.

Міжгалузеві промислові картелі вугільної генези (реферат)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1768
Скачать документ

Реферат

на тему:

Міжгалузеві промислові картелі вугільної генези

Побудова інтеґрованих технологічно пов’язаних систем забезпечує
економічні переваги, недосяжні для галузевих підприємств. Разом з тим,
шахти залишаються нерентабельними, держава продовжує витрачати на
існування національної вугільної промисловості значні фінансові кошти,
хоча їх не вистачає не тільки на розширене, але і на просте відтворення
основних фондів. Тому директивними документами, наприклад, програмою
“Українське вугілля” [1, розділ ІІІ, пункт 44] передбачене максимальне
залучення в галузь інвестицій недержавної природи.

Ланцюг “Вугілля-Кокс-Метал” і “Вугілля-Енергія” не є українською
особливістю: міжгалузеві промислові комплекси вугільної генези актуальні
і для інших країн, зокрема Росії. Так, відомі три найбільші компанії, що
розглядають вугільний бізнес як базу для подальшого розвитку своїх
стратегічних інтересів – це Сибірська вугільна енергетична компанія
(СВЕК), що входить у Групу МДМ, “Євраз-Холдинг” і “Північсталь” [2].
Поділ компаній відбувся у відповідності зі стратегічними інтересами і
якісними характеристиками вугілля: СВЕК контролює близько 70% видобутку
енергетичного, а металургійні холдинги “Євраз-Холдинг” і “Північсталь” –
понад 90% російського ринку коксівного вугілля.

Але, на відміну від України, де шахти донедавна практично повністю
знаходилися, а зараз в основному знаходяться у власності держави,
російські вуглевидобувні підприємства, включені в інтегровані системи, є
приватними, а ці системи (ФПГ-власники), природно, є їх інвесторами.

Досліджуючи проблему міжгалузевих промислових комплексів, вітчизняні
аналітики акцентують увагу або на економічних перевагах таких утворень
[3-4], або застерігають від політичної, або й економічної небезпеки
інтеґрації підприємств [5-6].

Проблема поліпшення інвестиційного клімату у вугільній промисловості
України потребує створення цілісної картини функціонування інтеґрованих
систем вугільної генези, зокрема, доведення (аргументації) їх картельної
природи.

Традиційним є формулювання, відповідно до якого картель є формою
об’єднання виробників чи споживачів, гласна чи негласна угода групи
близьких за профілем підприємств, фірм, компаній про обсяги виробництва
і продажі, ціни, ринки збуту. Мета створення картелів – збільшення
прибутку за допомогою усунення, обмеження і регламентації конкуренції
усередині об’єднання і придушення зовнішньої конкуренції з боку фірм, що
не беруть участь у даній угоді [7]. Разом з тим, картельна угода як
домовленість між двома чи декількома підприємствами, фірмами про
створення картелю, може бути не тільки горизонтальною, що укладається
між однаково спеціалізованими фірмами, але і вертикальною, спрямованою
на обмеження гнучкості ринку, що досягається за рахунок обмеження його
автомістичності і плинності [7]. Виходячи з цього, можна допустити
можливість створення картелів усередині ланцюжків “Вугілля-Кокс-Метал”.
Для визнання факту створення картелю необов’язкова наявність публічної
угоди, але має бути ознака одержання додаткового прибутку за рахунок
порушення природного ходу конкуренції.

В Україні склалася ситуація, коли приватні металургійні і коксохімічні
заводи сировинно пов’язані з державними вуглевидобувними підприємствами.
Державна підтримка вугільної промисловості (фінансування
капіталовкладень, дотації на погашення різниці між витратами і ціною,
фінансування закриття підприємств тощо) стала для національних
бізнес-еліт потужною підтримкою у формуванні високих прибутків. “У
держави має залишитися контрольний пакет акцій шахт,” – однозначно
висловився у 2002 р. (у розпал дебатів про приватизацію вугільної
промисловості України) генеральний директор ЗАТ “АРС” [8].

Виходячи з прийнятої стратегії, були побудовані взаємини могутніх
українських метакорпорацій з вуглевидобувними підприємствами.
Метакорпорація [9] – термін, що видається найбільш зручним для
позначення міжгалузевих комплексів, таких як “Вугілля-Кокс-Метал”,
незалежно від їхнього призначення, статусу і форм власності (чи то
корпорації, концерни, холдинги, ВАТ, ТОВ тощо). Даний термін так само
правомірний, як і “інтеґрована корпоративна структура” [10], або
“зв’язано-диверсифікована система” [11-12], “інтергломерат” [13],
“інтеґрована бізнес-група” [14].

Основними рисами згаданих систем є те, що Я. Паппе [15] позначив як
критерії метакорпорацій:

– хоча б частина економічних агентів є комерційними організаціями, що
діють з метою одержання прибутку;

– між агентами існують стійкі зв’язки більш тверді, ніж ринкові. Це
означає, що в деяких істотних аспектах все об’єднання виступає як єдине
ціле;

– існує стратегічний центр прийняття рішень, що може бути як юридичною
особою, так і групою фізичних осіб-власників і вищих менеджерів, що є
центральним елементом.

Саме в таких стратегічних центрах була спланована конструкція з
контролем державних вугільних підприємств із боку недержавних структур.
Схема досить проста: наприклад, державне підприємство (ДП)
“Краснодонвугілля” продає вугілля тільки своєму інвестору – компанії
“АРС”, зі свого боку компанія “АРС” надає шахтам підприємства
вуглевидобувну техніку, розраховується за вкладені інвестиції коксівним
вугіллям, маючи кошти також на виплату податків, зарплати і придбання
необхідного устаткування [16].

Виконані в Інституті економіки промисловості НАН України за даними 2002
р. дослідження українського ринку незбагаченого вугілля дозволили
установити ряд цінових закономірностей (рис. 1). Серед одержувачів, як
видно з кумулятивної кривої, найдешевші в середньому (майже 3,5 млн т)
постачання призначалися для КХЗ і металургійних заводів (3), більш
дорогі (для великих одержувачів) – на ЦОФ (1), ТЕС (2) і, нарешті,
імпортерам (6).

“Контроль над підприємством відбиває здатність контролюючої групи (КГ)
відповідно до власних інтересів визначати його політику, призначати і
зміщувати керівні органи, формувати механізм розподілу доходів і брати
участь у їхньому присвоєнні” [17]. Прийнято розрізняти владні і
фінансові складові контролю.

У юридичному плані контроль над підприємством являє собою природне право
власників цього підприємства використовувати капітал на власний розсуд і
з найбільшою для себе вигодою. Водночас контроль, здійснюваний не
власниками капіталу, є вторгненням у виняткову компетенцію власників. У
цьому випадку КГ фактично узурпує частину повноважень власників.
Важливим є те, що, узурпуючи частину прав власності, центр контролю
залишає за власниками відповідальність як тягар володіння власністю.

Вітчизняним метакорпораціям вдалося сконцентрувати економічну владу й
активно застосувати її до всіх можливих [18] компонентів, включаючи
владу на ринку; владу в економічній і суспільній системах у цілому.

В одному з номерів газети “Абсолютно секретно” була опублікована стаття,
присвячена великим промисловим структурам у Росії [19]. У її розділі
“Чеболь1 по- російському”, зокрема, була висловлена гіпотеза про те, що
держава всерйоз схвалює формування олігопольної системи в економіці на
всіх рівнях. “Олігопольний ринок – ринок для своїх, коли велика частина
ресурсів поділена обмеженим числом найбільших гравців. Такими гравцями
стають агресивно нарощуючі свій потенціал вертикально-інтеґровані
холдинги. Процес олігополізації особливо помітний у металургії, ТЕК і
найближчих галузях… Державі тим зручніше регулювати ринок, чим менше на
ньому гравців, чим нижча і “локализованіша” конкуренція гравців на
ринку” [Там само, с. 4]. Закріплення олігополії дає можливість окремим
господарюючим суб’єктам далеко відірватися від конкурентів, лідерам
поділити між собою ринок і одержувати надприбутки, прикладом чого можуть
бути південнокорейські чеболі і японські кейрецу.

Виступаючи на науковій конференції “Стратегія сталого розвитку і
структурно- інноваційна перебудова української економіки”, екс-президент
України Л. Кучма досить відверто висловив своє бачення економічної
стратегії країни, що проходить період “суспільства великої корпорації2”.
Незважаючи на проголошений раніше європейський вектор розвитку, як
приклади для України на конференції були використані “Туреччина, Єгипет,
Саудівська Аравія, Таїланд, Китай, В’єтнам і ін., що сьогодні швидко
прогресують” [20]. Коментуючи цю цитату, автор публікації згадує, що ще
у 1995 р. Л.Д. Кучма висловлював думку про те, що ідеальною моделлю для
України є схема із сильною централізованою владою і трьома- чотирма
великими корпораціями, що стануть основою економіки країни. “Особлива
увага президента, – було сказано майже 10 років тому, – буде націлена на
створення фінансово-промислових груп, об’єднаних між собою єдиним
технологічним циклом.” “Вони (ФПГ – ред.) повинні формуватися для…
виконання державних, міждержавних і реґіональних програм розвитку”.

Заслуговують на увагу також наступні два вислови: “Капіталізм корпорацій
у розвинутих країнах не випадково змінює капіталізм монополій. Причиною
цього є витиснення горизонтальної інтеґрації з її галузевою монополією
інтеґрацією вертикальною з пануванням міжгалузевої корпорації. Зараз
саме на основі зв’язків “корпорація- держава” відбувається становлення
державно-корпоративної національної економіки” [21, с. 64], і “Проблеми,
пов’язані з надмірною вертикальною інтеґрацією, турбують М. Горбачова в
Кремлі не менше, ніж директорів “Дженерал Моторс” у Детройті” [22, с.
163].

Наведені матеріали дають право на висновок про те, що в Україні з
державного потурання були укладені картельні угоди між окремими
метакорпораціями і державними вугільними підприємствами, що забезпечують
першим додатковий прибуток і конкурентні переваги як на зовнішніх, так і
на внутрішньому ринках.

Але не всі ланцюжки “Вугілля-Кокс-Метал”, побудовані метакорпораціями, є
– картелями. Як приклад безкартельної реалізації формули “дешеве вугілля
– дешевий кокс – дешевий метал – високий прибуток” можна навести досвід,
щоправда невдалий, Корпорації “Радон”: свої заводи з переробки шламів –
свій КХЗ – “свій” Костянтинівський металургійний завод.

Останнім часом провідні вугільні метакорпорації змінили стратегію і від
контролю непрямими методами перейшли до приватизації вугільних
підприємств. Якщо не вважати оренду шахти ім. А.Ф. Засядько, то першими
позитивним спробами можна визнати акціонування шахт “Комсомолець
Донбасу” і “Червоноармійська-Західна №1”, державна частка акцій яких
була продана підприємницьким структурам. Великі ж ходи припадають на
2004 р., коли за конкурсом були продані ДХК “Павлоградвугілля” і ДП
“Краснодонвугілля” – потужні компанії з великою кількістю шахт. До цього
метакорпорації підштовхнула кон’юнктура світових ринків коксу і,
звичайно ж, зміна політичної ситуації в країні. Приватизація вугільних
компаній і окремих шахт означає кінець картельних зв’язків між ними і
метакорпораціями, початок нових економічних і інвестиційних відносин.

Тому ефективна державна політика, що стосується національної вугільної
промисловості, може бути виражена в цілеспрямованій підтримці
приватизації шахт чи упровадженні концесій, що поширюються на все
підприємство чи на частину шахтного поля [23]. На користь даної тези
можна навести думку директора ММК ім. Ілліча В.С. Бойка: “Але ми не
втрачаємо надії придбати власний коксохімічний завод. Комбінат узяв би
тоді собі і десяток шахт, і я упевнений, що ми вирішили б для себе
проблему коксу: усі придбані шахти без допомоги держави стануть
працювати рентабельно, а люди – одержувати нормальну зарплату” [24]. І
як інструмент прискорення зазначених процесів може бути використаний
обов’язковий біржовий продаж вугільної продукції, добутої державними
шахтами.

Таким чином, незаперечною є картельна природа українських метакорпорацій
вугільної генези, що дає їм можливість отримувати додатковий прибуток і
мати конкурентні переваги на зовнішніх і внутрішніх ринках. Доцільною є
активізація процесів приватизації чи концессіонування шахт, що дозволить
поліпшити інвестиційний клімат у національній вугільній промисловості.

Разом з тим, останні рішення вищого керівництва держави повернутися до
структури Міністерства вугільної промисловості України вносять певну
інтригу в ситуацію, що склалася. При роботі за старою схемою
Міністерство вугілля об’єктивно не сприятиме приватизації шахт. Але за
інших алгоритмів його роботи цей процес може отримати новий імпульс.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Програма “Українське вугілля”: Затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 19 вересня 2001 р. №1205. – Київ, 2001. – 66 с.

2. Волохов Г.В. Развитие угольного бизнеса требует новой инвестиционной
политики// Уголь. – 2004. – №1. – С.20-23.

3. Скубенко В.П. О создании межотраслевых региональных комплексов //
Матеріали Всеукраїської наук.-практ. конф. “Реґіоналізація економіки і
здійснення адміністративної реформи в Україні”. – Дніпродзержинськ:
Дніпродзержинський державний технічний університет; виконавчий комітет
Дніпродзержинської міської ради; ІЕП НАН України; Інститут трансформації
суспільства. – 2000. – С. 46-48.

4. Скубенко В.П., Чиликин А.И. Новые формы объединений предприятий и
особенности их функционирования в рыночных условиях // Матеріали п’ятої
міжнар. наук. конф. “Проблеми економічної інтеґрації України в
Європейський союз: європейські студії”. – Ч.5.- Спец. випуск №15. –
Тернопіль: Тернопільська академія народного господарства. – 2000. – С.
298-303.

5. Шевчук В. Финансово-промышленные группы в Украине: дополнительный
шанс или препятствие на пути реформ? // Економіка України. – 1997. – №
1. – С. 11-18.

6. Сичов Г.М. Удосконалення управління міжгалузевими промисловими
комплексами.- Автореф. дис…канд. екон. наук. – 08.06.01 – Економіка,
організація та управління підприємствами. – Донецьк: ІЕП НАН України,
2003.- 20 с.

7. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный
экономический словарь. – М.: Инфра-М, 2001.- 480 с.

8. Игорь Гуменюк, генеральный директор ЗАО “АРС”: “Виден свет в конце
тоннеля” // Донецкие новости. – 23 августа 2002.

9. Драчева Е.Л., Либман А.М. Проблемы определения и классификации
интегрированных корпоративных структур // Менеджмент в России и за
рубежом.- 2001. – № 4. – С. 37-53.

10. Винслав Ю., Дементьев В., Мелентьев А., Якутин Ю. Развитие
интегрированных корпоративных структур в России // Российский
экономический журнал. – 1998. – №11 -12. – с. 28.

11. Забелин П.В. Основы корпоративного управления концернами. – М.:
ПРИОР, 1998, с.3

12. Территориальные системы: проблемы трансформации и перспективы
развития / В.Н. Василенко, В.И. Дубовицкий, О.А. Кратт и др.- Донецк:
ИЭПИ НАН Украины, ООО “Юго-Восток. Лтд”, 2003. – С.58-117.

13. Лафта Дж.К. Эффективность менеджмента организации: Учебное пособие.
– М.: Русская Деловая Литература, 1999. с.179-187.

14. Авдашева С., Дементьев В. Акционерные и неимущественные механизмы
интеграции в российских бизнес-группах // Российский экономический
журнал. – 2000. – №1. – С.14.

15. Паппэ Я.Ш. “Олигархи”: экономическая хроника 1992-200.- М.: ГУ ВШЭ,
2000. – С. 25.

16. ГП “Краснодонуголь” продает уголь только своему инвестору – компании
“АРС” (Донецк) // “Контекст-медиа” (Луганск). –
http://www.cotext-ua.com. – 26 августа 2003.

17. Педько А.Б. Контроль над предприятием: теоретические и практические
аспекты // Финансовая тема.- 1997. – № 5. – С. 41-43.

18. Шамхалов Ф. Государство и экономика: Власть и бизнес.- М.:
Экономика, 1999.- С.32.

19. Гореславский А. Кто в доме хозяин?// Совершенно секретно.- 2001.-№
9. – С.3-4.

20.Марчак В. Пора двигаться дальше. Украина выросла из нынешней
экономической модели // http://www.context-ua.com/ – 13 августа 2004.

21.Наливайченко С.П. Преимущества перехода к
государственно-корпоративной экономике // Государственный информационный
бюллетень о приватизации. – 2001.- №5.-С. 64-67.

22 Карлоф Б. Деловая стратегия.- М.: Экономика, 1991.- 239 с.

23. Череватский Д.Ю. О концессионной модели развития угольной
промышленности Украины // Проблемы повышения эффективности
функционирования предприятий различных форм собственности.- Донецк: ИЭП
НАН Украины.- С. 283-290.

24. Сычев И., Сагань Ю. Пляска цен на празднике метала // Донецкий кряж.
– 2005. – №27.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019