.

Лісопромисловий комплекс України (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
12 16089
Скачать документ

Курсова робота

Лісопромисловий комплекс України

Зміст

Вступ 3

Значення і місце лісопромислового комплексу в економіці України. 4

Структура лісопромислового комплексу України. 14

Деревообробний підкомплекс. 14

Целюлозно-паперовий підкомплекс. 15

Лісохімічний підкомплекс. 16

Перспективи розвитку та розміщення лісопромислового комплексу України.
19

Охорона, функції та роль лісів України. 23

Висновки 26

Використана література 28

Додаток 1

Додаток 2

Вступ

Тема моєї курсової роботи «Лісопромисловий комплекс України»
Актуальність даної теми полягає в тому, що продуктивність економіки як
категорія ринкових відносин є чинником. Що характеризує ефективність
регіонального розподілу праці і розміщення продуктивних сил. Тому її
розгляд передбачає конкретне територіальне середовище, в якому
відбуваються всі відтворювальні процеси. Це дає підстави до висновку, що
продуктивність економіки слід розглядати у сукупності тих умов, в яких
вона формується у певному регіоні.

Мета написання курсової роботи полягає у дослідженні особливостей і
перспектив розміщення продуктивних сил лісопромислового комплексу.
Звідси випливають основні завдання:

розкрити роль лісової і лісопереробної промисловості України;

дослідити передумови розвитку лісової і лісопереробної промисловості
України;

охарактеризувати територіальну організацію комплексу;

визначити сучасні етапи, проблеми та перспективи розвитку
лісопромислового комплексу.

Об’єктом дослідження в моїй роботі стає така галузь народного
господарства як лісопромисловий комплекс.

Лісопромисловий комплекс – одна з провідних галузей народного
господарства. Надзвичайно важливим для економічного зростання є питання
ефективного розміщення продуктивних сил даної галузі, що і є предметом
дослідження даної курсової, тобто, ефективним має бути розміщення
суб’єктивних і речових елементів, що виражають активне ставлення людей
до природи, адже у процесі праці освоюються природні ресурси,
відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

При написанні курсової роботи, я опиралася на наукові статті, праці
науковців, які досліджують дану тематику, реферати, навчальні посібники
таких авторів як Жук М.В., Масляк П.О., Паламарчук М.М.

Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, які
підсумовують висновки, списки використаної літератури і додатків.

1. Значення і місце лісопромислового комплексу в економіці України

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу
(ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих –
4,6%, за вартістю основних виробничих фондів близько 2%. Поставками
готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з 100 галузями.

Україна не має значних запасів лісових ресурсів, які служать базою для
розвитку лісопромислового комплексу. До лісових ресурсів відносять
деревні, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні
природні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі,
санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

Лісовиробничий комплекс України має добре розвинені
функціонально-компонентну (галузеву, виробничо-циклову) та
функціонально-територіальну структура (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Компонентний склад лісовиробничого комплексу

Під комплекси у складі ЛПК Галузі і виробництва

Лісогосподарський Лісове господарство

Лісозаготівельне промисловість

Деревообробний Лісопильна промисловість

Фанерна промисловість

Меблева промисловість

Виробництво деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит

Виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини

Целюлозно-паперовий Целюлозна промисловість

Паперова промисловість

Виробництво картону

Лісохімічний Гідролізна промисловість

Дубильно-екстрактна промисловість

Пірогенетичне виробництво

(суха перегонка деревини)

Каніфольно-терпентинне виробництво

Лісовиробничий комплекс охоплює лісове господарство, деревообробну,
целюлозно-паперову, лісохімічну і гідролізну промисловість (додаток 1).
Продукція одного виробництва є сировиною для іншого. Лісозаготівельні
підприємства дають деревину для лісопильних заводів. Пиломатеріали –
вихідна сировина для меблевих фабрик. Відходи лісозаготівель і
деревообробки йдуть у лісохімію. Тому вигідно створювати лісохімічні
комбінати, де разом з послідовним обробленням деревини можлива повна
переробка відходів [1, с. 217-221]

Лісогосподарський підкомплекес, який об’єднує власне лісове господарство
і лісозаготівельну промисловість, є однією з найважливіших складових
лісопромислового комплексу (див. схему 1).

Схема 1

Лісогосподарський під комплекс

Власне лісове господарство забезпечує розширене лісовідтворення,
підвищення продуктивності лісів, посилення їх екологічних функцій,
лісовпорядкування, захист та охорону. Вирішальна роль у проведенні цієї
роботи належить лісництвам. Головним принципом веденням лісового
господарства є комплексність, що дає змогу передбачити, крім відтворення
ресурсів деревини, лісозаповідну, охоронну та екологічну діяльність,
заготівлю сировини для лісохімії, ефективну переробку лісорубних решток
тощо.

За останні 12 років темпи відтворення лісів в Україні сповільнилися. Так
з 1965 року лісистість України зросла всього на 1,4%, при чому за
останні 5 років на 0,1%, досягнувши 14,3%, що значно нижче від
оптимального рівня, хоча в країні є чимало не використовуваних і
низькопродуктивних земель. Це пояснюється тим, що лісовиробничий
комплекс України був зорієнтований на поставки деревини з інших країн і
в даний час її потреби в деревинній сировині задовольняються лише НП
1/4. При цьому власні деревні відходи використовуються на 50-60%. Треба
мати на увазі й те, що зі створенням у лісах України нових заповідників,
уточненням категорії захищеності лісів і площ радіоактивного забруднення
деревинні ресурси країни зменшаться на 1,6 млн кб/м.

Отже, розширення бази місцевих лісоресурсів набуває особливої
актуальності насамперед у зв’язку з тис, що для підтримування існуючого
рівня виробництва Україна мусить закуповувати деревину та її продукти на
суму до 4 млрд. доларів США. При цьому слід орієнтуватися на реалізації
радикальних заходів, бо навіть якщо і будуть здійсненні прогнозовані на
період до 2008 року посадки та посіви лісу, то лісистість України
зросте до 15,8% при оптимальному показнику 19%. Це означає, що
передбачені щорічні площі нових насаджень лісів у розмірі близько 40
тис. га є значно меншими від необхідних. Оптимальної лісистості можна
досягти, виростивши додатково до наявного лісового фонду ліси на площі
2,8 млн. га. Якщо вирішувати цю проблему за найближчі 10-15 років. То
щорічно необхідно розширювати площі нових насаджень лісів на 250-280
тис. га, або 6-7 разів більше, ніж це передбачено зараз. [9, с.57]

У 1975 році було розроблене лісогосподарське районування України (на
основі лісорослинного і лісоекономічного районування). Найбільшою
таксономією лісогосподарського районування визнано лісогосподарську
область, яка характеризується спільністю природних умов, типів
лісництва. Області в свою чергу діляться на лісогосподарські округи,
округи – на лісогосподарські райони.

В Україні виділено 4 рівні, 2 гірські лісогосподарські області, 15
округів і 41 район. Є й інші схеми лісогосподарського районування. За
П.С. Пастернаком та ін. На території республіки виділяється (180 р.) 7
лісогосподарських областей, 12 округів і 5 підокругів. Це області Лісова
(округи – Західно-Подільська і Схід дно-Подільська), Лісостепова
Правобережна (Подільська, Черкаська), Лісостепова Лівобережна
(Харківська), Північно-Степова (Середньодніпровська,
Ізюмсько-Старобільська, Донбаська), Карпатська гірська (Закарпатська,
Прикарпатська), Кримська гірська (Кримська гірська) і Південно степова
(Південно степова). Вздовж річок і морських берегів з природним та
рекреаційним значенням виділено підокруги.

Загальна площа лісів України – близько 10 млн. гектарів, що становить
близько 14% її території. Найбільшою є лісистість в Український Карпатах
(40,5%) і Кримський горах (32%). Лісистість природних зон рівнинної
частини закономірно зменшується з півночі на південь від 26,1% (зона
мішаних лісів) до 12,5% (Лісостеп) і 3,8% (Степ) (додаток 2).

Найбільш залісненні Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська,
Житомирська, Волинська області (31-49%). Дуже низька лісистість у
степових областях – Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській і
запорізькій (2,0% – 3,3%).

У лісах України росте 2000 деревних та чагарникових порід, переважають
молоді та середньовікові дерева.

Вони займають близько 90% лісопокритої площі (цінні хвойні породи
становлять 48%, а твердо листі – 42%). Це такі породи, як сосна, ялина,
бук, дуб. Крім того є насадження м’яколистих порід (10%): граба, липи,
клена, берези, тополі, вільхи тощо. Соснові (борові) ліси займають
великі площі на Поліссі, а також у долинах річок Лісостепу і Степу. Вони
ростуть на дерново-підзолистих піщаних ґрунтах, поширені дубово-соснові
ліси.

У лісах України трапляється два види ялини – звичайна, або європейська,
і гірська. На окремі ділянки ялини європейської можна натрапити в
західних областях і на Чернігівщині. Великі площі ялина займає в
Українських Карпатах.

Ялина біла (смерека) поширена в Карпатах, окремих районах Передкарпаття,
в карпатських лісах трапляється також модрина. Подекуди в Українських
Карпатах і Кримських горах збереглися поодинокі дерева і невеликі
насадження реліктового тису ягідного. [4, с. 151-156]

На території України поширений бук європейський і кримський. Бук
європейський є однією з головних порід лісів Українських Карпат і
західних районів Волині, Поділля і Придністров’я. На схід від лінії
Володимир-Волинський-Кременець-Кам’янець-Подільський він зникає. Бук
кримський поширений у Кримських горах на висотах від 500 до 1300 м.

У лісах України росте дуб звичайний. Він поширений в усіх природних
зонах рівнинної частини країни, в горах до висоти 900 метрів. Дуб
скельний росте в Карпатах і Кримських горах, а також на заході
лісостепової зони. Граб входить до складу дубових, дубово-букових і
букових лісів, утворюючи в них другий ярус. На сході він доходить до
лінії Гомель (Білорусь) – Ромни – Полтава – Кременчук. У Криму поширені
граб кавказький та граб східний. У лісах трапляться в’яз та берест. Вони
проникають далеко на південь у степові байрачні ліси і заплави річок. На
узліссях байрачних лісів росте дрібнолистий берест – карагач. Типовою
природою для України є липа серце листа, а в Карпатах і західних
областях – липа широколиста, в придніпровських лісах – липа срібляста, в
Кримських горах – липа кримська. Ясен звичайний трапляється в усіх
лісових районах України. Росте клен кількох видів (явір гостролистий,
польовий і татарський). Клен гостролистий поширений скрізь, явір – у
Карпатах та західному лісостепу, клен польовий і клен татарський – в
лісостепових і байрачних степових лісах.

Майже в усіх типах лісів України як домішка трапляється береза
бородавчаста. На вирубках, згарищах, по схилах балок і ярів вона часто
утворює чисті насадження. Поширені також в Україні біла і чорна тополя,
осика, вільха.

Другою не менш важливою галуззю лісогосподарського під комплексу є
лісозаготівельна промисловість, яка проводить лісоосінні роботи,
вивозить і сплавляє деревину, здійснює її первинну обробку. Продукцією
цієї галузі є ділова деревина, яку використовують у лісопилянні,
фанерному, тарному і целюлозно-паперовому виробництві, у будівництві, в
гірничодобувній промисловості, а також дрова, що вживаються як паливо і
сировина у лісохімічній промисловості. Заготівлею деревини займаються в
основному лісгосп зали. Частину деревини заготовляють у лісовому
господарстві (рубки догляду і санітарні). Основним лісозаготівельними
районами є українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області)
і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська і Чернігівська області).

З 1961 року провідне місце у заготівлях деревини здобули рубки догляду
за лісом, щорічна частка яких у 1985-1990 роках зросла у порівнянні з
1961-1965 роках більше ніж як у 4 рази. Фактично це призвело до
порушення технології рубок догляду за лісом – заміни рубок головного
користування рубками проміжного (вирубування найбільших дерев і дерев
майбутнього) користування.

В умовах дефіциту деревини проблематичною стала орієнтація на виключення
їх експлуатації захисних лісів. Правда, цей резерв в Україні порівняно з
іншими країнами Європи використовується дуже слабо.

Загальний запас деревини становив на Україні (1996 р.) 1319,9 млн.
куб/м, що майже на 300 млн. куб/м більше ніж у 1989 (1025,5 млн. куб/м).
В розрахунку на душу населення припадає в середньому близько 0,2 га
лісу, а запасу деревини – 26 куб/м. Це відносно низькі показники, хоча в
Україні є необхідні умови для їх збільшення. [10 с. 31]

У результаті безсистемної рубки і використання зайнятих лісом земель для
потреб землеробства швидко зменшувалися площі лісових масивів на
західноукраїнських землях. Протягом ХІХ ст. заліснена площа тут
скоротилася на 250-300 тис. га. Причому, змінювався видовий склад лісів:
у Карпатах за рахунок зменшення площ бука і ялиці розширювалися площі
смереки, на Поділлі замість дуба зросли площі граба, берези, осики.

Потребу у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє лише
на 20-25%, а решту – за рахунок доставки лісу з північної частини
європейської території Росії та Сибіру.

Щорічний обсяг деревини, що заготовлюється в Україні, тобто загальне
лісовивезення деревини, становить 14-14,5 млн. куб/м. Щорічний завіз
деревини з інших країн становить 21-22 млн. куб/м в умовно круглому
лісі. Отже, щорічно Україна споживає близько 26 млн. куб/м в умовно
круглому лісі. Отже, щорічно Україна споживає близько 36 млн. куб/м
деревної сировини. За період 1990-1999 року споживання деревини в цілому
по країні знизилося приблизно на 2 млн. куб/м (насамперед у
будівництві, промисловості). І все таки велику кількість деревини
Україна експортує за кордон (таблиця 2). [4, с. 148]

Таблиця 2

Вивезення деревини за кордон

Продукція 1990 1991 1992 1993 1994 1995

Вивіз всього деревини млн. куб/м 10,5 8,9 8,3 7,8 7,4 7,0

Ділової млн. куб/м 8,9 7,6 7,0 6,6 6,2 5,9

Дров млн. куб/м 1,6 1,3 1,3 1,2 1,2 1,1

Оскільки, народне господарство країни відчуває гостру нестачу деревини,
найважливішим напрямом вишукування її резервів є підвищення ефективності
використання наявних лісових ресурсів на основі її більш глибокої
хіміко-механічної переробки.

Ліси багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин, лікарські рослини.
Вони відіграють також важливу водоохоронну і водозахисну роль,
використовуються для відпочинку населення. В лісах ростуть білі гриби,
рижики, підберезовики, підосиновики, маслюки, опеньки та інші. Поширені
в наших лісах такі плодові дерева та кущі: груша, яблуня, черешня,
смородина, обліпиха, шипшина, ліщина, терен, глід, суниця, малина,
ожина, чорниця, тощо.

Серед цінних рослин, які використовуються в медицині, в Україні
лікарськими визнано майже 250 видів, у тому числі 150 – науковою
медициною (інші застосовуються лише в народній медицині). Заготовлюється
близько 100 видів, з них у широких масштабах 40-50 видів. Головними по
заготівлі лікарських рослин є райони Полісся та Лісостепу, а також
Карпати. У степовій зоні обсяг заготівлі лікарських рослин значно
нижчий. У зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС, радіоактивним
забрудненням районів північної та північно-західної частини України
значно скоротилися територіальні можливості заготівля рослин, що в свою
чергу призводить до збільшення їх заготівель в інших районах.

Це викликає необхідність посилення повсюдної уваги до охорони і
відновлення ресурсів лікарських рослин.

Україна багата такими лікарськими рослинами, як валеріана, шипшина,
фіалка триколірна, дурман, кульбаба, материнка звичайна, барвінок малий,
лепеха звичайна, тмин пісковий. Суниці лісові, живокіст лікарський, оман
високий, ромашка, брусниця, горна порічка, чорниця, малина, калина,
лаванда, м’ята перцева, горицвіт весняний, меліса, золототисячник,
кропива дводомна, чистотіл, звіробій, подорожник великий, обліпиха,
цикорій дикий, толокнянка, спориш звичайний, конвалія та інші. Багато
видів дикорослих лікарських рослин уже занесено до Червоної книги
України. Це – буля ведмежа, тирлич жовтий, астраган шестистоквітний та
інші. Більшість лікарських рослин росте в природних умовах, деякі –
культивуються людиною. Для лікувальних цілей використовують листя,
стебла, плоди, коріння. Заготівля здійснюється переважно навесні, влітку
і восени (рідше зимою).

У лісах України останнім часом щороку заготовляють близько 25 тис. т
березового соку, 150 т товарного меду, понад 7 тис. т сухих грибів, 7
тис. т дикорослих плодів і ягід, а також понад 6 тис. т лікарських
рослин. У зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС з господарського
обороту вибули великі площі центральної частини північних регіонів
України і прилеглих до них територій. Це, по-перше, майже на третину
скоротило площу для заготівля дикорослих плодів і ягід, і, по-друге,
збільшило навантаження на лісові площі інших областей країни, що в свою
чергу посилює необхідність охорони їх рослинних ресурсів.

2. Структура лісопромислового комплексу України

2.1. Деревообробний підкомплекс

Деревообробний підкомплекс займає провідне місце в лісовиробничому
комплексі. Він представлений рядом галузей, підприємства яких
розташовані у всіх областях України, причому як у районах заготівлі
лісу, так і в місцях споживання виробленої продукції. Але основна
частина продукції виробляється на території області Західного регіону і
Полісся.

Деревообробний підкомплекс включає в себе лісопильну, фанерну, меблеву
промисловість, виробництво деревно-стружкових і деревно-волокнистих
плит, виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини.

Лісопильна промисловість тяжіє, як правило, до районів лісозаготівлі.
Майже 4/5 великих спеціалізованих центрів лісопильної промисловості
знаходиться в Карпатському регіоні. Найбільш значними з них є Чернівці,
Берегомет (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів, Рожнятів
(Івано-Франківська область), Соколи, Стрий (Львівська область), Рахів,
Тересва, Свалява (Закарпатська область) та інші. Кілька великих центрів
розташовано в Поліссі (Ківерці, Костопіль, Сарпи, Ковель,
Камінь-Коширський та інші). За даними 1998 року обсяг виробництва
пиломатеріалів становив на Україні 165,4 куб/м на кожну тисячу чоловік.
Це значно менше піж в інших країна (Польща 184,1; США – 425,8; Швеція –
1356,7; Фінляндія – 1558,7; Канада – 2310,4).

Підприємства фанерної промисловості зосереджені в основному в західному
регіоні України. Фанеру виробляють підприємства Львова, Оржева,
Костополя (Рівненська область), Чернівців, Києва.

По виробництву фанери Україна теж значно відстає від ряду інших країн.
Так, якщо у 1996 році в Україні було виготовлено 3,7 м кв на кожну
тисячі чоловік, то в Польщі – 4,5; Канаді – 83,9; США – 85,6; Швеції –
116,6; Фінляндія – 1121,4.

Меблева промисловість є найбільш розвинутою серед інших деревообробних
галузей: на її підприємствах зайнята майже половина працюючих у
лісопромисловому комплексі країни. Підприємства по виготовленню меблів
розташовані у Києві, Харкові, Львів, Мукачеві, Одесі, Луганську,
Донецьку та інших містах.[5, с. 147-149]

Виробництво деревно-стружкових плит виникло в Україні відносно недавно –
наприкінці 50 років. У 1998 році було виготовлено 23,4 куб м
деревно-стужкових плит на кожну тисячу жителів (у Польщі – 34,2, США –
37,3, Швеції – 108,1, Канаді – 110,6, Фінляндії – 141,7). Незважаючи на
відносно високий рівень виробництва деревно-стружкових плит їх ввіз на
територію України зріс за період 1980-1998 років у 4 рази, що пов’язано
з постійно зростаючими потребами меблевої промисловості. Виробництво
деревно-стружкових плит сконцентроване в таких центрах, як Костопіль,
Свалява, тересва, Брошнів, Київ та інші.

Виробництво будівельних матеріалів з дерева особливо інтенсивно
розвивалося в останні 25-30 років і пов’язано зі стрімким ростом
житлового будівництва.

Найбільші підприємства цієї галузі є в Києві, Харкові, Запоріжжі, Одесі,
Кривому Розі Донецьку, Чернівцях, Коверцях та інших.

2.2. Целюлозно-паперовий підкомплекс

?

Ae

?

???3/4

A

A

?

O

«F—‹‹‹????‹‹‹‹

a$

+„xxxl`xxxxx

a$

O-Q3/4S&\a]Oc?fDhaej n„o,toooooooooooooooooooooooooooo

E!uecoFuFD¤TH*EOAEU|THja?aoooooocccoooooooooocoooooo

Целюлозно-паперовий підкомплекс вимагає для свого розвитку поєднання
таких факторів, наявність сировини, води і електроенергії. В зв’язку з
цим підприємства його галузей зосереджені переважно в лісопромислових
районах (Полісся, Карпати).

Целюлозно-паперовий підкомплекс включає в себе целюлозну промисловість,
паперову промисловість і виробництво картону.

Целюлозно-паперова промисловість. Папір в Україні почали виробляти дуже
давно, більш як 400 років тому. На початку ХХ ст. на території України
підприємства целюлозно-паперової промисловості орієнтуються в своєму
розміщенні на сировині, водні ресурси, електроенергію і кваліфіковану
робочу силу. Тому і знаходяться переважно в лісопромислових районах –
Карпатському і Подільському.

Головним компонентом для одержання целюлози є низькоякісна деревина
хвойних і листяних поряд дерев, відходи лісопиляння і деревообробки. У
спеціальному апараті деревину піддають обробці і вона перетворюється в
целюлозу. За новими технологіями целюлозу можна виготовляти з оцту і
соломи. Целюлозу використовують для виробництва паперу та картону.

Найбільшими підприємствами галузі є целюлозно-картонний завод у Жидачеві
Львівської області і картонно-паперовий комбінат в місті Обухові
Київської області. На картонно-паперовій фабриці в Попінці Хмельницької
області виробляють учнівські зошити.

Великі підприємства целюлозно-паперової промисловості є в Києві
(картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні
(целюлозний завод), Ізмаїлі (цклюлозно-картонний завод), Корюківці
Чернігівської області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської
області (паперова фабрика) [1, с. 167]

Свого паперу Україні не вистачає. Тому його доводиться купувати в інших
країнах, головним чином в Росії. Вихід із цього становища – будувати
целюлозні заводи, які б працювали на соломі.

Велику роль у збільшенні кількості целюлози відіграє збір макулатури.
Так, якщо 200 чоловік принесуть по 5 кг паперових відходів, то це дасть
змогу зекономити 4 куб/м деревини. Крім того. це позитивно позначається
на екології довкілля, оскільки під час виробництва паперу й картону з
макулатури забруднення атмосфери зменшується на 86%, води витрачається
на 25-44% менше, кількість твердих відходів знижується майже до 40%.

2.3. Лісохімічний підкомплекс

Лісохімічний підкомплекс включає в себе гідролізну, дубильно-екстрактну
промисловість, гідроспергетичне (суха перегонна деревина),
капіфольно-терпентинне, хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво.

Лісохімічний під комплекс об’єднує галузі, підприємства яких
виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий
спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбомідні смоли,
каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для виготовлення цієї продукції
використовують дрова листяних порід, соснову живицю, пне вий сосновий
осман, дубову кору.

Перші лісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння і
вуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах
розвинулося виробництво потану, який використовувався як мінеральне
добриво.

У другій половині ХІХс т – на початку ХХ ст. виникла заводська
лісохімія. Найбільш потужна група підприємств склалася в закарпатській
області (Свалянський, Перечинський, Великобичківсчький лісохімічні
комбінати). У 1934 році введений в дію Київський хімічний комбінат, в
складі якого було капіфольно-терпентинне виробництво, з 1937 року –
камфорне виробництво і який став згодом найбільшим підприємством
лісохімії в Україні.

Гідролізна промисловість є порівняно новою. На підприємствах цієї галузі
методом гідролізу деревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні
качани без зерна, солома, костриця, соняшникове лушпиння) виробляють
етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор
(глюкоза і та ін.).

Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріждові заводи в
Верхньодніпровську (Дніпропетровська область) та Запоріжжі. Окремі цехи
і виробництва є в Одесі, Сімферополі, Білгороді-Дністрровському, на
Закарпатті, Василькові (Київська область), Вознесенську (Миколаївська
область), Кіровограді, Слов’янську, Вінниці.

У даний час основними центрами лісохімії є Київ, Коростель (Житомирської
області), Славута (Хмельницької області), Великий Бичків, Свалява,
Перечин (Закарпатської області), Вигода (Івано-Франківської області) та
інші.

Перспективи розвитку лісопромислового комплексу пов’язані передусім із
резервами деревної сировини, причому в перчу чергу через вивільнення
ділової деревини шляхом використання у тарному, целюлозно-паперовому та
інших виробництвах найрізноманітніших замінників.

3. Перспективи розвитку та розміщення лісопромислового комплексу
України

У системі сформованих міжгалузевих комплексів лісовий як
виробничо-економічна система відіграє важливу роль. Питома вага його
галузей у загальному обсязі виробництва товарної продукції України
щороку становить близько 2,5%, середньооблікової чисельності
промислово-виробничого персоналу – близько 4,5%, основних виробничих
фондів 2%. Лісовий комплекс забезпечує реалізацію низки міжгалузевих
функцій, які по стадійно об’єднуються в ланцюг «лісовирощування –
заготівля – переробка».

Аналіз стану економки лісового комплексу, а також тенденцій і пропозицій
щодо його розвитку доцільно дослідити за двома основними складовими –
сировинною базою та промисловим виробництвом. Даний методичний підхід є
необхідним у зв’язку з традиційними особливостями організації
лісогосподарського і лісопромислового виробництва у минулому, коли були
гарантовані поставки лісоматеріалів з Росії та інших регіонів, а власним
лісам відводилася природо захисна роль і ресурси використовувалися не на
інтенсивній основі. Промислова переробка деревини, структура випуску
продукції в цілому не були орієнтовані на конкурентні умови ринкового
господарювання, на формування ефективного виробництва з урахуванням
діяння ринкових законів (вартості, попиту, пропозиції, конкуренції).

З економічної та соціальної точок зору ліс та його ресури є продуктом і
предметом праці, а з економічної – засобом виробництва компонентів
середовища і регенеруючого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс є
товаром, має вартість. Належить до відновлюваних природних ресурсів, а
тому повинен використовуватися в обсягах згідно з лісівничими принципами
безперервності та невиснажливості. Продуктивність лісів України
характеризується високими показниками: середній запас усіх лісів у 1996
р. склав 185 м3 (наприклад, в Індії – 216 м3/га, Румунії – 206, Угорщині
– 200, США – 169, Польщі – 158, Франції – 115 м3/га); щорічний загальний
приріс деревини – 36 млн. м3, щорічний середній приріст – 4 м3/га.

Користування деревинними ресурсами в Україні в цілому має тенденцію до
зменшення загальних обсягів (у 1950 р. – 16,6 млн. м3, у 1965 р. – 14,3
млн.м3, у 1996 р. – 11,4 млн.м3, у 1997 р. – 10,4 млн.м3). За умов
економічної кризи пропозиція деревини у 1997 р. становила 10,4 млн.м3, а
попит на неї – 9,3 млн.м 3; за прогнозом на 1998 р., при попиті 9,7
млн.м3 і пропозиції 10,4 млн.м3 має бути забезпечене повне задоволення
потреби держави і громадян у деревних ресурсах (навіть з певним
розбалансуванням обсягів). Звичайно, це веде до нагромадження зошитів
нереалізованої ділової деревини, які щоквартально коливаються від 300
тис. до 600 тис. м3, а це, у свою чергу, впливає на обсяги
лісозаготівель.

При аналізі стану сировинної бази лісового комплексу та ефективності її
використання слід також врахувати, що в Україні 51% лісів законодавче
виділено до категорії захисних, в яких користування деревиною обмежене
або ж повністю заборонене (наприклад, в інших країнах площа захисних
лісів не перевищує 14%). Крім того, продуктивність наявних деревостанів
залежно від умов і деревної породи є на 30-50% нижчою, ніж у нормальних
деревостанах (за таблицями ходу росту); використання щорічного
середнього приросту деревини в Україні складає лише 0,64 м3/га, тобто у
середньому приріс з одиниці площі у нас використовується на 16%, а в
сусідніх країнах – на 75-100%; більш як 1/4 площі лісів передано у
довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький
рівень технології лісогосподарських робіт продуктивність деревостанів є
у 2 рази нижчою, ніж у лісів державного підпорядкування. [8, с.15]

До основних пріоритетів розвитку галузей належать:

підвищення рівня використання продуктивності лісових земель;

досягнення оптимальної структури виробництва деревних ресурсів;

розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей;

підвищення продуктивності функціонуючих деревостанів;

реконструкція діючих і будівництво нових підприємств, заводів за рахунок
усіх можливих джерел фінансування;

підвищення конкурентоспроможності вітчизняних видів продукції.

Реалізація завдань структурної перебудови економіки лісових галузей
можлива за умови формування моделі господарювання, яка б відображала
такі нові сучасні напрями:

орієнтацію галузевої структури виробництва на розвиток прогресивних
видів продукції;

відтворення лісових ресурсів на багатоцільовій, розширеній основі;

переорієнтацію капітальних вкладень і структури джерел інвестування на
впровадження госпрозрахунку і формування джерел власних ресурсів для
лісогосподарського виробництва;

розширення лісосировинної бази, в основному, шляхом інтенсифікації
лісогосподарського виробництва;

докорінну зміну структури споживання сировини шляхом залучення до
виробництва макулатури, соломи, вторинних волокнистих матеріалів,
деревних відходів, а також докорінну зміну структури випуску продукції
на деревній основі.

Основні завдання програми: закріплення економічного зростання,
підвищення конкурентоспроможності продукції галузей.

Реалізація основних пріоритетів розвитку лісових галузей можлива при
орієнтації та плані принципи господарювання:

підвищення рівня задоволення попиту на деревину і продукцію на деревній
основі за рахунок власного виробництва (опора на власні ресурси);

розвиток виробництва прогресивних видів продукції (замінників цільової
деревини);

розширене відтворення лісосировинних ресурсів;

інтенсифікацію користування лісосировинними ресурсами;

повну та ефективну переробку сировини;

пом’якшення негативних зрушень у виробництві сировини, кінцевої
продукції та їх споживанні;

докорінне реформування господарського (економічного) механізму лісового
комплексу для забезпечення госпрозрахунковості його господарської
діяльності;

посилення регулюючої ролі держави у реалізації структурних змін.

Для економічної оцінки рівня та якості структурних перетворень
пропонується використати, крім загальноприйнятих критеріїв (ефективності
та оптимальності), ряд специфічних – таких, як:

оптимальність лісистості території;

оптимальність забезпечення регенерації лісом компонентів навколишнього
середовища;

рівень задоволення попиту на лісоматеріали за рахунок власного
виробництва;

частка обсягу деревини (у готовій продукції) в загальному обсязі її
переробки;

випуск прогресивних видів продукції із знеособленого 1 м3 заготовленої
деревини;

структура споживання сировини;

структура випуску продукції.

Реалізацію пріоритетів розвитку лісових галузей і досягнення
запропонованих критеріїв можна забезпечити за рахунок таких факторів:
користування деревними ресурсами лісу повинне переорієнтуватися на
інтенсивну основу; промислова переробка деревних ресурсів має
здійснюватися на принципах повноти та ефективності. У прогнозному
періоді очікується закріпити і розвинути набуті тенденції стабілізації
економіки, що дозволить перейти до етапу нарощування обсягів
виробництва.

4. Охорона, функції та роль лісів України

На сьогоднішній день не втратила актуальності проблема захисту лісових
ресурсів. При обмежених площах ліс відіграє винятково важливу роль: він
очищує повітря, збільшує його вологість, акумулює спади і зберігає
вологу, захищає круті схили від розмивання тощо.

Природо захисна роль лісу загальновідома. З метою збереження мисливських
угідь та поголів’я диких тварин великі землевласники Київської Русі у
ХІ-ХІІ ст. дбали про охорону лісів. Про охорону бобрів та птахів
говориться в «Руські правді». В Х-ХІІІ ст. у Володимир-Волинському
князівстві різко обмежувалось полювання на мисливських звірів, особливо
в районі нинішньої Біловезької Пущі. Лісоохоронні заходи на території
сучасної України почали реалізовуватися в ХV-XVI ст. ширше у XVIІІ ст.
(в Західній Європі цей процес почався значно раніше – в ХІІ- XV ст.), У
період ліквідації кріпацтва (1861 рік) понад 80% території Степової зони
було цілиною. З ХІХ ст. стали реалізовуватися заходи щодо збереження
цінних реліктових представників рослинного та тваринного світу,
посилилася роль лісу в протиерозійних заходах – як проти водної, так і
проти вітрової ерозії. Поблизу Миргорода в 1809-1857 роках були створені
перші полезахисні лісосмуги.

Та певної системності природоохоронна робота набрала тільки в останні
десятиліття, коли почали реалізовувати ряд заходів спрямованих на
поліпшення і відтворення лісових ресурсів. У степових і лісостепових
районах України було посаджено на великих площах полезахисні лісосмуги.

Першочергового значення набуває багатопланова робота, спрямована на
захист лісів від шкідників, хвороб та пожеж. Площа уражена хворобами та
шкідниками лісових масивів в Україні досить велика – близько 250 тис.
га. Найбільше страждають лісові масиви у Лісостеповій і Степовій зонах,
а також у ряді менш насичених лісами районах Полісся. Їх захист від
шкідників та хвороб проводиться на площі понад 300 тис. га в рік. Для
своєчасного вияву й гасіння пожеж на площі 4 млн. га організовано
авіаційну охорону лісів. [9, с. 41]

У країні активно ведуться лісовпорядні та лісовідновні роботи.
Наприклад, у лісах державного значення лісовпорядження велися на площі
понад 1264 тис. га, лісовідновлення – не 37,5 тис га, у тому числі
насадження й посів лісу – на 35,4 тис га. Крім того збільшена площа
насаджень в ярах, на піщаних та інших непридатних землях.

Важливе природоохоронне значення в Україні, ландшафти якої зазнають
активного впливу людини, має організація заповідних територій. Вони
призначені для збереження типових для даної зони природних об’єктів, а
також для збереження й відновлення цінних та унікальних природних
комплексів чи їх важливих складових елементів.

До складу природоохоронних територій входять державні заповідники і
державні заповідно-мисливські господарства, державні національні парки,
державні заказники, державні дендрологічні парки, державні зоологічні
парки, державні парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва, державні
заповідні урочища. Найвищий ступінь заповідності властивий державним
заповідникам та державним національним паркам, в межах яких припиняється
господарське використання усіх природних ресурсів.

Найбільші природоохоронні території зосереджені в Херсонській,
Рівненській, Київській, Чернігівській, Івано-Франківській, Львівській
областях. Однозначно в ряді областей названий фонд досить обмежений: у
Кіровоградській, Чернівецькій та Луганській областях він не перевищує 7
тис га.

Одними з найбільших є Карпатський державний національний природний парк,
Синевірський державний природний національний парк, Швацький державний
природний національний парк, заповідник Асканія Нова.

Національним багатством України є її ліси. Нагадаємо, що загальна
лісистість країни невелика – 14,3%. Однак ліси, як ландшафтні утворення
виконують важливі захисні, природоохоронні, рекреаційні та естетичні
виховні функції. До лісового фонду належать лісові площі, а також ті
безлісі ділянки, що можуть бути залісненими. В Україні всі ліси є
державною власністю. Найбільше їх в зоні мішаних лісів, Українських
Карпатах, Кримських горах. Ліси України мають досить високу
продуктивність, середньорічний запас деревини становить 153 куб м/га.
Однак, Україна забезпечує свою потребу в деревині лише до 20-25%.

Зі схеми 2 видно, що ліси України за географічними особливостями й
народногосподарським значенням можна поділити на дві групи. До першої
належать: водоохоронні, водорегулюючі та грунтозахисні (особливо у
гірських районах Карпат і Криму), полезахисні, ліси особливого
призначення і зелені зони міст, курортні, заповідні ліси та пам’ятки
природи. До другої – ліси, що мають охоронно-промислове значення.

На мою думку, необхідно припинити нищівну вирубку лісів, адже в багатьох
районах України вже порушився природний баланс із-за безсистемної рубки,
а втішне покращення в екологічній ситуації, на жаль, не можна віднести
на рахунок збільшення площ лісів (майже всі фабрики – велетні, які
викидали в атмосферу велику кількість відходів, стоять).

Схема 2

Роль і функції лісів України

Висновки

Отже, можна підсумувати, що лісопромисловий комплекс – комплекс галузей
добувної і обробної промисловості; включає лісозаготівельну, лісопильну,
деревообробну і лісохімічну галузі, які здійснюють заготівлю, комплексну
механізму і хімічну обробку і переробку деревини. Продукція
лісопромислового комплексу ділиться на сортименти лісозаготівлі і
численні напівфабрикати та вироби фабрично-заводської промисловості, які
використовуються в усіх галузях (пиломатеріали, шпали, деревостружкові,
деревоволокнисті плити, фанера, деталі і будинки заводського
виготовлення, меблі, сірники тощо). Комплексний характер галузі
відбивається в територіальних формах організації лісопромилосовго
комплексу – великих комплексних ліспромгоспах і лісопромислових
комплексах з повним циклом механічної і хімічної переробки деревини.
Організація на сплавні шляхи і експорт деревини історично визначила
розміщення лісопромислового комплексу в гирлах рік і перевалочних
вузлах.

Перед Україною в сучасний період досить гостро стоїть проблема
підвищення рівня самозабезпечення лісовими ресурсами. Для забезпечення
потреб держави при нинішній заготівлі власної держави необхідно щороку
закуповувати її на 4 млрд. доларів США. В той же час за рахунок
створення нових заповідників і виникнення територій радіаційного
забруднення, державні ресурси деревини можуть скоротитися на 1,6 млн.
куб/м.

За рахунок власних ресурсів деревини потреби України задовольняються на
1/4. Водночас відходи деревини використовуються лише на 50-60%. У
лісопаркових зонах зрубані швидкоростучими і цінними породами дерев,
проводили заходи щодо підвищення продуктивності насаджень. Особливо
перспективним є вирощування лісів плантаційним способом.

У перспективі потреба у пиломатеріалах значно зменшиться, а в картоні,
пресованих виробах, деревних плитах – зросте. Розвиток цих виробництв,
що базується на відходах виробництв комплексу для України дуже
актуальний.

Одне із завдань лісопромислового комплексу – поліпшення екологічної і
ситуації і сприяння забезпеченості держави лісовими ресурсами. Для
виконання цього завдання треба проводити широке лісонасадження, зменшити
лісопилення, раціональніше і повніше використовувати деревину.

Використана література

Розміщення продуктивних сил (за редакцією Є.П.Качана – Київ: «Вища
школа», 1998.

Соціаль6но-економічна географія України/ за редакцією О.І.Шаблія –
Львів: «Світ», 1994.

Масляк П.О., Олійник Я.Б. Географія – навчальний посібник «Знання»,
1998.

В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлик, В.Ф. Семенов та ін. Розміщення
продуктивних сил: Підручник – К.: Товариство «Знання», КОО, 19998.

Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів
України: навчальний посібник – Чернівці, Рута, 2002.

Заставний Ф.Д. Фізична географія України – Львів: «Світ», 1996.

Сиротенко А.Й., Черпов Б.О. Географія України – Київ: «Благовість»,
1998.

В.Килин. Проблеми розвитку деревообробної галузі в перехідний період до
ринкових відносин на Україні // «Деревообробник» №5(5).

Микола Колісниченко «Український ліс буде рости» // Зерна по тижня – 04
серпня 2005 року.

PAGE

PAGE 29

Лісогосподарський підкомплекс

Лісове господарство

Лісозаготівельна промисловість

лісове відтворення

поліпшення видового складу лісів

охорона лісів

заготівля грибів, дикорослих та лікарських рослин, березового соку, меду

Заготівля деревини, дров

Ліси України

довохоронні

водорегулюючі

ґрунтозахисні

полезахисні

ліси особливого призначення

зелені зони міст

курортні

заповідні ліси та пам’ятки природи

Ліси, що мають охоронно-промислове значення

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020