РЕФЕРАТ
на тему:
“Ринок легкої промисловості”
Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна промисловість, яка
представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В
структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке,
крутильно-ниткове і фарбу вал ьнообробне виробництво. Найбільш потужні
бавовняні підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні
комбінати), Донецьку (ба-вовнянопрядильний комбінат), Нікополі
(прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях,
Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У
1998 р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загального
виробництва тканин.
Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вовни,
виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані
у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську,
Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівецької та Закарпатської
областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини
припадає 7,8%.
Лляна промисловість України розвивається на власній сировині.
Підприємства — основні виробники лляної продукції зосереджені у
Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі
знаходиться підприємство конопледжутової промисловості, в Харкові —
канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального
виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє
потреби України, а певна частина — експортується.
Шовкова промисловість України, що значною мірою пов’язана з виробництвом
хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві,
Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України
випускає досить різноманітний асортимент продукції, однак за 1991—1998
pp. обсяги виробництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50
разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 1998
p.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі,
Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську,
Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.
Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому
підприємства цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш
потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі,
Луганську.
Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що
виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію,
використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. За останні роки у
взуттєвій промисловості України спостерігається істотне скорочення
обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то
у 1998 р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові,
Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших
містах.
Хутрове виробництво представлено підприємствами, які переробляють
натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають
різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові,
Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці.
Обсяг імпорту продукції легкої промисловості становив 1 млрд.дол., що на
215,8 млн.дол., або в 1,3 раза, більше, ніж у 2004 році.
Збільшення імпорту в цій групі спостерігалося по бавовні – в 1,4 раза,
або на 36,9 млн.дол.; хімічних штапельних волокнах – на 16%, або на 18,5
млн.дол.; ваті, спеціальній пряжі, тросах, канатах – в 1,5 раза, або на
16,4 млн.дол.; трикотажному полотну – в 2,1 раза, або на 30,3 млн.дол.;
одягу і речах одягу текстильних – в 1,6 раза, або на 24,8 млн.дол.;
інших готових текстильних виробах – в 1,4 раза, або на 20,8 млн.дол.;
взуттю – в 1,5 раза, або на 25,9 млн.дол. тощо.
Збільшення імпорту продукції, що використовується для виготовлення
готових виробів легкої промисловості, можна вважати виправданим
(бавовна, волокна, тканини, фурнітура тощо). Однак до збільшення імпорту
на український ринок готової продукції легкої промисловості, який за
2003 рік збільшився в 1,5 раза, або на 71,5 млн.дол. і становив третину
всього приросту імпорту по галузі легкої промисловості, слід придивитися
пильніше.
З імпортом продукції легкої промисловості складається суперечлива
ситуація. За підсумками 2005 року, з України експортовано продукції
легкої промисловості на 1 млрд.дол, а імпортовано практично на ту ж
суму. Як відомо, галузь легкої промисловості працює переважно за
давальницькими схемами, за якими при надходженні компонентів виробництва
для готових виробів експорт повинен випереджати імпорт принаймні на
15-20% доданої вартості в готових виробах. На жаль, ця тенденція не
простежується.
Таким чином, можна зробити висновок, що ввезена сировина навіть на
давальницьких умовах залишалася після переробки на вітчизняному ринку у
вигляді готових виробів, задовольняючи зростаючий попит населення в
якісних текстильних та швейних виробах.
На початок 2006 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які
були зайняті у виробництві тканин та суконь. Але лише 30% доходу цієї
галузі надходило до українського бюджету. За радянських часів продукція
підприємств легкої промисловості входила до “групи Б” – саме тому цей
сектор не отримував значних інвестицій та вважався не таким важливим як
галузі, які входили до групи “А”.
За даними Міністерства промислової політики України, динаміка обсягів
виробництва товарів легкої промисловості в період з 1991 по 1999 роки
характеризувалася постійним спадом. Найбільш глибоким він був серед
галузей вітчизняної промисловості. В результаті питома вага галузі в
сукупному обсязі промислового виробництва скоротилась з 10,8 % у 1990
році до 1,1 % на початок 2004 року, виробництво ж основних товарних груп
– у 5-10 разів. Внесок підприємств легкої промисловості до
консолідованого бюджету України нині становить 0,45 % (близько 230 млн
грн) проти 14 % у 1990 році. Середньорічна кількість працюючих за три
останні роки скоротилась удвічі й нині становить 147 тисяч (у 1990 році
– 756 тисяч) працюючих. Майже половина підприємств легкої промисловості
України (загалом близько 850) нині працює збитково, виробничі потужності
й трудові ресурси завантажені на 15-60 %.
Найскладніша ситуація в текстильній галузі. Обсяги виробництва тканин
мізерні: лише 6 % від результатів 1990 року. З 245 підприємств понад 30
% простоюють, а на працюючих – завантаженість до еквіваленту повної
зайнятості становить 10-50 %. Тож їм не до модернізації виробництва,
оновлення технологічного циклу.
Засилля ж імпорту на внутрішньому ринку змусило підприємства вітчизняної
легкої промисловості працювати переважно за давальницькими схемами. За
оцінками спеціалістів, частка такої сировини при виробництві швейних
виробів становить 90 %, трикотажних – 70 %, тканин – 65 % і взуття – 50
%.
Майбутній вступ України до СОТ не гарантує вітчизняним підприємствам,
зокрема й легкій промисловості, спокійнішого життя. Особливо болюче б’є
засилля нелегального імпорту й так званого секонд-хенду. За даними
щорічних обстежень роботи непродовольчих ринків, що проводять органи
статистики, обсяг продажу товарів легкої промисловості на них у
загальному товарооборті становить 79-87 %, причому значна частка –
товари невідомого походження. Так, за офіційною статистикою,
панчішно-шкарпеткових виробів на внутрішньому ринку України навіть
недостатньо (припадає 0,7 пари на людину), водночас ринок перенасичений
цим видом товару. Найгірша ситуація – на внутрішньому ринку тканин, де
імпорт перевищує власне виробництво втричі.
На думку експертів асоціації “Укрлегпром”, обсяги контрабанди товарів
легкої промисловості в Україну в 6 разів перевищують легальний імпорт. У
легальному режимі в Україну щорічно ввозиться готовий одяг і взуття на
суму 500 млн грн. Їх реалізація здійснюється через магазини. А на ринках
реалізуються товари на суму понад 4 млрд грн, з яких 80 % – імпортна
продукція. Практично всі імпортні товари, що продаються на ринках, –
контрабандного походження.
Спеціалісти “Укрлегпрому” за минулорічними даними Держмиткому обрахували
середню задекларовану ціну одиниці певних груп товарів (у грн):
панчішно-шкарпеткові вироби – 0,16; взуття шкіряне – 6,36; пальта,
куртки – 6,36; светри, пуловери – 3,0; сорочки – 1,3; костюми – 3,3;
одяг з натурального хутра – 183. Реальна ж ціна в країнах-імпортерах (у
грн) становить відповідно – 2,50; 65,0; 250; 35; 28; 150; 3000. Обсяги
імпорту “секонд-хенду” текстильних виробів у 3,3 раза перевищують обсяги
вітчизняного виробництва одягу. На внутрішньому ринку товарів легкої
промисловості частка контрабандного, “сірого” імпорту і товарів
тіньового виробництва становить 82,7 %, решта: офіційний імпорт – 5 %,
вітчизняне виробництво на внутрішній ринок – 12,3 %. Як кажуть,
коментарі тут зайві.
Сьогодні на голому ентузіазмі не відвоювати втрачених позицій. Виграє
той, хто зумів краще пристосуватися до роботи за умов становлення
ринкових відносин, знайти нових ефективних власників у результаті
реструктуризації чи приватизації. У тій же текстильній галузі вже
почалися процеси відродження. Так, компанія “Текстиль-контакт” викупила
частину виробничих потужностей Донецького бавовняно-паперового
комбінату, який з 2002 року практично зупинив виробничу діяльність. Нині
налагоджено випуск продукції. Інший приклад. Компанія “Лоджистик Сервіс”
придбала на приватизаційному конкурсі пакет акцій у розмірі 26 %
Тернопільського бавовняного комбінату і ще 30 % отримала в управління.
На майже збанкрутілому підприємстві відтворюється виробництво сучасних
бавовняних тканин. Також серйозно взялися за відродження банкрута –
житомирського ВАТ “Льонотекс” (колишнього льонокомбінату), який
простоював роками. Віднині на підприємстві працюють понад дві тисячі
працівників.
За свідченням керівництва Асоціації “Укрлегпром”, найпозитивніші
тенденції спостерігаються серед підприємств, які виготовляють товари з
хутра. Непоганих виробничих успіхів домагаються такі підприємства, як
“ФІМ” (м. Жовті Води на Дніпропетровщині), “Текстерна” (Тернопіль),
“Селена” (Запоріжжя), “Дана” (Київ), “Тікаферлюкс” (Івано-Франківська
область) та інші. Створені переважно на базі державних, вони
акціоновані. Тут дбають про модернізацію виробництва, впроваджують
сучасні форми менеджменту і маркетингу, активно виходять з власною
продукцією на зовнішні ринки.
Однак дійсно процвітаючих вітчизняних підприємств легкої промисловості
не так багато, як хотілося б. Адже держава ще не спромоглася створити на
внутрішньому ринку товарів легкої промисловості цивілізованих правил
гри. Тож, як не прикро, але вітчизняна легка промисловість – потенційно
високорентабельна галузь зі швидким фінансовим оборотом і швидкою
віддачею інвестицій – перебуває у процесі тривалої стагнації. І умови
для її відродження є. Але кардинальні зміни можуть початися лише з
рішучих практичних заходів податкових і митних служб щодо захисту
внутрішнього ринку від імпортних товарів легкої промисловості сумнівного
походження.
Використана література:
Бурковський І. Підприємство в Україні: революційна зміна парадигми
управління//Економічні реформи сьогодні №33, 2000, с. 38-41
Ковалевський. Розміщення продуктивних сил. – К., 2000.
Український промисловець, 2/2004
Український промисловець 6/2004
Український промисловець 4/2004
Український промисловець 1/2005
Ринок одягу // Бізнес №50(413), 11.12.2004, c. 62-63
Наряд’2001//Бізнес №38 (453), 17.09.2004, c. 44-46
Бізнес №43(406), 23.10.2005
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
