяти
комплексній забудові населених пунктів, інженерному устаткуванню,
розширенню вулиць, будівництву доріг з твердим покриттям, каналізаційних
водопровідних ліній, санітарній очистці, освітленню вулиць, збільшенню
кількості підземних переходів, будівництву об’їзних доріг тощо. Подальше
підвищення ефективності житлового будівництва обумовлює необхідність
значного покращання якості будинків у відповідності з запитами різних
верств населення і соціальних груп. Вирішенню цього питання має сприяти
широкий розвиток житлово-будівельних кооперативів та індивідуального
будівництва на кредитній основі так, як це робиться в більшості країн
Заходу. Разом з тим необхідна соціальна норма гарантованого надання
житла кожній людині, кожній родині за рахунок державних коштів.

Галузь побутового обслуговування займає одне з провідних місць в
обслуговуванні населення, що обумовлюється його функціональною роллю у
відтворювальному процесі. Розвиток і удосконалення побутового
обслуговування населення забезпечує покращання умов життя, підвищення
матеріального благоустрою всіх верств населення різних регіонів і
глибокий розвиток та всебічне удосконалення особистості. На цю галузь
припадає чверть загального обсягу платних послуг. Галузь об’єднує більш
ніж 20 окремих, досить самостійних підгалузей, які істотно відрізняються
одна від одної. Функціональне призначення кожної з підгалузей настільки
різне, що це обумовлює специфічні особливості і в технічному оснащенні
її підприємств і закладів, і в їх технологічному та організаційному
забезпеченні. Діапазон функцій і підгалузей, які входять до побутового
обслуговування, дуже широкий.

За останні роки структура виробництва основних видів побутових послуг в
країні поступово приводиться у відповідність до структурних змін у
потребах населення. Це сприяє подальшому підвищенню ступеня повноти
задоволення потреб населення в найбільш економічно значущих видах
побутового обслуговування. Зростання обсягів споживання побутових послуг
в цілому та найбільш ефективних з них супроводжується підвищенням
народногосподарської ефективності побутового обслуговування населення в
цілому. Підприємства галузі надають населенню понад 900 видів послуг.
Обсяг реалізації побутових послуг населенню становить 77,2 млрд. грн., у
тому числі у сільській місцевості — 175 млн. грн. Обсяг реалізації
побутових послуг на одного жителя становить відповідно 14,2 і 10,7 грн.

У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на
транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних
засобів, ремонт і будівництво житла (квартир), ремонт та індивідуальне
пошиття одягу, ремонт радіотелевізійної апаратури, побутових машин і
приладів, ремонт і виготовлення металовиробів.

За останні роки намітилася тенденція до розширення сфери таких послуг,
як ремонт побутової техніки, ремонт і технічне обслуговування
індивідуальних транспортних засобів.

Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер.
Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на
Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області
України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями
розселення, тобто територіальною концентрацією населення.

Підкомплекс побутового обслуговування зазнає постійних змін. З’являються
нові підприємства, в тому числі спеціалізовані, створюються фабрики,
трести, об’єднання, мережа комплексних приймальних пунктів,
вдосконалюються старі та запроваджуються нові форми і види
обслуговування. У великих транспортних вузлах, у житлових мікрорайонах,
місцях масового відпочинку, на великих підприємствах розширюються діючі
і з’являються нові підприємства служби побуту.

Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все
особисті потреби населення. Роздрібний товарооборот визначається обсягом
продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу
громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм
власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими
підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств. Загальний
обсяг роздрібного товарообороту державної і кооперативної торгівлі
(включаючи громадське харчування) становив у 2004 р. 19 933,1 млн. грн.,
в тому числі державної торгівлі — 2328,8 млн. грн.; 1833,9 — приватної і
14 870,4 – колективної та ін. Товарооборот громадського харчування в
загальному обсязі роздрібного товарообороту становив 17 435,1 млн. грн.

Наприкінці 2004 р. в Україні налічувалося 1275 тис. підприємств
роздрібної торгівлі; на 10 тис. населення торгова площа підприємств
роздрібної торгівлі становила 1919 м2, а громадського харчування — 468
місць.

У загальному обсязі роздрібного товарообороту продовольчі товари
становили 64%, непродовольчі — 36%. Товарооборот на одну людину у 2004
р. становив 374 грн., в тому числі продовольчих товарів — 238 грн.,
непродовольчих — 136 грн. У міських поселеннях товарооборот становив 489
грн., а в сільській місцевості — 130 грн. Сільське населення значну
кількість товарів купує в міських магазинах.

Широкого розповсюдження набуває продаж непродовольчих товарів в
комісійних і комерційних магазинах, на аукціонах.

Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя
населення — купівельну спроможність. Диференціація товарообороту, що
припадає на одну людину, пояснюється перш за все функціональною роллю
поселень, особливим економіко-географічним положенням окремих міст,
густотою населення тощо. Найвищі показники роздрібного товарообороту на
одну людину характерні для м. Києва, Автономної Республіки Крим,
Донецької, Харківської, Запорізької, Одеської і Львівської областей. На
цей показник значний вплив мають неоднакові доходи населення в різних
областях та містах, нерівномірний розподіл торгової мережі, неоднакове
споживання продовольчих товарів тощо. У селах, наприклад, реалізується
значно менше продуктів харчування у зв’язку з наявністю підсобних
присадибних господарств.

Структуру продовольчих товарів представляють переважно м’ясо і
м’ясопродукти, кондитерські вироби, хліб і хлібобулочна продукція,
цукор, молоко і молочна продукція, а в структурі непродовольчих товарів
найбільшу питому вагу становлять товари культурно-побутового і
господарського призначення (меблі, одяг, білизна, трикотаж, взуття,
тканини, легкові автомобілі). Дещо знизився продаж товарів
культурно-побутового і господарського призначення (годинники,
радіоприймачі, піаніно, фотоапарати, холодильники, пральні і швейні
машини тощо).

Головним джерелом товарних ресурсів є промисловість. Оптові контори і
бази здійснюють основні торгові зв’язки з промисловістю, купують
сільськогосподарську продукцію і направляють в роздрібну мережу,
створюють товарні запаси.

Розміщення об’єктів громадського харчування часто не збігаємся з
розміщенням об’єктів торгівлі. Слід пам’ятати, що підприємств
громадського харчування налічується значно менше. Однак останнім часом
різко зросла мережа кафе, ресторанів, буфетів, закусочних, розміщених
уздовж головних вулиць міст і сіл, у місцях їх перетину, на автостанціях
і вокзалах, центральних частинах населених пунктів, в районі
функціонування ринків та біля трас.

Розвивається мережа не тільки спеціалізованих магазинів (фірмових,
магазинів-складів, комісійних), а й підприємств громадського харчування,
особливо швидкого обслуговування.

Особливо важливе соціальне і економічне значення набуває транспорт
(зокрема, послуги пасажирського транспорту). На сучасному етапі його
роль швидко продовжує зростати в міру розширення масштабів суспільного
виробництва, подальшого поглиблення територіального поділу суспільної
праці, розвитку продуктивних сил окремих регіонів.

Серед усіх видів транспортних послуг основною ознакою вдосконалення їх
структури є неперервне зростання питомої ваги послуг автомобільного та
повітряного пасажирського транспорту й стійкого зниження залізничного і
водного.

В результаті планомірного розширення мережі підприємств зв’язку в
Україні значно зросла забезпеченість населення різними видами зв’язку.
Зростання цього показника свідчить про підвищення ступеня доступності
послуг цієї галузі. Тенденція до зниження середнього навантаження на
одне підприємство, найбільш імовірно, позитивно вплине на якість
обслуговування підприємствами галузі.

Підкомплекс зв’язку складається із взаємопов’язаних пунктів і
підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі
інформації. Пункти зв’язку представлені відділеннями зв’язку і
телефонними станціями. У відділеннях зв’язку, як правило, розміщені
пошта, телеграф, телефон.

В Україні функціонує широка мережа (понад 17 тис.) підприємств зв’язку
та їх відділень. Телефонно-телеграфний зв’язок — основний вид зв’язку
між населеними пунктами. Основних домашніх телефонних апаратів
загального користування у 2004 р. налічувалось 6479, у тому числі у
міських поселеннях — 5592. Телефонізовані всі підприємства і установи,
багато квартир у містах і частина в селах. В більшості міст є
автоматизовані пункти зв’язку, яких нараховувалось 12880, 2467 з яких —
міські. Забезпеченість населення домашніми телефонними апаратами
становить 37 на 100 сімей, міжміськими таксофонами — 27 на 100 тис.
населення.

Комплекс зв’язку включає всі види зв’язку, радіомовлення і телебачення,
спеціалізовані підприємства по ремонту і монтажу устаткування.
Підприємствами зв’язку у 2004 р. було надано послуги у вигляді 1270 млн.
відправлених газет і журналів, 359 млн. листів, 17 млн. телеграм, 2 млн.
посилок, надано міжміських телефонних переговорів (включаючи міжнародні)
— 1081 млн.

В перспективі слід розвивати телефонний зв’язок в першу чергу в
сільській місцевості, підвищувати рівень автоматизації, запроваджувати
більш досконалу апаратуру, електронну та сортувальну техніку. Все це
сприятиме не лише збільшенню обсягів та асортименту послуг, а й
підвищенню їх якості.

4. ВИРОБНИЦТВО ТОВАРІВ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА
ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ

4.1. Загальний огляд легкої промисловості України

Найбільше непродовольчих товарів виробляє легка промисловість, яка
забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а інші галузі
промисловості – кордом, технічними тканинами тощо.

Тут функціонує 2014 виробничих підприємств, в тому числі у швейній
промисловості – 1218. У 2003 р. 2/3 підприємств були акціонерними, а
9/10 належали до недержавного сектора.

Галузь має значні потенційні можливості, проте використовуються вони
недостатньо через значні недопоставки сировини за міждержавними угодами,
практичне припинення імпортних поставок, які щороку становили $ 500 млн.
Нині щорічна закупівля бавовни становить 50-60 тис. т замість необхідних
250 тис. т. Менше за потрібну кількість поставляється хімічних ниток і
волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів.
барвників та ін. Підприємства частково працюють на давальницькій
сировині, щоб не простоювати, а це призводить до збіднення українського
ринку товарів. До того ж цержави-постачальники основних видів сировини в
Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого з початку 1993
р. до 2003 р. вартість продукції легкої промисловості зросла від 26 до
80 разів [3, с.69].

Пріоритетні завдання легкої промисловості – формування і розміщення
державних замовлень та державних контрактів, координування діяльності
підприємств, пов’язане з виконанням цього завдання, розробка цільових
програм перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого
розвитку підгалузей.

Передбачається розширення сировинної бази, ліквідація диспропорцій в
окремих підгалузях; розвиток машинобудування для легкої промисловості,
механізму відновлення кооперативних зв’язків з країнами СНД.

Легка промисловість має тісні зв’язки з хімічними галузями. Вже нині
Україна може використовувати власні потужності для виробництва
синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон,
капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі.
Заслуговує на увагу вітчизняне виробництво поліуретанових композицій для
взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується також з розміщенням
важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання
зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості – чоловіки. При
розміщенні галузей враховують забезпечення трудовими ресурсами,
народногосподарські функції і територіальні особливості окремих
економічних регіонів України. При будівництві нових підприємств, крім
капітальних витрат, слід обов’язково враховувати витрати на соціальну
інфраструктуру

Зміни в розміщенні легкої промисловості зумовлені ліквідацією розриву
між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне,
шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача;
взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на сировину.

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої
належать первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна,
вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, сітко-в’язальна,
текстильно-галантерейна, трикотажна підгалузі [5, с.136].

4.2. Текстильна промисловість

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до першої
світової війни, проте більшість підприємств тоді були невеликими. Деяке
пожвавлення її розвитку почалося в радянський період, коли старі
підприємства було реконструйовано і збудовано нові в Києві. Полтаві,
Одесі, Житомирі, великі бавовняні комбінати в Херсоні, Донецьку й
Тернополі, камвольно-суконний -у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий
комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопря-цильні
фабрики в Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності
Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька область)
і Богуславської (Київська область) суконних фабрик.

На бавовняну промисловість у текстильній промисловості припадає 62,2°/о
всіх вироблених тканин. Для неї характерне віддалення від сировинної
бази і навіть споживачів. У її структурі є прядильне, ткацьке,
крутильно-ниткове й фарбувальнообробне виробництва. Бавовна є основною
сировиною для виробництва деяких видів тканин з домішкою синтетичних і
штучних волокон.

Бавовняні комбінати розміщені в Херсоні й Тернополі;
бавовняно-прядильний комбінат – у Донецьку; бавовняна фабрика – в
Нововолинську, прядильна фабрика – в Полтаві, ватноткацька – в Києві;
ткацькі фабрики – в Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві
та Радомишлі; ниткова фабрика – в Нікополі та ін. [7, с.204]

Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстильної
промисловості – виробляє 7,7% усіх тканин України. Тут здійснюється
первинна обробка вовни, виготовляються пряжа і тканини та вироби з неї.
Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують
хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові,
Одесі. Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Богуславі, Кременчуці,
Донецьку, Лубнах; у Луганську – тонкосуконна, Кривому Розі –
вовнопрядильна фабрика. Чернігові – камвольно-суконний комбінат.

У Києві, Богуславі, Черкасах і деяких містах Чернівецької та
Закарпатської областей розвинене виробництво килимів і килимових виробів
з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов’язана з виробництвом хімічних волокон, які
майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 8,0% усіх
тканин в Україні. Зосереджена переважно в Києві, де виробляють крепдешин
і крепжоржет з натурального шовку. У Києві і Черкасах випускають тканини
із штучного та синтетичного волокон, у Луганську – меланжеві шовкові
тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичан-ська виготовляють
шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона
випускає 11,1% тканин країни і зосереджена переважно на Рівненському й
Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській
(Житомирська область) фабриках. Підприємства повністю забезпечені
власним льоноволокном. Частина льоноволокна вивозиться за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної
сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону,
бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі
випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод,
повністю задовольняючи потреби в ній України. Частина продукції
експортується.

4.3. Трикотажна промисловість

Трикотажною промисловістю України вироблено в 2004 р. 30.3 млн шт.
трикотажних виробів [табл.4.3.1.].

За 1990-2004 рр. трикотажне виробництво зменшилося в 32,2 раза, хоч для
нього є достатня сировинна база. Найбільші трикотажні підприємства в
Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі,
Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську,
Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська область). У Харкові, Луганську.
Житомирі, Чернівцях, Львові й Черво-нограді (Львівська область) працюють
панчішні фабрики. [9, с.170]

4.4. Швейна промисловість

Швейна промисловість розміщена здебільшого у великих населених пунктах.
Тут функціонують такі відомі формування, як Київське виробниче
об’єднання швейної промисловості «Україна», львівська фірма «Маяк»,
Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Тинякова та ін. Швейна промисловість
донедавна на 90% задовольняла попит населення України на готовий одяг,
білизну та іншу продукцію.

У швейній промисловості налічується біля 600 підприємств. Обсяги її
виробництва зменшилися проти 1990р. на 75%. Більше 100 підприємств
країни працюють на давальницькій сировині.

Попит на швейну продукцію значно зменшився, що пов’язано з низькою
купівельною спроможністю населення, зростанням цін на продукцію,
конкуренцією іноземних товарів.

Спільні швейні підприємства в Києві, Чернівцях, Умані, забезпечені
новими обладнанням і технологіями, значно розширили виробництво
продукції, збільшили кількість працюючих [2, с.240].

4.5. Шкіряно-взуттяєва промисловість

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою
підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї – шкури
домашніх, диких і морських тварин. Проте широке використання нових
синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для
валяного взуття), тканин істотно збагатило й доповнило сировинну базу
взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг,
шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших
машин. Розміщене шкіряне виробництво поблизу центрів м’ясної
промисловості.

Розвитку взуттєвого виробництва сприяють високий рівень механізації
виробничих процесів. Підприємства галузі виробляють жорсткі й м’які
шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.

Шкіряна промисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні
підприємства є в Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська область),
Бердичеві. Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі,
Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники – в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворилася на велику
механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики в Києві, Харкові,
Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано; в Луганську,
Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові
великі підприємства. Всього в країні діє 56 шкіряних і 104 взуттєвих
виробничих об’єднання та підприємства. Найбільші шкіряні виробничі
об’єднання – в Бердичеві («Світанок»), Івано-Франківську, Києві;
взуттєві виробничі об’єднання – в Луганську, Львові («Прогрес»),
Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.

У 1004р. було вироблено15.9 млн пар взуття, або 0,3 пари на душу
населення. За період 1990-2004рр. виробництво взуття зменшилося в 19
разів. У загальному обсязі пропозицій частка імпортного взуття становить
80% [4.5.1.].

Головними напрямками розвитку шкіряно-взуттєвої промисловості є
вдосконалення діючих підприємств, створення нових, впровадження
високоефективних технологій шкіряно-взуттєвого і дубильно-екстрактового
виробництва; освоєння матеріалів з поліпшеними технологічними та
експлуатаційними властивостями; механізація та автоматизація виробничих
процесів. [5, с.97]

4.6. Хутрова промисловість

Хутрова підгалузь обробляє хутра лисиць, куниці, видри, норки, шкурки
кролів, ховрахів, хом’яків та водяних щурів, овечі шкурки й штучне хутро
та виготовляє з них хутрові та шубні вироби. У минулому вона мала
переважно кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і
працюють хутрові підприємства в Харкові, Балті (Одеська область),
Красиограді (Харківська область), Тисмениці (Івано-Франківська область),
Львові, Одесі, Жмеринці.

У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкурок, що сприяє
поліпшенню їх якості, зовнішнього вигляду та асортименту виробів з них.
Суттєве значення має використання трикотажного штучного хутра, яке
імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят
каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють
Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об’єднання,
фабрики в Жовтих Водах (Дніпропетровська область) і Ясіні (Закарпатська
область). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку,
вдосконалюючи технології обробки хутрової сировини Із застосуванням
нових сгінких барвників, впроваджуючи автоматизовані системи управління
виробництвом.

5. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Подальший розвиток соціального комплексу України повинен забезпечити
підвищення життєвого рівня населення, всебічний – розвиток людини та
зростання продуктивності праці. Разом з тим тут нагромаджено багато
проблем, які потребують:

• визнання галузей соціального комплексу такими, що беруть активну
участь у виробництві матеріальних і духовних благ, послуг;

• подолання залишкового принципу фінансування галузей загального
призначення;

• подолання міжрегіональних відмінностей у рівні обслуговування
населення та забезпечення його елементами соціальної інфраструктури у
відповідності з нині існуючими нормативами;

• встановлення обгрунтованого рівня оплати праці фахівців галузей
соціального комплексу, зокрема працівників освіти, охорони здоров’я,
культури, науки;

• формування ефективної системи управління галузями соціального
призначення в умовах різних форм власності; розробки нових типів
проектів навчальних закладів, установ культури, охорони здоров’я з
урахуванням формування ринкових відносин, широким використанням
сучасного обладнання, оргтехніки;

• розробки науково обгрунтованих критеріїв розвитку матеріальної бази
галузей соціального комплексу.

А також окремо можна виділити проблеми,які існують зараз в легкій
промисловості. Їх можна роділити на три групи:

Проблеми, які були породжені промисловими структурами, які Україна
отримала в спадок від СРСР:

Проблема міжгалузевого обміну,

Оптової дистриб”юції товарів,

Сировинна проблема (зокрема, проблема давальницької сировини),

Проблема відносно великих виробничих витрат.

Спаду виробництва протягом 1991-1999рр.

Проблеми економіки перехідного періоду: Це проблеми, пов’язані з
недосконалістю українського законодавства:

Проблема захисту українського виробника,

Недосконале оподаткування підприємств.

Економічно-соціальні проблеми, які cформувалися протягом переходу до
ринкової економіки

Проблема великих масштабів тіньового сектору виробництва, імпорту
продукції,

Великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього
населення),

Нестача кваліфікованих управлінців

Серед усіх інших проблем галузі, є такі, які не залежать потужностей
підприємств виробляти якісну продукцію. Не залежать від бажання чи то
можливостей підприємства її реалізовувати. Мова йде про рівень доходів
населення. [10, с.84]

Адже, незважаючи на економічне зростання, в 2000 році реальна заробітна
платня впала ще на 0,9% від попереднього, 1999 року. Зважаючи на цю
обставину, а також на те, що приблизно 70-75% українців вважають себе
бідними – текстильній промисловості доводиться брати до уваги і
перешкоди до свого успішного розвитку, які мають такий характер.

6.Перспективи розвитку соціального комплексу України.

У перспективі в Україні передбачається створення потужного освітнього та
наукового потенціалу на основі впровадження ступеневої освіти та
створення потужних регіональних навчальних закладів. Буде поступово
реалізовуватись стратегія структурного реформування освіти, спрямованого
на кадрове та наукове забезпечення загальнодержавних програм в
пріоритетних галузях економіки

Передбачається трансформування існуючої мережі профтехучилищ та
забезпечення чотирирівневої професійно-технічної освіти, що задовольнить
потреби економіки у кваліфікованих технічних кадрах. Велика увага
приділятиметься оптимізації мережі вищих навчальних закладів.

У перспективі система охорони здоров’я буде розвиватися за принципами
доступності, солідарності, справедливості та універсальності. Це дасть
змогу підвищити рівень профілактики захворюваності, надавати необхідну
медичну допомогу вчасно і високоякісно.

Серед програмних завдань на перспективу намічено покращання житлових
умов населення через оновлення наявного житлового фонду, поліпшення
роботи житлового і комунального господарства. Передбачається також
вирішення інших соціально-економічних завдань.

В галузях виробництва товарів народного споживання та послуг
заплановано розширення імпортозамінюючої продукції, технологічне
переоснащення та запровадження сучасних технологій. Вирішуватиметься
комплекс проблем, пов’язаних із збільшенням експортного потенціалу цих
галузей за рахунок створення спільних підприємств, залучення іноземних
інвесторів.

У легкій промисловості є тільки пропозиції до розв’язання проблем легкої
промисловості:

1. Захист українського виробника

Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на
власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів,
які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких
законів. Для розв’язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на
Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було
направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування
продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не
в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже –
нехай податкова вирішує, розподіляє ці податки [11, с.19].

Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій
ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію –
18%, натомість у нас – цілих 20-25%. Що, звісно, і стає головними
перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що
відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське
пальто попадає до нашого покупця відразу ж : фабрика- магазин. В
найгіршому – повертається у вигляді імпортного товару , вже полежавши на
полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на
батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.

2. Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з
середнім рівнем доходів.

Оскільки дешева продукція користується попитом у населення. То
існує конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю. У вітчизняної
продукції з’явився ще один конкурент – одяг “Секунд хенд” (тільки
минулого року він займав об’єм ринку, який дорівнює приблизно 51.000
тонам або Euro 120 млн. Імпорт “Секунд хенд”: здебільшого ( 80% )
завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що “Секунд хенд”
став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на
внутрішньому ринку. Так, загальний спад виробництва по типах продукції
сектору складає: продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%,
в’язаного одягу – на 22%, і швейних виробів – на 59% від виробництва
1999 року.[1, с.38-39]

Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари
для людей середнього достатку. Які все ж таки віддають перевагу якості
за більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з
Китаю.

Так як саме ці громадяни забезпечують основний оборот коштів :
адже продажі товарів для цієї групи людей приносять дохід : 60 млн.
грн., 15-20 млн. приносять малозабезпечені споживачі і покупці які
купують дорогу модний одяг – витрачають на це 10-15 млн. грн. на рік.
[10, с.58]

Наступна пропозиція є логічним завершенням попередньої пропозиції:

3. “Повернення” на свій внутрішній ринок та закріплення на
ньому.

Декілька років тому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку
забезпечувала продавцям приблизно 50% продажів. Після кризи 1998 року
українським виробникам вдалося заповнити ніші, які звільнилися
постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях
виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та
мілкі виробники одягу.

4. Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б
забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі.

Українські фірми, які не збанкрутіли протягом перехідного
періоду, вже встановили прямі зв”язки щодо постачання сировини з
західними експортерами

Котон імпортується з Росії. Узбекистану, США, Німеччини, Китаю,
Пакистану. Льон – з Росії та Беларусі. Киргиз стан, Молдова та Німеччина
є основнимми постачальниками хлопку. Шерсть імпортується з Росії,
Беларусі, Литви, Англії.

5. Потрібно налагодити нові зв’язки для постачання сировини.

Так, вже в 2000, імпорт в”язаної нитки з Угорщини та Данії
збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%.

Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі
вже є на українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї
продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company
(Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV, і
Czech-Ukrainian JV Gamayun.

Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими
продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії.

6. Українські підприємства мають розробити маркетингову
стратегію своєї поведінки на ринку.

Зараз же основна їхня проблема полягає саме у відсутності цієї
стратегії. Ця проблема є не тільки в текстильній галузі, і не тільки
проблемою українських виробників. І в цьому плані вона є результатом
іншої – нестачі кваліфікованого персоналу. Українські виробники
текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управляти
фінансами на підприємстві.

Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації
фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з
міжнародними стандартами фінансової звітності.

7. Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.

Українські компанії, і це особливо виразно видно на текстильній
галузі є дуже обмеженими в своїх можливостях “знаходити” фінансові
ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному,
так сталося завдяки дуже жорстким фінансовим регуляціям та
інструментам, які діють зараз на українському ринку.

7. Висновок

Основне значення соціальної сфери полягає в тому, що весь комплекс її
галузей забезпечує зростання рівня споживання та вдосконалення його
структури. Розширення асортименту життєвих благ, які входять до фонду
споживання і задовольняють зростаючі потреби людини — учасника
суспільного виробництва, — забезпечує саме розвиток соціальне
орієнтованих галузей народногосподарського комплексу. Послуги в цьому
процесі виконують, як правило, роль фактора, який забезпечує відтворення
робочої сили.

Роль соціального комплексу у суспільному розвитку визначається двома
головними функціями. Перша полягає в тому, що завдяки його
функціонуванню створюється комплекс життєвих благ, необхідних для
нормального розширеного відтворення робочої сили, а друга — в тому, що
заклади і підприємства цього комплексу забезпечують підвищення рівня
життя членів суспільства.

Зростання соціально-економічного значення послуг соціальної сфери
обумовлюється перш за все глибокою трансформацією характеру самої праці,
її інтелектуалізацією. Природно, переважання творчих начал у будь-якому
виді трудової діяльності об’єктивно визначають необхідність оволодіння
людиною глибокими та всебічними знаннями, не тільки безпосередньо
пов’язаними з її професійною діяльністю. Соціальна сфера, задовольняючи
потреби населення в культурних цінностях, освіті, охороні здоров’я,
комунальному обслуговуванні тощо; все більше впливає на виробництво
матеріально-речового багатства через прискорення науково-технічного
прогресу, створення необхідних передумов для підвищення рівня зайнятості
у суспільному виробництві та раціонального використання трудових
ресурсів, забезпечення розширеного відтворення робочої сили,
удосконалення структури вільного часу працюючих. Одночасно з цим
розвиток соціальної сфери сприяє розв’язанню яких соціальних завдань, як
формування гармонійно розвиненої собистості, ліквідація
культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними
групами населення і районами країни. Характер, зміст і напрями розвитку
соціальної сфери підпорядковані потребам розвитку як матеріального
виробництва, так і матеріального. Вона не тільки бере участь у
відтворенні головної продуктивної сили суспільства — людини і тим самим
активно впливає на створення сукупного продукту, а й визначає самі вмпи
соціально-економічного прогресу.

Використана література

1. Бураковський І. Підприємство в Україні: революційна зміна парадигми
управління //

2. Економічні реформи сьогодні №33, 2001, с. 38-41

3. Бізнес №43 (406), 23.10.2003

4. Економічна географія України / За ред. М. Д. Пістуна. – К.: Вища
школа, 1993. – 320 с.

5. Економічна та соціальна географія світу. / За ред. Б.П. Яценка, – К.:
Артек, 1997. –246 с.

6. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Феміда,
1996. – 366 с.

7. Зайончковская Ж.А. Демографическая ситуация и расселение. – М., 1991.

8. Заставний Ф.Д. Соціально-економічна географія України. – Львів: Світ,
1994. – 606 с.

9. Наряд’2002 // Бізнес №38 (453), 17.09.2002, c. 44-46

10. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник / За ред.
В.В.Ковалевського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. — К.: Либідь, 1996,
—С. 369—386.

11. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. К.:
Вища школа, 1998.— С. 191—208.

12. Ринок одягу // Бізнес №50(413), 11.12.2000, c. 62-63

13. Шаблій О.І. Соціальна та економічна географія світу і України. –
Львів, 2002.

14.Статистичний щорічник України за 2004. — К.: Українська енциклопедія,
2005.

15. Куценко В. Й. Сфера воспроизводства здоровья населення
(социально-зкономический й регіональний аспект). — К.: Наукова думка,
1994.—224с.

16. Куценко В., Богуш JI. Потенціал сфери охорони здоров’я: регіональні
аспекти // Економіка України. — 1999. — № 3. — С. 61—69.

17. Куценко В. І., Богуш Л. Г., Опалєва І. В. Соціальна сфера регіону
(стан та перспективи розвитку). — К.: РВПС України НАН України.
1997.—252с.

18. Куценко В. І., Богуш JI. Г., Опалєва І. В. Соціальні наслідки
економічних трансформацій в Україні (регіональні аспекти). — К.: РВПС
України НАН України, 1998. — 49 с.

19. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія
України з основами теорії: Посібник. — К.: Знання, 1998. — 416с.

20. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П.
Качана. — К.: Вища школа, 1997. — 375 с.

21. Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К.:
Вид-во УАДУ, 1997. — 360 с.

9.Додатки

2. Сутність, роль і місце у суспільному розвитку України

2.1. Структура обсягів послуг

( на початок навчальног року)

Обсяг вироблених послуг Обсяг реалізованих послуг Обсяг послуг,
реалізованих населенню

2002 2003 2004 2002 2003 2004 2002 2003 2004

Всього 100.0 100.0 100.0 100.0 100.0 100.0 100.0 100.0 100.0

у тому числі

Оптова й роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з
ремонту 0.6 0.5 0.6 0.7 0.6 0.7 1.0 0.9 0.8

технічне обслуговування та ремонт автомобілів 0.4 0.4 0.5 0.5 0.5 0.6
0.7 0.6 0.6

ремонт предметів особистого користування і домашнього вжитку 0.2 0.1
0.1 0.2 0.1 0.1 0.3 0.3 0.2

Готелі та ресторани 1.5 1.5 1.5 1.7 1.7 1.7 3.4 3.5 3.8

готелі та інші місця кортокотермінового проживання 1.5 1.5 1.5 1.7
1.7 1.7 3.4 3.5 3.8

Транспорт і зв’язок 76.6 74.5 73.8 74.4 72 71.4 63.4 63.4 64.6

транспорт 52.5 49 45.9 46.6 42.5 39.3 26.3 25.5 24.2

туристичні агенства і бюро подорожей 0.8 0.8 1 0.8 0.9 1.1 1.4 1.5 2

діяльність транспортних агенств 2 2.5 2.2 2.2 2.7 2.4 0.3 0.1 0.1

пошта і зв’язок 21.3 22.2 24.7 24.8 25.9 28.6 35.4 36.3 38.3

Операції з нерухомістю, завдання під найм та послуги юридичним особам
12.6 14.5 15.3 13.9 16.0 16.8 13.6 13.2 12.0

операції з нерухомістю 4.4 4.6 4.5 4.7 5.0 4.9 9.8 9.6 8.5

здавання під найм без обслуговуючого персоналу 0.2 0.4 0.3 0.3 0.4
0.3 0.0 0.1 0.0

прокат речей особистого користування та побутових товарів 0.0 0.0 0.0
0.0 0.0 0.0 0.1 0.1 0.0

діяльність у сфері інформатизації 0.9 1.0 1.1 1.0 1.0 1.1 0.4 0.6 0.7

технічне обслуговування та ремонт офісної техніки 0.2 0.2 0.2 0.2 0.2
0.2 0.0 0.0 0.0

дослідження та розробки … 1.0 1.1 … 1.1 1.2 … 0.1 0.1

діяльність у сфері права 1.3 1.3 1.5 1.4 1.4 1.5 0.7 0.5 0.4

діяльність у сфері архітектури та будівництва 2.2 2.4 2.6 2.4 2.7 2.9
1.2 1.3 1.5

технічний контроль та аналіз 0.3 0.3 0.3 0.3 0.4 0.4 0.1 0.1 0.0

реклама 1.1 1.3 1.5 1.3 1.5 1.8 0.1 0.0 0.0

підбір та забезпечення персоналом 0.1 0.1 0.1 0.1 0.1 0.1 0.1 0.1 0.1

послуги надані юридичними особами 0.9 0.8 0.9 1.0 1.0 1.0 0.8 0.4 0.5

Освіта 2.4 2.3 2.2 2.4 2.3 2.2 7.5 7.1 6.8

Охорона здоров’я 2.6 2.6 2.4 2.9 2.9 2.7 4.1 4.2 4.0

Колективні, громадські та особисті послуги 3.7 4.1 4.2 4.0 4.5 4.5 7.0
7.7 8.0

індивідуальні послуги 0.7 0.7 0.7 0.8 0.8 0.7 2.0 1.9 1.8

2.2. Індекси одсягу реалізованих послуг за регіонами

(у порівняних цінах: відсотків до попереднього року)

2002 2003 2004

Україна 107.3 12.1 124.4

Автономна Республіка Крим 107.7 100.7 111.2

області      

Вінницька 107.2 111.5 110.0

Волинська 109.5 112.1 115.4

Дніпропетровська 120.4 108.7 123.4

Донецька 109.8 113.3 124.8

Житомирська 108.4 112.7 117.7

Закарпатська 106.4 115.3 120.1

Запорізька 107.3 105.8 117.4

Івоно-Франківська 111.5 111.9 113.5

Київська 116.1 124.9 135.8

Кіровоградська 113 109.3 118.8

Луганська 106.6 107.2 118.2

Лвівська 113.1 120.4 122.6

Миколаївська 109.2 102.2 118.8

Одеська 112.9 109.5 115.2

Полтавська 86.9 111.5 117.2

Рівненська 114.4 113.0 112.0

Сумська 106.5 108.2 121.1

Тернопільська 109.5 111.3 115.8

Харківська 91.4 121.2 118.4

Херсонська 99.2 106.4 114.1

Хмельницька 112.4 114.8 115.3

Черкаська 104.9 114.9 112.7

Чернівецька 107.6 104.3 104.3

Чернігівська 106.3 108.9 114.2

міста      

Київ 122.4 130.0 148.0

Севастополь 111.2 111.5 112.8

3.Сучасний стан та особливості розміщення галузей соціальної сфери
України:

3.1. Освіта

3.1.1. Дошкільні заклади

(на кінець року)

1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003 2004

Кількість закладів, тис. 22.9 24.5 21.4 16.3 15.7 15.3 15.0 14.9*

у міських поселеннях 11.7 11.9 10.5 7.4 7.1 6.9 6.7 6.7

у сільській місцевості 11.2 12.6 10.9 8.9 8.6 8.4 8.3 8.2

В них місць, тис. 2515 2277 2014 1117 1077 1060 1053 1040**

у міських поселеннях 1838 1662 1463 832 808 790 782 767

у сільській місцевості 677 615 551 285 269 270 271 273

Кількість дітей у закладах, тис. 2600 2428 1536 983 968 973 977 996

у міських поселеннях 2048 1877 1222 824 811 809 807 820

у сільській місцевості 552 551 314 159 157 164 170 176

Охоплення дітей закладами, відсотків до кількості дітей відповідного
віку 60 57 44 40 41 48 49 49

у міських поселеннях 69 64 53 52 55 65 65 65

у сільській місцевості 40 43 28 18 17 21 22 23

Кількість дітей у закладах у розрахунку на 100 місць 103 107 76 88 90 92
93 96

у міських поселеннях 111 113 84 99 100 102 103 107

у сільській місцевості 81 90 57 56 58 61 63 65

* З них 2.2 тис. закладів не працювали

** Не враховані місця у дошкільних закладах, що не працювали протягом
року або быльше з будь-яких причин

3.1.2. Загальноосвітні навчальні заклади

(на початок навчального року: тис.)

  1985/86 1990/91 1995/96 2000/01 2001/02 2002/03 2003/04 2004/05

Кількість закладів 21.9 21.8 22.3 22.2 22.2 22.1 21.9 21.7

Кількість учнів 7249 7132 7143 6764 6601 6350 6044 5731

у тому числі в 10-12 (10-16) класах 1283 940 821 1049 1063 1072 1060
1026

Кількість учителів 473 537 596 577 568 561 551 547

У 2004р. у перших класах, організованих у дошкільних закладах, навчалося
93.6 тис. учнів.

3.1.3. Розподіл учнів денних загальноосвітніх навчальних закладів за
мовами навчання

56 74 81 83 85 44 26 19 17 15

Одеська 32 47 54 58 62 66 51 44 40 36

Полтавська 83 93 95 96 96 17 7 5 4 4

Рівненська 99 99.7 99.8 99.9 99.9 1 0.3 0.2 0.1 0.1

Сумська 63 83 89 91 92 37 17 11 9 8

Тернопільська 99 99.7 99.8 99.8 99.8 1 0.3 0.2 0.2 0.2

Харківська 37 55 62 65 68 63 45 38 35 32

Херсонська 60 76 81 81 82 40 24 19 19 18

Хмельницька 92 98 99 99 99.3 8 2 0.8 0.7 0.6

Черкаська 86 96 97 98 98 14 4 3 2 2

Чернівецька 78 81 81 81 81 5 2 1 1 0.7

Чернігівська 81 94 97 97 98 19 6 3 3 2

міста                    

Київ 70 93 95 95 96 30 7 5 5 4

Севастополь 0 2 2 2 2 99.98 98 98 98 98

Крім українських та російських працюють школи та класи, в яких
навчання ведеться іншими національними мовами. На початок 2004/05
навчального року румунською мовою навчалося 26.4 тис. учнів, угорською –
20.0 тис., молдав- ською – 6.1 тис., кримсько-татарською – 5.8 тис.,
польською – 1.4 тис., англійською – 0.3 тис., словацькою – 0.03 тис.,
болгарською – 0.1 тис.

3.1.5. Денні загальноосвітні навчальні заклади

(на початок навчального року)

1985/86 1990/91 1995/96 2000/01 2001/02 2002/03 2003/04 2004/05

Кількість закладів 20856 21310 21903 21965 21954 21855 21669 21484

І ступеня 3044 3178 3254 3144 3116 3046 2967 2855

І – ІІ ступеня 8519 7403 6639 6262 6191 6063 5903 5812

І – ІІІ ступеня 8890 10318 11612 12157 12243 12334 12390 12408

спеціальні школи (школи-інтернати) та школи соціальної реабілітації 403
411 398 402 404 412 409 409

Кількість учнів у закладах, тис. 6648 6939 7007 6647 6486 6237 5936 5626

І ступеня 60 67 96 107 110 108 108 108

І – ІІ ступеня 1243 966 837 707 673 625 578 545

І – ІІІ ступеня 5261 5821 6005 5764 5635 5436 5185 4910

спеціальні школи (школи-інтернати) та школи соціальної реабілітації 84
85 69 69 68 68 65 63

3.1.6. Змінність заннять у денних загальноосвітніх навчальних закладах

 

 

 

 

 

 

  Кількість закладів, що проводили заняття Кількість учнів, які
навчалися

в одну зміну у дві зміни в першу зміну в другу зміну

 

 

всього

 

  відсотків

до загальної

КІЛЬКОСТІ

закладів  

 

всього

 

  відсотків

до загальної 

КІЛЬКОСТІ

закладів  

 

тис.

 

  відсотків

до загальної

КІЛЬКОСТІ

учнів  

 

тис.

 

  відсотків

до загальної

кількості

учнів

1985/86 17293 85 3160 15 5747 88 818 12

1990/91 16689 80 4146 20 5696 85 1029 15

1995/96 17154 80 4288 20 5870 85 1009 15

2000/01 18774 87 2746 13 5997 92 521 8

2001/02 18968 88 2546 12 5859 93 442 7

2002/03 19140 89 2265 11 5684 94 374 6

2003/04 19251 91 1972 9 5461 95 308 5

2004/05 19146 91 1887 9 5205 95 265 5

3.1.7. Вечірні загальноосвітні навчальні заклади

(на початок навчального року)

  1985/86 1990/91 1995/96 2000/01 2001/02 2002/03 2003/04 2004/05

Кількість закладів 1071 515 352 245 240 239 239 238

Кількість учнів (включаючи тих, хто навчається заочно),* тис. 601 193
136 117 115 113 108 105

у тому числі в 10-12 (10-16) класах 588 186 120 99 100 99 94 93

* Включаючи тих, хто навчається в класах (групах) з вечірньою (змінною)
і заочною формами навчання організованих при денних загальноосвітніх
навчальних закладах

3.1.8. Професійно-технічні навчальні заклади

Кількість закладів кількість учнів, тис. Прийнято учнів, тис.
Підготовле но (випуще но) кваліфі кованних робітників, тис.

1995 1179 555.2 300.5 277.3

2000 970 524.6 307.3 266..8

2001 965 512.3 309.1 278.8

2002 962 501.9 311.0 282.4

2003 953 493.1 311.2 275.6

2004 1011 507.3 327.6 283.4

Професійна підготовка у 2004 р. випускників навчальних закладів, які    
   

мали повну загальну середнью освіту х 12.8 110.1 93.4

здобули професію з повною загальною середньою освітою х 319.6 122.5
103.4

здобули професію без отримання повної загальної середньої освіти х
36.9 24.3 21.6

проходили професійне навчання

незайняте населення х 13.5 40.6 41.1

працівники підприємств х 10.4 23.0 17.2

підвищили кваліфікацію        

незайняте населення х 0.5 2.8 2.7

працівники підприємств х 0.6 4.3 4.0

3.1.9. Вищі навчальні заклади

( на початок навчальног року)

  І – ІІ рівнів акредитації ІІІ – IV рівнів акредитації

1990/91 1995/96 2000/01 2003/04 2004/05 1990/91 1995/96 2000/01 2003/04
2004/05

Кількість закладів 742 782 664 670 619 149 255 315 339 347

В них студентів, тис. 757.0 617.7 528.0 592.9 548.5 881.3 922.8 1402.9
1843.8 2026.7

за денною формою навчання 510.7 455.6 400.8 434.7 397.6 520.0 616.3
859.5 1063.8 1155.5

Випущено, тис. 228.7 191.2 148.6 162.8 148.2 136.9 147.9 273.6 416.6
316.2

за денною формою навчання 143.9 131.5 109.5 116.9 104.8 73.3 91.7 189.1
245.6 173.5

3.1.10. Прийом до вищих навчальних закладів та підготовка фахівців за
джерелами фінансування їх навчання за освітньо-кваліфікаційними рівнями

  Прийнято на початковий цикл навчання За рахунок коштів Випущено І внз

державного бюджету місцевих бюджетів

всього, осіб відсотків до загальної кількості прийнятих всього, осіб
відсотків до загальної кількості прийнятих

             

Всього 657446 227617 34,6 25660 3,9 464407

             

За освітньо-кваліфі-            

каційними рівнями            

магістр * * * * * 33919

спеціаліст 39447 13058 33.1 152 0.4 223763

бакалавр 390503 127549 32.7 3557 0.9 20337

молодший спеціаліст 227496 87010 38.2 21951 9.6 186388

3.2. Культура

3.2.1. Бібліотеки, демонстратори фільмів та заклади культури клубного
типу

Всього У тому числі у сільській місцевості

1990 1995 2000 2003 2004 1990 1995 2000 2003 2004

Кількість масових та універсальних бібліотек, тис. 25.6 23.8 20.7 20.3
20.0 18.7 18.0 15.7 15.3 15.1

Бібліотечний фонд, млн. Примірників 419 370 343 336 333 188 168 151 150
148

Кількість демонстраторів фільмів, тис. 27.2 16.1 6.9 4.1 3.6 22.2 13.6
5.9 3.2 2.7

Кількість відвідувань кіносеансів за рік, млн. 552 36 6 10 10 200 15 2 1
1

Кількість закладів культури клубного типу, тис. 25.1 23.0 20.4 19.6 19.4
21.0 19.8 17.7 17.1 17.0

в них місць, млн. 6.5 5.9 5.4 5.1 5.1 4.8 4.6 4.3 4.1 4.1

3.2.2. Театри, концертні організації та музеї

1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003 2004

Кількість професійних театрів (включаючи театри-студії) на кінець року
89 125 136 131 129 131 135 133

опери та балету 6 7 7 6 6 7 7 7

драми та музичної комедії 48 82 89 87 85 86 89 85

дитячих та юного глядача 35 36 40 38 38 38 39 41

Кількість відвідувань театрів за рік, млн. 20.7 17.6 8.3 5.7 5.9 6.2 6.1
6.0

Кількість концертних організацій 38 44 53 61 61 67 71 77

Кількість відвідувань концертних організацій за рік, млн. 20.9 15.0 7.3
3.8 4.6 6.6 4.0 4.9

Кількість музеїв (включаючи філії) на кінець року 174 214 314 378 386
376 394 422*

Кількість відвідувань музеїв за рік, млн 32.5 31.8 17.4 16 17.1 17.5
17.6 18.5

* Із загальної кількості музеїв, які діяли у 2004р., 142 – краєзнавчих,
137 – історії та археології, 71 – мистецтвознавчих, 43 – літературних

На 1 січня 2005 р. на державному обліку перебувало 128 тис.
нерухомих пам’яток історії та культури, з них 56 тис. – археології, 50
тис. – історії, 6 тис. – монументального мистецтва та 16 тис. –
містобудування і архітектури.

3.2.3. Заклади культури та мистецтв за регіонами у 2004 р.

ка 3 4 421 357 275 249 396 355

Чернігівська 4 28 778 647 146 123 805 737

міста                

Київ 27 32 142 … 27 … 31 …

Севастополь 4 4 66 14 13 7 33 16

3.3. Охорона здоров’я

3.3.1. Мережа та кадри закладів охорони здоров’я

Основні показники охорони здоров’я

  1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003 2004

Кількість лікарів усіх спеціальностей

тис. 211 227 230 226 226 224 223 223

на 10 000 населення 41.3 44.0 45.1 46.2 46.8 46.9 47.1 47.4

Кількість середнього медичного персоналу    

тис. 567 607 595 541 530 526 523 522

на 10 000 населення 111.1 117.5 116.5 110.3 110.1 110.0 110.3 110.9

Кількість лікарняних закладів, тис. 3.8 3.9 3.9 3.3 3.2 3.1 3.0 2.9

Кількість лікарняних ліжок                

тис. 669 700 639 466.0 466 465 458 451

на 10 000 населення 131.2 135.5 125.1 95.0 96.6 97.3 96.6 95.7

Кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, тис. 6.3 6.9
7.2 7.4 7.4 7.4 7.6 7.7

у тому числі              

закладів, що перебувають у сфері управління Міністерства охорони
здоров’я, та мають стоматологічні відділення (кабінети) 4.7 4.8 4.7 4.6
4.7 4.6 4.7 4.7

самостійних стоматологічних поліклінік, що перебувають у сфері
управління Міністерства охорони здоров’я 0.3 0.3 0.3 0.3 0.3 0.3 0.3 0.3

Планова ємність амбулаторно- поліклінічних закладів                

тис. відвідувань за зміну 756 895 966 973.0 980 980 981 987

на 10 000 населення 148.2 173.1 189.0 198.4 203.4 205.0 206.8 209.6

Кількість станцій (відділень) швидкої медичної допомоги, що перебувають
у сфері управління Міністерства охорони здоров’я 849 970 1064 1039.0
1001 988 974 975

Кількість осіб, яким надано допомогу (амбулаторно і під час виїздів
швидкої медичної допомоги)                

млн. 17.4 17.8 16.0 14.0 13.9 13.9 13.9 13.8

на 1000 населення 343 345 313 285 286 290 291 293

3.4. Матеріально-побутовий комплекс

3.4.1. Житловий фонд

(млн. кв.м. загальної площі)

1985 1990 1995 2000 2002 2003 2004

Весь житловий фонд 833.6 922.1 978.3 1015.0 1031.7 1035.7 1040.0*

за формами власності

державний, комунальний, колективний житловий фонд 375.3 436.7 341.3
221.8 205.9 204.8 124.6**

приватний житловий фонд 458.3 485.4 637.0 793.2 825.8 830.9 915.4***

У середньому на одного жителя, кв.м. 16.3 17.8 19.2 20.7 21.3 21.6 21.8

Міський житловий фонд 507.5 574.3 616.6 643.2 658.4 661.7 664.5*

за формами власності

державний, комунальний, колективний житловий фонд 340.9 395.7 317.2
205.7 191.9 184.0 116.7**

приватний житловий фонд 166.6 178.6 299.4 437.5 466.5 477.7 547.8***

У середньому на одного міського жителя, кв.м. 15.4 16.5 17.8 19.3 20.2
20.4 20.5

Сільський житловий фонд 326.1 347.8 361.7 371.8 373.3 374.0 375.5*

за формами власності

державний, комунальний, колективний житловий фонд 34.4 41.0 24.1 16.1
14.0 20.8 7.9**

приватний житловий фонд 291.7 306.8 337.6 355.7 359.3 353.2 367.6***

У середньому на одного сільського жителя, кв.м. 18.2 20.6 21.9 23.5 23.7
24.0 24.4

3.4.2. Житловий фонд за регіонами

  1985 1990 1995 2000

всього у місь ких по селен нях у сіль ській місце вості всього у місь
ких по селен нях у сіль ській місце вості всього у місь ких по селен нях
у сіль ській місце вості всього у місь ких по селен нях у сіль ській
місце вості

Україна 16.3 15.4 18.2 17.8 16.5 20.6 19.2 17.8 21.9 20.7 19.3 23.5

Автономна Республіка Крим 13.7 13.9 13.4 14.8 15.2 14.0 16.9 18.3 14.6
18.0 16.6 15.5

області                      

Вінницьк 18.6 14.0 21.8 21.0 15.6 25.4 22.5 16.3 28.0 24.1 17.9 29.8

Волинська 15.3 13.6 16.7 17.2 14.6 19.7 18.2 15.4 21.1 19.2 16.3 22.3

Дніпропетровська 16.4 15.7 19.3 17.7 17.0 21.6 20.0 19.3 23.2 21.2 20.6
24.3

Донецька 16.7 16.6 17.7 17.9 17.8 19.6 18.4 18.3 19.8 20.2 20.1 21.3

Житомирська 16.1 14.1 18.1 18.8 15.9 22.2 20.7 17.8 24.4 22.5 19.6 26.3

Закарпатська 15.4 15.0 15.7 16.9 15.6 17.8 18.4 16.8 19.5 19.8 17.5 21.2

Запорізька 16.0 15.3 18.0 17.6 16.5 21.3 18.5 17.3 22.3 19.9 18.7 23.8

Івоно-Франківська 16.1 14.6 17.1 17.5 15.8 18.7 18.4 16.2 20.0 20.0 17.8
21.6

Київська 18.0 15.7 20.4 20.4 17.5 23.8 22.9 20.3 26.4 25.9 22.8 30.5

Кіровоградська 17.3 15.3 20.0 19.1 16.8 22.5 20.2 18.4 23.0 21.9 19.9
24.9

Луганська 17.4 17.4 17.6 18.4 18.2 19.4 19.4 19.3 20.2 21.1 20.9 22.1

Лвівська 14.8 14.0 15.8 16.1 14.8 17.9 17.2 15.5 19.8 18.6 17.1 21.1

Миколаївська 16.6 15.3 19.0 17.5 16.1 20.3 17.5 15.9 20.6 20.2 19.6 21.4

Одеська 15.8 14.4 18.3 17.3 15.2 21.2 18.6 17.0 21.6 19.5 17.8 22.8

Полтавська 16.9 15.0 19.1 18.7 16.5 21.7 19.8 17.7 22.7 21.9 20.0 24.7

Рівненська 15.9 14.6 16.8 17.8 16.0 19.3 18.4 16.2 20.4 19.5 17.5 21.3

Сумська 16.3 14.7 18.6 18.1 16.1 21.5 19.4 17.6 22.6 20.5 18.6 24.0

Тернопільська 16.3 14.9 17.2 17.7 15.2 19.5 18.6 15.6 20.9 20.5 18.0
22.5

Харківська 15.8 15.4 17.0 17.0 16.4 19.1 18.7 18.4 20.1 20.5 20.1 22.1

Херсонська 16.0 15.3 17.2 17.5 16.9 18.5 18.3 17.9 19.0 20.2 19.8 20.8

Хмельницька 17.3 13.7 20.0 19.1 15.0 23.0 20.2 15.9 24.7 22.0 17.7 26.8

Черкаська 17.9 15.4 20.5 20.2 17.1 23.7 21.5 18.4 25.3 23.5 20.1 27.6

Чернівецька 16.1 14.7 17.1 17.5 15.9 18.7 18.9 16.8 20.4 20.2 17.7 22.0

Чернігівська 17.1 15.0 19.2 18.8 15.9 22.3 20.1 17.1 24.0 22.2 18.7 27.2

міста                        

Київ 15.6 15.6 … 16.7 16.7 … 18.4 18.4 … 18.7 18.7 …

Севастополь …. … … … … … 18.7 18.7 19.5 17.9 18.1 13.9

2002 2003 2004

всього у місь ких по селен нях у сіль ській місце вості всього у місь
ких по селен нях у сіль ській місце вості всього у місь ких по селен нях
у сіль ській місце вості

21.3 20.2 23.7 21.6 20.4 24.0 21.8 20.5 24.4

18.3 19.7 16.0 18.6 20.1 16.1 18.7 20.2 16.3

24.7 19.3 29.3 24.9 19.2 29.7 25.1 19.2 30.3

19.4 17.2 21.6 19.6 17.4 21.8 19.2 17.4 21.0

22.0 21.4 24.5 22.2 21.6 24.9 22.3 21.7 25.4

20.9 20.7 22.4 21.1 21.0 22.7 21.3 21.2 22.7

23.4 20.7 26.7 23.6 20.9 27.1 23.9 21.1 27.6

20.4 18.9 21.2 20.6 19.3 21.4 20.8 19.6 21.6

20.7 19.7 23.6 20.9 19.9 23.9 21.1 20.1 24.4

20.8 19.3 21.9 21.1 19.4 22.3 21.3 19.6 22.6

26.3 23.4 30.3 26.5 22.9 31.5 27.1 23.2 32.6

22.3 20.6 24.9 22.6 20.8 25.3 22.9 21.1 25.8

21.6 21.5 22.4 21.8 21.7 22.8 22.1 21.9 23.3

19.5 18.3 21.2 19.3 17.8 21.6 19.6 18.0 22.0

20.7 20.0 22.0 20.8 20.0 22.2 20.9 20.1 22.4

20.2 18.7 23.1 21.1 20.0 23.3 21.1 19.8 23.5

22.6 20.7 25.4 23.0 21.0 25.8 23.3 21.3 26.3

19.6 17.6 21.4 19.7 17.7 21.5 20.0 17.9 21.8

21.3 19.6 24.5 21.7 19.9 24.9 21.6 19.9 24.9

21.0 19.2 22.2 21.2 19.5 22.5 21.5 19.9 22.6

20.9 20.6 21.9 21.1 20.8 22.2 21.5 21.2 22.7

20.8 20.9 20.8 20.9 20.8 21.0 21.1 21.2 21.1

22.5 19.0 26.1 22.7 19.2 26.5 23.0 19.3 27.0

24.2 21.0 27.9 24.4 21.1 28.3 24.7 21.3 28.8

20.7 19.1 21.7 20.9 19.6 21.9 21.2 19.8 22.1

23.1 19.8 27.8 23.5 20.0 28.5 24.1 20.3 29.6

19.8 19.8 … 20.0 20.0 … 20.0 20.0 …

18.8 19.0 14.8 19.1 19.4 13.9 19.1 19.4 13.8

3.4.4. Індекси інвестицій в основний капітал у житлове будівництво за
регіонами

  2000 2001 2002 2003 2004

Україна 106.0 101.0 111.6 125.8 117.9

Автономна Республіка Крим 99.7 105.2 107.6 100.7 123.0

області          

Вінницьк 77.2 141.4 135.8 117.9 131.6

Волинська 77.1 111.1 100.5 106.4 118.5

Дніпропетровська 127.6 79.1 110.2 98.4 121.1

Донецька 92.0 92.2 106.7 110.5 142.4

Житомирська 66.5 92.0 101.6 140.2 115.3

Закарпатська 72.6 110.9 74.6 133.1 90.9

Запорізька 58.8 81.6 99.3 143.8 151.0

Івоно-Франківська 96.2 92.2 105.5 131.7 157.0

Київська 91.4 103.8 127.0 119.3 151.2

Кіровоградська 72.3 124.6 100.8 97.3 99.7

Луганська 74.0 83.8 142.2 89.0 116.4

Лвівська 97.0 79.9 111.0 142.4 156.7

Миколаївська 101.9 131.7 86.2 90.9 164.5

Одеська 113.1 148.2 100.3 140.7 137.7

Полтавська 80.8 106.0 92.9 90.3 138.9

Рівненська 53.0 147.6 100.0 148.3 135.3

Сумська 97.9 100.0 104.9 110.9 104.9

Тернопільська 125.0 109.3 119.6 142.2 116.5

Харківська 95.5 92.0 114.7 100.7 135.5

Херсонська 80.4 114.5 101.7 122.6 112.6

Хмельницька 82.6 98.6 115.7 128.2 107.4

Черкаська 78.0 99.0 103.0 115.9 121.1

Чернівецька 90.1 141.0 89.3 150.1 202.6

Чернігівська 125.6 108.1 85.3 118.7 134.3

міста          

Київ 148.8 99.0 115.4 141.9 99.1

Севастополь 109.6 93.1 227.5 88.7 58.4

4. Легка промисловість

Виробництво товарів легкої промисловості

  1913 1940 1950 1955 1960 1965 1970 1975

Тканини, млн.кв.м 10.0* 27.9* 41.3* 104.8* 214.2 341 503 810

бавовняні 4.7 13.8 20.6 48.2 97.7 184 238 410

вовняні 5.3 12.0 7.9 13.9 25.9 30 66 72

лляні … 2.1 0.4 0.1 0.4 31 61 81

шовкові … … 1.3 14.1 39.8 48 88 178

неткані матеріали типу тканини … … … … 0.0 4 13 31

Трикотажні вироби, млн.шт. … 42.4 35.3 93.8 129 180 218 268

Панчішно-шкарпеткові вироби, млн. Пар … 79.4 79.9 166 213 271 283 324

Взуття, млн. Пар 8.0 40.8 28.8 43.8 76.8 95.3 149 165

Валяне взуття (включаючи фетрове) тис. пар … 413 502 1008 1628 1782
1521 1304

Гумове взуття, млн. Пар … 0.5 1.5 2.8 5.2 7.5 12.3 21.4

Килими, килимові вироби, тис.кв.м. … … … … 283 368 679 1558

Сумки (без дитячих, польових і спеціальних), тис. шт. … … … …
… … 11215 9619

Ремені, тис. шт. … … … … … … 1319 2946

1980 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003

985 1160 1210 169 67 75 90 77

481 534 565 78 37 41 54 36

75 67 72 15 7 6 6 5

82 96 98 20 3 6 4 0.5

258 283 283 19 7 7 6 10

51 139 161 23 13 15 20 26

294 320 351 27.0 16.5 21.8 25.3 30.3

354 388 443 119 40.0 37.0 41.4 43.9

177 186 196 20.6
????????????????????????????????????????????????????????????????????????
???????????????????????????

Виробництво товарів легкої промисловості на одну особу

  1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003

Тканини, кв.м. 22.8 23.3 3.3 1.4 1.5 1.9 1.6

у тому числі            

бавовняні 10.5 10.9 1.5 0.8 0.8 1.1 0.7

вовняні 1.3 1.4 0.3 0.1 0.1 0.1 0.1

лляні 1.9 1.9 0.4 0.1 0.1 0.1 0.01

шовкові 5.6 5.5 0.4 0.1 0.1 0.1 0.2

Трикотажні вироби, шт 6.3 6.8 0.5 0.3 0.4 0.5 0.6

Панчішно-шкарпеткові вироби, пар 7.6 8.5 2.3 0.8 0.8 0.9 0.9

Взуття, пар 3.6 3.8 0.4 0.3 0.3 0.3 0.3

Виробництво взуття за регіонами

  1960 1965 1970 1975 1980 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003

Україна 76.8 95.3 148.9 165.3 177.2 185.7 196.5 20.6 13.5 15.2 15.0 15.9

Автономна Республіка Крим 2.8 3.7 5.0 3.9 4.0 3.9 3.7 0.3 0.1 0.2 0.1
0.1

області                      

Вінницька 2.6 3.1 3.6 4.0 4.2 4.3 4.7 0.5 0.0 0.0 0.0 0.0

Волинська 0.3 0.7 0.8 1.0 1.2 1.2 1.9 0.2 0.2 0.1 0.0 0.0

Дніпропетровська 4.9 4.4 11.6 13.5 14.4 14.8 15.0 1.7 0.4 0.3 0.3 0.4

Донецька 3.7 5.2 6.6 7.0 7.8 7.9 7.9 1.2 0.6 0.5 0.3 0.3

Житомирська 1.8 2.5 4.4 4.7 4.8 5.4 6.0 0.6 2.2 3.4 3.6 4.0

Закарпатська 2.6 4.3 8.2 8.5 9.2 10.0 10.6 0.7 0.0 0.0 0.0 0.3

Запорізька 1.8 1.9 7.3 7.7 8.8 9.7 10.1 0.8 0.0 0.0 0.0 0.0

Івоно-Франківська 1.6 1.6 2.3 1.0 1.1 0.9 1.0 0.0 0.0 0.0 0.0 0.0

Київська 2.8 4.0 4.3 4.6 4.6 4.7 4.5 0.2 0.1 0.2 0.1 0.1

Кіровоградська 1.6 1.8 2.5 2.6 2.6 2.8 2.8 0.3 0.1 0.0 0.1 0.1

Луганська 1.1 7.8 18.0 19.6 20.9 21.6 22.6 1.1 0.5 0.5 0.5 0.4

Лвівська 3.5 5.1 9.4 10.6 10.5 10.6 10.9 0.7 0.7 0.9 1.1 1.5

Миколаївська 1.2 0.9 1.2 3.1 3.9 4.4 4.9 0.7 0.3 0.0 0.1 0.0

Одеська 5.8 6.3 7.0 5.2 5.6 6.6 6.8 0.1 0.1 0.1 0.1 0.1

Полтавська 4.1 4.3 6.4 6.3 7.5 8.0 8.3 0.6 1.2 1.2 0.4 0.2

Сумська 2.5 2.7 5.0 4.7 5.0 5.2 5.2 2.7 1.9 1.6 1.5 1.3

Тернопільська 0.1 1.0 1.6 3.1 3.6 4.8 7.3 0.3 0.0 0.0 0.0 0.2

Харківська 8.3 8.3 10.4 10.8 10.9 9.5 9.9 0.9 0.4 0.3 0.2 0.4

Херсонська 1.8 1.8 2.9 2.7 4.7 5.4 5.4 0.4 0.0 0.0 0.0 0.0

Хмельницька 0.6 0.6 0.6 4.9 5.9 6.1 7.1 0.1 0.8 1.7 2.3 2.1

Чернівецька 2.3 2.5 3.1 7.1 7.8 8.4 8.8 0.5 0.0 0.1 0.2 0.2

Чернігівська 2.3 2.6 3.1 3.2 3.3 3.2 4.0 1.2 0.4 0.3 0.5 0.5

міста                      

Київ 16.6 18.1 23.2 25.2 24.6 25.5 26.2 4.8 3.5 3.6 3.3 3.5

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020