.

Луганська область (реферат)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
729 15639
Скачать документ

Реферат на тему:

Луганська область

Історія регіону

До XVII ст. територія Луганської області залишалася майже не заселеною:
вона була складовою сумнозвісного “Дикого поля” – буферної зони між
Кримським ханством і Московією.

Північна і західна частина території сьогоднішньої Луганщини є східною
частиною Слобожанщини – цей район сьогодні є переважно україномовним. А
ось південна її частка залишалася малозаселеною до кінця XVIII ст.
Колонізація цих земель у середині XVIII ст. здійснювалася російським
урядом штучно – і переважно у вигляді військових поселень. Тож етнічний
склад населення південної частини області від самого початку був
надзвичайно різноманітним.

У 1795 році в Донецькому повіті при річці Лугані був заснований для
забезпечення гарматами Чорноморського флоту ливарний завод, який зіграв
провідну роль у формуванні промисловості Донбасу. Для забезпечення
ливарного виробництва необхідно було налагодити видобуток вугілля. За
цього потреба в кадрах задовольнялася за рахунок зовнішньої імміграції.
Те ж саме відбувалось у ХХ ст. – періоди різкого зростання чисельності
населення Луганщини припали на 30-40-ті і 60-70-ті роки. Саме в ці
періоди в області інтенсивно розвивалося промислове виробництво.

Ще до кінця XIX ст. Луганськ перетворився на крупний промисловий центр.
У 1898 році в місті працювали 58 промислових підприємств, а чисельність
населення перевищила 30 тис. У 1912 році кількість підприємств зросла ще
на 20, а число жителів сягнуло 60 тис.

З 1935 по 1958 та з 1970 по 1990 рік Луганськ називався Ворошиловградом,
а область, відповідно, – Ворошиловградською.

Отже, населення промислового півдня області сформовано за рахунок
тривалих поліетнічних міграцій з України, Росії та багатьох інших країн.
Оскільки формування населення міст регіону відбувалося не за рахунок
навколишніх сіл, а завдяки припливу ззовні, зв’язки між містом і селом
тут дуже слабкі, а відтак аграрні ідеологічні постулати менш впливові.

Область межує з трьома з п’яти областей Росії, що є прикордонними для
України, – Бєлгородською, Воронезькою та Ростовською, завдяки чому
Луганщина є одним з лідерів у сфері транзиту російських вантажів та
пасажирів.

За балансовою вартістю мінеральної сировини Луганщина посідає 2-3 місце
в Україні (разом із Дніпропетровською областю після Донецької), але в
основному це вугілля, обсяг балансових запасів якого в регіоні сягає
14541 млн. т. Тут розвідані та експлуатуються ряд родовищ природного
газу – Краснопопівське, Борівське, Капітонівське, Муратівське,
Лобачівське, Кондрашівське, Вільховське, Макіївське, Зайцівське. За
наявними запасами газу регіон може перейти на самозабезпечення. Крім
паливних ресурсів в області є понад 120 придатних для експлуатації
родовищ нерудної сировини.

Демографічна довідка

Загальна чисельність населення Луганської області на 5 грудня 2001 року
склала 2546,2 тис. чол. За кількістю населення область посідає шосте
місце в Україні після Донецької, Дніпропетровської, м. Києва,
Харківської та Львівської областей. Статевий склад населення
характеризується перевагою жіноцтва: 1170 тис. чоловіків і 1376,2 тис.
жінок.

Луганська область – одна з найбільш урбанізованих в Україні. Кількість
міського населення тут становить 2190,8 тис. чол., або 86% від
загального числа жителів області, сільського – 355,4 тис., або 14%.
Щільність населення складає 95 осіб на кв. км.

На Луганщині налічується 980 населених пунктів, зокрема 14 міст
обласного та 23 – районного підпорядкування і 109 селищ міського типу.
Найбільші міста області – Луганськ (463 тис. жителів), Красний Луч (95
тис.), Лисичанськ (115 тис.), Сєвєродонецьк (120 тис.).

Для регіону характерне щорічне зниження рівня народжуваності. Сумарний
коефіцієнт народжуваності на одну жінку дорівнює 1,0 за необхідного для
простого відтворення населення коефіцієнта 2,2. Водночас зростає
смертність, яка в 2001 році становила понад 17 чоловік на тисячу
жителів. Особливо важливе значення має зростання майже на 60% смертності
громадян працездатного віку, найчастішими причинами смерті яких стають
травми й отруєння. Додаткове демографічне навантаження дає й міграція
населення: у 2000 році 11,5 тис. луганчан виїхали в інші регіони України
і майже 5 тис. – за кордон. Протягом двох останніх років в області
окреслилася цікава тенденція: сьогодні вектор внутрішньорегіональної
міграції направлений із міст у сільську місцевість. За 2000 рік до села
переїхали на 1000 осіб більше, ніж у зворотному напрямку.

Через специфічні особливості сфери зайнятості області (вуглевидобувна,
хімічна та металургійна галузі, де нижчий ценз пенсійного віку)
Луганщина має більший, ніж у середньому по Україні, відсоток
пенсіонерів. Населення працездатного віку становить 1080,5 тис., зокрема
517,2 тис. чоловіків, 563,3 тис. жінок, з яких 956,5 тис. проживають у
місті, 124 тис. – у селі. Зайняте населення складає 992,8 тис. чол.

Національний склад населення суттєво відрізняється від
середньоукраїнських показників: на Луганщині проживають представники 120
національностей, серед них переважають українці (57,8%) та росіяни
(39%).

Аналіз політичної структуризації регіону

В області діють 69 політичних партій, які на початок 2002 року
зареєстрували 1222 осередки. Більшість з них (733) була легалізована
2001 року, напередодні парламентських виборів. У післявиборчий період
значна частина партійних організацій, чиї кандидати не подолали
4-відсотковий бар’єр і не потрапили до Верховної Ради, фактично
припинила свою діяльність.

Прийнятий у світі принцип, за яким політична сила, що отримує перемогу
на виборах у законодавчі чи представницькі органи влади, формує й
виконавчу владу, на Луганщині не діє. Як виняток можна навести лише
кілька прикладів. Так, Ленінський райвиконком міста Луганська сформовано
представниками СПУ та КПУ, які мають більшість у цій райраді,
Кремінський міськвиконком – представниками СДПУ(о). Можна говорити про
значний вплив на Алчевський міськвиконком з боку Партії регіонів.

Проте майже все вище керівництво області визначилося щодо своєї
партійності вже після призначення на посади. За цією ознакою на початок
2003 року “правлячими” на Луганщині можна вважати 4 пропрезидентські
партії: Народно-демократичну партію (членами її є глава
облдержадміністрації О. Єфремов та голова облради В. Тихонов), Партію
промисловців і підприємців України (перші заступники глави ОДА В. Дзонь,
який очолює облорганізацію ПППУ, О. Кобітєв та заступник глави ОДА В.
Грищенко), Аграрну партію України (заступник глави ОДА Ю. Махортов є
головою облорганізації АПУ), “Демократичний союз” (заступник глави ОДА
В. Пристюк, керівник територіального управління державної судової
адміністрації В. Іванов). Три представники АПУ та по одному – НДП і
“Демсоюзу” очолюють райдержадміністрації. Однак вплив цих партійних
організацій на посадовців-членів не є, за нашою оцінкою, суттєвим.

Серед інших політичних сил суттєве представництво в органах виконавчої
влади Луганщини мають об’єднання “Жінки за майбутнє”, Партія регіонів та
СДПУ(о).

Оцінка виборчих процесів у регіоні

Загальними тенденціями протікання виборчих процесів в області починаючи
з 1994 року є зростання впливу адмінресурсу місцевих органів влади задля
досягнення бажаного результату виборів, поліпшення політтехнологічного
забезпечення виборчої кампанії і зниження дієвості передвиборних програм
і політичних платформ.

Під час виборчої кампанії 1998 року обладміністрація, очолювана Г.
Фоменком, висловлювала бажання впливати на перебіг виборів, але не була
здатна це зробити, завдяки чому в області переконливу перемогу здобули
ліві сили, а НДП, що була головним об’єктом опіки для влади, ледь
здолала 4-відсотковий бар’єр. Новий склад керівництва ОДА, очолюваної
призначеним 1998 року О. Єфремовим, приділяв значно більшу увагу
політичним і виборчим процесам. Так, наприкінці 1998 року два перших
керівники області визначилися з партійною належністю, вступивши до НДП.
Участь ОДА в президентських виборах 1999 року була значно більш
суттєвою, ніж за Г. Фоменка, однак іще не виходила за межі адмінтиску по
управлінській вертикалі (з “оргвисновками” у вигляді зняття з посади
глав райдержадміністрацій) та “коригування” позицій державних ЗМІ.
Робилося це приховано, тож використання адмінресурсу заперечувалося.

Перед кампанією 2002 року керівництво Луганської області прямо заявляло,
що вважає своїм нагальним завданням домогтися обрання “потрібних” для
області депутатів, а відтак протягом кампанії посадові особи закликали
виборців голосувати за певних кандидатів.

Відмітною ознакою ситуації на Луганщині стала своєрідна легалізація
адмінресурсу. Перед виборами були засновані формально неурядові
структури – благодійний фонд “Благовіст” та громадська організація
“Регіон”, які безпосередньо очолили губернатор О. Єфремов та голова
облради В. Тихонов. Через них і був успішно реалізований потенціал влади
щодо організаційно-фінансового забезпечення виборчої кампанії
кандидатів-мажоритарни-ків. Підхід ГО “Регіон” до виборів був достатньо
професійним: ще в листопаді-грудні 2001 року організація провела
соціологічні дослідження в усіх адміністративних одиницях області з
метою з’ясування популярності ключових у цих містах і районах фігур, що
й дозволило визначитися з кандидатами в депутати рад різних рівнів, які
від початку мали високі шанси на обрання.

Суттєвою відмінністю виборів 2002 року стало те, що не переміг жоден
кандидат, агітація якого була побудована на політичній позиції чи на
передвиборній програмі. В усіх випадках відбувалася “розкрутка” особи
кандидата в контексті її корисності для вирішення конкретних проблем
регіону. В кількох виборчих округах, де позиції адмінресурсу не були
достатньо сильними, значну роль відігравали фінансові ресурси і команди
залучених політтехнологів.

Результати виборів 31 березня 2002 року свідчать про те, що Луганщина
залишається в червоній зоні політичного спектра. Перемогу тут здобула
КПУ (39,7% голосів виборців). Як і в попередні роки, найбільше число
голосів симпатиків комуністи зібрали в шахтарських містах. Здобуток
пропрезидентських партій з виборчого блоку “За єдину Україну!”, які
впевнено посіли друге місце (14,4%), – безумовний успіх у порівнянні з
попередніми виборами. Кращі, ніж раніше, результати показала СДПУ(о) –
9,5% голосів. Слід зауважити, що есдеки майже не мали на Луганщині
доступу до адмінресурсу і добились успіху завдяки добре проведеній
агітаційній кампанії та розвиненій мережі місцевих осередків.
4-відсотковий рубіж вони подолали в усіх 12 виборчих округах. Втратили
3% в порівнянні з попередніми виборами, але все ж здолали виборчий
бар’єр прогресивні соціалісти.

Зате націонал-демократи блоку В. Ющенка “Наша Україна” зазнали на
Луганщині суттєвої невдачі, набравши лише 3,6% голосів. Однією з причин
цього стала неспроможність місцевих лідерів змінити виборчу стратегію,
побудовану виключно на конфронтації з владою. Штаб “НУ” під час виборів
очолювали одіозні й однозначно неприйнятні для політичної еліти
особистості, що заздалегідь прирікало блок на поразку. Невдалою була
виборча кампанія на Луганщині ще для двох переможців виборів на
всеукраїнському рівні. СПУ зібрала 3,1% голосів, причому особливо
невтішними для соціалістів стали результати голосування в шахтарських
регіонах. Та ще гіршими виявилися підсумки голосування для блоку Юлії
Тимошенко – 1,4% громадян, які взяли участь у виборах.

У 12 одномандатних округах політичні блоки і партії висунули 89
кандидатур. Найбільш активними в цьому були КПУ (12 кандидатів, 1
обрано), “Наша Україна” (відповідно 11 і 0), “Єдність”, “Яблуко” (обидві
9 і 0), “За єдину Україну!” (8 і 7), СПУ (8 і 0), СДПУ(о) (7 і 1). Ще
три депутати були обрані з числа кандидатів-самовисуванців – В.
Кириллов, Ю. Іоффе, В. Тополов (кандидатура Ю. Іоффе була висунута
блоком “За єдину Україну!”, але він зважив за краще балотуватися як
самовисуванець).

Під час виборів 1998 року КПУ отримала в одномандатних округах Луганщини
8 депутатських мандатів, по одному мали селяни та аграрії, а ще двоє
депутатів до обрання були позапартійними. Отож мажоритарні вибори 2002
року можна вважати для лівих провальними.

Аналогічно можна оцінити й результати виборів до місцевих рад. 3800
з-поміж близько 6000 депутатів асоціюють себе з ГО “Регіон”, хоча
більшість із них є позапартійними. Депутатський корпус комуністів хоч і
лишається найбільшим серед інших партій, однак він суттєво скоротився.
Якщо після виборів 1994 року комуністи мали в обласній раді більшість,
то після виборів 2002 року в них лишилося тільки 15% місць. У Луганській
міськраді 14% представників КПУ, в районних радах Луганська – 13%.

Крім комуністів у складі обласної ради 12 членів СДПУ(о), 11 аграріїв, 6
членів ПППУ. 86 депутатів представляють блок “За єдину Україну!”, хоча
більшість із них безпартійні. 21 депутат обласної ради є керівником
державних органів влади, 81 – керівником підприємств і організацій, 20 –
держслужбовцями і 2 – робітниками. Таким чином, потенціал опозиції в
обласній раді з урахуванням її соціально-політичного складу не справляє
суттєвого впливу на ситуацію.

Партійний склад міськради: 9 комуністів, 5 членів СДПУ(о), 4
представники об’єднання “Жінки за майбутнє” i 3 депутати від блоку “За
єдину Україну!”. У професійній площині серед депутатів нараховується
понад 30 перших керівників, по 9 медиків та освітян, 2 представники ЗМІ.

Крім комуністів суттєве представництво в місцевих радах мають також
Аграрна партія, СДПУ(о), ВПО “Жінки за майбутнє”, ПППУ, Партія регіонів,
натомість партії національно-демократичного спрямування незважаючи на
досить активну участь у виборчій кампанії в радах не представлені.

Регіональні лідери та їх роль у розвитку регіону

Ситуація в Луганську характеризується відсутністю будь-яких конфліктів
та конкуренції між керівництвом ОДА на чолі з О. Єфремовим і
керівництвом обласної ради на чолі з В. Тихоновим. Ми не поділяємо думки
деяких місцевих аналітиків стосовно того, що “ведучим” у цьому тандемі є
В. Тихонов, вважаючи, що в даному разі існує взаємнокорисний розподіл
сфер впливу та функцій.

В. Тихонов, у минулому компартійний функціонер, останній (до 1991 р.)
секретар Луганського міськкому КПУ, депутат ВР у 1990-1994 рр.,
користується особливою прихильністю Президента України Л. Кучми. Саме В.
Тихонов очолював на Луганщині першу президентську виборчу кампанію Л.
Кучми, і саме тут той набрав тоді “золотий пакет” голосів. В. Тихонову
пропонували тоді обійняти посаду губернатора області, але він відмовився
на користь Г. Фоменка, залишившись його першим заступником. У 1998 році
В. Тихонов знову відмовляється від губернаторського крісла і рекомендує
на пост глави ОДА О. Єфремова.

Злет Олександра Єфремова, колишнього секретаря Луганського міськкому
ЛКСМУ, на найвищу посаду в області був блискавичним: людина, яка до того
не обіймала значних державних чи партійних посад, 23 липня 1997 року
була призначена заступником глави, а 7 квітня 1998 року – главою
обласної ОДА. В українському топінгу “Людина 2002 року” луганський
губернатор посів другий рядок у номінації “Кращий глава ОДА”. За нашою
оцінкою, це надзвичайно вмілий та ефективний організатор. Мабуть, що за
такою спиною стратегу В. Тихонову досить затишно…

Основа команди О. Єфремова – керівні комсомольські працівники кінця 80-х
– початку 90-х років, які після 1991-го встигли достатньо успішно
попрацювати в бізнесі. Сьогодні на провідні позиції в цій команді
виходить “сєвєродонецький тандем” у складі вихідців із Сєвєродонецька –
першого заступника глави ОДА Валентина Дзоня та заступника глави ОДА
Володимира Грищенка.

Загальна характеристика команди регіональних лідерів – великий потенціал
у здійсненні оргроботи і водночас закритість від сторонніх впливів на
процес прийняття рішень. Стиль роботи можна визначити як кваліфіковане
адміністрування, що суттєво обмежує ресурсний фундамент вирішення
економічних і соціальних питань.

Основні види політичних конфліктів у регіоні

Вибори 2002 року підвели риску під численними конфліктами, які
відбувалися навколо регіональної влади в 2000-2001 роках і мали, як на
нас, об’єктивний характер, пов’язаний з перерозподілом сфер впливу між
фінансово-промисловими групами.

У середині 90-х років у Луганську набирає сили група бізнесменів –
колишніх комсомольських ватажків, які згуртувалися навколо УСПП й
очолили Український комунальний банк, ЗАТ “Фонд”, ЗАТ “Луганський
енергетичний альянс” тощо. Після призначення О.Єфремова главою ОДА, а
кількох його колег – заступниками ця фінансово-промислова група отримує
необхідний адмінресурс і вміло ним користується, витісняючи конкурентів
при перерозподілі власності. Найяскравіший приклад – успішна, хоч і
тривала війна за “Луганськобленерго” з групою К. Жеваго.

Але нове керівництво області мало слабкі позиції в Києві. До того ж
депутатський корпус, обраний від Луганщини, представляли переважно члени
КПУ, які перебували в жорсткій опозиції до регіональної влади. Тож були
всі підстави, щоб навколо керівництва ОДА вирували гучні скандали.
Нинішня ситуація якісно інша, бо луганська регіональна влада чи не єдина
в країні має власну добре керовану фракцію у ВР. Та й сама вона стала
більш толерантною і старанно уникає загострення відносин, наприклад, з
донеччанами.

Відтак конфлікти якщо й відбуваються, то мають добре прихований
характер, а поведінка регіональних лідерів залишається достатньо
стриманою. Найсильніші місцеві лідери – мер Луганська Є. Бурлаченко,
міський голова Алчевська М. Кириченко та мер Сєвєродонецька В. Грицишин
– віддають перевагу добрим стосункам з керівництвом ОДА.

Отож найбільшого розголосу набув у регіоні конфлікт між міською радою
Луганська і районними радами цього міста з приводу обсягу повноважень
депутатів райрад. У грудні 2002 року міська рада скасувала більшість із
цих повноважень і створила районні адміністрації, підпорядковані
безпосередньо міському голові Є. Бурлаченку. Це рішення було оскаржено,
і Луганський господарський суд задовольнив позов Кам’янобродської
районної ради. Міська рада, в свою чергу, оскаржила це судове рішення.
Отже, конфлікт триває.

Судово-правовий захист громадянських і політичних прав та свобод

Великий досвід такої діяльності в Луганській області накопичено двома
громадськими організаціями – Луганським обласним відділенням ВГО
“Комітет виборців України” та громадською організацією “Комітет захисту
конституційних прав громадян”. За період з 1997 по 2003 рік громадська
приймальня КВУ подала безпосередню допомогу в суді близько 30 особам,
узявши участь майже в 50 судових процесах. Найбільш гучні справи
останнього часу, з яких громадянам надавався судово-правовий захист, – 4
процеси з приводу рішень місцевого суду і виконкому Сєвєродонецької ради
про обмеження права на проведення мітингів та зборів громадян,
оскарження відмови в наданні депутату міської ради інформації
(стенограми) про засідання сесії, 10 процесів за позовами місцевих
посадовців про захист честі і гідності проти журналістів та громадських
діячів, захист трудових прав (5 осіб), 2 процеси щодо захисту виборчих
прав.

Оцінка стану економічного розвитку регіону

Характерними рисами економіки Луганщини є значні основні фонди (5,2% від
основних фондів України), які мають великий моральний і фізичний знос,
неприродна суміш гігантоманії минулих п’ятирічок і вузької
спеціалізації, пов’язаної з історичними особливостями формування
регіону, висока ресурсо-, енерго- і трудомісткість виробництв, неглибока
й некомплексна переробка сировини. Проміжне споживання у виробництві
сягає 73%, тому хоча обсяг виробництва промислової продукції тут
становить 6,4% від загальноукраїнського, але валова додана вартість –
лише 4,6%. Обсяг ВДВ складає 6402,9 млн. грн., або 2439 грн. на душу
населення. 66,8% ВДВ припадає на виробництво продукції і 33,2% – на
сферу послуг (дані за 2000 рік).

Структура промисловості області складалась історично, першоосновою її є
головний мінеральний ресурс регіону – кам’яне вугілля. Видобуток його і
сьогодні є провідною галуззю економіки Луганщини. За наявності місцевого
вугілля формувалися галузі, що є основними споживачами цього палива, –
електроенергетика та металургія. Розвиток металургії вимагав формування
коксохімічної промисловості, а коксохімія, у свою чергу, уможливила
формування великої хімії. Саме ці галузі (вугільна, металургійна,
хімічна та енергетична) й виробляють тепер левову частку промислової
продукції регіону. Для забезпечення відновлення величезних фондів цих
галузей потрібне було розвинене машинобудування, але сьогодні воно
переживає не найкращі часи, хоча в області і є кілька великих
машинобудівних заводів, що мають стратегічне для держави значення.
Слабко розвинуті тут лісова і деревообробна, харчова і
мукомельно-круп’яна, поліграфічна й інші галузі. Питома вага Луганщини у
сільськогосподарському виробництві України досить невелика – близько
2,9%.

O J

??$??h?У вугільній галузі на Луганщині зайняті 119 тис. чол., або 18,5%
від загального числа працюючих. У 2002 році відбувся суттєвий приріст
видобутку вугілля: було досягнуто рівня 25,5 млн. тонн, або, вперше з
1990 року, третини вуглевидобутку України. Та економічний стан галузі
надзвичайно тяжкий, вона є збитковою і підтримується штучно, за рахунок
державної допомоги.

Сьогодні на території Луганщини працюють 68 вугільних шахт, які
об’єднані у 8 державних холдингових компаній. З них лише три є
економічно успішними: “Ровенькиантрацит” (6 шахт, видобуток вугілля – 8
млн. т), “Свердловськантрацит” (6 шахт, 5 млн. т вугілля),
“Краснодонвугілля” (14 шахт). Чотири холдинги переживають скрутні часи:
“Лисичанськвугілля” (5 шахт), “Первомайськвугілля” (7), “Донбасантрацит”
(8), “Антрацит” (4). Економічні показники найбільшого вугільного
холдингу області “Луганськвугілля” (18 шахт) стрімко погіршуються.

Звичайно, існують об’єктивні чинники тяжкого стану вугільної
промисловості, в т. ч. й географічні. Найбільш якісне вугілля України
(антрацити) залягають на південних схилах Донецького кряжу, що ж до
східної частини Старопромислового району Донбасу (Лисичанськ,
Первомайськ, Стаханов, Кіровськ, Брянка), то тут зосереджені поклади
менш якісного енергетичного вугілля, до того ж значною мірою
випрацювані; тут розробляються вугільні шари товщиною від 65 см до 1 м,
які часто мають великий ухил, а розробки окремих шахт досягли глибини
1000-1200 м. Через складні геологічні умови і зношене обладнання
більшість шахт мають незначну потужність, відтак собівартість продукції
стає непропорційно високою.

На Луганщині знаходиться найбільший в Україні Лисичанський
нафтопереробний завод (ВАТ “Лінос”), який було введено в дію в 1976
році. Його потужність складає 16 млн. тонн продуктів нафтопереробки на
рік. Тут є і єдиний в Україні комплекс з виробництва пропілену. Важкі
часи підприємства, пов’язані з відсутністю сировини, минули в 2000 році,
коли в нього знайшовся генеральний інвестор в особі Тюменської нафтової
компанії.

Підприємства теплоенергетики області виробляють близько 40% електричної
енергії, що тут споживається. Електроенергетика базується на місцевому
вугіллі та газі і включає Луганську ГРЕС потужністю 2400 тис. кВт та
Лисичанську, Сєвєродонецьку і Штерівську ТЕЦ.

Провідні металургійні підприємства Луганщини зосереджені в
Алчевсько-Стаханівсько-му промисловому вузлі. Сировинною базою для
галузі є Стаханівський та Алчевський коксохімічні заводи, які працюють
на криворізькій залізній та нікопольській марганцевій руді, флюсах і
вогнетривах із Донеччини. Головне підприємство чорної металургії області
– Алчевський металургійний комбінат. Економічно комбінат – одне з
найбільш успішних підприємств області, що має найбільший обсяг експорту.
Серед інших підприємств чорної металургії – Стаханівський завод
феросплавів, Луганський трубопрокатний завод, завод прокатних валків у
Лутугіно. Кольорова металургія представлена Свердловським заводом
“Інтерсплав” та Сєвєродонецьким хіміко-металургійним заводом.

Натомість більшість підприємств хімічної промисловості сконцентровані в
Лисичансько-Рубіжанському промисловому вузлі. Провідними підприємствами
галузі є Сєвєродонецьке ДПП “Об’єднання “Азот” (мінеральні добрива,
метанол, аміак, ацетилен, оцтова кислота, побутова хімія),
Сєвєродонецьке ВАТ “Склопластик”, Рубіжанський казенний завод “Зоря”
(вибухові речовини), Рубіжанське ВАТ “Барвник”, Лисичанський содовий
завод, Лисичанський завод гумовотехнічних виробів.

Колись галузь машинобудування посідала друге після вугледобувної місце
за обсягом валової продукції. На території області існують 646
машинобудівних підприємств, що становить 27% від загальної їх кількості
в країні. Флагман луганського машинобудування – державна холдингова
компанія “Луганськтепловоз”, на базі якого свого часу випускали 90%
тепловозів СРСР. Транспортне машинобудування представлене також
Стаханівським вагонобудівним, Луганським і Краснодонським
автоскладальними заводами, луганськими заводами коленвалів та
акумуляторів. Підприємства важкого машинобудування розташовані в
Стаханові (машинобудівний завод), Луганську (завод ім. Пархоменка),
Кіровську (“Центрокуз”), Красному Лучі (завод гірничошахтного
машинобудування і кріпильних виробів). Серед підприємств енергетичного
машинобудування – Первомайський електромеханічний, Луганський
електроапаратний, Сєвєродонецьке ВАТ “Укрхіменерго”. Верстатобудівні й
інструментальні виробництва є в Луганську, Краснодоні, Алчевську,
Івановці, Красноріченську. Центром приладобудування й електронного
машинобудування є Сєвєродонецьк, де розміщені ВАТ “Приладобудівний
завод”, ВАТ НВО “Імпульс”, ВАТ “Хім-автоматика”, ВАТ “Завод опорів”. У
машинобудуванні Луганської області значну питому вагу мали підприємства
військово-промислового комплексу, найбільшими з яких є Первомайський
машзавод, Краснодонський завод “Юність”, завод “Красний Луч” тощо. Саме
з них свого часу й почалася зупинка виробництва.

Приватизаційні процеси в регіоні

Приватизаційні процеси в регіоні хоч і повільно, але розвиваються. Так,
кількість працівників підприємств державної і комунальної власності з
1999 по 2001 рік скоротилася з 56 до 51,1%, колективної власності – з
29,7% до 27,6%. За той само період чисельність осіб, зайнятих на
підприємствах приватної форми власності, зросла з 13,9% до 21,2%.
Сьогодні в області майже немає крупних підприємств приватної власності,
і реформування останніх відбувається шляхом корпоративізації, яка
надміру затяглася.

На початок 2002 року в процесі розміщення державної частки майна (акцій)
перебувало 138 акціонерних товариств, статутний фонд яких дорівнював
925,7 млн. грн. Вартість частки майна, закріпленої за державою, склала
197,4 млн. грн., або 21,3% статутного фонду АТ, а частки майна, що
належить державі, – 580,7 млн. На початок 2002 року було приватизовано
62,7% майна АТ.

Серед АТ з державною часткою майна є 4 підприємства-монополісти, 14
підприємств, які мають стратегічне значення, та 6 підприємств, які мають
одночасно стратегічне та монопольне значення на загальнодержавному
рівні. У силу цього вони важливі для економіки і мають у складі свого
статутного фонду частку акцій, вартість яких становить відповідно 0,4,
130,7 і 61 млн. грн.

2001 року у ВАТ області працювали майже 64 тис. осіб, а фонд оплати
праці сягав 282,5 млн. грн. Середньомісячна заробітна плата склала
368,82 грн. Прибутки АТ становили 224,7 млн. грн., збитки – 283,4 млн.
грн.

Приватизація поки практично не торкнулася підприємств вугільної галузі,
а кілька шахт, які свого часу перейшли на орендні відносини, фактично
реприватизовано і повернуто до складу державних холдингів.

Питання міжбюджетних відносин

Загальні обсяги витрат і доходів обласного бюджету на 2003 рік
установлені в рівних сумах – 432,9 млн. гривень. На фінансування охорони
здоров’я в обласній казні з урахуванням загального і спеціального фондів
закладено 96,3 млн. грн., освіти – 47,43 млн. грн., соціального захисту
– 44,87 млн. грн., культури – 9,8 млн. грн. На розвиток фізкультури і
спорту Луганська область витратить у 2003 році зі свого бюджету близько
10 млн. грн. Відповідно до затверджених обсягів міжбюджетних трансфертів
бюджетам районів і міст обласного значення в обласній казні передбачена
субвенція на виплату допомоги родинам із дітьми у розмірі понад 21,7
млн. грн., на надання пільг ветеранам і субсидій населенню на оплату
комунальних послуг – близько 100 млн. грн. Крім того, цього року
передбачена субвенція на утримання притулків для неповнолітніх у сумі
понад 2 млн. грн.

У 2001 році середньообласний рівень рентабельності малих підприємств
становив 8,3%, надходження до бюджетів склали 59,1 млн. грн.,
перевищивши показник 2000 року на 17,7 млн. грн.

З-поміж 11268 підприємств, що діють на Луганщині, 9347, або 83%, – це
малі підприємства, решта – великі й середні. Для порівняння: в 1992 році
кількість малих підприємств дорівнювала 2,1 тис. Сьогодні ж у малому
підприємництві області зайнято 156,3 тис. чол., або чверть усіх
працюючих. У 2003 році ОДА ухвалила важливе рішення щодо впровадження на
всіх територіях області “єдиного офісу” для реєстрації суб’єктів
підприємницької діяльності.

Питання аграрної реформи

Понад 90 тис., або 23,6% жителів Луганської області, щодо яких прийняте
рішення місцевих рад про приватизацію земельних ділянок, уже оформили
державні акти на право власності на землю. Відтак Луганська область
посідає 9 місце серед областей України з обсягу видачі держактів на
землю. Поточного року державні акти отримали 4815 жителів області, або
8,3% від запланованого. На сьогоднішній день у Луганській області
укладено понад 134 тис. договорів оренди земельних паїв, у т. ч. 64
тис., або 48% від загального числа – із селянами-пенсіонерами. Більшість
договорів оренди земельної частки – паю – укладено на 4-5 років.
Середньорічна плата за 1 га орендованої землі в області становить 74,3
грн., за чого переважає натуральна форма оплати.

Оцінка соціальної сфери регіону

Існують кілька специфічних для Луганщини рис, які суттєво впливають на
рівень забезпеченості населення соціальними послугами. Найбільш суттєвою
серед них є реструктуризація вугільної галузі.

У попередні роки в області в рамках цієї програми були закриті 37 шахт,
через що втратили роботу 34 тис. чол. І якщо на компенсаційні виплати
шахтарям гроші з бюджету були знайдені, то на вирішення інших проблем,
пов’язаних с реструктуризацією, – ні. А це не тільки проблема
зайнятості. Шахти закривалися передовсім в окремо розташованих
шахтарських селищах, де вони виконували не тільки господарські, але й
численні соціальні функції. Ці функції компенсовані не були.

Чисельність економічно активного населення в області щорічно
скорочується – відповідно до негативних демографічних чинників.
Кількість безробітних сягнула 152 тис. чол., що становить 13,3% від
чисельності економічно активного населення (зростання за два роки на
1,9%). 55% безробітних – це жінки, рівень безробіття серед чоловіків
складає 12,9%, а серед жінок – 13,7%. Та найвищий рівень безробіття
сьогодні фіксується серед молоді віком від 20 до 29 років – 18,6%. За
цього рівень безробіття у містах вищий (14%), ніж у селах (8%).

В області прийняті та діють соціальні програми. У серпні 2002 року
ухвалено обласні програми боротьби з бідністю, соціально-економічного
розвитку області на 2003 рік, зайнятості населення на 2003 рік, розвитку
соціальної сфери села Луганської області на період до 2005 року,
молодіжного житлового кредитування, а також програму “Перше робоче
місце” та інші. Протягом 2002 року було проведено декілька успішних та
ефективних благодійних акцій, зокрема акцію “Милосердя”, в ході якої
грошову допомогу одержали 8150 інвалідів, малозабезпечених громадян
похилого віку і пенсіонерів на загальну суму 252,7 тис. грн., а
натуральну – 70,5 тис. на суму 1,5 млн. грн. Понад 3 тис. дітей і
підлітків одержали допомогу в притулках для неповнолітніх (з обласного
бюджету на це було виділено 2651 тис. грн.). Місцеві органи виконавчої
влади, благодійні фонди і громадські організації забезпечили продуктами
харчування, одягом, взуттям 17 тис. дітей із соціально незахищених
категорій населення. У рамках програми благодійного фонду “Благовіст”
поточного року направлено на допомогу дітям-інвалідам 272 тис. грн.

Оцінка діяльності ЗМІ регіону

Сьогодні в Луганській області зареєстровано 344 періодичні друковані
видання, 214 з яких виходять регулярно загальним накладом 2 млн.
примірників. Щорічно в регіоні реєструються 40 видань, але лише третина
таких видань є працездатними. За інформацією облдержадміністрації, в
області випускаються 324 газети, 17 журналів і 3 збірники. 36 видань
виходять українською мовою, 72 – російською, 236 – обома мовами. За
тематичною спрямованістю серед регулярних видань налічується 42
інформаційних видання, 38 рекламних, 36 видань промислових підприємств і
організацій, 31 видання органів влади, 22 – для дозвілля, по 15
партійних, релігійних та видань для дітей і юнацтва. Найбільшою є група
загальнополітичних видань, які складають майже третину. Органами влади
засновані 43 видання, комерційними структурами – 74, громадськими
організаціями – 23, творчими союзами – 20, політичними партіями – 15,
фізичними особами – 39.

Провідні регіональні друковані ЗМІ, що розповсюджуються за передплатою,
поспіль російськомовні: “ХХІ век”, “Вечерний Луганск”, “Жизнь Луганска”
(має комунальну форму власності), “Курьер”, “Луганская правда” та інші.
Такими ж є й видання, що не розповсюджуються за переплатою, – “48-я
параллель”, “Восточный курьер”, “Восточный экспресс”, “Время”, “Диалог”,
“Европа плюс”, “Земский курьер”, “Народная трибуна” та ін.

В області діють 50 телерадіоорганізацій. Найбільш активно працюють з
власними програмними продуктами Луганська обласна державна
телерадіокомпанія, обласне об’єднання “Луганське кабельне телебачення”,
сєвєродонецька ТРК СТБ, ровеньківська РТБ, лисичанський “Акцент” і
алчевська “Піраміда”.

У 2001 році у складі ЛОД ТРК створена телекомпанія ЛОТ, для розвитку
якої з обласного бюджету виділено 2137 тис. грн. на придбання і монтаж
сучасного обладнання. Нині обласний канал можуть приймати понад 1,5 млн.
жителів області.

Розвиток третього сектора

На 1 січня 2002 року в області була легалізована 1441 громадська
організація, 599 із яких – регіональні й місцеві осередки. За напрямком
діяльності серед цих НДО нараховується 223 оздоровчих та спортивних
об’єднання, 145 об’єднань ветеранів та інвалідів, 135 – професійної
спрямованості, 110 молодіжних, 102 освітніх і культурно-виховних, 66
жіночих, 58 дитячих, 42 національних, 40 чорнобильських, 28 екологічних
організацій, 20 творчих об’єднань, 17 громадських рухів, 5 товариств
охорони пам’яток історії та культури й 450 інших структур.

На відміну від організацій політичних партій формальні кількісні
характеристики НДО достатньо сталі. 2001 року їх кількість зросла на 244
одиниці, припинило свою діяльність 20 організацій.

Попри значну формальну залученість громадян до громадської діяльності
через НДО не можна не виділити кілька негативних тенденцій у розвитку
сектора. Це, по-перше, поглиблення меркантильної складової, адже значна
кількість організацій створюються не задля реалізації світоглядних,
професійних, дозвільних чи інших особистих потреб своїх членів, а заради
отримання грантів, переважно закордонних, чи для “розкрутки” перед
майбутніми виборами, по-друге, експансія владних кіл, які сприяють чи
навіть ініціюють створення нових підконтрольних владі громадських
організацій для досягнення негайних політичних або й навіть фінансових
результатів (отримання тих же закордонних грантів), по-третє, експансія
політичних партій, які створюють молодіжні, жіночі, екологічні,
правозахисні та інші НДО з метою розширення партійного впливу.

Поява саме таких організацій сьогодні переважає, що призводить до
витіснення організацій, які з’явились у часи “демократичного ренесансу”
України впродовж 1988-1994 років, із ресурсного, інформаційного й
іміджевого просторів.

Кількість благодійних організацій і фондів на 1 січня 2002 року складає
239, 37 із них зареєстровано у 2001 році. Як тенденцію можна відзначити
створення благодійних фондів при різних державних установах (наприклад,
при Державтоінспекції), завдяки чому їм вдається залучати небюджетні
кошти для фінансування своєї діяльності.

Органи самоорганізації населення

Нині в області відбувається поступовий процес перереєстрації ОСОН та
переобрання їхніх керівників, хоч установлені законом “Про органи
самоорганізації населення” терміни і процедури перереєстрації не
дотримуються.

Негативними тенденціями в процесі розбудови мережі ОСОН є переважно
адміністративний шлях їх створення за вкрай низької участі у цьому
громадян (кількість ОСОН нової формації, що створюються з ініціативи
самих громадян, є незначною), та завелика активність принаймні двох
політичних партій – СДПУ(о) й УНР, які прагнуть створювати ОСОН силами
своїх активістів, що має на меті задоволення партійних інтересів. Після
останніх довиборів депутата Луганської міськради у лютому, коли було
успішно використано ресурс ОСОН кварталу Сонячний, остання тенденція має
увиразнитися.

Обидві ці тенденції, на жаль, не пов’язані зі свідомим об’єднанням
громадян для вирішення нагальних проблем тієї території, на якій вони
проживають.

Аналіз міжсекторної співпраці

Співпраця між владою і організаціями третього сектора, на жаль,
здійснюється переважно на не функціональній основі. Органи влади, як
правило, з упередженням ставляться до місії НДО, не залучають їх, по
суті, до своєї діяльності на стадії підготовки чи прийняття рішень.

Для цього існують і суб’єктивні (чиновники вважають, що громадські
організації ні на що не здатні, вони лише заважають і забирають час), й
об’єктивні чинники (дійсно дуже низький професійний рівень і зайва
амбітність лідерів ГО). Воднораз ситуація з інформуванням громадян про
діяльність влади, у т. ч. про прийняті рішення, поступово покращується.

Суттєвою тенденцією останніх часів є виникнення феномена
псевдоміжсекторної співпраці, коли органами влади створюються громадські
організації чи благодійні фонди, які є недержавними лише за статутом.
Найяскравіший приклад цього – Луганська обласна громадська організація
“Регіон”, виконавчим директором якої є перший заступник глави
облдержадміністрації В. Дзонь, а до складу керівництва входять глава ОДА
О. Єфремов та голова облради В. Тихонов. Так само й благодійний фонд
“Благовіст”, через який на дійсно благодійні цілі збираються кошти
великих підприємств області, має аналогічну природу, що перетворює
доброчинність на централізований захід. Треба зазначити, що й “Регіон”,
і “Благовіст” співпрацюють з іншими громадськими формуваннями, у зв’язку
з чим виникає феномен своєрідної опосередкованої міжсекторної співпраці.

Найбільш комфортно влада почуває себе в побудові стосунків не з
функціональними НДО, місією яких є вплив на суспільство, але з
представницькими – ветеранськими, жіночими, молодіжними тощо. Через такі
організації й здійснюється передання частини повноважень соціального
спрямування.

Міжсекторна співпраця між бізнесовими колами і НДО не розвинена,
оскільки не має достатньої мотивувальної бази, й обмежується найчастіше
допомогою на рівні звичайного благодійництва на підставі дружніх
стосунків керівників.

Діяльність профспілок

Профспілки на Луганщині – найчисельніший за кількістю організацій і їх
членів тип організацій третього сектора. На 1 січня 2002 року в області
було зареєстровано 2465 профспілок, серед них 2290 осередків. Переважна
більшість профспілок належить до мережі Федерації профспілок Луганської
області, яка є правонаступницею радянських профспілок. Діяльність ФПЛО
включає підписання тристоронньої угоди з керівництвом ОДА.

Рівень централізації профспілок в області високий, роль альтернативних
профоб’єднань – “Наше право”, Конфедерації незалежних профспілок,
Незалежних профспілок гірників тощо – незначна.

Стан забезпечення прав національних меншин і народів

У регіоні відсутні суттєві конфлікти національного характеру, політика
регіональної влади в цьому сенсі достатньо виважена й розумна, порушень
національних прав місцеві правозахисні центри не фіксують.

Задоволення культурно-національних інтересів прав національних меншин
забезпечують 42 організації на зразок національно-культурних об’єднань,
які об’єднують етнічних вірмен, німців, грузин, поляків тощо.
Забезпечені і їхні релігійні права. Наприклад, вірменське товариство
“Крунк” будує в Луганську вірменську церкву, тут же споруджується
мечеть.

Проте окремі політичні сили використовують націоналістичні гасла різних
напрямків для досягнення суто політичних цілей, найчастіше напередодні
виборчих кампаній.

Загальні висновки та перспективи розвитку регіону

Луганська область є типовим східним індустріальним регіоном України із
розвиненою добувною й важкою галузями промисловості, високим рівнем
експорту продукції низького рівня обробки. Саме завдяки цьому вона має
високі шанси знайти своє місце у системі міжнародного розподілу праці.
Для цього є всі необхідні матеріальні й інтелектуальні ресурси, які поки
що використовуються неналежним чином.

Щодо політичної складової, то Луганщина йде по шляху Донецької області
із відставанням на 3-5 років. Власне регіональне владно-економічне
угруповання тут уже сформувалось і тепер воно енергійно відвойовує собі
місце в українському політикумі. Поряд із цим зростає рівень
адміністрування, скорочується ніша політичних партій та організацій
третього сектора, збільшується потужність офіційно орієнтованих ЗМІ.

За таких обставин можна чекати поступового покращення економічного стану
стосовно середнього по Україні рівня та стагнації в соціальній площині й
у царині демократичних перетворень.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020