РЕФЕРАТ
на тему:
Природні передумови
розміщення продуктивних сил
Розміщення продуктивних сил відбувається не просто так, не спонтанно.
Розміщення продуктивних сил опирається на ряд чинників та факторів,
ігнорування яких може різко зменшити отримання максимальних економічних
результатів. Однією з таких передумов виступають природні фактори і
чинники, які наука РПС обов’язково впраховує при розміщенні тих чи інших
виробництв.
Природно-географічпі чинники, які впливають на розміщення продуктивних
сил, включають якісну й кількісну характеристики родовищ корисних
копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів,
грунтово-кліматичних та природно-транспортних умов. Особливо важливим є
вплив цих чинників на розміщення галузей видобувної промисловості,
гідроенергетики, галузей промисловості, що переробляють
сільськогосподарську продукцію.
На всіх етапах розвитку виробництво матеріальних благ є процесом
взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу
очевидним є її посилення. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче
пов’язаний із включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості
природних ресурсів та збільшенням навантаження на навколишнє середовище.
Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку
продуктивних сил і, навпаки, наявні природні умови й ресурси істотно
впливають на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи
його.
Обґрунтовують розміщення продуктивних сил за кількісними та якісними
параметрами природних умов і природних ресурсів, тобто за
природно-рссурсішм потенціалом території. Зростання економічного
значення природних умов і ресурсів полягає в тому, що вони розглядаються
не тільки як предмети праці, а і як засоби виробництва. Тому
виправданими є пошуки термінів, які б найповніше виражали економічний
зміст природного середовища.
Нині в господарстві України використовується понад 1 млрд т природних
ресурсів. У структурі витрат на виробництво промислової продукції на
сировину, матеріали і паливо припадає їх майже 3/4. Частка сировини і
палива на залізницях становить 75%. на водному транспорті -90-95%
вантажообігу. Видобуток мінеральних ресурсів призводить до погіршення
навколишнього середовища. Чим вища якість сировини, тим нижчий рівень
йоі о забруднення. Вичерпування окремих видів ресурсів, з одного боку, і
збільшення витрат на їх видобуток і транспортування – з другого
зумовлюють актуальність комплексного використання сировини і палива,
особливо впровадження ресурсозберігаючих технологій. Це стосується
передусім водних і лісових ресурсів. Отже, в розміщенні промисловості
зростає роль принципу раціонального використання природних ресурсів і
ресурсозбереження.
Сучасний етап розвитку й розміщення продуктивних сил характе-погіршенням
екологічної ситуації в багатьох регіонах країни, внаслідок чого
загострюються екологічні проблеми (забруднення атмосфери в Донбасі і
Придніпров’ї, водних ресурсів більшості річок). Охорона навколишнього
середовища, забезпечення здорових гігієнічних умов життя І праці є
важливим принципом розміщення продуктивних сил. що має насамперед
соціальну спрямованість. Не менш важливим є також принцип обмеження
надмірної концентрації промисловості в містах. Відомо, що економічної
ефективності розміщення виробництва досягають переважно його
концентрацією, що дає змогу зменшити капітальні вкладення в
інфраструктуру і, отже, знизити собівартість продукції. Водночас
концентрація промисловості призводить до зростання концентрації
населення в містах і виникнення екологічних проблем. Обмежити
концентрацію промисловості можна створенням середніх і малих
спеціалізованих підприємств та розосередженням їх у малих містах і
великих селах. Реалізація цього принципу дасть змогу рівномірніше
розмістити промисловість у межах областей.
Методами аналізу територіальної організації господарства економічних
районів визначають передусім економічну оцінку природних ресурсів:
рівень забезпечення власними трудовими ресурсами; територіальний
розподіл населення як споживача матеріальних благ; співвідношення між
спеціалізованими і допоміжними галузями, між ввезенням і вивезенням
продукції; забезпечення господарства енергоресурсами, продовольством
власного виробництва; рівень транспортного обслуговування як
найважливішої передумови вдосконалення територіальних пропорцій.
За кількісною та якісною характеристиками корисних копалин, їх
фізико-технічними властивостями, характером залягання визначають розмір
підприємств, методи видобутку копалин, техніко-економічні показники
(собівартість, продуктивність праці, фондо- і капіталомісткість,
рентабельність тощо).
Забезпеченість території України мінерально-сировиннимн ресурсами є
однією з найвищих у світі. Тут зосереджено 7667 родовищ, 94 види
корисних копалин, з них 5860 – на державному балансовому обліку. Нині
експлуатується 3222 родовища, 62 види корисних копалин.
У Європі Україна посідає друге місце за площею орних земель, запасами
залізної руди і перше-за ресурсами марганцевої руди, самородної сірки.
Вона також одна з перших країн за запасами кам’яного вугілля, калійної і
кам’яної солей. Значними є її запаси каолінів, графіту, флюсової
сировини та вогнетривких глин, скляних пісків, бентонітів, цементної
сировини.
Виступаючи предметами праці, природні ресурси оцінюються з різних
позицій, головними серед яких с: умови формування й поширення певного
виду ресурсу; сучасні й перспективні можливості використання; розміщення
родовищ природних ресурсів відносно районів їх споживання; наявність
достатньої робочої сили і транспортної інфраструктури для експлуатації
конкретного ресурсу.
Для складання схем розміщення галузей економіки країни і комплексного
розвитку господарства економічних районів велике значення мають
кількісні параметри певного виду ресурсу, тобто його запаси. За
значенням запаси корисних копалин поділяють на дві групи; балансові,
використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають
промисловим вимогам за якістю сировини й гірпичо-технічними умовами
експлуатації; та позабалансові, котрі за наявного рівня технології
експлуатувати економічно невигідно. До позабалансових відносять ресурси
з малою потужністю запасів, низьким вмістом цінного компонента,
складними умовами експлуатації.
Запаси корисних копалин визначають за потужністю пластів або рудних тіл,
їх протяжністю або глибиною залягання, вмістом корисного компонента й
іншими показниками. В геології вирізняють чотири категорії запасів
корисних копалин: А – детально розвідані й вивчені; В і С -розвідані
менш детально; С, – оцінені попередньо й приблизно. Водночас, коли
йдеіься про геологічну розвідку нових територій, розрізняють прогнозні
запаси для оцінки потенційних ресурсів. Запаси корисних копалин за
категоріями А,В,С ,С разом з прогнозованими запасами становлять
геологічні запаси
До промислових запасів належать вивчені й розвідані запаси, готові для
експлуатації. Гірничорудні підприємства будують за наявності запасів
мінеральних ресурсів категорій А.В,С.
Природні ресурси вивчають за їх природничим і економічним значеннями.
Тому для проектування розміщення продуктивних сил потрібна інформація
стосовно економічної оцінки природних ресурсів, яка передбачає розробку
інтегральних кількісних і якісних показників ПРП окремих регіонів і
країни в цілому.
За сучасних умов роз-ви гок господарства України залежить від розміщення
природних ресурсів, а ефективність його окремих галузей – від
територіального поєднання природних ресурсів. Під територіальним
поєднанням природних ресурсів О. О. Мінц пропонує вважати джерела
ресурсів різних видів, розміщені на певній цілісній території і поєднані
фактичним або перспективним спільним використанням у межах єдиного
виробничо-територіального комплексу (земля, вода, ліс,
мінерально-сировинні ресурси), а також природні умови (клімат, рельєф
тощо). Поєднання природних ресурсів є специфічним для будь-якої
території.
Ретельному вивченню підлягають лише окремі елементи природного
комплексу, необхідні для розвитку гірничодобувної промисловості,
сільського й лісового господарства і забезпечення економіки країни
енер-гетичними, сировинними та іншими ресурсами. Однак в сучасних умовах
поелементне вивчення природного комплексу не забезпечує комплексного
вивчення і використання природних ресурсів окремих регіонів.
Територіальне поєднання природних ресурсів є не сумою розрізнених
ресурсів, окремих природних чинників, а єдиним природним комплексом, усі
елементи якого взаємопов’язані. У тому чи іншому регіоні природні
ресурси використовуються здебільшого без урахування взаємодії природного
комплексу. Наприклад, унаслідок перерубки розрахункової лісосіки,
неправильного використання лісового фонду значні його масиви опинилися
під загрозою знищення, що, в свою чергу, призводить до порушення водного
режиму місцевості, а отже, негативно позначається на землеробстві.
Особливих збитків як господарству, так і навколишньому середовищу завдає
пріоритетне використання одного виду ресурсу. Так, використовуючи
економічно ефективний відкритий спосіб видобутку вугілля, руд і нерудних
матеріалів, не завжди визначають його економічний ефект. При цьому під
складування відходів вилучаються тисячі гектарів родючих земель,
порушується екологічна рівновага. Тільки недавно почали рекультивувати
відпрацьовані кар’єри, золовідвали енергетичної та металургійної
промисловості.
Максимальне використання вигод від територіального поєднання природних
ресурсів дає змогу не тільки отримати найбільший господарський ефект, а
й успішно вирішувати складні питання охорони навколишнього природного
середовища й раціонального природокористування.
Ресурсозбереження в галузях економіки виявляється в здійсненні комплексу
пріоритетних галузевих і міжгалузевих заходів. Вони мають забезпечувати
випереджання темпів зростання кінцевого результату, зменшення витрат
природної сировини шляхом впровадження досягнень науково-технічного
прогресу, скорочення втрат сировини під час видобутку, зберігання,
транспортування та використання. Максимально треба використовувати
вюринпі. супутні та побічні ресурси, залучати додаткові джерела
сировини, передусім місцевої, а також замінники й нові види матеріалів.
Література
Іщук С.1. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. – К.:
Вид-во ЄУФІСМБ, 2001. – 216 с.
Ковалевський В.В., Михайлюк О.Л., Семенов В.Ф. та ін. Розміщення
продуктивних сил: Навч. посіб. – К., 1096.
Розміщення продуктивних сил / За ред. Є. П. Качана – К.: Вища шк., 1997.
– 350 с.
Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Г.П. Баб’як, В.Я. Брич,
М.П. Дусановська та ін.; За ред. Є.П.Качана. – К.: Вища шк., 1999. – 375
с.
Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. –
К., Юридична книга, 2001. – 552 с.
Розміщення продуктивних сил: Навч.-метод, посібник для самостійного
вивчення дисципліни / С. І. Дорогунцов, Я. Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ,
2000. – 76 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
