.

Проблеми енергозабезпечення розвитку України (реферат)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1919
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми енергозабезпечення розвитку України

Енергозабезпечення усталеного функціонування національного господарства
України — не проста, хронічна і комплексна проблема, яка загострюється
внаслідок політичної нестабільності, що впливає на умови постачання
енергоносіїв з Росії. Враховуючи той факт, що енергоємність економіки
України у розрахунку витрат енергоресурсів на створення одиниці вартості
ВВП перевищує енергоємність ВВП Росії у 2,3, а країн Євросоюзу — від 5
до 8 разів, слід визнати серйозну залежність національного господарства
від наявності власних і вартості імпортних енергоносіїв. З вичерпуванням
світових енергетичних ресурсів ця проблема поглиблюється й набуває все
більшого політичного забарвлення саме тому, що енергетична залежність
містить потенціал політичного впливу з боку країн-експортерів, що
поєднує її з небезпеками національного рівня.

Водночас слід визнати, що «справедливий» у минулому розподіл
енергоносіїв між країнами пострадянського простору чи паритет у цінах за
їх транспортування й внутрішнє споживання вже неможливий, оскільки
економіки цих країн функціонують здебільшого в умовах тіньової
самоорганізації з багатьма неузгодженими мотиваціями господарської
діяльності. При цьому зневажаються не тільки соціальні чи
зовнішньоекономічні аспекти забезпечення усталеності розвитку, а й самі
основи ефективного господарювання країн-республік колишнього СРСР.
Тіньова економіка або неформальний сектор, на розмір якого суттєво
впливають «правила» господарських трансакцій (таблиця 1), у
постсоціалістичних країнах становить від 19% ВНД (Словаччина) до 67% ВНД
(Грузія), водночас ліберальні капіталістичні економіки функціонують з
тіньовим сектором на рівні 9% ВНД (США) чи 10–13% (країни ЄС).
Неформальний сектор економіки України станом на 2005 р. оцінювався
Світовим банком у 52,2% ВНД [7].

Таблиця 1. Експортно-імпортні операції України на ринку енергоресурсів
(млн дол. США)

Імпорт 2001 р. 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р.

Вугілля 287,972 207,215 449,517 900,108 713,904

Буре вугілля і торф 3,216 85 183 4,542 1,014

Кокс з вугілля, бурого вугілля і торфу 27,027 78,201 116,205 232,297
184,018

Вугілля, разом 318,215 370,416 748,722 1136,947 898,936

Нафта сирець 2105,316 2430,822 3678,415 4374,399 4600,513

Нафта перероблена із вмістом понад 70% 501,3 379,517 359,408 512,78
1131,734

Залишки нафтопродуктів 36,341 32,109 59,621 79,442 77,684

Рідкий пропан і бутан 1,134 127 330 758 49

Нафта, разом 2644,091 2969,448 4427,444 5724,621 4727,197

Природний газ 3287,822 3521,114 3190,044 3648,483 3946,004

Газ з нафтовидобутку та інші газоподібні гідрокарбони 49 349 74 1,453
6,19

Інші газоподібні продукти       1 0

Газ, разом 3336,822 3870,114 3264,044 3650,936 3952,194

Електроенергія 2,734 2,852 2,656 501 9

Імпорт разом 6301,862 7212,83 8442,866 11013,5 9587,327

  

Експорт 2001 р. 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р.

Вугілля 110,849 97,654 90,206 249,807 259,182

Буре вугілля і торф 295 418 445 416 888

Кокс з вугілля, бурого вугілля і торфу 78,137 66,766 205,792 642,353
218,909

Вугілля, разом 483,986 582,42 740,998 1308,16 1366,091

Нафта сирець 13,909 61,392 262,8 98,555 24,703

Нафта перероблена із вмістом понад 70 % 735,193 1,127,999 1,489,243
1,684,955 203,777

Залишки нафтопродуктів 73,069 69,14 88,062 114,384 133,44

Нафта разом 822,171 130,532 350,862 212,939 361,92

Рідкий пропан і бутан 6,748 8,661 14,901 25,256 33,361

Природний газ 78,693 115,74 444,552 408,211 385,243

Газ з нафтовидобутку та інші газоподібні гідрокарбони 17,163 26,58
45,694 62,601 71,263

Газ разом 102,604 150,981 505,147 496,068 489,867

Електроенергія 72,343 71,329 111,28 117,212 178,211

Експорт разом 1481,104 935,262 1708,287 2134,379 2396,089

Імпорт/експорт 4,26 7,71 4,94 5,16 4,0

Затяжна економічна рецесія 1992–1996 рр. призвела до зменшення ВВП в
Україні більше, ніж у 2,7 раза, його енергоємність збільшилася в 1,8
разів, фондомісткість — майже у 3 рази, а витрати праці — у 2,5 раза. На
тлі падіння ефективності праці та зростання прихованого безробіття
найбільш інтенсивно втрачає свій трудовий потенціал реальний сектор
економіки, зростає ділова активність у віртуальному фінансовому секторі
(кредитування, страхування й спекуляції) та апараті управління. За цих
умов обсяги державних інвестицій в основний капітал паливодобувного
сектора України постійно знижувалися. Темпи зменшення капіталовкладень,
починаючи з 1992 р., перевищували темпи падіння валового випуску.
Виникло замкнене коло: недоінвестування виробництва призводило до
падіння випуску, що, у свою чергу, спричиняло скорочення обсягів
капітальних вкладень в основні виробничі фонди та унеможливлювало
технологічні інновації. Внаслідок багатьох об’єктивних причин
(дефіцитний бюджет, значна зовнішня заборгованість, зниження регулюючої
ролі держави, необдумана лібералізація економічних відносин за
відсутності сформованого правового поля ефективних економічних
взаємодій) виникли серйозні перешкоди для подолання циклічності цього
процесу.

Демографічні процеси, пов’язані зі збільшенням частки старих пенсіонерів
у загальній структурі населення, негативно впливають на можливість
сплачування за енергоспоживання у побутовому секторі. Перспективи
покращення платоспроможного стану зростаючої частки пенсіонерів за
існуючою солідарною системою пенсійного забезпечення ненадійні. До того
ж зростає чисельність (до кількох десятків тисяч на рік) людей молодшого
віку, які від’їжджають на заробітки і постійне проживання за кордон. Ці
процеси відбуваються поки що за рахунок периферійних регіонів країни, в
яких умови виживання не залишають людям іншого вибору. Середня заробітна
плата українця становить 0,80–1,00 дол. США за годину, американця —
15–20 дол. (у 19–20 разів більше), німця з урахуванням додаткових пільг
— 30 дол., француза — 6–12 дол. за годину [6, с. 22, 35, 37]. Реальна
заробітна плата в Україні знизилась впродовж 90-х років на понад 35% [3,
с. 29], а доходи на душу населення становлять 97,5 дол. на місяць або
3,2 дол. на день [2].

Власне фінансове забезпечення інноваційних технологій видобутку,
транспортування та економії енергетичних ресурсів в Україні перебуває в
занепаді через поширення на внутрішньому ринку спекулятивних фінансових
інструментів, спрямованих на максимізацію фінансових фондів тіньового
капіталу з їхнім наступним відтоком в офшорні зони економічної
активності. Високий банківський відсоток (до 35 % річних) не сприяє
розвитку зального сектора економіки, а відсутність національних
інвестиційних інститутів та інноваційних фондів гальмує розробку і
впровадження передових технологій виробництва та обслуговування.
Відставання в цій сфері призводить до рентних зобов’язань у сфері
впровадження новітніх технологій в енергетиці. До того ж політика
стягування високого податку (20%) з доданої вартості, що нав’язується
міжнародними фінансовими кредиторами, призводить до занепаду галузей
кінцевої продукції та сприяє розвитку галузей субпродуктів, чим
забезпечує певне місце української економіки у міжнародному розподілі
праці та зумовлює механізм зняття відповідної природноресурсної ренти.
Усе це вказує на пряму залежність національної економіки від експорту
енергоносіїв та фінансових коштів із-за кордону.

Аналіз вартісного обігу (таблиця) зовнішньоторговельних операцій на
ринку енергоресурсів [8] свідчить, що імпорт енергоносіїв в Україну
впродовж п’яти років зріс у 1,5–1,7 раза, його обсяги за вартісним
показником перевищували експорт енергоресурсів від 4,0 до 7,7 разів.
Національне господарство найбільше витрачало на споживання імпортної
нафти (до 4,7 млрд дол. на рік) і газу (до 3,9 млрд дол. на рік). Проте
Україна ще має можливість експортувати кам’яне вугілля, переводячи
власні ТЕЦ на імпортне буре вугілля і кокс (рис. 2). До того ж робота
атомних енергоблоків дає можливість експортувати електроенергію та
отримувати від 70 млн (на початку 2000 р.) до 170 млн дол. (у 2005 р.)
від її продажу.

Аналіз внутрішніх можливостей розв’язання проблем енергозабезпечення
свідчить про нездатність української економіки швидко адаптуватися до
цінових кон’юнктурних змін світового енергоринку, на якому хазяйнують
впливові гравці — країни — члени ОПЕК, Росія і США.

За цих умов найрозумнішими кроками для безперебійного енергозабезпечення
розвитку економіки країн, що не мають впливу на розподіл світових
енергоресурсів, виявляються такі:

1)     диверсифікація внутрішніх джерел генерування різноманітних видів
енергії шляхом розвитку сонячної, вітрової, геотермальної енергетики і
малої гідроенергетики;

2)     диверсифікація зовнішніх джерел постачання енергоносіїв із-за
кордону за критерієм ефективності витрат;

3)     корпоратизація міжнародних енергетичних зв’язків у сфері
розвідування запасів природних енергоносіїв, вироблення, транспортування
та відновлення основних фондів постачання енергії;

4)    цільове та економне використання власних енергозапасів;

5)    збалансування витрат різних видів енергії в народному господарстві
з можливістю їх придбання за світовими цінами;

6)    заощадження та ефективне використання імпортної енергії у
виробництві та суспільному споживанні.

Успіх на цьому шляху визначається загальним станом і тенденціями
соціально-економічного розвитку України, які зумовлюють можливість не
тільки простого, а й розширеного відтворення. Ключова роль
енергоресурсів у забезпеченні цих процесів змусила постіндус-тріальні
країни переорієнтувати пріоритети свого розвитку на початку ХХІ ст. з
обмеження використання невідновлювальних природних енергоносіїв на
інтенсифікацію їх використання через зниження енергоємності випуску та
використання альтернативних джерел енергопостачання. Дотримання цього
принципу забезпечується інноваційним типом розвитку, що передбачає
якісний прорив у підвищенні ефективності ресурсокористування, зростанні
продуктивності та технологічній оснащеності економіки загалом.
Пріоритети соціально-економічного розвитку розвинених країн Європи
фокусовані на інтенсивному зростанні обсягів валових інвестицій у
збереження і покращення якості природного і людського капіталу, тобто на
збільшенні капіталовкладень у технологічне вирішення проблем вичерпності
природних ресурсів життєзабезпечення. Вирішенню цих завдань сприяє
експансія фінансового сектора економіки і сектора високотехнологічних
інформаційних послуг.

TH??

TH??

e?o?th(

оширення транснаціональних корпоративних відносин. За цих умов
усталеність розвитку забезпечується «оптимальним» розподілом світових,
зокрема енергетичних, ресурсів і прискоренням темпів зростання ВНП
розвинених країн. З позицій ефективності світової економіки
транснаціональні відносини, що збільшують корпоративні прибутки шляхом
мінімізації витрат виробництва, є носіями ефективного розподілу світових
ресурсів. Однак процеси інтеграції національних економік у світову
економічну систему через становлення таких відносин мають суперечливий
характер. З одного боку, наявність іноземних компаній у просторі
національної економіки розглядається як сприятлива можливість, що надає
доступ до новітніх технологій, нових робочих місць, сучасного
менеджменту та організації раці, а з іншого — сприймається як іноземне
втручання та обмеження позицій національного виробника на внутрішньому
та зовнішньому ринках.

Суттєве прискорення обігу світового капіталу внаслідок чергової хвилі
науково-технічного прогресу підвищило роль фінансового мультиплікатора в
процесах накопичення та перерозподілу світових енергетичних ресурсів. У
цій ситуації справжніми володарями ресурсів планети стали великі ТНК, що
контролюють 90 % світових фінансових потоків [1]. ТНК фактично
спрямовують геополітичний фокус національних інтересів країн-лідерів. Це
забезпечується будь-якими засобами впливу включаючи й військове
вторгнення в країну що має певні запаси природних енергоносіїв.
Транснаціональна корпоративна мережа, що охоплює понад 5 тис.
корпорацій, сприяє поширенню та переміщенню певних екстенсивних типів
робіт із розвинених країн і створенню нових робочих місць у країнах, що
розвиваються. Однак цей процес рідко відбувається з метою надання
безпосередньої допомоги країнам другого і третього світу, частіше — з
метою збільшення прибутків за рахунок скорочення витрат на оплату праці
та ресурсів виробництва.

Глобалізація світової господарської діяльності під контролем ТНК,
країнами походження яких є США, Японія, Великобританія, Німеччина,
Франція та інші розвинені країни, забезпечує сукупний випуск товарів на
рівні понад 40% світового ВВП, а у сфері високих технологій їх
торговельний обіг становить близько 80% світового [5, с 52-59]. Серед
наслідків цієї глибокої перебудови світового ринкового господарства є
концентрація капіталу в тих країнах, де вони приносять найбільший
прибуток, що дає їм можливість впливати на розподіл світових
енергоресурсів засобами ціноутворення на світовому ринку. Важливою
причиною прискореної експансії міжнародних корпоративних відносин у
сфері енергозабезпечення виявляється і той факт, що накопичення капіталу
в руках транснаціональних корпорацій, особливо фінансових, дає їм змогу
витрачати значні кошти на пошук нових джерел та інноваційні проекти їх
розробки, що приваблюють країни, які не здатні виділяти кошти на
дослідження. Поширення технологічних знань може відбуватись як усередині
ТНК через її філії, так і між незалежними компаніями за допомогою
придбання ліцензій і прав на використання інноваційних розробок.
Принадність останнього способу визначається ступенем ризиків іноземних
інвесторів, терміном економічного життя інноваційного проекту,
прийнятністю і простотою адаптації технології, а також бар’єрами для
входження філій, високим рівнем фінансових витрат потенційного
іноземного інвестора і певними типами ринкової конкуренції, сприятливої
для ліцензування.

Граничне збільшення світового випуску досягається переміщенням
технологій генерування енергії в напрямі капіталу або капіталу до
технологій, однак це не свідчить про паритетне зростання добробуту
залучених націй. Країна, що розробляє нові технології, безумовно
підвищує свій власний добробут шляхом вилучення монопольної ренти за
новітню технологію [4, с 128-142], або ця рента може бути стягнута
шляхом оподатковування експортних інноваційних товарів. Нерідко
максимізація технологічного рентного прибутку компанією-розробником
досягається одночасним використанням зазначених інструментів.
Конкуренція між постачальниками технічних знань призводить до зниження
обсягів технологічної енти, тому ТНК зацікавлені в контролі над новими
розробками. Отже, позитивний зв’язок присутності ТНК на технологічному
ринку зі швидким розповсюдженням новітніх технологій справедливий тільки
для ринку технологій розвинених країн, на ділі це суперечить жорстким
інтересам максимізації сукупного прибутку ТНК. Необачлива політика
деяких країн другого світу, зокрема України, у сфері реформування освіти
і фундаментальних наук може призвести до ситуації, коли зростаюча
технологічна рента стане єдиною можливістю доступу до новітніх
технологій, а саме генерування, транспортування та збереження енергії. У
цьому випадку проникнення і зростаючий вплив ТНК на всі сторони
суспільного, політичного й економічного життя технічно відсталих країн
будуть об’єктивно обумовлені нав’язаними вигодами від отримання
цивілізаційних винаходів, зокрема щодо генерування нових видів енергії,
засобів транспортування та енергозбереження.

Постулати економіки природокористування твердять, що світовий добробут
збільшується ляхом конкурентного вилучення невіднов-лювальних
енергетичних ресурсів добре інформованими власниками. З цього боку
транснаціональні корпорації мають також певні переваги в доступі до
світових природних енергетичних ресурсів. Ні країна, що володіє
ресурсами, ані країна, що їх використовує, не одержують особливої вигоди
від будь-якої довгострокової програми розробки енергоресурсів.
Ефективність програми видобутку вимагає надання власнику максимальної
ренти, пов’язаної з обмеженістю певного ресурсу. Якщо природні родовища
неоднорідні за якістю або місцем розташування, то власники можуть також
одержати диференціальну ренту за кращі якість чи розміщення об’єкта. У
разі проникнення іноземних інтересів до сфери розподілу та використання
національних природних ресурсів, ТНК є стороною угоди з урядом, але її
мало хвилює ефективність програми видобутку. Головний інтерес корпорації
зосереджений на будь-якій ренті, яку можна стягнути з нації, що володіє
енергетичними ресурсами. Аналогічно поводиться й країна, яка
використовує есурс, якщо вона є прародичкою ТНК. Для країн — власників
ресурсу проблема полягає в повноті вилучення всіх видів ресурсної ренти
на рівні, що передбачає нормальний прибуток ТНК. Досягнення цієї мети
здійснюється через застосування таких ефективних інструментів державної
політики як запит «безкоштовних» акцій для уряду від початку дії
проекту, залучення місцевих підприємств у відповідні партнерські
відносини, впровадження певної схеми оподатковування чи, в особливих
випадках, націоналізація проекту. Проте національна політика,
орієнтована на цілі підвищення глобальної ефективності* за допомогою
діяльності ТНК, відрізняється від тієї, що декларує національні
пріоритети добробуту. Тому країни, як правило, не можуть коректно
оцінити взаємозалежний ефект від впровадження тієї чи іншої національної
політики, і не існує ніяких гарантій у практиці ділових операцій і
торгівлі, що могли б призвести до консенсусу політик, що максимізують
сукупний добробут.

Отже, потенціал вирішення проблем енергозабезпечення перебуває в тісному
взаємозв’язку з можливістю забезпечити інноваційний розвиток економіки
задля ефективного та економного використання наявних та імпортованих
енергетичних ресурсів. Пріоритети впровадження економіки знань в Україні
з урахуванням фінансово-технологічних чинників енергозбереження такі:

1.  У фінансовій сфері забезпечення енергетичної безпеки:

1.1.   Становлення цивілізованого ринку державних і корпоративних цінних
паперів суб’єктів господарювання, видобутку, генерування,
транспортування та розподілення енергії.

1.2.   Формування ефективної банківської системи кредитування
енергетичного сектора економіки з залученням внутрішніх заощаджень
населення.

1.3.   Формування секторального інноваційного фонду із суворим контролем
інноваційно-інвестиційної діяльності у сфері енергозбереження.

1.4.   Забезпечення мотивацій і прибутковості інноваційного розвитку
енергетичного сектора засобами фіскальної (податкові пільги і
послаблення) та монетарної (ринковозважений курс національної валюти)
політики.

2.  У технологічній сфері забезпечення енергозбереження:

2.1. Концентрація зусиль на відновленні науково-технічного потенціалу
шляхом підготовки висококваліфікованих кадрів в галузі новітніх
технологій виробництва і послуг енергопостачання та збуту енергоносіїв
на внутрішньому і зовнішніх ринках.

2.2.   Розвиток паритетних корпоративних відносин між країнами
постачальниками і споживачами енергії в галузі фундаментальної науки і
прикладних технологій.

2.3.   Захист інтелектуальної власності на засадах становлення
легітимної бази прав приватної власності на наукову розробку й
удосконалення технологій.

2.4.   Розвиток наукових досліджень, спрямованих на зниження
енергоємності (питомих витрат природних енергоносіїв) та створення
технологічних рішень для використання альтернативних джерел
енергогенерації.

2.5.    Маркетинг технологічних інновацій в нергетичному секторі
розвинених країн з метою оптимізації розміру технологічної ренти.

* Треба відзначити, що термін «глобальна ефективність» не є синонімом
«глобальному добробуту», яким оперують західні економісти, прибічники
глобалізації світової економіки.

Література

Лесков Л. В. Глобальный кризис: апокалипсис или новый виток эволюции //
Экономическая теория на пороге ХХІ века — 3 / Под ред. Ю. М. Осипова, Е.
С. Зотовой. — М.: Юристъ, 2000. — С. 347-362.

Сергієнко О. Макроекономічні проблеми виробництва ВВП України //
Персонал. — 2006. — № 10. — С. 6–12.

Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / За ред. С. І. Дорогунцова.
— Київ: РВПС України НАН України, 2000. — Т. 1. — С. 29.

Україна у вимірі економіки знань / За ред. В. М. Гей-ця. — К.: «Основи»,
2006. — С. 128-142.

Caves R. E. Multinational Enterprise and Economic Analyses. — Cambridge:
Cambridge University Press, 2001. — P. 52-59.

Thurov L. C. The Future of Capitalism: How Today’s Economic Forces Shape
Tomorrow’s World. — New York: Penguin Books, 1996. — P. 22, 35, 37.

World Bank, 2005 (http://www.doingbusiness.org/ExploreEconomics/default.
aspx?economyid=1-156)

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019