Київський торговельно-економічний інститут
Кафедра економіки підприємства
КУРСОВА РОБОТА
з предмету РПС
на тему:
“НАУКОВІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ РОЗМІЩЕННЯ І
ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА”
Виконала:
ст. гр. Еп-33
Запалашна Оксана Дм.
Науковий керівник:
Гогулан І.Д.
Київ – 2001Зміст
1. Сутність наукових методів.
2. Традиційні і нові методи вивчення розміщення продуктивних сил.
3. Зарубіжні теорії розміщення виробництва.
1. СУТНІСТЬ НАУКОВИХ МЕТОДІВ
На сучасному етапі розвитку народного господарства забезпечення
раціонального розміщення продуктивних сил стало однією з найважливіших
економічних і екологічних проблем у кожній країні. Надмірна концентрація
промисловості з сильнозабруднюючими природне середовище технологічними
процесами вступила в протиріччя з обумовленою нею надмірною
концентрацією населення в містах та середовищем його проживання.
Територіальна організація продуктивних сил вимагає обгрунтування
наукових основ розміщення виробництва і підприємств з урахуванням їх
економічної ефективності та можливої екологічної шкідливості.
Наукові основи розміщення продуктивних сил визначаються насамперед
методами цієї науки. Методи науки — це способи пізнання дійсності,
планомірний шлях встановлення істини. Сукупність методів дослідження,
які використовуються в науці, формують її методологію. Методи вивчення
об’єктів і явищ можна вважати науковими, якщо вони забезпечують
розкриття сутності дійсних процесів у їх розвитку.
Найбільш загальним, визначальним для всіх наук є діалектичний метод.
Спираючись на нього, в кожній галузі знань розробляється своя галузева
методологія і методика досліджень.
2. ТРАДИЦІЙНІ І НОВІ МЕТОДИ
ВИВЧЕННЯ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
До числа специфічних методів науки про розміщення продуктивних сил і
територіальної організації народного господарства належать як
традиційні, так і нові. До основних з них слід віднести:
• вивчення конкретного підприємства і аналіз його господарської
діяльності, виробничого потенціалу, технологічних особливостей,
складності виробничого процесу, зв’язків по поставках сировини і
реалізації готової продукції, енергетичної і кадрової забезпеченості,
можливостей збільшення потужностей, перспективності розвитку тощо;
• вивчення елементарної системи виробництва, до складу якої входить
підприємство;
• вивчення галузевого розміщення продуктивних сил і галузевої структури
господарства міста, району, області, країни. Для цього галузі
диференціюються на добувні і обробні. Галузі обробної промисловості
поділяються на: 1/ галузі, що тяжіють до джерел дешевого палива і
електроенергії; 2/ галузі, що розвиваються головним чином біля джерел
сировини; 3/ галузі, підприємства яких тяжіють до населених пунктів і
районів зосередження резервів трудових ресурсів або наявності
кваліфікованих кадрів; 4/ галузі, підприємства яких тяжіють до районів
споживання їх продукції;
• виявлення і вивчення промвузлів, ТВК і АПК як основ територіальної
організації виробництва;
• картографування територіальних аспектів розвитку і розміщення
продуктивних сил, формування економічних районів. За допомогою
тематичних економічних карт розкриваються особливості розміщення
промислових підприємств, центрів, галузей, промислових районів, їх
взаємозв’язки щодо сировини і поставок продукції; покриття території
країни або району мережею транспортних шляхів, лініями електропередачі
та ін. Карта може бути використана як логічна образно-знакова модель
території з сучасним розміщенням виробництва, транспорту, невиробничої
сфери, розселенням людей та ін.;
• економічне районування як найважливіший метод науки про розміщення
продуктивних сил, систематизацію складної інформації, удосконалення
територіальної організації народного господарства і його управління.
Науково обгрунтована мережа економічних районів дає змогу визначити
основні напрями найбільш раціонального використання ресурсів в кожному з
них шляхом утворення територіально-виробничих комплексів, визначення
галузей їх спеціалізації в народному господарстві країни і перспектив
розвитку;
• порівняльний метод, за допомогою якого на основі аналізу статистичних
даних і основних економічних показників визначається місце галузі серед
інших галузей району чи серед інших районів;
• статистичні методи, зокрема такі, як: групування статистичних
показників, розрахунки середніх величин, розрахунки відповідних
показників на 100 або на 1000 чол., розрахунки динамічних рядів у
натуральних числах та в процентах і визначення на їх основі темпів
зростання, приросту тощо;
• вивчення і визначення територіально-виробничих комплексів регіонів за
допомогою методу енерговиробничих циклів, який розкриває ланцюговий
зв’язок підприємств від видобутку сировини до виробництва готової
продукції, включаючи і обслуговуючі цю групу підприємства та наукові
установи;
• балансовий метод, що широко використовується при аналізі розвитку і
розміщення продуктивних сил.
Особливо слід підкреслити значення балансового методу. На його основі
визначають обсяги виробництва по галузях, рівень розвитку окремих
галузей, співвідношення між ними, зміни в їх розміщенні. На основі
балансових розрахунків у розрізі економічних районів по масових видах
продукції, яка є предметом міжрайонного вантажообігу, визначається
необхідність розвитку того чи іншого виду транспорту, а також
удосконалення мережі шляхів сполучення. Для уточнення економічно
доцільних масштабів розвитку виробництва в регіонах потрібна розробка
балансів районних ресурсів, оцінка можливостей районів по трудових,
паливно-енергетичних, земельних, водних ресурсах. Територіальні баланси
розробляються і по продукції, яка випускається і споживається на даній
території усіма підприємствами незалежно від їх галузевої приналежності
і відомчої підпорядкованості.
Для вирішення питань раціонального розміщення продуктивних сил в межах
країни та міжрайонного обміну потрібні балансові розрахунки у розрізі
економічних районів по паливу, чорних металах, будівельних матеріалах та
інших масових видах промислової і сільськогосподарської продукції. На
основі балансового методу визначаються пропорції у виробництві та
розподілі різноманітних ресурсів. Він є одним з основних методів
планування розвитку і розміщення продуктивних сил. Велике значення мають
орієнтовні балансові розрахунки, які широко використовуються при
розробці довгострокових галузевих схем розміщення виробництва і
генеральних схем розвитку і розміщення продуктивних сил країни і
регіонів.
На особливу увагу заслуговує використання методу територіальних
пропорцій у розміщенні виробництва. Пропорції — це певна відповідність
частин між собою і цілим, співвідношення між складовими частинами. Для
великої за територією держави життєво важливе значення має територіальна
структура виробництва, співвідношення галузевих і територіальних
пропорцій у процесі комплексного розвитку і розміщення народного
господарства. Метод територіальних пропорцій застосовується у виробничій
і в невиробничій сфері народного господарства як для забезпечення
ефективності використання сприятливих умов і факторів розвитку регіонів,
так і для оцінки їх участі у розподілі і споживанні створених
матеріальних благ.
Міжгалузеві і територіальні пропорції в розвиткові і розміщенні
продуктивних сил нерозривно пов’язані між собою. Зміни в галузевих
пропорціях народного господарства тягнуть за собою відповідні зміни в
територіальній структурі.
Визначення науково обгрунтованих пропорцій і темпів розвитку
господарства включає ряд важливих питань, які впливають на особливості
розміщення продуктивних сил. До них відносять: співвідношення першого і
другого підрозділів суспільного виробництва, співвідношення
промисловості, сільського господарства і транспорту, співвідношення між
галузями промисловості тощо.
Вивчення територіальних пропорцій і особливостей розміщення виробництва
пов’язано перш за все з розмірами території країни та з різноманітністю
природних і економічних умов в різних її частинах.
Так, на території України основна частка енергетичних, рудних ресурсів і
виробничого потенціалу знаходиться в лівобережній частині, а
правобережна і південна частини є менш індустріальне розвинуті. В таких
умовах особливе значення має визначення раціональних пропорцій у
подальшому промисловому розвитку східних, західних і південних регіонів
України. Від цього великою мірою залежить економічна ефективність
використання природних і трудових ресурсів та ефективність капітальних
вкладень.
Неабияке значення для раціонального розміщення продуктивних сил і
територіальної організації народного господарства має системний аналіз.
Під системним аналізом розуміють сукупність засобів і методів для
вивчення складних об’єктів — узагальнених динамічних систем, їх
дослідження здійснюється поетапно. На першому етапі після постановки
задачі пізнається об’єкт дослідження як територіальна
соціально-економічна система, визначається мета і робиться підбір
критеріїв для вивчення об’єкта як системи. На другому етапі окреслюються
межі системи, яка вивчається, визначається її структура — складові
частини (підсистеми), багатство елементів і зв’язків між ними. На
третьому етапі складається математична модель системи, визначається
ступінь її сформованості. Пізнання об’єкта як системи дає змогу найбільш
правильно визначити шляхи його розвитку.
У територіальній організації народного господарства за допомогою
системного підходу і системного аналізу пізнаються реально функціонуючі
галузеві виробничо-територіальні системи, системи розселення і більш
складні їх утворення — ТВК і соціально-економічні комплекси (СЕК).
На основі системного підходу визначаються шляхи удосконалення розміщення
виробництва, розселення і територіальної організації невиробничої сфери.
Так, наприклад, пізнання галузевих виробничих систем довело необхідність
і економічну доцільність формування єдиної енергосистеми країни, єдиної
транспортної системи, системи АПК; дозволило більш глибоко
проаналізувати їх сучасний стан і науково обгрунтувати перспективи.
Системний підхід до вивчення проблем раціонального розміщення
продуктивних сил дає змогу широко застосовувати економіко-математичні
методи. Серед них найбільшого поширення набули такі:
• математико-статистичні (одержання кількісної інформації і обробка
даних);
• математичне моделювання як формалізований опис явищ і процесів у сфері
територіального розміщення виробництва, побудова відповідних моделей
(систем математичного рівняння);
• методи математичного програмування, які застосовуються для вирішення
завдань щодо оптимізації розміщення виробничих і соціально-побутових
об’єктів тощо.
3. ЗАРУБІЖНІ ТЕОРІЇ РОЗМІЩЕННЯ ВИРОБНИЦТВА
Значна частина зарубіжних вчених не визнає вирішального впливу способу
виробництва і суспільного ладу на розміщення продуктивних сил і віддає
перевагу природним факторам, географічному середовищу.
Початок розробки теорії розміщення виробництва відноситься до кінця
XVIII — початку XIX ст. і був покладений» послідовниками Д. Рікардо.
Вони вважали, що розміщення промисловості є наслідком просторового
розподілу надлишків сільськогосподарської продукції, яка
використовувалась як продовольство для робітників і як сировина для
виробництва.
У цей період найбільш відомими в Німеччині та за її межами були теорії
І. Тюнена і А. Вебера. Модель І. Тюнена, яка була опублікована в 1826 р.
у його праці «Ізольована держава», вважалась для свого часу класичною
моделлю розміщення сільського господарства. Вона була до певної міри
умовною і практично могла бути використана тільки в окремих районах
деяких країн Західної Європи і в деяких штатах США. Основними
передумовами для використання цієї моделі автор вважав такі: 1) існує
«ізольована держава»; 2) її центральне місто — єдиний ринок збуту; 3) це
місто оточене однорідною рівниною; 4) «ізольована держава»
обслуговується тільки одним видом транспорту — гужовим; 5) рівнина
заселена фермерами, які забезпечують постачання продукції центральному
місту; 6) фермери намагаються максимально збільшити прибутки і
автоматично пристосовуються до попиту на центральному ринку.
Територія сільськогосподарських земель навколо центрального міста
держави розбивалась концентричними кільцями. Для удосконалення першого
варіанта своєї моделі Тюнен запропонував і другий, в якому покращив
транспортні умови. Передбачив і другий ринковий центр менших розмірів та
ін.
Основними факторами, які впливали на розміщення фермерських господарств,
на думку автора, були: віддаль від ферми до ринку, ціна, за якою фермер
реалізовував свою продукцію, і земельна рента.
Вказана праця Тюнена за характером її викладу була описовою, але
економісти пізнішого періоду (Гувер 1935, Льош 1954) і інші, які тієї чи
іншою мірою удосконалювали модель Тюнена, використовували її як основу
для нормативних моделей.
Схема розміщення виробництва, що її розробив Тюнен 173 роки тому, на
даний час докорінно змінилася із-за розвитку транспорту, виникнення
нової техніки тощо. І все ж таки, як вважають деякі зарубіжні вчені, цю
модель в окремих випадках можна використовувати ще і в наші дні.
Модель А. Вебера (1909) була визнана на цей час найбільш вдалою для
розміщення промисловості. У її основі, так само як і в Тюнена, лежить
ізольована держава, а природні ресурси, необхідні для забезпечення
виробництва, знаходяться в концентричних зонах, які розташовані навколо
визначених ринкових центрів.
Природні ресурси поділяються Вебером на «локалізовані матеріали»
(мінеральне паливо, руди і т. ін.) та «повсюдні» (вода, пісок, глина і
т. ін.). Виходячи із вказаних передумов, автор вважав, що економічна
вигідність окремих варіантів розміщення буде варіювати залежно від
постачання і попиту.
Враховуючи неоднорідність умов, підприємець буде розміщувати завод у
місцях з мінімальними витратами, які визначаються трьома головними
факторами розміщення: транспортом, робочою силою і агломерацією чи
дегломерацією (розосередженням) об’єктів. При цьому враховувалась
передумова, що транспортні витрати залежать від ваги перевезених
матеріалів і дальності перевезень. Виходячи з цих міркувань, точка
мінімальних транспортних витрат повинна знаходитись там, де сума
зважених перевезень сировини, яка доставляється на завод, і готової
продукції, яка збувається на ринках, буде мінімальною.
З метою удосконалення свої моделі Вебер запропонував «матеріальний
індекс», який являє собою відношення ваги локалізованих матеріалів, що
поступають на завод, до ваги готової продукції.
Цей індекс дозволяє на основі знаходження пункту мінімальних
транспортних витрат визначити — чи знаходиться він ближче до джерел
матеріалів (індекс > 1), чи до ринку збуту (індекс Література
1. Голіков А. П., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до економічної і
соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — С. 37—51.
2. Ізард У. Методи регіонального аналізу. — М.: Прогрес, 1966. — 659с.
3. Льоіи А. Географічне розміщення господарства. — М.: Вид-во іноземної
літератури, 1959. — 151 с.
4. Моделі в географії / За ред. Р.Дом. Чорлі і П.Хаггета. — М.: Прогрес,
1971. —381 с.
5. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія
України з основами теорії: Посібник. — К.: Знання, 1998. — С. 43—109.
6. Питюренко Е. Й. Системи расселения й территориальная орга-низация
народного хозяйства. — К.: Наукова думка, 1983. — 140 с.
7. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник / За ред. В. В.
Кова-левського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. — К.: Либідь, 1996. — С.
15—51.
8. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.:
Вища школа, 1998. — С. 18—24.
9. Территориальная структура производственньк комплексов / Под ред. М.
М. Паламарчука. — К.: Наукова думка, 1981. — 312 с.
10. Шаблип О. Й. Межотраслевьіе территориальньїе системи: проблеми
методологии й теории. — Львов: Вища школа, 1976. — 200 с.
11. Хеандрикус Бос. Размещение хозяйства. — М.: Прогресе, 1970. —
147с.68
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
