КУРСОВА РОБОТА З РПС
Рекреаційні ресурси Криму
1. СУТНІСТЬ, МІСЦЕ І ЗНАЧЕННЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ АР КРИМ.
Відпочинок людини у спеціальній літературі називають рекреацією, а її
поведінка, направлена на задоволення своїх потреб у відпочинку,
лікуванні, компенсації життєвої енергії – рекреаційною діяльності.
В окремих країнах складені потужні комплекси відпочинку курортного
лікування, туризму. Такі комплекси одержали назву рекреаційних.
Багатофункціональний рекреаційний комплекс можна умовно поділити на 3
групи:
лікувально-оздоровчий (санатрон-курортне лікування і оздоровлення);
пізнавальний (туризм);
економічний (регенерація робочої сили, сфера господарської діяльності).
Комплекс слід розглядати, як частину світового господарства, пов’язану з
опануванням території для відпочинку, профілактичного та
реабілітаційного лікування. Туризму. В окремих країна він дає чималі
прибутки у загальну економічну діяльність, випереджаючи, іноді,
промисловість та с/г. Навіть у США землі, зайняті під рекреаційним
комплексом (хоч і в 10 раз менші за площу, ніж с/г землі), дають
щорічний прибуток у 3 рази більший.
В останні роки в країнах світу відбувається розширення площ земель, що
відводяться під рекреацію. При цьому особливого значення набуває туризм.
Спостерігається значення зростання кількості міжнародних туристів: за
останні 20 років їх число зросло в 2,5 рази. Існує 5 основних напрямків
туризму:
рекреаційний, або оздоровчий;
екскурсивний, або пізнавальний;
науковий;
діловий;
релігійний.
За засобами пересування туризм поділяється на автомобільний,
залізничний, авіаційний, морський та річковий.
Україна має всі необхідні умови для розвитку рекреаційного комплексу. У
країні є лікувально-оздоровчі, спортивні (туристичні), пізнавальні
системи комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних
(мінеральні води, грязі), кліматичних, ландшафтних, пляжних,
пізнавальних.
Україні притаманний помірно континентальний клімат і тільки на півдні
Криму – середземноморський. Існує класифікація кліматів з погляду
рекреаційного господарства: найкращий – сприятливі кліматичні умови
протягом 9,5-10,5 місяців, тепле літо тане холодна зима зі стійким
сніговим покривом або жарке тривале літо та коротка зима без стійкого
снігового покриву;
Гарний – сприятливі кліматичні умови протягом 3-6,5 місяців, прохолодне
дощове літо і м’яка зима з нестійким сніговим покривом, або жарке
посушливе літо і сувора зима;
Поганий – сприятливі умови протягом 1-1,5 міс. Кліматичні ресурси
районів країни різноманітні, але загалом клімат сприяє для розвитку
рекреаційної діяльності.
Рекреаційні ресурси пляжів відіграють важливу роль у роботі курортів на
дерезі морів, річок, озер. Так у Криму є штучні та природні лікувальні
пляжі. Територіальна структура рекреаційного комплексу Криму складається
з багатьох ланок. Державною ланкою цього комплексу є санаторії,
пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені
санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений
пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Сукупність
рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і
розміщену на ній інфраструктуру утворюють рекреаційний район (як то
Кримський).
Ресурси Криму дуже різноманітні. У приморських передгірних районах
клімат середземноморського типу, що характеризується недостатньою
вологістю влітку і м’якою зимою. Це один з головних курортів районів:
він розташований на причорноморській смузі вздовж узбережжя Чорного моря
від мису Асія (на заході) до Семидвір’я – на сході. До нього належать:
Батиламан – Ласпі, Форс-Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока,
Алупка, Місхор, Ялта, Гурзуф, Карабах, Алушта.
Клімат тут надзвичайно сприятливий. Період з tо>10оС – 7 місяців. Алушта
– один з найгарніших куточків Криму. Він оточений пасмом грі, проте
вони недостатньо захищають його. Через перевали пн. вітри прориваються
до Алуштинської долини. Тому весна і зима тут трохи холодні, ніж у Ялті,
літо – меш жарке. Є природі пляжі.
Ялта розташована на березі морської затоки. Частина головного пасма
Кримських гір утворила навкруги Ялти амфітеатр, що опускається до моря.
Гірські схили над Ялтою вкриті віковими соснами та виноградником, На
території курорту багато парків, скверів, квітників, протікають річки.
Завдяки географічному положенню Ялти клімат тут належить до теплого
морського. За 3 км. на підведений захід від Ялти, на східному схилі гори
Монаді, розташований курорт Лвадія. Його привадою та одним із
лікувальних фактів є Лівадійський парк. Основною архітектурною пам’яткою
Місхорського узбережжя є мис із Ластівчином Гріном. Окрасою курорту
Місхор є також парк. Пляжні й кліматичні природні ресурси лягли в основу
курорту Кастрополь. Курорти пд. берегу Криму та Гірського Криму
спеціалізуються на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями
дихальної та нервової систем.
Отже Крим має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу
стримується низкою проблем, як-от збільшення пропускної здатності
рекреаційного господарства, нерівномірному використанню рекреаційного
господарства, тобто сезонність тощо. (3)
Проблема в забруднені грунтів також не може не торкатись рекреаційного
комплексу. У грунтово-рослинному покриві гір проявляється висотна
поясність.Так Перед гір’я вкрите степовою рослинністю на щебенистих
чорноземах, що чергуються з дубовими лісами на дубово-карбонатних
грнутах. На пд.. березі Криму поширені сухі ліси і чагарники на
коричневих грунтах. Схили гір вкриті переважно дубовими і буковими
лісами на бурих гірських грунтах. На вершинах (яблах) поширена
лужно-степова рослинність. Але неправильне використання отрутохімікатів
зменшує придатність всіх типі грунтів та зменшує видовид рослин (8).
2. ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ.
З 2 пол. ХІХ ст. починається глобальне формування в Україні туристичних
районів. Цілком природно, що першим таким регіоном був Крим.
У 1783 р. півострів Крим став складовою частиною Російської імперії.
Царський уряд щедро роздавав землі поміщикам і чиновникам, зобов’язуючи
заселяти їх кріпаками з центральних і українських губерній. Згодом було
дозволено прописувати селян-кріпаків. Крім того запрошували й іноземних
поселенців. Першими були німці й болгари. Так у 1841 р. у
Сімферопольському і Феодосійському повітах налічувалось 10 колоній –
3969 чоловік. Усім без винятку надавались тільки – звільнення від усяких
податків і повинності на 8-10 років, позичка на переїзд і великі ділянки
землі.
Політика уряду, спрямована на прискорене господарське освоєння краю,
виправдала себе. За короткий час набули розвитку й піднесення багато
галузей с/г промисловості. З 1824 по 1848 роки прокладається гірське
шосе, а 1861 р. уже йде залізничне будівництво. Усе це створювало
передумови для “курортного” освоєння краю.
Особливо привабливою тут була розмаїтність кліматичних зон: помірно
континентальний клімат степового Криму з його невисокою вологістю, –
гірський Крим, з яскраво вираженими кліматичними поясами;
Субтропічний, середземноморського типу клімат Південко берега з
тривалою сухою осінню та зоною ультрафіолетового комфорту.
Крім того понад 1000 джерел мінеральних вод, численні грязьові джерела,
величезна кількість винограду – усе це сприяло популяризації півострова.
Початок курортного будівництва припав на 70-ті роки того ж століття. За
ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій,
приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали
відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя.
Аристократія і велика буржуазія обрали для палаців і дач головним чином
Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному
володінні, експлуатувалися переважно в літній сезон.
Усього в дореволюційній Росії було 36 курортів, 60 санаторіїв на 300
місць. При цьому кожен курорт мав специфічні особливості забудови міст,
організації відпочинку та лікування.
Непомітне поселення Ялта, що в 1802 році налічувало 13 рибальських
будиночків, поступово стає центром усього узбережжя. Розвитку Ялти
сприяло будівництво в 1832-37 рр. гравійної дороги Алушта-Сімферополь,
яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р. імператор
Микола І надав поселенню статус міста.
Герб міста Ялта з’явився в 1845 році: на блакитному фоні, що
символізував море, розміщувались навхрест дві золоті гілки – лаврова й
виноградна.
У 1843 році затверджується проект забудови нової частини міста, автором
якого був архітектор Ешшман. Починається будівництво фешенебельних
готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень. Ялта стає гомінким
буржуазно-аристократичним курортом. Біля витоків зародження курорту
стояв відомий російських вчений С.П.Боткін. За його рекомендацією
представники царської династії Романових купують поблизу Ялти маєток
Ліва дію.
Отже, Ялта – курорт значно молодший, ніж Ялта – місто. Різниця в їхньому
віці – понад чверть століття. Ялту починають називати “Російською
Ніццою” і “Російською Рив’єрою”.
У 1900 році у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство
міста за участю А.Чехова, Л.Толстого, О.Горького побудувало насіонат
“Яузлар” на 20 місць. У 1901-02 рр. було відкрито дитячий санаторій в
Алупці.
У 1915 р. майже всі курортні заклади міста – 5 санаторіїв на 169 місць,
клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз
– бути платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800
номерів. З комфортабельних приватних санаторіїв і 5 пансіонатів.
Упродовж літнього сезону тут вирувало життя, а коли курортники
роз’їжджались, місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і
магазини здебільшого зачинялись. Власне таку долю мають усі подібні
міста.
У сусідній Алушті в 1864 році у 120 дворах жило 763 особи; у 1902 р.
населення зросло до 2800 чоловік. Однак містечко як курорт було
невеселим видовищем: удень немощена набережна тонула в клубах пилюки, а
ввечері стояла суцільна пітьма.
У 1904 р. Алуштинське товариство курортного благоустрою склало план
поліпшення дорожнього та інших господарств. Однак цей план не було
реалізовано.
З кінця ХІХ ст.. найкращим місцем для морських купань вважалася
Євпаторія. “Тутешнє морське купання таке, що, напевно, кращого не
знайдеш у всьому світі” – писала Л. Українка. Крим вона відвідувала
неодноразово – у 1890, 1891 і 1907 роках, намагаючись вилікуватись від
кісткового туберкульозу.
Саме Монакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії велику
популярність. І, як не дивно, першим, кому спало на думку “робити на
цьому гроші “був… охоронець соляного промислу Д.Дугачьов, який
побудував примітивну лікарню, де хворих приймали за плату.
У 1890 році територія з грязями перешли до Таврійського губернського
земства. Було побудовано дві нові грязелікарні, готель літнього типу на
70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. було відкритий
Цандерівський інститут, що готував лікарів-больнеологів.
Взагалі є будівництво Євпаторії як курорту мало стихійний характер.
Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію
першу приватну здравницю “Приморський санаторій”, а через 4 роки – два
приватних медичних пляжі. У 1911-14 рр. побудували санаторії і великий
готель “Дюльбер”, а у 1913 році – ще 7 приватних санаторіїв на 400
ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.
Лікувальні властивості лакських мінеральних грязей здавна привертали
увагу російських мандрівників і дослідників. Про це згадується ще в
працях академіка Д.І.Сумароква (1799 р.). Що ж стосується лікування. То
воно завжди було джерелом прибутку місцевих мулл. У 1827 р. тут було
відкрито першу лікарню, через 5 років – готель для хворих на 20 номерів.
Про користь лікування в Сакському озері писав у своєму листі до
Жуковського М.В. Гоголь (1835 р.).
Популярність сакських грязей зростала. У 1837 році тут було побудовано
відділення Сімферопольського військового госпіталю, де крім офіцерів
оздоровлювались і “нижні чини”.
Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому Криму, де особливою славою
користувалися квіткові ванни. Їх готували на квітах і травах, зібраних в
околицях міста.
Судак приваблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів,
рівномірністю температури морської води, великою кількістю винограду
(культивувалося 600 сортів). Правда, до послуг гостей міста до 1890 року
тут був тільки один готель. У Севастополі в цей же час їх було 14 (це
крім 5 пансіонатів, грязелікарень та купалень). У 1911 р. готелів у
Судаку було вже три, але ціни трималися високі і харчування було
порівняно дорогим.
Гурзуф невелике сільце наприкінці ХVІІІ ст. (усього 179 чоловік
державних селян) – через сто років стає найфешенебельнішим курортом
Криму. Підприємець П.І.Губонін, який нажив великий капітал на
будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі,
ресторани, провів електрику, телефон. Упорядкував парк і навіть
установив там барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було
мало: 900 чоловік у 1891 році і 1558 – через дев’ять років. Як бачимо,
зростання незначне.
Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що
сполучала Севастополь із Сімеїзом – найтеплішим безвітряним містечком на
ПБК. І хоча курортом він став щ6 в першій половині позаминулого
століття, проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став
відомим на початку ХХ ст.., коли виник Новий Сімеїз.
Зі слів доглядача Будинку-музею А.П.Чехова в Гурзуфі, навіть видатний
письменник робив пробу організувати свій бізнес. Купивши в татарина за
величезну на ті час суму (3 тис. крб..) секлю, Антон Павлович нібито
хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум
втілити не вдалось.
Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок “Бруно”,
“Ксенія”, “Арнольді”, “Дольник”, “Ампір” використовувалися малопридатні
для житла помешкання, які здавалися за високу плату. Навіть у
Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані
“вагончики”. У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря
оцінювався в 60 крб. на горі в 40 крб. і вище. Незважаючи на дорожнечу,
ще в 1912 р. там налічувалось 63 дачі. Середній клас міг дозволити собі
відпочинок в Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.). 100 “розкішно
обставлених номерів” коштувала від 1 до 15 крб. за добу з “безкоштовним
електричним освітленням” і “безкоштовними автомобілями для пасажирів та
перевезення ручного багажу”. Були й дешеві готелі – від 75 коп. за добу.
З “балконами”, “достатнім світлом і чудовим краєвидом”. (Для порівняння:
середня заробітна плата кваліфікованого робітника промислового
підприємства на той час становила від 10 до 20 крб. на місяць). Вілла на
березі моря, де на курортника очікували “здорове повітря. Спокій,
посилене харчування”, причому їжа була не тільки “здорова”, а й
“гігієнічна”, оцінювалась від ста крб. на місяць і вище. Клієнтів
спокушали шведською гімнастикою, фребелівськими іграми (за методикою
німецького педагога Ф.Фребеля (1782-1852)), дитячими виставками,
кеглями, крокетом, катанням на човнах”, а також “усіма видами масажу,
грязьових компресів і притирань”.
Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період привабливий
відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для
заможних верств населення (7).
У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Крим перетворюється не тільки
на елітний курортний регіон, а й на значний осередок гірського туризму і
один з перших екскурсійних центрів Російської імперії а згодом і
України.
Наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. в Ялті виник “Гурток аматорів природи,
гірського спорту і “Кримський гір”, який чимало зробив для розвитку
вітчизняного туризму та екскурсій. Крим у різей віки приваблював
мандрівників близькістю моря і доступністю мальовничих хребтів. Туди
вели грані гірські стежки.
Пізніше, в 1890 році в Одесі організовується Кримський гірський клуб. З
18912 по 1915 р. видається журнал “Записки Кримського гірського кубу”. В
якому публікуються звіти експедицій, описуються маршрути подорожей та
екскурсій.
Засновниками і першими членами Кримського гірського клубу були вчені,
лікарі, юристи, відомі дослідники Криму. Статут клубу розробив геолог
Ю.А.Листов. Головою правління обрали гірського інженера Волинського,
автора багатьох наукових праць.
Засновники і члени Кримського гірського клубу заклали міцний фундамент
розвитку гірського туризму Криму. У статуті клубу визначалися цілі його
діяльності:
Наукові дослідження Таврійських (Кримських) гір і поширення зібраних
відомостей;
Заохочення до дослідження і відвідування цих гір та полегшення
перебування в них натуралістам та художникам, які вирушають у гори з
науковою чи художньою метою;
Підтримка місцевих галузей с/г, садівництва та дрібної гірської
промисловості;
Охорона рідкісних видів гірських рослин і тварин;
Які ж засоби для досягнення всіх цих цілей пропонувалися в статуті.
Клуби? Це громадські збори, загальні екскурсії, наукові бесіди й
повідомлення туристів, видання на кошти клубу його праць, упорядкування
різних наукових лекцій, піклування про полегшення подорожей членів
клубу, організація та утримання притулків у горах, утримання провідників
і гірських постів, підтримка постійних зв’язків з Імператорським
Російським географічним товариством.
Кожний член клубу користувався всіляким сприянням з боку відділень
Кримського гірського клубу. Видавався щомісячний журнал, який розсилався
членам клубу безкоштовно. Правління клубу знаходилось в Одесі, а його
відділення – у Севастополі та Ялті. Вже в перші роки діяльності клуб
налічував близько 400 членів.
Після затвердження статуту правління Кримського гірського клубу
розіслало повідомлення про його відкриття та статут клубу науковим і
художнім установам і товариствам, редакціям столичних, одеських і
кримських газет і журналів, деяким іноземним особам та іноземним
альпійським клубам. Тим самим клуб голосно заявив про себе і незабаром
набув популярності в аматорів подорожей.
З першого року Кримський гірський клуб розпочав збирання даних з
геології, географії, флори, фауни, етнографії, археології та історії
Криму і поставив завдання видавати ці матеріали з метою популяризації
Криму.
Популярність Кримського гірського клубу з кожним роком зростала, що було
пов’язано як з активною екскурсійною діяльністю, проведеною ним, так і
відкриттям нових відділень клубу.
Через рік, у 1903 р. відкрилося Бессарабське відділення в Кишиневі, у
1908 р. – Бакинське, к 1911 р. – Ризьке, найбільш віддалене від Криму.
Севастопольське відділення обмежило свою діяльність в основному
екскурсіями до прилеглих регіонів Криму і проводили подорожі до
Балаклави, Херсонеса, Інкермана.
Особлива роль у діяльності клубу належала ялтинському відділенню.
Тривалий час його очолював великий ентузіаст екскурсійної справи лікар
В.М.Дмитрієв. Відділення не відзначалось чисельністю, налічувало 50-80
чол., тільки в 1913 р. число його членів досягло рекордної цифри – 104.
Однак саме це відділення вперше розгорнуло широку екскурсійну
діяльність: організацію численних туристських поїздок до Криму,
екскурсій у Кримські гори, по найцікавіших місцях Кримського узбережжя.
Ялтинським відділенням разом із Товариством сприяння благоустрою курорту
Ялта було створено кілька стежок для полегшення пішохідних екскурсій у
гори. Першою у 1899 році з’явилася Штангеєвська стежка, що вела від
водоспаду Учан-су до хребта Яйли через найбільш мальовничі ділянки
східного схилу Яйли.
Вона мала протяжність понад 8,5 км і призначалась для екскурсантів
будь0якої фізичної підготовленості, оскільки була такою пологою, що
навіть люди, які не звикли до гірських прогулянок, вільно по ній
піднімались. Вздовж усієї стежки було зроблено на каменях знаки і
написи, що вказували пройдену відстань і подальший напрямок руху.
Ця перша туристська стежка Криму стала прообразом нинішніх туристичних
стежок, що належать до найефективніших засобів регулювання
взаємовідносин між туристами і природою.
Слідом за Штангеєвською з’явилась Бот кінська стежка, створена на кошти,
пожертвувані шанувальникам професора С.П.Боткіна. Ця зручна й цікава для
прогулянок туристів стежка вела до водоспаду Яузлар, околиці якого
вкриті густими мальовничими сосновими лісами.
Дещо пізніше з’явилися ще дві стежки, що ведуть у гри, Хрестова і
Дмитрієвська, названа на честь першого голови Ялтинського відділення
В.М.Дмитрієва.
Крім стежок для зручності туристів, які подорожували Кримськими горами,
на Чатирдазі було створено перший туристський притулок, яким могли
користуватися як члени клубу так і всі інші аматори походів.
Чатирдалький притулок розташовувався поблизу печер Бінбаш-Коба і
Суук-Коба, у ньому зупинялися в основному ті, хто збирався відвідати ці
печери.
Притулок в Чатир-Дазі був відомий мандрівникам. Щороку в ньому ночували
сотні туристів.
Екскурсійний сезон Ялтинського відділення був досить тривалим. Зазвичай
він починався в квітні і закінчувався в жовтні, проте в окремі роки, за
сприятливих погодних умов його часові межі могли розширюватися. Так у
1912 р. перша екскурсія відбулася 25 лютого. Це найбільш ранній термін
початку екскурсійного періоду. Найпізнішою датою закінчення
екскурсійного періоду було 30 листопада 1909 року. Цього ж року
екскурсійний період був най тривалішим – 252 дня.
Рік за роком екскурсійна діяльність Ялтинського відділення набирала
сили. Почавши з організації екскурсій для кількох десятків своїх членів,
вже в 1896 році воно провело 181 екскурсію для 1491 чол., а в 1912 р.
число екскурсій досягло 645, а їх учасників – 15299 чол. Усього за час
свого існування відділення охопило послугами понад 120000 чоловік.
Екскурсії Ялтинського відділення характеризувались великою роз маєтністю
маршрутів. Основою їх були одноденні екскурсії в околицях Ялти,
наприклад екскурсії, проведені відділенням у 1898 р. Найпривабливішим у
всі роки залишався маршрут на гору Ай-Петрі, звідки відкривається
чудовий краєвид на навколишні гори, Ялту і Чорне море. Екскурсії
здебільшого проводили у кінних екіпажах.
Кримський гірський клуб зібрав навколо себе ентузіастів вивчення Криму.
Підводячи підсумки 25-річної діяльності М.Познанський писав про завдання
клубу, що мав розтопити “крижані стіни злочинної байдужості до свого
краю і спонукати вітчизняних туристів “до пізнання красот і багатств
своєї великої батьківщини” в той час “коли туризм і вітчизнознавство
були порожніми, далекими звуками, коли про масові екскурсії і не мріяли
навіть, а такі віддалені від центру області, як Крим і Кавказ, були для
більшості в повному розумінні “terra incognita”.
Далеко не всі розуміли благородні завдання першого значного об’єднання
аматорів рідної природи, що виникли в 1890 р. в Одесі. Холодно й байдуже
зустріла спільнота його появу. Навіть більш ніж через 20 років існування
Кримського гірського клубу, коли він справами довів свою життєздатність,
став впливовою екскурсійною організацією, преса Одеси намагалась
замовчувати діяльність клубу, цілковито не розуміючи його завдань. Не
кращим було становище й у Ялті, де громадянство також не бажало помічати
гірський клуб. Однак жодні перепони не зашкодили Кримському гірському
клубу закласти міцний фундамент екскурсійної справи в Україні (6).
3.СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ
В умовах занепаду промислових підприємств спостерігається інтенсивний
процес відтоку робочої сили з традиційно провідних галузей економіки
України (металургійної, машинобудівної, оборонної та ін.) у сферу
надання послуг. Це закономірний процес розвитку світової економіки. Слід
наголосити, що вартість створення одного робочого місця в сфері туризму
в 20 разів менша, ніж у промисловості.
Туризм не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей економіки,
в тому числі промисловість, с/г, будівництво, транспорт, страхування
зв’язок, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне
господарство, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, спорт тощо, а
й стимулює їх розвиток. Отже, від функціонування туризму безпосередньо
залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 10-15%
населення України.
Відсутність в 1989-97 рр. структур і важелів державного регулювання
туризму в Україні призвела до руйнування важливих складових частин
інфраструктури галузі, розпаду соціально орієнтованого внутрішнього
туризму, відпливу значних валютних коштів закордон, а також до
погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему
напрацьованих зв’язків і турів, підготовки й використання досвідчених
кадрів. Якщо в кінці 80-х рр. Україну щороку відвідувало понад 500 тис.
іноземних туристів, то в 1992 р. – лише 400, а в 1997 – 120 тис.
чоловік. Раз що з тим 10 млн. українських громадян виїжджало за кордон
переважно за так званими “шоп-турами”. Внаслідок цього держава в 1989-97
рр. втратила майже80% валютних прибутків від іноземного туризму.
Призупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи. Крім
того, у 1997 році Україну прийнято дійсним членом до Всесвітньої
туристської організації (ВТО), а у вересні 1999 року на 13-й генеральній
асамблеї ВТО у м. Сант-Яго (Чилі) обрано до керівного органу ВТО –
Виконавчої Ради. До Ділової Ради. До Ділової Ради увійшли Київський
інститут (нині університет) туризму, економіки і права та готельний
комплекс “Дніпро”.
У 2000 році Україну відвідали 4,4 млн. іноземних туристів, а якщо
розглянути динаміку останніх років, коли за рекомендаціями ВТО було
запроваджено методику статистичної звітності, то вона має такий вигляд:
1994 р. – 3,6 млн. туристів; 1995 р. – 3,7; 1996 – 3,9; 1997 – 7,6; 1998
– 6,2; 1999 – 4,2; 2000 – 4,4 млн.
Постійні зміни в динаміці потоку іноземних туриств до України зумовлені
низкою чинників: зокрема:
загальною економічною ситуацією в Україні, погіршення якої призвело до
зниження інтересу потенційних ділових партнерів і, як наслідок,
скорочення обсягів “ділового туризму”;
невирішеністю проблем, пов’язані з механізмом тримання віз для в’їзду в
Україну, та високою ціною віз та консульських зборів;
високими цінами на туристські послуги в Україні порівняно з країнами
аналогічних туристсько-рекреаційних можливостей;
відсутністю належної реклами туристсько-рекреаційних можливостей України
на державному рівні;
відсутністю системи реалізації послуг іноземним туристам
санаторно-курортними закладами.
Визначними подіями 2000 року, що мали або матимуть у майбутньому вплив
на туристичну галузь в Україні, були:
Прийняття змін до закону України “Про ліцензування певних видів
господарської діяльності”.
Парламентські слухання “Про стан і перспективи розвитку туризму в
Україні”.
Активна діяльність громадських туристичних організацій України,
створення Всеукраїнського союзу працівників асоціацій, підприємств та
організацій туристичної сфери. (УкрСоюзТур).
Проведення VІІ Міжнародного туристичного салону “Україна 2000”.
Основні статистичні показники розвитку туристичної галузі в Криму в
1997-2002 р.
Показник Рік
1997 1998 1999 2000 2001 2002
1. Кількість туристів, які відвідали АР Крим млн. осіб. 1,2 1,22 3,6
2,48 1,18 1,35
2. Кількість внутрішніх туристів по АР Крим. 0,17 0,15 0,16 0,16 0,19
0,38
Обсяг наданих в Криму туристичних та суміжних послуг, розрахованих за
методикою ВТО.
Показник Рік
1997 1998 1999 2000 2001 2002
Обсяг наданих послуг млрд. грн. – – 3,9 4,1 7,6 8,5
Млрд. дол. США 1,18 1,02 1,49 1,57 2,09 2,88
Зовнішньоторговельний обіг млрд. дол. США 12,4 19,2 18,95 16,09 17,1
19,3
(4) Передумови розвитку і розміщення рекреаційного комплексу
Специфіка економіко-географічного положення. сприятливі кліматичні
умови, наявність кваліфікованих трудових ресурсів – усе це вплинуло на
загальний розвиток АР Крим, як цілісного рекреаційного, агропромислового
та територіально господарського об’єкту України. Економіка АР Крим
базується на машинобудування (насамперед, суднобудування і судноремонт,
сільськогосподарське машинобудування), харчовій промисловості, зерновому
господарстві, виноградарстві, курортному господарстві, морському
транспорті.
Природні передумови формування комплексу. Взагалі інтеграція
природно-ресурсного потенціалу Криму не висока – лише 9,8%
загальноукраїнського, це пояснюється відносною бідністю на корисні
копалини. Але є два фактори, які компенсують дефіцит мінеральних
ресурсів: це – теплий клімат і море.
Перший – сприяв формуванню потужного агропромислового комплексу з
південною специфікацією. Вихід до моря, крім рекреаційного значення. має
велике економічне: завдяки цьому в районі сформувались припортові
комплекси, які працюють як на українській сировині (зерно, цукор, риба –
переробляють і вивозять в інші регіони країни і за кордон), так і на
довізнічі з інших країн (аміак, суперфосфатна кислота, чай, значною
мірою тютюн, нафта, бавовна, джгут). Завдяки морю, однією з важливих
галузей стало суднобудування.
Щодо природного Криму Кримська гірська фізико-географічна область
знаходиться на півдні Кримського півострова. Простягається вона вздовж
північного узбережжя Чорного моря на 180 км. від мису Херсонес до м.
Феодосії. На півночі гірська система межує із степовою зоною, а на
півдні омивається водами незамерзаючого Чорного моря. Кримські гори є
складчасто-бриловою системою альпійської геосинклінальної зони.
Формування Кримської складчастої області почалось ще в мезозойську еру.
В кайнозої на межі палеогенового і неогенового періоду, внаслідок
альпійської складчастості, гірський Крим піднявся на висоту понад 1500
м. Потім відбувалися ерозійні розчленування південних схилів гір і
врізання річкових далин. Нові підняття в Криму спостерігались в кінці
неогену – на початку антропогену і супроводжувались значними розламами.
Кримські гори складаються з трьох паралельних пасм – Головного,
Внутрішнього і Зовнішнього.
Зовнішнє пасмо (північне) – найнижче (250-350 м). Воно у північному
напрямку поступово переходить у рівнину. Внутрішнє (середнє) пасмо має
висоту 400-600 м. Найвищим є Головне пасмо (південне) – 1200-1500 м, яке
круто, майже вертикально обривається до Чорного моря. Воно має хвилясту
поверхню і складається з окремих плоско вершинних плато, які тут
називають яйлами (татарське слово “яйла” означає “літнє пасовище”). У
цьому пасмі, на Будуган-Яйлі, знаходиться найвища точка Кримських гір –
вершина Роман-Кош (1545 м.).
Характерною рисою Кримських гір особливо Головного пасма, де поширені
вапнякові породи, є наявність різноманітних картсвових форм рельєфу.
Зустрічаються дуже глибокі провалля, печери. На дні багатьох із них
зустрічаються підземні потоки і озера. Які є важливим де жерлом живлення
для річок Криму.
Всі пасма глибоко розчленовані повздовжніми і поперечними річковими
долинами, які місцями мають каньйоноподібну форму. Найбільше приваблює
численних туристів Великий Кримський каньйон (5).
Область гірського Криму з помірно континентальним кліматом охоплює
найвище Головне пасмо і передгір’я. Тут температура повітря однакова і
становить у січні від –8о…9о, в липні – +15о…16о, а кількість опадів
різна: у передгір’ях – 400-500 мм, на Головному пасмі – 900-1200 мм.
Клімат південного узбережжя Криму субтропічний середземноморський, з
додатними температурами цілий рік. Річна кількість опадів – 350-450 мм,
максиму яких припадає на зимові місяці. Тому літо тут спекотливе і
посушливе. На клімат Криму, як і будь-якої іншої ділянки суходолу,
впливають такі чинники: географічна широта, абсолютна висота, рельєф, що
оточує дану територію, віддаленість від морів і океанів, наявність
поблизу океанічних течій, розміщення на материку (розміри і частина
материка), характер підсилюючої поверхні (колір, рослинність мікро форми
рельєфу).
Головним із чинників, що обумовлюють особливості розвитку
кліматоутворюючих процесів, є географічна широта. Географічною широтою
зумовлене існування в Україні помірного клімату з переважаючими
західними вітрами і чітко вираженими змінами кліматичних явищ за
сезонами. (1).
У Кримських горах формуються поверхневий та підземний стоки. Річки тут
короткі, їхні долини місцями каньйоноподібні. Багато річок гірської
частини Криму на довгий період пересихають або переходять у підземні
води. Найбільші річки – Самир, Альма, Бельбек, Чорна. Всі ріки Криму
беруть початок у горах. Пічки південних схилів короткі, системи їхні
розвинуті слабо, площа водозбору невелика.
Вони бурхливі, порожисті, з частими водоспадами. Річки північних схилів
порівняно довгі, мають значну кількість приток.
До підземних вод належать карстові, які часто виходять на поверхню у
вигляді джерел, що живлять річки.
Щодо рослинного світу, то сучасна флора сформувалась в кінці
антропогену, після материкового зледеніння. Протягом попередніх періодів
вона зазнавала значних мін. Сучасних рис рослинний покрив Криму почав
набувати з 2 половини мезозойської ери, після виникнення
покритонасінних. Флора палеогену була тропічною. До її складу входили
пальми, миртові, лаврові, з хвойних були поширені види секвої,
болотяного кипарису.
Рослинність Кримських гір характеризується значним розвитком лісів. У їх
розподілі виділяється вертикальна поясність. Передгір’я – це смуга
кримського лісостепу, яка являє собою чергування степу з ділянками лісу.
На північному схилі головного пасма до 700 м над рівнем моря переважають
дуб скельний, клен, ясен. Вище, до 1300 м – букові ліси з доміш4ами
граба, берези, липи.
Для Південного берега Криму характерні чагарникові зарості, які
складаються з держидерева, чагарникових форм бува пухнастого і граба
східного.
Сучасний краєвид утворюють кипариси, кедри, лаври, магнолії. Завдяки
сприятливим грунтово-кліматичним умовам можна вирощувати субтропічні
культри6 мигдаль, інжир, хурму, гранат.
Щодо тваринного світу Криму, то для нього характерна велика кількість
підвидів – кримських ендеміків. Тут живуть олень благородний, козуля,
акліматизований у Криму муфлон, а також борсуки, кабани, куниці, кажани,
лисиці дикі свині.
Із птахів зустрічається сип білоголовий, мухоловка, синиця, сапсан,
балабан. Поширені також гриф чорний, який є найбільшим птахом України,
маючи масу до 12,5 кг і довжину крила до 87 см. З плазунів для лісів
Криму характерні леопардовий полоз, ящірка кримська і скельна, безногий
жовтопуз; із земноводних – тритон гребінчастий, кванша звичайна,
різноманітні ящірки та жаби.
Під впливом господарської діяльності людини сучасний рослинний покрив
зазнав значних змін. Скоротилась площа лісів і майже зникла степова
рослинність, змінився видовий склад флори (2).
4.Проблеми та напрямки подальшого розвитку
З року в рік зростають обсяги видобутку різних корисних копалин, зростає
площа кар’єрів, довжина і глибина шахт, що призводить інколи до обвалів,
зменшення площ орних земель тощо. Скорочуються вони і через насипання
териконів і відвалів із порід, які вивезені при розробці шахт, кар’єрів,
а також будування міст, доріг, водосховищ. За останні 30 років загальні
втрати використовуваних у с/г земель перевищили 2 млн. га.
Змінюється під впливом людини й рельєф території. Так ще у 1 тисячолітті
наші предки насипали вздовж південних рубежів своїх земель сторожові
вали, відомих під назвою “Змієвих валів”. На південних теренах України
височать могили – кургани висотою до 30 м. Поздовжнє розорювання схилів,
знищення природної рослинності (особливо в горах) спричиняє змив
грунтів, утворення ярів, зсувів тощо. Переоснащення зволожених грунтів,
відвальне розорювання їх приводить до розвівання верхнього збагаченого
шару вітром (вітрова ерозія).
Щороку в Україні порушується до 200 тис. га земель, а вміст гумусу в
грунтах за 25 років зменшився з 3,5% до 3,2 %.
Надмірне зрошення призвело до підтягування до поверхні розчинів солей з
нижніх горизонтів, які, нагромаджуючись біля поверхні, перетворюють його
в солончак. Площа засолених земель за 25 років зросла на 25%. Грунти
втрачають свою родючість і через надмірне науково необґрунтоване
використання мінеральних добрив та отрутохімікатів.
Під впливом господарської діяльності змінюється мікроклімат кермах
територій, а також планети в цілому. Вчені вважають, що він стає сухішим
через поширення парникового ефекту, який, у свою чергу, збільшує вміст
оксиду вуглецю в повітрі.
З історичних джерел відомо, що у 1 тисячолітті н.е. майже вся територія
сучасної України, за винятком степової зони, була вкрита лісами. За
останні два століття вона сильно змінилась. Природна рослинність у
степах збереглась лише на невеликих ділянках, майже не залишилось
байрачних і заплачних лісів, 65% території степів і Криму розорено. Під
впливом господарської діяльності людини зникло, або знаходиться на межі
зниження багато видів рослин, зменшилось число диких тварин, скоротився
їх видовий склад.
Одночасно в деяких районах України, особливо в Криму, акліматизовано
багато цінних рослин, заведених з інших регіонів світу, триває процес
змішування видового складу тварин лісів, лісостепів і степу.
Важливим є питання збереження рослинного і тваринного світу регіону.
Ліси – “легені” нашої планети – повинні відновлюватися. Сьогодні темпи
відновлення лісів не достатні і не можуть залікувати ран, заподіяних
хижацьким використанням лісу в 50-х рр. ХХ ст.
Для збереження і вивчення унікальних природних комплексів, окремих
видів рідкісних рослин, ендеміків, реліктїв, цікавих об’єктів неживої
природи створюються різні природоохоронні об’єкти, розробляються
природоохоронне законодавство.
У широкому розумінні під охороною природи розуміють увесь комплекс
заходів, спрямованих на раціональне використання і збереження природи.
Вузьке розуміння передбачає саме охорону, збереження природних багатств
для нащадків. Основи природоохоронного законодавства закладені у
Декларації про державний суверенітет в законі “про охорону навколишнього
середовища” та ще цілому пакеті нормативних документів, які
регламентують контроль за станом довкілля, штрафні санкції проти
порушників, режим діяльності природоохоронних об’єктів тощо.
Перші законодавчі акти про охорону видані в нашій державі ще за часів
Київської Русі. “Руська правда” – збірник норм права Я.Мудро8го –
встановлювала відповідальність за відстріл бобрів та деяких інших цінних
і рідкісних видів тварин. На теренах Галицько-Волинського князівства в
ХІІ ст. утворились своєрідні заповідні території, де строго
регламентувалось полювання, вирубування лісів тощо.
У ХVІ-ХVІІІ ст. спеціальні укази видавались про охорону засічних лісів
на пд. рубежах держави, що мали оборонне значення. Іншими указами
заборонялось вирубування лісів вздовж річок або тих, де росли цінні
породи дерев.
Екологічна проблема – проблема № 2 у світі не може не торкатись Криму і
України, так як охоплює терени всього світового простору. Умовно
проблему погіршення стану природного довкілля (глобальної екосистеми)
можна розділити на дві складові частини:
деградація природного середовища в результаті нераціонального
природокористування;
забруднення її відходами людської діяльності.
Прикладом першого можна вважати обезліснення території землі та
виснаження земельних ресурсів.
Забруднення географічного середовища – це небажана зміна його
властивості у результаті антропогенного (техногенного) надходження
різних речовин і сполук. Кількість цих відходів останнім часом досягла
небачених розмірів, зокрема і у нас. Техногенне забруднення в більшому
чи меншому ступені торкається усіх компонентів природного середовища, а
через них позначається на здоров’ї людини. Багато техногенних домішок в
атмосфері, потрапляють в організм людини безпосередньо через органи
дихання. Шкіру, а також через їжу та воду, уражають дихальні шляхи,
серцево-судинну систему, нервову систему й інші органи.
Забруднення літосфери (ґрунтового покриву) Криму пов’язано з щорічним
надходженням у неї великої кількості металів, радіоактивних речовин,
добрив, отрутохімікатів, із розробкою родовищ корисних копалин. Зараз
тільки 5-10% усієї речовини, що видобувається і заготовляється,
переходить у кінцеву продукцію, а 90-75% її в процесі переробки
перетворюється в прямі відходи. (4).
5.Розміщення і регіональні відмінності розвитку комплексу.
Завдяки своєрідному клімату в Кримському регіоні унікально поєднуються
рекреаційні ресурси. Передусім це такі моря, чудові пляжі й сприятливий
клімат морських узбереж, а також лікувальні болота, озер, лиманів,
мінеральних джерел, мальовничі ландшафти гір, природо заповідні та
історико-культурні об’єкти.
Переважання рівнинних просторів причорноморської і північнокримської
низовини, що обрамлені з північного заходу відрогами подільської
височини, а південного сходу. – Кримськими горами, створює зручні умови
для механізації сільськогосподарських робіт, прокладання сухопутних
шляхів сполучення, розвитку туризму. Теплий клімат з тривалим
вегетаційним періодом (220-240 днів), земельні угіддя з родючими
чорноземними та каштановими грунтами створюють умови для вирощування
теплолюдних культур помірного поясу, а на південному березі, деяких
субтропічних рослин. Негативним чинникам є часті послуги, суховії,
пилові бурі, а тому необхідний цілий комплекс заходів, аби зберегти
вологу, грунти від ерозії.
Завдяки морським ресурсам район став одноосібним лідером в цій області
рекреаційного господарювання, а міста Ялта, Гурзуф, Алушта –одними з
найбільших курортів не тільки України, а й цілого Чорноморського
узбережжя.
ВИСНОВКИ
Рекреаційний комплекс АР Крим є районотворним елементом, галуззю
спеціалізації. Він представлений переважно галузями лікування,
відповідну, туризму. Його розвитку сприяли природні умови (тривалість
сонячного сяйва, теплий клімат, морське узбережжя, мальовничі ландшафти
Криму), та наявність природних ресурсів (лікувальні грязі й ропа
лиманів, мінеральні джерела). Для курортного господарювання умови є
практично скрізь, так як район базується на унікальному субтропічному
кліматі, мальовничих гірських ландшафтах. Морських пляжах, лікувальних
грязях. (2).
Але мають місце і негативні прояви людської діяльності. Так за останні
десятиріччя майже зруйнована екологічна система АР Крим; особливо
забруднені Чорне й Азовське моря. Це призводить до збитків у
рекреаційному господарстві, зменшує приплив туристів, негативно впливає
на здоров’я мешканців. Проблема має бути вирішеною за рахунок
технологічного переобладнання промислових підприємств і спорудження
ефективних очисних споруд.
Що ж необхідно робити, для відновлення нормальної екосистеми? Для
початку не допустити переосушення, засолення, отруєння хімікатами
грунтів можна при умові постійного контролю за їхнім станом, точного
дотримання норм поливу, внесення добрив тощо. Зберегти води і повітря
від забруднення можна, використовуючи очисні споруди і пристосування. У
майбутньому всі виробництва мають стати безвідходними. Адже відходи – це
хімічні сполуки, які поки що не використовуються людиною. Досягнення
сучасної науки дозволяє звести до мінімуму шкідливі викиди, ввести
замкнутий цикл використання води, тобто використовувати очисні стоки, не
беручи нової води з річок чи озер. У нас поки що дуже погано налагоджена
справа з очищенням шкідливих викидів у води і атмосферу. Частка
вловлювання рідких і газоподібних речовин становить лише 30%. Але на
багатьох підприємствах не встановлені навіть примітивні очисні споруди.
Тому гранично допустимі концентрації вмісті окремих сполук у повітрі та
воді перевищують у десятки разів норми, тобто ту кількість, яка не є
шкідливою для людини та інших живих організмів (4).
ЛІТЕРАТУРА
Атестація з географії (ха ред. В.М. Бойка. – Т: Навч.кн. 2002 р.
Гілецький Й.Р. Географія для випускників та абітурієнтів. – Л.: ВНІЛ –
Класика. 2003 р.
Ковалевський. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. – К:
2003 р.
Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соц.-економічна географія
України з основами теорії. – К.: Артек. 1999.
Руденко Природно-ресурсний потенціал України. Л: Світ 1998 р.
Федорченко В.К. Історія туризму в Україні. – К: Вища школа 2002 р.
www. Driada-wed.ua.
www/turism. Com.ua
PAGE
PAGE 3
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
