Реферат на тему:
Проблеми реалізації трудового потенціалу молоді в Україні
Молодіжний сегмент ринку праці – найбільш проблемна частка
загальнонаціонального ринку праці. Пошуки першого робочого місця,
невідповідність рівня та якості отриманої освіти професійним обов’язкам,
відсутність досвіду роботи, невідповідність запитів молоді та пропозицій
роботодавців посилюють напруження на ринку праці. Недостатня увага з
боку держави до таких проблем, відсутність системної програми
регулювання, законодавча неврегульованість можуть стати підґрунтям для
соціальних та політичних потрясінь. Ці питання актуальні для багатьох
країн. Так, нині в європейських країнах склалася критична ситуація на
ринку праці, коли доводиться балансувати між задоволенням попиту
співвітчизників на працю та економічною доцільністю залучення дешевшої
робочої сили іноземних мігрантів. Для збільшення зайнятості та
працевлаштування молоді вживаються заходи на кшталт закону про
тимчасовий найом та закріплення за роботодавцем права без попередження
звільняти молодих працівників з їхнього першого робочого місця (від
якого уряд Франції змушений був відмовитися під тиском студентських
протестів). Кількість молоді, яка отримує роботу у такий спосіб, справді
значно зростає, однак скорочується чисельність молоді, яка має постійну
роботу. Нині в Італії половина найманих працівників молодших 30 років
має лише короткотерміновий (на три-чотири місяці) контракт з
роботодавцем [1].
Невирішені проблеми працевлаштування молоді призводять до зростання
безробіття та зниження рівня життя; поширення пасивних (утриманство),
нерегламентованих (тіньова зайнятість) і деструктивних (кримінал)
моделей поведінки; спонукають до зовнішніх трудових міграцій;
спричиняють психологічні зміни (втрату мотивації до праці, зміну
структури ціннісних орієнтацій і падіння престижності легальної
зайнятості). З поглибленням соціально-економічних перетворень нині
фундаментальне значення людської праці в розвитку суспільства набуває
дедалі більшої ваги. Ускладнюються уявлення щодо особистості сучасного
працівника, глибинних основ прояву його мотивації до трудової
діяльності. Дослідження соціальних проблем, ціннісних орієнтацій та
спонукальних мотивів до різних моделей поведінки на ринку праці дають
змогу не лише проаналізувати ситуацію на ньому та виробити механізми та
важелі впливу, але й закладають базис для з’ясування передумов
підвищення якості людського капіталу та конкурентоспроможності робочої
сили як новітнього чинника економічного розвитку та національної
конкурентоспроможності.
Проблематика працевлаштування та зайнятості молоді давно є предметом
дослідження учених (економістів, демографів, психологів, соціологів),
перебуває у фокусі уваги журналістів, представників державних установ та
неурядових організацій. Водночас суспільно-економічні трансформації
часів незалежності України, швидкість світових глобалізаційних тенденцій
призводять до загострення ситуації на ринках праці усіх рівнів та
сегментів, спонукають до динамічного аналізу ситуації та пошуків
оптимальних рішень.
Соціально-економічні аспекти праці та зайнятості, зовнішніх трудових
міграцій в межах національного, регіональних та локальних ринків праці
досліджуються Д.Л. Богинею, В.В. Онікієнком, Е.М. Лібановою, О.А.
Грішновою, С.І. Бандуром, О.М. Балакірєвою, І.В. Перегудовою, О.А.
Малиновською, І.М. Прибитковою та багатьма іншими вітчизняними
науковцями.
Демократизація суспільства і нові реалії ринкової економіки розширили
можливості молоді у виборі сфер та видів економічної діяльності,
територіальної та професійної мобільності, значно скоригували її вимоги
до робочого місця та загалом трудову ментальність. Разом з тим,
внаслідок відмови від напівпримусових форм зайнятості, послаблення
державного контролю за працевлаштуванням, зокрема, розподілом молодих
спеціалістів, скорочення соціальних програм, підвищилась незахищеність
молоді на ринку праці, суттєво ускладнилась її соціальна інтеграція,
загострилися проблеми молодіжного безробіття.
Таким чином, значної актуальності набуває вивчення проблем соціального
характеру, які пов’язані з працевлаштуванням молоді; з’ясування
передумов і чинників, що сприяють або перешкоджають інтеграції молоді у
ринок праці, її адаптації до нового статусу – працівника; питання
соціальних гарантій та необхідності підтримки з боку держави; потреб та
мотивів, що зумовлюють міграційні орієнтації. Глибинний якісний аналіз
цих питань дає змогу розробити рекомендації, спрямовані на оптимізацію
державного регулювання зайнятості молоді, реалізацію нею свого трудового
потенціалу та сприяння працевлаштуванню, запобігання безробіттю та
масовій трудовій міграції.
Покликанням молоді є формування майбутнього української держави, її
розбудови, зміцнення, виведення на передові економічні, наукові,
культурні рубежі. Але зараз молоді люди потребують допомоги і підтримки,
аби отримати професію і освіту, влаштуватися на роботу, створити міцну
забезпечену сім’ю. 1 це повинні зрозуміти у владних структурах. Важливо,
щоб молоді громадяни брали активну участь у підготовці законодавчих
проектів, які безпосередньо стосуються їхнього життя. Сучасна молодь вже
довела, що мас активну життєву позицію, вона не байдужа до долі держави,
у якій їй жити, працювати, творити [1, С. 26]. Однак, актуальність
проблеми характеризують, зокрема, такі цифри, що на сьогодні приблизно
половина безробітних – молоді люди віком до 30 років, а рівень
безробіття серед молоді є значно вищий, ніж серед інших вікових
категорій. Соціальне значення працевлаштування молоді ставить проблему
молодіжного безробіття на одне з перших місць у державній молодіжній
політиці. Безробіття це неминучий атрибут ринкової економіки.
Переважна більшість молодих людей, котрі виходять на ринок праці, є
недавніми випускниками навчальних закладів різного рівня акредитації.
Щороку навчальні заклади випускають молодих спеціалістів, переважна
більшість з яких залишаються з проблемою працевлаштування віч-на-віч.
Тому одним з найважливіших завдань роботи з молоддю с сприяння
працевлаштуванню випускників.
Важливою проблемою на сьогоднішній день є відсутність державною
прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою. Тому й
виникають на ринку праці диспропорції попиту й пропозиції дипломованих
фахівців. Зокрема, на вакансію юриста претендують дев’яті, менеджера
вісім, бухгалтера шість осіб. Та знайти хорошого менеджера, який би міг
успішно організувати виробничий процес, дуже непросто.
Роботодавці не хочуть брати на роботу початківців, мотивуючи це
відсутністю у них досвіду. Але ж де його набути, якщо немає можливості
отримати роботу? Аби збалансувати попит і пропозицію на ринку праці,
слід чітко прогнозувати: скільки, для кого і де готувати кадри. Такі
передбачення мають стати невід’ємною частиною макроекономічного прогнозу
розвитку галузей. Для підвищення їх достовірності варто поліпшити якість
статистичних даних, удосконалити методологію розрахунків. До цього
процесу доцільно залучити фахівців Мінпраці, Міносвіти, служби
зайнятості та науковців. Таким прогнозуванням вже більше 50 років
займаються у США та у країнах Європи, долучились до нього Росія і
Україна.
Професійна підготовка і навчання молоді велика проблема не лише для
служб зайнятості. Нею постійно повинно опікуватися усе суспільство.
Прогнозувати, які професії нині потрібні для виробництва і управління,
без яких не обійтися у майбутньому необхідно на державному рівні. Лише
тоді наша країна зможе посісти чільне місце серед розвинутих держав. Не
можна далі миритися з ситуацією, коли випускники багатьох навчальних
закладів змушені йти в центри зайнятості, бо здобута ними професія не
має попиту на ринку. Так само й ті, хто зараз сидить за шкільною партою,
не знають, які професії будуть престижними після отримання ними
атестатів зрілості.
Нерідко не знають цього й ректори ВНЗ та директори ПТУ. Причина у
відсутності державної програми профорієнтації на перспективу. Суттєво
вплинути на ситуацію на основі науково-обгрунтованого прогнозу може лише
одна інституція у державі – служба зайнятості, котра повсякденно
спілкується з роботодавцями і виконує їхні замовлення з підготовки
потрібних суспільству кадрів. Аналізуючи тенденції розвитку світової та
вітчизняної економіки, вона зможе організувати випереджаючу підготовку
потрібних кадрів. При цьому слід враховувати особливості регіонів, адже
одні умови в Донбасі, інші у Прикарпатті чи Криму. Важливою складовою
успіху молоді в пошуку роботи є ініціативність, активна позиція та
наявність необхідних знань і навиків особи, котра бажає отримати роботу.
?????????|?можливості власного працевлаштування. У більш розвинутих
країнах претендент на роботу до початку трудової діяльності звертається,
як правило, у 6-10 фірм. У нас же, після декількох відмов роботодавця,
людина може зневіритися і повністю перейти па утримання держави.
Основним заходом зі сприяння працевлаштуванню молоді є відпрацювання
порядку надання профорієнтаційних та профдіагностичних послуг як в
навчальних закладах різного рівня, так і в центрах зайнятості та
громадських організаціях. Актуальним залишається й проведення
перенавчання, оскільки молодь є більш відкритою до освоєння нової
спеціальності. Причому перенавчання повинно проводитися тільки після
аналізу кон’юнктури ринку праці та професійної придатності молодої
людини.
Проблеми зайнятості молоді (зокрема випускників навчальних закладів),
яка становить третину загальної чисельності незайнятих громадян, що
перебувають на обліку в державній службі зайнятості, регулюються
відповідно до положень законів України “Про зайнятість населення” та
“Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття” шляхом: надання випускникам навчальних закладів першого
робочого місця у рамках державного замовлення на підготовку
кваліфікованих робітників і спеціалістів; бронювання на підприємствах, в
установах та організаціях, незалежно від форми власності з чисельністю
понад 20 чоловік, до 5 відсотків загальної кількості робочих місць за
робітничими професіями для молоді, яка закінчила загальноосвітні,
професійно-технічні навчальні заклади, звільнилася зі строкової
військової або альтернативної (невійськової) служби та якій надається
перше робоче місце, адресного бронювання на підприємствах робочих місць
для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
створення маркетингових служб навчальних закладів з метою сприяння
працевлаштуванню випускників; надання підтримки підприємницької
ініціативи безробітних, у тому числі молоді, зокрема, виплати
одноразової допомоги з безробіття для організації підприємницької
діяльності; створення роботодавцями додаткових робочих місць для
працевлаштування безробітних, у першу чергу випускників навчальних
закладів і жінок, зареєстрованих у державній службі зайнятості, та
надання роботодавцями дотацій у розмірі витрат на заробітну плату
працівників, прийнятих на роботу з цієї категорії осіб; економічного
стимулювання роботодавців, які приймають на роботу (або стажування)
випускників навчальних закладів; залучення молодіжних центрів праці до
вирішення питань працевлаштування, навчання новим професіям та
підвищення кваліфікації молоді; надання підтримки
підприємцям-початківцям; формування підприємницької ініціативи молоді.
Необхідно у нашій державі розробити ефективніші механізми, які б
стимулювали працевлаштування молоді і сприяли б розвитку молодіжних
підприємницьких ініціатив. Це повинно знайти відображення у державній
молодіжній політиці. Зокрема, доцільно фінансувати молодіжні програми за
рахунок бюджетів усіх рівнів та проводити конкурси програм, на
державному рівні прогнозувати потреби ринку у кваліфікованих
спеціалістах. Важливо також розвивати співробітництво з молодіжними
організаціями, удосконалювати механізм надання молодим громадянам
першого робочого місця, відпрацьовувати модель забезпечення вторинної та
сезонної зайнятості, сприяти формуванню ефективного діалогу між молодими
підприємцями-роботодавцями та державою
Часто молоді люди, а іноді і не зовсім молоді, не переймаються
проблемами власного пенсійного забезпечення у майбутньому.
Тому не поспішають оформити трудові відносини з
роботодавцями, а отримують заробітну плату “за домовленістю”, “в
конверті”. Насправді ж тіньова зайнятість зменшує надходження до
бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів і в кінцевому підсумку
обертається зубожінням тих, хто навчає і виховує наших дітей, дбає про
культурний і професійний розвиток, фізичне і моральне здоров’я нації,
забезпечує обороноздатність країни. За такої ситуації наша держава не
може створити умови для гідного життя пенсіонерів, інвалідів,
дітей-сиріт.
Серед чинників, що заважають молоді займатися підприємництвом, слід
назвати відсутність соціальних гарантій, великий ризик, відсутність
підтримки з боку держави, незахищеність від кримінальних структур,
свавілля чиновників.
Окрім того, скорочення вакансій та несприятливі умови для розвитку
підприємництва спонукають молодь реалізувати власну економічну
активність у тіньовій економіці. За соціологічними даними частка молодих
громадян, які залучені нині до неформальної, тобто офіційно
незареєстрованої діяльності, становить близько 30%, а ще приблизно такий
же відсоток молоді мають досвід такої діяльності у минулому.
Найбільш поширеними видами зайнятості молоді у неформальній економіці є
виробництво, продаж і перепродаж домашньої сільськогосподарської
продукції, випадкові заробітки у приватних осіб, виробництво, продаж і
перепродаж промислових товарів.
Останнім часом суттєво зменшився “економічний туризм”. Досить важливими
джерелами доходів для молоді є також такі види незареєстрованої
діяльності, як робота водієм на власному автомобілі, різні домашні
ремесла, будівельні, ремонтні роботи – “шабашка”.
Певна частина молоді залучена до кримінальної економіки, тобто
заборонених законодавством видів діяльності, а саме: транспортування і
реалізація наркотиків, секс-бізнес, рекет тощо. Проте достовірних даних
про рівень зайнятості молоді у кримінальній економіці на сьогодні, на
жаль, немає.
Держава поки що неспроможна вирішувати всі проблеми самотужки. Тому всім
громадським об’єднанням варто працювати над цими питаннями та проблемами
і шукати ефективні форми їх вирішення і лише створивши в Україні
сприятливе підприємницьке середовище ми вирішимо багато важливих
проблем, у тому числі і для розвитку економічної активності молоді, та
реалізації свого трудового потенціалу.
Отже, основними заходами, які повинні проводилися для зменшення
безробіття серед молоді, мають бути агітаційна та просвітницька роботи.
Необхідно:
1. Створити Молодіжну біржу праці.
2. Розробляли проекти, орієнтовані на фінансування активних заходів
сприяння зайнятості серед молоді.
3. Проводити дослідження з мстою визначення спеціальностей,
професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти
випускники. Враховувати результати цих досліджень у навчальних
програмах. До проведення даних досліджень можуть залучалися соціологічні
лабораторії вищих навчальних закладів областей.
4. Включити до навчальних програм обов’язкове стажування студентів
останніх курсів на підприємствах, в установах та організаціях для
набуття випускниками практичного досвіду роботи. Розробити механізм
пропагування серед студентів та учнів роботи за сумісництвом у вільний
від навчання час та організацію експериментальних підприємств у
навчальних закладах.
5. Розробити та впровадити механізм фінансової та іншої підтримки
підприємств, установ та організацій, які беруть участь у реалізації цієї
програми.
6. Проводити навчання з техніки пошуку роботи та розповсюдження
матеріалів щодо проблем зайнятості, розширення інформаційного
поля про стан на локальному ринку праці, потенційних
роботодавців тощо з метою створення умов для самовизначення особи.
7. Проводити інформативні й навчальні семінари та тренінги щодо
можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні
проблем зайнятості та підвищенні самооцінки.
8. Організовувати зустрічі з роботодавцями та з колишніми безробітними,
які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечити
широке висвітлення позитивного досвіду засобами масової інформації.
9. Запровадити в програмах навчальних закладів курси з техніки пошуку
роботи та факультативні заняття з організації власної справи.
10. Провадити координацію міжнародної діяльності: в частині обміну
студентами з метою стажування, виконання волонтерських та тимчасових
робіт тощо.
Література:
Випускники ВНЗ у реальному бізнесі: яких знань і навичок їм бракує? //
Вісник Консорціуму із удосконалення менеджмент-освіти в Україні. – 2004.
– Лютий. – С. 2-3.
Інтеграція молоді в сучасні економічні відносини: Щорічна доповідь
Президента України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України
про становище молоді в Україні (за підсумками 2000 року). – К.:
Український ін-т соціальних досліджень, 2001. – 166 с.
Косенко Олена. Я б в робітники пішов, хай мене навчать // Соціальний
захист – 2004. – № 12.
Кравченко В.Л. Сучасні тенденції розвитку молодіжного сегменту ринку
праці України // Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної
модернізації економіки. – К., 200-. – Т.2. – С. 732-429.
Лесин Володимир. Працевлаштуванню молоді особливу увагу // Соціальний
захист – 2003. – № 2.
Морозова О.А. Проблеми молодіжного сектора ринку праці України //
Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації
економіки. – К., 2000. – Т. 1. – С. 510-521.
Никифоренко В.Г. Про сучасні підходи до працевлаштування фахівців з
вищою економічною освітою // Вісник СНУ ім. В. Даля. – № 1 (71). Частина
1. 2004. – С. 167-170.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
