КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: ”Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка”
на тему:
“Металургійний комплекс України”
.
Зміст
Вступ………………………………………………………………………………….3
1.Значення чорної металургії для розвитку народногосподарського
комплексу України………………………………………………………………..4
2. Сировинна база чорної металургії України……………………………………..6
3. Структура, сучасний стан та особливості розміщення чорної
металургії України……………………………………………………………….12
4. Сировинна база кольорової металургії України……………………………….21
6. Особливості розміщення і розвитку кольорової металургії
України………..24
7. Проблеми і перспективи розвитку металургійного комплексу України…….26
Висновки……………………………………………………………………………28
Використана література…………………………………………………………29
Вступ.
Металургійний комплекс забезпечує металом машинобудування та інші галузі
народного господарства країни. Він складається з чорної і кольорової
металургії, що в свою чергу об’єднуть основні і допоміжні виробництва –
від добування сировини і палива та одержання допоміжних матеріалів до
випуску прокату й металевих виробів. Основним виробництвом
металургійного комплексу є випуск готового металу, допоміжним –
виробництво сплавів. Для розвитку металургійного комплексу Україна має
декілька сприятливих чинників:
Близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і марганцевої
руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривків в останні роки великі
запаси різноманітних кольорових металів;
Густа мережа шляхів сполучень між родовищами;
Велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його
водосховищами;
Розвиток металоміского машинобудування;
Велика місткість металобрухту;
Висококваліфіковані кадри;
У наш час Україна є одним з найбільших виробників металу на планеті.
Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на
світовий ринок. Так з 2031 підприємств машинобудування і металообробки
України найбільша їх кількість концентрується у Донецькій (207),
Дніпрпетровській (159), Луганській (149) і Запорізькій(126) областях.
Багато підприємств розміщено в Київській (74), Харківській (188),
Львівській (155), Одеській(108) областях, а також у м. Києві (173), де
добре розвинута науково-дослідна база і є достатня чисельність
кваліфікованих кадрів. [ 2 ].
1. ЗНАЧЕННЯ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ ДЛЯ РОЗВИТКУ НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОГО
КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
Чорна металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн
світу. Від чорної металургії в першу чергу залежить розвиток важкої
промисловості. Без металургії як виробника конструкційних матеріалів
неможливий розвиток машинобудування, а в зв’язку з цим і розвиток
науково-технічного прогресу, її продукція є основою розвитку
будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і
трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною
технікою сільського господарства.
Чорна металургія є галуззю спеціалізації України в загальному поділі
праці країн СНД. У складі колишнього Радянського Союзу Україна давала в
1989—1990 pp. 45,6% товарної залізної руди, 77% марганцевої руди, 45%
виробництва чавуну, 34,4% виробництва сталі, 34,5% готового прокату, 33%
сталевих труб. Цій галузі належить одне з провідних місць у сучасній
економіці України. За даними 1999 р. на її частку припадало 23,2%
вартості продукції основних галузей промисловості країни.
Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою
металургією. Навіть в умовах економічної кризи вона поступається за
показниками виробництва основної продукції цієї галузі в Європі тільки
Німеччині.
Продукція чорної металургії має велике значення у зовнішній торгівлі
України, є її головною експортноспроможною галуззю.
Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення
машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно
розвинуте комбінування виробництва. На її відходах працюють виробництва
будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо.
Ця галузь є потужним фактором формування ТГТК. Вона виділяється значною
концентрацією виробничого процесу — величиною підприємств і формуванням
їх територіальних осередків. В місцях розміщення її основних підприємств
зосереджується важке машинобудування, коксохімія, хімія, виробництво
вогнетривких матеріалів тощо; формуються великі транспортні вузли,
швидко виростають великі і крупні міста.[ 8 ].
2. СИРОВИННА БАЗА ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ
В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку
металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші, що мають світове
значення, паливно-сировинні бази чорної металургії — Донецький
кам’яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький
залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі,
практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.
Віддаль від Кривого Рога до центрального району Донбасу — Горлівки (по
прямій) становить 345 км, а від Західного Донбасу, який доходить до
Павлограда (Дніпропетровська обл.), — близько 150 км. Між зазначеними
басейнами пролягає потужне джерело водопостачання — р. Дніпро.
Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енергетичного і
технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку чорної
металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території
немає в жодній країні світу.
Металургія США, Великобританії, Німеччини, Франції працює на імпортній
марганцевій руді. Японія розвиває свою чорну металургію на основі
імпорту паливних і сировинних ресурсів, які доставляються морським
транспортом з країн, віддалених від неї на тисячі кілометрів. Залізну
руду імпортують також і деякі європейські країни.
Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і
Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським родовищами.
Криворізький басейн розташований у західній частині Дніпропетровської
області в басейні річки Інгулець. Він простягнувся вздовж Інгульця на
100 км від ст. Миколо-Козельськ на півдні до с. Жовте на півночі. Ширина
рудоносної смуги змінюється від 2—3 до 7 км. Руди басейну досить
різноманітні. Вони залягають на глибині від 100 до 600 м, а на окремих
ділянках — і до 2000 м. Багаті руди (переважно мартітові і
гематіто-мартітові з вмістом заліза 50—62% і більше) добуваються тільки
шахтним способом. Бідні руди (залізисті кварцити) з вмістом заліза
28—39% видобувають відкритим способом (кар’єрним), їх запаси оцінюють у
30,6 млрд. т. Розвідані запаси залізних руд Криворізького басейну
становлять близько 18 млрд. т. Цей басейн за запасами належить до
найбільших у світі.
Кременчуцький залізорудний басейн розташований на території
Кременчуцького району Полтавської області, за 15—20 км від Кременчука на
лівому березі Дніпра. Рудоносна територія вузькою смугою простягнулась з
півдня на північ на 45 км. Басейн має вигідне транспортно-географічне
положення. На півдні він знаходиться в шести кілометрах від Дніпра,
середня частина території перетинається залізницею Полтава—Кременчук.
Розвідані запаси залізних руд становлять 4,5 млрд. т.
Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені. В басейні є руди
з вмістом заліза до 69%, але основну їх частину становлять руди з
вмістом заліза 35—38%. Експлуатація басейну відкритим способом почалася
з 1955 р.
Білозерський залізорудний район об’єднує декілька родовищ. Він
розташований на лівому березі Дніпра, на південь від Запоріжжя.
Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв’язки. На березі
Каховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, яке є портом для
відправки руди по Дніпру.
Загальні запаси руд району (до глибини 1500 м) становлять близько 1,4
млрд. т. На частку багатих руд з вмістом заліза 60— 64% припадає близько
600 млн. т. Решта запасів руд має переважно вміст заліза 46—48%. В
перспективі у районі збільшиться використання значних запасів залізистих
кварцитів з вмістом заліза 25—40%, які після збагачення перетворюються в
концентрат з вмістом заліза 65—70%. Видобуток руди в районі відкритим
способом почався з 1969 р. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не
завершені.
Про наявність залізних руд на території Керченського півострова було
відомо ще наприкінці XIX ст., але ґрунтовні геологічні дослідження його
запасів проводилися з 1926 р. і в повоєнний період. Керченський
залізорудний район охоплює кілька родовищ, які розташовані на північному
і східному узбережжі півострова. Загальні запаси становлять 1,8 млрд. т.
Вміст заліза в руді сягає 37—40%. Крім того, в руді є значні домішки
марганцю, ванадію, фосфору, миш’яку.
У зв’язку з цим керченська руда використовується тільки на комбінаті
«Азовсталь», куди вона доставляється по Азовському морю. (Діаграма 1.)
Концентрація загальних запасів залізної руди поосновних басейнах та
залізорудних районах.
[ 6 ].
Придніпровський марганцеворудний басейн за запасами і видобутком руд є
другим у світі. В ньому зосереджено 80% запасів марганцю колишнього
Радянського Союзу. В 1989—1990 pp. Україна забезпечувала 75%
загальносоюзного видобутку марганцевих руд.
Басейн розташований у південній частині Дніпропетровської і Запорізької
областей і складається з трьох підрайонів: Нікопольського (запаси понад
1 млрд. т), Великотокмакського (запаси 1,4 млрд. т) і Інгулецького
(запаси близько 600 млн. т), розташованого між річками Інгулець і
Дніпро. Загальні запаси басейну перевищують З млрд. т. На даний час
експлуатується переважно Нікопольський підрайон.
Промисловий видобуток марганцю розпочався з 1886 р. Видобуток руди
здійснюється переважно відкритим способом. В Україні відкриті марганцеві
родовища також в Одеській, Івано-Франківській областях і в
Карпатах.(Діаграма 2).
Розподіл запасів марганцевої руди за типами родовищ.
[ 6 ].
В Україні з рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії
як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану і
хрому.
Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста
Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і
Стремигородське в північній частині Житомирської області. Всі основні
родовища хромітів знаходяться в Кіровоградській і Дніпропетровській
областях, але вони не мають промислової розробки, і тому потреби
металургії України в хромі задовольняються поки що за рахунок його
імпорту.
Для забезпечення потреб чорної металургії в необхідній кількості
товарної руди значного розвитку набула гірничорудна промисловість.
Видобуток залізної і марганцевої руд здійснюється як підземним, так і
відкритим способом.
У довоєнний період у Криворізькому басейні основна частка у видобутку
товарної руди припадала на підземний спосіб. У зв’язку з інтенсивним
використанням пластів багатих руд, розташованих близько до поверхні, їх
запаси на цих горизонтах значно скоротилися і виникла потреба різкого
збільшення глибини шахт. На реконструйованих у повоєнний період основних
шахтах глибина їх досягла 1000—1200 м, а видобуток руди підвищився від
500— 1000 тис. т до 1—2 млн. т на рік, а на окремих шахтах («Гигант»,
«Северная», «Саксагань») він досягнув 3—5 млн. т і більше.
Одночасно з розвитком підземного видобутку руди швидкими темпами
розвивається відкритий спосіб (кар’єрний). Відкритий спосіб має
величезні перспективи, оскільки він забезпечує широке використання
великих запасів бідних руд. Цей спосіб обумовив створення потужних
гірничозбагачувальних комбінатів (ГЗК), до складу яких входять
збагачувальні фабрики, аглофабрики і кар’єри. Перші виробляють з бідної
руди її концентрат з вмістом заліза 62%, а другі перетворюють його в
офлюсований агломерат, повністю готовий для доменної плавки.
На території Криворізького басейну діє більше двох десятків 1 крупних
шахт і кар’єрів, працює п’ять ГЗК: Північний, Центральний,
Новокриворізький, Південний і Інгулецький. Найпотужніший серед них —
Південний.
До гірничорудної промисловості України належать також Кременчуцький,
Білозерський і Комиш-Бурунський ГЗК, а також рудники і кар’єри
Нікопольського марганцеворудного басейну, Самотканський і Іршанський
комбінати з видобутку і збагачення титанових руд.
Важливою складовою частиною металургійного комплексу є видобуток
флюсових вапняків і вогнетривкої сировини (доломітів, магнезитів,
вогнетривких глин тощо), а також виробництво вогнетривких матеріалів,
необхідних для виплавки металу, будівництва доменних і мартенівських
печей, розливки сталі та ін.
Головні родовища цієї сировини, які експлуатуються, знаходяться в
Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Необхідні для виплавки чавуну
флюсові вапняки видобувають біля Докучаєвська і Ново-Троїцького
Донецької області. Великі запаси їх знаходяться також в районі Балаклави
(біля Севастополя). Найбільш якісним для виробництва флюсів є
магнезіальні вапняки. Основні поклади їх знаходяться в Докучаєвському і
Ново-Троїцькому родовищах. Запаси вапняків в Україні майже невичерпні. В
Донецькій області також зосереджені і основні родовища доломітів
(Карубське, Докучаївське, біля станції Микитівка та міста Сіверськ).
Найбільшими родовищами вогнетривких глин в Україні, які тепер
розробляються, є Часів’ярське і Новорайське Донецької області, їх запаси
доповнюються новими родовищами, що відкриті в Дніпропетровській,
Кіровоградській, Запорізькій областях.
Важливе значення для виробництва вогнетривких матеріалів має каолін.
Його запаси в Україні перевищують 80% всіх їх запасів в СНД.
Найважливіші з розвіданих родовищ каоліну знаходяться в
Дніпропетровській, Донецькій, Черкаській, Вінницькій, Полтавській
областях.
В Україні на базі крупних запасів нерудної сировини і великого попиту на
неї з боку чорної металургії значного розвитку набула промисловість по
виробництву вогнетривких матеріалів (шамотної і динасової цегли для
печей, магнезитових, хромомагнезитових виробів та ін.) і флюсів. Вона
представлена 13 основними спеціалізованими підприємствами.
В Донецькій області розташована переважна більшість підприємств цієї
галузі. Вони дають 90% всього обсягу її валової продукції. До найбільших
з них відносяться Часів’ярський і Велико-Анадольський заводи
вогнетривкої цегли, Докучаєвський флюсодоломітний комбінат,
Красногорівський і Кіндратівський дінасо-ві заводи, Микитівський
доломітний завод, Артемівський комбінат
вогнетривів.
До цієї групи підприємств належать також Запорізький завод вогнетривких
матеріалів і Приазовське рудоуправління (Запорізька обл.), Ватутінський
комбінат вогнетривких матеріалів (Черкаська обл.), Христофорівський
завод вогнетривких блоків і бетонів (Дніпропетровська обл.). [ 1 ].
3. СТРУКТУРА, СУЧАСНИЙ СТАНТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ
УКРАЇНИ
Виникнення більшості металургійних заводів України відбулося по суті в
останній чверті XIX ст. З 1872 по 1899 pp. їх було збудовано 14. Частина
їх з різних причин через короткий час припинила своє існування.
У радянський період розвиток чорної металургії в Україні відбувався
швидкими темпами. Були реконструйовані і розширені старі малопотужні
заводи — Алчевський, Макіївський, Єнакієв-ський, Донецький,
Маріупольський ім. Ілліча, Дніпропетровський ім. Петровського та ін.
Одночасно були збудовані такі гіганти чорної металургії, як «Азовсталь»,
«Запоріжсталь», Криворізький ім. В. І. Леніна.
Нині в Україні налічується 50 основних підприємств чорної металургії, у
складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 феросплавних
заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничо-збагачувальних
комбінатів і 3 основних заводи металоконструкцій.
Розвиток металургії як інтегральної галузі промисловості не міг бути
забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв’язаних з
нею галузей і виробництв, які створюють разом потужний металургійний
комплекс.
До складу металургійного комплексу України включається ряд підгалузей і
виробництв, без яких неможливо забезпечити виробництво металу. Це такі:
видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та Інших руд;
виробництво чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату;
виробництво електроферосплавів;
повторна переробка чорних металів;
коксування кам’яного вугілля;
видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів
(глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків; випуск металевих
конструкцій тощо.
Металургійний комплекс України досяг найвищого рівня розвитку в
1980—1990 pp. У зв’язку з розривом інтенсивних економічних зв’язків з
Росією та іншими країнами СНД, економічною кризою і занепадом економіки
та значним скороченням внутрішнього споживання металу в тяжкому стані
опинилася і металургійна промисловість. Про це свідчать такі дані
(діаграма 3): ВИРОБНИЦТВО ОСНОВНИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ
[ 7 ]. З наведених даних видно, що за останні сім років
різко скоротилося виробництво всіх видів продукції металургійного
комплексу. Криза у вугільній промисловості позначилась на скороченні
видобутку коксівного вугілля і виробництві коксу. Металургійні заводи не
працюють на повну потужність. Виробництво основних видів продукції
комплексу — чавуну і сталі скоротилося більш ніж удвічі, прокату — майже
вдвічі. А видобуток залізної руди зменшився майже в 2,5 раза,
марганцевої руди — більше ніж у 2 рази.
Сучасний стан чорної металургії України характеризується небувалим
кризовим спадом, який різко проявився з 1995 р. З 50 доменних печей
простоювали або працювали не на повну потужність 27; з 65 мартенівських
печей — відповідно 28, з 23 конвертерів — 11, з 69 прокатних станів —
30. На окремих заводах рентабельність знизилася до 4—5%. Дніпровський
металургійний комбінат ім. Дзержинського став збитковим, а Макіївський —
збанкрутів.
Сучасна металургія характеризується наявністю заводів з повним і
неповним металургійним циклом. Повний металургійний цикл включає
виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як
правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і
сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату.
Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними
причинами, а саме:
• історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей
і технічного рівня того часу, а невелика потужність заводу не вимагала
крупних джерел водопостачання та інших ресурсів. Для розширення заводу в
більш пізніший час виявлялась відсутність резервних територій, зони
санітарних розривів навколо заводу, сприятливих транспортних зв’язків
тощо;
• економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела
палива і сировини змінилася в зв’язку з їх виснаженням, а нові джерела
розташовані на великих віддалях, тому завод залишився на виробництві
тільки одного із трьох видів основної продукції;
• екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах, де висока
концентрація промислових підприємств, які забруднюють природне
середовище, з екологічних міркувань краще мати поруч завод тільки з
виробництва сталі і прокату чи тільки прокату із сталі, доставленої з
віддалених заводів.
Заводи переробної металургії розміщуються в основному в районах
розвинутого машинобудування, де нагромаджуються значні відходи
металообробки і металобрухт.
Крім зазначених металургійних заводів, є ще і так звана «мала
металургія». Вона представлена окремими цехами по виробництву сталі і
прокату на крупних машинобудівних заводах, які створюються з метою
використання відходів металу і забезпечення безперебійного постачання
конструкційного матеріалу.
Чорна металургія України відзначається високою виробничою і
територіальною концентрацією підприємств. В результаті реконструкції і
розширення старих заводів середня потужність одного металургійного
заводу становить близько 2,5 млн. т чавуну і більше ніж 2 млн. т сталі
на рік. Основна частина металу в країні випускається заводами потужністю
понад 2 млн. т на рік. Переважна більшість металургійних підприємств
України являє собою сучасні потужні комбінати. [ 8 ].
Металургійні комбінати України, як і в індустріальне розвинутих країнах,
є основними підприємствами галузі. На них забезпечується комбінування
виробництва — технологічний зв’язок виплавки металу з коксохімічним
виробництвом, що сприяє досягненню більш високої економічної і
екологічної ефективності виробництва (таке комбінування робить також
металургійне виробництво менш екологічно шкідливим; коксовий газ, як
паливо, по трубах передасться в мартенівський цех виплавки сталі, а
доменний газ використовується як паливо для коксових батарей і як
хімічна сировина.)
Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких
становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь»,
«Запоріжсталь», «Криворіжсталь».
Україна має найбільші в світі металургійні агрегати за їх потужністю.
Так, наприклад, в Кривому Розі споруджено найбільш потужну доменну піч
об’ємом в 5000 м3, яка може дати 4 млн. т чавуну за рік, тобто стільки,
скільки вся Росія виробила його в 1913 р. На інших заводах потужність
доменних печей становить до 3 тис. м3.
Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими
досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу
широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і
в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної
і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у
будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових
металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на
виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи
віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва
сталі, яке забезпечує вищу її якість. У Німеччині, Франції,
Великобританії, Італії більш ніж 2/3 сталі виробляється конверторами і
електричними печами. В Україні в 1997 р. електросталь і
киснево-конверторна сталь разом становили менше половини її всієї
виплавки.
Розвиток чорної металургії супроводжувався значним нарощуванням
потужностей коксохімічної промисловості. Коксохімічна промисловість є
основною складовою частиною металургійного комплексу. Коксохімічні
заводи розміщуються в районах видобутку коксівних марок кам’яного
вугілля або в крупних металургійних центрах, розташованих за межами
вугільних районів Донбасу. Ця галузь забезпечує металургію технологічним
паливом (коксом, коксовим газом), а хімічну промисловість — цінною
сировиною.
До революції все виробництво коксу в Росії було зосереджено в Донбасі. У
1929 р. питома вага України у виробництві коксу становила 96,3%, а на
1940 р. вона зменшилася до 74,5%. Всього на цей рік було вироблено 15,7
млн. т коксу.
За радянський період були реконструйовані і значно збільшили свою
потужність старі коксохімічні заводи Макіївки, Алчевська, Єнакієвого,
Краматорська та ін. і водночас будувались нові в Маріуполі, Горлівці,
Запоріжжі, Кривому Розі, Дніпродзержинську. В повоєнний період поблизу
Донецька і Макіївки (залізнична станція Авдіївка) було збудовано крупний
сучасний коксохімічний завод для забезпечення потреб у коксі всього
металургійного району.
У 1965 р. в Україні було вироблено 35 млн. т коксу, а в 1990 р. — 34,7
млн. т. Наприкінці 1998 р. його виробництво знизилося до 16,4 млн. т,
тобто до рівня 1940 р.
Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає
більше половини всього його випуску в країні.
Усього в металургійному районі України працює 16 коксохімічних заводів,
з них у Донецькій області — 9, Луганській — 2, Дніпропетровській — 4,
Запорізькій — 1.
Значного розвитку в металургії України набули нові галузі — трубна і
феросплавна. Важливим фактором, який прискорив нарощування потужностей
трубного виробництва в Україні, стало інтенсивне будівництво
магістральних нафто- і газопроводів із колишнього Радянського Союзу в
Західну Європу. В зв’язку з швидким зростанням попиту на труби особливо
великого діаметра їх виробництво збільшилося не тільки на основних
трубопрокатних заводах — Нікопольському і Харцизькому, а й на
Новомосковському, Луганському, Дніпропетровському трубопрокатних і
Макіївському труболиварному заводах..
Виробництво феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і сталі,
забезпечується трьома феросплавними заводами — Запорізьким,
Нікопольським і Стахановським.
В умовах швидкозростаючих потреб будівництва крупних промислових,
транспортних і невиробничих об’єктів виникла гостра необхідність в
забезпеченні їх крупногабаритними металевими конструкціями (арматурними
решітками, каркасами мостових переходів тощо.) З цією метою в центрах
металургії і важкого машинобудування — Краматорську, Дніпропетровську,
Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій.
Сучасне розміщення підприємств металургійного комплексу України
формувалося як в дореволюційний, так і в радянський періоди. На
розміщення металургійних заводів значний вплив зробили такі основні
фактори, як максимальне наближення їх до центрів і районів видобутку
коксівного вугілля, а також до великого джерела водопостачання і
потужної залізорудої бази.
З метою максимального наближення до бази палива будувалися заводи в
Донбасі. Друга їх група розмістилась з урахуванням сприятливих
залізничних зв’язків і з орієнтацією на крупне джерело водопостачання —
р. Дніпро. На шляхах між джерелами руди і палива виник також крупний
металургійний центр — Маріуполь. Із встановленням залізничного зв’язку
між Донбасом і Кривбасом, а також покращанням використання палива у
доменному процесі, яке привело до зменшення витрат коксу на виплавку
однієї тонни чавуну, а значить, і витрат коштів на його транспортування,
виникли сприятливі умови для будівництва крупного металургійного
підприємства в Кривому Розі .( На першому етапі розвитку металургії на
виплавку однієї тонни чавуну витрачалось коксу більше, ніж руди. Пізніше
кількість коксу для цього значно зменшилась і наближення металургійних
заводів до джерел сировини стало більш доцільним. На даний час цей
фактор став також менш впливовим, адже виготовлений концентрат залізної
руди, збагачений до 62% вмісту заліза, раціонально доставляти і на
віддалені металургійні заводи.). (Діаграма 4).
Структура середньорічних обсягів виробництва
чавуна на Україні за 2002
[ 7 ].
Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в
Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де
сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території
цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення
галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони:
Придніпровський, Донецький і Приазовський.
Придніпровський металургійний підрайон розташований вздовж правого і
лівого берегів Дніпра — від Кременчука до півдня Дніпропетровської і
Запорізької областей. За своїм значенням цей підрайон є найбільшим
виробником сталі і прокату. На його території сформувалися три крупних
металургійних промвузли: Дніпропетровсько-Дніпродзержинський,
Запорізько-Нікопольський і Криворізький.
У Дніпропетровсько-Дніпродзержинському вузлі зосереджені такі заводи: в
Дніпропетровську — три металургійних, трубопрокатний, коксохімічний,
металоконструкцій, а в Дніпродзержинську — металургійний комбінат, два
коксохімічних заводи, в Новомосковську — трубний завод.
В Криворізькому вузлі знаходяться металургійний комбінат, коксохімічний
завод, 5 крупних гірничо-збагачувальних комбінатів, понад 15 шахт,
об’єднаних рудоуправліннями.
В Запорізько-Нікопольському вузлі знаходяться: в Запоріжжі —
металургійний комбінат «Запоріжсталь», завод «Дніпроспецсталь»,
коксохімічний завод і завод феросплавів, в Нікополі — південно-трубний і
феросплавний заводи. Тут же розташовані Нікопольський, Великотокмакський
підрайони Придніпровського марганцеворудного басейну з підприємствами,
які видобувають руду, а також Білозерське залізорудне родовище і
гірничозбагачувальний комбінат. Руда Кременчуцького родовища
використовується заводами Придніпровського підрайону і транспортується
переважно по Дніпру.
Донецький металургійний підрайон охоплює металургійні підприємства
Донецької і Луганської областей. Це основний підрайон по виробництву
коксу і чавуну. На його території сформувалися три вузли:
Донецько-Макіївський, Стахановсько-Алчевський і Приторецький.
Донецько-Макіївський вузол — найбільш потужний із трьох. До його складу
входять Макіївський металургійний комбінат, два коксохімзаводи і трубний
завод, Донецький металургійний і два коксохімічні заводи, Авдіївський
коксохімзавод, Єнакіївський металургійний комбінат, Єнакіївський і
Горлівський коксохімзаводи, Харцизький трубопрокатний і канатно-дротовий
заводи. До цього вузла належать також потужний комплекс вогнетривких
матеріалів і флюсових вапняків (Докучаєвськ, Комсомольське,
Ново-Троїцьке та ін.).
На півночі Донецької області знаходиться невеликий Приторецький вузол у
складі Краматорського металургійного і коксохімічного заводів,
Костянтинівського заводу «Вторчермет» і вогнетривів. Поблизу цих заводів
знаходяться крупні центри видобутку сировини і виробництва вогнетривких
матеріалів — Часів-Яр, Артемівськ, Северськ, Райське.
На території Луганської області сформувався металургійний вузол, до
складу якого входять Алчевський металургійний комбінат з його цехом у м.
Алмазна і коксохімзавод, Стахановський коксохімічний і феросплавний
заводи. Недалеко від цього вузла знаходиться Луганський трубний завод.
Приазовський металургійний підрайон включає дві території: місто
Маріуполь з його двома металургійними комбінатами — «Азовсталь» та ім.
Ілліча, коксохімзаводом, а також північну і східну частини Керченського
півострова, де знаходиться залізорудний район і Комиш-Бурунський
залізорудний комбінат, та невеличкий, частково відбудований після війни
металургійний завод ім. Войкова. Зв’язок між цими частинами підрайону
здійснюється морським транспортом по Азовському морю.
Незважаючи на кризовий стан, металургія України є основним
постачальником валютних надходжень у державу. Вартість експортної
продукції чорної металургії України становила в окремі роки понад 3
млрд. доларів. А її частка в загальному експорті трималась на рівні
понад 40%. В країни СНД експортується більша частина металопродукції
України.[ 5 ].
4. КОЛЬОРОВА МЕТАЛУРГІЯ УКРАЇНИ: СИРОВИННА БАЗА.
На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу неможливо
обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і
особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна,
електротехнічна, радіо-телевізійна, приладобудівна та ін.
В Україні кольорова металургія почала швидко розвиватися в радянський
період у зв’язку з інтенсивним розвитком енергетики і машинобудування.
В повоєнні роки були розвідані і почалося промислове освоєння родовищ
руд важливих- кольорових і рідкісних металів та їх виробництво. Разом з
тим Україна залишалась крупним імпортером кольорових металів.
В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів —
алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.
Алюміній — легкий, порівняно міцний метал, що має значне поширення. У
зв’язку з широким використанням його назвали «крилатим металом». Він
застосовується в усіх галузях народного господарства і має велике
майбутнє.
Як сировину для виробництва алюмінію можна використовувати боксити,
алуніти, сієніти, нефеліни, а також каолін, запаси якого на території
України дуже великі. Основною алюмінієвою рудою, на якій базується майже
вся світова алюмінієва промисловість, є боксити. Запаси бокситів на
території України незначні. Промислове значення мають родовища
Смілянське (Черкаська обл.) і Високопільське (Дніпропетровська обл.).
Вони в змозі забезпечити сировиною Запорізький алюмінієвий завод
протягом певного часу, але їх запасів недостатньо для збільшення
виробництва алюмінію в Україні. Родовища бокситів відкриті, але до кінця
не розвідані на півдні Дніпропетровської області, в Приазов’ї, Карпатах.
Цінною сировиною для виробництва алюмінію є алуніти. Значні запаси їх
відкриті в Закарпатській області (родовища Берегівське, Беганське).
Нефелінові сієніти як сировина для виробництва алюмінію є в Приазов’ї і
Дніпропетровській області. ^Дуже важливою сировиною для виробництва
алюмінію є каолін. Його родовища є в багатьох областях України, а
видобувається він переважно у Вінницькій, Хмельницькій,
Дніпропетровській і Запорізькій областях.
Головними родовищами калійно-магнієвих солей на Україні є Стебниківське
і Калушське у Прикарпатті та сполук магнію — Сивашське в Криму.
В Україні відкрито цілий ряд родовищ нікелю, але всі вони дрібні за
величиною запасів. Найбільшими з них, які мають промислове значення, є
Побузьке і І Іридніпровське. Найбільші родовища титанових руд
знаходяться в Житомирській (Іршанське і Стремигородське) і
Дніпропетровській (Самотканське). Основні родовища хромітів на Україні
відкриті в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, але вони ще не
експлуатуються. Потреба України в хромі задовольняється його імпортом з
Уралу та Казахстану. Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському
родовищі титанових руд, вони є також в Приазов’ї. В Україні є значні
запаси ртуті. Основне її родовище — Микитівське, яке розташоване в межах
м. Горлівки. Родовища ртуті є також в Закарпатті та Криму. Родовища з
промисловими запасами молібдену, свинцю і цинку в Україні відсутні, а
підвищені концентрації ванадію є тільки в Керченських залізних рудах,
які можуть бути основною сировиною для його отримання. В
Дніпропетровській, Кіровоградській, Донецькій і Закарпатській областях
відкриті родовища золота і ведеться підготовка до їх експлуатації.
Самостійні родовища ніобію і гафнію відсутні. Ці метали зустрічаються
тільки в комплексних рудах з іншими металами.
Розвиток кольорової металургії як галузі металургійного комплексу
почався з введенням у дію в 1933 р. алюмінієвого, а в 1936 р. —
магнієвого заводу в Запоріжжі, а також з організації виробництва цинку в
м. Костянтинівці (Донецька обл.). По випуску продукції кольорової
металургії Україна займала третє місце в колишньому Радянському Союзі
після Російської Федерації і Казахстану.
Комплекс підприємств цієї галузі в Україні здійснює видобуток,
збагачення і металургійну переробку руд кольорових і рідкісних металів.
До його складу входить виробництво сплавів, прокат кольорових металів і
переробка вторинної сировини. [ 4 ].
5.ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ І РОЗВИТКУ КОЛЬОРОВОЇ МЕТАЛУРГІЇ
УКРАЇНИ.
Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома
основними факторами — сировинним і енергетичним. Підприємства, які
переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до
джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.)
Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве)
розміщуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу
потужних електростанцій.
У розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяються два
основних райони: Донецький і Придніпровський.
На території Донецького району знаходиться Микитівський ртутний
комбінат, який включає завод, рудники і збагачувальну фабрику. Це
підприємство дає понад 90 % продукції СНД. В цьому районі знаходяться
Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк», який працює на імпортній
сировині з Північної Осетії та Західного Сибіру. Розміщено цей завод з
орієнтацією на енергетичну базу Донбасу. В Артемівську працює завод по
обробці кольорових металів, який випускає латунь, латунний і мідний
прокат. Мідь і свинець імпортується з Російської Федерації. В м.
Свердловську знаходиться завод алюмінієвого прокату. Придніпровський
район кольорової металургії спирається на потужну енергетичну базу, яку
утворюють Дніпрогес, теплові і атомні електростанції. В Запоріжжі
зосереджені титано-магнієвий і алюмінієвий заводи. Титано-магнієвий
завод одержує магнієву сировину з Калуша, Стебника і Сиваша, а титанову
— з Іршанського і Самотканського родовищ. Алюмінієвий завод працює на
імпортних бокситах з Уралу та інших територій зарубіжних країн. Для
виробництва глинозему, яким забезпечується Запорізький алюмінієвий
завод, біля Миколаєва побудовано великий глиноземний завод
Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на
титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища, а в місті
Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чистих металів і завод
твердих сплавів.
В Кіровоградській області на базі недавно відкритого родовища нікелевої
руди діє Побузький нікелевий завод. Для забезпечення заводу паливом
використовується донецьке коксівне вугілля і електроенергія
Південно-Української атомної електростанції. Виробництво магнію
здійснюється також Калушським ВО «Хлорвініл».
Україна має тісні економічні зв’язки з іншими країнами СНД по
забезпеченню її потреб у кольорових металах. Так, з Російської Федерації
надходять мідь та її сплави, цинкові концентрати, олово, дорогоцінні
метали, з Узбекистану — мідь, з Казахстану — свинець і мідь, з Киргизії
— сурма.[ 5 ].
6. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ.
За сучасної економічної ситуації металургійний комплекс залишається
одним з найважливіших чинників подальшого розвитку народного
господарства.
У зв’язку з тим, що проникнення продукції нашої металургії в країни
Західної Європи, США, Канаду (в них має місце надвиробництво сталі)
ускладнюється, основна увага у пошуках ринків збуту повинна приділятися
країнам Південно-Східної Азії, які розвиваються (Таїланд, Сінгапур,
Філіппіни, Індонезія та ін.) і більш близько розташованим країнам —
Ізраїлю, Єгипту, Ірану та країнам СНД.
У перспективі стратегічним напрямом розвитку металургійного комплексу
України буде системна реструктуризація галузі з орієнтацією на
кон’юнктуру внутрішнього та зовнішнього ринків. Передбачається
продовжити будівництво об’єктів металургійного комплексу, спроможних
збільшити експортний потенціал галузі. Поряд з цим очікується закриття
нерентабельних виробництв, а також вилучення з експлуатації морально
застарілого та фізично спрацьованого обладнання.
Перспективи розвитку металургійного комплексу України тісно пов’язані з
підвищенням конкурентоспроможності продукції на основі зменшення енерго-
та матеріалоємності продукції, скорочення трудових витрат, впровадження
досягнень науково-технічного прогресу.
Відповідно до існуючих програмних документів у доменному виробництві
впроваджуватиметься обладнання та технологія використання пиловугільного
палива. У сталеплавильному виробництві максимально збільшуватимуться
обсяги конверторного та електросталеплавильного виробництв на основі
технологій безперервного розливу сталі з одночасним скороченням
мартенівського. У прокатному виробництві створюватимуться
ливарно-прокатні модулі, розширюватиметься сортамент профільного,
сортового та листового прокату, реконструюватимуться діючі прокатні
стани. У виробництві металевих виробів та труб передбачається істотне
підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, збільшення
випуску труб з антикорозійним покриттям та легованих марок сталі.
У перспективі особлива увага приділятиметься збереженню і посиленню
експортної спрямованості металургійної промисловості. Захист українських
товаровиробників на зовнішніх ринках, попередження антидемпінгових
процедур до вітчизняних виробників, запобігання перенасиченості ринків
металопродукції та падіння цін дадуть змогу зміцнити експортний
потенціал галузі. У структурі експорту продукції галузі намічено
скоротити вивіз продукції сировинного напряму (чавун, заготовка сортова,
сляби) та переорієнтуватися на експорт кінцевої продукції (труби,
мет-вироби, листовий та сортовий прокат).[ 3 ].
Висновок.
Машинобудівний комплекс об’днує підприємства, які послідовно здійснюють
випробування, збагачування, металургійну переробку руд чорних,
кольорових і рідкіснтх металів та нерудної сировини для металургії,
виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів,
прокатне виробництво, переробку вторинної сировини. До нього належать
також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних конструкцій з
металу, електродів, металургійного устаткування, порошкова металургія.
Металургійний комплекс об’єднує чорну й кольорову металургію. Його
основна продукція ( чорні й кольорові метали ) є сировиною для
машинобудування, використовується на будівництві й на транспорті, а
також у виробництві товарів широкого вжитку для населення. Рівень
розвитку металургійного комплексу визначає економічний потенціал країни
і забезпечує матеріалізацію капіталовкладень в основних фондах.[ 4 ].
Література
1. Афонин В. Г., Нестеров П. Г. Сировинна база чорної металургії
України. – К.: Техніка 1998.
2. Бейдик О. О., Падун М. М. Географія: посібник для вступників до вищих
навчальних закладів. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1996. –с.304.
3. Долгоруков Ю. Економічне забезпечення структурної перебудови
металургії України.// Економіка України. – 1999. – №10 – с.40-45.
4. Масляк П. О., Олійник Я. Б., Степаненко А. В., Шищенко Пю Г.
Географія: Навчальний посібник для старшокласників і абітурієнтів.
Програма і відповіді на всі запитання. – К.: Товариство “Знання”, ККО,
1998. – с.773.
5. Металургійна і гірничорудна промисловість. – 1998 – №3. – с.
6.Статистичний щорічник України: 2000. – Київ, вид-во “Укр.
енциклопедія” ім. М. П. Бажана – с.110.
7.Україна у цифрах у 2000 році: Корот. стат. довід. Державний комітет
статистики України: Під. Ред. О. Г. Осауленка.
8.Ялковський Вю Чорні метали. // Огляд укр. Ринку. – 1999. – №2. –
с.24-32.
Література
1. Афонин В. Г., Нестеров П. Г. Сьірьевая база че’рной металлургии
Украинской ССР. — К.: Техніка, 1974. — 152 с.
2. ВойтюкВ. Б. Чорна металургія України. —К.: Техніка, 1986. — 120 с.
3. Долгоруков Ю., Гончаров Ю. Стан і основні напрями структурної
перебудови металургійного комплексу України // Економіка України. —
1994. —№9.—С. 28—35.
4. Егоров Н. А. Рудньїе ресурси УкраиньІ. — К., Наукова думка, 1978.—
190с.
5. Некрасов 3.1. Розвиток металургії в Українській РСР. — К., 1980.
—959с.
6. Украинская ССР. Ч. 1. — М.: Гос. изд-во географической литературьі,
1957. —С. 247.
PAGE
PAGE 30
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
