.

Львівська область (реферат)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
478 9418
Скачать документ

Реферат на тему:

Львівська область

Коротка історична та статистична довідка

Львівщина зі своїм адміністративним центром, який має репутацію
“українського П’ємонта”, вважається європейською візитівкою України.
Перебування в складі різних державних утворень (Польща, Австро-Угорська
імперія та Радянський Союз), що відрізнялися своїм конституційним
устроєм, рівнем економічного розвитку, етнічними та релігійними
домінантами, справило беззаперечний вплив як на демографічні показники,
так і на економічну ситуацію та рівень громадянської свідомості
населення регіону.

Як адміністративна одиниця Львівська область була утворена 4 грудня 1939
року; в 1959 році її територію було розширено за рахунок приєднання
Дрогобицької області. Адміністративним центром області є старовинне
королівське місто Львів – один із найбільших культурних, економічних,
адміністративних та транспортних центрів України. Львівська область
географічно межує з п’ятьма областями України (Волинською,
Івано-Франківською, Тернопільською, Рівненською та Закарпатською). Також
по її території проходить державний кордон з Республікою Польща
завдовжки 278,2 км. В адміністративному плані область поділяється на 20
районів, у яких налічується 43 міста (зокрема 7 міст обласного
підпорядкування), 35 селищ міського типу та 1852 сільських населених
пункти. Найбільшими містами є Борислав, Дрогобич, Самбір, Стрий і
Червоноград.

Площа області становить 21,8 тис. кв. км, тобто 3,6% території України,
посідаючи за цим показником 17 місце серед областей України. Через
територію області пролягає головний європейський вододіл між басейнами
Балтійського і Чорного морів. Надра Львівщини багаті на кам’яне вугілля,
сірку, торф, калійну та кухонну сіль, різні будівельні матеріали.

За чисельністю населення Львівська областьпосідає 4 місце серед областей
України. Тут живе 2,626,5 млн. осіб (5,4% від загальної кількості
населення України). За результатами всеукраїнського перепису 2001 року,
частка міського населення складала на Львівщині 59,3%, сільського –
40,7%. У статевій структурі населення переважають жінки (52,6%), тоді як
частка чоловіків складає 47,4%. Область належить до числа найбільш
густозаселених у країні (друге місце серед областей): за даними
всеукраїнського перепису, щільність населення в області склала 120 осіб
на кв. км, тоді як загалом по країні цей показник дорівнює 80.

Аналіз політичної структуризації регіону

Згідно з висновком суспільно-гуманітарного консорціуму “Генеза” щодо
партійної конфігурації львівського політикуму, слід розрізняти три етапи
розвитку партій у Львівській області: 1) ідеологічний, 2)
адміністративний та 3) ідеологічно-адміністративний. На першому етап,
який тривав з початку і до середини 90-х, спостерігалося переважання
ідеології над іншими чинниками політичного життя. Лідерами політичного
життя тоді виступали чотири сили – НРУ, КУН, УРП та громадське
об’єднання “Нова хвиля”, які були поза конкуренцією на виборах до
представницьких органів різних рівнів. Другий етап став періодом
переходу від ідеологічного до адміністративного сприйняття сутності
партійної роботи, а відтак домінували політичні партії, які мали
безпосередній доступ до керівних посад, – Аграрна та певний час
Народно-демократична. Третій етап ознаменував повернення до
ідеологічного елемента в партійній роботі (наприклад, блок “Наша
Україна”) за збереження адміністративного чинника політичного
домінування (СДПУ (о) (Матеріали аналітичної групи “Генеза”,
підготовлені для Львівського обласного радіо, 2002 рік).

Даючи загальну оцінку виборчим процесам останніх років, слід відзначити,
що незважаючи на адміністративний тиск вибори проходили доволі
демократично і чесно. Адміністративний ресурс був більш дієвим на
виборах до місцевих органів влади, а надто в сільській місцевості, однак
на рівні виборів до парламенту дія ресурсу нівелювалася.

Під час президентських виборів 1999 року уподобання виборців Львівщини
виявилися практично однаковими: в першому турі (за виборчої активності в
78,9%) найбільшу підтримку здобули Л. Кучма – 64%, Є. Марчук – 18,5% та
О. Мороз – 2,7%, а от у другому турі, в якому взяли участь 88% виборців,
Л. Кучму підтримали 91,6% виборців, а П. Симоненка -5,1% (Використано
дані ЦВК: http://195.230.157.53/). Соціологічне опитування щодо поточних
президентських преференцій виборців, проведене на замовлення Інституту
розвитку міста в березні 2003 року, демонструє таку картину
(Соціологічний портрет Львова-2002. Львів: Інститут розвитку міста,
2002):

Результати виборів до Верховної Ради 1998 та 2002 років по
багатомандатному виборчому округу не були несподіванкою, адже обидва
рази одноосібними лідерами у Львівській області стали представники
націонал-демократів.

Сьогодні політичні симпатії місцевих жителів виглядають так
(Соціологічне опитування, проведене Інститутом розвитку міста, 2003 р.):

У 2002 році в мажоритарних округах Львівщини, а їх тут нараховується 12,
збереглася тенденція, притаманна народному волевиявленню на виборах-2002
в багатомандатному округу. Як наслідок, тут перемогли 10 кандидатів, що
їх підтримував блок В. Ющенка “Наша Україна”. Двоє інших кандидатів, які
здобули мандати, були самовисуванцями, хоча згодом у парламенті один із
них приєднався до фракції блоку Ю. Тимошенко, а другий – СДПУ(о). Чимало
львів’ян було обрано до Верховної Ради за партійними списками: п’ятеро –
від блоку “Наша Україна”, по одному – від блоків Ю. Тимошенко та “За
єдину Україну!”, КПУ і СДПУ(о). Для порівняння: обрані на парламентських
виборах 1998 року народні депутати від Львівщини представляли такі
партії: НРУ – 5, ПРП – 2, СНПУ – 1, АПУ – 1, УХДПУ – 1, двоє ж були
позапартійними. Крім того, двох представників області було обрано за
списком Комуністичної партії України.

Маючи суттєву підтримку виборців, блок “Наша Україна” сподівався на
перемогу на всіх рівнях, проте на рівні виборів до місцевих органів
влади харизма В. Ющенка не спрацювала. Пояснюють цю ситуацію впливом
кількох факторів: по-перше, відсутністю єдності між регіональними
учасниками блоку “НУ”; по-друге, одіозністю або маловідомістю певних
фігур блоку; по-третє, дією адміністративного ресурсу. Оскільки за
критерієм “вгадуваності” чи “впливовості” на місцевих виборах переважали
кандидати від блоку “За єдину Україну!”, то, як наслідок, вони здобули
значну кількість місць на виборах до місцевих органів влади. За
результатами виборів 2002 року до обласної ради, на 81 місце в якій
претендувала загалом 471 особа, було обрано 25 представників блоку “Наша
Україна”, 20 – блоку “За єдину Україну!” (в основному членів Аграрної
партії), 4 – СДПУ(о). 23 депутати 2002 року були обрані до обласної ради
повторно. На сьогоднішній день в обласній раді сформовано фракції “Нашої
України” (35 депутатів) та дві провладних – “Ділова Львівщина” (28) і
“Соціальна справедливість” (16 депутатів; очолює її голова ДПІ
Львівської області); двоє депутатів наразі є позафракційними. Постійні
комісії обласної ради очолили депутати від “Нашої України” (9 комісій),
“Ділової Львівщини” (6) і “Соціальної справедливості” (3). Незважаючи на
свою меншість “Наша Україна” спромоглась обрати представників своєї
фракції головою облради (М. Сендак) та двома його заступниками (ще один
заступник представляє фракцію “Ділова Львівщина”).

Наприкінці квітня 2002 року, як і слід було очікувати, відбулася зміна
глави Львівської облдержадміністрації. Оскільки влада не спромоглася
забезпечити бажаного результату на парламентських виборах 2002 року (як
у багатомандатному, так і в мажоритарних округах), заміна губернатора
була неминучою. Розуміючи це, тодішній губернатор Львівщини М. Гладій
(голова Аграрної партії України, якого було обрано народним депутатом за
списком блоку “За єдину Україну!”) вирішив зосередитися на депутатській
роботі. На його місце призначили його колишнього заступника, члена НДП,
а на той час керівника торговельно-економіч-ної місії України в Польщі
М. Янківа. За короткий час свого перебування в губернаторському кріслі
М. Янків зумів привернути до себе увагу як безконфліктна та готова йти
на компроміси особа. Реакція обласної влади на акції опозиції ще раз це
підтвердила.

Найнесподіваніші результати принесли вибори міського голови Львова. На
цю посаду балотувалося семеро кандидатів (“Поступ”, 6 квітня 2002 р.), і
до останніх днів соціологічні опитування впевнено прокували легку
перемогу чинному мерові В. Куйбіді. Після підрахунку голосів виявилося,
що міським головою став колишній директор нафтопроводу “Дружба” Л.
Буняк, якого підтримали 46,1% виборців, що взяли участь у виборах (за
активності в 65%). Його найближчий конкурент В. Куйбіда, якого
підтримував блок “Наша Україна”, набрав 27,8% голосів виборців. І хоча
Л. Буняк ішов на вибори як позапартійний кандидат, під час виборів його
активно підтримував блок Ю. Тимошенко. На відміну від свого попередника
новий мер оновив усю верхню ланку міськадміністрації, що спричинилося до
протистояння з НРУ, а згодом голова львівської організації НРУ Я.
Кендзьор звинуватив Л. Буняка в симпатіях до СДПУ(о) та пообіцяв
домагатися дострокових виборів мера (“Поступ”, 19 листопада 2002 р.).

До міської ради на 90 мандатів претендувала 961 особа. Вибори в міську
раду Львова характеризувалися наявністю двох об’єднань, що претендували
на дотичність до блоку В. Ющенка “Наша Україна”: власне “Наша Україна”
та “Наш дім – “Наша Україна”. Погляди цих утворень розходилися з приводу
виборів мера: якщо перші підтримували кандидатуру чинного голови міста
В. Куйбіди, то другі – А. Садового. Як наслідок, вони склали два
альтернативні списки кандидатів у депутати міської ради. Результати
виборів засвідчили цілковиту поразку об’єднання “НД – НУ”, яке не
отримало жодного мандата (крім кількох узгоджених обома об’єднаннями
кандидатів). Блок “Наша Україна” отримав 56 депутатських мандатів, проте
за цього відразу ж між основними партіями, що складали блок, – НРУ, УНР,
ПРП, і КУНом – окреслилися суперечності через розбіжності в поглядах на
співпрацю з мером Львова, отож єдиної фракції так і не було утворено. З
90 депутатів новообраної міськради 42 були обрані повторно (26 із них є
працівниками комунальних служб) (“Поступ”, 11 квітня 2002 р.). Партійна
диспозиція новобраної міськради така: НРУ – 24 депутати, ПРП – 17, УНР –
7, ХДПУ – 5, КУН – 4, СДПУ(о) – 3, Партія промисловців та підприємців,
УРП та ХНС – по одному, 20 депутатів є позапартійними. Серед
депутатського корпусу цієї каденції є 11 жінок (на минулих виборах їх
було 6). Нині в міськраді діють фракції “Наша Україна” (НРУ, КУН, ПРП),
“Наша Україна – наше місто” (УНР і ПРП), “Християнський вибір”, “Наш
Львів” (очолює її голова ДПІ м. Львова).

Серед обраних мерів семи міст обласного підпорядкування четверо
приєдналися до Аграрної партії, по одному належать до КУН та ВО
“Батьківщина” (всіх їх обрано вперше), є й один позапартійний. 11 голів
районних рад є членами Аграрної партії України, по двоє – Народного руху
України і Народно-демократичної партії, п’ятеро залишаються
позапартійними (“Львівська газета”, 6 лютого 2002 р.). Серед сільських
голів найбільше представників Аграрної партії (67), у лавах НРУ та НДП
перебувають по 22 особи, СДПУ(о) – 11, КУНу – 10, “Батьківщини” – троє.
Серед депутатів районних рад переважають члени Аграрної партії – 282
мандати, далі йдуть НРУ (86) та СДПУ(о) (59) (“Поступ”, 17-23 жовтня
2002 р.).

За цього слід відзначити, що незважаючи на одноосібну перемогу
представників блоку “Наша Україна” на виборах до Верховної Ради у
багатомандатному та мажоритарних округах Львівщини, їхня кількість
зменшується на кожному нижчому рівні народного представництва і достоту
зникає на рівні районних рад та нижче.

Регіональними лідерами безумовно слід вважати представників влади (як
виконавчої, так і законодавчої). Соціологічна лабораторія Львівського
національного університету імені Івана Франка провела опитування
місцевих експертів і склала рейтинг найвпливовіших осіб Львівщини. До
першої їх п’ятірки ввійшли голова ДПІ у Львівській області С. Медведчук
(у рейтингу 1998 року він посідав 6 місце), колишній глава
облдержадміністрації М.Янків, міський голова Львова Л. Буняк, прокурор
області Б. Ринажевський, голова СБУ у Львівській області Б. Ваврик.

Оцінка стану економічного розвитку регіону

Львівську область на початку нового тисячоліття слід визначати не як
аграрний, а як промислово-аграрний регіон. Головними економічними
центрами області сьогодні крім Львова є Дрогобич, Стрий, Борислав, Новий
Розділ, Червоноград, Сокаль. Найважливіші галузі промисловості –
машинобудування, лісова й деревообробна, хімічна, легка і харчова
промисловість, індустрія будівельних матеріалів. Галузями спеціалізації
сільського господарства є вирощування зернових культур, картоплі,
цукрових буряків, овочів, льону. Розвинуте м’ясо-молочне скотарство,
свинарство і птахівництво. Львівська область має одну з найбільш
розвинутих у державі транспортних мереж (найважливіші залізничні,
автомобільні, трубопровідні й електричні магістралі, що з’єднують
Україну з країнами Європи).

У 2002 році економіка області характеризувалася приростом виробництва у
промисловості та сільському господарстві. Збільшились обсяги інвестицій
та вповільнилося зростання цін. Водночас скоротились обсяги перевезень у
транспортному комплексі та обсяги виконаних будівельними підприємствами
підрядних робіт. Досі не вирішена проблема своєчасної виплати заробітної
плати.

За обсягом валової продукції Львівська область перебуває на 9-му місці в
Україні: її питома вага складає 4,2% (промисловість – 2,7%, сільське
господарство – 6,1%, транспорт та зв’язок – 5,7%, галузі
соціально-культурної сфери – 5,4%). У структурі економіки найбільшу
питому вагу має сільське господарство (24,3%), промисловість (21,1%) та
транспорт і зв’язок (21,5%) (Львівщина-2002: цифри, факти. Львів,
2003.). У 2002 році у Львівській області було вироблено промислової
продукції на 5,5 млрд. грн., з яких 77,6% становила продукція обробної
промисловості. Обсяг виробництва зріс порівняно з 2001 роком на 13,5% (в
Україні загалом – на 7%). Виробництво товарів народного споживання
склало 107,1% у порівнянні з попереднім роком (1773,9 млн. грн.), а
обсяг валової продукції сільського господарства збільшився на 14,3%.
Загалом виробництво в усіх категоріях господарств зросло на 5,5% (117
тис. т). За цього економічне зростання області забезпечують лише кілька
великих підприємств: Дрогобицький НПК “Галичина” (близько 16% виробленої
продукції), ВАТ “Світоч”, Львівська пивоварня, кавова фабрика “Галка”.

Переважна більшість промислової продукції була вироблена на
підприємствах колективної форми власності, які переважали і за кількістю
(76,9%), й за обсягом промислової продукції (78,7%).

Індекс споживчих цін у Львівській області склав 101,5% (у 2001 році –
105%) за дефляції на рівні 99,4% по Україні. Зовнішньоторговельний
оборот товарів у січні-листопаді 2002 року становив 1162,7 млн. доларів
США, що на 29,3% більше, ніж за аналогічний період 2001 року. Експорт
зріс на 19,6%, імпорт – на 33,2%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі
продовжувало рости і сягнуло 543,3 млн. доларів. Географія експорту
нараховувала 79 країн, а імпорту – 91 країну.

За кількісними показниками приватизації Львівська область посідає друге
місце в Україні (після Донецької області), а за темпами приватизації
комунальної власності – перше (“Львівська газета”, 20 березня 2003 р.).
На 1 березня 2003 року на Львівщині було приватизовано 8479 об’єктів (на
Донеччині – 9389). Львівська область складає близько 10% усього валу
приватизаційних об’єктів України. За грошовими надходженнями від
приватизації область завжди входить у першу п’ятірку (минулого року вона
була на третьому місці, а загалом було отримано 22 млн. грн.).

Порівняно з 2002 роком бюджет Львівської області 2003 року є
бездефіцитним. Він збільшився на 19% і тепер дорівнює 606 млн. грн. У
2003 році передбачається зростання видатків на освіту (на 37%), на
медицину (на 21,6%) та культуру (на 27%). Крім того, збільшиться
субвенція на соціальну допомогу окремим категоріям населення з 55 млн.
до 156 млн. грн. До бюджету області в 2002 році надійшло податків,
зборів і платежів на суму 748,7 млн. грн., затверджений бюджет виконано
на 107,2%, а видатки профінансовано в обсязі 98,8% від затвердженого
(1231,7 млн. грн.). Бюджет м. Львова на 2003 рік теж затверджено
бездефіцитним – він становить 320 млн. 876 тис. грн., причому 70% його
скеровано на фінансування соціальної сфери (“Високий замок”, 27 січня
2003 р.).

Кількість об’єктів ЄДРПОУ у Львівській області станом на 1 січня 2003
року дорівнювала 49382, з них 28,4% були у приватній власності, 57,1% –
у колективній, 4,3% – у державній та 9,8% – у комунальній (крім того,
0,7% перебували у власності міжнародних організацій та юридичних осіб
інших держав).

Стан розвитку малого та середнього бізнесу в Львівській області залежить
в основному від чинників, не пов’язаних з місцевою владою. Бізнес у
регіоні, як і в Україні загалом, потерпає від недосконалого податкового
законодавства та складності дозвільних процедур для ведення бізнесу. Для
полегшення цього процесу в Львові було створено для суб’єктів
господарської діяльності єдиний реєстраційний офіс.

За кількістю малих і середніх підприємств Львівщина тримає третє місце в
Україні після Києва та Донеччини (“Поступ”, 25 липня 2002 р.), а за
кількістю малих та середніх підприємств на 10 тис. населення – друге
(“Львівська газета”, 16 грудня 2002 р.). Такі підприємства становлять
4/5 загальної кількості всіх суб’єктів підприємництва, що діють в
області. У середньому на 10 тис. чоловік населення у Львівській області
припадає 53 малі підприємства (по Україні – 48).

??$??E?, що складає 66% усіх селянських підприємств області.

У 2003 році в області сподіваються на поліпшення інвестиційного клімату
– налагодилася співпраця з бізнесовими структурами іноземних держав (тут
варто зазначити, що глава Львівської облдержадміністрації має достатній
досвід роботи як торговий аташе України в Польщі). На 1 січня 2003 року
обсяг прямих іноземних інвестицій, залучених в економіку області (в
основному в харчову промисловість, фінансову діяльність,
машинобудування, оптову та роздрібну торгівлю) за весь період
інвестування, сягнув 220,3 млн. доларів США (“Високий замок”, 4 лютого
2003 р.). У 2002 році Львівщина отримала 55,2 млн. прямих інвестицій
(переважно в розвиток обробної промисловості та на підприємства
транспорту і зв’язку), що в 2,7 разу більше, ніж у 2001 році. Найбільші
іноземні інвестиції надійшли з Польщі (36,7%), Великобританії (14,8%) та
Німеччини (13,7%) (Економіка Львівщини у 2002 році: аналіз і тенденції.
Львів, 2003.). Тепер на одного жителя області припадає 75 дол. іноземних
вкладень (“За вільну Україну”, 4-5 жовтня 2002 р.).

На території області утворено дві спеціальні економічні зони: Яворівську
та “Курортополіс Трускавець”. На сьогодні на території Яворівського
району й у м. Трускавці реалізовано відповідно 61 та 17 інвестиційних
проектів.

Оцінка соціальної сфери регіону

Найскладнішою залишається ситуація в соціальній сфері. Існують проблеми
щодо соціального захисту, механізму забезпечення нормального
функціонування цієї системи, надання певних послуг незахищеним верствам
населення. Як стверджує колишній губернатор Львівщини М. Янків, “основні
проблеми полягають у законодавчому забезпеченні, бо там закладено
найбільше пільг, які пов’язані з бюджетним забезпеченням” (“Львівська
газета”, 30 грудня 2002 р.). Позитивним моментом є відсутність
заборгованостей з виплат.

Рівень забезпеченості населення соціальними послугами та ефективність
соціальних програм нічим не відрізняються від ситуації в інших регіонах,
оскільки, як і деінде, на Львівщині надання соціальних послуг і
виконання всіх соціальних програм координується та забезпечується
соціальними службами органів виконавчої влади без залучення громадських
організацій. Цього року вперше було спільно розроблено програму
залучення громадських неприбуткових організацій до вирішення соціальних
проблем області, адже сьогодні понад 38% усього населення області
отримують пенсії, субсидії, пільги та інші соціальні допомоги. За цього
в соціальній структурі населення області пенсіонери складають 23%.

За рівнем безробіття Львівщина перебуває на 17 місці. Поточного року
трохи зменшилася кількість зареєстрованих безробітних (на 2,3%), тож
рівень безробіття становить тут 4,1% (або 59993 особи). Проте, за
оцінками Міжнародної Організації Праці, цей показник перевищує 12%
(Статистичний щорічник 2001. Львівська область. Львів, 2002. Ч. 1.).
Загалом спостерігається тенденція до повільного зниження рівня
безробіття. За цього середньомісячна номінальна заробітна плата
працівника зросла в 2002 році на 25% – вона дорівнювала 333,34 грн.

Оцінка діяльності ЗМІ регіону

Діяльність ЗМІ на Львівщині подібна до діяльності мас-медіа в інших
областях, проте вона має і свої відмінності. Подібність полягає в
спеціалізації та відносній незахищеності преси перед судовими позовами.
Відмінність же полягає у відносній незалежності медіа від держави і
політичних угруповань та незначному тиску органів місцевої влади, і
спроби вдатися до нього викликають активний спротив представників ЗМІ,
що не обмежується шпальтами газет, а включає й акції протесту.

Станом на 2000 рік у Львівській області нараховувалося 111 газет (ЗМІ в
Україні у 2000 році. Статистичний бюлетень. К., 2001.), із них 18
загальнодержавних, 19 обласних, 15 міських, 21 районна, 8 низових, 12
приватних, 9 рекламно-ін-формаційних та стільки ж інших. Разовий наклад
газет Львівської області дорівнював 2639,4 тис. примірників, а річний –
363661,4 тис. У 2000 році тут було видано 467 книг та брошур загальним
тиражем 974,8 тис. примірників, що складає 6% загальної кількості по
Україні та 2,3% накладу по Україні. На Львівщині нараховують також 89
періодичних видань (серед них 46 журналів, 37 збірників, 5 бюлетенів, 1
бібліографія), які виходять загальним тиражем у 125,9 тис. примірників.

Пресу Львівської області можна поділити на три категорії: міжрегіональна
(її діапазон охоплення не обмежується Львівською областю), регіональна
(покриває лише Львівщину) і районна (Див. також статтю О. Кривдика в:
“Медіа-навігатор”, 2001, №2, або в інтернет-виданні “Майдан-інформ”.).
Міжрегіональна преса представлена двома популярними газетами – “Експрес”
та “Високий замок”. Газети “Поступ”, “Львівська газета”,
“Аргумент-газета”, “За вільну Україну”, “Український шлях”, “Ратуша” та
“Молода Галичина” відносяться до регіональної преси. Найяскравішим
пресовим виданням вважається тижневик “Експрес” (його наклад сягає 323
тис. прим. (Тиражі всіх українських газет вважають доволі завищеними,
оскільки системи контролю за ними не існує.), крім того, впродовж тижня
виходять іще чотири випуски включно з тематичними). “Експрес” став одним
із найуспішніших львівських видань, яке вийшло на київський та
східноукраїнський ринок (газета видається українською мовою для
Західного регіону, а також російською для центрально-східних областей).
З часу свого заснування тижневик еволюціонував від галасливої
сенсаційності до виваженості й об’єктивності, що засвідчує його
прагнення стати впливовим політичним виданням.

Газета “Високий замок” намагається зберігати імідж “серйозної”
незалежної газети з аналітичними матеріалами різного гатунку,
орієнтуючись на читачів середнього і старшого віку. Вона виходить п’ять
разів на тиждень, і її тижневий наклад дорівнює 463 тис. примірників (з
них 34 тис. друкується російською мовою, решта – українською). Газета
вийшла на західноукраїнський ринок і здобуває своїх прихильників в інших
областях. Власниками “Високого замку” є швейцарці (їм також належить
польська газета “Rzeczрospolіta”). Серед регіональної преси
інтелектуальне лідерство втримує газета “Поступ” з її чи не наймолодшим
журналістським колективом. Тижневий наклад газети, яка виходить чотири
рази на тиждень, сягає 119,9 тис. примірників. Останнім часом позиції
“Поступу” та й інших газет значно похитнулись у зв’язку з появою кількох
нових видань (зокрема “Львівської газети” та “Аргумент-газети”),
головними редакторами яких стали колишні редактори “Поступу”. Хоча
щоденний тираж близької до КМЦ “Дзига” “Львівської газети”, яка виходить
п’ять разів на тиждень, складає лише 10 тис. примірників, зате
професійний рівень її матеріалів є одним із найвищих у Львові.

Обласна державна адміністрація та Львівська міська рада мають свої
власні видання – газети “Український шлях” і “Ратуша” (наклад – 14300
тис. прим.). Перша з них посідає явно провладну позицію, тоді як друга
рясніє критичними статями на адресу центральної влади. Крім вищеназваних
газет варто згадати ще “За вільну Україну” (виходить тричі на тиждень
накладом у 31,25 тис. прим.) та “Молоду Галичину” (виходить двічі на
тиждень загальним тиражем 63 тис. прим.). Газета “За вільну Україну” на
початку 90-х була найвпливовішим націонал-демократичним виданням у всій
Україні, та згодом через фінансові скандали та елементи ксенофобії вона
втратила значну кількість своїх прихильників і наразі зберегла лише
консервативну частину читачів переважно поважного віку. Газета “Молода
Галичина” пережила подібну скруту, отож лише останнім часом видання, яке
нині вважають власністю СДПУ(о), почало повертати собі читачів.

У телепросторі Львівської області крім загальнонаціональних каналів
(“1+1”, “Інтеру”, IСTV, СТБ, “Нового каналу”, УТ-1, УТ-2 та НБМ)
присутні й регіональні – державні 6-й і 12-й канали та телекомпанія
“Міст”. Обсяг державного телемовлення на Львівщині складав у 2001 році 4
год. на добу (в Донецькій області – 11 год.), а велося воно виключно
українською мовою (показник по Україні – 81,8% ефіру). За цього
львівське обласне телебачення часто звинувачують в упередженому
ставленні до опозиції та в прихильності до СДПУ(о). Останнім часом
розпочала трансляцію своїх передач інформаційного та розважального плану
телерадіокомпанія “Люкс” на “Новому каналі”.

Державне радіомовлення у Львівській області в середньому велося 2,4 год.
на добу і також виключно державною мовою (показник по Україні – 86,4%)
(Статистичний бюлетень у 2002 році. (Економічне і соціальне становище
Львівської області). Львів, 2002. № 12). Окрім обласної державної
телерадіокомпанії у Львові працюють чотири місцевих FM-станції (“Люкс”,
“Львівська хвиля”, “Незалежність”, “Авто-FM”) та п’ять
загальноукраїнських (“Наше радіо”, “Хіт-FM”, “Мелодія”, “Довіра”,
“Довіра-Ніко FM”). “Люкс” та “Незалежність” ведуть свої програми
виключно українською мовою і навіть не передають російськомовних пісень.
Решта ж радіостанцій є двомовними в плані ведення програм і
багатомовними в пісенному плані (крім “Нашого радіо” та “Радіо
“Мелодія”, котрі транслюють переважно російськомовну естраду). “Радіо
“Люкс” і “Львівська хвиля” вважаються пов’язаними з А. Садовим.

На думку членів Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації,
проблема свободи слова на Львівщині в порівнянні з іншими регіонами є
менш відчутною (єдиний, як здається, інцидент у цій царині був
пов’язаний з діяльністю Львівського телебачення) (Під час усеукраїнських
акцій опозиції директор ЛТБ відмовляв опозиційним депутатам у наданні
ефіру на своєму каналі, хоч і був зобов’язаний надавати слово народним
обранцям. Див. також: “Львівська газета”, 14 березня 2003 р.).

“Кабельний” Львів обслуговують дев’ять телерадіоорганізацій, які
перемогли в тендері 1994 року і до яких із часом додалися ще три
оператори кабельного телебачення (“Львівська газета”, 27 листопада 2002
р.).

Львівський Інтернет існує протягом майже десяти років. Сьогодні на
Львівщині працюють близько 20 великих інтернет-провайдерів, які
володіють зовнішніми каналами, а також низка дрібних “реселерів”
Інтернету (“Львівська газета”, 18 березня 2003 р.). Львів та Львівщину
потроху охоплюють тенета Інтернету. Для визначення ваги області й
обласного центру в мережі Інтернету вдамося до підрахунку веб-сторінок,
які висвічуються на “паролі” “Львівська область” та “Львів” трьома
мовами і для порівняння подамо такі ж дані щодо Донецької області.

Оцінка розвитку третього сектора та становлення громадянського
суспільства в регіоні

Д. Юраш, президент СГК “Генеза”, виділяє три “середовища” недержавних
громадських організацій на Львівщині: інтелектуальне
(культурно-мистецькі, науково-дослідні), менеджмент-середовища (працюють
під конкретні проекти) і політико-стратегічні середовища (для яких
громадська організація є стартовим майданчиком для політичної
діяльності). Станом на 1 січня 2002 року в області нараховувалося 2307
осередків громадських організацій (за експертними оцінками, тут діяло
близько 1000 НДО, основна частина яких зосереджувалася в обласному
центрі) (Громадські ініціативи (Львів). 2002. № 2.). За даними Творчого
центру “Каунтерпарт”, у 2000 році на Львівщині нараховувалося 683
неурядові організації, проте навіть серед них справді активними були
лише 5%. Того року Львівщина займала третю сходинку за сумою грантів,
отриманих від Міжнародного фонду “Відродження” і першу – за кількістю
грантів. Нині у Львівській області нараховується найбільша кількість
неурядових організацій на одиницю населення (на 10 тис. жителів припадає
2,46 організації, тоді як у Центральній і Східній Україні середній
показник становить 0,46, у Південній – 0,58) (Див. статтю Д. Юраша в:
Громадські ініціативи (Львів). 2002. № 3.).

За результатами соціологічного опитування з приводу ставлення жителів
Львівщини до діяльності громадських організацій в Україні та в Західному
регіоні зокрема (Див. матеріал А. Романюка в: Громадські ініціативи
(Львів). 2002. № 2.), громадським організаціям та об’єднанням довіряють
37,08% населення області. Найвищий рівень довіри до діяльності
громадських організацій (ГО) спостерігається серед жителів села (41,7%),
нижчий – в обласному центрі, а найнижчий – серед громадян, що проживають
у малих містах (27,28%). Загалом жителі області не надто довіряють
недержавним організаціям (рівень недовіри до діяльності ГО складає
48,08%). За цього майже 80% населення не може назвати жодної ГО.
Найвищий рейтинг мають “Просвіта” (про її діяльність знають 10,42%
населення), “Пласт” (2,92%), Союз українок (2,67%) та Червоний Хрест
(2,08%). Найвпливовішою громадською організацією називають Інститут
розвитку міста (Громадські ініціативи (Львів). 2001. № 4.).

Профспілкові організації Львівської області є доволі активними. Протягом
минулого року відбулося кілька масштабних акцій, організованих
профспілковими організаціями регіону. Найгучніші серед них провели
профспілки освітян, які пікетували обласну державну адміністрацію та
оголосили страйк шкільних учителів, вимагаючи підвищити заробітну плату
та погасити заборгованості. Профспілкові організації шахтарів
Червонограда страйкували, теж вимагаючи погашення заборгованості,
профспілки водіїв-таксистів пікетували міську адміністрацію, не
погоджуючись на реформування системи таксомоторних перевезень у Львові,
профспілка ЛНУ ім. І. Франка провела страйк на підтримку свого ректора
тощо.

Стан забезпечення прав національних меншин і народів

У минулому Львівщина, а надто Львів відігравали значну роль у житті
різних народів, особливо в розвитку польської, єврейської, німецької та
вірменської культур. Відтак не дивина, що в місті активно діють
культурні товариства різних національних меншин, видаються газети
різними мовами. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року,
на території області проживають представники понад 100 національностей і
народностей. Найбільшу частку складають українці – 94,8% (90,4% у 1989
році), росіяни – 3,6% (7,2%), поляки – 0,7% (1,0%), євреї – 0,2% (0,4%),
білоруси – 0,1% (0,5%). Найчисельнішою меншиною є росіяни (близько 200
тис.) Абсолютна більшість росіян проживає у великих містах області.
Половина їх (понад 100 тис.) мешкає у Львові. Крім того, в області
живуть поляки (у Львові, Самборі, Мостиському районі), євреї (у Львові).
Сільська місцевість є майже суцільно українською.

Свої національні товариства у Львівській області мають поляки, росіяни,
вірмени, німці, білоруси, євреї, литовці, грузини, татари і болгари. У
Львові виходять у світ періодичні видання поляків, росіян, білорусів,
євреїв, німців та угорців. В області налічується 1427 середніх
навчальних закладів, серед них п’ять шкіл з російською мовою викладання,
де навчаються 8304 учні, дві – з польською (974 учні) та одна – з
англійською. Діють також три єврейські школи (з них одна денна і дві
недільні), де вчиться понад 370 учнів. У 24-х закладах навчання ведеться
двома і більше мовами. У Львові постійно проводяться дні національних
культур (польської, грецької), театральні та кінофестивалі (чеського,
французького кіно, єврейського театрального мистецтва), художні та
фотовиставки (литовських, єврейських, грецьких і польських митців).

Протягом 2002 року можна виділити кілька найбільш резонансних подій, що
спричинили чи мають потенціал спричинити певну напругу в міжнаціональних
відносинах на Львівщині. Умовно їх можна назвати випадками
“українсько-польського”, “українсько-російсько-го” та
“українсько-вірменського” напруження. “Українсько-польська” напруга
виникла внаслідок конфлікту з приводу військових поховань на
Личаківському кладовищі через відкриття “Цвинтаря орлят” у Львові.
Львівська міська Рада не ухвалила подання мера міста про відкриття
пантеону 21 квітня 2002 року, а потім – і наприкінці травня того ж року.
Народні обранці ухвалили рішення про перенесення відкриття цвинтаря та
меморіалу, оскільки не погоджувалися зі змістом напису на плиті для
польських поховань (а саме з виразом щодо “героїчно полеглих за
незалежність Польщі”) і виступили проти встановлення пам’ятників
американським та французьким військовим, що воювали на стороні Польщі.
Наразі питання вирішується кожною стороною окремо, і дата відкриття
залишається невизначеною. “Українсько-російська” напруга зумовлена була
кількома подіями: передусім судом над обвинуваченими в убивстві відомого
композитора І. Білозіра, вирок якого викликав суспільне невдоволення та
актуалізацію проблеми “русифікації” Львівщини. Однак масових акцій
проведено не було, а реакція міської ради стосувалася, знову-таки
виключно впорядкування роботи закладів відпочинку та захисту звукового
середовища (влада вимагала, щоб власники цих закладів транслювали 80%
української музики), хоч і досі не розроблено механізму впровадження
подібних рішень.

Однак усі згадані конфлікти (чи радше напруження) не слід вважати
такими, що загрожують погіршенням стосунків між національними громадами
чи вибухом якогось міжнаціонального конфлікту. Загалом можна погодитися
з висновком Верховного комісара ОБСЄ з питань нацменшин щодо того, що
стан справ із забезпеченням прав національних меншин на Львівщині
занепокоєння не викликає.

Загальні висновки та перспективи розвитку регіону

В площині розвитку Львівщину вирізняють такі позитивні моменти:
по-перше, наявність певних якісних елементів громадянського суспільства
та їх відносний розвиток поряд із послабленням адміністративного тиску в
економічному та політичному житті, використання якого викликає активну
протидію громадян; по-друге, найвищий рівень свободи слова в Україні;
по-третє, одні з найшвидших у країні темпів приватизації; по-четверте,
відносний демократизм та відкритість місцевої влади включно з
виконавчими органами. До кола негативних моментів слід зарахувати
невикористання економічного потенціалу області, переважання імпорту над
експортом, слабкий рівень розвитку туристичної галузі і надто повільне
покращення інвестиційного клімату, критичний стан у царині збереження
пам’яток архітектури, певний тиск силових органів, напруженість між
податковою адміністрацією і суб’єктами підприємництва та низький рівень
співпраці між владою і громадськими організаціями.

Отже, Львівщина залишається регіоном нереалізованих економічних
можливостей з потенціалом лідера як у політичному, культурному, так і в
економічному (інвестиційно привабливому для Заходу) плані.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020