Розміщення рудних та нерудних ресурсів України (курсова робота)

Курсова робота

Розміщення рудних та нерудних ресурсів України

З М І С Т

Вступ

Поняття, структура та характеристика рудного

та нерудного потенціалу України

Рудні ресурси України

Нерудні ресурси України

Значення рудної та нерудної ресурсної бази для

економіки України

Рудні та нерудні ресурси, як чинники територіального

утворення промислових територій. Основні види продукції

Економічні аспекти рудної промисловості, через

призму металургійного комплексу України

Проблеми мінерально-сировинного сегменту природних

ресурсів України

Об’єктивні (глобальні) проблеми сегменту

Суб’єктивні проблеми сегменту (штучні монополії

промислових груп)

Шляхи вирішення проблем та підвищення ефективності

видобутку мінерально-сировинного сегменту природних

ресурсів України

Література

Вступ

Природні ресурси – це засоби існування, без яких людина не може існувати
і які вона знаходить в природі. Це вода, земля, рослини, тварини,
мінерали, які ми використовуємо безпосередньо, або в переробленому
вигляді. Вони дають нам їжу, одяг, кров, паливо, енергію та сировину для
роботи промисловості, з яких людина утворює предмети комфорту, машини та
медикаменти. Деякі види ресурсів, наприклад мінеральні, можливо
використовувати лише один раз (хоч деякі метали і можуть служити
вторинною сировиною). Такі види ресурсів називають вичерпними. Вони
мають кінцеві запаси, поповнення яких на Землі практично не можливо.
По-перше, тому що не існує таких умов, в яких вони утворювались мільйони
років потому, а по-друге, швидкість утворення корисних копалин значно
повільніше ніж їх сучасне використання.

Досягнув високого рівня знання та розвитку, людство утворило реальну
загрозу для свого існування. Розробка та впровадження екологічно чистих
ресурсо та енергозберігаючих технологій виявились лише достатніми для
того, щоб загальмувати негативні процеси, але не зупинити їх. В
глобальному масштабі та на місцевому рівні спустошуються природні
ресурси, погіршується стан навколишнього середовища.

Сьогодні особливу увагу та повну підтримку заслуговує модель стійкого
розвитку суспільства, головні принципи якого сформовані на конференції в
Ріо-де-Женейро в 1992 році, підтримані на сесії Генеральної Асамблеї ООН
в 19997 році та Йоганнесбурзі у 2002 році.

Основні принципи стратегії стійкого розвитку полягають у збалансуванні
масштабів господарської діяльності з можливостями природної середи до
самовідновлення, мінімізації вилучення з надр ресурсів та витрат у
процесі виробництва. Задовольняючи свої потреби, необхідно міркувати про
життя наступних поколінь, спрямовувати діяльність до зниження
використання природних ресурсів, раціонального їх споживання.

Парадокс сучасної ситуації у тому, що при багатовікових масштабах
дискусії про стійкий розвиток, людство продовжує свій розвиток по
траєкторії нестійкого розвитку. Сучасна цивілізація – це результат
тисячолітнього стихійного розвитку людини, а екологічна криза є сигналом
про необхідність узгодження стихійного розвитку з законами біосфери.
Людство прийшло до зіткнення з природою, воно порушило її закони.
Економічне зростання привело до порушення дійсного механізму
стабілізації навколишнього середовища та розвитку екологічної кризи.

Екологічний процес навколишнього середовища потребує нових пропозицій та
проектів перебудови наявного виробництва, передумовою якого є видобуток
ресурсів, переходу до технологій, які зберігають природу, широкому
впровадженню енергозберігаючих та ресурсозберігаючих технологій. Все це
в повній мірі відноситься до видобувної галузі України, яка в сукупності
з металургійним комплексом, в теперішній час, формує економіку держави.

З цієї причини, тематика використання рудних та не рудних ресурсів
України зокрема, та світових загалом, як найважливіша складова рівня
розвитку людини, є досить важливим питанням.

На відміну від не вичерпних ресурсів, які при їх правильному
використанні залишаються незмінними, мінеральні ресурси, складовою
частиною яких є рудні та не рудні ресурси, можливо використовувати лише
один раз, після чого вони зникають. Тому на протязі майбутньої історії
людства виникне необхідність у пошуку засобів та методів більш
ефективного використання вичерпних ресурсів, у тому числі і методів
переробки вторинної сировини.

1. Поняття, структура та характеристика рудного та нерудного потенціалу
України

Поняття природних ресурсів, до яких належать рудні та нерудні корисні
копалини, дає можливість визначити їх класифікацію як по місцю в
природних системах, так і по особливостям їх господарського
використання. Один з найбільш загальних підходів полягає в розподілі
усіх природних ресурсів на вичерпні та невичерпні.

До невичерпних відносяться ті, які пов’язані з енергією Сонця та
внутрішніх глибин Землі, силами гравітації (енергією сонячного проміння,
вітру, ін.), а також води Світового океану.

Вичерпні ресурси поділяються на непоновлюємі (корисні копалини, зникаючи
види живих організмів) та поновлюємі (водні, земельні, біологічні).

Природна класифікація базується на належності природних ресурсів то тих
чи інших сфер географічної оболонки: мінеральні, кліматичні, земельні,
водні, біологічні.

За господарським використанням усі ресурси можливо поділити на:

ресурси для виробничої (промисловості, сільського господарства) та
непромислової сфери;

локальні (місцеві), національні (державні) та глобальні (світові);

детально вивчені, виявлені, які прогнозуються. Корисні копалини
класифікуються за ступенем їх геологічного вивчення.

Запаси корисних копалин — це кількість мінеральної сировини, яка
виявлена за допомогою геологічної розвідки. Її поділяють на дві
категорії — балансові та за балансові. До балансових належать ті, які
відповідають промисловим кондиціям і їх економічно доцільно
використовувати. До за балансових відносяться запаси, які внаслідок
низького змісту цінних компонентів або складної технології видобутку та
переробки, поки що недоцільно використовувати (але с часом таке
використання можливе).

Всі запаси корисних копалин в залежності від ступеню розвідки родовища,
якості сировини та технічних умов розробки поділяють ще на категорії А,
В, C1 и С2.

До категорії А відносяться найбільш досліджені копалини, умови
знаходження яких, форма та структура рудних тіл повністю вивчені,
виявлені природні типи та промислові сорти, виявлені та оконтурені без
рудні та некондиційні ділянки всередині рудного тіла, повністю
досліджена якість, технологічні властивості та інженерно-геологічні
умови видобутку сировини.

Для категорії В ці характеристики майже співпадають, за виключенням
того, що тут не визначено просторове положення кожного типу та контури
безрудних і некондиційних ділянок всередині рудного тіла.

До категорії C1 відносяться запаси, про які відомо: умови знаходження,
форма та структура тіл корисних копалин, їх природні типи, промислові
сорти, якість, технологічні властивості і умови проведення
гірничоексплуатаційних робіт.

Категорія С2 складається з попередньо оцінених запасів корисних копалин.

Промислові запаси копалин визначаються як сума запасів по категоріям
А+В+C1 без втрат, які обов’язкові під час видобутку мінеральної
сировини.

Промислові запаси корисних копалин в Україні

Корисні копалини Кількість родовищ Одиниця виміру Балансові запаси А+В+
C1 Річний видобуток

Нафта 117 Млн.т. 153,3 4,1

Конденсат 123 Млн.т. 179,2 1,12

Природний газ 210 Млрд.мкб 1094,7 27,0

Природний газ розчинений 91 Млрд.мкб. 38,5 1,117

Вугілля кам’яне 717 Млн.т. 44067,7 Біля 100

Вугілля буре 115 Млн.т. 3169,8 8,4

Залізна руда 84 Млн.т. 28335,5 236,7

Марганцеві руди 8 Млн.т. 2358,9 15,8

Нікелева руда 10 Млн.т. 29,54 0,78

Бентонітові глини 5 Млн.т. 62,25 0,46

Солі калійні 13 Млн.т. 3059,59 2,61

Фосфоритова руда 4 Млн.т. 207,2 0,9

Глина вогнетривка 16 Млн.т. 541,0 0,33

Вапняк флюсовий 16 Млн.т. 2138,7 39,0

Цементна сировина 16 Млн.т. 2371,7 25,6

Облицювальні матеріали 94 Млн.мкб 247,3 0,53

Каміння будівельне 692 Млн.мкб. 9207,1 91,6

Пиляні вапняки 120 Млн.мкб 986,0 4,15

Таблиця складена на підставі даних НДІ статистики України 2003р.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних
копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку
продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси
поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі
розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і
кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна
промисловість та ін.

Мінеральні ресурси поділяються на рудні і нерудні.

Незважаючи на достатньо високий рівень геологічної вивченості території
нашої країни та наявність на її території більш ніж 7 тис. розвіданих
родовищ, поки що неможливо зробити виводи про мінерально-сировинний
потенціал України. В умовах існування Радянського Союзу з його
величезною територією та запасами корисних копалин пошуки багатьох видів
мінеральної сировини, якого було достатньо в інших районах СРСР,
здійснювалось в Україні дуже повільно, або загалом не проводилось. З
набуттям незалежності та необхідністю більш повного самозабезпечення
економіки країни корисні копалини на території України вже зараз
додатково розвідані чи заново відкриті. В найближчі роки можливо ще
чисельні знахідки нових копалин мінеральної сировини, але співвідношення
основних видів корисних копалин в мінімально-ресурсному потенціалі
(рудних, нерудних, паливо-енергетичних) суттєво не зміниться.

Сукупна продуктивність мінерально-сировинного потенціалу України,
розрахована В.П. Руденком, оцінюється в 17,3 млрд.долларів США.
Переважну частину цієї вартості складає природно-ресурсний потенціал
паливно-енергетичних ресурсів (71,9%), частка металічної сировини
становить 16,6%, будматеріалів – 6,9%, нерудної сировини для
металургійної промисловості – 2,3%, гірничо-хімічної сировини – 2,2%.

Високою забезпеченістю паливно-енергетичними ресурсами відзначається
Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Львівська області. Значні
поклади металічних корисних копалин розвідані у Дніпропетровській,
Запорізькій, полтавській областях, а також у автономній Республіці Крим.
Гірничо-хімічна сировина інтенсивно експлуатується господарськими
комплексами Львівської, Сумської, Івано-Франківської областей та
Автономної Республіки Крим. Будівельна сировина розповсюджена рівномірно
по всій території країни, однак у структурі мінеральних ресурсів
найбільша її частка має місце у Донецькій, Львівській, Луганській,
Рівненській і Тернопільській областях та Автономній Республіці Крим.

1.1. Рудні ресурси України

Заможна Україна рудними ресурсами, перш за все рудами чорних металів. На
території республіки сконцентровано до 20 % світових ресурсів
марганцевих руд (у том числі близько 50 % заможних руд) та понад 5 %
запасів залізних руд.

Корисні копалини України

рис

Економічна та соціальна географія України Паламарчук М.М., Паламарчук
О.М.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С,
оцінюються в 28,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основні
родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах,
Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне
з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28
млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої
потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та
Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — в
Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на
узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській
області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов’ї. Унікальні
родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних
елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов’ї. Розробку
золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

рис

Статистичний щорічник України за 2005р.

На Сході України знаходяться Криворізький залізорудний і Придніпровський
марганцеворудний басейни. Вигідне поєднання найважливіших сировинних
матеріалів, енергетичного і технологічного палива, водних ресурсів,
вигідні для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на
порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.

Наприклад металургія США, Великобританії, Німеччини, Франції працює на
імпортній марганцевій руді. Японія розвиває свою чорну металургію на
основі імпорту паливних і сировинних ресурсів, які доставляються
морським транспортом з країн, віддалених від неї на тисячі кілометрів.
Залізну руду імпортують також і деякі європейські країни.

Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і
Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським родовищами.

Один з найбільших в світі – Криворізький басейн розташований у західній
частині Дніпропетровської області в басейні річки Інгулець. Він
простягнувся вздовж Інгульця на 100 км від ст. Миколо-Козельськ на
півдні до с. Жовте на півночі. Ширина рудоносної смуги змінюється від
2—3 до 7 км. Руди басейну досить різноманітні. Вони залягають на глибині
від 100 до 600 м, а на окремих ділянках — і до 2000 м. Багаті руди
(переважно мартітові і гематіто-мартітові з вмістом заліза 50—62% і
більше) добуваються тільки шахтним способом. Бідні руди (залізисті
кварцити) з вмістом заліза 28—39% видобувають відкритим способом
(кар’єрним), їх запаси оцінюють у 30,6 млрд. т. Розвідані запаси
залізних руд Криворізького басейну становлять близько 18 млрд. т. Руди
цього басейну використовували ще скіфи у V—IV ст. до Христа, однак їх
промислове освоєння почалось лише у другій половині XIX ст.

Продовженням Криворізького басейну на півночі є Кременчуцький
залізорудний район.

Кременчуцький залізорудний басейн розташований на території
Кременчуцького району Полтавської області, за 15—20 км від Кременчука на
лівому березі Дніпра. Рудоносна територія вузькою смугою простягнулась з
півдня на північ на 45 км. Басейн має вигідне транспортно-географічне
положення. На півдні він знаходиться в шести кілометрах від Дніпра,
середня частина території перетинається залізницею Полтава—Кременчук.
Розвідані запаси залізних руд становлять 4,5 млрд. т.
Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені. В басейні є руди
з вмістом заліза до 69%, але основну їх частину становлять руди з
вмістом заліза 35—38%. Експлуатація басейну відкритим способом почалася
з 1955 р.

Білозерський залізорудний район об’єднує декілька родовищ. Він
розташований на лівому березі Дніпра, на південь від Запоріжжя.

Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв’язки. На березі
Каховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, яке є портом для
відправки руди по Дніпру.

Загальні запаси руд району (до глибини 1500 м) становлять близько 1,4
млрд. т. На частку багатих руд з вмістом заліза 60— 64% припадає близько
600 млн. т. Решта запасів руд має переважно вміст заліза 46—48%. В
перспективі у районі збільшиться використання значних запасів залізистих
кварцитів з вмістом заліза 25—40%, які після збагачення перетворюються в
концентрат з вмістом заліза 65—70%. Видобуток руди в районі відкритим
способом почався з 1969 р. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не
завершені.

Про наявність залізних руд на території Керченського півострова було
відомо ще наприкінці XIX ст., але ґрунтовні геологічні дослідження його
запасів проводилися з 1926 р. і в повоєнний період. Керченський
залізорудний район охоплює кілька родовищ, які розташовані на північному
і східному узбережжі півострова. Загальні запаси становлять 1,8 млрд. т.
Вміст заліза в руді сягає 37—40%. Крім того, в руді є значні домішки
марганцю, ванадію, фосфору, миш’яку.

У зв’язку з цим керченська руда використовується тільки на комбінаті
«Азовсталь», куди вона доставляється по Азовському морю.

Придніпровський марганцеворудний басейн за запасами і видобутком руд є
другим у світі. В ньому зосереджено 80% запасів марганцю колишнього
Радянського Союзу. В 1989—1990 pp. Україна забезпечувала 75%
загальносоюзного видобутку марганцевих руд.

Басейн розташований у південній частині Дніпропетровської і Запорізької
областей і складається з трьох підрайонів: Нікопольського (запаси понад
1 млрд. т), Великотокмакського (запаси 1,4 млрд. т) і Інгулецького
(запаси близько 600 млн. т), розташованого між річками Інгулець і
Дніпро. Загальні запаси басейну перевищують 3 млрд.т. На даний час
експлуатується переважно Нікопольський підрайон. Тут розроблюється 9
родовищ, працює сім шахт та вісім кар’єрів. Родовища західного частини
басейну розроблюється підприємствами Орджонікідзевського, а східного –
Марганцевського гірничо-збагачувального комбінатів.

Об’єм виробництва марганцевої руди, тис. тонн

1996 1997 1998 1999 2000

Орджонікідзевський ГЗК 1 397 1 345,5 1209 1 406,3 1800

Марганецький ГЗК 919 875,5 618 578,5 917

Всього 2316 2 221,0 1827 1984,8 2717

Аналітичні матеріали ЗАТ «Інвестиційна компанія «ТЕКТ» 2001 р.

Промисловий видобуток марганцю розпочався з 1886 р. Видобуток руди
здійснюється переважно відкритим способом. В Україні відкриті марганцеві
родовища також в Одеській, Івано-Франківській областях і в Карпатах.

Об’єм виробництва марганцевої руди в розрізі підприємств

– Марганецький ГЗК

– Орджонікідзевський ГЗК

Аналітичні матеріали ЗАТ «Інвестиційна компанія «ТЕКТ» 2001 р.

В Україні з рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії
як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану і
хрому.

Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста
Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і
Стремигородське в північній частині Житомирської області. Всі основні
родовища хромітів знаходяться в Кіровоградській і Дніпропетровській
областях, але вони не мають промислової розробки, і тому потреби
металургії України в хромі задовольняються поки що за рахунок його
імпорту.

Для забезпечення потреб чорної металургії в необхідній кількості
товарної руди значного розвитку набула гірничорудна промисловість.
Видобуток залізної і марганцевої руд здійснюється як підземним, так і
відкритим способом.

У довоєнний період у Криворізькому басейні основна частка у видобутку
товарної руди припадала на підземний спосіб. У зв’язку з інтенсивним
використанням пластів багатих руд, розташованих близько до поверхні, їх
запаси на цих горизонтах значно скоротилися і виникла потреба різкого
збільшення глибини шахт. На реконструйованих у повоєнний період основних
шахтах глибина їх досягла 1000—1200 м, а видобуток руди підвищився від
500— 1000 тис. т до 1—2 млн. т на рік, а на окремих шахтах («Гигант»,
«Северная», «Саксагань») він досягнув 3—5 млн. т і більше.

Одночасно з розвитком підземного видобутку руди швидкими темпами
розвивається відкритий спосіб (кар’єрний). Відкритий спосіб має
величезні перспективи, оскільки він забезпечує широке використання
великих запасів бідних руд. Цей спосіб обумовив створення потужних
гірничозбагачувальних комбінатів (ГЗК), до складу яких входять
збагачувальні фабрики, аглофабрики і кар’єри. Перші виробляють з бідної
руди її концентрат з вмістом заліза 62%, а другі перетворюють його в
офлюсований агломерат, повністю готовий для доменної плавки.

На території Криворізького басейну діє більше двох десятків крупних шахт
і кар’єрів, працює п’ять ГЗК: Північний, Центральний, Новокриворізький,
Південний і Інгулецький. Найпотужніший серед них — Південний.

Об’єм виробництва залізорудної продукції у 2000 році

(в розрізі підприємств)

Руда железная,

тыс. т. Концентрат,

тыс. т. Окатыши,

тыс. т. Агломерат,

тыс. т.

2000 1999 2000 1999 2000 1999 2000 1999

ПО “Кривбасруда” 4 133.50 3379.80 0 0 0 0 0 0

Запорожский ЖРК 2 626.70 2501.62 0 0 0 0 0 0

Сухая балка 2 357.60 2187.01 0 0 0 0 0 0

Р/у им. Кирова 830.8 516.99 0 0 0 0 0 0

Ингулецкий ГОК 0 0 8 606.70 8081.41 0 0 0 0

Южный ГОК 0 0 6 067.00 6060.94 0 0 3 031.00 3163.88

Полтавский ГОК 0 0 5 200.00 3608.61 4 660.60 3234.28 0 0

Новокриворожский ГОК 0 0 4 423.70 3464.13 0 0 0 0

Северный ГОК 0 0 4 190.80 2764.38 3 267.70 2350.86 0 0

Центральный ГОК 0 0 2 989.80 1638.25 1 401.80 977.55 0 0

Аналітичні матеріали ЗАТ «Інвестиційна компанія «ТЕКТ» 2001р.

Об’єм виробництва залізної руди по підприємствам, млн.тонн

– Інші

– Інгулецький ГЗК

– Полтавський ГЗК

– Північний ГЗК

– Південний ГЗК

– Центральний ГЗК

– Рудник “Суха балка”

– Криворіжсталь

– Запорізький залізорудний комбінат

Аналітичні матеріали ЗАТ «Інвестиційна компанія «ТЕКТ» 2001 р.

До гірничорудної промисловості України належать також Кременчуцький,
Білозерський і Комиш-Бурунський ГЗК, а також рудники і кар’єри
Нікопольського марганцеворудного басейну, Самотканський і Іршанський
комбінати з видобутку і збагачення титанових руд.

Важливою складовою частиною металургійного комплексу є видобуток
флюсових вапняків і вогнетривкої сировини (доломітів, магнезитів,
вогнетривких глин тощо), а також виробництво вогнетривких матеріалів,
необхідних для виплавки металу, будівництва доменних і мартенівських
печей, розливки сталі та ін.

Головні родовища цієї сировини, які експлуатуються, знаходяться в
Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Необхідні для виплавки чавуну
флюсові вапняки видобувають біля Докучаєвська і Ново-Троїцького
Донецької області. Великі запаси їх знаходяться також в районі Балаклави
(біля Севастополя). Найбільш якісним для виробництва флюсів є
магнезіальні вапняки. Основні поклади їх знаходяться в Докучаєвському і
Ново-Троїцькому родовищах. Запаси вапняків в Україні майже невичерпні. В
Донецькій області також зосереджені і основні родовища доломітів
(Карубське, Докучаївське, біля станції Микитівка та міста Сіверськ).
Найбільшими родовищами вогнетривких глин в Україні, які тепер
розробляються, є Часів’ярське і Новорайське Донецької області, їх запаси
доповнюються новими родовищами, що відкриті в Дніпропетровській,
Кіровоградській, Запорізькій областях.

На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу неможливо
обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і
особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна,
електротехнічна, радіотелевізійна, приладобудівна та ін.

В Україні кольорова металургія почала швидко розвиватися в радянський
період у зв’язку з інтенсивним розвитком енергетики і машинобудування.

В повоєнні роки були розвідані і почалося промислове освоєння родовищ
руд важливих кольорових і рідкісних металів та їх виробництво. Разом з
тим Україна залишалась крупним імпортером кольорових металів.

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів —
алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.

Алюміній — легкий, порівняно міцний метал, що має значне поширення. У
зв’язку з широким використанням його назвали «крилатим металом». Він
застосовується в усіх галузях народного господарства і має велике
майбутнє.

Як сировину для виробництва алюмінію можна використовувати боксити,
алуніти, сієніти, нефеліни, а також каолін, запаси якого на території
України дуже великі. Основною алюмінієвою рудою, на якій базується майже
вся світова алюмінієва промисловість, є боксити. Запаси бокситів на
території України незначні. Промислове значення мають родовища
Смілянське (Черкаська обл.) і Високопільське (Дніпропетровська обл.).
Вони в змозі забезпечити сировиною Запорізький алюмінієвий завод
протягом певного часу, але їх запасів недостатньо для збільшення
виробництва алюмінію в Україні. Родовища бокситів відкриті, але до кінця
не розвідані на півдні Дніпропетровської області, в Приазов’ї, Карпатах.
Цінною сировиною для виробництва алюмінію є алуніти. Значні запаси їх
відкриті в Закарпатській області (родовища Берегівське, Беганське).
Нефелінові сієніти як сировина для виробництва алюмінію є в Приазов’ї і
Дніпропетровській області. Дуже важливою сировиною для виробництва
алюмінію є каолін. Його родовища є в багатьох областях України, а
видобувається він переважно у Вінницькій, Хмельницькій,
Дніпропетровській і Запорізькій областях.

Головними родовищами калійно-магнієвих солей на Україні є Стебниківське
і Калушське у Прикарпатті та сполук магнію — Сивашське в Криму.

В Україні відкрито цілий ряд родовищ нікелю, але всі вони дрібні за
величиною запасів. Найбільшими з них, які мають промислове значення, є
Побузьке і І Іридніпровське. Найбільші родовища титанових руд
знаходяться в Житомирській (Іршанське і Стремигородське) і
Дніпропетровській (Самотканське). Основні родовища хромітів на Україні
відкриті в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, але вони ще не
експлуатуються. Потреба України в хромі задовольняється його імпортом з
Уралу та Казахстану. Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському
родовищі титанових руд, вони є також в Приазов’ї. В Україні є значні
запаси ртуті. Основне її родовище — Микитівське, яке розташоване в межах
м. Горлівки. Родовища ртуті є також в Закарпатті та Криму. Родовища з
промисловими запасами молібдену, свинцю і цинку в Україні відсутні, а
підвищені концентрації ванадію є тільки в Керченських залізних рудах,
які можуть бути основною сировиною для його отримання. В
Дніпропетровській, Кіровоградській, Донецькій і Закарпатській областях
відкриті родовища золота і ведеться підготовка до їх експлуатації.
Самостійні родовища ніобію і гафнію відсутні. Ці метали зустрічаються
тільки в комплексних рудах з іншими металами.

Розвиток кольорової металургії як галузі металургійного комплексу
почався з введенням у дію в 1933 р. алюмінієвого, а в 1936 р. —
магнієвого заводу в Запоріжжі, а також з організації виробництва цинку в
м. Костянтинівці (Донецька обл.). По випуску продукції кольорової
металургії Україна займала третє місце в колишньому Радянському Союзі
після Російської Федерації і Казахстану.

Комплекс підприємств цієї галузі в Україні здійснює видобуток,
збагачення і металургійну переробку руд кольорових і рідкісних металів.
До його складу входить виробництво сплавів, прокат кольорових металів і
переробка вторинної сировини.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома
основними факторами — сировинним і енергетичним. Підприємства, які
переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до
джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.)
Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве)
розміщуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу
потужних електростанцій.

У розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяються два
основних райони: Донецький і Придніпровський.

На території Донецького району знаходиться Микитівський ртутний
комбінат, який включає завод, рудники і збагачувальну фабрику. Це
підприємство дає понад 90 % продукції СНД. В цьому районі знаходяться
Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк», який працює на імпортній
сировині з Північної Осетії та Західного Сибіру. Розміщено цей завод з
орієнтацією на енергетичну базу Донбасу. В Артемівську працює завод по
обробці кольорових металів, який випускає латунь, латунний і мідний
прокат. Мідь і свинець імпортується з Російської Федерації. В м.
Свердловську знаходиться завод алюмінієвого прокату. Придніпровський
район кольорової металургії спирається на потужну енергетичну базу, яку
утворюють Дніпрогес, теплові і атомні електростанції. В Запоріжжі
зосереджені титано-магнієвий і алюмінієвий заводи. Титано-магнієвий
завод одержує магнієву сировину з Калуша, Стебника і Сиваша, а титанову
— з Іршанського і Самотканського родовищ. Алюмінієвий завод працює на
імпортних бокситах з Уралу та інших територій зарубіжних країн. Для
виробництва глинозему, яким забезпечується Запорізький алюмінієвий
завод, біля Миколаєва побудовано великий глиноземний завод.

У Вольногорську поблизу Дніпродзержинської ГЕС знаходиться
Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на
титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища, а в місті
Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чистих металів і завод
твердих сплавів.

В Кіровоградській області на базі недавно відкритого родовища нікелевої
руди діє Побузький нікелевий завод. Для забезпечення заводу паливом
використовується донецьке коксівне вугілля і електроенергія
Південно-Української атомної електростанції. Виробництво магнію
здійснюється також Калушським ВО «Хлорвініл».

Україна має тісні економічні зв’язки з іншими країнами СНД по
забезпеченню її потреб у кольорових металах. Так, з Російської Федерації
надходять мідь та її сплави, цинкові концентрати, олово, дорогоцінні
метали, з Узбекистану — мідь, з Казахстану — свинець і мідь, з Киргизії
— сурма.

1.2.Нерудні ресурси України

Територія України в цілому заможна нерудними корисними копалинами і тому
її соціально-економічний комплекс практично повністю забезпечений
ресурсами будівельних матеріалів та в значній мірі — покладами
гірничо-хімічної сировини.

Важливою сировиною для харчової, хімічної та інших галузей промисловості
є поклади калійних солей, які сконцентровані в Прикарпатському
соленосному басейні. Загальні запаси 13 розвіданих родовищ складають
майже 3 млрд т, а в перерахунку на споживчу речовину КгО — близько 300
млн т. Зараз розроблюється Калушсько-Голинське (Івано-Франківська обл.)
та Стебніковське (Львівська обл.) родовища.

Родовища самородної сірки в Прикарпатті (Новий Роздол, Яворів) не тільки
забезпечують потреби України, але і дозволяють експортувати сірку, хоч з
точки зору екологічної безпеки України слід значно зменшити масштаби її
видобутку.

Поварена сіль, котра представлена крупним родовищем камінної солі —
галита (Бахмутським, Славянським та Новокарфагенським на Донбасі і
Солотвинським в Закарпатті). Вже близько тисячі років видобувають сіль з
сильно мінералізованих підземних вод (розсолів) Прикарпаття, самоосадних
солей заливу Сиваш та інших сольових лиманів Чорноморсько-Азовського
узбережжя Криму. Розвідані запаси солей перевищують 9 млрд т, а з
урахуванням відкритих солянокупольних структур Дніпровсько-Донецької
впадини та Одеської області, а також того, що запаси ропи в озерах і
лиманах півдня України постійно поповнюються, республіка має практично
необмежені запаси повареної солі. Із фосфатних руд на території України
розповсюджені переважно фосфорити, але родовища їх мають незначні
запаси, низький вміст PsOs та несприятливі умови експлуатації. Серед
всіх родовищ Волині-Поділля, Придністров’я і Дніпровсько-Донецької
впадини найбільш відомі та вивчені Незвиське (Івано-Франківська обл.) та
Кролевецьке (Сумська обл.).

Як технологічна сировина у металургійній, хімічній та деяких інших
галузях промисловості широко використовуються вогнестійкі і бентонітові
глини, флюсові вапняки та доломіти, формувальні піски, цеоліти і графіт.

Вогнестійкі глини, які використовуються для виробництва термічно стійких
матеріалів, в основному концентруються в родовищах Донбасу
(Часовоярське, Новорайське) та Придніпров’я (Поволжське, Пятихатське,
Кіровоградське). Бентонітові глини з високими адсорбційними
властивостями, пластичні та легкоплавкі розповсюджені на заході
(Закарпатська, Львівська, Тернопільська області), на сході (Донецька
обл.), на півночі (Крим) України. Але саме найбільше родовище цих глин —
Черкаське, яке має площу понад 500 км2 і потужність покладів від 0,5 до
43 м.

Родовища флюсових вапняків і доломітів знаходяться поряд основних
центрів чорної металургії України, переважно в Донецькій області, Криму
та Придніпров’ї і повністю забезпечує потреби господарства країни.
Достатні запаси формувальних пісків алювіального та морського походження
існують в Харківській, Донецькій, Запорізькій та інших областях. В
різних галузях промисловості для очистки газів і стічних вод як
наповнювач мінеральних добрив та добавку к кормам домашньої худоби
можливо використовувати цеоліт. Його промислові родовища виявлені в
неогенових туфах Закарпаття, а цеоліти Криму не можуть розглядати як
промислова сировина, тому що знаходяться в межах заповідника «Карадаг».

Значні поклади графіту дозволяють задовольнити потреби електротехнічної,
хімічної, металургійної, олівцевої промисловості України і експортувати
високоякісну сировину до багатьох країн світу, хоч розроблюється єдине
Заваллівське родовище на Кіровоградщині. Крім того, залежи графіту
маються на Волині, в Придніпров’ї та Приазов’ї.

Наша країна практично повністю і на досить тривалий час забезпечена
сировиною для виробництва будівельних матеріалів, фарфорово-фаянсових та
скляних виробів. У якості цементної сировини використовується карбонатні
породи (вапняку, крейди, мергелі), гіпси і глини, які зустрічаються
майже на всій території України, але оптимальну їх сукупність та
найбільші запаси знаходяться в Донецькій, Харківській, Львівській,
Рівненській, Хмельницькій, Чернігівській, Івано-Франківській областях і
в Криму. Значні запаси харчової крейди знаходяться в Донецькій області і
в межах Волинської височині.

Глини, суглинки, глинясті сланці і мергелі, придатні для виробництва
цегли та черепиці, розповсюджені майже на всій території України, за
виключенням гірських районів Карпат та Криму. Поклади каолінів, які
широко використовуються в фарфорово-фаянсовій та інших галузях
промисловості, пов’язані з корою вивітрювання Українського кристалічного
щита. Сотні родовищ, об’єм покладів в яких досягає 50, а іноді 100
метрів, містить понад 400 млн т промислових запасів. Розвідані запаси
кварцових пісків складають 220 млн.т. і сконцентровані у 24 родовищах
Донецької, Харківської, Львівської, Чернігівської та інших областей.

Крім сировини, яка переважно потребує попередньої обробки, в Україні є
дуже великі поклади будівельного каміння (близько 8 млрд м3 розвіданих
запасів) і в том числі найбільш якісного облицювального (понад 280 млн
м3). Серед них кращі граніти і гранітодиоріти Житомирської, Вінницької,
Хмельницької, Запорізької, Рівненської областей; базальти Рівненської
обл.; лабрадорити Українського кристалічного щита; мармури і туфи Криму
та Закарпаття. Крім того, практично на всій території Україні є родовища
піщаників і вапняків. Раціональний їх видобуток та експорт могли б
давати Україні не менш ніж 0,5 млрд. доларів США в рік. Поки що
недостатньо вивчені та оцінені ресурси дорогоцінного і пробного каміння,
однак відомі як окремі мінералогічні знахідки, так і перспективні
ділянки різноманітних самоцвітів, найкращі з яких знаходяться на Волині.
Тут вже досить давно видобувають топази, кристали і друзи, які досягають
десятків кілограмів ваги, а самий найбільший кристал топаза, найдений у
1965р., важив 117 кг. Промислові запаси високоякісного бурштину виявлені
поблизу селища Клесов Рівненської області, хоч зона відкладень, в яких
може міститись бурштин, простираються від Яворова (Львівської обл.) на
заході до Харкова на сході. З підробленого каміння найбільшу цінність
представляє родоніт Мармароша і Чивчін в Карпатах, профілітовий сланець
Овручського кряжа і окаменіле дерево. З інших самоцвітів зустрічаються
берил, опал, аметист, димчатий кварц, гірський кришталь, яшма та інш.

2. Значення рудної та нерудної ресурсної бази для економіки України

Безумовно, видобувна галузь країни, яка базується на ресурсному
потенціалу, є часткою металургійного комплексу, який включає: видобуток,
збагачення й агломерування залізних, марганцевих і хромових руд,
виробництво чавуну, сталі й прокату, феросплавів, повторне використання
металевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривів та
допоміжних матеріалів для них (флюсових вапняків тощо). Зрозуміло, що
провідна роль у цьому комплексі належить металургійній переробці (чавун
– сталь – прокат). Решта виробництв, в т.ч. підприємства які видобувають
сировину – залізну руду, вогнетриви, нерудні матеріали, технологічне
паливо, забезпечує основний технологічний процес, проте деякі з них
набувають тепер самостійного значення.

Металургійний комплекс України є основою розвитку машинобудування,
металообробки та будівництва. Сучасна металургія становить матеріальну
базу всього комплексу важкої індустрії України. Чорна металургія
зокрема, впливає на розвиток усіх галузей господарства, є найголовнішим
споживачем палива, електроенергії та води.

Металургія з повним технічним циклом виробництва є важливим чинником
створення промислових і економічних районів. Супутніми до неї є галузі
промисловості, що використовують відходи від виплавляння чавуну й
коксування вугілля, відходи від теплової енергетики і метало місткого
машинобудування. Потреба в раціональному використанні праці жінок у
металургійних районах України зумовлює розвиток тут легкої і харчової
промисловості. Отже, металургійний комплекс впливає на формування таких
потужних промислових районів і підрайонів, як Донбас, Придніпров’я,
Криворіжжя.

Розвиток металургії зумовив і стимулювання зростання виробництва низки
галузей, особливо залізорудної та кам’яновугільної, видобутку
мінеральної сировини.

2.1. Рудні та нерудні ресурси, як чинники територіального утворення
промислових територій. Основні види продукції

Територіальна організація металургії залежить від багатьох економічних і
природних факторів. У розташуванні підприємств металургійного комплексу
особливо велику роль відіграють сировина й паливо, на які припадає
приблизно 85-90% витрат. У середині XVII – на початку IXIст. металургія
орієнтувалась на територіальне поєднання кам’яного вугілля й рудних
покладів. Згодом, протягом тривалого часу більшість центрів металургії
формувалась у межах вугільних басейнів, наприклад Донбас.

Протягом останніх десятиріч посилилась орієнтація на сировину, причому
на великі родовища, бо завод потужністю наприклад 5-6 млн.т. чавуну на
рік, розрахований на 40 років роботи, повинен мати рудну базу не менше
за 0,5 млрд.т.

Таким чином, надзвичайно важливою передумовою розвитку, наприклад чорної
металургії, є забезпеченість необхідними запасами залізних руд.

Виділяють п’ять основних принципів розташування підприємств чи баз
металургії:

З орієнтацією на паливо (кокс) біля покладів коксівного вугілля, як,
наприклад, в Донбасі.

Орієнтація на поклади руди (залізної, хром, марганець, при цьому вугілля
завозять). Характерна для Придніпров’я України.

Між сировиною (залізні, хромові й марганцеві руди) та паливом. За таким
принципом розташовані металургійні комбінати в Приазов’ї України.

«Припортова» металургія, орієнтовна на експорт. Слід вказати, що
відповідний принцип не характерний для України з тих причин, що країна
має всі складові для функціонування металургійного комплексу.

«Припортова» металургія в країнах. Які потребують багато металу для
свого машинобудування, але сировиною чи паливом для металургії
забезпечені недостатньо.

Структура гірничо-металургійного комплексу України

рис

Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України, М.В. Жук, В.П.
Круль

Історично склалося так, що металургійні заводи на Україні розміщені в
Донбасі, Приазов’ї поблизу джерел палива, а також у Придніпров’ї – біля
родовищ залізних руд і марганцю та джерел водопостачання – Дніпра. Ці
чинники враховуються і тепер. Проте у зв’язку з впливом бідних залізних
руд на розміщення і збільшення концентрації металургійного виробництва в
Придніпров’ї зростає роль сировинного чинника. Розміщення більшості
металургійних заводів безпосередньо біля Дніпра, між джерелами сировини
і палива, сприяє кращій територіальній організації виробництва чорних
металів.

Усі металургійні завожди України розміщені в Донецькому і
Придніпровському економічних районах, де вони зосереджені у трьох
галузевих районах чорної металургії – Придніпровському, Донецькому та
Приазовському.

У Придніпровському районі чорна металургія стала профільною
комплексотворною, на її основі сформувалися великі промислові центри й
вузли з металургійним підприємствами, що виробляють майже половину
вироблюваних в Україні чорних металів і мають виражену спеціалізацію та
стійкі зв’язки між собою та споживачами металу. Тут розміщено 14
металургійних заводів з 32 в Україні.

До дніпропетровського металургійного вузла входять металургійні заводи
Дніпропетровська (4), Дніпродзержинська й Ново московська, які
виробляють чавун, сталь, прокат, колеса для залізничного транспорту,
бляху, мостові конструкції, сплави та іншу продукцію.

Запорізький металургійний вузол об’єднує металургійні заводи повного
циклу «Запоріжсталь», електросталеплавильний «Дніпроспецсталь» і
феросплавний. «Запоріжсталь» випускає чушковий чавун, тонку гаряче й
холоднокатану листову сталь, стальні відливки, трансформаторну сталь,
білу бляху, гнуті профілі прокату, холоднокатаний стальний лист для
автомобільної промисловості тощо; «Дніпроспецсталь» – сталі для
машинобудівної промисловості.

Криворізький металургійний вузол включає найбільші в Україні кар’єри,
шахти, 5 гірничо-збагачувальних комбінатів, кілька аглофабрик,
металургійний завод, Південно трубний і феросплавні заводи Нікополя та
його марганцеворудну промисловість.

До Кременчуцького вузла чорної металургії, який ще формується, належить
Дніпровський гірничо-збагачувальний комбінат, що працює для потреб
металургії Придніпров’я і Донбасу.

У складі Донецького металургійного району є 13 металургійних заводів,
кілька потужних коксохімічних підприємств, які виробляють більше
половини коксу України. По два металургійних заводи є в Донецьку,
Макіївці, Алчевську й Харцизьку; по одному – в Єнакієвому, Краматорську
Константинівці, Луганську й Алмазному. Вони виробляють майже половину
чавуну і близько третини продукції металургійної промисловості України.

У Донецькому металургійному районі сформовано три металургійні вузли:
Донецько-Макіївський, Єнакіївський і Алчевсько-Алмазнянський.

Донецько-Макіївський вузол має чотири металургійні заводи, ряд
коксохімічних та інших підприємств. У Макіївці й Донецьку функціонують
трубопрокатні, коксохімічні виробництва, налагоджено виробництво
вогнетривів.

Єнакіївський вузол має металургійні заводи, який неодноразово
реконструювався і поповнився новими доменними печами, мартенами,
прокатним станами, конверторним цехом.

До Алчевсько-Алмазнянського вузла (Луганська область) входять
металургійні заводи і чавуноливарний та феросплавний заводи у
м.Стаханові. Алчевський завод після реконструкції став одним з
найбільших.

У Донецькій області також діють Харцизький, Краматорський і
костянтинівський металургійні заводи.

До Приазовського району чорної металургії віднесено заводи Маріуполя,
Камиш-Бурунський ГЗК у Криму, металургійний завод ім.Войкова у Керчі.
Маріупольський завод «Азовсталь» випускає чавун, сталь і прокат, працює
на офлюсованому агломераті з руд Криворіжжя. Чорна металургія Приазов’я
забезпечує металом місцеві машинобудівні підприємства і тісно пов’язана
з коксохімією, виробництвом добрив та будівельних матеріалів.

Нерудна сировина, що використовується в чорній металургії, – це флюсові
вапняки та вогнетривкі глини. Флюсові вапняки застосовуються у
металургійному виробництві для очищення металу від шлаків і різних
домішок. Металургійний комплекс України в цілому досить забезпечений
флюсовими вапняками. На 10 підприємствах цього виробництва зайнято понад
11 тис. робітників. Основні поклади розвіданих флюсових вапняків
територіально зосереджені в районах металургійного виробництва, що
зумовлює велику економічну ефективність їх використання. Особливо в
цьому відношенні виділяється Донецька область, де концентрується більш
як 40% запасів вапняків України і майже 80% їх видобування.

Умови видобутку не дуже сприятливі, що збільшує собівартість
виробництва. Тут розміщуються найякісніші флюсові вапняки для металургії
– магнезіальні, великі запаси яких зосереджені в Оленівському і
Новотроїцькому родовищах. Великими підприємствами, які працюють на базі
цих родовищ, є Докучаєвський флюсовий комбінат, Новотроїцьке і
Комсомольське рудоуправління.

Важливим компонентом нерудної сировини, що використовується в
металургійному виробництві як домішка і як вогнетривкий матеріал (для
футеровки плавильних печей), є доломітізовані вапняки і доломіти. За
запасами і обсягами видобутку цієї сировини Донбас посідає перше місце.

Виробництво вогнетривів – важлива виробнича ланка чорної металургії, що
забезпечує її шамотною, динасовою, магнезитовою і хромомагнезитовою
продукцією. У 1990 році в промисловості вогнетривів діяло 16
підприємств, на яких було зайнято більш 23 тис. промислово-виробничого
персоналу.

Дещо інший вигляд має структура кольорової металургії, яка включає
видобуток, збагачення, металургійну переробку кольорових руд,
дорогоцінних і рідкісних металів, і тому числі виробництво сплавів,
прокату кольорових металів, переробку втор сировини і видобуток
кольорових каменів. Через нестачу покладів різних руд кольорових металів
кольорова металургія України розвинена слабше, ніж чорна, і представлена
окремими галузями. Провідними галузями кольорової металургії в Україні є
алюмінієва, цинкова, магнієва, титанова, ртутна, феронікелева.

Характерними для кольорової металургії є комплексне використання рудної
сировини та висока здатність її комбінування з іншими галузями
промисловості. Для зниження собівартості виробництва алюмінію,
наприклад, доцільно поєднувати його з випуском соди, поташу, цементу, а
титаномагнієве виробництво – з випуском титанових білил, смол, соляної
кислоти, хлору.

Розміщення підприємств кольорової металургії в Україні залежить від
сировинного та енергетичних чинників. До джерел сировини тяжіють
підприємства з виплавляння ртуті, нікелю, рідкісних металів. Алюмінієве,
титаномагнієве і цинкове виробництво розміщують у місцях отримання
дешевої електроенергії.

У структурі виробництва кольорових металів України провідне місце
посідає алюмінієва промисловість, яка охоплює виробництво глинозему та
алюмінію. Випуск цієї продукції становить майже 20% усього виробництва
кольорової металургії в державі.

В Україні діють новий великий глиноземний завод в Миколаєві, який працює
на бокситах Гвінеї, Запорізький завод та завод алюмінієвих сплавів у
Свердловську (Луганської області). Потужність з виробництва в Україні
розрахована на 300 тис.т за рік.

З огляду на вищевикладені чинники та сировинні ресурси, які враховують
значні запаси нефелінових порід і покладів бокситів, що притаманні
Приазов’ю, можливо казати про створення в Приазов’ї нової алюмінієвої
промисловості.

Підприємства титаномагнієвої металургії видобувають і збагачують
титаномагнієву сировину та виробляють титан і магній. Сировиною для
виробництва магнію в Україні є потужні родовища калійно-магнієвих солей
Прикарпаття, мілководні водойми Приазов’я та Причорномор’я, що містять у
розчиненому вигляді багато сполук магнію та інших солей.

H

J

L

?

?

e

L

?

j?oX

hj??io2

?

®

????}±??

?????????±??

h?^

2

4

6

8

F

V

X

\

?

Y?

c

®

°

?

A

AE

O

a

ae

i

i

o

o

oe

o

”

$

(

*

,

.

6

8

B

D

F

H

^

`

b

d

r

t

v

x

|

~

?

‚

?

?

?

¤

¦

?

?

A

A

I

I

TH

ae

i

?

o

h!-

h

h!-

hwP

hwP

hwP

h

h

У Калуші побудовано магнієвий завод у виробничому об’єднанні «Оріана», в
Запоріжжі – завод з виробництва магнію й титану. Магнієва сировина до
Запоріжжя надходить із Стебника (Львівська область), Калуша
(Івано-Франківська область) і Сиваш (АР Крим), а титанова – з
Іршадського гірничо-збагачувального комбінату (Житомирська область).
Основними титановими мінералами Іршатського родовища є ільменіт і рутил,
що містяться в каолійних розсипах та вивітрених габро. З них на
Іршадському гірничо-збагачувальному комбінаті виробляють титановий
(ільменітовий) концентрат. Руди Самотканського родовища
(Дніпропетровська область) характеризуються високим вмістом титану й
цирконію. На Верходніпровському гірничо металургійному комбінаті у
м.Вільногорську (Дніпропетровська область) виробляють цирконієвий,
рутиловий, ільменітовий концентрати, цирконій знезалізнений, оксид
цирконію (ІІ). Комбінат побудовано на базі Малишинського родовища
титанових пісків і оснащено устаткуванням, яке забезпечує комплексне
використання сировини. Крім того, на комбінаті освоєно нові технологічні
процеси, в тому числі добування знезалізненого цирконію на струмних
млинах. Титан і його сплави удвічі легші за леговану сталь, стійкі проти
корозії, придатні для виробництва хімічного устаткування, літаків,
космічних кораблів. Оксиди титану використовують для виробництва білил,
емалюй, вогнетривких глин; цирконій та його сполуки – жаростійких
мінералів, необхідних для сучасного літакобудування, ракетної, атомної
техніки, виготовлення жаростійких фарб тощо.

Запорізький титаномагнієвий комбінат виробляє титан, напівпровідниковий
германій, магній, калійні добрива, пігментний оксид титану (ІІ), фасонне
титанове литво.

На місцевих покладах кіновару понад століття працює Микитівський ртутний
комбінат (Донецька область), у складі якого є рудник, металургійне
виробництво, допоміжні цехи, три кар’єри для видобутку ртутних руд. На
комбінаті вперше в світі впроваджено технологію добування ртуті високої
чистоти з повною механізацією усіх процесів випалювання ртутної руди в
печах «киплячого шару». Тут збагачують сурм’яні місцеві руди і
виробляють з них сурму. Функціонує також Закарпатський
розвідувально-експлуатаційний ртутний комбінат.

В Україні є значні родовища поліметалевих руд, свинцю й цинку, відомі в
Донбасі (на Нагольному кряжі) і в Прикарпатті, які поки що не мають
промислового значення. Костянтинівський завод «Укрцинк» використовує
цинкові концентрати. Основна продукція заводу – металевий цинк. Крім
того, із руд добувають майже 20 цінних компонентів – свинець, мідні і
піритні концентрати, дорогоцінні металі, кадмій, сірчану кислоту, деякі
рідкісні метали тощо, на основі яких виробляють понад 40 видів
продукції.

По бузький феронікелевий комбінат Кіровоградської області переробляє
місцеві окислені залізо-нікелеві руди. Основна його продукція – нікель і
феронікель використовується на металургійних і машинобудівних заводах
Придніпров’я та Донбасу.

В Артемівську Донецької області збудовано завод для обробки кольорових
металів, який випускає мідний і латунний круглий і плоский прокат
(прути, труби, дріт, листи, стрічки, штаби). Це підприємство має
закінчений виробничий і технологічний цикли. У Світловодську
(Кіровоградської області) працює Завод Чистих металів, що виробляє
напівпровідникові матеріали, а в Донецьку – завод кольорових сплавів.

В Україні налагоджено виробництво кобальту, ніобію та гафнію, а також
рідкісних металів. Продукцію підприємств рідкісних металів широко
застосовують в атомній енергетиці, радіоелектроніці, авіаційні і
ракетній техніці, приладобудуванні тощо.

Майже 25% товарної продукції кольорової металургії припадає на
виробництво вторинних кольорових металів, їх випуск налагоджено у
Харкові, києві, Донецьку, Одесі; у Володарсько-Волинському (Житомирської
області) функціонує виробниче об’єднання «Західкварцсамосвіт».

Завдяки освоєнню нових родовищ кольорових металів і створенню нових
підприємств для їх переробки значно поліпшується забезпечення
господарства кольоровими металами.

2.2. Економічні аспекти рудної промисловості, через призму
металургійного комплексу України

Чорна металургія відіграє провідну роль у промисловості і всьому
господарстві України. Частка її основних виробничих фондів в усій
промисловості у 1990 році становила майже 15%. У ній було зайнято
близько 7% промислово-виробничого персоналу (в т.ч. 2,7% у видобувній
галузі) всієї промисловості.

Україна довгий час була основною металургійною базою дореволюційної
Росії і СРСР. У 1989 році вона посідала (без урахування країн СНД) друге
місце в світі за виробництвом сталі (Японія – 108 млн.т., Україна – 55,
США – 53 млн.т.), четверте – за виробництвом чавуну (Японія – 80 млн.т.,
Китай – 56 млн.т., США – 53, Україна – 46,5 млн.т.). У тому ж році
частка України в колишньому СРСР становила: за виробництвом чавуну –
41%, сталі – 34%, прокату і труб – 40%. За виробництвом сталі на душу
населення (1059 кг) Україна посідала перше місце у світі.

Основні виробничі потужності по видобутку та збагаченню руди були
створені в 50-60 роки, а максимальні об’єми видобутку досягнуті: по
товарні залізній руді в 1978 році – 126 млн.т. і по марганцевій руді в
1988 році – 7,8 млн.т.

Умови розвитку чорної металургії України у 90-ч роках дуже ускладнилися,
особливо після проголошення її незалежності. З 1990р. почався неухильний
спад виробництва чавуну, сталі готового прокату. Катастрофічним він став
після 1993р. Дуже різко скоротився видобуток залізної руди. Так, вже в
1992р. він зменшився порівняно з 1985р. майже наполовину.

Видобуток залізної та марганцевої руд, млн. тонн

Рік Залізна руда Марганцева руда

В натуральному вираженні У перерахунку на 100%-вий вміст металу В
натуральному вираженні У перерахунку на 100%-вий вміст металу

1985 120,0 66,2 7,1 2,2

1990 105,0 59,0 7,1 2,2

1991 85,5 48,3 6,6 2,1

1995 50,7 28,7 3,2 1,0

1996 47,5 27,0 3,1 0,9

Таблиця складена на підставі даних НДІ статистики України 1997р.

У 1994р. почали зупинятися доменні печі, коксівні батареї, різко впав
обсяг продукції чорної металургії. Ці катастрофічні процеси дуже
посилилися через відсутність державного управління металургією та в
зв’язку з проблемами входження України у світовий ринок збуту
металопродукції.

Сучасний рівень розвитку металургії забезпечує власні потреби України, а
також може задовольняти потреби ряду економічних районів європейської
частини Росії, Молдови, Білорусі та інших зарубіжних країн. Діапазон
виробництва готової продукції (прокату чорних металів за видами) досить
широкий і задовольняє переважно потреби машинобудування й металообробної
промисловості України.

Майже половина вартості продукції, промислово-виробничого персоналу,
вартості промислово-виробничих фондів металургії припадає на виробництво
чорних металів. Другою за чисельністю зайнятого персоналу і вартістю
основних фондів є ланка видобутку і збагачення рудної сировини для
металургії. Третє місце займає виробництво труб.

Чорна металургія України є прибутковою. Продукція її гірничодобувної
промисловості – основна стаття валютних надходжень. Проте потенціал її
зменшується через технічну відсталість. Киснево-конверторним способом
виплавляють сталі біля 44% методом безперервного розливу – лише 10%,
тоді як середньосвітовий рівень становить 95%. Через це втрати металу
сягають 11% на 1т прокату. Значним є зношення обладнання галузі (65%),
ще високою залишається собівартість виробництва чавуну, значною – частка
браку. Тому внутрішні ціни на продукцію чорної металургії у середньому
на 25% вищі за світові.

Експорт української продукції чорної металургії до країн колишнього
Союзу пов’язаний з певними труднощами, хоч для вирішення цієї проблеми
створено міжнародне об’єднання вугілля і металу України, Росії та СНД.
Крім того, ряд країн-монополістів металургійної промисловості
перешкоджають виходу Україні на міжнародний ринок, ведуть проти неї
антидемпінгову політику, обмежують величину квот на продаж металу.

Незважаючи на зазначене, в силу індустріально-аграрного характеру
економіки України чорна металургія має особливо значення в народному
господарстві держави, забезпечуючи понад 25% ВВП та біля 43% валютних
надходжень. Протягом останніх років, Україна набула статусу впливово
фактора глобального ринку сталі, на яку припадає 4% світового
виробництва та майже 9% світової торгівлі металопрокатом. За
результатами 2001 року гірничо-металургійний комплекс держави з об’ємами
виробництва сталі 33,1 млн.т зберіг третє місце в рейтингу провідних
світових виробників чорних металів.

У 2000р. було досягнуто рекордного за часів незалежності виробництва
сирої сталі – 31,4 млн.т (3,7% світового виробництва). За результатами
2001 р. цей показник був ще вищий – виробництво сирої сталі склало 33,5
млн.т. або 4% від свотового виробництва, що дозволило Україні зайняти
провідне місце серед найбільших виробників сталі у світі.

Рейтинг виробників сирої сталі у світі у 2001р.

Рис

Актуальні проблеми економіки №3, 2002р.

На початок 2001р. потужності по виробництву сирої сталі в України
складали 43,8 млн.т. на рік. Порівнюючи обсяги виробництва та наявані
потужності за 2000-2001 р.р., необхідно відмітити, що у 2001 році
завантаженість потужностей ГМК України зросла. Таким чином, за цим
показником (72,2% у 2001 р. проти 69,5% у 2000р.) Україна також
наблизилась до провідних країн світу, хоча відставання і залишається все
ще досить значним.

До позитивних рис розвитку чорної металургії України також слід віднести
зайняття значної ніші українськими виробниками на світових ринках сталі
(близько 8,9% від загального обсягу світової торгівлі металопродукцією у
2001 році.), що і забезпечило, як уже зазначалось вище, достатньо високу
частку металургії у валютному наповненні бюджету країни.

Слід вказати, що рівень розвитку чорної металургії України відстає від
світового рівня з багатьох причин, найважливішою з яких було рішення
центральних органів колишнього СРСР, за яким інвестиції були
переадресовані на розвиток лише східних і центральних підприємств Росії,
що призвело до технічного і соціального відставання металургії Донбасу
та Придніпров’я.

Незважаючи на вказане, а також кризові ситуацій які були характерні для
України перших років незалежності та, які притаманні зовнішнім ринкам
металургійної галузі, гірничо-металургійний комплекс України загалом, та
рудна промисловість зокрема, в останні роки нарощує темпи виробництва.

Так, видобувні підприємства України в 2001 році збільшили видобуток
залізної руди на 1315 тис.т, або 6%, у порівнянні з 2000 роком.
Виробництво концентрату за вказаний період збільшене на 1226 тис.т (на
7%), окатишів – на 456 тис.т (9%), об’єми вскришних робіт – на 6081
тис.кубометрів (33,2%).

На сьогоднішній день металургія України (чорна та кольорова) – одна з
провідних галузей промисловості, нараховує понад 400 підприємств, у
складі яких є підприємства по видобутку руди, виробництву чорних
металів, труб та метизів, вогнетривких матеріалів, електроферосплавів,
вторинної переробки чорних металів тощо. За 2000 рік ними вироблено
промислової продукції на 22 млрд. грн.. У порівнянні з 1990 роком доля
цієї галузі у в об’ємі промислового виробництва України виросла в два
рази.

Доля металургії в виробництві

товарної продукції (2000 р.)

Доля металургії в виробництві

вартості основних фондів (2000 р.)

Доля металургії в чисельності

робітників (2000 р.)

Доля металургії в

споживанні електроенергії (2000 р.)

– Металургія

– Інші галузі

Аналітичні матеріали ЗАТ «Інвестиційна компанія «ТЕКТ» 2001 р.

За даними Держкомстату України в 2004 році доля галузі в промисловому
виробництві, як і раніше, була найбільша і складала 26,5%. При сукупному
об’ємі експорту України в 2004 році в розмірі 32,67 млрд. доларів США,
експорт чорних металів склав 10,78 млрд. доларів США або 32,96% від
загального об’єму експорту країни.

Збереження потенціалу та працездатності галузі в кризові часи та
здобуття зовнішніх ринків є безумовно досягненням вітчизняного
гірничо-металургійного комплексу. Однак ситуація в галузі має негативну
сторону. Продовж останніх років експортна орієнтованість металургії,
надмірне зростаючи, перейшла в ситуацію, коли ризики криз на зовнішніх
ринках створюють загрозу дестабілізації ситуації в галузі в цілому.
Експортні поставки українських металургів мають виражену сировинну
спрямованість, тобто частка чавуну, феросплавів та напівфабрикатів у
експорті є надмірно високою у порівнянні з середніми показниками
світової торгівлі, а частка продукції високого переділу є навпаки малою.
Найтривожнішою, однак, є зростаюча технічна відсталість вітчизняного
гірничо-металургійного комплексу і незадовільні темпи технічного
переоснащення галузі.

Перераховані чинники загрожують майбутній ефективній роботі та
конкурентноздатності гірничо-металургійного комплексу держави, що дає
підстави говорити про кризу, яку переживає галузь. Для зміни ситуації,
що не терпить зволікання, необхідні енергійні та скоординовані дії
держави та зацікавлених суб’єктів господарювання.

3. Проблеми мінерально-сировинного сегменту природних ресурсів України

Зростання населення та масштаби виробництва став наслідком глобальних
економічних проблем: захисту повітряного басейну, захисту водних,
земельних та мінеральних ресурсів, захисту рослинного світу, та найбільш
важливе лісів.

Не уклінний ріст видобутку мінеральних ресурсів висуває проблему охорони
надр.

3.1. Об’єктивні (глобальні) проблеми сегменту

На відміну від невичерпних ресурсів, які при їх правильному використанні
залишаються майже невичерпними, корисні копалини можливо використовувати
лише один раз, після чого вони закінчуються. Ці ресурси не поновлюються.
Темпи їх утворення незмірно повільні, ніж темпи видобутку. Тому на
протязі наступної історії людства слід зосередитись на пошуку засобів та
методів більш ефективного використання вичерпних ресурсів, у тому числі
і методів переробки вторинної сировини.

Про важливість мінеральних ресурсів можливо судити по їх різновидам та
багатосторонньому використанню в повсякденному житті.

Деякі мінерали дуже важливі для життя та здоров’я людини, як і повітря
та вода. Поварена сіль, наприклад, без якої не може обходитись людина,
була об’єктом обміну на всьому протязі історії людства. Вона стала і
важливішою промисловою сировиною – її запаси в земній корі та океані
дуже великі і світ має цей ресурс в достатку.

Інша річ – мінеральне паливо та метали. Багато з них не є ні достатніми,
ні дешевими і тому повинні находитись під охороною як зникаючий вид
ресурсів.

Високі темпи та обсяги видобутку призводять до порушення цілісності
екосистем надр, стійкість геологічного середовища зазнає значного
навантаження і тому стрімко зростає потреба коштів на охорону довкілля
та екологічну реабілітацію територій. Прикладом надмірного техногенного
та антропогенного навантаження в Україні є накопичення відходів та
відвалів, які виникають під час видобутку. Тому використання цих
відходів приведе до поліпшення екологічного стану видобувних регіонів та
ощадливого використання мінеральних ресурсів.

Із загального обсягу розвіданих запасів корисних копалин України у
розробку залучені від 40-70%, що дає підстави говорити про наявність
резерву для діючих гірничих підприємств.

Недосконалість технологій видобутку призводить до великих втрат
мінерально-сировинних ресурсів. У надрах залишається близько 50% нафти,
кухонної та калійної солей, 40% вугілля, 25% металів. Збільшення
вилучення корисних компонентів з надр на 1-2% рівнозначно виявленню
нових великих родовищ корисних копалин.

Хоча родовища корисних копалин вивчаються комплексно, питання їх
цілковитого і комплексного використання вирішується вкрай незадовільно,
через що країна щороку втрачає до 5 млрд.грн.

З економічним розвитком видобуток та переробка мінеральної сировини
постійно супроводжується накопиченням не використаної мінеральної
сировини у вигляді промислових відходів, що породжує цілу низку нових
маловивчених проблем, у тому числі й екологічних, що вимагають самої
прискіпливої уваги.

Проблема надмірного накопичення в Україні різноманітних відходів
промисловості і необхідність їх утилізації в останні роки стає дедалі
актуальнішою. На її території зосереджено приблизно 20 млрдю тонн
промислових відходів за щорічного обсягу їх виробництва у 167 – 214
млн.тонн. Загалом в Україні щороку утворюються близько 18% відходів
вуглевидобутку і вуглезбагачення, 10% металургійних шлаків, 4%
попелошлакових відходів електростанцій та місцевих котелень. Порівняно з
1996 роком, у 2002 році, обсяги утворення промислових відходів зросли на
27,7% і становили 214 млн.тонн.

Структура утворення вторинної сировини та відходів виробництва у 2002р.

рис

Стратегічна панорама №2 2004 р.

Утилізується приблизно 20-43% річного їх утворення.

Надмірні техногенні навантаження і довготривалий масштабний видобуток
корисних копалин в Україні призвели до значних змін геологічного
середовища. Найяскравіші приклади впливу гірничих робіт на геологічне
середовище пов’язані з видобутком вугілля і залізних руд.

Металургійна промисловість в Україні до 1985р. розвивалась надмірно
швидкими темпами. Обсяги виробництва чавуну тривалий час переважали над
обсягами виробництва сталі і особливо готового прокату. Напівфабрикатний
характер структури чорної металургії України закладене ще на початку її
промислового розвитку. Структура і високі темпи розвитку цієї величезної
основної галузі промисловості завдавали значної шкоди економіці України.
Розвиток металургійного комплексу був спрямований на максимальне
вичерпання природно-ресурсного потенціалу української землі. Так,
залізна руда не переробленому вигляді за безцінь вивозилась в повоєнні
роки до країн Східної Європи, де були побудовані металургійні комбінати.
Величезні масштаби комплексу чорної металургії спотворювали структуру
матеріального виробництва України, негативно впливали на навколишнє
природне середовище.

Економічна ситуація в Донбасі, Придніпров’ї ускладнювалась тим, що
підприємства чорної металургії, гірничо-збагачувальні і металургійні
комбінати, коксохімічні заводи перетворилися на промислові гіганти –
великі забруднювачі довкілля. Тепер Донбас і Придніпров’я вважаються
найбільш забрудненими районами у Європі. Екологічна ситуація цих районі
катастрофічна.

У роки Другої світової війни і повоєнний період економічна могутність
СРСР нарощувалась значною мірою шляхом освоєння природно-ресурсного
потенціалу східних районів. Великою металургійною базою стають Урал і
Західний Сибір. Тому частка України у виробництві продукції чорної
металургії зменшується. Проте, що України до Першої світової війни і
перед Другою світовою війною була основною металургійною базою СРСР,
свідчать данні про частку продукції чорної металургії України за 1940
рік. Уже тоді частка України за видобутком залізної руди і виробництвом
чавуну різко переважала частку виробництва сталі і прокату. Характерно,
що після відбудови підприємств чорної металургії України у 1950 р.
впродовж двох десятиріч частка республіки у видобутку залізної руди не
тільки не зменшувалась, а значна збільшувалась.

Промисловість України за своєю структурою була метало місткою. Це
позначалось на ефективності структури промислового виробництва і навіть
гальмувало розвиток наукоємних виробництв, незважаючи на те, що Україна
мала досить великий науково-технічний та інтелектуальний потенціал.
Обсяги споживання продукції чорної металургії в Україні були дуже
великими. Але незважаючи на це виробництво продукції чорної металургії в
України значно перевищувало її потреби: чавуну та сталі – на 15-20%,
залізної руди – на 30%, готового прокату і труб – на 50%.

Негативно позначилася на стані матеріально-технічної бази чорної
металургії надмірна виробнича експлуатація її основних фондів. Водночас
капіталовкладення в модернізацію, заміну зношеного й морально
застарілого устаткування були вкрай недостатніми. У 1990 році
зношеність промислово-виробничих фондів від загальної вартості їх у
чорній металургії становило 61% (середній показних зношеності в
промисловості України – 49%). У виробництві металу несвоєчасно
застосовувались прогресивні технології. Обмежено впроваджувались
природоохоронні заходи.

В теперішній час, проблеми щодо раціонального використання
мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному
характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної
частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних
робіт тощо.

Загалом протягом XVIII – XX століть корисних копалин в Україні було
видобуто 14 млрд.тонн. Враховуючи те, що разом з корисними копалинами
вилучаються приблизно у рівних з ними обсягами уміщуючи і розкривні
породи, то загальний обсяг цих видобутих корисних копалин і поряд сягає
30 млдр.тонн, що приблизно дорівнює обсягу накопичених в Україні
відходів. Наслідком цього є значний розвиток небезпечних геологічних
процесів у вуглевидобувних і залізорудних регіонах і районах України.

Подальше збереження техногенних навантажень на верхню зону літосфери і
підземну гідросферу зумовлює значні зміни фізичного стану геологічного
середовища і порушує урівноваженість природних процесів
масоенергообміну, що формують її сталість: геохімічних, біогеохімічних,
гідрогеологічних, інженерно геологічних (екзогенних), геофізичних
(сейсмогеофізичних).

За оцінками виробничих і наукових підрозділів Мінекоресурсів України,
НАН України, Держбуду, Мінагрополітики, МНС та інших, востанні роки у
межах держави у 3-5 разів збільшилася (переважно внаслідок техногенезу)
кількість небезпечних екзогенних геологічних процесів: зсувів,
підтоплень, карсту, просідань, абразії берегових зон. Крім того, високий
рівень техногенних перетворень геохімічних параметрів ландшафтів
(внесення мін добрив, надходження хімічних речовин з повітряними і
водними викидами, накопичення відходів, аварійний викид радіонуклідів
ЧАЕС тощо) значною мірою збільшив загальний екологічний ризик
геологічного середовища в межах України.

Згідно з орієнтовними оцінками Держбуду України, МНС, Державної
геологічної служби України, Ради по вивченню продуктивних сил,
середньорічні збитки від надзвичайних екологічних ситуацій геологічного
змісту сягають 1 млрд. грн. і мають стійку тенденцію до зростання.
Тривожним є посилення дії біогеохімічного забруднення ландшафтів, що
призводить до інтоксикації як біологічних об’єктів так і людей
(Чернівці, Горлівка, селища Первомайського р-ну Миколаївської області).
Розвиток біохімічних форм екологічного ризику геологічного середовища є
виявом довгострокового та регіонального порушення рівноваги між
біотичною і абіотичною складовими навколишнього природного середовища
території України. Пов’язані з цим втрати здатні суттєво вплинути як на
динаміку економічних перетворень, так і стійкість соціально-політичних,
екологічних та геополітичних умов розвитку українського етносу і
держави.

Більш того, для останніх десятиліть характерне зростання використання
мінеральних ресурсів. При цьому створюються маса відходів, що суттєво
впливає на екологічний стан окремих регіонів. Крім того, ці відходи
можуть бути використані в майбутньому, а частково і нині як додаткове
джерело мінеральної сировини. Сумарний вміст корисних компонентів, що
накопичуються у техногенних родовищах за 20-30 років, дорівнює, а іноді
і перевищує їх кількість у рудах, які щорічно видобуваються. Гірниче
виробництво залишає відвали, що складаються з роздрібних порід, які
вміщували руди, бідних руд, які економічно не вигідно переробляти, а
також продукти переробки промислових руд (відходів збагачення).

У багатьох рудних районах досить поширені техногенні родовища з
роздробленими гірськими породами і бідними рудами. Але нерідко до
подібних відвалів потрапляють і корисні компоненти, до яких під час
розробки не було промислового інтересу. У багатьох випадках для
переробки техногенної сировини потрібні нові, інші технології (ніж для
природних руд), нові способи, що ґрунтуються на останніх досягненнях
науки і техніки.

Більш перспективними за вмістом і запасами корисних компонентів
(порівняно з родовищами-відвалами гірничодобувних підприємств) є хвости
збагачення руд чорних та кольорових металів. Хвости – це відходи
корисних копалин, яких вміст цінного компонента звичайно нижчій, ніж у
вихідній сировини, оскільки в них переважають частки пустої породи.
Тверда фаза хвостової пульпи представлена сумішшю мінеральних часток
різного розміру – від 3 мм до частки мікрона. Склад часток та їх
щільність залежить від мінерального складу порід, що вміщують корисні
копалини.

Такі самі за набором і кількістю цінних компонентів хвостосховища
збагачувальних фабрик, що перероблюють руди кольорових металів.
Залученнях до розробки спрощується, тому що розкривні і буро-вибухові
роботи не потрібні. Потрібний матеріал підготовлено для вилучення
металів сучасними методами, зокрема вилуговування кислотами. Запаси
металів у відходах металургійного виробництва (переважно у шлаках) також
значні. Тобто інша група схожих техногенних родовищ являє собою
скупчення шлаків кольорової металургії, що надходять у відвали після
попередньої грануляції або у рідкому стані.

Таким чином, у результаті інженерно-будівельної, гірничотехнічної і
промислової діяльності людини у верхній частині літосфери і на земній
поверхні формуються штучні тіла, які характеризуються як
техногенно-геохімічні системи.

Контрастність штучних систем стосовно природних зумовлює інтенсивну
міграцію речовин, протікання хімічних і фізико-хімічних процесів, що
зумовлюють властивості порід, склад, температуру, динаміку підземних
вод, а це приводить до появи несприятливих інженерно-геологічних умов,
формування агресивних середовищ.

Іншою проблемою є відчуження земель, які залишаються під кар’єрами,
відвалами і хвостосховищами.

Тому, саме на вирішенні цих питань слід зосередити науковий потенціал
України.

3.2. Суб’єктивні проблеми сегменту (штучні монополії промислових груп)

Той, хто володіє сировиною, диктує свої правила. Це підтвердили події
початку грудня 2004 року, коли власники найбільших гірничорудних
підприємств, підвищили ціни на 20-34% практично паралізували роботу
деяких найбільших металургійних заводів України. Насам перед це
торкнулося тих, хто не мав власних джерел залізорудної сировини –
Маріупольського меткомбінату ім.Ілліча, Дніпровського меткомбінату
ім.Дзержинського, Алчевського меткомбінату і «Запоріжсталі». Їхні
власники не були готові до такого рівня цін, який переводив у розряд
збиткової близько половини всієї металопродукції.

Причиною такого підвищення був не дефіцит сировини. Враховуючи, що за 11
місяців 2004 року, всі меткомбінати повністю забезпечені залізорудною
сировиною, а також приймаючи до уваги, що Міністерство промислової
політики України протягом року вживало заходів щодо зниження імпорту,
щоб пріоритетною для меткомбінатів залишалася вітчизняна сировина, можна
припустити, що грудневе скорочення виробництва було викликане виключно
діями фінансово-промислових груп, які є власниками гірничорудних
підприємств. Тим більше, що меткомбінати, які належать їм –
«Азовсталь», «Криворіжсталь», «Дніпропетровський металургійний завод ім.
Петровського » та інші від змін цін не постраждали. І хоч на проведеній
незабаром після стрибка цін нараді металургійних і гірничорудних
підприємств (за участю Мінекономіки та Мінпромполітики) гірничорудним
підприємствам рекомендували повернутися до листопадових цінна свою
продукцію, ситуація досить тривалий час залишалася напруженою.

Зараз на кожному з сегментів ринку залізорудної сировини працюють стійкі
монополії. Причому вони виникли ще за часів СРСР. Донедавна ситуація на
цих ринках практично не змінювалась – всі підприємства були державними,
і ДАК «Укррудпром» був включений до списку суб’єктів-монополістів. Однак
ситуація коли монополія була державною, металургам не загрожувала.

Усе змінив Закон «Про собливості приватизації підприємств ДАК
«Укррудпром», прийнятий Верховною Радою навесні 2004 року. Згідно з ним,
державні пакети акцій гірничорудних підприємств були прождані власникам,
які вже володіли пакетами акцій цих підприємств не менше 25% від їхніх
статутних фондів. Причому суми продажу, через відсутність конкуренції,
були нижчіми за реальну вартість підприємств.

У результаті склалася ситуація, коли кожен із ринків потрапив в одні
руки. Наприклад, власник Північного ГЗК який виробляв більше за всіх
окатишів, купив ще й Центральний ГЗК, і тепер міг контролювати практично
весь цей ринок. Те саме можна сказати й про аглоруду, і про концентрат.
Таке об’єднання лише посилило монополію домінуючих на цьому ринку
структур. Однак, як ьуло записано в Законі, Антимонопольний комітет був
позбавлений права втручатися в ситуацію і нічого не може зробити, щоб
деконцентрувати ринок. Єдине що залишається, так це функція нагляду і
дослідження.

Втім дослідження проведені після скарг металургів, показали, що
безпосередньої провини гірничорудних підприємств у підвищенні цін не
має. Винуватцями виявились посередники в ланцюжку гірничорудний комбінат
– меткомбінат. Причому кількість цих посередників не обмежена. Після
виходу з комбінату партія сировини дробиться, потім знову об’єднується,
а тільки тоді потрапляє на меткомбінат. Чим більше посередників, тим
вища кінцева ціна товару. За даними ДПА України, багато хто з них має
тих самих хазяїв, що й комбінати: фінансово-промислові групи створюють
такі схеми, де вітчизняній металургії, яка їм не належить немає місця.

У зв’язку з тим, що повного узгодження у поставках залізорудної сировини
на внутрішній ринок так і не було досягнуто, і проблеми з забезпеченням
вітчизняних металургійних підприємств зберігаються, режим ліцензування
експорту залізорудної сировини, введений Урядом з 1 січня 2005 року,
виявився не ефективний. Тому дії з боку держави, повинні бути більш
дієвими та наступальними щодо врегулювання вказаної штучної проблеми
рудного сегменту природних ресурсів України. Головний вектор економіки
України – гірничо-металургійний комплекс, повинен менш піддаватися
впливу штучних проблем.

Більшість експертів сходяться в тому, що одночасно з режимом
ліцензування необхідно було встановити максимальний розмір надбавки до
закупівельної вартості, за рахунок якої живуть посередники. Якщо розмір
цієї надбавки буде обмежений 20%, незалежно від того, скільки
посередників у ланцюжку, то це, дозволить істотно знизити закупівельні
ціни.

Як міру, яка сприяла б боротьбі з монопольними цінами на залізорудну
сировину, на законодавчому рівні слід запровадити методологію доказів
існування анти конкурентної угоди: якщо, наприклад, дві або три
посередницькі фірми без економічних передумов одночасно підняли ціни.

Слід вказати, що все-таки корінь проблеми в тому, що гірничорудна
промисловість зараз прагне працювати на експорт. Тому виходом могло б
бути створення в особі держави внутрішнього конкурента зарубіжним
компаніям-імпортерам. Його цінова політика має будуватися, з урахуванням
міжнародних цін і відтягувати сировину на вітчизняний ринок, не
допускаючи немотивованого продажу за кордон.

При цьому всі експерти цього сегменту економіки сходяться в тому, що
реприватизація в гірничорудній промисловості могла б надто сильно
ударити по інтересам усіх українських металургів та гірників. Тому має
перевагу варіант, як обмін акціями між власниками меткомбінатів та ГЗК,
чиї інтереси поки не збігаються, і, звичайно, під контролем держави.

Такий крок дозволить більш мобільно та раціонально вирішувати проблеми,
як видобувної галузі, так і металопрокатної, що безумовно призведе, в
кінцевому випадку, до зміни статусу України з сировинного гравця
зовнішнього ринку, на виробника кінцевих видів товарної продукції.

4. Шляхи вирішення проблем та підвищення ефективності видобутку
мінерально-сировинного сегменту природних ресурсів України

Економіка України, перспективи її розвитку значною мірою спираються на
багатства вітчизняних надр. Ми маємо величезні запаси мінеральної
сировини, однак тільки ефективне їх використання зможе повною мірою
поставити ці багатства на користь суспільству.

Утворення, в даний час, безвідходних технологій є неможливим, як і в
живій природі, кожний окремий процес має свої відходи, які в свою чергу,
можуть служити сировиною для іншого процесу. Тому утилізація відходів в
теперішній час є не тільки засобом підвищення ефективності виробництва
та збереження ресурсів, а аналогічно живій природі натуральною і
обов’язковою умовою існування сучасного господарства.

Переробка техногенних відходів – єдина на довгострокову перспективу
можливість вирішити проблему джерела сировини. Сталь з лому, це в шість
разів менше викидів в атмосферу, вчетверо забруднення води, в 16 разів
кількість твердих відходів, дешевше в 20 разів, ніж сталь з руди.
Алюміній з використаних банок в 20 разів дешевший, ніж з бокситів,
якість не гірша.

Однак, в першу чергу, ефективне використання вітчизняних надр повинно
базуватися на вирішенні вже існуючих проблем.

Найбільш важливішим є: мінімізація витрат та підвищення експортного
потенціалу в роботі видобувних галузей, збалансованості видобутку з
проблемами народного господарства країни та його екологічного
забезпечення.

Ця стратегія, повною мірою відповідає не лише національним інтересам
нашої держави, а й духу підписаного Україною «Порядку ХХІ сторіччя»,
контроль за реалізацією якого здійснюється ООН. Відповідно до цього
документа суспільство повинно розвиватись так, щоб забезпечити рівні
можливості нинішнім і прийдешнім поколінням задовольняти свої потреби
при збереженні якості навколишнього середовища.

Для України, яка володіє величезним мінерально-сировинним потенціалом,
потреба будувати свою економіку на принципах раціонального
природокористування, пріоритетності розвитку маловідходного та
ресурсозберігаючого виробництва, є особливо актуальною.

По-перше, найбагатші надра не є невичерпними, і наш обов’язок дбати, щоб
у спадок нащадкам не залишились самі лишень місячні ландшафти. По-друге,
в природі просто минув час, коли можна було брати від неї щось, не
замислюючись про наслідки і не прагнучи мінімізувати вплив людської
діяльності на навколишнє середовище. А все це означає збільшення витрат,
які роблять видобуток дорогою справою, що, в свою чергу, позначається на
всій економіці.

Темпи експлуатації земних надр прискорюються із року в рік. Призначення
охорони запасів корисних копалин полягає в тому, щоб забезпечити
раціональне та повне їх використання, попередити порчу та присікти
спроби самовільного видобутку, забезпечити збереження районів надр, які
представляють собою науковий та культурний інтерес. Необхідно приймати
рішучі дії до зменшення втрат при видобутку корисних копалин. Якщо при
видобутку десятків мільйонів тонн втрати складають близько долі відсотка
корисних копалин, то фактичні втрати складають десятки тонн, а на
розвідку і підготовчі роботи будуть витрачені дуже великі кошти.

Розробка корисних копалин повинна вестись таким чином, щоб по можливості
повністю використовувати хімічні елементи, не викидаючи в відвали бідні
руди, до кінця вичерпуючи родовище. Необхідно зберігати корисні копалини
в процесі транспортування до місць переробки. Ще не рідкі значні втрати
при видобутку, збагаченні та переробці руд чорних, кольорових та рідких
металів. Тут втрачаються основні метали та супутні компоненти.

Таким чином, головні вимоги до охорони надр і їх раціональному
використанні є:

найбільш повне видобування з надр і раціональне використання запасів
основних та супутніх ним корисних копалин та містких в них компонентів;

недопущення шкідливих робіт, пов’язаних з використанням надр, на
збереження запасів корисних копалин;

охорона корисних копали від затоплення, пожарів та інших факторів, які
знижують їх якість та цінність родовища;

запобігати забрудненню надр при підземному зберіганні.

Практика господарювання розвинутих країн показала, що регулююча роль
держави, в тому числі і в визначенні державної політики використання і
охорони ресурсів, повинна бути посилена шляхом розробки та доповнення
відповідного законодавства і нормативної бази. Навколо вивчення та
охорони ресурсного потенціалу повинен бути зосереджений провідний
науково-технічний потенціал, який повинен бути не лише збережений, а й
який необхідно розвинути, переорієнтувати на утворення нових
технологічних засобів та технологій, особливо в області раціонального і
комплексного використання традиційних та нових ресурсів. Весь ресурсний
потенціал слід піддати кадаструванню та паспортизації, оцінки
теперішнього стану. Необхідно майже з нуля утворити екологічну індустрію
– від наукових розробок до реалізації в промислових потужностях,
орієнтованих не тільки на комплексне і більш повне використання
ресурсів, але й на охорону навколишнього середовища, переробку відходів
та ліквідації негативних наслідків виробництва, які накопились до
теперішнього часу.

Кажучи про використання ресурсів, не слід забувати про їх врахування.
Основний механізм – це моніторинг стану ресурсів за певною схемою та
номенклатурою, у відповідності з глобальною системою моніторингу.
Україна, з її стратегічним і геополітичним положенням, не може зашитися
осторонь від світових ресурсних проблем.

У цьому ракурсі, завдання державної стратегії використання ресурсів
полягає у наступному:

ефективне забезпечення функцій держави, як власника ресурсів України по
їх використанню та охороні на базі законодавчих, економіко-нормативних,
науково-методичних і організаційно-господарських підходів та
міроприємств, які постійно вдосконалюються;

зменшення ресурсоємкості економіки, скорочення витрат ресурсів в
розрахунку на одиницю кінцевої продукції;

удосконалення системи державного регулювання в ресурсній сфері
(контроль, ліцензування, ресурсний аудит);

створення ефективних економічних механізмів ресурсовикористання з
врахуванням української специфіки та підвищення долі платежів за
використання ресурсів в бюджетах різних рівнів.

Як позитивний приклад використання новітніх екологічних технологій у
видобутку, слід навести наступне:

гірникам України, що забезпечують видобуток залізної, марганцевої,
ільменитомістких руд тощо, вдалося і в нинішній ситуації утримати за
собою зовнішній ринок, добитися суттєвого зниження собівартості витрат
на видобутку при високих показниках безпеки праці.

Передусім, вказане стало можливим за рахунок впровадження
ресурсозберігаючих та екологічноорієнтованих технологій.

Особливе значення відповідні технології мають для здійснення гірничих
робіт відкритим способом у кар’єрах, де сьогодні в нашій державі
видобувається дві третини мінеральної сировини. Актуальність
впровадження тут нових, нетрадиційних підходів до видобутку сприяла
тому, що робота вчених у цьому напрямку знайшла широку підтримку у
виробничників. Річ у тім, що при всій економічності і пріоритетності
відкритої розробки родовищ у всьому світі вона водночас спричиняється
величезних втрат земельних ресурсів, відчужуваних під кар’єри та
зовнішні відвали, хвостосховища, дає великі викиди в атмосферу від
кар’єрного транспорту і бурових та вибухових робіт. В умовах Крив басу,
наприклад, все призводить до того, що вже при видобутку на глибині
150-200 метрів руда стає не рентабельною. Серед причин цього – великий
кут залягання рудних тіл у Кривбасі. Він сягає 85 градусів. Для
видобутку однієї тонни руди залежно від глибини потрібно зняти від 5 до
35 кубометрів породи. На сьогодні глибина ряду кар’єрів басейну сягає
350 метрів при проектній 700. Тобто що далі в глиб, то більша площа
розкриву і обсяг робіт, вищі витрати.

Але головним лихом з точки зору раціонального і розумного господарювання
є, зрозуміло втрата відчужених земель. Лише 10-15% їх знаходиться
безпосередньо під кар’єрами. 50-60% цих земель – це відвали і
хвостосховища, в якій йде сировина із вмістом заліза до 14-15%. Це так
званий техногенний ресурс.

Техногенні родовища, що з’явились останні десятиріччя, є результатом
інтенсивного розвитку добувної та переробної промисловості. Це скупчення
мінеральної речовини на поверхні Землі або в гірничих виробках, що
являють собою відходи гірничого, збагачувального, металургійного та
інших виробництв і придатні за кількістю та якістю для промислового
використання (це можливо з розвитком технології їх переробки і зміни
економічних умов).

Для останніх десятиріч характерне зростання використання енергетичних і
мінеральних ресурсів. При цьому створюється маса відходів, що суттєво
впливає на екологічний стан окремих регіонів. Крім того, ці відходи
можуть бути використані в майбутньому а частково і нині як додаткове
джерело мінеральної сировини. Сумарний вміст корисних компонентів, що
накопичуються техногенних родовищах за 20-30 років, дорівнює, а іноді і
перевищує їх кількість у рудах, які щорічно видобуваються.

Таким чином, техногенні родовища є нічім іншим, як новим джерелом
мінеральної сировини, яке виникло в результаті промислового виробництва.
Такі родовища часто мають незвичайний мінеральний склад і можуть
слугувати великим потенціальним джерелом різних видів корисних
компонентів, зокрема рідкоземельних і благородних металів.

До техногенно-геохімічних систем належать штучні ґрунти (відвали
гірничорудних підприємств, тверді відходи різних підприємств). Практичне
використання цих ґрунтів можливе тільки на основі детального і
ретельного вивчення їх властивостей і прогнозу техногенно-геохімічних
процесів на період функціонування інженерних споруд.

Однак тільки для вилучення цінної сировини з уже накопиченого
техногенного ресурсу знадобилось ціле сторіччя. Тим часом, за
традиційних форм експлуатації родовища, коли порода транспортувалась у
зовнішні відвали, тільки щорічний приріст вийнятої маси для ведення
робіт збільшує ці складування в середньому на 140 млн. кубометрів. У
такий спосіб з початку експлуатації родовища на Криворіжжі «зник» цілий
район – 132 тисячі гектарів чорнозему. Один кар’єр здатен з’їсти його до
2-3 тисяч.

Глобальність проблеми збереження землі та раціоналізації самого
видобутку й продиктувала необхідність пошуку та застосування нової
методики ведення гірничих робіт.

Побудувавши наукові розробки на ґрунтовному оволодінні геомеханічними
властивостями земної кори та гравітації ґрунтів, українські
вчені-екологи і гірники, знайшли той ключ, який через управління
гірничим масивом вивів їх на виробничу формулу трьох «Е»: економічність,
екологічність, ефективність.

Не лише старим нормативам – самій природі було кинуто виклик, коли з
вуст вчених пролунала вперше пропозиція складувати розкривні породи та
«хвости» не у віддалених відвалах, а безпосередньо в діючому кар’єрі.
Подібне досі мало місце на відкритих розробках горизонтальних родовищ,
однак на круто спадаючих пластах на це не зважувались ніде в світі.

Проте проведення дослідження стосовного напруженого стану гірничого
масиву з вивченням його властивостей та запасу міцності бортів довели:
це не тільки економічно і екологічно раціонально. Потрібно не тільки
пересипати зняту «покрівлю» кар’єру з місця на місце, а заглибитись в
основи геомеханіки. Тобто спочатку за допомогою такої розкривної маси
вивести масив гірничих порід з метою їх гравітаційного переміщення зі
стійкого стану, затим здійснити короткочасне переведення в граничний
стан – і компенсувати наступним ослабленням. Це дає змогу вибрати
законтурні ділянки і в цілому не потривожити сплячих порід.

Техногенні родовища є нічім іншим, як новим джерелом мінеральної
сировини, яке виникло в результаті промислового виробництва. Такі
родовища часто мають незвичайний мінеральний склад і можуть слугувати
великим потенціальним джерелом різних видів корисних компонентів,
зокрема рідкоземельних і благородних металів.

До техногенно-геохімічних систем належать штучні ґрунти (відвали
гірничорудних підприємств, тверді відходи різних підприємств). Практичне
використання цих ґрунтів можливе тільки на основі детального і
ретельного вивчення їх властивостей і прогнозу техногенно-геохімічних
процесів на період функціонування інженерних споруд.

На сьогодні на основі запропонованої методики напрацьовано вже цілий ряд
нових технологій та їх елементів. Вони дали, зокрема, змогу відчутно
поглибити повноту видобутку запасів руди, що раніше йшла у підпору
бортів. Ефект тільки від цього впровадження склав за минулі роки понад
300 тисяч тонн мінеральної сировини, яка могла бути безнадійно втрачена.
Отримана економія – 942 тисячи гривень. Сьогодні кути робочих кар’єрів
змінені практично на всіх майданчиках відкритих розробок, в тому числі у
Кривбасі та на Полтавському ГЗК, – де видобувається залізна руда, на
Марганець кому та Орджонікідзевському марганцеворудних ГЗК, на
Ільменитнорудному кар’єрі Вільно гірського ГМК. На кар’єрах
Центрального, Новокриворізького та полтавського ГЗК оптимальною
виявились технологія розробки уступів круто спадаючими шарами. На
кар’єрі Південного та Марганець кого ГЗК для підвищення стійкості
неробочих бортів на ділянках виходу м’яких порід було застосовано метод
їх довантаження скельними та напівскельними розкривними породами з
верхніх розкривних горизонтів.

За кожним таким впровадженням водночас і солідний екологічний «доважок».
Так, реалізація технології по засипці виробленого простору глибоких
кар’єрів розкривною породою на Новокриворізькому ГЗК допомогла повністю
зберегти царину 44 приречених під поховання відвалами гектарів земель,
ще 17 було рекультивовано і віддане під дачне будівництво. Водночас
значної економії досягнуто від зменшення відстані транспортування породи
у внутрішні відвали: автосамоскидами – майже на кілометр, залізничним
транспортом – на всі 12. аналогічний підхід на Орджонікідзевському ГЗК
допоміг зберегти у сільгоспобороті 250 гектарів землі, в Нікопольському
басейні – розпочати прибортовий видобуток руди без розкриття розкривних
порід, Марганець кому та Вільно гірському комбінатах – видобувати з
мінімальними фінансовими втратами сотні тисяч тонн руди, яку за
прийнятими раніше технологіями треба було списати «у підпору».

Подібних прикладів десятки. Загалом, загальний економічний ефект від
впровадження маловідходних ресурсозберігаючих технологій на гірничих
кар’єрах України що року становить не менше 120 млн.грн. Зараз згадані
технології впроваджені на всіх гірничо-збагачувальних комбінатах держави
і, попри раціоналізацію видобутку дають відчутний ефект у заощадженні
електроенергії, зменшенні викидів пилу і газу в атмосферу. Збереження
від порушення земель. Тільки в 1998 році їх було заощаджено 4,5 тис.га.

Кажучи про ефективність і економію слід виділити і найголовніше: в
економіці України утверджується принцип цивілізованого ставлення до
навколишнього середовища, який працює і на економіку, і безпосередньо на
людину.

ЛИТЕРАТУРА

1. Конституция Украины. К., “Фемина”, 1996. розд. XI.

2. Заставний ф.Д. География Украины. – Львов: Мир, 1994.

3. Поповкин в.А. Регионально – неурезанный подход в экономике. К.: Наук.
думка.1993.

4. Размещение производительных сил. /за редакторша Е.П. Кочана.- К.:Вища
шк., 1998. Розд. 3.

5. Размещение производительных сил. /за редакторша Ковалевского и ин.-
К.:Либидь,1996,розд.8.

6. Социально-экономическая география Украины /пид ред.о.и.шаблия.-
Львов: Свит,1995.

7. Экономика Украины. Журнал К.:”Преса Украины”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter