.

Регулювання ринку праці в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 10433
Скачать документ

+ зноски !!!

РЕФЕРАТ (ДОПОВІДЬ)

на тему:

“Регулювання ринку праці в Україні”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття ринку праці та суть потреби у його регулюванні

2. Регулювання зайнятості – як основа регулювання ринку праці

3. Основні заходи регулювання ринку праці в Україні

4. Основні напрями регулювання ринку праці в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності набувають
проблеми ефективної зайнятості населення України, створення ринку
робочої сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає
центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох
факторів, більшість яких залежить від товарного ринку. Кон’юнктура ринку
формується під впливом стану економіки, способу господарювання і
структурних змін, технічного і організаційного рівня підприємств,
кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва і робочої сили.
Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не
тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для
їх вирішення.

Недооцінка сфери зайнятості в останні роки щодо її впливу на розвиток
економіки, рівень та якість життя населення призвела до того, що
механізм зайнятості був не стільки каталізатором, скільки гальмом
економічних реформ. В Україні сформувався ринок праці з обмеженим
попитом.

Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової
цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що
здійснюють повсякденну еволюцію суспільства.

1. Поняття ринку праці та суть потреби у його регулюванні

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із
купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є
сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу.
Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та
умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу
обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник
працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі
соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку
держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як
зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих
розрізняють такі групи працездатних людей:

• особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу
(безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше
приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після
перерви в роботі);

• особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають
друге місце основної або додаткової роботи;

• особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому
шукають друге місце роботи [1, c.17].

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від
моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між
попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто
має на меті досягнення їх ефективної збалансованості

2. Регулювання зайнятості – як основа регулювання ринку праці

Ринок праці як важлива багатопланова сфера економічного і
соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого
регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме
створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних
серіальних заходів розвитку суспільства.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру
ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій
незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального
захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на:

• забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто
створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього
походження, соціального і майнового стану, расової і національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії,
реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх
здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів
та суспільних потреб;

• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю,
створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери
діяльності й робочого місця;

• гласності на основі всебічного інформування населення про наявність
вакантних робочих місць;

• дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

• підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які поребують
соціального захисту;

• забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості
населення та відтворення робочих місць;

• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і
професії, гарантії одержання доходів. Залежно від стану економіки та
ринку праці передбачається Дійснення активних та пасивних заходів
регулювання зайнятості.

3. Основні заходи регулювання ринку праці в Україні

Заходи щодо регулювання ринку праці зі сторони держави умовно поділяють
на активні та пасивні.

До активних заходів належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації
економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього,
створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості
населення тощо;

• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

• організація громадських робіт;

• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

• розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і
надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць
у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств
і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної
кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового
капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку
тимчасово незайнятих громадян.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначатися
структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей
з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства
зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства
підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток
конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з
виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення
на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням
цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість
робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові
підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних
матеріалів, для перероблення м’яса, овочів, фруктів, заготівлі
продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка,
перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення
сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної
та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному
безробіттю, розв’язання кадрових завдань, пов’язаних із раціоналізацією
зайнятості.

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім
створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила
інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та
кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікації), а
також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за
категоріями персоналу.

Через удосконалення системи інформації та підвищення її ефективності
можливе входження комп’ютерної системи державної служби зайнятості до
простору “INTERNET”.

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування молодіжного сектора
ринку праці шляхом періодичної підготовки і доведення до учнів і
студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі, про
необхідність продовжувати навчання та одержання професії,
конкурентоспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві)
та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток
профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних,
консультативних та ін.).

В умовах зростання безробіття і переростання його в деяких регіонах і
галузях народного господарства у масове важливим засобом активної
політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних
громадських робіт.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати
робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як
на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів
загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за
допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли 30-40%
рівень безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт
мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного
транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки
некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і
спеціалістів, які не мали на той час роботи.

В умовах масового безробіття доцільним є державне регулювання
громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умовах для
підприємців і звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення
попиту на робочу силу.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного
боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість
підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в
робочій силі, з іншого боку — непопулярність таких робіт серед
незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному
рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

4. Основні напрями регулювання ринку праці в Україні

Напрями збільшення кількості та поліпшення якості робочих місць.

Економічне зростання створює передумови для створення нових та
реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має
бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими
умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва,
захист навколишнього середовища.

Напрями підвищення якості робочої сили.

Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності
робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної
професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та
перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла.

Основні напрями реформування оплати праці.

Через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень
заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою
задіяти потенціал джерел, пов’язаних із реструктуризацією собівартості
та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів
працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати
праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду
ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи
оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних
ресурсів.

Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних.

Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення
достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на
стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію
трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного
зростання.

Висновок

Таким чином, формування ринкового механізму господарювання неминуче
веде і до необхідності формування ринково обґрунтованої системи
розподілу робочої сили. В даний час український ринок праці не
збалансований, про що свідчать серйозний дисбаланс у першу чергу з
боку попиту.

В Україні йде формування конкретних механізмів державного регулювання
ринку трудових ресурсів. Визначені кроки тут уже зроблені:
створена державна служба зайнятості, розгортається система
перепідготовки кадрів, офіційно встановлюються прожитковий мінімум і
мінімальна заробітна плата. Утім, поки два останніх індикатори є
в Україні (на відміну від високорозвинених країн з ринковою
економікою) лише умовними показниками.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці передбачає:

запровадження нормативів умов праці залежно від видів, місця виконання,
особи працівника. Воно охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки,
вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів
виробництва і найманою робочою силою, профспілками і підприємцями тощо;

створення державної системи дослідження і прогнозування стану
загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

створення мережі центрів служб зайнятості для реєстрації безробітних і
фінансової допомоги їм, допомоги в працевлаштуванні, консультацій,
сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах;

створення фондів сприяння зайнятості;

розробку програм державної допомоги в підготовці кадрів;

розробку програм державної допомоги у створенні нових робочих місць;

створення системи матеріальної допомоги у зв’язку з тимчасовим
безробіттям.

Головними нормативними актами, відповідно до яких регулюють ринок праці
в Україні, є Закон України “Про зайнятість і населення” та Державна
програма зайнятості.

Головні функції з регулювання ринку праці в Україні виконує Міністерство
праці та соціальної політики. Для реалізації програми зайнятості і
забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України
створено державну службу зайнятості, її обов’язком є: аналіз і
прогнозування попиту на робочу силу та її пропозицію; облік вільних
робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування,
надання допомоги громадянам у професійній орієнтації, підборі роботи і
працевлаштуванні та власникам підприємств у підборі потрібних
працівників; реєстрація безробітних і виплата їм допомоги; участь у
підготовці територіальних програм зайнятості тощо.

Деякі функції з регулювання ринку праці виконує Міністерство економіки,
а також управління, департаменти економіки місцевих державних
адміністрацій .

Список використаної літератури

Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. — К., 2000.

Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової
економіки. — К.: Основа, 2001.

Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. — М.: Экономика, 2002.

Никифорова А. А. Рынок труда: занятость и безработица. — М.:
Международные отношения, 2003.

Оникиенко В. В., Шаленко М. В. Совершенствование территориальной
организации трудовых ресурсов. — К.: Наукова дамка, 1989.

Основи ринкової економіки / За ред. В. М. Петюха. — К.: Урожай, 2001.

Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умовах. — К.: Знання,
2004.

Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. — К., 2002.

Рофе А.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Ринок праці, зайнятість населення,
економіка ресурсів праці: Навчальний посібник. – М.: «МИК», 1998.

Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. — М., 2000.

Эрэнберг Р. Д., Смит Р. С. Современная экономика труда. — М.: Изд-во
М.оск. ун-та, 2002.

PAGE

PAGE 4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019