КУРСОВА РОБОТА
З навчальної дисципліни: “Розміщення продуктивних сил та
регіональна економіка.”
На тему: Нафтопереробна, нафтова і газова промисловість України.
Вступ
Основи ефективного функціонування господарства певної території
закладаються ще на етапах районного планування і просторової локалізації
підприємств. Оптимальне розміщення підприємств щодо сировинних і
трудових ресурсів, районів збуту продукції дає змогу максимально знизити
виробничі витрати, затрати суспільної праці, собівартість продукції.
Відтак раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найвагоміших
чинників зростання економічної могутності України.
До продуктивних сил належать трудові ресурси і засоби виробництва.
Трудові ресурси – це суб`єктивні, а засоби виробництва – об`єктивні
(речові) елементи продуктивних сил. Взаємодія у процесі праці людей і
засобів виробництва (предметів і засобів праці) є об`єктивною
передумовою розвитку матеріального виробництва суспільства в цілому.
Просторове розпорядження трудових ресурсів і предметів праці, як
правило, не збігається, тому процес їх територіального поєднання дістав
назву розміщення продуктивних сил. Найбільш вдале тлумачення цього
поняття дав Е. Б. Агаєв, визначивши його як динамічний стан розподілу
продуктових сил на території відповідно до предметів праці, соціальних
та економічних умов певних регіонів і особливостей територіального
поділу праці даної соціально-економічної системи.
У прикладному значенні розміщення продуктових сил – це динамічний процес
обгрунтування, прийняття та впровадження в життя рішень щодо
просторового розподілу окремих їх елементів.
Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил грунтується на
загальних економічних законах. Її завдання полягають у постановці та
виробленні теоретичних засад практичного розв`язання проблем реалізації
просторового розпорядження населення і виробництва.
Наука про розміщення продуктивних сил взаємодіє також з багатьма іншими
науками. Вона належить до економічних наук і водночас спирається на
результати досліджень природних, географічних і технічних наук. Разом з
тим розвиток науки про розміщення продуктивних сил грунтується на
економічних законах і категоріях, які вивчає і визначає економічна
теорія. Наука про розміщення продуктивних сил широко використовує
результати наукових досліджень галузевих економік, фінансів, економіки
праці, економіки природокористування, економічної історії, економічної
статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії
зарубіжних країн, картографії та ін. Ці дисципліни забезпечують науку
про розміщення продуктивних сил насамперед інформацією, методами
досліджень, показниками, що характеризують параметри економічного
процесу. Розміщення продуктивних сил, в свою чергу, збагачує інші
економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні
економічні характеристики. Наука й практика розміщення продуктових сил
мають першочергове значення для територіального планування та формування
цільових галузевих і територіальних комплексних програм.
Теорія й практика розміщення продуктових сил за умов переходу до
ринкової економіки набувають дедалі більшого значення. Аналіз сучасного
розміщення продуктових сил України дає підстави говорити про
необхідність його значного вдосконалення, а також прогнозування
розміщення продуктових сил країни. Ці завдання вирішуються в умовах
здобутої Україною незалежності. Звідси актуальність перегляду
теоретичних положень, що стосується стратегії і тактики розміщення
продуктових сил в суверенній державі. Практичні кроки мають
здійснюватись відповідно до науково обгрунтованої концепції, які
розроблені Урядом і Президентом України та затверджені Верховною Радою
України.
На нинішньому етапі завданням науки є всебічне обгрунтування
збалансованого розміщення продуктових сил, яке б максимально сприяло
досягненню економічної незалежності та могутності України.
Паливо-енергетичний комплекс
Науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, покращення умов
праці, інтенсифікації всього суспільного виробництва визначаються
розвитком енергетики країни, основою якої є паливна база. Тому
закономірно, що в усіх країнах світу з розвиненою ринковою економікою
інвестиції у паливо-енергетичний комплекс становлять близько 40%
сумарних капітальних вкладень у промисловість.
Паливо-енергетичний комплекс (ПЕК) є базовим в економіці держави, значно
впливає на рівень розвитку її економіки. У 1998 році в Україні
вироблялося 94 млн тон умовного палива, а для нормального
енергозабезпечення потрібно 250 млн тон. Держава забезпечує енергетичні
потреби за рахунок власних ресурсів на 42%, у газі на 15-20%, у вугіллі
на 80%, у нафті на 7-8%. Дому значну масу енергоносіїв доводиться
імпортувати: вугілля – до 20 млн тон, нафти – 28 млн тон, газу – 40-50
млрд м3 рік, що за сучасними цінами становить 1,51 млрд гривень.
Темпи розвитку паливо-енергетичного комплексу України за останнє
дисятиріччя за всіма показниками не сприяли підвищенню електромісткості
національного прибутку і валового суспільного прибутку. З 1990 по 1998
рік виробництво електроенергії в Україні зменшилось на 41%, видобуток
нафти – на 26,4%, газу – на 36%, вугілля – на 53,2%.
Високими темпами зростає потреба в різних видах енергії і палива при
використанні таких видів енергетичних ресурсів, як нафта, природний газ,
ядерне паливо і навіть вугілля.
Обсяги виробництва найважливіших видів продукції паливно-енергетичного
комплексу по роках.
Таблиця 1
Продукція 1985 1990 1993 1995 1996 1997 1998
Електроенергія, млрд кВт год
Нафта (в т. ч. Нафтовий конденсат), млн тон
Газ, млрд м3
Вугілля, млн тон
в тому числі кам`яне
буре
72,0
5,8
42,9
89,0
80,5
8,5
298,5
5,3
28,1
164,8
155,5
9,3
29,9
4,2
19,2
15,8
11,7
4,1
94,0
4,1
18,2
83,8
81,5
2,3
183,0
4,1
18,2
83,8
81,5
2,3
178,0
4,1
18,1
76,9
75,5
7,4
172,8
3,9
18,0
77,2
75,8
1,4
Розміщення підприємств важкої індустрії, де витрати на паливо становлять
значну частку собівартості готової продукції, значно залежить від
забезпеченості паливом. Переробка палива – основа формування промислових
комплексів, особливо нафто- і вуглехімічних. Велику роль відіграє паливо
як чинник формування промислових районів. Вплив його тим більший, чим
потужніші запаси і вищі техніко-економічні показники ресурсів палива.
Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв, впливає на
спеціалізацію господарства району. Крім того, паливо використовується в
енергетиці і є сировиною для виробництва різноманітних цінних продуктів.
Наприклад, з нафти виробляють не лише паливні матеріали, а й різні масла
та мастила, пластмаси, синтетичні волокна, добрива, а з природного газу
– синтетичні спирти і білкові препарати, сірку. Вугілля є цінною
сировиною для виробництва пластмас, бензину та інших продуктів.
У структурі промисловості України на частку паливної припадає 15%
вартості основних фондів і майже 8% середньорічної численості
промислово-виробничого персоналу, 11% вартості промислової продукції.
У 50-80-х роках в Україні видобуток палива, особливо газу, поступово
зростав. У структурі споживання палива почала знижуватись частка вугілля
і нафти і зростати – газу. У 80-ті роки частка газу в структурі
паливного балансу поряд з нафтою також почала знижуватись. Загалом
видобуток палива в Україні зростав до 1987 року. Однак останніми роками
абсолютні його розміри почали спадати переважно внаслідок погіршення
гірничо-геологічних умов видобутку вугілля в Донбасі, нестабільності
роботи вугільної, нафтової і газової промисловості, важкого фінансового
становища країни вцілому.
Збільшення витрат на видобуток і транспортування палива потребує
обгрунтування економічної доцільності розробки тих чи інших родовищ. Для
їх визначення в енергоекономічних розрахунках використовують показники
кінцевих втрат, які дають змогу визначити в розрізі України та її
економічних районів суспільно виправданий верхній рівень витрат на
виробництво окремих видів палива. За кінцевими витратаим встановлюють
рівень енергозабезпечення України в цілому та її окремих економічних
районів.
У розміщенні паливної промисловості відбуваються зміни, що пов`язано із
завершенням виробітку одних родовищ та відкриттям і розробкою
інших.Більш рівномірному її розміщенню сприяли створення вугільної
промисловості у Західному регіоні України, нафтової і газової – у
Східному, буровугільних родовищ – у Черкаській та Житомирській областях.
Підприємства Подільських, Південних областей та АР Крим працюють на
привізному вугіллі.
Вдосконалення паливного балансу України пов`язане із значною
диференціацією рівнів забезпечення паливом окремих регіонів. У
перспективі вирішуватиметься подвійне завдання: вдосконалення галузевої
і територіальної структури паливного балансу та реконструювання
розміщення основних споживачів палива, тобто зниження енергомісткості
матеріального виробництва в енергодефіцитних районах для збалансованого
видобутку і споживання палива в регіональному плані. Вдосконалення
структури паливного балансу означає, що в перспективі для західних і
південних регіонів України найекономічнішими будуть електроенергія АЕС,
а для східних регіонів – вугілля Донбасу.
Нафтова промисловість
Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками,
хоча потенційні можливості видобутку нафти значно більші.
Внаслідокпевного вичерпання нафтових родовищ у старопромислових західних
районах поряд з пошуками і видобутком нафти у східних районах ширше
розгортається геологічна розвідка шельфової зони Чорного і Азовського
морів, а також Причорноморської низовини, де останніми роками
видобувають промисловунафту.
Нині перше місце за видобутком нафти посідає Лівобережна частина
України, де працюють нафтогазові управління в Чернігівській області на
базі Гнідинцівського та Прилуцького родовища, у Сумській – на основі
Охтирського і Качанівського, у Полтавській – на базі Сагайдацького,
Зачепилівського, Радченківського родовищ. Тут видобувають більшість
нафти України. На другому місці Прикарпатська нафтогазоносна провінція,
де працють нафтогазовидобувні управління – Бориславнафтогаз і
Долинонафтогаз. Поки що масштаби видобутку нафти тут невеликі через
вичерпність запасів і недостатній рівень пошукових робіт.
Собівартість видобутої в україні нафти відносно висока, оскільки
видобуток її найпрогресивнішим фонтанним способом майже припинився. Для
підтримання її високого пластового тиску практикують закачування у
законтурні горизонти гарячої води, пари, хімічних реагентів, що дає
змогу збільшити видобуток нафти до 60-70%. Вартість нафти у районах
споживання значною мірою визначається витратами на її транспортування,
що залежить від діаметру трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну,
потужності нафтоперекачувальних станцій. Останніми роками визначилася
тенденція до подорожчання нафти, що пов`язано з ускладненням умов її
видобутку та експлуатації більшості родовищ. Разом з тим будівництво
нафтопереробних підприємств в районах споживання нафти і нафтопродуктів
має ряд переваг, оскільки сприяє різкому зменшенню перевезень
нафтопродуктів незалежно від способу транспортування сирої нафти
(зберігання сирої нафти обходиться дешевше), а для споживання є
можливість використовувати сиру нафту, яка надходить з різних районів.
Через територію України з Росії в Західну Європу пролягає нафтопровід
“Дружба”, а також нафтопроводи до Кременчука й Лисочанська. Розпочато
будівництво нафтопроводів з Одеси до Кременчука та з Одеси через Броди
(Львівська область) до Гданська. За допомогою іноземних інвесторів
продовжується спорудження нафтового терміналу в місті Південному біля
Одеси потужністю 40 млн тон.
Нині жоден з економічних районів України не забезпечений власною нафтою
і нафтопродуктами.
Нафтопереробна промисловість
В Україні діють такі нафтопереробні заводи: Лисичанський, Кременчуцький,
Херсонський, Бердянський, Дрогобицький, Львівський і Надвірнянський.
Власними ресурсами потребу в нафті Україна забезпечує лише частково (в
1998 році потрібно було 40-45 млн тон нафти на рік, а було добуто 3,9
млн тон).
Потужності нафтопереробної промисловості сягають 60 млн тон річної
первинної переробки.
Виробництво нафтопродукції в Україні по роках, млн тон
Таблиця 2
Нафтопродукти 1985 1990 1995 1996 1997 1998
Первинної переробки нафти
Бензин
Дизильне пальне
Мазут топковий (товарний випуск)
59,9
10,0
14,6
25,5
59,0
9,2
12,7
25,6
16,9
3,0
4,3
6,6
13,5
2,8
3,9
5,0
12,8
2,9
3,8
4,2
13,4
3,1
4,0
4,1
Однак використовуються вони лише на 22,3% за переробкою нафти, на 31,0%
– за виробництвом бензину, на 27,4% – за виробництвом дизильного
пального і лише на 16,0% – за товарним випуском топкового мазуту.
Основним шляхом виходу Українм з енергетичної кризи є розвідка родовищ,
розробка нетрадиційних нафтогазоносних об`єктів глибинних зон
кристалічної земної кори на суходолі України і зон гідратоутворення
(ЗГУ) на дні Чорного моря. Одна з таких зон лежить на північному борту
Дніпропетровсько-Донецької западини, вздовж її північного крайового
глибинного розлому. Тут на території завдовжки 250 км і завширшки 30-35
км у 1989-1991 рр. Було відкрито 12 промислових родовищ нафти і газу із
загальним запасом 219 млн тон нафтового еквіваленту.
Визначена за розвіданою площею (445 км2) та зазначеними вище запасами
питома щільність цих запасів становить близько 0,4 млн тон/ км2.
Помноживши цю цифру на перспективну площу, матимемо загальні прогнозні
запаси нафти і газу, які нині становлять майже 19 млрд тон нафтового
еквівалента. Для більш точного визначення геологічних запасів потрібно
врахувати коефіцієнт успішності розвідки (промислових відкритів), який
становить 0,55. Отже, сумарні прогнозні геологічні запаси нафти і газу в
надрах Північно-Крайової глибинно-розломної зони і північного борту
Дніпропетровсько-Донецької западини 10,45 млрд тон нафтового
еквіваленту. Є ще Південний крайовий прогин і Південний борт, що
прилягає до нього. Геологічна будова їх подібна до зазначених вище. За
наведеними розрахунками можна прогнозувати запаси нафти і газу 3-5 млрд
тон нафтового еквіваленту. Відтак загальні запаси становлять від 7 до 15
млрд тон нафтового еквіваленту.
У перспективі доцільно використовувати нафту для виробництва моторного
палива і як сировину для хімічної промисловості.
Газова промисловість
Це наймолодша галузь паливної промисловості України. Використання газу
удвічі дешевше, ніж нафти. Крім того, з газу виробляють азотні добрива і
синтетичні матеріали.
Галузь сформувалась у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні
родовищ природного газу, найбільшого розвитку набула у першій половині
70-х років.
Видобуток природного газу в Україні
Таблиця 3
Роки
млрд..м3 у % до рівня, досягнутого у 1975р. Роки
млрд..м3 у % до рівня, досягнутого у 1975р.
1940 0,5 0,07 1989 30,8 45,3
1960 14,3 20 1990 28,1 41,3
1970 60,9 89,56 1993 19,0 28,2
1975 68 100,00 1995 18,2 26,8
1980 56,7 83,38 1996 18,4 27,1
1985 42,9 63,88 1997 18,1 26,6
1988 32,4 47,6 1998 18,0 26,5
За даними таблиці 3, починаючи з другої половини 70-х років, і до цього
часу видобуток газу в Україні знизився на 73,5%.
Першою була освоєна Передкарпатська нафтогазоносна область. Тепер на неї
припадає 3,1% всього видобутого газу в Україні. Цей район досить
перспективний, оскільки газ тут видобувають переважно з незначних
глибин. Розвідані його запаси становлять 94 млрд. м3 . У цілому в
Західноукраїнському нафтогазоносному регіоні прогнозовані запаси нафти і
газу становлять 600 млн т умовних одиниць палива, причому більш як
половина їх сконцентрована в Івано-Франківській області, девони
залягають на глибині 5-6 км, що є основною технічною проблемою
промислового їх видобутку.
У Прикарпатті Дашавське родовище використовується для підземного
зберігання газу, Більче-Волицьке газове родовище експлуатується з 1949
року, Комарнинське газоконденсатне родовище – з 1969 р. і є цінним для
хімічної промисловості, його газоконденсат переробляють на
Надвірнянському нафтопереробному заводі. Опарське, Угерське,
Рудниківське родовища і газо виявів промислового значення
(Судово-Вишнянське, Немирівське, Солотвинське, Мукачівське, Іршавське).
Зменшення видобутку газу в Передкарпатській нафтогазоносній області
пояснюється вичерпанням його із старих родовищ, оскільки велика
кількість газу залишається під землею. Нещодавно відкриті нові родовища
або малопотужні, або не розробляється зовсім.
На думку фахівців, у Передкарпатті можна збільшити видобуток газу, якщо
відновити запущені свердловини, поліпшити якість
пошуково-розвідувального буріння свердловин на глибині 5-7 км.
Дніпровсько-Донецьку газоносну область виявлено поряд з покладами нафти
в Дніпровсько-Донецькій западині. Основні її родовища стали відомими у
другій половині 60-х років. Це найбільша в Україні нафтогазоносна
область (93,8% загального видобутку газу в країні). Основні родовища
природного газу в Харківській (Шабелинське,Хретищенське, Кичічевське,
Дружелюбівське, Західнохрестищівське), Сумській (Рибальське,
Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканівське), Дніпропетровській
(Перещетинське), та Чернігівській (Гнідинцівське) областях.
Всього тут виявлено 111 газових родовищ, запаси газу яких становлять
785,4 млрд м3 .
Найбільше із зазначених родовищ – Шебелинське (80% усіх запасів газу в
Україні), на другому місці за запасами газу Західнохрестищенське
газоконденсатне родовище, яке експлуатується з 1970 року, далі
Гніздинцівське нафтоконденсатне родовище – одне з найпродуктивніших в
Україні (діє з 1960р.).
Геологорозвідники й сьогодні виявляють нові родовища газу, в тому числі
в Луганській і Полтавській областях, що свідчить про багатство надр
Дніпровсько-Донецької западини.
У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області відкрито і
експлуатується 17 газових родовищ із загальними запасами газу 14,3 млрд
м3 . Найбільші з них Галіцийське, Джанкойське, Глібовське, Оленівське,
Задорненське, Стрілківське. На дні Чорного моря геологи виявили ряд
перспективних газових підвищень (підземних і підводних структур).
Специфічною рисою розміщення газо видобувної промисловості і високий
рівень її територіальної концентрації та орієнтації видобутку на
найвигідніші умови експлуатації родовищ.
Приблизно 415 видобутого природного газу йде на потреби промисловості.
Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер.
Оскільки газ упродовж року подається рівномірно, актуальним завданням є
будівництво газосховищ.
Супутні гази, які є на деяких невеликих нафтових родовищах, – дуже
цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газо
бензинових заводах виробляють бензин.
Певну роль у паливному балансі відіграють утилізація промислових газів
та виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ)
здійснюється підземна газифікація вугілля.
Крім комунально-побутового сектора та автотранспорту важливим є
використання природного газу в нафтохімії, продуктом якої є синтетичні
матеріали. З 1 тони рідких вуглеводнів можна отримати 600-700 кг
нафтохімічної сировини, вартість якої набагато перевищує ефект
використання його як палива. На комунально-побутові послуги витрачається
17 млрд м3 , а на виробництво електроенергії – майже 34 млрд м3 газу на
рік.
Через 9 областей України пролягає газопровід Уренгой (західний Сибір) –
Ужгород і газопроводи внутрішнього значення: Шебелинка – Полтава – Київ;
Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг; Шебелинка – Одеса; Дашава –
Львів; Дашава – Київ та інші, які нині здебільшого перекачують імпортне
газове паливо. Найбільшим підземним газосховищем є Богородчанське
(Івано-франківська область) місткістю 15-17 млрд м3 газу.
Висновок
Розвиток і розміщення паливно-енергетичного комплексу відповідно до
“Національно-енергетичної програми” пов`язані зі збільшенням масштабів
геологічних та географічних досліджень на території України традиційних
видів палива – нафти, газу в Донецько-Придніпровській западині,
Причорноморськійнизовині, Прикарпатті і Закарпатті, зростання видобутку
нафти у старопромислових районах за рахунок застосування сучасних
технологій.
“Комплексною державною програмою енергозабезпечення України” (1997 рік)
передбачені науковообгрунтовані потреби у паливі до 2010 року, можливі
обсяги ресурсозбереження в галузях економічної та комунально-побутовому
господарстві, заходи щодо модернізації галузей для того, щоб зменшити
енергоспоживання, механізм реалізації програми та вирішення екологічних
питань.
Структурна перебудова господарства, економне використання усіх видів
палива й енергії, впровадження економічних стимулів сприятимуть
зменшенню енергомісткості національного продукту. Сьогодні в Україні
немає механізму, який би стимулював зменшення споживання енергоносіїв.
Йдеться про державну систему енергозабезпечення на тривалу перспективу,
систему стандартів та норм витрат паливно-енергетичних ресурсів,
звітність про енергоспоживання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
