.

Проблеми і перспективи конкурентоздатності хімічної промисловості в Україні(реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 5951
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
В УКРАЇНІ”

План.

Мета роботи

Постановка проблеми

Аналіз проблеми

Пропозиції до розвязання проблеми

Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив.

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

Необхідні ресурси та умови

Висновки

Мета роботи

Якщо ми подивимось на структуру народногосподарського комплексу, то
побачимо, що хімічна промисловість займає провідне місце. Завдяки своїй
пов’язаності з майже усіма галузями промисловості, вона є стратегічно
важливою для економіки України. Негаразди в хімічній промисловості
гостро позначаються і на інших галузях, так само як і успіхи є двигуном
змін в інших галузях. Метою моєї роботи є доведення того, що за умови
проведення негайних стимулюючих заходів і здійснення державної політики
в галузі хімічної промисловості можна подолати всі негаразди і посісти
чільне місце на світових ринках.

Актуальність розробки і реалізації концепції розвитку хімічної
промисловості України обумовлено необхідністю визначення шляхів і
методів активізації промислово-виробничого і науково-технічного
потенціалу, а також подоланням кризового стану галузі.

Головна мета роботи – окреслити концепцію створення сучасного
високоефективного хімічного комплексу на основі енергозбереження,
конкурентноздатності і екологічної безпеки як основи надійного
забезпечення потреб вітчизняної промисловості в хімічній продукції і
розвитку експортного потенціалу України.

В сучасних економічних умовах необхідно забезпечити підтримку хімічної
промисловості, стимулювати розробку і реалізацію комплексного механізму
структурної перебудови галузі, покращення інвестиційного клімату з метою
впровадження високих і ресурсозберігаючих технологій і виробництва
конкурентоспроможних промислових товарів, поглиблення степені переробки
сировини.

Необхідно реалізувати ряд заходів по оновленню хімічної промисловості як
важливого сектору економіки України, підвищення ефективності
виробництва, оздоровлення економічного стану країни.

2. Постановка проблеми

Протягом останніх років внутрішні кризові процеси в хімічній і
нафтохімічній промисловості, не дивлячись на протилежні міри з боку
товаровиробників і органів державного управління, продовжує наростати.
Їх основним проявом стало зростання фінансово-інвестиційної кризи, яка
гальмує розвиток товарного виробництва. Це призвело до збільшення
кількості збиткових і непрацюючих підприємств, значного дефіциту
оборотних коштів, зниження обсягів виробничих капіталовкладень,
погіршення техніко-експлуатаційних показників діючих виробництв.

За сьогоднішніх умов галузь не здатна самостійно вийти з кризового стану
і вимагає впровадження для її суб’єктів стимулюючих правових норм і
сприятливого податкового режиму, корекції шляхів розвитку з врахуванням
існуючої економічної ситуації.

Основними факторами, які визначають важливість розвитку хімічної
промисловості для економіки України є наступні:

1. Хімічна і нафтохімічна промисловість займає важливе місце в сучасному
промисловому потенціалі України. Її частка в ВВП складає 5,5%, в
загальному товарообігу промислової продукції – 6,4%, експорті
промислової продукції – 12,5%. Проте потенційні можливості галузі
стосовно нарощування обсягів конкурентоспроможного товарного виробництва
значно вищі. Діючі хімічні і нафтохімічні підприємства здатні (за умови
створення сприятливих умов для розвитку імпортозаміщуючих виробництв)
поставляти до 75% хімічної продукції споживчого і промислового
призначення, яку споживає внутрішній товарний ринок. Однак, сьогодні ця
доля складає лише 30%, а протягом останніх трьох років вона скоротилась
на третину. Суттєве скорочення споживання хімічної продукції відбулось
також і в проміжному промисловому споживанні – до 8%.

2. Стимулювання розвитку хімічної галузі здатне призвести до ланцюгової
реакції для наростаючого розвитку багатьох споживаючих галузей
промисловості через забезпечення їх сучасними матеріалами і сировиною.
Галузь має один з найвищих рейтингів міжгалузевого споживання.

За час кризи відбулись значні структурні зміни в попиті. Традиційно
місткі споживачі хімічної продукції значно знизили її споживання через
падіння обсягів виробництва, низької покупної спроможності, що стало
наслідком дефіциту оборотних коштів і недоступності кредитних ресурсів.
Так, хімічна промисловість протягом останніх 10 років знизила частку
проміжного споживання на 5,5%, машинобудування – на 7,3%, легка
промисловість – на 4,5%, вся промисловість – на 8%, що свідчить про
посилення ролі непромислового споживання з одночасним послабленням ролі
пріоритетних галузей-споживачів, зокрема, легкої промисловості і
машинобудування. Сприяти підвищенню попиту останніх на хімічну продукцію
повинна державна підтримка розвитку пріоритетних галузей економіки.

З іншого боку, хімічна промисловість через свою виключно важливу роль в
міжгалузевому споживанні повинна мати випереджаючий темп розвитку в
порівнянні зі споживаючими галузями. Лише за такої умови вона здатна
забезпечити їх необхідним асортиментом продукції і конкурувати з
імпортними товарами.

Аналіз проблеми

В хімічній і нафтохімічній промисловості товарне галузеве виробництво
протягом 1997-2000 рр. зазнало спаду: 1999 р. – 92,8% (тут і надалі –
темп зростання до попереднього року), 1998 р. – 95,9%, 1997 р. – 99,8%,
1996 р. – 91%. В 2000 р. спостерігався приріст товарного виробництва в
хімічній промисловості (106,3%), проте товарне виробництво в
нафтохімічній промисловості продовжувало знижуватись (88,9%).

Хімічна і нафтохімічна промисловість України належить до найбільш
експортоорієнтованих. Протягом останніх років її обсяги експорту були
стабільно високими і не опускались нижче 75% від загальних обсягів
випуску товарної продукції. Саме експортна орієнтація галузі відіграла
вирішальну роль в уповільненні темпів спаду обсягів виробництва і стала
суттєвим буфером в умовах наростаючого розвитку кризи попиту на
вітчизняну хімічну продукцію на внутрішньому товарному ринку. Експортні
поставки дозволили втримати на багатьох діючих хімічних виробництвах
прийнятний рівень завантаження виробничих потужностей і зберегти робочі
місця. Сьогодні експорт хімічної продукції – основне джерело реальних
надходжень коштів для підприємств експортерів, він сприяє поповненню
обігових коштів і позитивно впливає на фінансовий стан підприємств. При
цьому структура експортних поставок хімічної і нафтохімічної продукції
суттєво змінилась. Основними є:

1. Наростаюче збільшення і домінування в експорті долі продуктів
неорганічної хімії (1999 р. – 36,3%). Продукція неорганічної хімії (перш
за все аміак), азотні і деякі комплексні добрива, шини дають близько 75%
вартості сукупного товарного експорту. Таким чином продовжується процес
звуження видової структури експорту, підсилюється його сировинна
орієнтація. Це свідчить про економічну неефективність структури експорту
хімічної та нафтохімічної продукції. В загальній складності хімічна
сировина і напівпродукти складають майже 80% сукупного експорту хімічної
продукції.

2. В експорті азотних добрив та інших товарних груп в 1997 – 1999 рр.
відбулось значне скорочення вартісних обсягів експортних поставок
(зокрема, в 1999р. в порівнянні з 1997р.: по карбаміду – на 50%, по
азотним добривам в цілому – на 36%), зміна країн-імпортерів, обвальне
зниження середньоекспортних цін на азотні добрива (по карбаміду з 120
$/т в 1997р. до 67 $/т в 1999р.; по аміаку – з 137 до 85 $/т). Ця
тенденція свідчить про несприятливість світової кон’юнктури стосовно
домінуючих продуктів, які експортуються з України в країни далекого
зарубіжжя. Підвищення цін на продукцію, що містить азот в 2000 р. було
пов’язане з періодичними кон’юнктурними коливаннями і змінами світового
товарного ринку і не може бути порівнюване з ціновим спадом протягом
попередніх трьох років. Окрім того, це не зніме проблему радикального
зниження собівартості азотної продукції і проведення заходів по
попередженню антидемпінгових процесів проти продукції українських
товаровиробників. Аналогічні тенденції спостерігались і в зовнішній
торгівлі шинною продукцією.

Визначимо основні причини, що викликали активізацію кризових процесів в
галузі:

1. Зміни у внутрішній ціновій політиці (зокрема, в сфері державного
регулювання) на енергоресурси (природний газ і електроенергію),
результатом яких стало наближення їх цінового рівня до світового, а по
деяким позиціям і перевищення його. Хімічна промисловість споживає понад
8% сукупних паливно-енергетичних ресурсів країни, які йдуть на
виробничо-експлуатаційні потреби, а енергетична складова собівартості
багатьох видів хімічної продукції – від 40 до 85%. Це призвело до
збільшення структурної і вартісної долі енерго- і матеріалосировинної
складової в собівартості продукції, яка виросла протягом 1995 – 1999 рр.
до 75-78%. Це зумовило зростання цінової неконкурентоспроможності
вітчизняної хімічної продукції і, відповідно, зростання частки імпорту
на внутрішньому промисловому і споживчому ринку продукції.

2. Залежність від імпорту значної частини секторів хімічного комплексу
України по широкому спектру мінеральної сировини і хімічних
напівпродуктів, відсутність реальних змін в освоєнні вітчизняної
сировинної бази через нестачу коштів, низькі темпи диверсифікації джерел
імпорту сировини. В більшості виробництв залежність від імпорту
перевищує 50% (за часткою в матеріальних затратах): азотних добрив –
95%, фосфорних добрив – 80%, шинної продукції – 65%, гумотехнічних
виробів – 56% тощо. У багатьох товарних групах існують нераціональні
зустрічні потоки імпорту і експорту, що особливо стосується
нафтохімічних вуглеводнів, виробництво яких здійснюється по
давальницьким схемам.

3. Збільшення фінансового тиску на собівартість продукції таких
складових як затрати на утримання законсервованих або виведених з
експлуатації виробництв, соціальної інфраструктури, неповна
завантаженість виробничих потужностей, високі податки на виробничу
діяльність, високі ставки банківських кредитів, що в сукупності призвело
до збільшення постійних витрат і цін на продукцію.

Пропозиції до розв’язання проблеми

Для вирішення існуючих негараздів необхідно розробити комплексний
підхід, адже багато проблем в галузі мають взаємопов’язаний характер.
Для розв’язання проблеми необхідно забезпечити структурні,
функціональні, енергетичні, сировинні та інвестиційні зміни. Цього можна
досягти завдяки законодавчому, адміністративному та бізнесовому
реформуванню. Податки мають виконувати стимулюючу роль і держава в перші
роки може надати певні податкові пільги для найбільш перспективних
підприємств для розширення ними виробництва і завоювання іноземних
ринків. Необхідним також є проведення сертифікації та стандартизації
продукції українських виробників за світовими стандартами якості.
Доцільним є виділення державою кредитів під особливо прибуткові та
надійні проекти. Ці заходи в першу чергу зможуть вирішити наступні
проблеми:

– обмеженість власних інвестиційних ресурсів підприємств, які
залишаються основним джерелом фінансування капітальних і фінансових
вкладень. При цьому вартісні обсяги фінансування інвестиційних вкладень
знижуються. Основними причинами такого стану є:

– відсутність дієвого податкового стимулювання нарощування внутрішньої
бази відтворювання капіталу і ефективного використання власних
інвестиційних ресурсів;

– фінансова нестабільність промислових підприємств, високий рівень
товарообмінних операцій, що є причиною вилучення інвестиційних
накопичень підприємств (реінвестований прибуток, амортизаційні кошти) на
поповнення обігових коштів та інших нецільових напрямків використання;

– не зваженість амортизаційної політики в Україні стосовно цілей
виробничого інвестування, яка більш зорієнтована на використання
амортизаційних коштів як об’єкту для оподаткування ніж на технічне
відновлення промислово-виробничого потенціалу;

– низький рівень залучення кредитних ресурсів. Особливо низькі обсяги
залучення довгострокових кредитних ресурсів, не дивлячись на високу
потребу в них і високу капіталомісткість хімічних виробництв;

– обмеженість прямих іноземних інвестицій в хімічну і нафтохімічну
промисловість України, які складали станом на 01.07.2000р. $152,1 млн.
за своїм характером вони є точковими і незначними за обсягами;

Таким чином, сьогодні обсяги існуючих внутрішніх і залучених інвестицій
недостатні і не забезпечують навіть критичні об’єми інвестування
відновлювальних процесів в більшості секторів. Для накопичення
внутрішніх інвестицій необхідно знизити податковий тиск, активізувати
амортизаційні накопичення і забезпечити їх цільове використання.

Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив.

Стан хімічної промисловості в Україні характеризують наступні тенденції:

– надмірність натурообмінних операцій в товарообігу хімічної продукції,
які ускладнюють фінансовий стан товаровиробників і знижують обсяги
бюджетних відрахувань (давальницькі схеми, бартер, взаємозаліки);

– зниження рівня завантаженості виробничих потужностей, що у більшості
секторів коливається від 30% до 70%. Це призводить до понаднормового
підвищення затрат енергоносіїв і матеріалів, нераціонального
використання трудових ресурсів, зростання накладних затрат;

– відсутність суттєвих структурних змін в галузевому виробництві, що
були б результатом введення в дію нових потужностей або їх
перепрофілювання. В галузі скорочуються обсяги запровадження нових
технологічних процесів.

погіршення стану виробничо-технічного потенціалу галузі, знос основних
виробничих фондів досяг 49%, машин і обладнання – 70%. Проте фактичний
моральний знос набагато вищий. Коефіцієнт оновлення основних виробничих
фондів галузі знизився в 1999 р. до 2,3%.

Тому, надзвичайно важливо здійснити вищевказані пропозиції для вирішення
тих проблем які існують в галузі. Альтернативою цьому може бути
здійснення реформування у відповідності з іншими програмами, що були й
будуть розроблені українськими та іноземними профільними інститутами та
установами.

Умовою збалансованого і ефективного розвитку промисловості є
забезпечення відтворюваного характеру капітальних вкладень в обсягах,
достатніх для здійснення як прямого, так і розширеного відтворення
основних виробничих фондів. Через наростаючий дефіцит інвестиційних
ресурсів процес відтворення набув переважно негативних змін. Основними з
них є:

– збереження значних обсягів незавершеного капітального будівництва та
невстановленого обладнання, їх частки в структурі матеріальних обігових
коштів галузі. Станом на початок 2000 року обсяги незавершеного
капітального будівництва та невстановленого обладнання складали
відповідно 764 і 151 млн. грн..

– нестача існуючих обсягів капітальних вкладень. В 1999 році обсяги
освоєний капітальних вкладень в хімічну і нафтохімічну промисловість
України суттєвим чином скоротились в порівнянні з 1996-1998 р. і склали
130,4 млн. грн.

Отже, при здійсненні змін слід користуватись саме, тими пропозиціями,
які були наведені вище. Це в свою чергу є досить обгрунтованим, оскільки
нам необхідно оживити всю галузь загалом, а не окремі її сегменти. Як
результат нам слід використовувати комплексні глобальні пропозиції які
дадуть нам змогу не лише підняти виробництво але й запустити механізм
самооновлення та саморегуляції галузі.

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

Для досягнення бажаних результатів необхідно поєднання зусиль на всіх
рівнях. Так на сьогодні в Україні окрім урядових організацій діє
асоціація хіміків, підгалузеві об’єднання, приватні організації різного
спрямування. Сьогодні реформування відносин власності – одна з головних
умов активізації промислового виробництва на етапі ринкових перетворень.
Тому першочерговими заходами державної промислової політики на
початковому етапі (2001-2005 рр.) буде завершення приватизації державних
підприємств, концентрація і зосередження контрольних пакетів акцій у
ефективних власників і стратегічних інвесторів, а також створення
фінансово-промислових об’єднань, що здатні інвестувати подальший
розвиток галузі. Вказані перетворення слід робити лише за умови
економічної доцільності, підвищення конкурентноздатності і ефективності
виробництва.

Для реалізації намічених цілей має бути забезпечена чітка координація
дій органів законодавчої та виконавчої влади за безпосередньої участі
суб’єктів господарювання та профспілок. Для цього слід врахувати
наступні пропозиції:

– максимальна орієнтація на власні можливості галузі;

– використання механізму програмно-цільового планування з врахуванням
конкретної ситуації і динаміки її зміни

– об’єднання державного впливу і підтримки з ринковими регуляторами
розвитку виробництва.

Ці складові потребуватимуть скоординованих зусиль як з боку органів
законодавчої і виконавчої влади, так і з боку товаровиробників. Держава
створює сприятливі умови для реалізації визначених цілей через
макроекономічну, фінансово-кредитну та інвестиційну політику ,введення
певних стимулюючих норм для підприємств галузі.

Необхідно проводити політику заохочення інвестицій, зокрема введення
системи помірних і стимулюючих податків, спеціальних заохочень та пільг
для реінвестицій.

Враховуючи, що головні проблеми підприємств хімічної промисловості
пов’язані з необхідністю поповнення грошових оборотних засобів,
накопиченням фінансових ресурсів для реконструкції і модернізації
виробництв, що забезпечили зниження собівартості і підвищення якості
продукції. Доцільним є прийняття Закону України “Про стимулювання
розвитку вітчизняної хімічної промисловості”. В Законі повинні бути
передбачені законодавчі норми, які б стимулювали акумуляцію
інвестиційних ресурсів в галузі і сприяли відтворенню оборотних засобів
в обсягах необхідних для нормального фінансово-економічного
функціонування підприємств

Основні положення повинні бути відображені в цільових комплексних
програмах розвитку підгалузей хімічної промисловості, інвестиційних і
інноваційних проектах, науково-дослідних і проектно-конструкторських
розробках, механізмах адміністративного реформування галузевого
управління, що будуть запропоновані як державними так і приватними
інституціями, а також закладами науки та освіти всіх рівнів.

Необхідні ресурси та умови

Щоб розв’язати існуючу проблему необхідно визначити пріоритетні напрямки
розвитку хімічної промисловості, що будуть пов’язані з пріоритетними
завданнями інших галузей промисловості, споживачів, держави. Такими
пріоритетами, що дозволять вирішити існуючі проблеми є:

1) Розширення асортименту хімічної продукції

Найбільш пріоритетними напрямками є розвиток виробництва хімічної
продукції для сільського господарства і переробних галузей
агропромислового комплексу. Необхідно забезпечити сільське господарство
засобами інтенсифікації рослинництва і тваринництва, зокрема необхідним
асортиментом мінеральних добрив і засобів захисту рослин, шинами,
полімерними та таропакувальними матеріалами. Необхідно також розвивати
виробництво хімічної продукції і матеріалів соціального споживання.
Необхідно розвивати виробництва, що є сировинною базою для легкої
промисловості (хімічні волокна і нитки, супутні речовини, хімічні
барвники), що виробляють товари побутової хімії, синтетичні миючі
засоби, лакофарбові матеріали, субстанції для фармацевтичних препаратів
тощо. Особливу увагу слід зосередити на виробництві перспективних
хімічних матеріалів, які відповідають досягненням науково-технічного
прогресу та задовольняють потреби високотехнологічних виробництв
машинобудування та інших галузей. Необхідно покращити структуру випуску
полімерів за рахунок нарощування їх прогресивних видів – поліпропілена,
поліетилена низького тиску, полімерних матеріалів конструкційного і
функціонального призначення, композиційних матеріалів, скло-, вугле-,
метало- та органопластиків. Необхідно також забезпечити розвиток
виробництва нових типорозмірів шин, прогресивних конструкцій для
літакобудування, гумових виробів широкого асортименту і підвищеної
якості.

Значною мірою цьому буде сприяти розвиток власної сировинної бази,
зокрема подальше поглиблення переробки нафти і широке використання
продуктів нафтопереробки як хімічної сировини, комплексне використання
унікальних запасів природної хімічної сировини (полі мінеральних руд,
природної сірки, ільменітів). Значна увага має бути зосереджена на
утилізації і використанні відходів вже існуючих виробництв, а також на
використанні відновленої рослинної сировини замість нафтопродуктів.
Важливим напрямком підвищення конкурентоспроможності галузі і зниження
обсягів поставки імпорту є створення замкнутих технологічних циклів на
багатьох хімічних виробництвах де є сприятливі сировинні і
техніко-економічні передумови.

2) Створення виробничо-технологічних комплексів і промислово-фінансових
груп.

Таке створення розглядається як механізм об’єднання на міжгалузевому і
галузевому рівні виробничих можливостей і науково технічного потенціалу
підприємств різної спеціалізації, підпорядкування і форм власності для
виробництва ними кінцевої продукції, ресурсозберігання і покращення умов
працевлаштування населення. На першому етапі необхідно об’єднати
виробників (імпортерів) сировини, хімічні підприємства і фінансові
установи, що спроможні інвестувати виробничі процеси, інноваційну
діяльність, впровадження нових технологій. На другому етапі доцільно
включити науково-технічні установи, реалізація розробок яких може
забезпечити зростання конкурентоспроможності хімічної продукції і
подальше підвищення ефективності технологічних процесів. Важливою
особливістю виробничо-технологічних комплексів і промислово-фінансових
груп є те, що вони завдяки об’єднанню фінансового, виробничого і
торгового капіталу активізують інвестиційні і інноваційні процеси,
будуть сприяти прискоренню структурної перебудови виробництва і
підвищення його конкурентоспроможності.

3) Розвиток зовнішньоекономічних зв’язків

Одним з провідних завдань в найближчі роки є нарощування експортного
потенціалу і забезпечення в ньому структурних якісних змін. Слід
здійснити заходи, що направлені на вдосконалення структури експорту за
рахунок скорочення вивозу сировинних і енергетичних ресурсів і
напівфабрикатів, стимулювання створення наукоємних експортоорієнтованих
виробництв, що забезпечать нарощування експорту хімічної продукції більш
глибинної переробки. Необхідно також застосувати жорсткі економічні і
адміністративні заходи по захисту і стимулюванню власних виробництв, що
спроможні випускати якісну імпортозаміщуючу продукцію. Окрім того
необхідно впровадити наступні методи захисту вітчизняних
товаровиробників:

– в галузях виробництва товарів соціального спрямування – часткове
обмеження небажаних видів імпорту через введення підвищених ставок
ввізного мита і квотування, проведення сертифікації імпортної продукції,
підтримка конкурентоспроможних виробництв, рекламна підтримка.

– розробка спеціальних програм направлених на формування експортного
потенціалу в пріоритетних для України підгалузях хімічної промисловості,
розвиток виробничої і науково-технічної кооперації, кредитні і страхові
пільги, організація участі в міжнародних виставках та ярмарках, введення
обмежень на експорт дефіцитних ресурсів.

– підготовка промислових підприємств до умов роботи в системі Світової
організації торгівлі (СОТ) та відстоювання на державному рівні інтересів
вітчизняних товаровиробників.

4) Забезпечення розв’язання екологічних проблем

На сьогодні ми маємо вичерпання запасів ряду корисних копалин,
ускладнення проблеми забезпечення водою і захоронення накопичених
відходів хімічних виробництв. Технологічна відсталість та висока енерго-
і матеріаломісткість основних хімічних виробництв погіршує стан
навколишнього природного середовища. Головними напрямками в розвитку
екологічних проблем передбачено:

– оздоровлення промислових підприємств шляхом реконструкції і технічного
переоснащення, виведення з експлуатації екологічно шкідливих виробництв,
морально і фізично застарілих технологій і обладнання;

– підвищення ефективності використання енергоресурсів і сировини за
рахунок впровадження мало- і безвідходних хімічних технологій,
впровадження технологічних процесів переробки промислових відходів;

– посилення екологічної орієнтації всіх без виключення інвестиційних
проектів галузі.

Основне завдання полягає в припиненні руйнівного впливу хімічної
промисловості на навколишнє середовище, переході до збалансованого
еколого-економічного регулювання виробництва і використання природних
ресурсів.

8. Висновки

На сьогоднішній день хімічний комплекс нараховує більше 200 промислових
підприємств і об’єднань, 26 науково-дослідних і проектних інститутів. В
галузі зайнято 350 тис. чоловік. В структурі промислового виробництва
галузь утримує 7-10%. Промисловість виробляє близько 20 тис. найменувань
різноманітної хімічної продукції, що приблизно оцінюється в 5 млрд. грн.
Серед провідних напрямків слід відзначити:

– виробництво мінеральних добрив для сільського господарства і
неорганічних продуктів;

– виробництво органічних продуктів;

– виробництво шин і гумотехнічних виробів;

– виробництво хімічних волокон;

– виробництво пластмас і склопластиків;

– виробництво кіно- фотоматеріалів та магнітних носіїв інформації

– виробництво реактивів і особливо чистих речовин

– виробництво товарів побутової хімії та ін.

Для того, щоб підвищити глобальну та регіональну конкурентоспроможність
України в хімічній промисловості треба здійснювати систему управління і
функціонування хімічної промисловості на наступних принципах:

– суттєве зниження енергомісткості галузевого виробництва;

– екологічна спрямованість всіх інвестиційних проектів розвитку галузі;
запровадження мало- і безвідходних технологій і технологічних процесів
переробки промислових відходів; виведення з експлуатації екологічно
шкідливих виробництв;

– розширення власної сировинної бази на основі залучення альтернативних
джерел коксохімічної і відновленої рослинної сировини замість
нафтопродуктів;

– забезпечення випереджаючого розвитку виробництв замкнутих
технологічних циклів як всередині України, так і з залученням виробництв
країн СНД;

– оновлення виробництва на прогресивній основі з виведенням з
експлуатації морально і фізично застарілих технологій та обладнання;

– підвищення рівня завантаженості діючих виробництв;

– виробництво продукції в обсягах, асортименті і якості, що відповідає
попиту як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках;

– оптимізації зовнішніх і внутрішніх товарних поставок на основі
підвищення конкурентоспроможності хімічної продукції і інтенсифікації
виробництва галузей-споживачів;

– досягнення рівня рентабельності і прибутковості хімічних виробництв,
що забезпечить розширене відтворення;

Незадовільний фінансовий стан підприємств є сьогодні основним фактором,
що заважає стабілізації роботи галузі. Галузь сьогодні неспроможна
самостійно вийти з кризового стану і потребує залучення для певної
частини її суб’єктів стимулюючих правових норм і сприятливого
податкового режиму. З цією метою слід ініціювати заходи по формуванню
такої політики в податковій, бюджетній, фінансово-кредитній,
антимонопольній, амортизаційній сферах, яка б забезпечила прискорений
розвиток хімічної промисловості, особливо її пріоритетних напрямків.

Необхідно створити інвестиційний потенціал, використовуючи заощадження
населення, спеціальні бюджетні і позабюджетні інвестиційні і інноваційні
фонди, ресурси пенсійних, страхових та профспілкових фондів, кошти від
реалізації продукції тощо, підвищити ефективність використання
інвестиційних ресурсів, створити сприятливі умови для залучення
інвестицій у тому числі й іноземних.

За умови здійснення всіх вищенаведених пропозицій можна очікувати
наступні результати: додатковий прибуток – $129,412 млн.; відрахування в
бюджет – $75,3 млн.; приріст валового продукту – $197 млн.; скорочення
імпорту – $269,27 млн.; приріст експорту – $584,407 млн.; створення
додаткових робочих місць – 11823

Література

Гочаров Ю., Долгоруков Ю., Бондаренко А., Про формування промислової
політики // Економіка України №3 1999 р. с.31

Ф.Заставний / Географія України Львів:1996

Нафтопереробна промисловість України: стан і перспективи // Економіка
України №7 2000 р. с.20

// Проблеми хімії №1-6 за 2001 рік

Статистичний щорічник України за 2000 рік

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019