Коломийський інститут
Прикарпатського державного університету
Реферат
з дисципліни “Розміщення продуктивних сил”
на тему:
ЛІСОПРОМИСЛОВИЙ
КОМПЛЕКС УКРАЇНИ
Виконав:
студент Б-11
Загрішний Б.М.
2000 р.
План
1. Сутність, роль і місце в народногосподарському комплексі України.
Фактори розвитку і формування.
3. Структура і територіальна організація лісопромислового комплексу
України.
3. Проблеми і перспективи розвитку лісопромислового комплексу України.
1. СУТНІСТЬ, РОЛЬ І МІСЦЕ
В НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ
Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це сукупність підприємств,
пов’язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції)
лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство,
лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по
механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова,
виробництво дерев’яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових
і дерев-новолокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна,
целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна
і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва
(виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготовленню
предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного
постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка
кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).
Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах
немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не
відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — деревина, яка
використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема
предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити,
метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова
кислота). Продукція ЛПК використовується в машинобудуванні, легкій
промисловості, на транспорті, у зв’язку, ІІІ будівництві. Водночас ЛПК
отримує від інших галузей лаки, фарби, соду, натрій, відбілюючі хімікати
(виготовлення паперу), автомашини, трактори, верстати (заготівля та
обробка деревини).
Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утримують в біосфері
ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою,
визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси
дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік
тощо), кормові і лікарські рослини, мають санітарне, рекреаційне і
екологічне значення. Вони створюють сприятливе середовище для розвитку
бджільництва та мисливства.
2. ФАКТОРИ РОЗВИТКУ І ФОРМУВАННЯ
Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Це ліси певної території,
які використовуються або можуть бути використані для задоволення
будь-яких потреб суспільства. До лісових ресурсів як одного із основних
видів природних ресурсів належать деревні, технічні, харчові, лікарські
та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу —
водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні,
оздоровчі тощо.
Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому
числі вкрита лісом — 9,4 млн. га.
Лісистість території республіки становить 15,6%. Запаси деревини
становлять 1,74 млрд. куб. м. Основна частина лісів перебуває у віданні
державних органів лісового господарства, решту передано у безстрокове
користування сільськогосподарським підприємствам або закріплено за
іншими міністерствами і відомствами. Лісовий фонд України
характеризується переважанням листяних і хвойних порід і нерівномірним
розміщенням ресурсів деревини по території. Найбільша концентрація їх в
Українських Карпатах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%)
і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%,
у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська,
Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.
За народногосподарським значенням, місцеположенням і функціями, які вони
виконують, усі ліси України поділяють на дві групи. До першої групи
відносять водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси,
а також ліси спеціального цільового призначення (ліси заповідників,
природних, національних парків та ін.). Ліси цієї групи становлять 51%
загальної площі лісового фонду України. Деревину в лісах першої групи
застосовують голов-ним чином при проведенні лісогосподарських заходів —
рубок, догляду за лісом, санітарних та лісовідновних рубок стиглого
лісу.
До другої групи належать ліси, що мають захисне і обмежене
експлуатаційне значення. Вони є основним джерелом заготівлі деревини в
Україні.
Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%,
решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та
східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів
орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової
деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки
деревної сировини. В цому поєднанні з ним розвивається стандартне
домобудуван-їиробництво меблів, фанери, деревностружкових плит і т.д.
Розміщення галузей з механічної обробки деревини повинно враховувати
такі особливості лісової промисловості, як високі витрати сировини на
виготовлення продукції і величезні виробничі відходи. Для одержання 1 м3
клеєної деревини необхідно 2,3 м3 деревини, 1 т деревної маси — близько
3 м3 і т.д. Відходи іробництва ще на стадії лісозаготівель досягають
20%, а в лісо-пильній промисловості досягають 40%. В процесі подальшої
обробки, наприклад, в меблевому виробництві використовується, як
правило, тільки половина витраченої деревини. Це потребує наближення
виробництва до джерел сировини і одночасно комплексної переробки
деревини з метою зменшення відходів.
Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки
ділової деревини. Його розміщення залежить від положення районів
лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів, наявності і
характеру транспортних шляхів, по яких проходять масові потоки лісу або
пиломатеріалів. Лісопиляння є трудомістким процесом у порівнянні із
заготівлею деревини, потребує підготовки пиломатеріалів перед відправкою
їх споживача (сортування, сушка, ув’язування в пакети тощо),
спеціального устаткування для цього, складських приміщень.
Транспортування пиломатеріалів потребує спеціальних видів транспорту
(лісовози, залізниці з відповідним рухомим складом) і розвинутих шляхів
сполучення.
На розміщення підприємств з механічної обробки деревини впливає не
тільки кількість, а й якість (породний склад) сировини. Так, для
виготовлення фанери використовується переважно береза.
Целюлозно-паперова промисловість характеризується висо кою
матеріаломісткістю (на 1 т целюлози витрачається близько 5м3 деревини) і
водомісткістю (350 м3 на 1 т продукції), тому тяжіє до сировинних баз.
Розширення територіальних меж виробництва відбувається також в
результаті освоєння нових видів сировини, рослинних відходів сільського
господарства та ін.
3. СТРУКТУРА І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІСО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
УКРАЇНИ
Основу ЛПК України становить лісове господарство. Воно вивчає, веде
облік і проводить роботу щодо збереження лісів, посилює їхні корисні
природні властивості, забезпечує розширене відтворення та поліпшення
їхньої якості, підвищення продуктивності, а також сприяє раціональному
використанню земельного лісового фонду і невиснажливому користуванню
лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції.
Основи ведення лісового господарства визначено відповідними
законодавчими актами (лісове законодавство, лісовий кодекс України).
Для лісового господарства України характерні захисний та
захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок
головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при
веденні рубок догляду за лісом — виходячи з необхідності поліпшення
породного складу та якості лісів. Лісове господарство України розвинуто
переважно в Українських Карпатах, на Поліссі, в Кримських горах, в
лісостеповій і частково в степовій зонах. Основні виробничі підприємства
лісового господарства — лісгоспзаги та лісокомбінати.
Лісова промисловість України — сукупність галузей і виробництв,
підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну
механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і переробку. В її
галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, деревообробну і
лісохімічну промисловість.
Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і
сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку, її продукцією є
ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і
целюлозному виробництві, у будівництві, гірничодобувній промисловості),
дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної
промисловості.
Основні лісозаготівельні райони України — Українські Карпати
(Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська,
Житомирська, Київська, Чернігівська області). Обсяг лісозаготівельвель в
Україні в 1997 р. становив 10,5 млн. м3, у тому числі к млн. м3 —
ділової деревини.
У лісозаготівельній промисловості України переважають компл-ксні
комбіновані підприємства — лісгоспзаги (у Карпатах — лісокомбінати, які,
крім лісогосподарської і лісозаготівельної діяльності, здійснюють
фабрично-заводську переробку деревини). Істину деревини заготовляють у
лісовому господарстві (рубки огляду і санітарні). У заготовленому лісі
переважає деревина хвойних порід (смереки, сосни).
Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з
неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для
населення й народного господарства. Вона об’єднує різні за
матеріаломісткістю виробництва. Одні з них (фанерна, меблева)
відзначаються високою питомою вагою витрат сировини на виготовлення
продукції і дуже великими виробвничими відходами, інші — використанням
відходів (стружка, пилки) і перетворенням їх у цінну продукцію (плити).
Ряд деревообробробних галузей (меблева, паркетна) широко використовують
цінну деревину дуба, бука, горіха та ін.
Особливістю деревообробної промисловості є споживання у великій
кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки і фарби, пластмаси,
хімічні волокна та ін.). Проектування і виробництво меблів потребує
також високої естетичної культури. Це типова «міська» галузь
деревообробки. Основними видами продукції деревообробної промисловості є
пиломатеріали, деревні лити для потреб будівництва, заготовки і деталі
для вагоно-, авто-, суднобудування, а також машинобудівна дерев’яна
тара, меблі- та ін. Сировинна база деревообробної промисловості України
сладається з місцевої деревини, яку заготовляють у лісах, та довізної
деревини з Росії. Особливу цінність становить місцева деревина (хвойні
та твердолистяні породи), яка широко використовується в меблевій
промисловості при виготовленні музичних інструментів та портивного
інвентарю. Довізна деревина задовольняє потреби в ировині при
виробництві масової продукції деревообробки.
Обробка деревини як галузь промисловості почала розвиватися в Україні у
другій половині XVIII ст., коли виникли перші лісопильні заводи. На
Україні у 1913 р. діяло 274 Лісопильно-деревообробних підприємства. Це
були переважно приватні майстерні, засновані на ручній праці. Традиційно
підприємства деревообробної промисловості розміщені в місцях
зосередження лісосировинних ресурсів — на Поліссі, у Передкарпатті і
Закарпатті.
Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет
(Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів
(Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область),
Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський
(Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч,
Коростень, Малин (Житомирська область). У 1996 р. виробництво
пиломатералів в Україні становило 2,3 млн.м3 (в 1985 р. — 7,6 млн. м3).
Основною галуззю деревообробної промисловості України с меблева,
підприємства якої виробляють меблі для житлових, культурно-побутових,
адміністративних та інших громадських приміщень. Висока концентрація
виробництва меблів склалася у Закарпатській, Івано-Франківській,
Чернівецькій областях, які виготовляють понад 25% загальної кількості
меблів. В інших регіонах осередками меблевого виробництва є обласні
центри. Найбільшими підприємствами меблевої промисловості є Свалявський,
Хустський (Закарпатська область), Болехівський і Брошнів-ський
(Івано-Франківська область), Тереснянський (Закарпатська область),
Чернівецький, Броварський (Київська область) деревообробні комбінати;
дніпропетровські «Дніпромеблі», львівські «Карпати», Івано-Франківська,
Чернівецька, Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський, Берегівський,
Прикарпатський, Снятинський, Вінницький, Дніпропетровський,
Кіровоградський, Дрогобицький, Сумський меблеві комбінати.
Серед спеціалізованих підприємств по виробництву меблів виділяється
Івано-Франківська, Житомирська, Київська імені В. Н. Боженка меблеві
фабрики, а також Дрогобицький, Львівський, Молочанський меблеві
комбінати.
З відходів лісової і деревообробної промисловості України виробляють
деревностружкові і деревноволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк,
Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель,
Сарни та ін.).
Целюлозно-паперова промисловість об’єднує підприємства, які з рослинної
сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру
і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі —
деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою — солома,
костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура
і ганчір’я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості використовують
майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.
На території України вперше паперове виробництво виникло в XXVII ст.
Більшість підприємств споруджено у XVIII—XIX ст. 1913 р. вже працювало
43 підприємства. Найбільші з них були розміщені у Понінці, Славуті,
Малині, Рогані. Нині целюлозно-паперова промисловість України
представлена 25 великими підприємствами, серед яких виділяються:
Малинська і Дніпропет-ровська паперові фабрики, Понінківський паперовий
комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний
заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика
технічного паперу. В Україні виготовляють понад 50 видів паперу і
близько 20 видів картону . В 1997 р. вироблено 103 тис. т паперу (в
1985 р . — 299 тис. т) і 188 тис. т картону ( в І985р.— 105 тис. т).
Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха ірегонка
деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентин-е, хвойно-ефірне та
дьогте-курильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є
дрова листяних порід, з яких піролізом одержують деревне вугілля, оцтові
порошок та кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флотаційні
масла, Карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол
використовуються для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії;
дубова кора — для дубильно-екстрактного виробництва. Продукцію
лісохімічної промисловості застосовують у хімічній, Металургійній і
харчовій промисловості. В Україні лісохімічні Промисли відомі з XII ст.
(смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі), пізніше на Поліссі та у
Карпатах розвивалося виробницт-|о поташу, який використовували як
мінеральне добриво. За-Іодська лісохімія виникла у другій половині XIX
ст. — на початку XX ст. У 1923—1924 pp. в Україні вперше організовано
про-«ислове підсочування сосни, а у 1934 р. введено в дію Київський
(хімічний комбінат з каніфольно-терпентинним виробництвом. Основні
центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків,
Свалява, Перечин (Івано-Франківська область). У гірських, поліських і
лісостепових районах розвивається переробка хвої на хвойно-вітамінне
борошно, ефірну олію, хлорофіло-аротинову пасту тощо, а також переробка
соснових пнів на каніфоль і терпентину.
Гідролізна промисловість об’єднує підприємства, які методом гідролізу
деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт,
кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін та ін.
Сировиною е тирса та інші відходи деревообробної промисловості,
подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні качани,
солома хлібних злаків, лляна костриця. Галузь кооперується з
олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами лісової,
деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. До підприємств цієї
галузі належать Верхньодніпровський гідролізно-фурфуроловий завод, цех
по виробництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на
Бєлгород-Дністровській картонній фабриці, Запорізький
гідролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Миколаївська
область), Вінницький, Слов’янський (Донецька область) та Васильківський
(Київська область) дріжджові заводи.
4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
Прогноз розвитку ЛПК України за матеріалами Ради по вивченню
продуктивних сил України НАН України грунтується на таких основних
передумовах:
— виконання завдань Державної програми розвитку лісогосподарського і
лісопромислового комплексів України на період до 2015 року з урахуванням
певного її корегування;
— використання існуючого промислового потенціалу — виробничих
потужностей, наявної сировини, трудових ресурсів;
— реструктуризація виробництва, нарощування випуску продукції, яка
користується попитом і повніше забезпечує потреби народного господарства
і населення;
— завоювання ринку шляхом виробництва конкурентоздатної продукції
високої якості, а також імпортозамінної;
— нарощування експортного потенціалу галузі. Пріоритетним напрямом
розвитку ЛПК є зростання виробництва деревних плит, целюлозно-паперової
та іншої продукції, що користується попитом, задовольняє потреби і
вимоги внутрішнього і зовнішнього ринку. В ці галузі спрямовуватимуться
в першу чергу і капітальні вкладення.
Основою технічної політики в перспективі буде здійснення реконструкції,
модернізації, розширення перспективних та будівництво нових підприємств
відповідно з вимогами структурної перебудови ЛПК; застосування на їх
базі нових технологій, насамперед з метою ефективного використання
сировини, економії енергоресурсів, скорочення трудових витрат та
підвищення якості і конкурентоздатності виробів.
Забезпечення ЛПК сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш
повного і раціонального використання власних сировинних ресурсів. До
основних напрямів вирішення сировинної проблеми в перспективі можна
віднести:
– поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;
– залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних
ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;
– удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозберігаючих і
маловідходних технологій та процесів, здатних забезпечити зниження
витрат деревини;
– розширення сфери застосування ефективних замінників лісо матеріалів;
– збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісокористування,
створення високопродуктивних плантаційних лісонасаджень.
В целюлозно-паперовій промисловості забезпечення сировинних потреб
здійснюватиметься також за рахунок збільшення заготівлі макуулатури і
використання недеревних ресурсів сировини, зокрема соломи та відходів
переробки сільськогосподарських культур.
Література
1. Генсирук С. А. Леса УкраиньІ. — М.: Лесная промьішленность,
1975.—280с.
2. Заставний Ф. Д. Географія України: У 2 кн.: Навч. посібник. — Львів,
Світ, 1994. — 472 с.
3. Географічна енциклопедія України: у 3 т. За ред. О. М. Маринич. — К.:
Українська Радянська енциклопедія. — Т. 1, 1989. — 404 с; Т. 2, 1990. —
480 с.; Т. З, 1993. — 480 с.
4. Маринич А. М., Паламарчук М. М. Конструктивно-географичес-кие основи
раціонального природопользования в Украинской ССР. Теоретические й
методические исследования. — К.: Наукова думка, 1990.—200с.
5. Коваль Я. В. Совершенствование лесомользования й лесовосста-новления.
— К.: Наукова думка, 1987. — 204 с.
6. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія
України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — 416с.
Шаблій О. І. Лісопромислові комплекси Української РСР. — Львів, Вища
школа, 1976. — 187 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
