.

Паливно-енергетичний комплекс України (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 8158
Скачать документ

Курсова робота

по дисципліні ”Розміщення продуктивних сил”

на тему:

”Паливно-енергетичний комплекс України”

ПЛАН

Вступ

І. Вугільна промисловість……………………………………..4

ІІ. Нафтова і газова промисловість…………………………..12

ІІІ. Енергетика…………………………………………………19

Висновок………………………………………………………..24

Використана література……………………………………….27

ВСТУП

Розвивати паливно-енергетичний комплекс, забезпечувати суспільство
енергетичними ресурсами — одне з найважливіших завдань будь-якої
держави.

Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної
промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та
електроенергетики. У розвитку продуктивних сил України він відіграє
всезростаючу роль, що пов’язано, з одного боку, із загальносвітовими
тенденціями, а з іншого — з енергомісткістю народного господарства та
обмеженими енергоресурсами держави.

Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, але й на
територіальну організацію народного господарства, насамперед
промисловості. Підприємства паливно-енергетичного комплексу — основа
формування багатьох елементів територіальної організації народного
господарства. Так, біля об’єктів енергетики виникли потужні промислові
вузли і центри (наприклад, Запоріжжя), навколо яких утворилися
територіально-виробничі комплекси і промислові райони. Сучасні населені
пункти постали в Україні в останні десятиліття фактично там, де
будувалися великі гідравлічні, атомні і теплові електростанції.

І. Вугільна промисловість

Серед паливних галузей України вугільна промисловість займає домінуюче
місце. До складу галузі входять підприємства по видобутку вугілля
(шахти), збагачувальні фабрики, підприємства по виготовленню вугільних
брикетів. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики,
коксохімії, металургії.

Це найбільш розвинута галузь паливної промисловості нашої держави.
Особливостями її розвитку і розміщення є переважна концентрація в
Донбасі видобування вугілля здебільшого підземним способом, а також те,
що кам’яного вугілля добувається більше, ніж бурого.

У структурі видобутку палива за його видами у перерахунку на умовне
паливо на вугілля в Україні припадає близько 65,7%. У 1996 р. видобуток
вугілля становив 70,5 млн т, в т.ч. кам’яне — 68,9 млн т і буре — 1,6
млн т (1985 p. — 189,0 млн т.).

Вугільна промисловість нашої країни видобуває не лише енергетичне
вугілля, яке використовується для опалювання, але й коксівне, котре
необхідне для виробництва технологічного палива і в чорній металургії.

Підприємства вугільної промисловості стали базою для будівництва і
дальшого розвитку багатьох промислових вузлів і центрів, десятків
шахтарських селищ. Крім того, саме завдяки вугільній промисловості
сформування окремі промислові райони. Багато нинішніх промислових вузлів
і навіть міста-мільйонери завдячують своєму розвитку вугільній
промисловості.

Головним районом вуглевидобутку в країні є Донбас. Вугленосні площі на
Лівобережжі становлять понад 150 тис. км2, що дорівнює приблизно
четвертій частині площі країни. Тут зосереджено близько 92% її запасів
кам’яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56% ).
Основні його запаси зосереджені в Луганській області. Коксівне вугілля
становить 44% від загальних запасів і залягає переважно в Донецькій
області. Тут же зосереджено найбільше шахт, які сформували найпотужніші
центри видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез,
Красно-армійськ. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо
на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для
виробництва коксу в Донбасі і Придніпров’ї.

Львівсько-Волинський басейн — важлива паливно-енергетична база на заході
країни. Площа басейну незначна, близько 10 тис. км2. Тут виникли міста
Червоноград, Нововолинськ, Соснівка та кілька шахтарських селищ. У
цілому собівартість львівсько-волинського вугілля нижча за донецьке.
Його використовують переважно як енергетичне паливо, в тому числі і на
Добротвірській і Бурштинській теплових електростанціях. Крім того,
вугілля басейну є важливою хімічною сировиною, оскільки придатне для
одержання кам’яновугільної смоли, напівкоксу.

У Дніпропетровському буровугільному басейні, де вуглевидобуток ведеться
переважно відкритим способом, зосереджено близько 200 родовищ. Буре
вугілля має значно меншу теплотворну здатність від кам’яного, високий
вміст сірки, значну зольність. Воно придатне для брикетування,
напівкоксування і газифікації. Крім того, з бурого вугілля можна
одержати штучний гірський віск. В основному буре вугілля
використовується на місцевих електростанціях та інших підприємствах як
паливо. Основними центрами буровугільної промисловості є Ватутіне на
Черкащині та Олександрія в Кіровоградській області.

Українське вугілля в основному має високу собівартість. У
кам’яновугільних басейнах це пов’язано з глибоким заляганням пластів та
невеликою їхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далекі
віддалі, тому що воно має низьку теплотворну здатність, сипучість,
підвищену вологість тощо.

Значний рівень фізичного спрацювання гірничодобувного обладнання,
закриття окремих шахт, скорочення видобутку вугілля, важкі умови праці
шахтарів, високий травматизм тощо призводять до виникнення соціальної
напруженості в шахтарських регіонах.

Існують і гострі екологічні проблеми. В районах шахтного видобутку
значні площі зайняті териконами. В Донбасі 1270 відвалів. Понад 500 з
них горять, забруднюючи повітря. При добуванні бурого вугілля відкритим
(кар’єрним) способом із сільського господарства вилучаються великі площі
родючих земель.

Водночас вугільна промисловість України має перспективи для розвитку.
Так, у Донбасі можна освоювати 78 розвіданих ділянок із можливим
сумарним видобутком 127 млн. т вугілля на рік. Для ефективнішої роботи
вугільної промисловості потрібне реконструювання шахт.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України формує групу галузей і
підгалузей промислового виробництва, а саме: вугільна, нафтова, газова,
торфова промисловість та електроенергетика.

Вугільна промисловість представлена видобутком і збагаченням кам’яного і
бурого вугілля. Основними районами видобутій кам’яного вугілля є
українська частина Донбасу та Львівськіо-Волинський басейн, а бурого
вугілля — Дніпровський буровугільний басейн. Видобуток вугілля в Україні
ведуть майже 300 шахт (в тому числі коксівне вугілля видобувають більше
130). У Донбасі розташовано 275 шахт (із коксівним вугіллям 120,
антрацитами 81 ), решта — у Львівсько-Волинському та Дніпровському
басейнах. Починаючи із 1990 року, видобуток вугілля постійно
скорочується і тільки у 1999 р. ця тенденція припинилася (див. таблицю).

Видобуток вугілля шахтами України (млн. т)

1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1999 2001

Вугілля

Всього 164.8 135,6 133,7 115.8 94,6 83,8 70,5 81,71 61.6

Кам’яне 155,5 128,4 127,9 111,7 91,9 81,5 68,9 80,5 60,8

Буре 9,3 7,2 5,8 4,1 2,7 2,3 1,6 1,2 0,8

Управління галуззю здійснюється виробничими об’єднаннями, до складу яких
входять відповідні підприємства вугільної промисловості. У Донбасі
найбільшими із них є “Донецьквугілля”, “Донецькзбагачення”,
“Луганськвуглезбагачення”, ”Шахтарськантрацит”, “Торезантрацит”,
“Стахановвугілля”, “Краснодонвугілля”, “Красноармійськвугілля”,
“Ровенькиантрацит”, “Антрацит-Павлоградвугілля”.

Найбільше шахт зосереджено у центральній частині Донецької області, де,
головним чином, добувають коксівне вугілля (Донецьк, Макіївка, Єнакієве,
Красноармійськ, Горлівка, Костянтинівка), у Луганській області (Красний
Луч, Кадіївка, Краснодон, Антрацит тощо). Зокрема, в Антрацитівському,
Лутугинському та Алчевському районах Луганської області більше добувають
енергетичного вугілля.

Західний Донбас становить дещо відокремлену частину Донецького басейну,
розташовану в районі міст Новомосковська і Павлограда (Дніпропетровська
область). Площа басейну 7 тис. км.

У Львівсько-Волинському басейні обсяг видобутку кам’яного вугілля
становив у 2000-01 pp. близько 3 млн. т на рік. Площа басейну 10 тис.
км2. Вугільні шари залягають на глибині 300-500 м. у межах Львівської та
Волинської областей тепер діє 21 шахта. Однак запаси вугілля тут
невеликі, тому передбачається на перспективу залишити тільки 2 діючі
шахти.

Дніпровський буровугільний басейн розташований переважно на Правобережжі
України й об’єднує родовища Житомирської, вінницької, Київської,
Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей.
Все ж видобуток бурого вугілля ведеться переважно в Кіровоградській
і Черкаській областях, всього в басейні налічується до 200 родовищ із
загальними запасами 2,7 млрд. т. Вугілля залягає на глибині від 10 до
170 м. Разом із тим є родовища (всього 58), де йде розробка відкритим
способом. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29),
Дніпропетровській (19) та Черкаській (5) областях. Буровугільна
промисловість розміщується у вигляді окремих центрів. Найбільші із них:
Олександрія (Кіровоградська область), Ватутіне (Черкаська) і Коростишів
(Житомирська).

Щорічно в Україні споживається більше 85 млн. т вугілля. Більше 90%
вугілля використовують галузі промисловості. Питома вага
житлово-комунального господарства у загальному споживанні становить
0,2%. Частка інших галузей економіки у потребах вугілля не перевищує 1%
кожна, зокрема будівництво — 0,3% від загального показника. Україна
щорічно імпортує кам’яне вугілля (з Польщі), натомість 30% видобутого
кам’яного вугілля у Донецькому басейні експортується за межі України.

Історія видобутку вугілля в Україні починається з відкриття рудознавцем
Г. Капустіним у 1721 р. на р. Кундрючій (притока Сіверського Дінця) і в
Оленевих горах поблизу Лисичанська кам’яного вугілля. У 1795 p. y м.
Лисичанську була споруджена перша кам’яновугільна шахта. А з 1796 по
1806 pp. в Донбасі вже було видобуто 40 тис т вугілля. Розвиток
капіталізму в Росії і будівництво залізниць сприяли швидкому
промисловому розвитку Донбасу. З 1870 по 1923 pp. видобуток, вугілля
зріс тут у 100 разів.

На початку XX ст. майже 80% видобутку вугілля в Російській імперії, до
складу якої входила Україна, давав Донбас. У той час у вугільній
промисловості Донбасу панував іноземний капітал (переважно
французько-бельгійський), який контролював три чверті видобутку вугілля
і дещо меншу частку його збуту.

У 1917-1920 pp. багато шахт було зруйновано, видобуток вугілля різко
упав. При відбудові кількість шахт зменшилась (якщо у 1917 р. діяло 1594
шахти, то в 19401 р .— 275) та в цілому видобуток вугілля зріс. Під час
Другої світової війни вугільна промисловість України була зруйнована
повністю, але в повоєнні роки за короткий час її відбудували і вже на
початку 50-х років був перевершений довоєнний рівень вуглевидобутку.
Високі темпи розвитку вугільної промисловості були зумовлені Інтенсивним
використанням вугілля як енергетичного і технологічного палива та
сировини для хімічної промисловості. До того ж зростала механізація
праці, що дало змогу не тільки знизити собівартість вугілля, але й
розробляти малопотужні пласти крутого і глибокого залягання.

У 1981 р. в Донбасі налічувалось 295 шахт та 18 збагачувальних фабрик.

На початку 90-х років в Україні діяло 295 шахт, більше половини яких
вимагають реконструкції. У 1991 р. видобуток вугілля досяг 135,6 млн. т
(у 1995 p. — 83,8 млн. т), у т.ч. кам’яного вугілля — 128,4 млн. т,
бурого — 7,2 млн. т (у 1980 р. видобуток всього вугілля становив 197,1
млн. т, в т.ч. кам’яного 188,2, бурого — 8,9). Кількість працюючих у
вугільній промисловості перевищує 0,5 млн. чол.

Найбільшим в Україні центром видобутку кам’яного вугілля залишається
Донбас. Тут діє 275 шахт. Площа Донецького басейну в межах України
становить 150 тис. км вугленосної площі. Найбільші поклади коксівного
вугілля найвищої якості (75-90% вуглецю, теплотворність 7000 ккал/кг)
залягають у Донецькій обл., а антрацитів (90-96% вуглецю, теплотворність
8000 ккал/кг) — у Луганській. У Донбасі знаходиться найглибша в Україні
шахта “Глибока” (1405 м). Другим важливим кам’яновугільним басейном
України є Львівсько-Волинський, розташований у західній частині
республіки на території Львівської (північна частина) і Волинської
(південна частина) областей. Видобуток вугілля розпочали тут у повоєнні
роки.

Площа басейну — близько 10 тис. км2. Потужність пластів невелика. Але
розвиток цієї вугільної бази сприяв поліпшенню паливного балансу
Західного регіону України та й республіки в цілому, формуванню нових
промислових комплексів, виникненню нових міських поселень (м.
Нововолинськ, м. Червоноград, ряд селищ міського типу).

Основними районами видобутку бурого вугілля є Дніпровський буровугільний
басейн (Кіровоградська, Черкаська, Житомирська області), а також
Тернопільська і Закарпатська області. Буре вугілля має високу вологість
і зольність, відносно низьку теплотворну здатність, тому споживається в
основному в районах видобутку, його видобуток власне і розпочався у
XVIII ст. у зв’язку з потребою в місцевому паливі у ряді лісостепових і
степових районів України. Зараз видобувається більше 7 млн т бурого
вугілля. Розвиток буровугільної промисловості сприяв стабілізації
паливного балансу окремих степових і лісостепових районів України, дав
змогу поліпшити розміщення виробництва і використання трудових ресурсів.

ІІ. Нафтова і газова промисловість

Нафту і природний газ використовують як високоефективне паливо і цінну
сировину для хімічної промисловості. На нафту в структурі видобутку
палива у перерахунку на умовне паливо припадає 7,2%, на природний газ —
26,1%.

Починаючи з 70-х років видобуток нафти і газу невпинно скорочувався. В
той час Україна була основним районом видобутку природного газу в
колишньому СРСР і багато років український газ використовувався для
газифікації міст і сіл Росії. З України було прокладено потужні
газопроводи до Москви і Ленінграда. Український газ надходив також до
Молдови, Білорусії, республік Прибалтики. Україна ж із власним газом
була газифікована чи не найгірше.

Хоча видобуток нафти і газу в нашій державі зменшується, проте маємо і
сприятливі фактори: великі потужності по переробці нафти, близько 70
млн. т, які відсутні в Росії, і великі газосховища. Оскільки газ
зберігати у трубах неможливо, Росія вимушена закачувати його великі
обсяги в українські газосховища. Цей газ вона продає в країни Західної
та Центральної Європи. При розумній міжнародній політиці це може дати
Україні величезні валютні надходження.

Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на
Лівобережжі та в причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне
місце належить Лівобережжю. Тут, у Чернігівській, Сумській та
Полтавській областях є родовища високоякісної нафти. Вони мають значну
кількість попутного природного газу, який використовується для
газифікації навколишніх міст і сіл. Є невеликі родовища нафти на півдні
країни.

Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких
особливо відоме Шебелинське. Менше п’ятої частини видобутку природного
газу України зосереджено в Прикарпатті. Це Дашава і родовища
Івано-Франківської області. Доволі значні родовища природного газу на
півдні країни і передусім у Криму. В останні роки зростає видобуток газу
з дна Чорного моря.

В Україні склалася густа мережа газопроводів, які ведуть від родовищ
Харківської області, Передкарпаття і Криму до великих індустріальних
центрів: Полтави, Києва, Львова, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Одеси,
Харкова, Сімферополя, Севастополя, Ялти тощо.

Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками
спеціалістів, тут можливі відкриття родовищ світового масштабу.
Насамперед це стосується шельфу Чорного моря. Є також перспективи
подальшого видобутку нафти і природного газу в районах, де їх
видобувають десятки років. По-перше, за існуючої нині в Україні
неефективної технологи експлуатації нафтових родовищ близько 70% нафти
залишається а надрах землі. Відомі новітні способи її видобутку, які
дозволять одержати ці «залишки». По-друге, як виявилося, Україна
досліджена в геологічному відношенні недостатньо, тобто є перспектива
пошуку енергоносіїв практично по всій її території: Закарпаття,
Передкарпаття, Волинь, Чернігівщина, Причорномор’я, Азовське море,
Донбас, Придніпров’я тощо. По-третє, нині є нові, відмінні від тих, що
існували раніше, теорії походження нафти і газу, а це значно розширює
діапазон їх пошуку.

В найближчі роки можна чекати на нові великі відкритті родовищ нафти й
газу. Перспективи тут настільки великі, що свої капітали в розвиток
нафтової і газової промисловості нашої держави готові вкладати найбільші
нафтові компанії світу, зокрема «Шелл», яка працює лише з родовищами
світової величини.

Нафтодобувна промисловість — це галузь паливної промисловості, яка
об’єднує підприємства, що розвідують та видобувають нафту та попутний
нафтовий газ, а також транспортують і зберігають нафту. До нафтодобувної
промисловості відносять також підприємства із видобутку озокериту. В
Україні виділяються такі нафтогазоносні області: Прикарпатська,
Дніпровсько-Донецька, Причорноморсько-Кримська.

Видобуток нафти (включаючи газовий конденсат) в Україні (млн., т)

1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1999 2001

Нафта 5,3 4,9 4,5 4,2 4,2 4,1 4,1 3,8 3,7

Підприємствами галузі щорічно видобувається біля 4 млн. т нафти
(включаючи газовий конденсат). Однак за останні 10 років видобуток нафти
підприємствами галузі постійно скорочується, про що свідчать дані
таблиці.

Найбільше нафти видобувається у Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній
області, яка простягається на 650-700 км вузькою (80-150 км) смугою на
Лівобережній Україні. Виявлено понад 140 родовищ нафти, газу та газового
конденсату. Найбільшими нафтовими родовищами с Гнідинцівське,
Качанівське і Яблунівське нафтородовища. Нафтогазовидобувні поклади
зосереджені тут у Сумській (Охтирське і Качанівське родовища),
Чернігівській (Гнідинцівське, Прилуцьке родовища) і Полтавській
(Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища) областях.

Передкарпатська нафтогазоносна область із промисловими запасами нафти і
газу на площі 15 тис. км розміщена у межах Львівської,
Івано-Франківської та Чернівецької областей. Розвідано 29 нафтових, 7
нафтогазоконденсатних родовищ. До найбільших належать Волинське і
Орів-Уличнянські нафтові, Битків-Бабчинське, Лопушнянське, Заводнянське
і Північно-Долинське нафтогазові родовища. Тут працюють
нафтогазовидобувні управління у Бориславі і Долині.

Причорноморсько-Кримська нафтогазоносна область розміщена на Півдні
України та в прилеглих районах акваторії Чорного моря. Західна межа
проходить меридіаном м. Одеси, північна — по лінії Одеса — Херсон —
Бердянськ, східна — вздовж берегів Азовського моря, а південна — по
широті м. Євпаторія. Площа області 25 тис. км2, із неї на суходолі — 12
тис. км2. Тривають пошуки горючих корисних копалин у рівнинній частині
Криму.

Нафтопереробна промисловість об’єднує підприємства, які із сирої нафти
виробляють нафтопродукти у вигляді рідкого палива, мастильних,
електроізоляційних матеріалів, розчинників, бітумів тощо. У виробництві
нафтопродуктів основну частку становить паливо для карбюраторних
(авіаційні та автомобільні бензини), реактивних (авіаційний гас),
дизельних (дизельне паливо) двигунів, котельне паливо (мазути) і бітуми.
Крім того, продукція галузі є сировиною для виробництва великої
кількості хімічних продуктів, що зумовлює тісний технологічний і
організаційний зв’язок нафтопереробної із нафтохімічної промисловістю.

Підприємства нафтопереробної промисловості зосереджені в районах
видобування нафти, у портових містах, Донбасі, на Придніпров’ї та у
центральній частині України. На Передкарпатті вони розміщені в
Дрогобичі, Бориславі, надвірній та Львові і забезпечуються нафтою
місцевих родовищ. Центрами нафтопереробної промисловості є портові міста
Одеса, Херсон, Бердянськ, які переробляють довізну сировину. У
Кременчуці та Лисичанську переробляють сировину, що надходить із
місцевих родовищ Лівобережної України та поволзьких родовищ Росії.
Найбільша частка в загальному виробництві нафтопродуктів припадає на
Донецько-Придніпровський регіон.

Підприємствами нафтопереробної промисловості України в 2001 р. вироблено
4,0 млн. т автомобільного бензину, 4,8 млн. т дизельного палива, 5,5
млн. т мазуту. Первинна переробка нафти склала 16,0 млн. т. Усі
підприємства галузі зазнали збільшення виробництва основних видів
продукції нафтопереробки від 76,2% (первинна переробка нафти) до 94,3%
(мазуту топкового). В абсолютних вимірах підприємства галузі збільшили
виробництво основних видів продукції більше, ніж на 13 млн. т.

Країна забезпечує свої потреби у нафтопродуктах лише частково, тому що у
2001 р. вона спожила нафти (включаючи газовий конденсат) 9,4 млн. т, у
тому ж році було добуто тільки 3,7 млн. т. Решта її надходить від
імпорту з інших країн світу, зокрема левова пайка припадає на Росію.

Газова промисловість – це галузь паливно-енергетичного комплексу, яка
здійснює видобування, зберігання, транспортування та переробку
природного газу. Територіальне розміщення галузі зумовлене особливостями
залягання природного газу в надрах землі. Промислові розробки газу в
Україні зосереджені у трьох регіонах.

Прикарпатська нафтогазоносна область була освоєна першою. В її межах
розвідано 32 родовища із загальними запасами 94 млрд. м3 найбільші з
яких: Угерське, Більче-Волицьке, Рудківське, Космацьке,
Судово-Вишнянське, Немирівське, Солотвинське, Мукачівське тощо. На цю
область припадало біля 8% (у 2001 р.) видобутку газу в державі.

У Прикарпатті збудовані магістральні газопроводи Дашава — Львів
(завдовжки 75 км) і Дашава — Київ (510 км), який пізніше був продовжений
до Москви. Діє також потужний міждержавний) газопровід Рудки — Мінськ –
Вільнюс — Рига. Прикарпатські газопроводи підключені до
трансконтинентальних газопроводів, які з’єднують Сибір (Росія) із
країнами Східної Європи.

Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область найбільша в Україні, на неї
припадає більше 87% (у 2001 р.) всього видобутку газу. Основні родовища
природного газу розташовані в Харківській (Шебелинське, Хрестищенське,
Кегичівське, Дружелюбівське, Західно-Хрестищенське і Єфремівське);
Сумській (Рибальське і Качанівське); Полтавській (Солохо-Диканське);
Дніпропетровській (Перещепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське)
областях. Загалом у межах нафтогазоносної області розвідано 111 родовищ
газу, а його запаси складають 785,4 млрд. м3 .

Перші магістральні газопроводи у межах області були прокладені від
Шебелинського родовища до Харкова (76 км) і Чугуєва (54 км). Нині
найбільшими стрижневими газопроводами є; Шебелинка – Дніпропетровськ –
Кривий Ріг – Одеса – Кишинів із відгалуженнями на Запоріжжя, Нікополь,
Миколаїв, Херсон; Шебелинка — Білгород — Курськ — Брянськ — Москва;
Шебелинка — Полтава — Київ.

Причорноморсько-Кримська нафтогазоносна область тільки формується.
Відкрито й експлуатується 17 газових родовищ із загальними запасами 14,3
млрд. м3. Найбільші із них: Голицинське, Джанкойське, Глібівське,
Оленівське, Задорненське, Стрілківське та інші.

Загальна протяжність газоводів на території України становить близько 30
тис. км. А суцільна довжина газовідних мереж країни сягає понад 44 тис.
км. Наявність потужної мережі газоводів дозволила газифікувати біля 30
тис. населених пунктів. Природний газ подається майже на 6 тис.
промислових підприємств. Через територію України прокладено магістральні
газоводи “Союз” та Уренгой — Помари — Ужгород, що дозволяє Україні на
компенсаційній основі здійснювати транзитне транспортування газу із
Росії і країн Середньої Азії у держави Західної Європи.

Щорічний видобуток природного газу в Україні складає 18-20 млрд. м3 . У
2001 році газова промисловість країни видобула 18,2 млрд., м3 блакитного
палива. Споживання газу в 2000 р. сягнуло (І8,4 млрд., м3, в тому числі
57,8% промисловими підприємствами, 12,3% – житлово-комунальним
господарством, 6,5% — транспортом. Частка сільського господарства у
загальному споживанні природного газу становить 0,4%, а будівництва —
0,2%.

ІІІ. Енергетика

Електроенергетика є базовою галуззю народногосподарського комплексу.
Вона впливає на територіальну організацію продуктивних сил, що найбільш
яскраво виявляється у тяжінні енергомістких галузей промисловості
(алюмінієвої, титаномагнієвої та ін.) до великих електричних станцій.

Сучасне електроенергетичне господарство України за потужністю не
поступається, а за багатьма показниками перевищує електроенергетичні
господарства розвинених країн Європи. Ця галузь належить до найстаріших
у країні. Так, найдавніша згадка про водяний млин та використання
енергії річок в Україні припадає до 1292 p. A перший випадок
застосування електрики на території нашої країни пов’язують із 1878 p.,
коли інженер О. П. Бородін обладнав токарний цех київських залізничних
майстерень чотирма електричними ліхтарями.

У 1888 р. було встановлене перше електричне освітлення в саду
Шато-де-Флер (тепер стадіон “Динамо”) в Києві, а 1890 р. почала
працювати перша центральна електрична станція загального користування,
яка освітлювала міський театр і Хрещатик. На початку століття в Україні
функціонували дрібні електростанції з середньою потужністю 3 тис. кВт,
які виробляли щорічно 0,5 млрд. кВт(год електроенергії. Електростанції
були не тільки малопотужними, але й розміщувалися по території країни
дуже нерівномірно, переважно у Донбасі, Придніпров’ї та у великих
містах, причому функціонували вони ізольовано. У сільському господарстві
та на транспорті електроенергію практично не використовували.

Згідно з планом електрифікації ГОЕЛРО колишнього Радянського Союзу,
прийнятому у 1920 р., в Україні перша державна районна електростанція —
Штерівська ДРЕС — стала до ладу у 1926 р., а в 1932 р. було завершене
будівництво Дніпрогесу. У наступні роки кількість і потужність
електростанцій зростала і вже в 1940 р. діяли 173 електростанції
загальною потужністю 3,23 млн. кВт. Довжина ліній електропередачі
напругою 35 кВ і більше перевищувала 4 тис. км. Сформувалися великі
енергосистеми (“Дніпроенерго”, “Київенерго”, “Донбасенерго”,
“Харківенерго” та ін.). У роки війни електроенергетичне господарство
республіки було зруйноване, ЛЕП знищені. Та в повоєнні роки почалася
стрімка відбудова електроенергетики. Уже в 1950 р. потужність
електростанцій досягла 3,4 млн. кВт, а виробництво електроенергії — 14,7
млрд. кВт(год. Розгорнулося будівництво нових електростанцій,
нарощувалися потужності на старих. Електроенергетика України
перетворилася в потужну галузь, яка об’єднує теплові електростанції,
гідроелектростанції, атомні електростанції, тепло- і електромережне
господарство. У 1991 р. потужність усіх електростанцій України становила
54,4 млн. кВт, а виробництво електроенергії 278,7 млрд. кВт.год.
Кількість працюючих на підприємствах електроенергетики перевищила 120
тис.чол.

Близько 68% потужностей у 1990 р. було зосереджено на теплових
електростанціях. Найбільша кількість теплових електростанцій (ДРЕС і
ТЕЦ) — у Донбасі: Луганська, Миронівська і Вуглегірська (обидві біля
Артемівська), Старобешівська (на південь від Макіївки), Слов’янська,
Курахівська, Зуївська та ін.

Електроенергетика України розвивається переважно на використанні
місцевого вугілля, ядерного палива, гідроенергоресурсів, частково
природного газу і нафти. Як галузь промисловості, електроенергетика
включає тепло-, гідро- та атомні електростанції, електричні та теплові
мережі тощо.

Показники роботи галузі та потужність електростанцій наведені у таблиці.

Потужність електростанцій та виробництва електроенергії в Україні

Роки Потужність електростанцій, млн. кВт Виробництво електроенергії,
млрд. кВт(год.

1990 55,6 298,5

1991 54,4 278,7

1992 54,4 252,5

1993 54,3 229,9

1994 55,2 202,9

1995 53,9 194,0

1996 54,0 183,0

1999 53,9 172,1

2001 52,8 172,0

Від початку 90-х років знижувалася потужність електростанції і
скоротилося також загальне виробництво електроенергії. Часты атомних
електростанцій у енергобалансі країни склала більше 44%.

Основою сучасної електроенергетики країни є теплові електростанції, які
за характером обслуговування споживачів є районними (ДРЕС). Діють 12
ДРЕС потужністю від 1 до 3,6 млн. кВт кожна. Найбільші з них розміщені в
Донбасі: Вуглегірська (3,6 млн. кВт) Луганська (2,0 млн. кВт),
Старобешівська (2,0 млн. кВт) Слов’янська (1,8 млн. кВт), Курахівська
(1,46 млн. кВт) та Придніпров’ї: Запорізька (3,6 млн. кВт), Криворізька
(3,0 млн. кВт), При дніпровська (1,8 млн. кВт). У західних областях
країни функціонують Бурштинська (2,4 млн. кВт) та Добротвірська ДРЕС. У
Вінницькій області збудовано Ладижинську (1,8 млн. кВт) ДРЕС, у
Київській — Трипільську (1,6 млн. кВт). Для забезпечення міст теплом
гарячою водою й електроенергією збудовані теплоелектроцентралі (ТЕЦ).
Діють Київські ТЕЦ-3, 4, 5, Одеська, Лисичанська, Калузька, Черкаська,
Чернігівська, Харківська та ін.

Основу гідроенергетики України складає каскад гідроелектростанцій на
Дніпрі, загальною потужністю 3,8 млн. кВт, у т.ч. Київська ГЕС і
Київська ГАЕС, Канівська ГЕС і ГАЕС. Кременчуцька ГЕС,
Дніпродзержинська, Дніпрогес, Дніпрогес та Каховська ГЕС. Споруджується
Дністровський гідровузол, в якому вже діє Дністровська ГЕС-ГАЕС. У
Закарпатській області споруджена Теребле-Ріцька ГЕС. На малих річках
України функціонують 55 гідроелектростанцій невеликої потужності.

В енергобалансі України зростає частка електроенергії, яка виробляється
атомними електростанціями. Тепер працюють АЕС — Хмельницька, Рівненська,
Південно-Українська, Запорізька. Чорнобильська АЕС була закрита у 2000
році.

На території країни створені Донбаська, Дніпропетровськії Харківська,
Київська, Кримська, Львівська, Вінницька й Одеській енергосистеми, які
об’єднані між собою. Найпотужніша лінія електропередачі Донбас — Західна
Україна — Альбертірша (Угорщина) напругою 750 кВт сполучає Україну з
енергосистемами Роси та країн Західної Європи.

ВИСНОВОК

Паливна промисловість України об’єднує вугільну, кам’яновугільну,
буровугільну, нафтовидобувну, газовидобувну та нафтову галузі, Вона
сприяла формуванню потужних територіально-виробничих комплексів різних
рангів, зумовила спеціалізацію районів щодо територіального поділу
праці. На паливну промисловість припадає значна частка основних фондів і
зайнятих у промисловості, тобто ця галузь належить до фондо- і
трудомістких.

Основними споживачами палива є чорна металургія, теплові електростанції,
житлово-комунальне господарство, транспорт та ін. Нещадна експлуатація
мінерально-сировинної бази України, постійне зростання потреби в паливі
призвели до порушення паливно-енергетичного балансу країни. Особливістю
структури видобутку палива в Україні є стабільне упродовж багатьох років
переважання видобутку кам’яного вугілля (табл. 4).

Таблиця 4. Структура видобутку палива в Україні

(в перерахунку на умовне паливо, %)

Роки Видобуток

Палива.

Усього

В тому числі

Вугілля

Горючий газ (природний і попутний)

Нафта (включаючи газовий конденсат) Інші види палива

1960 100,0 96,0 0,8 0,6 2,6

1970 100,0 86,1 10,4 1,9 1,6

1980 100,0 53,3 28,2 7,7 0,8

1990 100,0 63,2 31,1 5,0 0,7

2000 100,0 74,7 19,9 4,6 0,8

2002 100,0 69,5 23,0 6,5 1,0

Другою важливою особливістю видобутку палива в країні є зменшення
видобутку всіх видів палива, починаючи з 70-х років, що пояснюється,
насамперед, вичерпуванням родовищ (табл. 5).

Таблиця 5. Динаміка видобутку палива в Україні

Роки

Вугілля, млн. т Нафта, включаючи газовий конденсат,

Млн. т Горючий газ (природний і попутний), млрд. м3 Торф, млн. т

1950 83,8 0,4 0,5 3,6

1960 172,1 2,2 14,3 4,6

1970 207,1 13,9 60,9 4,1

1980 197,1 7,5 56,7 1,6

1990 164,8 5,3 28,1 1,6

2002 83,8 4,1 18,2 1,3

Виробіток одних родовищ, відкриття і розробка інших зумовлюють постійну
динаміку географії паливної промисловості Так, створення вугільної
промисловості в Західному регіоні, нафтової і газової — на Лівобережжі,
розробка буровугільних родовищ у Черкаській і Житомирській областях
сприяли більш рівномірному розміщенню паливної промисловості в Україні.

Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток енергетики в Україні, є
екологічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30% всіх
твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської
діяльності людини. За цим показником електростанції зрівнялися з
підприємствами металургії і випереджають всі інші галузі промисловості.
Крім того, енергетика дає до 63% сірчаного ангідриду і понад 53% оксидів
азоту, що надходять у повітря від стаціонарних джерел забруднення. Вони
є основними джерелами кислотних дощів в Україні. Оксиди вуглецю, що їх
викидають електростанції в атмосферу, — головне джерело парникового
ефекту на нашій планеті.

Негативного екологічного впливу завдає Україні гідроенергетика.
Будівництво гідровузлів на Дніпрі призвело до затоплення великих площ.
Водосховища підвищили рівень навколишніх ґрунтових вод, стали причиною
інтенсивного руйнування крутих берегів.

Важливою для України є безпека атомних станцій. Катастрофа на
Чорнобильській АЕС перетворила державу у зону екологічної біди.
Забруднені такі області, як Київська, Житомирська, Рівненська,
Чернігівська, Вінницька, Черкаська, та ін. Потрапили радіонукліди і в
Дніпро — основне джерело питної води для 35 млн. жителів країни.
Екологічні чинники в розвитку ядерної енергетики завжди повинні бути на
першому місці, інакше не буде для кого виробляти електроенергію.

Використана література

Розміщення продуктивних сил : За редакцією Є.Качана – Київ: “Вища
школа”, 1998 р.

Масляк П.О., Олійник Я.Б. Географія – навчальний посібник – Київ
“Знання”, 1998 р.

Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України–Київ: “Зодіак-Еко” 1998
р.

Сиротенко А.Й., Чернов Б.О. Географія України – Київ: “Картографія”
1997 р.

Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил. 2002 р.

Дорогунцов С.І. Розміщення продуктивних сил. 2000 р.

Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України.
Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. – 470 с.

Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна
макроекономіка: Посібник. – К.: Академ.видав, 2002. – 368
с.(Альма-матер).

Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України: Навч.посібник.
/ За ред.проф. Шаблія О.І. Вид. друге, перероб. і доп.. – Львів: Світ,
2000. – 680 с., іл..

Статистичний щорічник: Журнал. — К:.2001.

Статистичнтий бюлетень: Журнал. — К:.2001.

Дж. №9.

Дж. №7.

Джерело № 6.

Дж. № 10.

Дж. № 3.

Дж. № 11.

Дж. № 5, 8.

Дж. №7.

Дж. № 4

Дж. № 10,11.

Дж. №10, 11.

Дж. №10,11.

PAGE

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019