РЕФЕРАТ
На тему:
Паливно-енергетичний комплекс.
ПЛАН
Сутність та народно-господарське значення ПЕК.
Вугільна промисловість .
Нафтова промисловість.
Газова промисловість.
Електроенергетика.
1. Сутність та народногосподарське значення ПЕК
ПЕК – це складна міжгалузева система видобутку та виробництва палива,
енергії, їх транспортування, розподілу та використання, який складається
з паливної промисловості (нафтової, газової, вугільної, сланцевої,
торфової) та електроенергетики.
.
Електроенергетика є капіталомісткою складовою частиною
паливно-енергетичного комплексу держави, являючись його базовою галуззю.
Це провідна галузь у розвитку НТП, яка в багатьох країнах світу
фінансується з держаного бюджету.
2. Вугільна промисловість
Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива у натуральному виразі
є першою серед галузей ПЕК, де зосереджено більшість працівників та
основних фондів паливної промисловості. Вугілля видобувають на 295
шахтах, з них 131 шахта з коксівним вугіллям. У 1995 році видобуток
камяного вугілля разом з бурим склав 83,8 млн. тон. Основним районом
видобутку камяного вугілля є Донецікий басейн.Основні ланки
вуглевидобутку шахним способом є наступні:
шахта з комплексом наземних і підземних споруд, енергосиловим
господарством;
вуглезбагачувальна фабрика;
транспортні комунікації;
водогосподарські споруди;
районні експертичні центри;
складське господарство;
підприємства та установи невиробничої сфери.
Вугільні шахти розташовані у центральній та північній частинах Донецької
та південній частинах Луганської області.
У Львівсько – Волинському камяновугільному басейні добувають 14 млн. тон
камяного вугля (має працювати 2 шахти з 15 діючих).
Дніпровський буровугільний басейн складається з 12 буровугільних
районів, включає понад 100 родовищ Правобережжя України. Щорічно
видобувають близько 4,0 – 4,5 млн. тон бурого вугля.
В інфраструктуру бурої промисловості входять великі механізовані
вуглорозрізи, шахти, вуглебрикетні фабрики, допоміжні підприємства.
3. Нафтова промисловість
Нафтова промисловість України характеризується невисокими показниками,
проте потенціал є набагато вищщий.
Нафтові рудовища у старопромислових районах у Західній Україні
вичерпані. Проводиться геологічна розвідка шельфової зони Чорного та
Азовського морів, Причорноморської низовини. Нафтогазоносними районами є
Лівобережна Україна (Гнідинцівське, Прилуцьке, Охтирське, Качанівське,
Сагайдацьке, Зачипилівське, Радченківське родовища).Половину нафти та
газу виробляє Прикарпатська нафтогазоносна провінція (нафтогазовидобувні
управління Бориславнафтогаз та Долинонафтогаз).
Нафта України має високу собівартість, тому що фентанним способом як
найдешевшим її практично не добувають.
Нафтопереробна промисловість України включає Лисичанський,
Кременчуцький, Херсонський, Бердянський, Дрогобицький, Львівський,
Надвірпянський нафтопереробні заводи.
Потреба України складає 40 – 45 млн. тонн нафти за рік. Одним з шляхів
виходу з енергетичної кризи є розвідка, розробка нетрадиційних
нафтогазоносних об(єктів – глибинних зон кристалічної земної кори, зон
гідратоутворення у підводних надрах Чорного моря.
4. Газова промисловість
Використання газу у два рази дешевше порівняно з нафтою. Воно забезпечує
виробництво азотних добрив та синтетичних матеріалів.
На Передкарпатську нафтогазоносну область припадає 3,1% видобутку газу в
Україні. Розвідані заноси газу складають 94 млрд. м3.
У Західноукраїнському нафтогазоносному регіоні прогнозовані запаси нафти
і газу складають 600 млн. т. умовних одиниць палива. В Івано –
Франківській області вони залягають на глибині 5 – 6 км.
У Прикарпатті Дамавське родовище використовується для підземного
зберігання газу. Більче – Волинське газове родовище використовується з
1949 року. Космацьке газоконденсатне родовище з 1969 року
використовується і є цінним для хімічної промисловості, а конденсат
переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі.
Запаси Опарського, Угорського, Рудківського родовища вичерпані, а
Косівське та Кадобнянське родовища використовуються для місцевих потреб.
Виявлено наступні газові родовища: Судово – Вишнянське, Немирівське,
Саготвинське, Мукачівське, Уршавське.
Для добування газу у Прикарпатті потрібно бурити свердловини на глибину
5 – 7 тис. м.
Виявлено Дніпровсько – Донецьку газоносну область поряд з покладами
нафти у Дніпровсько – Донецькій западині, на яку припадає 93,8%
видобутку газу в Україні. Основні родовища газу є наступні: Шебелинське,
Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське, Західнохрестищенське,
Рибальське, Качанівське, Солохо – Диканське, Перещепинське,
Гнідинцівське. Запаси газу 111 газових родовищ Дніпровсько – Донецької
западини складають 785,4 млрд. м3.
У Причорноморсько – Кримській нафтогазоносній області з наступними
родовищами: Блицинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське,
Задорнецьке, Стрілківське складають 14,3 млрд. м3.
5. Електроенергетика
Електроенергетика є складовою частиною енергетичного комплексу України,
яка впливає на розвиток народного господарства, територіальну
організацію продуктивних сил. Електронний транспорт розширює
територіальні межі промисловості. Забезпеченість у достатній кількістю
електроенергією притягує підприємства та виробництва, у яких частка
паливо – енергетичних витрат у собівартості продукції вища проти
традиційних галузей промисловості. У ряді районів України
електроенергетика визначає виробничу спеціалізацію, є основою формування
ТВК.
Виділяються наступні принципи розвитку та розміщення електроенергетики:
концентрація електроенергії;
комбінування виробництва електроенергії та тепла;
широке освоєння гідроенергоресурсів;
прогресивний розвиток атомної енергетики.
Розміщення електроенергетики залежить від наявності паливо –
енергетичних ресурсів та споживачів. Близько 33% електроенергії
виробляється у районах споживання, понад 66% споживається у районах її
виробництва.
Класифікація електростанцій України є наступна: теплові, гідравлічні,
атомні, електростанції, які використовують нетрадиційні джерела енергії
(вітрові, сонячні і т. д.).
Електростанції об’єднуються у енергосистеми, які здійснюють виробництво,
транспортування та розподіл електроенергії між споживачами.
Література
Статистичний щорічник Тернопільської області: Корот. стат. довід.
Тернопільське обласне управління статистики: Під ред. В.Г. Кирича.
Ковтун В.В. Горда України: Економіко-географічний справочник.-К,: Вища
школа. – 1990. с. 208-217.
Тернопілля – погляд зблизька: Корот. стат. довід. Тернопільська обласна
державна адміністрація.
Географія Тернопільської області: Навчальний посібник для учнів 8-9
класів.-Тернопіль, 1994. 88с.
Економічна географія Росії, навчальний посібник, частини I, II-III,
Москва 1996
Автомобільна промисловість, № 7, 1993
“Розміщення виробничих сил” за редакцією Кистанова В.В. і Копылова
Н.В., М.1994
“Географія промисловості СРСР” Хрущев А.Т., “Вища школа” М.1990
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
