Коломийський інститут
Прикарпатського університету ім.Стефаника
Економічний факультет
Реферат
на тему:
МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАУКИ ПРО РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
Виконав:
студент гр. Е-21
Шмигельський Мирон
Коломия 2001
Методологію будь-якої науки формує сукупність категорій, на які вона
спирається, а також система певних методів дослідження та алгоритм
розв’язання завдань практичної спрямованості. Методологічною основою
науки про розміщення продуктивних сил є матеріалістична діалектика,
відповідні економічні категорії та закони. Будь-яка наука використовує
широкий арсенал певних наукових прийомів і операцій для відтворення
предмета, що вивчається, та досягнення поставленої мети дослідження.
Виділяють чотири рівні наукових методів дослідження:
перший — загальнонауковий;
другий — міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань);
третій — конкретно-науковий, або спеціальний;
четвертий — методико-технічний.
Прикладом загальнонаукових методів слугують діалектичний та системний
методи пізнання, їх застосування дає змогу досліджувати продуктивні сили
як складну динамічну систему, вся сукупність елементів якої перебуває у
певних взаємозв’язках і відносинах, утворюючи єдину цілісність. До
міждисциплінарних методів, які є найпоширенішою групою, належать,
зокрема, історичний і математичний. Вони широко використовуються різними
галузями науки для аналізу динаміки розвитку процесів або явищ.
Спеціальні методи застосовуються для конкретно-наукових досліджень. До
них можна віднести, наприклад, статистичний і картографічний. Методи
наукових досліджень, що утворюють методико-технічний рівень, дають змогу
виконувати техніко-економічні розрахунки різної складності й здійснювати
формалізацію окремих положень і рішень.
Розміщення продуктивних сил як галузь економічної науки використовує
широкий спектр сучасних методів дослідження (балансові, нормативні,
регіонального аналізу, економіко-статистичні, оптимізаційного
моделювання, економіко-математичні, техніко-економічного обгрунтування
та ін.), застосування яких дозволяє одержати нові, науково обгрунтовані
результати.
Сама методологічна схема розробки суто наукових, а нерідко і прикладних
завдань щодо розміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність
проведення досліджень і охоплює такі етапи.
Перший — програмний, що передбачає обгрунтування програми виконання
певного завдання чи проекту: його мети, очікуваних результатів,
виконавців, кошторису тощо.
Другий — інформаційний: збирання та обробка інформації; складання
паспортів досліджуваних об’єктів.
Третій — аналітичний: проведення аналізу одержаної інформації, її
систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних
результатів.
Четвертий — модельний, який включає розробку системи моделей
прогнозування та планування для різних рівнів управління.
П’ятий — алгоритмічний: визначення чіткого порядку вироблення конкретних
рішень щодо розміщення продуктивних сил.
Шостий — концептуально-конструктивний: розробка концепцій, проектів,
програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.
Слід зауважити, що наведена вище методологічна схема є до певної міри
універсальною, однак нерідко вона використовується із значними
модифікаціями, що зумовлено потребами чи вимогами практики.
Становлення методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил
відбувалося досить тривалий час. Основоположниками ринкової теорії
розміщення виробництва є І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В.
Крісталлер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хаггет та ін.
Питання розміщення виробництва спочатку розглядалися переважно в площині
вибору оптимального варіанта розташування окремого підприємства.
У своїх наукових працях А. Вебер та І. Тюнен як засновники теорії
розміщення виробництва довели, що характер розміщення підприємства
суттєво впливає на рівень його прибутковості; окреме підприємство можна
розташувати таким чином, щоб одержувати найбільший прибуток. У «теорії
штандорту» А. Вебер доводив, що виробництво розміщується за принципом
найменших витрат, а розміщення промисловості підпорядковується дії
певних «орієнтацій», серед яких він виділив транспортний фактор,
наявність робочої сили та агломерацій. У так званій «хорологічній
концепції» А. Гетнера відображено причинний взаємозв’язок між окремими
економічними явищами та особливостями територій.
Суттєво вплинули на становлення методологічних основ науки про
розміщення продуктивних сил висновки, зроблені в наукових працях
німецького професора А. Льоша. Основні ідеї його теорії такі: наявність
ринку збуту виступає головним чинником розміщення підприємств;
максимізація прибутку є основним оцінним критерієм доцільності
розміщення виробництва; інтереси всього господарства країни повинні
враховуватися при розміщенні будь-якого об’єкта; теорія відіграє
обмежену роль при вирішенні практичних питань щодо вибору місця
розташування окремих підприємств і навіть великих міст.
Вагомий внесок у розробку методологічних основ науки про розміщення
продуктивних сил, і зокрема науки про регіон, зробив вчений У.Ізард.
Його концептуальні розробки грунтувалися на положеннях теорії ринкової
економіки. В дослідженні «Методи регіонального аналізу. Вступ до
регіонознавства» проводиться думка про взаємодію політичних, соціальних
і економічних сил, яка повинна враховуватися у процесі аналізу розвитку
регіонів. При цьому населення розглядається як головне регіоноутворююче
ядро, яке зумовлює всі інші параметри економічного і соціального
розвитку. Цей методологічний підхід дозволяв зосередити проблеми
людського розвитку в центрі регіональної економічної системи.
Значного поширення в країнах з ринковою економікою набула теорія
«географічного детермінізму», яка розглядає географічне середовище як
визначальний чинник розміщення і розвитку промисловості будь-якого
району чи країни в цілому. Однією з її течій є «вульгарний географізм»,
який розглядає природні сили як такі, що визначають напрями суспільного
розвитку. За своїми ідеями до цього вчення наближений
«енвайронменталізм» — наукова течія, що виникла у США. її представники
вважають, що міжнародний поділ праці визначається переважно
відмінностями у природному середовищі. Поряд з названими досить
поширеною є теорія «кліматичних оптимумів», за якою сприятливі умови для
розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.
Необхідно відмітити, що із запровадженням досягнень науково-технічного
прогресу в господарську практику стає очевидною обмеженість певних
положень «географічного детермінізму», оскільки істотно знижується
залежність розміщення окремих галузей чи виробництв від природних умов і
ресурсів. Разом з тим всебічна і об’єктивна оцінка
природно-географічного та природно-ресурсного фактора конче необхідна
для прийняття обгрунтованих рішень щодо розміщення продуктивних сил.
У своїх наукових обгрунтуваннях щодо розміщення продуктивних сил
марксистська теорія надає пріоритетного значення способу виробництва та
соціально-політичній організації суспільства. Саме з цієї причини у
постсоціалістичних державах переважало високоцентралізоване планування
розвитку виробництва, Іке охоплювало всі без винятку рівні управління
народним гос-Іодарством. При цьому формувався адміністративний механізм
ззподілу і перерозподілу ресурсів, фондів, продукції.
Актуальні проблеми розміщення продуктивних сил та регіо-Іальної
економіки завжди були і залишаються в центрі уваги української
економічної науки. У їх розробку вагомий внесок зробили вчені: О. М.
Алимов, П. Т. Ващенко, К. Г. Воблий, О. Т. Діброва, С. І. Дорогунцов, М.
І. Долішній, Ф. Д. Заставний, М. М. Паламарчук, М. Д. Пістун, Ю. І.
Пітюренко, В. А. Поповкін, О. І. Шаблій, Я. І. Жупанський та багато
інших. З проголошенням України незалежною державою було надано нового
імпульсу розвитку теорії розміщення продуктивних сил та регіональній
економіці. В основу сучасних поглядів і концепцій покладено теоретичні
положення раціоналізації територіального поділу праці, комплексного
ресурсозбереження, економії витрат суспільної праці, забезпечення
сталого розвитку продуктивних сил. Парадигма регіональної цілісності,
згідно з якою регіон являє собою єдність природного, матеріального
середовища та соціуму, розглядається як вихідне посилання при розробці
нових концептуальних положень щодо розміщення і розвитку продуктивних
сил України та її регіонів на перспективу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
