.

Міське розселення на Україні: розвиток та структура. Динаміка, проблеми та перспективи розвитку продуктивних сил Придніпровського економічного району

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 3351
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З РПС

на тему:

Міське розселення на Україні: розвиток та структура. Динаміка, проблеми
та перспективи розвитку продуктивних сил Придніпровського економічного
району

ПЛАН

1. Міське розселення на Україні: розвиток та структура

2. Динаміка, проблеми та перспективи розвитку продуктивних сил
Придніпровського економічного району

Вступ

Важливе місце у формуванні та розвитку продуктивних сил України посідає
людський фактор – трудовий фактор. Виділяють міське та сільське
розселення. Особливістю міського розселення в Україні є те, що воно
переважає над сільським і є головним трудовим рушієм для розвитку
промисловості України. Останнім часом чисельність міського населення
України значно зросла за рахунок міграції людей з сільської місцевості.
Це пояснюється вищним рівнем життя у містах, більшою кількістю робочих
місць та можливою перспективою на майбутнє.

В даній роботі спробую дослідити розвиток та структуру міського
розселення в Україні.

Окремим питанням буде розглянуто особливості розміщення продуктивних
сил Придніпровського економічного району. Оскільки розвиток кожного з
економічних районів є вкрай важливим з точки зору цілісного розвитку
економіки України.

1. Міське розселення на Україні: розвиток та структура

Найбільше міст зосереджено в Західній економічній зоні – 210 (47% усіх
міст України), проте в них проживає тільки 36, 1% міського населення
країни. Навпаки, у Східній економічній зоні — 183 міста (41% міст),
проте в них проживає майже половина всіх городян (49, 3%). У Південній
економічній зоні України зосереджено понад 11% міст і 14% міського
населення держави.

Найгустіша мережа міст характерна для Донецької (51 місто), Луганської
(37), Київської (25), Одеської та Харківської (відповідно 18 і 17)
областей. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9 у кожній),
Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10, 10, 11).

У повоєнні роки відбулося певне зміщення питомої ваги різних розмірних
категорій міських поселень за критерієм частки їх населення : за 1959 —
1989 роки питома вага жителів малих міських поселень скоротилася на 4,
1%, середніх—залишилася без помітних змін, великих – зросла на 3%,
більших — на 0, 3% і найбільших — на 0, 8%. Таким чином, в Україні
найвищими темпами зростало число жителів великих міських поселень. Ця
особливість є типовою для більшості країн Західної і Центральної Європи.

Україна характеризується високою густотою міських поселень. На
10 тис. км2 у республіці припадає близько 23 міські поселення, в тому
числі 7 міст і 16 селищ міського типу. У різних регіонах республіки
густота міських населених пунктів суттєво змінюється: різниця в
максимальній і мінімальній їх чисельності досягає 6-кратної величини
(Донецька обл. – 70, Миколаївська обл. —11). Найвища густота міських
поселень в Донбасі (в Донецькій обл. вона становить, як уже
зазначалося, 70, Луганській – 53). Вищою ніж середня по Україні є
густота міських населених пунктів у західних її областях (у Львівській
—35, Закарпатській -29, Івано-Франківській—28). Причому переважаючими
тут є невеликі поселення. Якщо середня людність міського населеного
пункту становить по республіці близько 25 тис. чол. , то в названих
вище областях – 12-13 тис. чол. Порівняно невеликі міські населені
пункти сформувалися також на півночі України, де середня їх людність у
Волинській, Рівненській, Житомирській, Чернігівській областях
коливається в межах 15-20 тис. чол.

У повоєнні роки відбулися певні зміни в географії міського населення.
Найсуттєвішими з них є прискорене зростання чисельності міських жителів
західної і південної частини України. В результаті частка міських
жителів східних і південно-східних областей в усьому міському населенні
сильно (майже на 10%) скоротилася. Продовжувався неухильний процес
повсюдної концентрації населення в обласних центрах.

Найбільше зменшення загальної чисельності населення припадало на
високоурбанізовані регіони України — Донецьку (64, 6 тис. осіб),
Харківську (34, 9 тис. осіб), Луганську (40, 0 тис. осіб) та
Дніпропетровську (34, 9 тис. осіб) області. Чисельність жителів у
зазначених областях зменшувалася через зменшення в них як міського
населення, так і сільського. У цих областях загальна чисельність
міського населення зменшилася більш як на 174 тис. осіб.

Найбільш щільна мережа міських поселень склалася в Донбасі : у Донецькій
та Луганській областях зосереджено відповідно 50 і 37 міст, а також
134 і 109 селищ міського типу. Це становить близько четвертої частини
всіх міських поселень республіки.

У Донбасі ці поселення характеризуються порівняно високою густотою
заселення, західній частині України також зосереджена густа мережа
міських поселень — міст і селищ міського типу (містечок), але густота
заселення більшості з них незначна (4—10 тис. чол. ).

Найбільшим населеним пунктом республіки є її столиця м. Київ з
населенням 2635 тис. чол. (2004 р. ) в Україні розташовано п’ять міст
мільйонерів: Харків (1623) тис. чол. ), Дніпропетровськ (1189 тис. ),
Донецьк (1121 тис. ), Одеса (1101 тис. чол. ). До мільйонного
рубежу наближаються Запоріжжя (897 тис. ) і Львів (802 тис. чол. ).
Населення Кривого Рогу (724 тис. ), Маріуполя (522 тис. ), Миколаєве
(512 тис. ) і Луганська (504 тис. ) перевищило 0, 5 млн чол. ;
Макіївки (424 тис. ) – 0, 4 млн чол. Понад 0, 3 млн чол. живе у
Вінниці (381 тис. ), Севастополі (366 тис. ), Херсоні (362 тис. ),
Сімферополі (353 тис. ), Горлівці (337 тис. ), Полтаві (320 тис. ),
Чернігові (306 тис. ), Черкасах (302 тис. ), Сумах (301 тис. ). В
Україні розташована велика кількість малих (до 50 тис. чол. ) і
середніх (50—100 тис. ) міських поселень (у 1989 р. — відповідно-1241
і 51), частина яких має необхідні територіальні ресурси для свого
розвитку. Такі міста є в усіх областях; найбільше їх у західній частині
республіки, включаючи Хмельницьку, Вінницьку, а також Черкаську
області. В Україні є близько 40 міст з населенням від 100 до 500 тис.
чоловік .

Важливою є вчасна оцінка тих змін, які відбуваються у розвитку міських
поселень. За останні роки спостерігається значне скорочення темпів
приросту міського населення : за 1979—1989 роки вони стали втроє нижчі,
ніж за 1959—1970 роки. У цілому такі зміни оцінюються позитивно,
оскільки прискорене зростання чисельності міських жителів, яке
відбувалося переважно за рахунок сільського населення, ускладнює
проблему розвитку сільського господарства й соціальної перебудови села.

Чисельність міського населення України на початок 2004 року становила
34, 5 млн. осіб (67, 8% загальної чисельності населення держави).
Територіальна концентрація міських жителів має істотні відмінності.
Аналіз даних щодо динаміки чисельності міських жителів свідчить, що до
1993 року спостерігався щорічний приріст міських жителів. У 1993 році
приріст змінився на скорочення міського населення, яке становило 70, 3
тис. осіб, у 1994 понад 281 тис. , у 1995 – 286, 3 тис. , а в 1996
році — 138, 7 тис. осіб.

Динаміка міського населення має істотні територіальні відмінності. У
2003 році збереглася тенденція зниження темпів приросту міських жителів
у Донецько-Придніпровському регіоні і незначне зростання приросту
населення у слабоурбанізованих областях (Івано-Франківській,
Тернопільській та Хмельницькій). Джерелом приросту чисельності жителів
цих областей був природний приріст (відповідно 1, 3;1, 3;0, 8 тис.
осіб).

Змінюється також співвідношення між типами міських поселень – містами
та селищами міського типу. У зазначений період спостерігалося
збільшення кількості міст і зменшення селищ міського типу, що пов’язане
і з наданням селищам міського типу статусу міст, і з переводом селищ
міського типу в ранг сільських поселень.

Аналіз розподілу жителів за типами поселень свідчить про те, що хоча
кількість міських поселень у 1996 році дещо перевищувала 4% усіх
поселень України, проте в них проживало понад дві третини населення
держави. При цьому міста становили менше третини міських поселень, але
вони концентрували понад 86% міських жителів. До того ж основна їх
частка (понад 50°/о) припадала на великі міста з чисельністю жителів
понад 250 тис. осіб. У таких містах проживало понад 16 млн. осіб. У
малих містах проживало понад 8 млн. осіб.

Значне територіальне зосередження міських поселень у
Донецько-Придніпровському регіоні та навколо великих міст, навколо
міст-мільйонерів, а також високе скупчення біля них сільських поселень
спричинили формування агломеративних форм розселення. Найвиразніших
ознак агломерацій досягло розселення у Донецькій області,
центральній та південній частинах Луганської області, навколо таких
великих міст із суміжними поселеннями, як Запоріжжя, Київ, Харків,
Львів та ін.

В Україні виділяють такі групи міських поселень: малі (до 50 тис. чол.
), середні (50—100 тис. чол. ), великі (100—500 тис. чол. ), дуже
великі (500—1000 тис. чол. ), міста-мільйонери (понад 1000 тис.
осіб).

Найчисленніша група — це малі міста (куди належать і селища міського
типу). Із загальної кількості міст (1356) на цю групу припадає 1247,
тобто 92 %, проте в них проживає всього 31, 3% міського населення
України. Відповідно — середніх міст 55 (11°/о міського населення ),
великих — 40 і майже 25 % міських жителів, дуже великих —6 міст, у
них 11% мешканців. У п’ятьох містах-мільйонерах проживає 21, 6%
міського населення (табл. 1). Таким чином, у великих, дуже великих
і містах-мільйонерах проживає 57, 7 % міського населення України.

До міст-мільйонерів належать міста Київ (2, 6 млн чол. ), Харків (1, 6
млн чол. ); понад 1 млн. чол. у містах Дніпропетровську, Донецьку,
Одесі . Серед дуже великих Запоріжжя (900 тис. чол. ), Львів (810
тис. чол. ), Кривий Ріг (737 тис. чол. ), Маріуполь (524 тис. чол.
), Миколаїв (519 тис. чол. ) і Луганськ (504 тис. чол. ).

Є частина міст, населення в яких зменшилося: Горлівка,
Костянтинівка, Макіївка, Перевальськ, Сватове та ін. , що пов’язано
з деяким зниженням зайнятості населення у Східній економічній зоні
внаслідок кризової ситуації у важкій індустрії.

Є пряма залежність між рівнем урбанізації та загальною
густотою населення. Справді, в Україні виділяють кілька областей з
високим рівнем міського населення: Донецька — 90 % міського населення,
густота населення — 196, 2 чол. /км2 ; Дніпропетровська – відповідно
84% та 120, 8 чол. /км2 , Харківська —79% і 98, 4 чол. /км 2 ,
Львівська — 61% і 126, 7 чол. /км 2 та ін. Густота населення в цих та
інших областях

підвищення за рахунок міського населення.

В Україні виділяються окремі регіони — Полісся, Південь, де густота
населення не перевищує 60 чол. /км2, рівень урбанізації коливається від
48% у Рівненській області до 61% у Херсонській.

Міське населення в Україні за 34 роки (1959—2004 рр. ) зросло.
Найбільше це характерно для Заходу і центральних областей, починаючи
від Київської, уздовж Дніпра до Автономної Республіки Крим; у
високоурбанізованих областях Сходу і Центру України міське населення
зростало повільно. Швидка урбанізація характерна для Рівненської
області, де міське населення зросло більше ніж у 3 рази.

Середній вік міського населення в цілому майже на 5 років нижчий, ніж
сільського, до того ж тут людей пенсійного віку менше на 10%, ніж у
сільській місцевості України.

Крім того, більшість міських жителів проживає у так званих селищах
міського типу. Це проміжна ланка поселень між містом і селом. Ці
поселення розміщуються навколо промислових підприємств, залізничних
вузлів, курортів чи санаторіїв і мають дві і більше тисяч мешканців,
переважно робітників і службовців та членів їхніх сімей.

Селища міського типу поділяють на індустріальні, агропромислові,
сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу. В 2004
р. їх в країні було 907, або 67, 2 % загальної кількості всіх міських
поселень України, проте в них проживало тільки 13, 2 % загальної
кількості міського населення. В цілому селища міського типу поділяють
на дрібні (від 2 до 10 тис. чол. ) — усього 829 (91 °/о загальної
кількості їх). Найбільше селищ міського типу зосереджено у Східній
(446) та в Західній (327) зонах. Найменше їх у Південній
економічній зоні — 138.

Найпоширеніші селища міського типу — індустріальні, що характерно для
Східної економічної зони, та мішаного типу
(адміністративного-агропромислові) — в Західній економічній зоні;
курортні ж найбільш характерні для Південної економічної зони, а також
у регіоні, що прилягає до зони Українських Карпат.

2. Динаміка, проблеми та перспективи розвитку продуктивних сил
Придніпровського економічного району

Площа – 59, 1 тис. км2. Населення – 5929, 8 тис. чол. Склад –
Дніпропетровська і Запорізька області. Придніпров’я займає друге місце
в країні (після Донбасу) за обсягом виробництва промислової продукції і
є одним із найбільших індустріальних районів України. Водночас високого
рівня розвитку тут досягло сільське господарство, яке чималу частку
своєї продукції продає іншим районам.

Провідною галуззю індустріального виробництва Придніпровського району є
машинобудування і металообробка (45 % промислово-виробничого персоналу
і 28 % товарної продукції). Відповідні показники для Запорізької
області становлять 60 і 40 %. Чорна металургія — на другому місці у
його промисловому виробництві: 25 % за чисельністю
промислово-виробничого персоналу (Дніпропетровська обл. — 32 %) і 38,
5 % за вартістю товарної продукції всієї промисловості
(Дніпропетровська обл. — 45, 5 %). У районі концентрується більше ніж
половина всього загальноукраїнського випуску продукції галузі і
приблизно стільки зайнятих робітників. Далі йде легка (7 %), харчова
(5 %), хімічна і нафтохімічна (4 %) промисловість.

Придніпров’я відіграє важливу роль у сільськогосподарському виробництві
України: концентруючи майже 7 % населення України, район виробляє 10 %
валової продукції сільського господарства країни.

Придніпровський економічний район розташований у південно-східній
частині України. Межує на півночі з Північне-Східним, на сході — з
Донецьким, на півдні — з Причорноморським, на заході — з
Центральноукраїнським економічними районами. Південь Запорізької
області омивається водами Азовського моря.

Вигідне географічне положення, значні поклади корисних копалин,
розташування у степовій фізико-географічній зоні, сприятливі
грунтово-кліматичні умови, густа транспортна мережа, приморське
положення сприяють розвитку господарського комплексу району.

Природні умови і ресурси. Основна частина території району розташована
на Придніпровській низовині. Поверхня Дніпропетровської області —
хвиляста рівнина 100—200 м заввишки, дуже розчленована глибокими
долинами річок, балками і ярами, Запорізької — слаборозчленована
рівнина із західним схилом до долини Дніпра та Азовського моря. Вздовж
узбережжя простягаються довгі, вузькі піщані коси, намиті морем. Щодо
геоструктури, то територія району знаходиться у межах двох регіонів:
Українського щита і Причорноморської западини.

Клімат помірно-континентальний з жарким посушливим літом та малосніжною
зимою. У Запорізькій області серед зональних типів ґрунтів переважають
чорноземи (75 % площі області): на півночі — чорноземи звичайні, на
півдні — південні та південні солонцюваті, майже повністю розорані. На
півдні та у південно-західній частині області — темно-каштанові й
каштанові ґрунти (10 % площі області), переважно солонцюваті. У
заплавах річок, на берегах лиманів та піщаних косах поширені
солончакові ґрунти. У Дніпропетровській області переважають звичайні та
південні чорноземи (48 % площі області). Є також лучно-чорноземні,
лучні солонцюваті, дернові, піщані та інші ґрунти. .

Придніпров’я має великі родовища корисних копалин. У надрах
Дніпропетровської області є величезні запаси залізної і марганцевої руд,
кам’яного та бурого вугілля, нафти, природного газу, рідкісних і
кольорових металів, різноманітних будівельних матеріалів.

Потужним пластом уздовж річки Інгулець понад 100 км залягають залізні
руди Криворізького басейну, їх запаси становлять понад 12 млрд т. Крім
Криворізького, в області є й інші перспективні родовища руд, такі як
Оріхово-Павлоградська та Чортоницька магнітні аномалії, Жовтянське
родовище у П’ятихатському районі. Є родовища титану,
рутило-ільменітових руд, цирконію, нікелю, кобальту. На їх основі
працює Верхньодніпровський гірничопромисловий комбінат.

Надра області містять майже 8, 6 млрд т кам’яного вугілля, яке залягає
в родовищах Західного Донбасу. Поклади бурого вугілля виявлені в
П’ятихатському, Верхньодніпровському, Криворізькому і
Синельниківському районах, нафта та природний газ — у Цари-чанському і
Новомосковському.

У Широківському районі знайдено боксити. Є в області каоліни
(Просянське родовище), вогнетривкі глини, вапняки (Криворіжжя) і
поклади граніту — Бородаївське, Нікопольське, Кудангівське родовища.

Запорізька область також багата на поклади рудних корисних копалин,
зокрема руд заліза (Білозерський залізорудний район) і марганцю
(Великотокмацький марганцеворудний район). Промислове значення мають
будівельні матеріали (граніти, каоліни, глини, вапняки тощо). З
паливно-енергетичних ресурсів є буре вугілля, природний газ, а також
мінеральні води і лікувальні грязі.

Грунтові й агрокліматичні умови сприяють розвитку сільського
господарства, а багаті родовища корисних копалин, гідрографічна мережа
— розвитку різноманітних галузей промисловості.

Населення Придніпров’я в основному — українці. Національна структура
населення району формувалася історично: тут у радянський час дуже швидко
зростала кількість російського населення, особливо з 30-х років; цей
процес триває й досі. Та, незважаючи на це, повсюдно переважають
українці. В Дніпропетровській області вони становлять 2770 тис. чол.
(73, 4 % усього населення), Запорізькій — 1308 тис. чол. (63, 1 %).
Пересічна густота населення — 120 чол. /км2. Найгустіше заселені райони
вздовж Дніпра і Криворізького басейну. Міське населення в
Дніпропетровській області становить 84 %, Запорізькій — 76 %. Густота
населення 122, 8 чол. /км2 у Дніпропетровській області, а в Запорізькій
— лише 77, 5 чол. /км2. У Запорізькій області переважає локальна
система розселення. Зростання міст і розвиток у них промислового
виробництва призвели до швидкого відпливу трудових ресурсів з сільської
місцевості, а також зумовили інтенсивні внутрішньообласні міграції. У
промисловості зайнято 31, 7 % працездатного населення, зростає частка
зайнятих у невиробничій сфері.

Для Дніпропетровської області характерний високий рівень урбанізації.
Значна частина населення (76 %) проживає в містах з населенням понад
100 тис. чол. Маятникові трудові поїздки населення спостерігаються в
Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Кривому Розі, Нікополі,
Павлограді. До міської системи поселень належать великі промислові
центри (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ,
Верхньодніпровськ, Кривий Ріг, Марганець, Нікополь, Павлоград,
Орджонікідзе), промислово-транспортні і транспортно-промислові
(Синельникове, Апостолове, Верхівцеве, П’ятихатки) та невеликі міста
у густонаселених сільськогосподарських районах, що виконують функції
адміністративних, промислових і культурних центрів. Частка трудових
ресурсів, зайнятих у промисловості, становить 36, 9 %.

Промисловість. Промисловий комплекс Придніпров’я поєднує важку
індустрію і харчову промисловість. Провідними галузями важкої
промисловості, які визначають спеціалізацію Придніпров’я у міжрайонному
поділі праці, є залізорудна, марганцеворудна, чорна металургія,
машинобудівна, хімічна. Міжрайонне значення має також харчова і легка
промисловість, електроенергетика, промисловість будівельних
матеріалів.

Гірничодобувна промисловість представлена залізорудною,
марганцеворудною та кам’яновугільною галузями, видобутком різноманітних
будівельних матеріалів.

Залізорудна промисловість зосереджена в основному в Криворізькому
залізорудному басейні, який за видобутком залізної руди займає провідне
місце серед залізорудних басейнів світу. Тут збудовано ряд потужних
шахт (“Гігант”, ім. Кірова, ім. Орджонікідзе),
гірничозбагачувальні комбінати (Новокриворізький, Центральний,
Північний).

На криворізькій залізній руді працює вся чорна металургія Донбасу,
Придніпров’я, Криворіжжя, частково Приазов’я. Крім того, значну
кількість криворізької руди експортують до Угорщини, Чехії,
Словаччини, Польщі.

Завершено будівництво Дніпровського і другої черги Північного та
Інгулецького гірничозбагачувальних комбінатів, розширено
Верхньодніпровський гірничометалургійний комбінат. Видобуток залізної
руди збільшено відкритою розробкою залізистих кварцитів з подальшим
збагаченням їх. Разом з тим у шахтах з підземним способом видобування
впроваджується повна механізація всіх виробничих процесів.

Другою важливою галуззю гірничодобувної промисловості Придніпров’я є
марганцеворудна, яка зосереджена в районі міст Нікополя і Марганця. Як
і в залізорудній промисловості, у цій галузі руду видобувають шахтовим
і відкритим способами. Марганцева руда використовується в доменному
виробництві Півдня для виплавлення феромарганцю, значна її кількість
вивозиться за кордон.

Велику увагу слід приділяти подальшому розвитку кам’яновугільної
промисловості Придніпров’я. В Дніпропетровській області працюють шість
шахт потужністю, тис. т: 1800 (одна), 1200 (чотири), 800 (одна) і
розпочато будівництво ще двох шахт.

Видобуваються боксити (південь Дніпропетровської обл. ), каолін
(Запорізька обл. ).

Енергетика району ґрунтується на використанні місцевих гідроенергетичних
ресурсів, привізного донецького вугілля, шебелинського газу і
місцевого бурого вугілля. Електростанції Придніпров’я належать до
Південної енергосистеми.

Побудова Дніпрогесу (потужністю 650 тис. кВт) свого часу розв’язала
дуже важливі народногосподарські проблеми Придніпров’я: створена
енергетична база для важкої промисловості, забезпечені умови для
електрифікації сільського господарства, відкрито наскрізне
судноплавство Дніпром. У 1959 р. споруджено Кременчуцьку ГЕС
(потужністю 625 тис. кВт), у 1963 р. почала діяти ще одна
гідроелектростанція — Дніпродзержинська (потужністю 325 тис. кВт).
Найбільшими теплоелектростанціями є Придніпровська, Дніпродзержинська і
Криворізька ДРЕС.

Велику роль в енергетичному балансі Придніпров’я починають відігравати
природний та коксівний газ. Природний газ одержують з родовищ
Східноукраїнської нафтогазоносної області, яка знаходиться за межами
району. Так, від Шебелинського родовища (Харківська обл. ) прокладено
газопровід до Дніпропетровська, Дніпродзержинска, Нікополя,
Запоріжжя, Кривого Рогу.

Чорна металургія — провідна галузь промислового комплексу Придніпров’я,
яка історично склалася тут на основі винятково сприятливих природних
умов: великих покладів залізних і марганцевих руд, близькості
Донецького вугільного басейну з великими покладами коксівного вугілля.
Металургія повного циклу представлена тут заводами ім. Г. І.
Петровського та ім. Комінтерну (у Дніпропетровську), “Криворіжсталь”
(у Кривому Розі), ім. Дзержинського (у Дніпродзержинську),
“Запоріжсталь” ім. Орджонікідзе (у Запоріжжі). Ці заводи були
модернізовані, внаслідок чого їх потужності значно зросли. Так, на
Криворізькому металургійному заводі збудовано найпотужнішу в Європі
доменну піч об’ємом 2700 м3 і споруджено новий мартенівський цех з
сучасними печами.

Крім заводів повного циклу, в районі працюють і переробні металургійні
заводи: в Дніпропетровську — завод ім. К. Лібкнехта (виробництво труб
і коліс для залізничних вагонів) та трубопрокатний завод, Нікополі
(трубопрокатний), Новомосковську (виробництво жерсті), Запоріжжі
“Дніпроспецсталь” ім. Кульміна (виробництво різних марок
електросталі). Запоріжжя стало центром такої нової галузі перспективної
металургії, як порошкова. До комплексу підприємств чорної металургії
Придніпров’я належать також заводи феросплавів у Запоріжжі і Нікополі.

У Криворізькому залізорудному басейні дуже гострою є проблема постачання
підприємств чорної металургії технічною водою, яка була розв’язана в
результаті будівництва 55-кілометрового каналу від Каховського
водосховища руслами річок Базавлук і Кам’янка до території заводу
“Криворіжсталь”, де він закінчується великим водосховищем. Канал не
лише розв’язує проблему водопостачання, а й забезпечує можливість
зрошення.

Кольорова металургія має алюмінієвий завод ім. Кірова в Запоріжжі.
Завод працює на привізних бокситах і нефелінах та дешевій електроенергії
Дніпрогесу. В недалекому майбутньому завод працюватиме на місцевих
бокситах Високопільського родовища Дніпропетровської області,
розташованого за 250 км від Запоріжжя.

Значна частка в структурі промисловості — машинобудування і
металообробка. Машинобудівні підприємства Придніпров’я спеціалізуються
на виробництві металургійного та гірничого устаткування,
металоконструкцій (у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці,
Запоріжжі), верстатобудуванні (у Дніпропетровську, Нікополі,
Мелітополі), транспортному машинобудуванні (у Дніпропетровську,
Дніпродзержинську, Запоріжжі), виробництві сільськогосподарських машин
(у Дніпропетровську, Павлограді, Нікополі, Запоріжжі, Бердянську),
підйомно-транспортних машин (у Нікополі, Верхньодніпровську,
Бердянську). Розвинені також електротехнічне машинобудування,
виробництво радіоапаратури, устаткування та машин для легкої і харчової
промисловості, у Запоріжжі є підприємства інструментальної та
абразивної промисловості.

Найбільшими машинобудівними центрами Придніпров’я є Дніпропетровськ,
Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Нікополь. У Дніпропетровську споруджено
один з найбільших у країні заводів, , що виробляє металеві конструкції
для залізничних мостів і доменних печей, завод металургійного
устаткування, завод важких пресів. Далеко за межами Придніпров’я
відома продукція Криворізького заводу гірничого устаткування.
Дніпродзержинський завод поставляє залізничному транспорту вагони і
платформи, а Нікопольський машинобудівний — підйомні крани, різні
сільськогосподарські машини. Одним з найбільших заводів
сільськогосподарського машинобудування є завод, який випускає велику
кількість тракторних сівалок десятків найменувань.

Придніпров’я має сприятливі умови для розвитку хімічної промисловості.
Тут набула широкого розвитку коксохімічна та азотно-тукова
промисловість. Найбільші центри коксохімії — Дніпродзержинськ (завод
ім. Орджонікідзе і Баглійський), Дніпропетровськ, Кривий Ріг,
Запоріжжя. На коксохімічних заводах, крім основної продукції — коксу,
виготовляють бензол, мінеральні добрива тощо. В Дніпродзержинську
працює великий азотнотуковий комбінат, який переробляє напівпродукти
коксохімічних підприємств. У Дніпропетровську розвинено виробництво
лаків і фарб.

Надалі хімічна промисловість Придніпров’я спеціалізуватиметься на
виробництві пластмас і смол, мінеральних добрив, автошин та
лакофарбової продукції. В Дніпропетровську вже кілька років працює
найбільший у Європі шинний завод, у Кривому Розі — завод сурикових
фарб, на деяких хімічних заводах освоюється виробництво етилбензолу,
фурфуролу, необхідних для виробництва пластмас і синтетичного каучуку.

У промисловому комплексі Придніпров’я важливе місце посідає виробництво
будівельних матеріалів (4, 7 % валової продукції всієї промисловості).
Територія Придніпров’я багата на поклади різноманітної будівельної
сировини — пісків, глин, гранітів, каолінів. Крім того, для
виготовлення залізобетону, шлакоблоків, цементу використовуються
відходи металургійного виробництва. Найбільші центри виробництва
будівельних матеріалів — Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ,
Кривий Ріг, Нікополь, Павлоград. Велика програма промислового та
житлового будівництва потребує швидкого розвитку виробництва будівельних
матеріалів. У перспективі в Придніпров’ї швидко зростатиме виробництво
будівельних матеріалів, прогресивних будівельних конструкцій та
деталей, що сприятиме індустріалізації будівництва.

Досить розвинена в цьому районі деревообробна промисловість, яка працює
на сплавному лісі, що надходить Дніпром з північних районів України та
Білорусі, її центри — Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ,
Кривий Ріг, Верхньодніпровськ.

Харчова промисловість за вартістю виробленої продукції посідає третє
місце після машинобудування і металургії. На неї припадає 18 % валової
продукції промисловості Придніпров’я. Працюють численні підприємства
різноманітних галузей харчової промисловості (переважно на місцевій
сировині). Найбільш розвиненими є борошномельно-круп’яна й олійна
промисловість. Значну кількість продукції дають цукрова, маслоробна,
м’ясна, кондитерська та деякі інші.

Підприємства харчової промисловості розташовані в Запоріжжі,
Мелітополі, Бердянську, Дніпропетровську та в багатьох містах. Вони
виробляють цукор-пісок, м’ясні й молочні продукти, рослинне і тваринне
масло, борошно, крупу, кондитерські і лікеро-горілчані вироби тощо.
Збудовано найбільший у Європі Верхньодніпровський крохмалепатоковий
комбінат, м’ясокомбінати у Токмаку, Бердянську, Пологах та ряд інших
підприємств. Споруджено м’ясокомбінат і рибний завод у Нікополі.

Легка промисловість розвинена менше. Вона представлена підприємствами
швейної промисловості (у Запоріжжі, Мелітополі, Токмаку, Оріхові),
шкіряно-взуттєвої (у Дніпропетровську, Запоріжжі, Гуляйполі,
Бердянську), меблевої (у Хирівці). В Запоріжжі збудована
кокономотальна фабрика. Легка промисловість району не задовольняє
потреб населення в цілому ряді товарів широкого вжитку, її розвиток є
одним з важливих завдань комплексного розвитку господарства Придніпров’я
збільшенням виробничих потужностей діючих підприємств і будівництва
багатьох нових, зокрема, трикотажної фабрики в Дніпропетровську,
меблевої — у Кривому Розі, взуттєвої — у Василівці (Запорізька обл. ).

Придніпров’я має сприятливі перспективи розвитку. Основою його
господарського комплексу в майбутньому залишиться гірничорудна,
металургійна, машинобудівна, хімічна промисловість. Поряд з цим
необхідно розвивати різноманітні галузі легкої та харчової
промисловості, що дасть можливість більш раціонально використовувати
природні багатства і трудові ресурси району.

Сільське господарство. Придніпров’я нині займає значне місце в
сільськогосподарському виробництві України: на нього припадає понад 20 %
виробництва пшениці, майже 25 % — кукурудзи, 35 — соняшнику, 14 —
овочів, 14 — м’яса, 15 — молока, понад 20 % виробництва вовни.

Рослинництво є провідною галуззю сільськогосподарського виробництва
Придніпров’я. Воно дає понад половину валової продукції сільського
господарства, забезпечуючи розвиток тваринництва.

Як і в інших лісостепових та степових районах України, використання
землі в сільськогосподарському виробництві Придніпров’я дуже інтенсивне.
Під посівами сільськогосподарських культур зайнято 3, 61 млн га.
Розораність території досягає 70 %. Нині понад 47 % посівної площі
припадає на зернові культури, в тому числі майже ЗО % на озиму пшеницю.
Висока частка соняшника і кормових культур.

Озима пшениця в умовах Придніпров’я дає добрі стійкі врожаї. Значні
площі відведено під посіви кукурудзи на зерно, яка тут дає врожаї до
40—50 ц/га. Посіви пшениці і кукурудзи розміщені досить рівномірно на
всій території Придніпров’я.

Третє місце серед зернових займає ярий ячмінь. Вирощують також просо,
яке забезпечує добрі врожаї, та гречку. Різко зменшилися площі під
вівсом, житом (його висівають лише на півночі Придніпров’я) і ярою
пшеницею.

Зросли посіви технічних культур, серед яких основне значення мають
соняшник (у Дніпропетровській, Запорізькій обл. ) та цукрові буряки
(у Дніпропетровській обл. ). Поширені посіви коноплі, льону-кудряшу,
рицини (понад 50 % посівної площі в Україні). Певного розвитку набуло
вирощування овочевих культур і картоплі. Однак виробництво їх ще не
задовольняє потреб населення району. Передбачається значно збільшити
виробництво овочів завдяки штучному зрошуванню значних площ. Посіви
баштанних культур найбільш поширені на півдні району (у
Дніпропетровській і Запорізькій обл. ), добре розвинені тут садівництво
і виноградарство. В перспективі передбачається розширити площі під
садами та виноградниками.

Значна частина посівної площі відводиться під кормові культури.
Збільшення продуктивності польового кормовиробництва дасть можливість
створити достатню кормову базу для розвитку продуктивного тваринництва.

У структурі тваринництва за поголів’ям та валовою продукцією перше місце
посідає велика рогата худоба (понад 3, 1 млн голів, з них корів — 1, 2
млн голів), далі — свинарство (2, 5 млн голів), вівчарство (1, 5 млн
голів). Крім того, розвинені кролівництво, птахівництво, рибництво,
шовківництво.

Перспективи розвитку сільського господарства Придніпров’я досить
сприятливі. Впровадження передових агротехнічних методів, підвищення
рівня механізації основних виробничих процесів, поліпшення структури
посівних площ та зрошування допоможуть підвищити продуктивність
рослинництва. Зміцнення кормової бази при значному зростанні поголів’я
великої рогатої худоби, свиней, овець і підвищення його продуктивності
забезпечать зростання виробництва тваринницької продукції.

Транспортна система. У Придніпров’ї розвинені такі види транспорту:
залізничний, водний, автомобільний, авіаційний, трубопровідний.
Через Придніпров’я проходять шляхи, що з’єднують Криворізький басейн з
Донбасом і центральними районами європейської частини СНД, з портами
Чорного та Азовського морів.

Провідну роль у транспортній системі Придніпров’я відіграє залізничний
транспорт. Через цей район проходять Московсько-Кримська (Москва —
Харків — Запоріжжя — Мелітополь — Крим), Криворізько-Донецька (Кривий
Ріг — Запоріжжя — Волноваха) магістралі, які зв’язують район з іншими
регіонами країни. Найбільш напружені ділянки залізниць електрифіковані
(ділянки Довгинцеве — Нікополь — Запоріжжя, П’ятихатки —
Нижньодніпровськ — Вузол — Чаплине — Ясинувата та деякі інші).
Найбільші залізничні вузли району: Долинський, Нижньодніпровський,
Апостолове, П’ятихатки, Синельникове, Запоріжжя, Знам’янка,
Помічна.

У розвитку водного транспорту велика роль Дніпра, особливо після
спорудження Дніпрогесу. Після завершення будівництва каскаду
гідроелектростанцій значення Дніпра зросло ще більше. Найважливішими
річковими портами на Дніпрі є Запоріжжя (великий перевалочний пункт у
залізнично-водному сполученні ряду районів країни з Придніпров’ям і
Донбасом) і пристані — Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ,
Нікополь. Передбачається будівництво портів на Дніпродзержинському
водосховищі, важливим портом стане Верхньодніпровськ.

Значну роль в економічних зв’язках відіграє морський транспорт. На
узбережжі Азовського моря (у Запорізькій обл. ) розташований великий
морський порт Бердянськ, який посідає значне місце в загальному
вантажообороті країни; особливо зросло його значення після спорудження
Волго-Донського судноплавного каналу. Від порту Бердянська курсують
судна в напрямі Маріуполя, Таганрогу, Ростова-на-Дону та міст
Кримсько-Кавказького узбережжя.

Невпинно зростає значення автомобільного транспорту у внутрішньорайонних
і міжрайонних перевезеннях. Придніпров’я має розвинену мережу
нерейкових шляхів. Довжина шляхів з твердим покриттям становить 6, 1
тис. км. Серед них виділяються дуже важливі автомагістралі Москва —
Сімферополь, Запоріжжя — Новомосковськ та ін.

Авіатранспорт зв’язує найбільші міста Придніпров’я (Запоріжжя,
Дніпропетровськ, Нікополь, Кривий Ріг та ін. ) з багатьма центрами
країни.

Господарський комплекс, створений у Придніпров’ї, визначає і характер
його міжрайонних зв’язків. В основному вивозяться продукція
гірничорудної, металургійної промисловості, машини, будівельні
матеріали, а також сільськогосподарська продукція, вугілля,
нафтопродукти, боксити, ліс, текстиль та інші види продукції.

Придніпров’я є одним з найважливіших експортерів промислової продукції
до країн Європи, Азії та Африки. Експортують залізну і марганцеву
руди, прокат, металургійне устаткування тощо. Структура ввезення і
вивезення свідчить про значний рівень розвитку продуктивних сил і є
наслідком спеціалізації господарства Придніпров’я в Україні.

На території Дніпропетровської області сформувались три промислових
вузли. На Дніпропетровський вузол припадає 30 % промислової продукції
області, його основу становлять чорна металургія, машинобудування і
хімічна промисловість, а також легка, меблева галузі та виробництво
будівельних матеріалів. Криворізький вузол спеціалізується на
залізорудній промисловості та гірничорудному машинобудуванні у поєднанні
з легкою і харчовою промисловістю; Дніпродзержинський — на металургії,
хімічній, машинобудівній, цементній галузях у поєднанні з легкою,
харчовою, будівельних матеріалів та деревообробною галузями.
Формуються промислові вузли: Нікопольський (чорна металургія, зокрема
виробництво труб, машинобудування і металообробка, легка і харчова
промисловість), Павлоградський (кам’яновугільна, хімічна,
машинобудівна, металообробна, харчова галузі промисловості),
Новомосковський (чорна металургія, зокрема виробництво труб, легка
промисловість, машинобудування і металообробка, деревообробна
промисловість), Марганецький (гірничорудна, машинобудування і
металообробка, деревообробна промисловість), Синельниківський
(машинобудування і металообробка, легка, фарфоро-фаянсова,
будівельних матеріалів і харчова промисловість).

Проблеми і перспективи розвитку району. До найбільш важливих напрямів
перспективного розвитку господарства Придніпровського економічного
району належить паливно-енергетичний комплекс, основою якого є кам’яне
вугілля Донбасу.

У зв’язку з підвищенням собівартості видобутку вугілля постає питання
про закриття деяких нерентабельних шахт. Доцільно оснастити діючі шахти
газовловлювачами для подальшого використання зрідженого газу метану як
палива на транспорті та в електроенергетиці.

Основним завданням зниження напруги паливно-енергетичного балансу є
обмеження нарощування потужності енергоємних виробництв, розвиток
атомної енергетики, теплоенергетики. Перспективним є використання
бурого вугілля Дніпровського буровугільного басейну, яке
використовується як енергетичне паливо, для екстрагування озокериту, в
металургійній промисловості та ін. Воно придатне для напівкоксування й
газифікації з одержанням різних смол, напівкоксу, горючого газу,
рідкого палива та ін. У південне-східній частині басейну, тобто в
Запорізькій і Дніпропетровській областях, зосереджено більш як 50 %
загальних запасів вугілля. Частину їх можна видобувати відкритим
способом.

Основними напрямами розвитку металургійного комплексу є перепрофілювання
деяких металургійних комбінатів на випуск електросталі, вдосконалення
технологій, залучення залізорудних баз у Приазов’ї, підвищення якості
виплавленої сталі.

Проблемою для Придніпров’я є охорона навколишнього середовища, гострота
якої посилюється тим, що поблизу знаходяться інші великі
міста-забруднювачі навколишнього середовища — Дніпродзержинськ (45 км),
Кривий Ріг (151 км), Верхньодніпровськ (73 км). Екологічна ситуація
в Дніпропетровську і особливо в Дніпродзержинську належить до
найгостріших у світі.

Велике значення має санаторно-курортне господарство Придніпров’я.

Деякі проблеми прискореного розвитку продуктивних сил Придніпров’я і
підвищення економічної та соціальної ефективності його виробництва
приблизно такі, як і в Донбасі. Це передусім технічне переоснащення
виробництва, охорона навколишнього середовища, зокрема його охорона
від забруднення промисловими відходами. Висока територіальна
концентрація потужних металургійних та інших виробництв, розташованих
біля Дніпра, також загострює проблему охорони водних ресурсів. Не менш
важливою є проблема різкого скорочення використання родючих земель з
несільськогосподарською метою. Основні напрями розв’язання проблем —
впровадження безвідходних технологій на виробництві, зокрема на
підприємствах чорної металургії, гірничодобувної і хімічної
промисловості, широке використання відходів, розробка і здійснення
науково обґрунтованих заходів щодо використання відходів виробництва,
рекультивація земель.

Остаточно не розв’язана проблема раціонального використання зрошених
земель і гідротехнічних меліоративних споруд, забезпечення оптимального
розподілу засобів і ресурсів, які спрямовуються на освоєння осушених
земель, їх гіпсування і створення нового меліоративного фонду; значної
шкоди завдає підтоплення родючих земель, зокрема в районі великого
Каховського водосховища.

Необхідною передумовою комплексного розвитку району є розвиток легкої,
харчової промисловості, а також невиробничої сфери.

Суттєве для району більш повне і раціональне використання місцевих
рекреаційних ресурсів — на узбережжі Азовського моря, біля Дніпра з
його притоками, поблизу лісових масивів, біля джерел лікувальних вод і
грязей.

Зазначені вище та інші проблеми перспективного розвитку господарства
Придніпровського економічного району актуальні практично для всіх його
частин.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Україна характеризується високою густотою міських поселень. На
10 тис. км2 у республіці припадає близько 23 міські поселення, в тому
числі 7 міст і 16 селищ міського типу. Чисельність міського населення
України на початок 2004 року становила 34, 5 млн. осіб (67, 8%
загальної чисельності населення держави). Територіальна концентрація
міських жителів має істотні відмінності. Динаміка міського населення
має істотні територіальні відмінності. У 2003 році збереглася тенденція
зниження темпів приросту міських жителів у Донецько-Придніпровському
регіоні і незначне зростання приросту населення у слабоурбанізованих
областях (Івано-Франківській, Тернопільській та Хмельницькій).
Джерелом приросту чисельності жителів цих областей був природний приріст
(відповідно 1, 3;1, 3;0, 8 тис. осіб).

Міське населення в Україні за 34 роки (1959—2004 рр. ) зросло.
Найбільше це характерно для Заходу і центральних областей, починаючи
від Київської, уздовж Дніпра до Автономної Республіки Крим; у
високоурбанізованих областях Сходу і Центру України міське населення
зростало повільно. Швидка урбанізація характерна для Рівненської
області, де міське населення зросло більше ніж у 3 рази.

Площа Придніпровського економічного району – 59, 1 тис. км2. Населення
– 5929, 8 тис. чол. Склад – Дніпропетровська і Запорізька області.
Придніпров’я займає друге місце в країні (після Донбасу) за обсягом
виробництва промислової продукції і є одним із найбільших індустріальних
районів України. Водночас високого рівня розвитку тут досягло сільське
господарство, яке чималу частку своєї продукції продає іншим районам.

Використана література

Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів, 2002.

Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є.П.Качана. – К., 2001.

Розміщення продуктивних сил / За ред. Ковалевського В. – К., 2002.

Шаблій О.І. Соціальна та економічна географія України. – Львів, 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020