.

Розміщення продуктивних сил Франції (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2810
Скачать документ

ПОШУКОВА РОБОТА

на тему:

Розміщення продуктивних сил Франції”

ПЛАН

ВСТУП

ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ФРАНЦІЇ

ПРОМИСЛОВІСТЬ ФРАНЦІЇ

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ФРАНЦІЇ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ ФРАНЦІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Тема роботи: “Розміщення продуктивних сил Франції”.

Автор спирається на деяку кількість вітчизняних досліджень, має
достатню інформацію і вважає її прийнятної для викладу в короткій формі.

Тема цікава тому, що Франція як країна є одним із прикладів
стабілізації економіки за рахунок державного впливу, що є досить
характерним для розвинутих країн.

Також в розміщенні продуктивних сил Франції є маса особливостей,
дослідження яких могло б допомогти і нашій країні. Таким чином, будуть
розглянуті деякі загальні положення в економіці країни, а також виділені
деякої особливості її розвитку.

1. Загальні тенденції розміщення продуктивних сил Франції

Франція є однієї з провідних країн західних держав, займаючи сьоме місце
серед усіх країн світу — 4,7% сукупного ВВП при 1% населення. По
розмірах території (551 тис. кв км) і населення (57 млн. чол.), вона
належить до числа найбільш великих країн Європи. За рівнем економічного
розвитку уступає ФРН і цілому ряду малих країн (Норвегії, Данії,
Швейцарії, Люксембургові). На долю Франції припадає 17% промислового і
20% сільськогосподарського виробництва Західної Європи.

У останні роки економічний розвиток Франції характеризувалося
уповільненими темпами росту, масовим безробіттям, різкими змінами
основних напрямків державного регулювання. Структурна криза світового
господарства, перехід до нового типу відтворення вплинули на промислове
виробництво. Після кризи 80-х рр., французька промисловість відновила
свій рівень виробництва тільки в 1986 р.

Позиції Франції у світовій економіці трохи ослабнули (2002 р. — 5,7% ВВП
світу). Частка країни в промисловому виробництві країн ОЕСР скоротилася
з 6,6 до 5,7% за 80-і рр. Зменшилися експортні можливості. Норма
безробіття перевищила 10%. Французька промисловість як і раніше має
недостатню спеціалізацію, із працею пристосовується до швидко мінливого
попиту на ринках. Порівняно низька ефективність виробничого апарата
зв’язана з історичними особливостями розвитку економіки, що у 50-60-і
рр. в основному орієнтувалася на внутрішній ринок, а в зовнішніх
зв’язках велике місце займали країни, що розвиваються, головним чином, у
межах колишньої колоніальної імперії. Немаловажну роль у цьому процесі
зіграло домінування в структурі господарства кредитного сектора, що
звичайно виявляє надмірну обережність при здійсненні довгострокових
промислових проектів.

В Франції активно протікають процеси перебудови соціальної структури
господарства, концентрації і централізації виробництва і капіталу. Сто
найбільших компаній зосереджують понад 2/3 промислове виробництво. У
ряді галузей монополізація виробництва наближається до максимуму. У
чорній металургії дві найбільші компанії «Юнизор» і «Сасилор» зосередили
70% виробництва стали, «Компані женераль д’електрисите» (КЖЕ), «Томсон»
— 50% виробництва електронного й електротехнічного устаткування, «Рено»
і «Пежо» — майже усе виробництво автомобілів. «Пешіне-Южин-Кюльман»
(ПЮК) і «Іметаль»— майже цілком зосередили у своїх руках виробництво і
збут кольорових металів.

Процеси концентрації і централізації капіталу і перебудови економіки
Франції відбуваються одночасно з процесом інтернаціоналізації
виробництва і капіталу, що приводять до створення величезних по силі
ТНК. Так, «Іметаль» поєднує 62 суспільства, що діють у 25 країнах. В
автомобілебудівної компанії «Рено» — майже 45% виробничих потужностей і
25% робочої сили зосереджені на закордонних підприємствах і так далі.

Централізація капіталу на національному і міжнародному рівні привела до
зміцнення цілого ряду французьких компаній у світовому виробництві.
Хімічна компанія «Пешине» перетворилася у світового лідера пакувальної
продукції, поліграфічна фірма «Ашет»— у ведучого видавця журналів у
світі, фірма «Кабль де Ліон» вийшла на перше місце у світі у виробництві
електричних кабелів. Електротехнічний концерн «Томсон» зайняв перше
місце у світі по випуску навігаційного устаткування для літаків, а в
Європі — по виробництву побутової електроніки. «Иметаль» займає ведуче
положення по виробництву свинцю, цинку, нікелю в промислово розвитих
країнах. У Західній Європі компанії «Аероспасиаль» і «Дассо-Бреге»
зайняли відповідно перше і третє місця в авіакосмічній промисловості.
Усталилися позиції французьких компаній серед найбільших корпорацій
Західної Європи і світу. У списку ста найбільших компаній входять 8
французьких об’єднань (1961 р.— 2). Франція не тільки уступає ведучим
країнам — США, Японії, ФРН і Британії по кількості найбільших компаній,
але і по величині їхніх оборотів. Оборот перших десяти французьких
компаній в обробній промисловості складає близько 28% від обороту перших
десяти американських і 45% німецьких. 6 французьких банків входять у
число 50 найбільших банків світу. Це «Креди агриколь», «Банк насіональ
де Парі», «Креди Лионне», «Сосьете жене-раль», «Груп де кесс д’епарнь»,
«Компани финансьср де Париба».

Банки активно беруть участь у діяльності промислових компаній через
систему участі у володінні акціонерним капіталом, використовуючи в тому
числі холдингові компанії, інвестиційні фонди, особисту унію.

Процес переплетення капіталу привів до того, що вся економіка охоплена
декількома фінансовими групами, що мають широкі міжнародні зв’язки. Це
групи «Нариба», «Союз», групи Ротшильдов і Ампен-Шнейдеров. Фінансові
групи впливають на формування економічної політики. Інтереси найбільших
компаній відстоює Національна рада французьких підприємців (Патронат), а
також різні галузеві, міжгалузеві і регіональні організації підприємців,
що є могутніми важелями тиску на уряд.

Активну роль в економіці країни грає дрібний бізнес. Дрібні і середні
підприємства зміцнюючи свої позиції в період 70-80-х рр. Дрібний сектор
дуже рухливий. 30% реєстрованих підприємницьких одиниць терплять крах
через два роки, а кожне друге не дотягає до п’яти років. Число фірм, що
терплять банкрутство, високе. Перешкодою в діяльності нових компаній
виступає недостатність нагромадження первісного й оборотного капіталу.
Дрібний сектор в основному орієнтований на сферу послуг і торгівлю.

Функціонування економічної системи відбувається під могутнім впливом
держави на відтворювальний процес. По ступені розвитку ГМК, що
виявляється в активній участі держави в регулюванні і програмуванні
економіки, у поширенні державної власності Франція виділяється серед
найбільших промислово розвитих країн. За останні десятиліття відбулася
зміна основних напрямків економічної політики від дірежизму до
неолібералізму, до посилення ролі ринку. Великий вплив на економічну
політику зробили зміни в розміщенні політичних сил на урядовому рівні,
що насамперед проявилося у відношенні до державного сектора. У 1981 р.
уряд соціалістів провело націоналізацію 9 найбільших промислових
компаній і 36 банків. Державний сектор став зосереджувати 28%
виробництва і 16% зайнятих. Націоналізація сприяла модернізації і
фінансовому оздоровленню даних компаній, дозволила уникнути переходу
деяких фірм під контроль іноземного капіталу. Прийшов до влади блок
правих і центристських партій у 1986 р. прийняв програму
денаціоналізації 65 найбільших промислових, банківських і страхових
компаній. У приватний сектор були передані найбільші банківські групи
«Паріба» і «Сосьете женераль», індустріальні гіганти «Сен-Гобен»,
«Компані женераль д’електрисите», фінансова компанія «Тівас»,
військово-промислова компанія «Матра», фінансова група «Сюез».

Державний сектор, що зберігається, занижує базової, інфраструктурні і
галузі обробної промисловості. У ньому забезпечується 70% виробництва
енергії, він включає близько 60% транспорту і зв’язку, понад 80%
авіакосмічної промисловості, дає 40% автомобілів і так далі. Державний
сектор є важливим інструментом економічної політики. Відновлення
основного капіталу, забезпечення умов відтворення в багатьох галузях
господарства безпосередньо зважується державою.

Регулююча роль держави знаходить своє яскраве вираження в державному
програмуванні і плануванні, що одержало широкий розвиток у перші
післявоєнні роки. З цією метою були створені офіційні органи, серед яких
виділяється Комісаріат плану. Розроблені плани орієнтували французьку
економіку на освоєння нових технологій, структурну перебудову, посилення
науково-дослідних робіт.

Держава активна бере участь у розвитку НІОКР. На його частку приходиться
понад половину загальнонаціональних асигнувань на
науково-конструкторські роботи. Держава прагне ліквідувати існуючий
розрив у науково-технічному потенціалі між’ Францією й іншими ведучими
країнами.

За останні десять років в економічній політиці уряду в якості
пріоритетних висунулися питання, зв’язані зі створенням єдиного ринку
ЄС. До них відносяться структурні перетворення, проведення системи
оподатковування і соціального забезпечення відповідно до рівня
Співтовариства. Структурні особливості господарства впливають на позицію
Франції в питаннях інтеграції. Звичайно вона виступає за регулювання тих
галузей, де її конкурентні позиції не високі.

Уряд скоротив державне регулювання економіки і стимулював приватний
сектор. З цією метою був відмінний валютний контроль, контроль над
цінами, знижені податки, збільшені пільги компаніям. Одним з наріжних
каменів економічної політики було стримування росту заробітної плати,
завдяки чому споживчі витрати зберігалися на помірному рівні, а норма
прибутку досягла рівня початку ще далеких 70-х рр.

2. Промисловість Франції

Під впливом НТР відбуваються істотні зміни в галузевій структурі
господарства. Скоротилося значення промисловості, на частку якої
приходиться 26,7% ВВП (1980 р.— 32%). У промисловому виробництві виросла
частка продукції машинобудування (до 31%), головним чином за рахунок
приросту в електротехнічній і електронній галузях і, почасти, у
загальному машинобудуванні. Це структурне зрушення супроводжувалося
скороченням частки і фактично згортанням виробництва в традиційних
галузях. Однак у Франції залишається ще досить високим питома вага
«старих» виробництв, продукція яких не витримує конкуренції на світовому
ринку з боку аналогічної продукції деяких західних і особливо «нових
індустріальних країн». Велике місце займає харчова промисловість (12%).
Таку частку має тільки Великобританія.

По частці продукції галузей машинобудування в промисловому виробництві
Франція відстає від провідних країн. Найбільше відставання відзначається
в галузях, що є носіями НТП і забезпечують модернізацію виробничого
апарата на базі новітньої техніки. Це насамперед у виробництві
верстатів, ряді галузей промислової електроніки і засобів інформатики,
мікроелектронної техніки. На Францію приходиться тільки 8,9% сукупного
виробництва товарів передової технології одинадцяти найбільш розвитих
країн (ФРН — 11%, Великобританії — 7,8%). Вона значно відстає від
ведучих країн у виробництві металорізальних верстатів і
ковальсько-пресового устаткування, уступаючи ФРН і Японії по загальному
обсязі приблизно в 8 разів. Виробнича структура верстатобудування
характеризується відносно низкою часткою прогресивних видів
металообробного устаткування.

Ведуче місце в структурі промислового виробництва займають загальне
машинобудування (12%) і транспортне (10%). Автомобільна промисловість є
однієї з основ національної промислової структури. Дві найбільші в
країні компанії — приватна «Пежо-Сітроєн» і державна «Рено» забезпечують
відповідно 4 і 5% світового виробництва легкових автомобілів. Французькі
компанії займають друге місце у світі, після Японії, по випуску
енергетичного устаткування для електростанцій. Франція залишається
ведучою силою в ракетній промисловості Західної Європи. Проект
«Аріанспейс» забезпечує ведучі позиції країни в комерційних запусках
супутників. На його частку приходиться приблизно 50% світового
космічного ринку.

Перехід до енергозберігаючого типу виробництва, висока залежність від
імпорту паливно-енергетичних ресурсів викликали переорієнтацію в
енергетичній стратегії. Основна увага приділялася розвитку атомної
енергетики, а також альтернативним джерелам енергії. Прискорений
розвиток ядерної енергетики привело до помітної зміни структури
виробництва електроенергії в країні. У 1973 р. на АЕС вироблялося 8%
всієї електроенергії, на ТЕС — 65% і на ГЕС — 27%, у 1987 р. частка АЕС
склала 76%, частка ТЕС знизилася до 7%. Розвиток ядерної енергетики
дозволило підняти ступінь самозабезпеченості Франції в енергії з 25% у
1975 р. до 50% у 1980 р. і 58% у 1987 р. У міру запровадження в дію
нових АЕС і висновку з експлуатації ТЕС на рідкому паливі, скорочувався
імпорт нафти.

3. Сільське господарство Франції

Франція — найбільший виробник сільськогосподарської продукції в Західній
Європі. На долю сільського господарства припадає приблизно 4% ВВП і 6%
самодіяльного населення країни, але воно дає 25% продукції в ЄС.
Характерною рисою соціально-економічної структури є досить дрібні
розміри господарств. Середня площа земельних угідь — 28 га, що перевищує
відповідні показники багатьох країн ЄС. У землеволодінні відзначається
велика роздробленість. Більш половини господарств існують на власній
землі. Ведучою силою виробництва виступають великі господарства. 52%
сільськогосподарських угідь приходяться на господарства розміром понад
50 га, що складають 16,8% від їхнього загального числа. Вони
забезпечують понад 2/3 продукцію, займаючи пануюче положення у
виробництві практично всіх галузей сільського господарства.

У сільському господарстві одержали поширення групові форми ведення
господарства. Найважливіше місце серед них займають кооперативи, у першу
чергу, по використанню сільськогосподарської техніки. Кооперативи діють
у всіх сферах виробництва. У виноробстві вони забезпечують 50%
продукції, дають 30% овочевих консервів, понад 25% торгівлі м’ясом,
понад 40% молочних продуктів. У середині 60-х рр. з’явилися
сільськогосподарські виробничі об’єднання, що виникли як вираження
прагнення дрібних і середніх виробників вистояти проти настання великого
капіталу.

Управління сільським господарством здійснюється як через систему
державних спеціалізованих органів, так і ряду змішаних суспільств, в
основному галузевого характеру. Державне регулювання здійснюється в
основному шляхом економічного впливу. Існує спеціалізований банк «Креді
Агріколь» з відділеннями на місцях, Фонд економічного і соціального
розвитку. Великий вплив на вироблення структурної політики робить
Європейський фонд сільськогосподарської орієнтації. Стимулюючі методи
державного впливу використовуються як для розширення виробництва окремих
культур, зміцнення структури господарств, так і скорочення
надвиробництва.

Ведучою галуззю є тваринництво, на частку якого приходиться 2/3 вартості
аграрної продукції, Франція є першим серед західних країн виробником
ячменя і цукру, другим — пшениці, вина і м’яса. Традиційно відомі такі
галузі, як виноградарство, садівництво, устричний промисел.

Сільське господарство високе індустріалізовано. По насиченості технікою,
використанню хімічних добрив воно уступає тільки Нідерландам, Німеччині,
Данії. Технічне оснащення, підвищення агрокультури господарств привело
до підвищення рівня самозабезпеченості країни в сільськогосподарських
продуктах. По зерну, цукру він перевищує 200%, по вершковій олії, яйцям,
м’ясу — понад 100%.

4. Зовнішньоекономічні зв’язки Франції

Економіка Франції глибоко вбудована у світове господарство. Французьким
компаніям у 2003 рр. вдалося трохи збільшити свою частку у світовому
експорті (6,5%) і скоротити в імпорті. Зовнішня торгівля виступає
серйозним фактором економічного росту. На експорт йде близько 1/5 її
кінцевого продукту 2002 р. — 19,4%). По обсягу експорту Франція
поступається в Західній Європі тільки Німеччині. Структура французького
експорту має визначені особливості. У ньому більш високу питому вагу
мають сільськогосподарські товари і сировина — 20%. В даний час позиції,
що ліквідують, у зовнішній торгівлі країни займають машини й
устаткування (43% експорту і 39% імпорту). Найбільша питома вага в цій
групі світової торгівлі займає цивільна авіатехніка, електротехнічне
устаткування і комплектне устаткування для будівництва великих
промислових об’єктів, різні види озброєння. У 80-і рр. позиції
Франції в торгівлі багатьма видами машинобудівної продукції помітно
ослабнули. Знизилася частка у світовому експорті легкових автомобілів,
конторського устаткування й обчислювальної техніки, спеціального
промислового устаткування, верстатів, електроприладів. Це значною мірою
визначається особливостями галузевої структури господарства і характером
її спеціалізації в міжнародному поділі праці, а також зниженням
конкурентноздатності промисловості. У теж час по експорті авіаційної
техніки, локомотивів, вагонів вона займає друге місце; автомобілів,
хімічних товарів— третє місце; в експорті військової техніки і зброї
Франція утримує друге місце у світі після США. Трьома головними статтями
експорту озброєння є військові кораблі, літаки й армійське озброєння.

По обсязі сільськогосподарського експорту Франція відстає тільки від
США. На зовнішніх ринках реалізується понад 1/3 вироблену продукцію. В
аграрному експорті переважають «масові» продукти — пшениця, ячмінь,
кукурудза, молочні продукти. Частка продуктів високого ступеня обробки —
кондитерських, м’ясних виробів, шоколаду, консервів — нижче, ніж в інших
ведучих країнах.

Експортна спеціалізація Франції значно уступає іншим великим країнам.
Так, у загальному машинобудуванні тільки одне виробництво відноситься до
високого рівня спеціалізації (реактивні двигуни) і ряд — до помірного
(насоси, парові машини, ядерні реактори, роторні електроенергетичні
установки, холодильники, опалювальне устаткування, сільгоспмашини).

В останнє десятиліття в економіці країни значно зріс імпортний компонент
(21% ВВП), що зв’язано з посиленням міжнародного поділу праці і зміною
конкурентноздатності французьких товарів. Найбільш висока частка імпорту
у виробництві продукції машинобудування і хімічної промисловості
(40—60%). Це значною мірою зв’язано з особливостями розвитку
науково-технічного потенціалу країни і впровадженням наукових досягнень
у виробництво. Франція відстає від своїх конкурентів по частці НІОКР у
ВВП (3,3% у 2002 р., тоді як у Німеччині — 3,6%). Характерною рисою
науково-дослідної діяльності виступає її військова спрямованість. Частка
засобів, що направляється на військові дослідження, досягає 19% усіх
витрат на НІОКР, а ФРН — близько 5%.

Франція проводить дослідження з широкому колу тем. По цілому ряді з них
вона займає ведучі позиції — атомна енергетика, авіаційна техніка,
устаткування зв’язку, деякі види електроніки промислового призначення.
По іншим сильно відстає— інформатика, електроніка, біотехнологія. В
даний час на частку електронної, авіакосмічної, автомобілебудівної
промисловості, хімічної і фармацевтичний приходиться більш 60%
асигнувань на НІОКР у промисловості. У той же час у таких галузях, як
загальне машинобудування, металообробка, харчова промисловість і ін. ці
витрати незначні. У машинобудуванні частка витрат на НІОКР значно нижче,
ніж в інших провідних галузях.

Багато французьких компаній відносяться до ринку ЄС як своєму
внутрішній. Понад 60% експорту направляється в країни ЄС. Це сама велика
частка серед чотирьох ведучих країн Західної Європи. Головним торговим
партнером Франції в цьому регіоні виступає Німеччина, на яку припадає
16% експорту і 20% імпорту. На другому місці Італія (12%). Серед інших
країн важливим торговим партнером виступають США (6,1% експорту). Частка
країн, що розвиваються, у торгівлі країни скоротилася, у тому числі
частка Африки з 13,3 до 7,4% за останні 5 років. Недоліком географічної
структури зовнішньої торгівлі є значна орієнтація експорту в країни з
повільно розширюються ринками.

Французькі компанії докладають великих зусиль для розширення
зовнішньоекономічної експансії. Важливим засобом її виступає експорт
капіталу. На долю Франції приходиться 5% загального обсягу закордонних
прямих інвестицій. При цьому в останні десятиліття. відбулося скорочення
її частки.

Експорт капіталу помітно переорієнтувався на промислово розвиті країни,
де основним об’єктом додатка капіталу є Західна Європа, але значення її
зменшилося. У 2000 р. на країни Західної Європи приходилося 86,4%
французьких прямих інвестицій, а в 1986 р. їхня частка знизилася до 57%.
За цей же період різко зросла питома вага США — з 5,4% до 36,5%. У 80-і
рр. французькі компанії вийшли на шосте місце серед іноземних інвесторів
у США. В основному їхнє інвестиції зосереджені там у старих галузях —
металургії, вугільної, хімічної, нафтової промисловості і виробництві
автомобільних шин. У Західній Європі основні обсяги французького
капіталу інвестовані у Німеччині і Великобританії.

У країнах, що розвиваються, зосереджено приблизно 30% загального обсягу
прямих інвестицій, що вище частки інших країн. Африканський континент
займав раніше і продовжує займати особливе місце. На його частку
приходиться понад 50% французьких інвестицій у «третьому світі». В
основному вони зосереджені в країнах зони франка. Крім сировинних
галузей інвестування здійснюється в обробні виробництва шляхом
налагодження складальних чи автономних підприємств з орієнтацією на
місцевий ринок.

Франція також є великим імпортером капіталу. Ведуче місце серед
іноземних фірм займають американські (48%). Інвестиції кожної окремо
європейської країни значно поступають їм.

Великий приплив іноземного капіталу почався в 60-і рр. На долю
закордонних фірм приходиться більш 1/4 сумарного обороту і близько 1/3
товарного експорту. Іноземний капітал сконцентрований у ключових,
новітніх галузях промисловості, де він займає нерідко лідируючі позиції.
Так, у нафтопереробній промисловості він контролює 52% обороту галузі, у
хімічної — 55%, сільськогосподарському машинобудуванні — 50%,
виробництві ЕОМ і засобів інформатики — 49%, точному приладобудуванні —
36%. Більшість іноземних інвестицій вкладено у великі підприємства,
багато хто з який входять у число перших десяти фірм у галузі. У
виробництві ЕОМ ведуче положення займають американські «ІБМ» і
«Хениуелл», у сільськогосподарському машинобудуванні — «Інтернешнл
Хавестер», «Катерпіллер», «Дір енд ДО°».

У забезпеченні зовнішньоекономічної експансії компаній на зовнішніх
ринках країн, що розвиваються, важлива роль приділяється економічної
допомоги. За рахунок фінансової підтримки з боку держави компанії
компенсують свою слабість при освоєнні зовнішніх ринків. По обсязі
допомоги Франція уступає тільки США і Японії, а по її частки у ВВП
перевершує усі ведучі країни.

Незважаючи на зростання значення багатобічної допомоги в зв’язку з
членством Франції в ЄС, пріоритетне місце залишається за двосторонньою
допомогою. В умовах структурної перебудови економіки країн, що
ізвиваються, і посилення процесів інтернаціоналізації продуктивних сил,
збільшився обсяг технічної допомоги, що стала важливим засобом
забезпечення діяльності ТНК в обробних галузях. Як і раніш, значна
частина допомоги йде на спорудження об’єктів інфраструктури, але
збільшується частка аграрних і обробних галузей.

Франція підтримує досить стійкі економічні відносини з Україною. В
експорті основне місце займають машини й устаткування, хімічні і
сільськогосподарські продукти.

Торговий і платіжний баланс Франції традиційно зводиться з негативним
сальдо. Дефіцит утвориться головним чином за рахунок мінеральної
сировини, частини хімічних і споживчих товарів, включаючи побутову
електроніку. В останнє десятиліття погіршилося сальдо торгівлі
промисловими товарами. Великі розриви утворяться в торгівлі з Німеччиною
і Японією.

Франція виступає як чистий імпортер технологічних досягнень. Дефіцит
угод по патентах і ліцензіям в окремі роки перевищує половину
негативного сальдо зовнішньої торгівлі країни. У свою чергу, 73% усього
дефіциту технічного обміну приходиться на частку таких галузей, як
електроніка, хімія, інформатика, 60% французьких витрат на покупку
патентів і ліцензій йде в США.

В області зовнішньоекономічної політики пріоритет віддається розвитку
експорту імпортозаміщуючих виробництв. Поряд з ідеєю «нового завоювання
внутрішнього ринку» висунута ідея «нового завоювання
західноєвропейського ринку».

Висновок

Таким чином, було отримано досить повне уявлення про особливості
розміщення провідних галузей економіки Франції і були замічені такі
тенденції як: прагнення Франції до концентрації і централізації
капіталу, його експорту й імпорту; інтернаціоналізація виробництва, що
скорочується вплив держави на всі рівні економіки, за допомогою
скасування валютного контролю, зниження податків; імпорт технологічних
новинок і інші.

Економічна політика уряду Франції може в певній мірі послужити і
вітчизняній економіці, зокрема в такому аспекті як заохочення дрібного
бізнесу, на який у Франції витрачається досить багато коштів.

Список використовуваної літератури:

Хасбулатов Г.І. Світова економіка. – М., 2002.

Щорічник. Франція. – М., 2003.

Ломакин С.П., Шитов М.М. Світова економіка. – М., 2001.

Світова економіка і міжнародні відносини // Журнали №3, 4 – 2001.

PAGE 16

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019