РЕФЕРАТ
на тему:
“Місце України
на світовому ринку товарів і послуг”
Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України
стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився
досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках
товарів і послуг України зіткнулася з надзвичайно жорсткою конкуренцією.
Затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна
реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури
зовнішньої торгівлі України. На відміну від країн Центральної та Східної
Європи, Україна так і залишилась експортером переважно сировини та
напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою
доданою вартістю в загальній структурі експорту.
Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі
України, закріплення на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше
під впливом зовнішніх обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої
зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД
(насамперед, Росія) залишаються головними торговельними партнерами
України.
Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим,
що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій,
новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої,
відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного
включення України в систему глобального розподілу праці.
Важливим чинником є наявність в Україні сотень підприємств,
зорієнтованих на зовнішні ринки. Протягом десятиріч не лише крупні
промислові гіганти, але й цілі галузі промисловості (суднобудування,
ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко
інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами
соціалістичного табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на
традиційні ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні
виробничі потужності залишилися незавантаженими. Переорієнтація
надмірних потужностей на випуск іншої продукції виявилась неефективною
(про це свідчать спроби конверсії ВПК), а їх згортання породжує
соціальні проблеми. Більш продуктивним видається відновлення втрачених
коопераційних зв’язків та освоєння нових ринків, в т.ч. – і разом з
колишніми партнерами.
Попри тривалу і глибоку економічну кризу, в Україні зберігаються
передумови для створення конкурентноспроможної економіки і зміцнення
позицій на міжнародних ринках – це насамперед багаті природні ресурси,
вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешева
робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і відносно
ефективна система освіти.
Проте, протягом останніх трьох років зовнішній торговельний оборот
зменшується. Погіршується структура як експорту, так і імпорту. Експорт
продукції окремих галузей є неефективним, нерідко – просто збитковим (як
це було в нещодавно у металургійному комплексі). Сировинна спрямованість
українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на
світовому ринку.
Висока енергоємність зорієнтованих на експорт галузей (металургії,
хімічної промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок
імпортних енергоносіїв, не дає можливості спрямовувати валютні
надходження від експорту на технологічне оновлення виробництва, посилює
залежність від Росії.
Україна нерозсудливо втрачає свої традиційні (і наближені географічно)
ринки збуту, однак при цьому надто повільно просуває продукцію на нові
ринки.
Є підстави стверджувати, що потенціал екстенсивного розвитку експорту
вже майже вичерпано. Необхідно впроваджувати якісні зміни – насамперед,
змінити структуру експорту в напрямі збільшення частки кінцевої
продукції в загальному обсязі експорту; підвищити ефективність
експортних операцій; відновити присутність на традиційних ринках і
зміцнити позиції на нових перспективних ринках; вдосконалити державне
регулювання зовнішньої економічної діяльності.
У нинішніх умовах обсяг експорту України не відповідає можливостям
товаровиробників і не забезпечує потреб країни у валютних надходженнях,
зниження рівня інфляції.
Майже 72,4% експорту в Україні становлять сировина, матеріали. Зовнішня
економічна діяльність України потребує докорінної перебудови. У товарній
структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда,
кокс. Популярною стала форма бартерної основи, у формі клірингу – заліку
взаємних вимог і зобов’язань (безготівкові розрахунки). Основним
напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і
поглиблення торгівельно-економічного співробітництва з країнами Східної
Європи та країнами, що мають українську діаспору.
За сучасних умов Україна налагоджує прямі зовнішньоекономічні відносини
з багатьма країнами світу. Так, на кінець 2003року її визнали понад 170
країн світу, 130 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. За
даними Мінстату в 2002 році Україна мала з країнами далекого зарубіжжя
позитивне сальдо розміром 1,3 млрд. дол. США. Основна частина експорту
України припадає на Європу (49%), Азія (39%), Америка (8,3%), Африка
(4%).
У структурі експорту України найбільшу частку складає сировина,
матеріали, товари народного споживання – 78,7%, машини і устаткування –
10,3%, інші товари – 2,1%. Україна отримує з різних країн світу
промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні
товари, кава, цитрусові. Найтісніші економічні зв’язки існують з
Угорщиною, Польщею, поставки донецького вугілля в Італію, Францію,
Єгипет. Залізна руда вивозиться до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини,
Румунії, Болгарії. До Великобританії з України надходить прокат чорних
металів, до Німеччини експортуються феросплави, чорні метали, віконне
скло, олія. З Німеччини імпортуються різні машини, промислове
устаткування, прокат чорних металів. Українські машинобудівельники
виготовили для США унікальний трансформатор на 500 тис. кВт для
Фінляндії – комплекс устаткування для атомної електростанції. Традиційні
товари експорту країн, що розвиваються є: бавовна, арахіс, рис, оливкова
олія, каучук, цитрусові, кава.
У 2003 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8% і склав 18,1
млрд. дол., а імпорт відповідно – на 18,2% і 15,3 млрд. дол. Позитивне
сальдо зовнішньої торгівлі зросло з 2,3 млрд. дол. у 1999 р. до 2,8
млрд. у 2003 р. Ця позитивна динаміка стала потужним фактором загального
зростання української економіки.
Збільшенню експортних поставок сприяла зовнішньоекономічна кон’юнктура,
особливо з Росії, у торгівлі з якою експорт українських товарів зріс на
46,7% і забезпечив 24,1% від усіх експортних поставок. Позитивною е
динаміка торговельних відносин з Азербайджаном, Казахстаном,
Таджикистаном, Туркменістаном та Узбекистаном. Істотно збільшився
експорт товарів у країни Євросоюзу, передусім Іспанію (37,9%), Італію
(39,1%), Нідерланди (в 1,7 рази), Німеччину (32,4%), Фінляндію (в
32,4%), Францію (31,4%), Швецію (в 1,7 рази), а також у
держави-кандидати на членство в цій організації Латвію (в 3,4 рази),
Болгарію (29,9%), Польщу (38,7%), Румунію (в 2,2 рази), Чехію (33,5%). В
1,7 рази зріс експорт у США та Канаду.
Прискореними темпами зростали експортні поставки продукції тваринництва
(33,6%) та харчової промисловості (30,9%).
Поліпшилася товарна структура експорту за рахунок зростання поставок
продукції фармацевтичної промисловості (37%), пластмас та виробів з них
(1,6 рази), машин та устаткування (47,5%), електричних машин (49,5%),
засобів наземного транспорту (48,5%).
За 2003 р. з країн СНД та Балтії було ввезено 59,2% від загального
обсягу імпорту в Україну, з інших країн – 40,8% (у 2002 р. – відповідно
58,6% і 41,4%). Найбільше імпорту надходить з Російської Федерації –
41,7% від загального обсягу імпорту, Німеччини – 8,1%, Туркменістану –
6,8%, Білорусі – 4,3%, Казахстану – 3%, США – 2,6%, Італії – 2,5%,
Польщі – 2,2%.
43% від вартості імпорту припадає на мінеральне паливо, нафту та
продукти її переробки (у т.ч. 23,8% – природний газ). В Україну надійшло
6,6 млн. т кам’яного вугілля, 5,8 млн. т нафти сирої (у т.ч. з
Російської Федерації – 3,9 млн., Казахстану – 1,9 млн. т), 59,2 млрд. м3
природного газу (у т.ч. з Російської Федерації – 39,3 млрд.,
Туркменістану – 17,8 млрд., Узбекистану – 2,1 млрд. м3).
Поставки машин, устаткування та механізмів складали 13,9%. Це на 25,9%
більше, ніж у 2002 р.
Україна з Кременчуцького заводу поставляє вантажні автомобілі до Індії,
Пакистану, Сірії. У 2003 р. на території України діяло понад 2,5 тис.
спільних підприємств. За участю фірм США створено 120 СП, Німеччини –
40, Австрії – 22. Україна має приділяти велику увагу міжнародному
туризму (приймає лише 250 тис. іноземних туристів). Резервом для
надходження валюти до України є плата за транзитні залізничні,
автомобільні, повітряні перевезення, транспортування нафти і газу
(щороку 6 млрд. дол.)
Повномасштабна інтеграція України в європейський економічний та
соціальний простір можлива лише за умови виведення національної
економіки на траєкторію стійкого зростання через кардинальні структурні
зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, а також проведення активної
і послідовної соціальної політики.
Реалізація цих завдань ускладнюється значним розривом у рівнях
економічного та соціального розвитку України та держав – членів ЄС і
навіть кандидатів на членство в ЄС з “першої хвилі розширення”, а також
істотними структурними невідповідностями і деформаціями української
економіки. У цьому контексті привертає увагу таке:
• за даними статистичної бази Світового банку, рівень валового
внутрішнього продукту на душу населення в Україні складає (при
обрахуванні ВВП за паритетом купівельної спроможності валют) лише 15,4 %
від середнього рівня ЄС, а порівняно з країнами-претендентами “першої
хвилі” – 34,8 %;
• за індексом людського розвитку, який складається в рамках Програми
розвитку ООН, Україна посідає 78 місце у світі з показником 0,744, тоді
як країна з найнижчим його рівнем в ЄС – Португалія (з показником 0,864)
– 28-е, а 12 з 15 країн входять до першої двадцятки, маючи показники
індексу в діапазоні 0,903-0,928;
• занадто велика залежність української економіки від експорту (його
частка у ВВП за даними Держкомстату в 2002 р. складала 52%); показник
експорту на душу населення складає лише 4,9 % від середнього рівня в ЄС
і 18,1% порівняно з країнами-претендентами “першої хвилі”;
• за майже 9-відсоткової частки прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у
валовому утворенні постійного капіталу в Україні (що виглядає цілком
пристойним показником на фоні відповідного індикатора по ЄС – 15,3 %)
рівень продуктивності праці на душу населення в Україні не перевищує
2,3% від середнього показника в ЄС та 8 % – країн-претендентів “першої
хвилі”.
Україна має на сьогодні досить неоднозначні, суперечливі результати
практично в усіх основних складових входження в єдиний економічний
простір Євросоюзу – вільному русі товарів, послуг.
Використана література:
Соціальна та економічна географія України. – К., 2002.
Розміщення продуктивних сил України. – К., 2001.
Журнал “Економіка України.”. – №3. – 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
