Коломийський інститут ім.Стефаника
Прикарпатського національного університету
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
“Розміщення продуктивних сил”
НА ТЕМУ:
МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИЗміст
1. Сутність і значення в становленні національної економіки України.
2. Вплив міжнародного територіального поділу праці на формування
міждержавних економічних зв’язків.
3. Механізм зовнішньоекономічної діяльності України: сутність та
принципи формування.
4. Основні форми економічного співробітництва країн світу.
5. Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків України. Структура
експорту.
6. Проблеми та перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків
України.
1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ В СТАНОВЛЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Розміщення продуктивних сил країн світу, і в тому числі України,
нерозривно пов’язано з розвитком міжнародного поділу праці і формуванням
міждержавних економічних зв’язків. Міжнародний поділ праці — це
спеціалізація окремих країн на виробництві тієї чи іншої продукції чи
наданні послуг у світовому масштабі. Кожна країна світу концентрує на
своїй території виробництво певних видів продукції, для виробництва якої
вона має найбільш сприятливі економічні і природні передумови. Країна
повинна мати певні переваги перед іншими країнами у виробництві
продукції спеціалізації. Для цього необхідно мати: кваліфіковані кадри;
достатній природно-ресурсний потенціал; вигідне економіко-географічне
положення; специфічні агрокліматичні умови; попит на продукцію
спеціалізації на світовому ринку та високий рівень її
конкурентоспроможності. Територіальний поділ праці, в тому числі і
міжнародний, є проявом суспільного поділу праці і має історичний
характер. У первісному суспільстві поділ праці існував між жіночою і
чоловічою працею, між працею дорослих і дітей. Перший суспільний поділ
праці відбувся у зв’язку з поділом племен, що займалися тваринництвом і
рослинництвом. Другий — у зв’язку з відокремлням ремесла від
землеробства і тваринництва. Але і в першому другому випадках
виробництво і споживання продукції локальний, здебільшого замкнутий
характер. Третій суспільний поділ праці пов’язаний з появою нового
суспільного прошарку населення — купців, що виконували функції
посередників регіонами виробництва і регіонами споживання продукції.
Завдяки цьому суспільний поділ праці набув ознак територіального. Поява
машин привела до підвищення продуктивності праці, збільшення
концентрації виробництва промислової продукції окремих регіонах країни.
Поява і подальший розвиток сучасних ів транспорту, особливо
залізничного, морського, авіаційного, трубопровідного обумовили
поглиблення міжнародного терито-льного поділу праці. В інтеграційні, або
обмінні процеси втягує-ся все більша кількість країн, територій,
віддалених материків. Все це веде до необхідності поглиблення
спеціалізації окремих країн, до розширення кількості галузей міжнародної
спеціалізації. Виникають регіональні утворення світу, які мають свою
конкнкретну галузеву і регіональну спеціалізацію: країни Північної
Америки (США, Канада, Мексика), Європейський Союз (ЄС), країни ОПЕК —
основні поставщики нафти на світовий ринок 60% світових поставок).
2. ВПЛИВ МІЖНАРОДНОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ НА ФОРМУВАННЯ
МІЖДЕРЖАВНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ
В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні
відносини — одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і
розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш
розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації пиробництва, підвищенню рівня
його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе
інтегруватися в Європейський і світовий ринок. В той же час структура та
обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських
зв’язках. У країна, населення якої становить майже 1,5% населення світу,
країна, яка має великий промисловий і природно-ресурсний по-Іенціал, має
невідповідно низьку частку у світовому експорті — 0,2%. Якщо у Канаді на
душу населення експортується продукції на суму 5,6 тис. дол., Німеччині
— 5,1, Франції — 4,1, Італії — 3,3, Японії — 3,2, Великобританії — 3,1,
США — 2,0, Росії — 0,4, то в Україні — 0,2—0,3 тис дол.
Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не
знаходилась, не може нормально розвиватися поза світовим господарством,
без тісних економічних зв’язків з іншими країнами світу. Міжнародні
економічні зв’язки — це система господарських зв’язків між національними
економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Саме зовнішні
економічні відносини сприяють зростання національного доходу,
прискореному розвитку науково-технічного прогресу, підвищенню рівня
життя населення. Крім того, зовнішні економічні зв’язки впливають на
загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських
відносин та взаєморозуміння і добросусідства.
Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки
особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних
зв’язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських
проблем.
Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв’язків дасть змогу Україні
швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і
швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого
рівня населення. Відомо, що країна, яка не розвиває зовнішню торгівлю,
не має господарських зв’язків з іншими країнами світу, змушена збільшити
витрати виробництва приблизно в півтора — два рази.
Україна як молода суверенна держава не має достатнього досвіду
налагодження економічних зв’язків з іншими країнами світу. Тому вона
робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому
сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: Закону
про зовнішньоекономічну діяльність України, Закону про створення
експортно-імпортного банку, Закону про іноземні інвестиції, а також
Декретів Кабінету міністрів України.
Об’єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню України як
повноправного партнера у світове господарство, є низька
конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних
промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не
більше 1 %. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх
ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не
має світових сертифікатів, йому властивий низький обсяг номенклатури
відливок, що спричиняє велику металомісткість продукції, а відходи
металу зростають до 25%.
Крім того, в Україні недосконалою є система управління
зовнішньоекономічною діяльністю. До основних причин, що зумовило
сучасний рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків раїни, слід
віднести такі.
По-перше, після розпаду колишнього Радянського Союзу стався значіначний
розрив господарських зв’язків України з іншими країнами, і насамперед з
Росією. Через це Україна втратила частину Іїх традиційних ринків збуту,
зупинилося чимало підприємств 23 відсутність комплектуючих виробів тощо.
Більше того, Ро-значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій
|ині виробів, приладів, машин, а також виплавленого металу до внаслідок
зростання їх енергомісткості та ціни. Тому навіть вироби, в яких вона
зацікавлена, не можуть бути реалізовані на инку, оскільки вони дорожчі
за зарубіжні аналоги на ЗО—50%.
По-друге, переважання в експорті України паливно-сировин-групи товарів,
їх частка нині перевищує 70%, а разом з това-Іи народного споживання
становить понад 90%. По-третє, в структурі експорту низькою є частка
машин, облад-шя, об’єктів інтелектуальної власності. Згідно з даними
Держкомстату України тільки 0,5% від загальної кількості вироблених ІІшх
видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були
конкурентоспроможними на світовому ринку.
По-четверте, в експорті незначною є частка товарів, які виготовляються
відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування
виробництва.
По-п’яте, відмічається значне зростання частки бартерних ліерацій у
зовнішньоекономічній та господарській діяльності гредині країни. Нині ця
частка становить майже 80%.
Слід визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спе-шації,
переорієнтуватися на виробництво наукомісткої про-ії і
ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудуван-літакобудування, в
ракетно-космічній техніці та створенні надтвердих матеріалів.
В Україні необхідно налагодити виробництво імпортозамінної продукції,
зокрема такої, як зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни,
тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі та ін.
По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою
цього є стабільність чинного законодавства у зовнішьоекономічній
діяльності. Нині Україна, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за
створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце в
світі.
По-сьоме, важливо налагодити надійний державний контроль.
Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічний
контроль за експортом і імпортом товарів.
3. МЕХАНІЗМ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ: СУТНІСТЬ ТА
ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ
Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективвного
включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво
першочергове значення має формування механії му зовнішньоекономічних
зв’язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При
цьому йдеться про створенні фактично нового механізму, який має
регулювати взаємовідносині України з навколишнім світом на принципово
нових засадах.
Під механізмом зовнішньоекономічних зв’язків розуміють сукупність
конкретних їх форм, а також систему правових,
організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які
забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських
комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил
країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.
Виходячи з принципу міжнародного поділу праці, геополітичного становища
України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих
науково-технічного та ресурсного потенціалів, ме ханізм
зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, необхідно
орієнтувати на реалізацію головної стратегічної мети н сфері
зовнішньоекономічної політики — інтеграцію народногосподарського
комплексу України у світову господарську систему, Ця інтеграція
передбачає досягнення таких цілей:
• формування розвинутої ринкової системи господарства, яка базувалася б
на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та
економічних механізмах;
• використання можливостей світового ринку для структурної перебудови
національного господарства;
• перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного
та високоефективного економічного зростання.
На відміну від раніше діючої системи державного адміністру-, вання у
зовнішній економічній сфері сьогодні повинен забезпечуватися абсолютний
пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні
даної сфери діяльності. Саме вони в країнах з ринковою економікою є
основними елементами механізму управління господарською діяльністю як на
національному, так і на міжнародному рівнях. Тому при розробці нового ме
ханізму зовнішньоекономічних зв’язків необхідно відмовитися! від старої
методологічної основи регулювання цих процесів.
В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності
повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації
зовнішніх економічних зв’язків, які передбачають максимальне скорочення
адміністративних обмежень на експорт імпорт, підвищення ролі митного та
валютного регулювання народних господарських зв’язків, надання об’єктам
зовнішньо-економічної діяльності широкої самостійності згідно з
міжна-щюю практикою.
Водночас зовнішня економічна політика має відповідати національним
інтересам держави, забезпечувати взаємовигідне співробітництво з
іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками
зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та
послуг на українському ринку. Для створення нового дієвого механізму
зовнішньоекономічних зв’язків необхідне вирішення таких основних
проблем:
• формування необхідної законодавчої бази;
• створення відповідного економічного середовища;
• розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішньоекономічні
зв’язки.
Важливою передумовою і водночас необхідною основою находження та
поглиблення економічного співробітництва із зарубіжними партнерами є
розвиток правової бази для такого співробітництва. Світова практика
свідчить про те, що у міру інтенсифікації міжнародних господарських
зв’язків, якісного та кількісного їх зростання надзвичайно ускладнюється
характер взає-мовідносин між учасниками. А це потребує чіткого правового
регулювання як на національному, так і міжнародному рівні.
Важливими елементами механізму зовнішньоекономічної діяльності в умовах
розвитку ринкової системи господарювання є валютна, податкова, кредитна,
депозитна, цінова і митно-тарифна політика. Ключовим елементом механізму
зовнішньоекономічних зв’язків є валютна політика, за допомогою якої
здійснюється Іив держави та центрального банку на платіжний баланс,
ватний курс та конкурентоздатність національного виробництва.
Одним з факторів підвищення ділової активності як серед національних
товаровиробників і експортерів, так і серед зарубіжних інвесторів є
формування сучасної податкової системи на експортно-імпортні операції та
прибуток спільних підприємств.
Дуже важливим інструментом державного впливу на зовнішні номічні
зв’язки є кредити та субсидії. Кредитування експорт-імпортних операцій,
великих будівельних проектів є невід’ємною частиною міжнародної ділової
практики, що прискорює процес кругообігу капіталу.
Складовою частиною механізму зовнішньої економічної діяльності є митна
політика держави, покликана передусім виконува ти функцію захисту
внутрішнього ринку. Митна політика України повинна передбачати укладання
митних союзів із заінтересованими країнами, що посилять їх взаємну
довіру, приведе їхню митну політику до узгодженості.
Ставши на шлях лібералізації зовнішніх економічних зв’язкії та побудови
відкритої економічної системи, Україна постійж відчуватиме зростаючий
вплив тенденцій світового розвитку HJ свої внутрішні господарські
процеси.
4. ОСНОВНІ ФОРМИ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА КРАЇН СВІТУ
Необхідність докорінної технічної і технологічної модернізації
промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей
господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові
стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної
продукції вимагає максимально ефективного використання наявних
науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку
міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва.
Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними
можливостями, однак на їх сучасний стан значною мірою впливає
соціально-економічна криза, що її нині переживає Україна.
В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в
таких основних формах:
• науково-технічне співробітництво;
• взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);
• надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;
• створення спільних підприємств;
• спеціалізація і кооперування виробництва;
• торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектуючого
обладнання;
• спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих при- І родних
ресурсів;
• іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку
економіки країни;
• міжнародний туризм;
• культурні зв’язки між країнами світу.
• Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України можливий у
таких формах:
• запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, ж
підготовка, підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;
І • взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної
діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних
центрів, у тому числі і спільних;
• співробітництво у галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та
експлуатації підприємств, інших об’єктів виробного призначення і
соціальної інфраструктури;
• обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними
матеріалами, сприяння їх використанню;
• співробітництво у збиранні, обробці та використанні науко-г. ехнічної
і економічної інформації.
Найтісніші зв’язки в галузі науки, техніки та освіти Україна з Росією, а
також з деякими іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Слід
підкреслити, що, на жаль, в результаті Зриву раніше існуючих державних,
політичних та господарських зв’язків між колишніми союзними республіками
помітно пабло співробітництво українських вузів і наукових закладів з
цповідними науковими центрами цих країн. Взаємовигідна міжнародна
торгівля товарами та послугами, як аніше, посідає провідне місце в
складній системі міжнародних економічних зв’язків, оскільки вона по суті
відтворює всі види міжнародного поділу праці і об’єднує всі країни в
єдину господарську цілісність на сучасному світовому ринку товарів. Для
неї властиві передусім дві найхарактерніші риси: переважання пропозиції
товарів над існуючим попитом і жорстка конкурентна боротьба між його
учасниками. Це є результатом значного зростання в умовах
науково-технічної революції продуктивності суспільної праці в промислове
розвинутих країнах і здешевлення внаслідок цього продукції при
збільшенні її обсягів. Водночас широке представництво товаровиробників
різних країн і регіонів на світових ринках посилює конкурентну боротьбу
між ними за споживача, веде до поділу світових товарних ринків,
ускладнює проблему проникнення на них нових агентів.
Аналіз нинішнього стану зовнішньої торгівлі України свідчить о те, що
економічні зв’язки в цій сфері є нераціональними, характеризуються
вузькою географією, її структура і ефективність не відповідають потребам
формування національної ринкової економіки відкритого типу. Так, частка
експорту в національному доході України майже в 4 рази менша за
середньосвітовий показник. Сама структура експорту та імпорту будь-якої
країни вказує насамперед на здатність галузей її народногосподарського
комплексу до міжнародної конкуренції. Керуючись довгостроковою метою
України зайняти своє місце в міжнародному поділі праці і враховуючи
сьогоднішні реалії і можливості, доцільно в короткі строки визначити
декілька пріоритетних напрямів промислового і сільськогосподарського
виробництва, за якими можна було б здійснити прорив у світову економіку,
на світовий ринок. Саме таким чином відбувався економічний злет країн
Південно-Східної Азії («азіатські тигри»). Особливу увагу слід звернути
на експортне виробництво, від якого великою мірою залежить ефективність
економіки.
Україна традиційно протягом багатьох років займала провідне місце серед
інших республік у складі СРСР у розвитку експортного виробництва. Для
цього були вагомі об’єктивні умови, насамперед природні ресурси,
виробничі потужності, науково-технічний потенціал, кваліфіковані трудові
ресурси, географічне положення, транспортне забезпечення та ін. Про це
свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР
становила 20% загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами
експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді —
98%, марганцевій руді — 100, чавуну і трубах — 75, ковальсько-пресовому
обладнанню і сільськогосподарських машинах — більше ніж 70, екскаваторах
і сортового прокату — більше ніж 60% і т. д. Сучасні можливості
експортного потенціалу України повною мірою залежать від рівня розвитку
окремих економічних районів і областей.
Аналіз зовнішньоторговельних відносин України з зарубіжними країнами
показує, що більше ніж за 5 останніх років баланс зовнішньої торгівлі
України не мав позитивного значення. Тільки в 1997 р. Україна
імпортувала товарів майже на 3 млрд дол. США більше, ніж експортувала, у
тому числі в республіки колишнього Радянського Союзу — маже на 4,5 млрд.
дол. Ця різниця між імпортом і експортом обумовлена передусім від’ємним
сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного палива,
автомобільного бензину, вугілля, тобто за рахунок енергоносіїв.
5. СУЧАСНИЙ СТАН ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ УКРАЇНИ. СТРУКТУРА
ЕКСПОРТУ
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку Україна має тісні
зовнішньоекономічні зв’язки з більш ніж 100 країнами світу. Провідну
роль у розвитку зовнішніх економічних зв’язків України відіграють країни
близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами України є
Росія, Туркменія, Біло-Азербайджан, Литва, Казахстан та інші країни.
Структура зовнішньої торгівлі України зумовлена спеціалізацією її
економіки. В 1997 р. у структурі експорту переважали чорні метали та
вироби з них (38% всього експорту України у 1997 p.), продовольчі товари
(більше ніж 9%), руди і мінеральне паливо (8%), продукція хімічної
промисловості (більше ніж 10%) та ія машинобудування (майже 13%). В
імпорті переважали мінеральне паливо (майже 46% усього імпорту),
реактори ядерні, котли і устаткування для електроенергетики (більше ніж
11%), продукція інших галузей машинобудування (майже 9%), продукція
хімічної промисловості (більше ніж 8%) та ін.
Внаслідок впровадження режиму вільної торгівлі з країнами і Балтії
зовнішньоторговельний баланс з цими країнами істотно покращується. Нині
питома вага зовнішньоторговельного обороту з цими країнами перевищує 63%
від загального товарообігу, в тому числі по експорту цей показник сягає
60%, а по імпорту — більше ніж 65%. (Основним торговельним партнером
України залишається Російська Федерація, на яку припадає майже половина
загальних обсягів торгівлі України. Росія задовольняє майже 100% потреби
України в годинниках, швейних машинах; поставляє значну частину легкових
і вантажних автомобілів, радіоприймальних пристрої, програвачів,
відеомагнітофонів, персональних комп’ютерів, одягу, взуття, тканин,
целюлози, синтетичного каучуку, продукції кольорової металургії, риби і
рибопродуктів, задовольняє майже 4/5 потреби в лісоматеріалах, майже 90%
потреби в нафті і нафтопродуктах, понад 70% потреби в природному газі;
частково поставляє електроенергію і деякі сорти чорного прокату.
В експорті з України до Росії переважають чорні метали, які
задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби,
марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне
устаткування (в тому числі доменне і сталеплавильне), металорізальні і
деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент,
автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із
золота, платини та срібла, цукор, олія, м’ясо і м’ясопродукти, молочні
продукти та ін.
В останні роки зростає експорт України до інших республік колишнього
Радянського Союзу, в тому числі за останні два-три роки експорт до
Білорусі зріс майже на третину, до Молдови —в 1,6 раза, до Грузії —
більше ніж у 10 разів, в Узбекистан -в 1,6 раза і т. д.
У цілому Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо Білоруссю,
Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, ТаджІ кистаном,
Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Україна має вели, від’ємне
торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном.
Крім країн СНД і Балтії, Україна розширює зовнішньоекони мічні зв’язки з
багатьма розвинутими країнами світу. В останні роки найбільші експортні
поставки Україна здійснювала до Китаю (майже 1,5 млрд. дол., або 10%
загального обсягу експорту; Туреччини (майже 700 млн. дол., або близько
5%), Німеччини (майже 600 млн. дол., або 4%), Італії (близько 3%),
Польщі (майже 3%), Угорщини і США (більше ніж по 2%), Словаччини (майже
2%).
Найбільші імпортні поставки в Україну надходять з Німеччини (більше ніж
1,3 млрд. дол., або майже 8% загального імпорту), США (майже 700 млн.
дол., або 4%), Польщі (більше ніж 3%), Італії (більше ніж 2%), Франції
(майже 2%), Великобританії (1,5%), Чехії, Словаччини, Угорщини, Куби та
ін.
Сучасна зовнішньоекономічна політика України спрямована на формування
нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового
економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня
відкритості національної економіки. Перш за все передбачається:
• підтримка національних товаровиробників шляхом використання
можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на
світовому ринку;
• прискорення економічних реформ шляхом гармонізації економічного
законодавства відповідно до світової системи торгівлі (ГАТТ/СОТ);
• зняття технічних бар’єрів у торгівлі з провідними країнами — членами
COT (США, ЄС), розширення торгівлі з якими забезпечує надходження
валюти, стимулює розвиток і технічне оновлення промисловості, сприяє
поглибленню виробничої кооперації, забезпечує істотне збільшення
іноземних інвестицій.
Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх економічних зв’язків
України є забезпечення просування товарів українського виробництва на
нові зарубіжні ринки. Одночасно робитиметься все можливе для збереження
традиційних ринків України з державами, які утворилися на теренах
колишнього Радянського союзу. Саме ці країни в найближчій перспективі
повинні бути найбільш привабливими для українського експорту. Розвиток
гідного торговельно-економічного співробітництва з ними є одним з
пріоритетів Укра’їни в зовнішньоекономічних зв’язках.
Аналіз структури і обсягів зовнішньої торгівлі України за останні роки
свідчить про те, що саме з країнами СНД і Балтії найбільше зріс
товарообіг при випереджаючому збільшенні обсягів експорту.
Важливим для розвитку взаємовигідних торговельно-економіч зв’язків з
країнами СНД та іншими країнами світу є зміщення акценту з
співробітництва на державному рівні до співробітництва на рівні
господарюючих суб’єктів шляхом створення спільних підприємств,
транснаціональних промислово-фінансових груп, виробничих корпорацій та
інших господарських структур.
6. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ
УКРАЇНИ
Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики держави
набувають на сучасному етапі виняткового значення.
Це пов’язано, по-перше, з рядом факторій внутрішнього характеру:
знаходженням економіки країни на перехідному етапі до ринкової системи
господарювання, яка перебуваг в ситуації об’єктивної незбалансованості
структури економіки і її повільної структурної перебудови; надмірною
енерго- і рссурсосмністю галузей народного господарства; низькою
конкурентоспроможністю національного виробництва; поступовим занепадом
науково-технічного і високотехнологічного промислового потенціалів та
ін.
По-друге, це обумовлено системою зовнішніх факторів: надмірною (від 20
до 90%) залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків
постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв,
сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей
виробництва; наявністю тисяч українських підприємств, задіяних у
виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами
України; високою) залежністю процесу структурного та технологічного
реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел
фінансування; відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної
інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової,
організаційної, трейдерської, біржової, виставочної, рекламної тощо);
зберіганням Україною статусу «торговельного аутсайдера» світовій
торгівлі через відсутність повного чи асоційованого членства у Світовій
організації торгівлі (COT), Європейському союзі (ЄС),
Центрально-Європейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших
торговельно-інтеграційних угрупованнях системи ГАТТ/СОТ, а через це
слабкою конкурентозахищеністю зовнішньоекономічної діяльності України в
умовах жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках товарів,
капіталів і послуг; певним тиском інших країн на зовнішньоекономічну
діяльність України через прямі та побічні форми різноманітних
торговельних, інвестиційних торговельно-стандартних, фітосанітарних,
технологічних і фінансових обмежень.
Перспективи та основні напрями подальшого розвитку зовнішніх економічних
зв’язків України з урахуванням їх світової і регіональної геополітичної
структури можуть бути визначені таким чином.
Країни СНД і Балтії
Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і
стабільних економічних зв’язків з країнами СНД, які утворили Економічний
союз, та з країнами Балтії. Через створення умов для ефективних
торговельних відносин з цими країнами можна прискорити досягнення
стабілізації у вітчизняному виробництві. Проте актуальність розвитку цих
відносин не зменшуватиме значення розвитку економічних зв’язків з іншими
країнами світу.
Зовнішньоекономічні зв’язки з цією групою країн будуть розвиватися
переважно на двосторонній основі з одночасним вдосконаленням
торговельних режимів на засадах взаємної рівності і спрямовуватимуться
на:
• поліпшення торговельного режиму з Російською Федерацією;
• продовження і вдосконалення різних форм торговельно-економічних,
коопераційних, інвестиційних двосторонніх стосунків з іншими країнами —
членами Митного союзу (Казахстан, Киргизстан, Білорусь);
• поглиблення торговельних та інших форм економічних відносин з
країнами, які не є членами Митного союзу (Узбекистан, Туркменистан,
Грузія, Вірменія); створення за участю цих країн товарно-транспортних
ліній з мінімальним використанням транзитних територій третьої країни
(через море — залізниця — автотранспортні шляхи);
• розвиток і поглиблення різнобічного торговельно-економічного
співробітництва з Молдовою шляхом обопільної реалізації усіх переваг
угоди про вільну торгівлю двостороннього Митного союзу;
• забезпечення стабільних поставок в Україну на взаємовигідних умовах
паливно-сировинних товарів відповідно до потреб народного господарства.
З цією метою вживатимуться заходи для збільшення експорту українського
капіталу, насамперед у формі прямого інвестування відповідних
підприємств нафтогазодобувної та гірничодобувної промисловості країн
СНД, освоєння розташованих на їхніх територіях окремих родовищ на основі
концесій;
• створення спільних підприємств, транснаціональних компаній,
спеціалізованих і кооперативних виробництв на базі угод про спільну
діяльність;
• відновлення і зміцнення виробничих зв’язків по кооперації на базі
традиційної внутрішньо та міжгалузевої спеціалізації; формування і
розвиток нових зв’язків на основі спільного використання прогресивних
технологій;
• розвиток прямих договірних економічних зв’язків з окремими суб’єктами
(регіонами) Російської Федерації, насамперед з такими, як Тюмень, Комі,
Карелія, Якутія, Башкортостан, Татарстан, Далекий Схід, де зосереджено
паливно-енергетичні ресурси, які становлять інтерес для традиційного
експорту України;
• забезпечення конкурентоспроможності традиційних вітчизняних товарів
(продукції агропромислового комплексу і чорної металургії, машин,
устаткування) на ринках країн СНД і Балтії; збільшення ступеня
інтеграції з країнами Балтії шляхом створення умов для ефективної
реалізації режиму вільної торгівлі та посилення через ці зв’язки
торговельно-економічних відносин з заїнами Центральної і Північної
Європи.
Країни Європейського Союзу
Розвиток відносин з ЄС у довгостроковій перспективі, з огляду на
геополітичний, геоекономічний і історичний європейський статус України,
має залишатися одним з пріоритетів зовнішньо-економічної політики
України. Метою розвитку зовнішньоекомічних відносин України з ЄС є
забезпечення економічної інтеграції господарства України у
загальноєвропейський економіч-і простір. Це значною мірою залежить від
реалізації положень зди про партнерство та співробітництво між ЄС і
Україною та тимчасової угоди про торгівлю. Основними пріоритетами мають
стати:
• трансформація політичного визначення України як держави грехідною
економікою до юридичного закріплення її статусу в конодавстві ЄС з метою
отримання відповідних торговельно-їномічних, фінансово-кредитних,
інвестиційних преференцій;
• розширення доступу українських товарів, зокрема таких важливих, як
текстиль, продукція металургійної промисловості та сільського
господарства на європейські ринки;
• підтримка ефективних національних товаровиробників шляхом
вдосконалення міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів,
зокрема через укладення відповідних галузевих угод; зняття існуючих
бар’єрів у торгівлі та поглиблення виробничої кооперації;
• гармонізація економічного законодавства відповідно до стандартів
Європейського Союзу та світової системи торгівлі ГАТТ/СОТ з урахуванням
національних економічних інтересів і специфіки економіки України.
Основним етапом на шляху набуття Україною повноправного членства в ЄС
має стати створення економічних і правових передумов для початку
переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.
Країни «Великої сімки»
Розвитку відносин з цією групою найбільш розвинутих країн
приділятиметься значна увага, оскільки саме вони є потенційно
найважливішими постачальниками нових технологій і високотех-нологічних
виробів, а також найпотужнішим джерелом інвестицій.
Пріоритети співробітництва з чотирма з них (Великобританія, Італія,
Франція, Німеччина) збігаються з їх визначенням стосовно країн ЄС.
Розвиток зв’язків з США і Канадою має бути спрямований насамперед на
реалізацію і розвиток тих угод і домовленостей, які були досягнуті
протягом 1994—1996 pp., а саме:
• трансформація політичного визначення України як країни з перехідною
економікою в юридичний статус з отриманням усіх преференцій, що
випливають з цього;
• отримання постійного і повноосяжного статусу найбільш сприятливої
нації (РНБ) з метою запобігання дискримінаційних обмежень у торгівлі;
• врегулювання питань щодо обмеження доступу ряду товарів українського
походження на північноамериканський ринок (метали, феросплави, ядерні
матеріали, текстиль тощо).
Співробітництво з Японією спрямовуватиметься в першу чергу на залучення
інвестицій у ті ефективні галузі, де Україна здатна брати участь у
загальносвітовій спеціалізації (зокрема, електрозварювальна техніка,
штучні алмази, надтверді матеріали, окремі рідкісноземельні метали), а
також на спільне проведення науково-технічних досліджень і впровадження
їх результатів у виробництво.
Доцільно активно розвивати співробітництво в рамках глобальних
науково-технічних проектів, які здійснюються «сімкою» на основі
міжнародної кооперації, в тому числі у сферах енергетики,
агропромислового комплексу, космосу, екології, охорони здоров’я,
транспорту, зв’язку, інформатики, фундаментальних наук.
Країни Центральної Європи.
Структуру економіки України та країн цього регіону (Польща, Словаччина,
Чехія, Угорщина, Болгарія, Румунія, СРЮ, Хорватія, Македонія, Словенія,
Албанія) сформовано відповідно до вимог колишньої РЕВ. Це обумовлює
необхідність співпраці між Іми з подальшим створенням зон вільної
торгівлі з найбільш роззвинутими країнами регіону, насамперед з країнами
Центрально-європейської асоціації вільної торгівлі.
Зовнішньоекономічна політика України стосовно цієї групи країн повинна
передовсім передбачити відновлення таких пріоритетів:
• ефективних традиційних зв’язків, міжнародної спеціалізації
Кооперування, зокрема у металургії, транспортному і сільськогоському
машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості;
• раціональних контактів у сфері науки і техніки, особливо з проблем
розроблення нових матеріалів і технологій, біотехнологій, проблем фізики
низьких температур, ядерної фізики тощо.
Перспективним напрямом співробітництва має стати участь у Іільних
конференціях, програмах.
Державна політика в прикордонних областях стимулюватиме розвиток
пріоритетних напрямів зовнішньоекономічної діяльності з метою
використання вигідного розташування прикордонних територій. Основним
напрямом транскордонного співробітництва стане здійснення обміну
товарами та робочою силою, координація робіт у сфері охорони
навколишнього природного середовища, спільного використання
інфраструктурних об’єктів, інформа-ційного обміну тощо.
Країни Чорноморської зони економічного співробітництва (ЧЕС)
Крім країн зони ЧЕС, що входять до СНД та ЄС, Україна активно співпрацює
з Туреччиною з метою виходу на ринки країн Близького Сходу для
забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також
імпорту для легкої промисловості.
Завдання зовнішньої економічної політики України стосовно Болгарії та
Румунії переважно зберігатимуться згідно з визначеними завданнями щодо
відносин з країнами Центральної Європи.
Крім того, співробітництво з Болгарією та Румунією матиме важливе
значення для розвитку придунайської торгівлі.
Серед заходів, що сприятимуть створенню передумов для плідного
співробітництва в рамках ЧЕС є такі, як подолання або зниження митних
бар’єрів, укладення міждержавних угод про режим прибережної торгівлі,
створення багатосторонньої системи розрахунків з використанням спільного
міждержавного банку відповідних країн, створення ряду прибережних
спеціальних (вільних) локальних економічних зон.
Країни Близького та Середнього Сходу
Активізація економічних стосунків з Ліваном, Кувейтом, Туреччиною,
Єгиптом, Сирією, Саудівською Аравією, Об’єднаними Арабськими Еміратами
та іншими країнами регіону має велике значення з точки зору забезпечення
економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими
«портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем
інженерно-технічних послуг України по спорудженню промислових та
цивільних об’єктів, транспортної і комунальної структури. За певних умов
доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи
транспорту та зв’язку. Виважена політика дозволить українським
підприємствам військово-промислового комплексу одержати необхідні для
конверсії кошти від торгівлі військовою технікою, озброєнням та
ремонтними послугами.
Індія, Китай
Індія та Китай є одним із головних суб’єктів міжнародної торгівлі для
України. Але подальше збільшення масштабів торгових операцій повинно
доповнюватися розвитком виробничої кооперації з ефективним використанням
фінансово-економічних можливостей Китаю, дешевої сировини для легкої,
харчової і хімічної промисловості — з Індії, а також науково-технічного
потенціалу України. Необхідним є пошук резервів для значного збільшення
експорту української продукції машинобудування і передових технологій на
взаємовигідній основі, насамперед для реконструкції об’єктів,
споруджених за часів колишнього СРСР.
В’єтнам, Індонезія та нові індустріальні країни Азії
В’єтнам, Індонезія та країни Південно-Східної Азії — потенційні партнери
для нашої економіки у XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками
для торгівлі машинно-технічною продукцією, для надання
інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів тощо. Україна може брати
участь у реалізації значного інвестиційного капіталу, що спрямовується
на будівництво великих об’єктів енергетичного та промислового
призначення.
Одним з напрямів розвитку економічних відносин повинно
ста-співробітництво, пов’язане із впровадженням у вітчизняне виробництво
сучасних науково-технічних досягнень з наступним спільним виходом на
ринки третіх країн з високотехнологічною продукцією.
Поширюватиметься залучення в Україну іноземних інвестицій,
збільшуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української
промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування, верстати
середньотехнічного рівня, мінеральні (добрива, інша хімічна продукція)
та імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів для
виробничого і невиробничого використання.
Бразилія, Аргентина, Чілі та інші країни Латинської Америки
Протягом багатьох років між Україною та країнами Латино- американського
континенту існували розгалужені економічні зв’язки (українська сторона
здійснювала поставки енерготурбін, тракторів, екскаваторів,
автонавантажувачів, кранів, українські фахівці брали участь у
будівництві різноманітних об’єктів). Надалі потрібно поновити і
розширити зв’язки, що існували раніше, для просування українських
товарів на латиноамериканському ринку. Враховуючи заінтересованість
Аргентини, Бразилії, Чілі в реалізації своїх національних космічних
програм, корисним вбачається співробітництво у сфері обміну ліцензіями
та «ноу-хау» в аерокосмічній галузі.
Інші країни
Серед інших країн світу Україна спінпрацюватиме і розширюватиме
економічні зв’язки з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс та ін.)
і Західної Африки (зокрема, Гвінейською Республікою), з іншими
арабськими державами Середземномор’я, а також з Ізраїлем.
Набуватимуть подальшого розвитку економічні зв’язки з Мексикою, з
нафтовидобувними країнами — Індонезією, Брунеєм, Нігерією,
Південно-Африканською Республікою.
Перспективи подальшого розвитку та вдосконалення зовнішніх економічних
зв’язків України пов’язані з проведенням єдиної зовнішньоекономічної
політики держави, реалізацією її економічних інтересів і безпеки,
проникненням та зміцненням позицій національного товаровиробника на
зовнішніх ринках товарів та послуг, посиленням конкурентоспроможності
української продукції, збільшенням її експорту, надходжень іноземних
інвестицій, здійсненням контролю за надходженням в Україну валютних
цінностей, захистом прав і законних інтересів України, вітчизняних та
зарубіжних суб’єктів господарської діяльності.
Література
1. Гаврилюк О. В., Румянцев А. П. Економічна інтеграція в сучасному
світі. — К.: Наукова думка, 1991. — 400 с.
2. Рубський Б. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири
макрополітики в кризових умовах // Економіка України. — 1999. —№4.—С.
4—15.
3. Левшин Ф. М. Мировой рьшок: коньюнктура, ценьї й маркетинг. — М.:
Международньїе отношения, 1993. — 260 с.
4. Лукінов І. Інтереси України в розвитку партнерських взаємовідносин з
країнами Центральної Азії та Кавказу // Економіка України. — 1995. — №5.
— С. 4—14.
5. Международньїе зкономические отношения: проблеми й тенден-ции
развития / Под ред. Н. А. Черкасова. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. — 176с.
6. Міжнародні економічні відносини: система регулювання міжнародних
економічних відносин / А. С. Філіпенко, І. В. Бураковський, В. С. Будкін
та ін. — К.: Либідь, 1994. — 254 с.
7. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.:
Вища школа, 1998. — С. 359—373.
8. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В. В.
Кова-левського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. — К.: «Знання», КОО,
1998. — С. 401-451.
9. Семінков С. Єдиний ринок Європейського Союзу: деякі аспекти
податкової гармонізації // Економіка України. — 1999. — № 3. — С. 70—75.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
