.

Природний приріст населення (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 7464
Скачать документ

Курсова робота

з курсу:

«Розміщення продуктивних сил»

на тему:

„Природний приріст населення”

ПЛАН

ВСТУП

Кількість населення Землі, його природний та механічний рух.

Динаміка чисельності населення.

Демографічна політика, криза і демографічний вибух.

Відтворення населення.

Статево-віковий, етнічний, релігійний склад (структура) населення.

ВИСНОВОКВСТУП

Дослідження прямих і зворотних зв’язків, які відбуваються у процесі
формування народонаселення в умовах конкретного навколишньою середовища,
а також причин, які змінюють поведінку населення у різних
соціально-економічних ситуаціях, — предмет вивчення екології
народонаселення (складова частина соціальної екології). В ній виділяю І
ь екологічні, демографічні, медико-біологічні, психологічні,
соціально-гігієнічні економічні та інші особливості того чи іншого типу
довкілля.

Усі ці елементи впливають, на характеристику народонаселення внаслідок
його однорідності У цьому плані можливим є не тільки пристосування
зовнішніх умов до потреб населення, але й можливість
соціально-біологічної адаптації населення до середовища конкретного
регіону, враховуючи рівень лою розвитку, регіональну специфіку і т. ін.

Щоб краще зрозуміти всі ці питання, важливо розглянути демографічний
аргумент сучасного світу й особливості розселення людства.
Соціально-економічні зміни, які відбувалися після другої світової війни,
значно вплину їй .ш хід етнодемографічних процесів у світі Проблеми
народонаселення починають відігравати все більшу роль у внутрішній і
зовнішній політиці міцних держав світу. Ці питання стали у центрі увага
діяльності багатьох міжнародних організацій, у тому числі й Організації
Об’єднаних Націй, як;І піднесла ці питання до числа глобальних проблем
сучасності.

1. Кількість населення Землі, його природний та механічний рух.

Сукупність людей, які проживають на певній території, становить її
населення. Воно вивчається багатьма науками. Так, демографія досліджує
закономірності відтворення населення та окремих його груп шляхом аналіз
природного руху та змін статево-вікової, шлюбної та сімейної структур.
Етнографія — побутові та культурні особливості життя народів. Географія
паса Іення вивчає особливості розміщення населення та поселень на земній
кулі залежно від природних особливостей та суспільних умов його
існування.

Головними напрямками досліджень географії населення є вивчення його
регіональних кількісних характеристик; відмінностей статево-вікового,
соціального, етнічного, релігійного складу; особливостей розселення і
сучасного стану урбанізації, якості та характеру використання трудових
ресурсів у країнах і регіонах.

Нині населення світу становить понад 6 млрд., чоловік. Воно постійно
зростає за рахунок відтворення.

Відтворення (природний рух) населения — це сукупність процесів
народжуваності і смертності, які визначають розміри природного приросту.
Від динаміки природного приросту залежить характер безперервного
відновлення людських поколінь.

Природний приріст — це перевищення народжуваності над смертністю
(обчислюється на 1000 жителів на рік). Він може бути додатним у разі
перевищення народжуваності над смертністю і від’ємним, коли смертність
більша від народжуваності, або нульовим, коли ці показники мають
однакове значення.

Залежно від соціально-економічних умов життя людей, співвідношення
показників народжуваності, смертності та природного приросту складається
по-різному. Для населення країн, що перебувають на низьких рівнях
економічного розвитку, характерні високі показники народжуваності і
смертності, а відтак — низький природний приріст. Епідемії та стихійні
лиха ще більше погіршують ситуацію. З початком тих чи інших
суспільно-економічних перетворень поліпшується якість життя, кращим стає
медичне обслуговування, і це сприяє істотному зменшенню показників
смертності. З розвитком процесів індустріалізації та урбанізації
починають зменшуватися і показники народжуваності. Кожному з етапів
перебігу цього демографічного переходу притаманна своя ситуація у
відтворенні населення. В наш час у світі переважають два типи
відтворення населення. Для першого типу характерні порівняно невисокі
показники народжуваності, смертності й природного приросту (до 12
чоловік на 1000 жителів). Як наслідок — велика частка старших вікових
груп у структурі населення. Цей тип характерний для більшості країн
Європи, Північної Америки. Другий тип відтворення властивий країнам
Азії, Африки та Латинської Америки. Для нього характерні порівняно
високі показники народжуваності, стабільні на певному (часто низькому)
рівні показники смертності та високий природний приріст (понад 12
чоловік на 1000 жителів). У цій групі висока частка молодших вікових
груп у структурі населення. Так, природний приріст населення в
розвинутих країнах Західної Європи та Північної Америки становить
відповідно 3 і 5 чоловік на 1000 жителів, тоді як, наприклад, у країнах
Південної Азії — 22, Центральної Америки — 31 чоловік на 1000 жителів. У
середньому за рік населення Землі зростає на 90 млн. чоловік, насамперед
за рахунок країн, що розвиваються, які дають понад 90 % щорічного
приросту населення.

До XVIII ст. зростання кількості населення світу залежало здебільшого
від біологічних процесів. Пізніше на перший план вийшли
соціально-економічні чинники, і з того часу населення Землі почало
зростати швидкими темпами. За прогнозами спеціалістів ООН, до кінця
наступного століття кількість населення на планеті ще більше зросте і
стабілізується на рівні близько 10 млрд. чоловік Швидкі темпи зростання
приросту населення дістали назву демографічного вибуху й перетворилися в
одну з глобальних проблем людства. Розв’язання цієї проблеми вбачається
у проведенні певної демографічної політики —системи адміністративних,
економічних, пропагандистських та інших заходів, які здійснюються
державою з метою врегулювання передусім народжуваності. В

країнах з першим типом відтворення населення державні заходи спрямовані
на збільшення народжуваності та природного приросту, а в країнах з
другим типом — навпаки, на скорочення. Так, у багатьох європейських
країнах (ФРН. Нідерланди, Швеція тощо) запроваджують грошові субсидії,
певні міри соціального захисту та стимулювання, інші заходи
соціально-економічного характеру для підтримки сімей та жінок, які мають
дітей. А в Китаї, навпаки, державного значення набула політика
стримування народжуваності шляхом їі обмеження.

Кількість населення світу та його середньорічний приріст зображено

Природній рух населення — це зміна чисельності та складу населення
внаслідок народжуваності й смертності без урахування механічного
переміщення. Природний рух населення характеризується абсолютними та
відносними показниками. Серед абсолютних показників основним є природний
приріст (спад) населення, серед відносних — коефіцієнт природного
приросту (відношення абсолютного рівня природного приросту до середнього
показника населення за конкретний період); його обчислюють і як різницю
між загальними коефіцієнтами народжуваності та смертності (зазвичай у
проміле). Коефіцієнт природного приросту може мати позитивне, негативне
і нульове значення, характеризуючи відповідно збільшення, зменшення або
незмінність чисельності населення території з огляду на різні поєднання
народжуваності І а смертності. У 1995—2003 p.p. величина загального
коефіцієнта природного приросту населення земної кулі за рік складала
17,3%, до кінця століття вона становитиме приблизно 14%. Показники
природного руху населення в різних країнах неоднакові. У більшості країн
Азії, Африки та Латинської Америки коефіцієнт природного приросту на
початку 90-х pp. перевищував 20°« Найвищий середньорічний приріст
населення характерний для більшості арабських країн Азії та Африки.
Рівночасно для багатьох країн Європи та Північної Америки характерні
низькі темпи природного приросту населення.

Народжуваність населення — це процес дітонародження в певному поколінні
людей або в сукупності поколінь — населенні. Для характеристики
народжуваності використовується система показників:

загальний коефіцієнт народжуваності (число народжених живими на 1000
жителів, що вимірюється проміле);

вікові коефіцієнти народжуваності (число народжених живими \ матерів
певного віку на 1000 жінок того ж віку);

сумарний коефіцієнт народжуваності, що розраховується як сума однорічних
вікових коефіцієнтів народжуваності, поділена на 1000 (тобто з
розрахунку на одну жінку), та ін. У і 985—1990 pp.;

загальний коефіцієнт народжуваності в світі становив 27,1% (I960—1965
pp. — 35,6%), в Африці — 44,7, Латинській Америці — 29.1. Північній
Америці — 15,0, Азії — 27,6, Європі — 13,0, Австралії та Океанії 20.1%.
У більш розвинених регіонах він становив 14,6, у менш розвинених 31.0%.

Смертність населення — процес вимирання покоління. Це масовий процес, що
складається з множини одиничних смертей, які настають у різному віці та
визначають у своїй сукупності порядок вимирання реального або
гіпотетичного покоління. Смертність характеризують такі показники:
загальні коефіцієнти смертності (тобто число померлих із розрахунку на
1000 осіб), віковий коефіцієнт смертності, показник дитячої смертності з
розрахунку на 1000 новонароджених тощо. Майже для всіх країн є
характерною досить однорідна структура причин смертності: на першому
місці серцево-судинні захворювання. потім — новоутворення, переважно
злоякісні, і нещасні випадки. Досить високою є частка хвороб органів
дихання (переважно у дітей і людей похилого вік}’) та органів травлення.
У 1995—2003 pp. смертність у світі становила 3,45%, в Африці —6,2%,
Латинській Америці — 3,55, Північній Америці 1,81, Азії — 3,48, Європі —
1,72, Океанії — 2,51; у більш розвинених регіонах — ! ,89, менш
розвинених — 3,9%.

2. Динаміка чисельності населення

Динаміка чисельності населення на Землі звичайно визначається
відношенням показників народжуваності і смертності. В ряді країн

світу на зміну чисельності населення суттєво впливають міграційні
процеси. У деяких країнах в окремі роки значення їх більше, ніж
природного приросту або зменшення населення. Наприклад, у середині XIX
сторіччя еміграція у США, Канаду, Австралію і Нову Зеландію була вище,
ніж природний приріст. Аналогічну картину відзначено в Ізраїлі у 60—80-і
роки XX сторіччя. В Ірландії, навпаки, через еміграцію населення
скоротилось з 6,5 мли \ 1841 році до 2,9 мли. чоловік у 1966.

Прискорений ріст чисельності населення Землі — основна особливість
демографічного процесу післявоєнного періоду. Як причини цього явища?

Як показують дослідження, протягом багатьох тисячоліть кількість
населення земної кулі зростала повільно. Це можна пояснити низьким
рівнем розвитку виробничих сил і великою залежністю від природи на
ранніх етапах її розвитку.

У стародавні часи і в період середньовіччя народжуваність була майже
скрізь близькою до фізіологічного максимуму, але високою була і
смертність Це зумовлювало або відсутність, або Незначний приріст
населення (епідемії, голод, війни та ін.).

За розрахунками вчених, до кінця палеоліту (приблизно 15— 16 тис. років
тому) чисельність населення Землі досягла близько 3 млн. чоловік.

З розвитком виробничих сип, переходом до землеробства і скотарств;)
суттєво зменшився вплив природного середовища на людину. (Був зроблений
поштовх до зростання чисельності населення, внаслідок чого 4—5 тис.
років тому населення Землі складало орієнтовно понад 25 млн. чоловік, а
3 тис. років тому — понад 50 млн. (С. І. Брук, 1986). Основна частина
населення в той період розміщувалась у центрах стародавньої цивілізації
— у Стародавньому Єгипті, Дворіччі, на Індо-Ганзькій низовині, у долинах
Хуанхе та Янцзи. оазисах Середньої Азії.

Подальший інтенсивний ріст населення пов’язаний з використанням металів
для виготовлення засобів виробництва, удосконаленням засобів
землеробства і скотарства, застосуванням нових важливих технічних
винаходів. Спеціалісти вважають, що на Землі жило 150— 250 млн. чоловік
(чисельність населення за 1000 років збільшилась у 3—5 разів). Причому
люди розміщувалися вкрай нерівномірно: 2/3 усього населення світу жило в
Азії. Найбільші скупчення його виникли в Китаї (50 млн. чоловік),
країнах Південноазіатського субконтиненту (35 млн.) і в Римській імперії
(48 млн.). На гой час в Америці, Австралії з Океанією та на території
колишнього Радянського Союзу проживало менше 6% населення планети.

За 19 сторіч нашої ери чисельність населення Землі зросла в 9,6 раза,
причому за 15 сторіч — лише у 2,5 раза, а за останні 4 — у 3,8. Варто
зазначити, що в окремі сторіччя через страшні епідемії чисельність
населення в окремих районах не тільки не зростала, а навіть
зменшувалась.

За перші 1000 років нашої ери населення Землі збільшилось усього в 1,5
раза, а в Європі залишилось без змін. Основна частина населення, як і
раніше, мешкала в Азії (135 млн. чоловік, або понад 55% людства). Значна
частина населення Азії була зосереджена в Китаї, Індії, Турції, Ірані,
Японії; в Європі у Франції, Італії; Іспанії; в Африці — в Єгипті і
Нігерії.

За наступні 500 років чисельність людства зросла в 1,6 раза. Особливо
швидко зростало населення в Європі і Росії (більш ніж у 2 рази), на
Азіатському континенті, особливо в Японії (з 4,5 млн. в 1000 році до 17
млн. у 1500 році) Чисельність населення Африки за цей час майже не
змінилась.

Темпи приросту населення стали помітно зростати з XVI сторіччя, особливо
в країнах капіталізму, де з ростом промислового виробництва, розвитком
сільського господарства, значно збільшилось виробництво продуктів
харчування, значних успіхів досягла медицина. Все це не могло не
позначитись на демографічній ситуації в регіонах.

Особливо різко збільшився приріст населення у другій половині XVI
сторіччя в зв’язку промисловою революцією у ряді західноєвропейських
країн

Так, якщо в період з 1500 до 1750 року населення збільшилось менш ніж на
300 млн. чоловік (щорічний приріст 2%), то за 150 років (з 1750 по 1900
рік) — на 910 млн. чоловік (приріст 4% на рік), при цьому в другій
половині XIX сторіччя приріст населення досяг 6% за рік (різке зниження
дитячої смертності при стабільній народжуваності).

За чотири сторіччя (1500—1900 роки) суттєво змінилася географія
населення. Після великих географічних відкриттів значно зросли
еміграційні процеси, особливо в Австралію й Америку. Так, при загальному
зростанні чисельності населення у світі за цей період у 3,8 раза
населення Австралії Збільшилось у 19 разів, Америки — в 10,4 раза.
Населення Росії і Західної Європи за Цей період збільшилось у 8,1 і 4,1
раза відповідно. Водночас в А лі в 3,4, а в Африці — тільки я 2,4 раза
(за рахунок інтенсивного вивозу мільйонів рабів работоргівцями).

У 1900 році в Китаї і країнах Південноазіатського субконтинентах
проживало 765 май. чоловік (47% усього населення Землі), далі за
чисельністю населення йшли Росія — 130 мли., США — 76 млн.,

Японія — 45 млн., Німеччина — 43 млн., Франція — 41 млн. та Індонезія 38
млн. чоловік.

У великих країнах Латинської Америки — Бразилії і Мексиці проживало
відповідно 18 і 13 млн. чоловік.

У XX сторіччі населення Землі збільшилось більш ніж на 3 млрд., чоловік.
тобто майже в 2,9 раза. Найшвидше воно зростало в Латинській Америці (в
6,1 раза) та Африці (в 4,7 раза), найповільніше в Західній Європі (в 1,7
раза), колишньому Радянському Союзі (в 2,1 раза). Причина цього —
міграції. Вони значно прискорили зростання населення в Західній півкулі,
Австралії і Новій Зеландії. Мали значення і наслідки двох світових війн,
особливо згубних для країн Західної Європи і колишнього радянського
Союзу. Демографічне становище СРСР погіршилось ще й унаслідок
громадянської війни І а проведення масових репресій у роки сталінізму.
Найзначнішим був природний приріст населення у країнах третього світу.
Тут показник був значно вищим. ніж у розвинутих країнах.

Про значне прискорення темпів приросту населення Землі протягом історії
свідчать такі факти. За останнє століття населення збільшилось у 18
разів. При цьому для першою його подвоєння потрібно було 600 років, для
другого — 230. для третього — понад 100 років, а для останнього — всього
понад 40 років. На сьогодні чисельність населення Землі більш ніж 5
млрд. чоловік, вона продовжує зростати.

Розміщується населення по території Землі вкрай нерівномірно. Після
другої світової війни стали незалежними понад 230 держав. У семи країнах
з населенням понад 100 мли. чоловік кожна (Китай — понад 1 млрд. чоловік
Індія, СНД, США, Індонезія, Бразилія, Японія) живе понад 60%
всього населення планети. В десяти країнах з населенням від 50 до 100
млн. чоловік понад 2096. Таким чином, у 57 великих державах світу мешкає
понад 9596 населення Землі, а в 38 невеликих •— всього понад 1 млн.
чоловік.

З 1950 по 1983 рік населення світу збільшилось на 2133 млн. чоловік, або
на 84,4%, у тому числі населення Латинської Америки — на 136,4; Африки
на 135,5; Азії — на 94,7; Австралії й Океанії — на 89,6; Північної
Америки на 55,8; колишнього Радянського Союзу — на 51,4; Західної Європи
— на 24.7 Середньорічний приріст населення планети склав 64,6 млн.
чоловік, у тому числі в 50-і роки — 53,3, в 1960-і — 66,7, в 1970-і —
70,3 і в 1980—1983 — 76,8 млн. чоловік. У 1987 році населення Землі
досягло 5 млрд., чоловік. Для порівняння відзначимо, що в перші чотири
десятиріччя XX сторіччя середній приріст населення складав 16,6 млн.
чоловік на рік,

Відзначимо також, що наприкінці XIX —на початку XX сторіччя найбільший
приріст населення спостерігався: в Європі (висока народжуваність при
відносно низькій смертності). У перші два десятиліття XX сторіччя такий
тип відтворення населення спостерігався вже і в ;більшості країн
Латинської Америки. В Європі в той же час значно знизилась
народжуваність при незначному зменшенні смертності. В країнах Азії й
Африки у зв’язку з високою смертністю (не зважаючи на високу
народжуваність) приріст населення був незначним. Голод і смерть
(особливо дітей до одного року) забирали мільйони чоловік.

Після закінчення першої світової війни починається демографічний вибух у
країнах третього світу Африки й Азії.

Світова економічна криза 30-х років і підготовка до війни в Німеччині,
Італії, Японії, воєнні дії в Ефіопії, Китаї та Іспанії призвели до
суттєвого (до 1%) зниження приросту населення. У деяких розвинутих
країнах Європи відзначалося явище депопуляції (кількість смертей
перевищувала народжуваність). На третину знизились темпи зростання
населення у США та Азії, Ці процеси не торкнулись тільки країн
Латинської Америки, де приріст населення становив близько 1,8% на рік.

Друга світова війна завдала воюючим країнам страшних збитків. Величезні
людські втрати і зменшення народжуваності призвели до Того, що планета
недолічила, за дуже скромними підрахунками, 175 млн. чоловік. У 40-і
роки світовий приріст населення зменшився до 1% на рік, а в Європі — до
0,3%, І тільки у 1947 році чисельність населення досягла тут довоєнного
рівня, а в Радянському Союзі — тільки у 1955 році (у зв’язку з
максимальними жертвами у Великій Вітчизняній війні).

Дещо скоротився приріст населення Азії та Африки. Тільки в країнах
Америки й Австралії, яких практично не торкнулась друга світова війна,
чисельність населення стала зростати прискореними темпами.

3. Демографічна політика, криза і демографічний вибух.

Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів І я
інших соціальних інституцій з метою збереження або зміни наявних
тенденцій у демографічних процесах. Демографічна політика може
розглядатись у двох напрямах: у царині народжуваності та смертності.
Політика в царині смертності зазвичай є складником соціальної політики
щодо охорони здоров’я населення Заходи в царині народжуваності можуть
бути спрямовані на підвищення її. збереження на існуючому рівні або
зниження. Більшість країн світу має такі спільні цілі: зменшити приріст
населення, поліпшити здоров’я й харчування, збільшити технічні
потужності й ліквідувати бідність. Планування сім’ї, як засіб
регулювання чисельності всього населення, прийнято урядами декількох
країн Китаю, Індії, Індонезії, Шрі-Ланки та ін. Таїланд успішно знизив
приріст І! 3,10/о у 1980-х pp. до 1,9% у 1990—2001 pp. А втім, уряди
деяких країн І католицька церква до ідеї регулювання приросту населення
ставляться негативно.

Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населення, що
загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії
людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті
голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень
смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і
регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний
процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислове розвинених
країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від
необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної
демографічної кризи.

Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростання світового
населення. Почався він у 1950-х роках. Коли зниження смертності значно
випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного
збільшення чисельності населення, неузгодженого з об’єктивними вимогами
соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень
над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі
темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються
темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та
Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу),
демографічний вибух цих країнах перетворюється на світовий. За
демографічного вибух середньорічний приріст населення перевищує
1,8—2,0%.

Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвитком демографічного
переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності
відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем
основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного
переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли
він. як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго
зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах,
що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на
подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес
демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану,
характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах
світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що
розвиваються, — не раніше середини XXI ст.

4. Відтворення населення.

Відтворення населення — процес збереження в часі та просторі
конкретно-Історичної міри даного населення, його кількості та якісного
складу. Воно являє собою процес неперервного відновлення поколінь людей
внаслідок взаємодії народжуваності та смертності. Для кількісної
характеристики відтворення населення користуються показниками режиму
відтворення населення, серед яких найбільш узагальнений —
нетто-коефіцієнт (Р) відтворення населення (характеризує міру заміщення
одного покоління наступним). Відтворення населення буває:

простим, коли кількість населення не змінюється (кількість народжених
дорівнює кількості померлих, а нове покоління дочок заміщає покоління
матерів або відповідно сини — батьків); вікова структура в різних
країнах з різними типами його відтворення дуже різна

розширеним, коли населення збільшується (Р, більше 1);

звуженим

У Європі нетто-коефіцієнт відтворення населення менше 1, тобто не
відбувається навіть простого заміщення поколінь. В Азії, Африці,
Південній Америці та Австралії має місце розширене відтворення
населення, у Північній Америці та Східній Азії (Японія) — звужене.

Демографічний перехід — концепція, що застосовується в сучасній
демографії для пояснення типів відтворення населення. Цей термін
запропонував 1945 р. американський демограф Ф. Наутстайн.

Наприкінці XIX ст. було встановлено, що рівні народжуваності та
смертності людей зумовлюються не біологічними законами, а
соціальними умовами Вирізняють чотири фази демографічного переходу,
кінцева межа якого — стабілізація населення. В першій фазі, яку до
середини XX ст. завершили промислове розвинені країни, зниження
коефіцієнта смертності випереджає зниження коефіцієнта народжуваності,
завдяки чому коефіцієнт природного приросту населення зростає до
найвищого значення. У другій фазі коефіцієнт смертності знижується далі
та досягає найменшого значення, але коефіцієнт народжуваності знижується
ще швидше, і приріст населення поступово сповільнюється. Для третьої
фази характерне підвищення коефіцієнт смертності, обумовлене
демографічним старінням, з одночасним сповільненням зниження
народжуваності. Врешті-решт коефіцієнт народжуваності наближається до
рівня простого відтворення населення, а коефіцієнт смертності
залишається нижчим від цього рівня, оскільки вікова структура ще не
стабілізована і має побільшену частку вікових груп із низькою
смертністю. В четвертій фазі коефіцієнт смертності підвищується,
зближуючись й коефіцієнтом народжуваності, процес демографічної
стабілізації закінчується. Економічно розвинені країни у 80-х pp. були
близькі до завершення третьої фази демографічного переходу, тоді як
більшість країн, що розвиваються, знаходяться в першій — на початку
другої фази.

Теорія демографічного переходу корисна для вивчення деяких історичних \
мов, але нею не можна пояснити всі випадки зміни населення.

5. Статево-віковий, етнічний, релігійний склад (структура) населення.

Співвідношення чоловіків і жінок віддзеркалює статевий склад (структуру)
населення. В цілому у світі чоловіків більше, ніж жінок, переважно за
рахунок країн Азії. Приблизно в половині країн світу жінки кількісно
переважають над чоловіками. Це пояснюється тим, що середня тривалість
життя жінок на 5-8 років більша, ніж чоловіків. У деяких країнах
переважання жінок є результатом Другої світової війни та сучасних
воєнних конфліктів. Але з появою нових поколінь розрив у співвідношенні
чоловіків і жінок поступово скорочується.

Кількісне переважання чоловіків над жінками спостерігається в країнах,
де становище жінок історично було несприятливе (ранні шлюби, численні й
ранні народження дітей), а також у тих країнах, де великий приплив
чоловічої робочої сили. Найбільше кількісне переважання чоловіків в
Індії та Китаї.

Віковий склад населення залежить від показників народжуваності,
смертності та природного приросту. Тому основні типи вікового складу
населення на початку 90-х років XX ст. загалом відповідають типам його
відтворення.

Статевий склад населення — співвідношення чисельності чоловіків і жінок
у складі населення. Формується під впливом процесів народжуваності,
смертності, міграцій і війн (оскільки втрати у війнах особливо значні
серед чоловіків). У цілому чисельність чоловіків на Землі перевищує
чисельність жінок на 33,9 млн.. У 101 країні світу більше жінок, у 84 —
більше чоловіків, > 24 їх кількість приблизно однакова. Як і інші
демографічні показники, статева структура неоднакова в розвинених
країнах і тих, що розвиваються (в перших частка чоловіків становить
48,2%, у других — 50,9%). Чисельність чоловіків перевищує чисельність
жінок у переважній більшості азійських країн. В Індонезії, М’янмі,
В’єтнамі, Японії чоловіків менше, ніж жінок. Переважання чисельності
чоловіків у багатьох азійських країнах пояснюється способом їх життя. У
країнах Південної Азії та в Китаї чоловіків на 63,4 млн.. більше, ніж
жінок (у тому числі в Китаї на 31,2 млн.., в Індії — на 24,4 млн., в
Пакистані на 4,5 млн., в Бангладеш — на 2,8 млн.). В Африці в цілому
чисельність чоловіків і жінок приблизно однакова, але в країнах
Північної Африки, де панує іслам, чоловіків більше, ніж жінок (у Лівії
вони становлять 53,0% населення, в Єгипті — 50,9, в Тунісі — 50,4%). В
Латинській Америці чисельність чоловіків І жінок також приблизно
однакова. У Європі чоловіків дещо менше порівняно з жінками. Такі
тенденції характерній для Північної Америки. В Австралії І а Океанії
дещо переважають чоловіки. У більшості країн на 100 дівчаток
народжується в середньому 104—107 хлопчиків. Але вища смертність серед
хлопчиків приводить до того, що у віці 15—20 років числове
співвідношення між статями вирівнюється. Вища смертність чоловіків
похилого віку впливає на статеву структуру. В деяких азійських країнах
(Індії, Пакистані, Бангладеш та Ін.) середня тривалість життя у жінок на
0,5—2,2 року менша, ніж у чоловіків, що також порушує статеву структуру
населення. Слід зазначити, що причини диспропорції статей у населенні
різних країн ще й досі остаточно не з’ясовані

Вікова структура населення — розподіл його за віковими групами І
віковими контингентами з метою вивчення демографічних і
соціально-економічних процесів. У віковій структурі населення зазвичай
розподіляється за однорічними або п’ятирічними групами. Для оцінки
загальних структурних зрушень застосовують і розподіл на три вікові
групи: 0—14 років, 15—59 років, 60 років та більше. У міжнародних
порівняннях застосовують поділ населення на дві групи: до 14 років,
15—64 роки. Графічно вікова структура населення зображується віковою
пірамідою: по горизонталі відкладаються пропорційні чисельності (частки)
окремих вікових груп, а по вертикалі — вік. У 1998 р. в світі
спостерігалася така вікова структура населення: до 14 років — 32,0, 15
64 роки — 61%; у країнах із високим доходом відповідно — 20,5 і 66,8%; v
країнах із середнім доходом — 36,2 і 58,7%; у країнах із низьким доходом
33,5 і 60,0%.

За даними ООН, частка людей у віці 65 років та більше в населенні світу
зросла з 5,1% 1950 р. до 6% 1990 р. В окремих частинах світу процес
старіння відбувається по-різному. Він найчіткіше проявився в Європі
(частка осіб старшого віку збільшилася з 8,7% 1950 р. до 13,5% 1998 р.).
В інших регіонах світу становить: Латинська Америка — 5%, Океанія — 9,
Австралія та Нова “Зеландія — 10,9, Африка — 3,0, Азія — 5,0% .

Статево-вікова структура населення — важливий економі ко-демографічний
показник, який дає змогу прогнозувати кількість населення і, відповідно,
трудові ресурси.

Етнічний склад населення світу — результат довготривалого історичною
процесу.

Етнос (етнічна спільність) — стійкий соціальний вид угруповання людей,
що виник історично і представлений плем’ям, народністю, нацією.

Єдності етносу надають такі спільності, як мова, територія,
господарювання, культура й побут, релігійна, расова, державна
приналежність, історична доля. Зрозуміло, що розвиток цивілізації,
взаємодія етносів змінюють ці ознаки Залежно від національного складу
населення країни поділяються на однонаціональні та багатонаціональні.
Переважають багатонаціональні країни, з-поміж яких найбільшими є Індія,
Китай, Пакистан, Індонезія, США, Росія Складну етнічну структуру мають
більшість країн Африки. До однонаціональних належать Польща, Угорщина,
Аргентина, Японія, арабські країни Південно-Західної Азії, Австралія
тощо. Є також двонаціональні держави —Бельгія, Канада.

У світі налічується близько 3 тис. народів (етносів). З-поміж них
вирізняються 18 найчисленніших, що становлять більшу частину населення
Землі. Це такі народи, як китайці, хіндустанці, американці США,
бенгальці, росіяни, бразильці, японці. В Європі найчисельнішими народами
є німці, італійці, французи, англійці, українці, іспанці. Всього ж на
планеті 2,5 тис різних мов, а з різновидами —6 тисяч. Усі мови об’єднані
в 20 мовних сімей, що поділяються на мовні групи. Найпоширеніші серед
них — індоєвропейська, китайсько-тибетська, семіто-хамітська,
нігеро-кордофанська, алтайська мовні сім’ї.

Мовами індоєвропейської сім’ї спілкуються 150 народів, які живуть на
всіх континентах і становлять більшість в Європі, Північній Америці,
Австралії. В Європі 9/10 населення належить до трьох великих мовних
груп: германської (німці, австрійці, шведи, англійці), романської
(італійці, французи, іспанці, румуни), слов’янської (росіяни, українці,
серби, болгари, поляки).

Релігія — невід’ємна складова духовного життя людства, значною мірою
основа нормування повсякденного життя. Той чи інший релігійний світогляд
віддзеркалюється в елементах матеріальної (культові споруди) і духовної
(пісні, музика, обрядовість тощо) культури кожного народу, визначає не
тільки культурно-побутові відмінності та особливості демографічних
процесів, а й впливає на політичне та соціально-економічне становище
країн і регіонів.

Найбільш поширені в світі три релігії, які через це дістали назву
світових, християнство, іслам, буддизм. Крім того, значна частина
людства сповідує індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм.

Християнство поширене на всіх материках. Воно включає три гілки
католицьку, православну та протестантську. Його сповідує понад 1/4
людства, з них 3/5 — католики, 1/3 — протестанти, 1/10 — православні.
Католицизм поширений у країнах Південної Європи, а також у Франції,
Польщі, країнах Латинської Америки, окремих країнах заходу та півдня
Африки, на Філіппінах. Протестантизм — в англо-американських країнах та
в Австралії. Православ’я дотримуються греки, народи півдня Центральної
Європи, країн СНД (росіяни, українці, грузини тощо) та Ефіопії.

Послідовники ісламу становлять близько 20 % населення Землі. Іслам
поширений переважно в країнах Центральної, Південно-Західної Азії,
Африки, в Індонезії.

Буддизм та синтоїзм сповідують понад 11 % людства, трохи менше
прихильників індуїзму, конфуціанства й даосизму — 7,5 %. Буддизм
поширений у Східній, Південно-Східній та Південній Азії. Народи
Південної Азії сповідують також індуїзм. Конфуціанство та даосизм
розповсюджені переважно в Китаї.

ВИСНОВОК

У світі налічується близько 3 тис народів, що розмовляють 6 тис мовними
діалектами.

Особливості природного середовища, історія його освоєння та
соціально-економічні умови розвитку визначили нерівномірність у
розміщенні населення Землі. Найгустіше заселені території давнього
зрошуваного землеробства, оазиси народної зони, старопромислові райони і
узбережжя морів та океанів.

Населення світу поділяється на міське і сільське. Сільське населення
поки що переважає за кількістю, але ця перевага незначна й сучасна
тенденція прямує до зростання частки міського населення передусім за
рахунок внутрішніх міграцій з сільської місцевості у міста.

Статевий склад (структура) населення світу віддзеркалює співвідношення
чоловіків і жінок. Віковий склад населення залежить від показників
народжуваності, смертності та природного приросту населення.

Статево-вікова структура населення дає змогу прогнозувати кількість
населення і, відповідно, трудові ресурси. Економічно активне населення в
світі становить 3/4 трудових ресурсів.

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.)
зводяї і проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним
засобом і вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до
2000 р. або 2025—2050 pp. завдяки скороченню народжуваності в країнах,
що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними
засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографі ч н\
ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводиш
ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в
економічному, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою
концепції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк,
П. Куусі, Дж Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація
чисельності світовою населення, як одна з умов вирішення проблем
народонаселення, являє собою природно-історичний процес: нульовий ріст
населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до
стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити
перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або
його помірного зростання тільки в процесі одночасного економічного,
соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові
проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з
урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичною,
економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд.,
до 20 млрд., осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення
планети (ш прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки
й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що
розвиваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що
розвиваються, стало помітним із другої половини 90-х pp. Уряди 125 країн
заявили про схвалення програм планування сім’ї, хоча 14 країн (Болівія,
Бутан. Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, Катар, Кенія, Кувейт, Лаос,
Ліван, ОАЕ, Оман. Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Додаток №1

Відтворення населення світу (згідно з даними ООН, 2003р.)

Регіон

Загальний коефіцієнт, о/оо

Народжуваності Смертності Природного приросту

Африка 38 14 24

Латинська Америка 24 7 17

Північна Америка 14 9 5

Азія 22 8 14

Європа 10 11 -1

Океанія 18 7 11

Увесь світ 22 9 13

Регіон світу Кількість населення, млн. осіб (на середину року)
Середньорічний приріст у

1990 – 2002рр., %

1950 1960 1970 1975 1980 1985 1990 1995 1999 2025

Світ у цілому 2520 3021 3697 4077 4444 4846 5285 5716 5982 8036 1,6

Африка 224 282 364 414 476 549 633 728 771 1313 2,8

Латинська Америка 166 217 283 320 358 398 440 482 512 691 1,8

Північна Америка 166 199 226 239 252 265 278 293 303 372 1,0

Азія 1403 1703 2147 2406 2642 2904 3186 3458 3637 4914 1,6

Європа 549 605 656 676 693 706 722 727 729 706 0,2

Океанія 12 15 1 922 23 24 26 28 30 39 1,5

Додаток №2

Кількість населення та середньорічний приріст великих регіонів (згідно з
даними ООН)

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП

Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузика
С.П. – Львів: Світ, 2002. – 672 с.

Ковалевський В.В., Михайлик О.Л., Семенов В.Ф. Розміщення продуктивних
сил. Підручник. Київ, „Знання”, 1998 р.

Масляк П.О., Я.Б. Олійник, А.В. Степаненко, П.Г. Тищенко Географія.
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів. Київ. „Знання”.
1998р.

Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил. Теорія, методи, практика. Київ.
Видавництво Європейського університету. 2001 р.

А.Й. Сиротинко, Б.О.Чернов – „Географія України” – Київ – „Благовіст”. –
1999 р.

Г.І. Гілецький „Географія України” – Львів – „ВНТЛ Класика” – 2003 р.

PAGE

PAGE 26

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019