.

Місце енергетики в економічній системі країни (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 3234
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Місце енергетики

в економічній системі країни”

Без електроенергії сьогодні немислимий розвиток практичної жодної галузі
господарства світу. Електроенергетика є базовою галуззю економіки, від
надійного і сталого функціонування якої значною мірою залежать темпи
економічного процвітання чи занепаду країни.

Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається
тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування
населення пов’язаний з використанням енергії.

В процесі розвитку продуктивних сил безперервно змінюються і
вдосконалюються джерела та види споживаної енергії. У далекому минулому
енергетичною базою виробництва була мускульна сила людей, яку
доповнювали силою тварин, води та вітру. З відкриттям енергії пари
пов’язана промислова революція XVIII ст., наступний технічний прогрес
виробництва і зростання продуктивності праці. Енергетичною основою
розвитку продуктивних сил на сучасному етапі технічного прогресу є
електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово
роз’єднати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце
виробництва енергії від її споживачів. В результаті виробництво енергії,
її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь —
електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях
промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для
концентрації виробництва в різних галузях і розміщення виробництва на
відстані від енергетичних джерел.

Електроенергетика є високомеханізованою галуззю промисловості. У зв’язку
з цим в затратах на виробництво енергії відносно мала питома вага
заробітної плати. Разом з тим високий технічний рівень обумовлює високу
кваліфікацію робітників та інженерно-технічного персоналу.

Таким чином, електроенергетика є провідною галуззю промисловості, а
використання її продукції — електричної енергії — забезпечує підвищення
технічної озброєності і зростання продуктивності праці.

Створення матеріально-технічної бази існування будь-якого суспільства
нерозривно пов’язане з електрифікацією і вдосконаленням на цій основі
техніки, технології і організації виробництва. У промисловості
електроенергія використовується на здійснення силових, теплових,
електрохімічних процесів та на освітлення.

Енергетика – основа розвитку господарства. Вона забезпечує технологічні
процеси в промисловості, дає тепло і світло людям. Це система галузей,
що охоплює паливну промисловість та електроенергетику з їх
підприємствами, комунікаціями, системами управління, науково-дослідною
базою. Підприємства енергетики ведуть розвідку, освоєння, переробку та
транспортування енергоносіїв, виробництво та передачу електроенергії і
тепла. Більшість виробничих об’єктів системи знаходяться під контролем
одних і тих самих угруповань капіталу. В світовому господарстві це
великі транснаціональні корпорації.

Робота енергетики оцінюється за показниками рівня забезпеченості країн
носіями, рівня енергоспоживання в окремих країнах, пропорціями
паливно-енергетичного балансу країн і світу в цілому. Як енергоносії
людство використовувало мускульну силу, деревину, рушійну сиоди енергію
Сонця тощо. В наш час основними енергоносіями стали вуглеводи і сполуки
(нафта, газ, вугілля) та ядерне паливо. Як альтернативні джерела
майбутнього розглядається енергія Сонця, геотермічна енергія Землі,
водень, термоядерна енергія.

Енергозабезпечення світу станом на початок 2003 року за розмірами
споживаннястановило 11 млрд тонн умовного палива (т.у.п.) у вугільному
еквіваленті.

Найбільші енергоспоживачі: США – 25 % енергоспоживання світу, Росія –
близько10 %, Китай – 9 %, Японія – 5,5 %, ФРН – 7,3 %. Енергоспоживання
України (близько 3 %) співмірне з показниками Великобританії, Франції,
Канади та Індії.

Споживання енергії в світі особливо швидко зростало в другій половині XX
ст. У цей період енергетика розвивалася випереджаючими темпами,
енергомісткість виробництва (тобто затрати палива та електроенергії на
одиницю продукції) на перших етапах НТР була високою. На межі 80-90-х
років темпи приросту енергоспоживання знизилися – світ ступив на шлях
впровадження енергозберігаючих технологій, тобто технологій, які
забезпечують зниження енерговитрат.

Світовий паливно-енергетичний баланс, %

Таблиця 1

Енергоносії РІК

1913 1935 1970 1994 2002

Вугілля

65 55

33

28

27

Нафта

5

15

42

37

30-33

Газ природний

3

18

23

18-22

Нетрадиційні джерела енергії

(вода, сонце, вітер тощо)

з

6

б

6

понад 6

Ядерна енергія

1

6

близько 10

Дрова та інші органічні

ресурси

27

21

не врахов.

не врахов.

не врахов.

Протягом XX ст. істотно змінилася структура паливно-енергетичного
балансу світового господарства.

Якщо в першій половині XX ст. в енергобалансі світового господарства
пер-важало вугілля і мали важливе значення дрова, то в останні
десятиліть; провідну роль відіграють нафта і газ. Кілька десятиліть на
їх частку припадали 3/5 обсягу енергоспоживання. Вважають, що на початку
XXI ст. їх частка знизиться, водночас збереже значення споживання
вугілля і дещо збільшиться ролі ядерної енергетики і нетрадиційних
(альтернативних) джерел енергії.

Фактично неможливо переоцінити значення енергетики в сучасному
суспільстві. Безпека держави, відродження національної економіки,
підвищення якості життєвого рівня населення нерозривно пов’язано із
сталим розвитком енергетики країни. Могутній енергетичний потенціал,
яким володіє Україна, є тим надійним фундаментом, що гарантує
забезпечення економіки та населення паливно-енергетичними ресурсами.

Основою енергетичної політики і головною стратегічною метою є
енергетична незалежність, яка безпосередньо гарантує безпеку держави.

Найвищим пріоритетом Енергетичної стратегії України є забезпечення
максимально ефективного розвитку енергетики для підвищення якості життя
населення країни до рівня кращих світових стандартів. У зв’язку з цим
метою Енергетичної стратегії є визначення шляхів і створення умов для
безпечного, надійного, ефективного та сталого функціонування
енергетичного сектора.

Відповідно до цього в Енергетичній стратегії визначаються шляхи
вирішення низки проблем в енергетиці: раціонального забезпечення країни
паливно-енергетичними ресурсами, стабільного енергозабезпечення всіх
сторін життєдіяльності суспільства, суттєвого підвищення рівня
енергетичної ефективності, зменшення впливу енергетики на навколишнє
середовище, що має забезпечити високі життєві стандарти громадян
України.

Зазначені цілі та пріоритети Енергетичної стратегії України визначають,
по суті, перехід України на прийняту у світі якісно нову модель сталого
розвитку енергетики.

На сучасному етапі розвиток паливно-енергетичного комплексу (ПЕК)
здійснюється в напрямі широкомасштабних дій по реформуванню всіх галузей
ПЕК.

На часі – здійснення невідкладних та першочергових заходів з поліпшення
технічного стану енергетичних підприємств, а саме: забезпечення
працездатного стану та ефективного використання існуючих виробничих
потужностей за рахунок регламентних ремонтних робіт, суворого дотримання
технологічної дисципліни; забезпечення оновлення та подовження термінів
роботи основних фондів шляхом реконструкції, модернізації обладнання та
відбудовних ремонтів; більш рішуче проведення інформатизації
енергетичного комплексу; припинення розкрадання енергоносіїв та
елементів устаткування шляхом впровадження ефективних систем обліку і
контролю на всіх технологічних стадіях – виробництво, транспортування,
споживання. Ці загальні вимоги мають бути конкретизовані та адаптовані
до умов кожної з енергетичних галузей.

Стратегія передбачає зростання національної економіки за трьома
сценаріями розвитку: песимістичний, вірогідний (базовий), оптимістичний.
За базовим сценарієм виробництво ВВП у 2010 році становитиме близько 80%
від його рівня у 1990 році. У 2030 році рівень ВВП досягне майже 200 %.

Відповідно, споживання паливно-енергетичних за базовим сценарієм у 2010
та 2030 роках відповідно становитиме: електроенергія – 190,1 та 352,6
млрд. кВт.г; тепло – 391 та 452 млн.Гкал; вугілля товарне – 123,1 та
180,6 млн.т, газ – 75,1 та 116,4 млрд.куб.м, моторне паливо – 32,6 та
48,5 млн.т.у.п., інше паливо – 0,85 та 1,86 млн.т.у.п.

Вугільна промисловість є основним постачальником власного палива в
країні. Така ситуація збережеться і в майбутньому завдяки великим
покладам українського вугілля. При прогнозуванні перспектив її розвитку
враховувались такі негативні чинники, як низька конкурентноздатність
цього вугілля, гострі соціальні проблеми шахтарських регіонів, обмежені
валютні можливості країни із закупівлі палива за імпортом тощо.
Досліджено чотири сценарії розвитку вугільної промисловості. Згідно з
базовим сценарієм видобуток рядового вугілля у 2010 році становитиме 110
млн.т. та в 2030 році – 120 млн.т. Необхідні капіталовкладення при цьому
визначені в обсягах 52,0 та 178,2 млрд.грн. відповідно у цінах 2000
року.

Ефективний розвиток нафтогазового комплексу є одним із ключових
державних пріоритетів. Виникає необхідність у забезпеченні приростів
розвіданих запасів вуглеводнів. Стратегія встановлює, що прирости
запасів газу повинні становити 235 млрд.куб.м у 2010 році та 1114
млрд.куб.м – у 2030 році.; відповідні за роками прирости запасів нафти з
конденсатом становлять 105 та 299 млн.т.

За умови забезпечення зазначених приростів запасів вуглеводнів обсяги
видобутку газу за основним сценарієм у 2010 році мають скласти 24,5
млрд. куб.м та в 2030 році – 26 млрд.куб.м, а нафти – відповідно 4,8 та
5,0 млн.т.

З метою забезпечення надійного газопостачання у країні та збільшення
пропускної спроможності газопроводів (у т.ч. експортних) Стратегією
визначена необхідність модернізації газотранспортної системи, яка
передбачає значні зміни у технології транспорту газу, в т.ч. підвищення
тиску транспорту газу до 12,5-15,0 МПа, збільшення відстані між
компресорними станціями та їх потужності.

Прогнозується, що загальні щорічні обсяги транспортування нафти
нафтотранспортною системою України за вірогідним сценарієм становитимуть
у 2010 році 60-65 млн.т та в 2030-му – 50-55 млн.т.

У зв’язку з погіршенням стану нафтогазового комплексу Росії, зменшенням
надійності постачань природного газу та нафти внаслідок старіння
нафтогазотранспортних мереж Росії, з метою зменшення переваг
монопольного постачальника необхідно терміново розпочати роботи із
забезпечення альтернативних джерел постачання газу та нафти в Україну. В
Стратегії з цією метою розроблені варіанти диверсифікації джерел імпорту
природного газу та нафти, в т.ч. Туркменії, Узбекистану, Норвегії,
Азербайджану, Казахстану, Оману, Іраку, Ірану, Туреччини.

Стратегія передбачає проведення модернізації нафтопереробних заводів у
напрямку збільшення глибини переробки нафти, вирішення питання цінової
політики на нафтопродукти, розвиток нафтохімічного виробництва, ринок
продуктів якого стрімко розвивається. Після проведення модернізації
українських НПЗ і доведення глибини переробки нафти до 80-85% обсяги її
переробки, необхідні для забезпечення потреб країни в нафтопродуктах,
становитимуть у 2010 році 31 млн.т та в 2030-му – 40-45 млн.т.

Необхідність зменшення залежності країни від імпорту нафти та ситуація,
що склалася на ринку моторних палив, потребують прискореного розвитку
робіт щодо заміщення бензину та дизельного пального скрапленням
природним газом, вартість якого більш ніж удвічі нижча вартості рідких
моторних палив. У Стратегії передбачено, що на рівні 2030 року
споживання природного газу на автомобільному транспорті становитиме 7,11
млрд.куб.м, завдяки чому вивільниться близько 5,5 млн.т. бензину.

Головними технологічними проблемами переходу електроенергетики країни на
шлях сталого розвитку є докорінна перебудова структури генеруючих
потужностей у бік забезпечення маневровості та стабільності частоти
електричного струму, підвищення енергетичної і економічної ефективності
технологічного устаткування енергетичних підприємств, забезпечення вимог
захисту навколишнього середовища від дії енергетичних об’єктів.

Згідно базового сценарію, в якому перевага надана вугільним технологіям,
рівень розвитку АЕС становить 13,4-15,4 млн.кВт у 2010р. та 11-13
млн.кВт у 2030р. Загальна необхідна встановлена потужність в зазначені
роки становить 44-46 та 75-79 млн.кВт відповідно, виробництво
електроенергії – 207-229 та 366-410 млрд.кВтг. Необхідні інвестиції
становлять 11-12 млрд.дол.США до 2010 року та 66-68 млрд.дол. – на весь
період.

Інші сценарії розвитку енергетичної системи України є альтернативними
базовим і передбачають більші обсяги використання природного газу та
атомних технологій.

В атомній енергетиці, виходячи з економічних критеріїв, умов
функціонування об’єднаної електроенергетичної системи та з урахуванням
ризиків техногенних катастроф, необхідно визначити раціональні рівні її
розвитку, вирішити проблеми створення власного ядерного паливного циклу
та Національного сховища радіоактивних відходів.

У Стратегії розроблено шість сценаріїв розвитку атомної енергетики.
Основними є два з них, які передбачають подовження терміну експлуатації
енергоблоків ВВЕР-1000 (проект 320) та введення в експлуатацію
незавершених блоків №4 на Рівненській та блоків №2, 3, 4 – на
Хмельницькій АЕС.

Згідно із цими сценаріями встановлена потужність на АЕС України у 2010
році досягне 13,44-15,44 млн.кВт та в 2030-му – 11-13 млн.кВт. Зазначені
сценарії характеризуються найменшими капіталовкладеннями (3,435-5,935
млрд.дол. США за весь період), найменшою собівартістю електроенергії та
позитивними показниками щодо викидів вуглекислого газу.

Розроблено також два сценарії, які відрізняються від основних додатковим
введенням у дію нових енергоблоків ВВЕР-640 та ВВЕР-1000. Ці сценарії на
рівні 2030 року забезпечуватимуть встановлену потужність на АЕС в
обсягах 14,28-18 млн.кВт. Вони потребують великих капіталовкладень
(9,135-18,435 млрд.дол.США) та нових майданчиків для АЕС, а також мають
більшу собівартість виробництва електроенергії.

Нарешті, два сценарії без подовження терміну служби енергоблоків
ВВЕР-1000 (проект 320) не потребують помітних капіталовкладень, однак
вони не є ефективними, оскільки фактично означають відмову від
використання АЕС, і вже досить швидко потрібно буде заміщувати їх
потужностями ТЕС. Це вимагає великих системних капіталовкладень, більших
витрат на паливо та спричинить більші викиди вуглекислого газу.

Стратегія передбачає значний розвиток системи теплозабезпечення.
Розроблено три сценарії покриття потреби в теплі; згідно з базовим –
виробництво тепла у 2010 році становитиме 411 та в 2030 році – 586
млн.Гкал за рік. Для виробництва такої кількості тепла повинні
використовуватись ТЕЦ (паротурбінні, парогазові, газотурбінні), інші
когенераційні установки, котельні, поквартирні генератори та
нетрадиційні джерела тепла.

Значна увага приділена в Стратегії нетрадиційним, відновлювальним та
позабалансовим джерелам енергії. Планується, що потужність вітрових
електростанцій у 2010 році становитиме близько 0,6 млн.кВт та в 2030-му
– 5-7 млн. кВт з виробництвом електроенергії на них відповідно 1,2 та 12
млрд.кВт.г. Видобуток шахтного метану передбачається у 2010 році в
обсягах 0,25 та в 2030-му – 4 млрд.куб.м.

У період до 2010 року планується спорудження показових геотермальних
об’єктів у різних регіонах України загальною потужністю до 30 МВт –
електричних та 100 МВт – теплових. У межах до 2030 року ці потужності
можуть досягти відповідно 1 млн.кВт(е) та 5,5 млн.кВт(т).

У період до 2010 року планується використання сонячних колекторів і
водонагрівачів загальною потужністю близько 1500 МВт та до 2030-го –
близько 7500 МВт.

Для використання біомаси планується в період до 2010 року налагодити
відповідне виробництво технологічного обладнання і устаткування для
спорудження місцевих ТЕЦ, потужність яких на рівні 2030 року може
досягти 250-300 МВт.

Для використання низькопотенційного тепла передбачається широке
використання теплових насосів (ТН). У період до 2010 року очікується
створення парку ТН потужністю до 1 млн.кВт., а до 2030 року їх загальна
потужність може досягти 11-12 млн.кВт.

В умовах нашої країни непрямим потужним джерелом енергопостачання є
енергозбереження. Навіть за існуючих складних умов у період 1996-2000
років у країні було зекономлено більш ніж 16 млн.т.у.п. енергоресурсів.
Згідно з уточненими оцінками середні обсяги їх реальної економії на
рівні 2010 року можуть скласти близько 40 та на рівні 2030-го – близько
63 млн.т.у.п. Зазначені обсяги енергозбереження перевищують кількість
всього палива, що видобувається нині в країні, тобто енергозбереження
здатне фактично подвоїти паливні можливості України.

У межах Стратегії розроблені основні положення екологізації ПЕК на
перспективу, що розглядається. Визначені загальні проблеми екологізації
ПЕК, а саме: запобігання забрудненню повітряного середовища, теплового і
хімічного забруднення поверхневих і підземних вод, спотворень природних
ландшафтів та забруднень земної поверхні, забезпечення радіаційної
безпеки ядерно-енергетичних об’єктів тощо.

У Стратегії приділена увага регіональним проблемам розвитку енергетики.
Визначені загальні проблеми енергозабезпечення регіонів (залежність від
монопольного постачання енергоресурсів, існування адміністративних
обмежень енергоспоживання, недостатня розвиненість
самоенергозабезпечення, міжрегіональних енергетичних зв’язків).
Визначено невідкладні завдання розвитку енергетики певних регіонів (з
урахуванням енергодефіциту Криму та Закарпаття, екологічного становища в
Донбасі), що потребують постійної уваги з боку державних органів влади
всіх рівнів.

Стратегією передбачається суттєве підвищення ролі регіональних
(місцевих) органів влади в питаннях енергозабезпечення підпорядкованих
територій за умови збереження єдності загальнодержавних енергетичних
систем, прискорений розвиток децентралізованої енергетики шляхом
розвитку когенерації, використання місцевих паливних ресурсів,
вторинних, нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії.

Чільне місце в Стратегії відведено розвитку енергомашинобудівного
комплексу та суміжних галузей з метою забезпечення необхідних рівнів
розвитку енергетики. Досліджено можливості українських машинобудівних
заводів щодо постачання енергетичного устаткування на підприємства
електроенергетичної галузі, вугільної промисловості, нафтогазового
комплексу. Встановлено наявні можливості задоволення потреб підприємств
галузей ПЕК у сучасному устаткуванні вітчизняного виробництва. Винятком
є котельне обладнання, виробництво якого в Україні відсутнє.

Ключові проблеми стратегічного розвитку енергетики України обумовлені
невизначеністю джерел та механізмів фінансування.

Стратегія визначає, що на даному етапі розвитку української економіки
найбільш ефективним джерелом фінансування енергетичних та
енергозберігаючих проектів є державний фонд розвитку галузей ПЕК та
загальнодержавний позабюджетний фонд енергозбереження. Визначено
механізми їх наповнення, зокрема, шляхом цільових надбавок до тарифів та
роздрібних цін на енергоресурси.

Енергетика України на період до 2030 року буде орієнтуватися на світовий
ринок енергоресурсів, особливо на Європейський та Євразійський ринки.
Велику роль у цих відносинах відіграватиме Росія та Західна Європа.

Динамічні та глибокі зміни в економіці й енергетиці країни потребують
постійного вдосконалення наявної тепер законодавчої бази та її розвиток
відповідно до нових економічних і соціально-політичних умов. Головними
нормативно-правовими проблемами загального характеру, що стосуються не
лише енергетики, а й економіки країни в цілому, є поліпшення
інвестиційного клімату, створення систем страхування інвестиційних
ризиків, гармонізація законодавчої бази та системи стандартів з
відповідним законодавством промислово розвинених країн, зниження
податкового тиску тощо.

На сьогодні вкрай незадовільним є наукове забезпечення ПЕК. Національні,
державні і галузеві енергетичні програми потребують вдосконалення
наукового супроводу. Для відродження та розвитку технологічного і
виробничого потенціалу енергетики необхідно забезпечити відповідний
рівень функціонування і розвитку енергетичної науки і, в першу чергу, її
раціонального фінансування.

Останнім часом особливо гострою постала проблема забезпечення енергетики
країни необхідними кадрами. Професія енергетика втратила привабливість
та престиж. Енергетичні кадри старіють, постає проблема наступництва та
зміни поколінь.

Енергетична стратегія створює можливість: органам державної влади
–здійснювати оцінку і приймати відповідні обґрунтовані рішення;
господарчим структурам – формувати свій розвиток з урахуванням
енергетичної політики держави; громадськості – формувати розуміння ролі
та завдань енергетики, брати участь у їх обговоренні, гармонізації
системи «енергетика-економіка-природа-суспільство-людина».

Впровадження прогресивних технологій у галузях ПЕК та в енергетичному
господарстві країни забезпечить значне зростання їх енергетичної
ефективності та економічних показників. Економія паливно-енергетичних
ресурсів після реалізації відповідних перетворень в галузі енергетики
складатиме щонайменше 15-20 млн.т.у.п. щороку, що забезпечуватиме
щорічний економічний ефект тільки за рахунок цього чинника в обсязі
5,2-7 млрд.грн.

Результатом розробки Енергетичної стратегії повинні стати широке
впровадження прогресивних технологій у галузях ПЕК та підвищення його
ефективності до світового рівня, модернізація енергетичного господарства
України, створення сприятливого інвестиційного клімату та прогресивних
нормативно-правових відносин в енергетичних галузях, покращання
енергозабезпечення економіки та соціальної сфери, стану навколишнього
середовища, збільшення кількості робочих місць у паливно-енергетичному
комплексі та в суміжних галузях економіки.

Енергетична стратегія України успадковує, розвиває та поглиблює у
часовому вимірі основні положення Національної енергетичної програми
України до 2010 року, Комплексної державної програми енергозбереження
України, програм розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу, інших
нормативно-правових документів у питаннях ПЕК на підставі результатів
довгострокового прогнозування основних показників розвитку економіки та
енергетики.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020