Реферат на тему:
Кіровоградська область
Історія регіону
Кіровоградська область як окрема адміністративна одиниця існує з 10
січня 1939 року. Сьогодні її територія складає 24,6 тис. кв. км (4,1%
території України та 14 місце серед областей).
До її складу ввійшли території, що належали до декількох історичних
регіонів України. Інтенсивне заселення краю розпочалось у середині XVІІІ
ст.
Революція та громадянська війна 1917-1921 років для Кіровоградщини мали
і свій специфічний вимір: уродженцями краю були такі відомі діячі, як
Лев Бронштейн (Троцький), Григорій Радомисльський (Зинов’єв, ім’я якого
носив обласний центр у 1924-1934 роках), Володимир Винниченко та ін.
Радянська влада утвердилась у краї наприкінці 1920 року, хоча окремі
прояви спротиву більшовикам тривали аж до середини 20-х років.
Колективізація і голодомор 1932-1933 років суттєво зменшили кількість
сільського населення Кіровоградщини. Відставання в розвитку
промисловості було викликане і страшною руїною періоду Другої світової
війни. Особливо постраждали великі промислові об’єкти Кіровограда та
Олександрії. Значними були також і втрати населення – понад 100 тис.
чол. Довоєнного стану економіки вдалося досягти лише на початку 1950-х
років.
Період 1950-1980 років відзначився найбільш інтенсивною
індустріалізацією краю. Підприємства з видобутку нікелю та графіту мали
загальнорадянське значення. Продукція машинобудівних заводів
“Поліграфтехніка” (м. Олександрія) та “Червона зірка” (м. Кіровоград)
експортувалася до багатьох країн. Однак область продовжувала залишатися
насамперед сільськогосподарською, більшість населення проживала в
сільській місцевості, а кількість жителів обласного центру не сягала за
260 тис. чол.
На референдумі в грудні 1991 року 94% жителів Кіровоградщини
проголосували за незалежність України, що навіть трохи перевищує
середній показник по Україні. По місту Кіровограду ця цифра складала
88%. Однак ні в 1991-му, ні пізніше кіровоградців не вдалося схилити до
зміни назви міста попри її очевидну абсурдність – Сергій Костриков
(Кіров) жодного разу не був тут, а присвоєння в 1934 році його імені
місту Зинов’євську було лише елементом розправи з Григорієм
Радомисльським (Зинов’євим), звинуваченим в організації вбивства Кірова.
Причому спонукальним мотивом такої поведінки жителів обласного центру
стали не тільки і не стільки прокомуністичні симпатії. Дискусія, яка
розгорнулась у місцевій пресі, засвідчила, що крім комуністів
відновленню історичної назви Єлисаветград противляться й представники
національно-демократичних партій. З їхнього погляду, ця назва була
імперською і принизливою для українців, а відтак назву “Кіровоград”
мусить заступити якась поетична і національно-вивірена на кшталт
“Великий Лелеків”, “Степоград” або пов’язана з іменем когось з
українських діячів – “Винниченківськ”, “Тобілевичі” тощо. На тлі цієї
дискусії громадську думку, яка початково схилялася до сприйняття назви
“Єлисаветград”, вдалося дезорієнтувати, а запущена противниками зміни
назви чутка стосовно того, що перейменування коштуватиме місту великих
грошей, призвела до того, що на міському референдумі з цього приводу
громада висловилася проти будь-яких змін. Історія з невдалим
перейменуванням може слугувати ілюстрацією вкоріненості “совєтизованої”
суспільної свідомості в краї: цією рисою відзначена значна кількість
жителів Кіровоградщини попри декларовані ними політичні симпатії.
Демографічна ситуація
Населення області складає 1133,1 тис. чол., або 2,4% від загального
населення України. За період між останніми переписами населення
(1989-2001 роки) кількість жителів області скоротилася на 106,3 тис.
(9%). В області спостерігається складна демографічна ситуація: у 2002
році рівень народжуваності на 1000 жителів склав 7,8 чол., а смертності
– 17,9 чол. Отже, відбувається природне скорочення населення. Нині в
області налічується більше міських жителів (682 тис. чол., або 60%), ніж
сільських (451,1 тис., або 40%). Найбільшими містами області є
Кіровоград, Олександрія, Знам’янка, Світловодськ. У Кіровограді проживає
254 тис. чол. У другому за чисельністю населення місті – Олександрії –
живе 93 тис. чол.
Найбільш динамічно зростаючою групою населення є пенсіонери (342,8 тис.
чол., або 29,7% до загального населення області). Поки що число
пенсіонерів менше від загальної кількості населення, задіяного в
господарстві області (близько 400 тис. чол.), проте ці показники можуть
зрівнятись уже найближчими роками.
Фактично в кіровоградській глибинці триває процес деурбанізації. Міська
інфраструктура в більшості райцентрів і селищ міського типу здеградована
(ліквідовано централізоване опалення, водопостачання і т. п.). Жителі
населених пунктів, що виникли навколо великих добувних виробництв, за
розподілом праці сьогодні не відрізняються від жителів навколишніх сіл.
Наприклад, на основних виробництвах двох селищ західної частини області
Побужжя і Завалля (відповідно на нікелевому і графітовому комбінатах)
було задіяно більшість працездатного населення (так, на Завалівському
графіткомбінаті працювало близько 1800 осіб, тоді як загальна кількість
жителів селища разом із дітьми та пенсіонерами складала близько 6 тис.).
Після зупинки виробництв значна частина жителів мусить виживати за
рахунок ведення підсобного господарства, використовуючи для опалення
дерева з лісонасаджень, та й очисні споруди все ще існуючої каналізації
вичерпали свій ресурс і т. д.
Динаміка розвитку політичних партій регіону
Кіровоградська область належить до так званого “червоного поясу”, й
найбільш розгалу-женою тут є система партійних осередків Комуністичної
та Соціалістичної партій. У період 1998-1999 років великий “урожай”
нових членів зібрала в області й Прогресивно-соціалістична партія
Наталії Вітренко, особливо в Світловодському та Олександрійському
райо-нах. Проте на останніх парламентських виборах рівень підтримки
комуністів і особливо вітренківців дещо знизився. Згідно з даними
обласного управління юстиції, станом на 18 лютого 2002 року було
зареєстровано 74 обласні організації політичних партій. Відображаючи
практично весь політичний спектр держави, вони є різними не тільки за
поглядами та спрямуванням, а й за своєю чисельністю і рівнем
структурованості.
Достатньо сталі позиції зберігають у регіоні націонал-демократичні
партії. Проте пер-манентні скандали в обласному керівництві Народного
руху України та партії “Реформи і порядок” не сприяють зростанню їх
впливу. Пік популярності цих сил припав на початок 90-х років, коли
багато жителів Кіровоградщини голосували на виборах за В. Чорновола, Л.
Лук’яненка та ін.
Найцікавішою є динаміка розвитку на Кіровоградщині центристських партій.
Деякі з них безпосередньо пов’язані з областю (найяскравіший приклад –
Демократична партія Г. Антоньєвої, бізнес якої базується в Кіровограді).
Лідери інших партій – керівники “Тру-дової України” (І. Шаров) та
“Демократичного союзу” (О. Рафальський) – теж мають тісні зв’язки з
Кіровоградом. Проте розквіт і піднесення їхніх структур залежать від
успішності бізнесової діяльності чи кар’єрного зростання окремих осіб.
Те ж саме певною мірою стосується й партії “Батьківщина”, чиї осередки
утворені на базі осередків колишньої “Громади”. Хоч тепер Ю. Тимошенко
уже не є депутатом від Новоукраїнського виборчого округу, однак
кількість членів цієї партії продовжує зростати. Кіровоградський загін
цієї партії, що на-лічує 24 тис. членів, є найбільшим з її обласних
осередків.
Відчутне зростання кількості місцевих організацій політичних партій
відбулося напе-редодні парламентських виборів 2002 року. Так,
Демократична партія України збільшила мережу своїх організацій на 21,
Аграрна партія України – на 15, “Руський блок” утворив 14 місцевих
осередків. Технологічний виборчий проект “Жінки за майбутнє” теж спішно
створив 14 осередків у районах області. Щоправда, більшість із
новостворених організацій існували лише на папері і де-факто зникли
після розгромних для цих партій результатів виборів за партійними
списками.
Виборчі процеси в регіоні
Під час парламентських виборів 2002 року 4-відсотковий бар’єр в області
подолали Комуністична партія України (22,24%), Соціалістична партія
України (15,15%), виборчий блок політичних партій “За єдину Україну!”
(13,29%), блок Віктора Ющенка “Наша Україна” (10,00%), виборчий блок
Юлії Тимошенко (9,85%), Соціал-демократична партія України (об’єднана)
(6,38%). Високий результат комуністів пояснюється високою питомою вагою
в області літнього населення. Певні застереження викликають дещо вищі за
середні по країні результати блоку “За єдину Україну!”. Можна
припустити, що цей показник сформувався і завдяки використанню
“адмінресурсу”, чим можна пояснити зокрема й те, що в сільських округах
(№ 100 і 101) результати блоку сягнули відповідно 18,3% і навіть 19,4%,
тоді як у Кіровограді – лише 5,95%.
Майже однаковий результат БЮТ і “Нашої України” відбиває істинні
уподобання виборців: Віктор Ющенко не користується на Кіровоградщині
такою беззастережною підтримкою, як у деяких інших регіонах України. Для
обох цих блоків вагомим елементом здобуття електоральних симпатій є
“народна пам’ять” про виплату урядом В. Ющенка заборгованих зарплат і
пенсій, яка продовжує зберігатись і до теперішнього дня.
Популярність Соціалістичної партії на Кіровоградщині дещо нижча, ніж у
сусідніх Вінницькій і Полтавській областях, однак в Олександра Мороза
залишилася значна кількість прихильників іще з президентських виборів
1999 року. За цього значна частина тих, хто голосував за нього, не є
прихильниками лівої ідеології: як і у випадку з В. Ющенком та
Ю.Тимошенко, тут спрацювала притягальність харизматичного лідера.
Серед партій, які не подолали 4-відсоткового бар’єра, вартий уваги
провал Партії зелених, причиною якого стала відсутність реальної роботи
з вирішення екологічних проблем області в період між виборами.
Кіровоградщина може слугувати ілюстрацією вад мажоритарної системи
виборів. Зубожіле населення легко піддається на обіцянки кандидатів та
тиск місцевої влади. На виборах 1998 року перемогу в усіх чотирьох
округах області святкували представники великого бізнесу (Ю. Тимошенко,
Л. Супрун, Г. Антоньєва, О. Кухарчук). Основним чинником, який
забезпечив їм підтримку виборців, були сподівання на те, що депутати
сприятимуть відновленню виробництва і збільшенню кількості робочих місць
у своїх округах. Практично всі обрані депутатами користувалися
беззастережною підтримкою місцевих адміністрацій.
У загальних рисах ця ситуація повторилась і 2002 року: обраними
виявилися ті, на кого працював місцевий “адмінресурс”. Найбільш кумедно
це виглядало у випадку з М. Поплавським, оскільки на виборах 1998 року
ті само чиновники того само округу відверто агітували народ проти нього.
Щоправда, “акулам бізнесу”, які не виконали своїх популістських
обіцянок, що їх вони роздавали впродовж попередньої виборчої кампанії,
довелося важче. Попередниця М. Поплавського (Л. Супрун) не ризикнула
повторно балотуватись у своєму ж окрузі. У Г. Антоньєвої теж виникли
труднощі з переобранням – за неї проголосувало лише 19% виборців, а з
приводу методів проведення передвиборної агітації й голосування було
дуже багато претензій у спостерігачів та судових позовів від
конкурентів.
Політичні орієнтації мажоритарників і в 1998-му, й у 2002 році
відігравали другорядну роль у боротьбі за мандат. Загальним прийомом
політтехнологів було уникнення пов’язування того чи іншого кандидата з
конкретною політичною партією, оскільки інформація про те, що,
наприклад, М. Поплавського підтримує блок “За єдину Україну!”, а
Демпартія Г. Антоньєвої блокується з “Демсоюзом”, не могла додати їм
симпатій виборців.
На виборах Президента 1999 року виборці області в обох турах віддали
перевагу П. Симоненку, причому розширення бази його підтримки в другому
турі (52,58% виборців проти 40,92% у Л. Кучми) було пов’язано з
протестними настроями того електорату, який не симпатизує лівій ідеї як
такій. У першому турі певний відсоток голосів зібрав уродженець області
Є. Марчук, а в окремих районах значною виявилася підтримка О. Мороза.
Референдум 2000 року не відзначився в області нічим особливим (у
середньому 86% “за” з приводу всіх 4 запитань), якщо не брати до уваги
сумнівів щодо відповідності дійсності понад 90-відсоткової явки
виборців.
Загальноукраїнський резонанс викликали вибори мера Кіровограда в квітні
2003 року. По-перше, попереднього міського голову В. Нікуліна було
ув’язнено за звинуваченням у хабарництві, і місто тривалий період
залишалося без мера. По-друге, найбільш реального кандидата – екс-главу
Кіровоградської облдержадміністрації Валерія Кальченка – судовими
рішеннями двічі знімали з участі в виборах. По-третє, передвиборна
кампанія була вкрай напруженою, конфлікти розгорялися навіть усередині
виборчої комісії. Результатом стало визнання цих виборів недійсними і
низка судових розглядів ситуації. Не менш напруженим виявились і
повторні вибори, на яких перемогу здобув підтриманий комуністами М.
Чигирин. Правомочність цього голосування оскаржувалась у суді, лунали
навіть заклики ввести пряме президентське правління в місті. Хоча нині
легітимність М. Чигирина не ставиться під сумнів, але фактично він не
може дієво керувати містом через наявність гострого конфлікту між
представниками різних фракцій міської ради.
Окрім використання “адмінресурсу” вибори на Кіровоградщині протягом
останніх чотирьох років відзначалися надзвичайно активним застосуванням
“брудних технологій”: фальшивих листівок і бюлетенів, підкупу виборців,
фізичної розправи з журналістами та спостерігачами тощо. З огляду на
цілковиту безкарність замовників і виконавців цих акцій можна
прогнозувати, що ці “технології” будуть використовуватися під час
виборчих перегонів і надалі.
Участь політичних партій у формуванні місцевих та регіональних органів
влади
Процес залучення політичних партій до формування місцевих органів влади
можливо відстежувати в Кіровограді та великих містах, тоді як у районах
він є більш формальним. Так, за даними ЦВК, висуванцями політичних
партій є лише 25 із 75 депутатів обласної ради, а переможці виборів
мерів найбільших міст декларують себе як безпартійні. Типовою є
ситуація, коли кандидат, обраний чи призначений на посаду як
безпартійний, невдовзі вступає до певної політичної партії, представники
якої домінують у бізнесовій чи владній еліті району. За таким принципом
відбувалося кадрове поповнення “Трудової України”, Партії регіонів та
ДемПУ. Отже, твердження про вплив окремих партій на формування місцевих
органів влади є дещо перебільшеним. Ідеться про ступінь впливовості
окремих бізнесменів, чиї інтереси пов’язані з Кіровоградщиною, та їх
можливості “вирішувати питання” в Києві.
Запекла і тривала міжпартійна боротьба спостерігається переважно в
Кіровоградській міській раді. Три її основних фракції (“Трудової
України”, ДемПУ та Компартії) ведуть затяжну позиційну війну, яка
паралізує роботу міського самоврядування. Показовим тут є позиціонування
комуністів, які виступили союзником ДемПУ, тоді як “Трудова Україна”
фактично перебрала на себе роль опозиції.
Як і в усій країні, найбільшу активність у цьому напрямку проявляють
об’єднані соціал-демократи. Крім 661 депутата різних рівнів, обраних до
органів місцевого самоврядування, СДПУ(о) має двох голів районних рад,
двох глав райдержадміністрацій, 3 міських голів та 81 сільського.
Інші політичні партії, які мають певне представництво в органах влади
(“Батьківщина”, наприклад, репрезентована в обласній раді 1 депутатом),
на процес реалізації місцевої політики не впливають.
Регіональні лідери та їх роль у розвитку регіону
Під “регіональними лідерами” у випадку Кіровоградщини ми змушені
розуміти керівництво області. Це обумовлено кількома причинами.
По-перше, фактично не можна назвати політиків місцевого масштабу, котрі
б були скільки-небудь відомі та впливові в усій області. По-друге,
вихідців із Кіровоградщини у вищих ешелонах політичної (Є. Марчук, Ю.
Кравченко) та бізнесової влади України (І. Шаров, Г. Антоньєва та ін.)
лише з великою натяжкою можна визнати представниками “регіональної
еліти”. Для жодної з названих осіб (навіть для найбільш “прив’язаної” до
області Г. Антоньєвої) Кіровоградська область не становить виняткового
інтересу. По-третє, неможливість побудувати ні значний бізнес, ні
політичну кар’єру, замикаючись у рамках області, призводить до селекції
лідерів, сказати б, “другого ешелона”, які найчастіше є місцевими
уродженцями і бюрократами без особливих перспектив подальшого
(позакіровоградського) просування.
Такими є колишній губернатор В. Моцний (1952 р. н., за фахом –
інженер-механік), який походить з Олександрійського району, та голова
обласної ради В. Сибірцев (1950 р. н., за фахом – інженер-будівельник) –
уродженець Кіровоградського району. Початок кар’єри цих осіб теж був
безпосередньо пов’язаний з областю. З одного боку, це надає їм переваги
(знання ситуації), з іншого – сприяє процвітанню різного роду зловживань
службовим становищем – “кумівства”, протекції окремим бізнесовим
структурам тощо.
Упродовж останніх двох років керівники області неодноразово опинялись у
центрі корупційних скандалів. Розголосу набув місцевий “тейп-гейт”,
пов’язаний з бізнесовими конфліктами навколо особи сина глави
облдержадміністрації. Координаційна рада обласних організацій політичних
партій та громадських організацій по захисту конституційних прав
громадян України “Рада захисту” надсилала листи на адресу Адміністрації
Президента України, вимагаючи перевірки фактів корупційних дій
керівництва області. Було також ініційовано ряд звернень народних
депутатів України з того ж приводу.
Непевність свого становища у зв’язку з вищезгаданими звинуваченнями і
низькі соціально-економічні показники області губернатор намагається
компенсувати активною роботою, спрямованою проти опозиційних сил.
Ефективність їх, щоправда, є доволі сумнівною. Так, 16 вересня 2002
року, під час першого етапу акції “Повстань, Україно!”, було відмінено
всі рейси міжміських автобусів із Кіровограда до Києва. Унеможлививши
приїзд до Києва відносно незначної групи опозиціонерів, обласна влада
налаштувала проти себе набагато більше жителів області, в яких зірвалися
ділові та сімейні поїздки до столиці.
Таким чином, роль нинішніх регіональних лідерів у розвитку регіону
складно визначити однозначно. Адже управління здійснюється за допомогою
неефективних механізмів. Слід відзначити, однак, що губернаторство в
депресивній та бідній області не привабить скільки-небудь динамічного та
амбітного лідера. За таких умов механічна заміна їх (15 липня 2003 р.
новим губернатором став ректор Кіровоградського техуніверститету М.
Черновол; В. Моцний був призначений першим заступником міністра
промислової політики, до речі, незадовго до цього отримавши попередження
від Президента про неповну службову відповідність) не справлятиме
суттєвого впливу на життя області.
Аналіз регіональної економіки
Обсяг промислового виробництва області в діючих цінах дорівнює 1373,8
млн. грн., що становить 0,9% від обсягів промислового виробництва
України. Темпи росту обсягів промислового виробництва області склали в
2001 році 14,4% (по Україні – 14,2%).
Питома вага промисловості області в загальному обсязі виробництва
України становила у видобувній промисловості – 0,93%, обробній – 0,82%,
у виробництві та розподілі електроенергії та газу – 1,13%.
У структурі промислового виробництва області домінує обробна
промисловість – 67,1%, зокрема харчова промисловість та переробка
сільськогосподарських продуктів – 32%, легка промисловість – 1,5%,
машинобудування, ремонт і монтаж машин та устаткування – 22,5%,
виробництво неметалевих мінеральних виробів (будівельних матеріалів та
скловиробів) – 5,1%. Частка видобувної промисловості дорівнює 12,9%,
енергетики – приблизно 20%.
За офіційними даними облдержадміністрації, в області триває економічний
підйом: протягом останнього року обсяги виробництва в промисловості
зросли в 15 районах.
Стан приватизаційних процесів у регіоні
За даними Фонду держмайна України, в 2001 році основні фонди державних
підприємств Кіровоградщини склали 2 млрд. 847 млн. грн., а
роздержавлених – 1 млрд. 817 млн. Фінансові результати діяльності в обох
цих секторах були негативними. Так, за 9 місяців того року сума збитків
підприємств державної форми власності склала 30 млн. 800 тис. грн., а
роздержавлених – іще більше (56 млн. 500 тис.). Протягом 2002 року в
області було приватизовано 43 об’єкти (3 державної і 40 – комунальної
власності).
Розмежувати результати економічної діяльності державних і приватизованих
підприємств достатньо складно, оскільки на базі великих неприватизованих
підприємств створено приватні фірми, що часто є цілком прибутковими на
тлі збитковості “материнських” структур.
Оцінка бюджетних процесів в області та міжбюджетних відносин
Кіровоградська область є дотаційною. Субвенція з держбюджету склала в
2002 році 120 млн. грн. Ці гроші було спрямовано в основному на надання
пільг та субсидій населенню для оплати комунальних послуг, купівлі
вугілля і рідкого палива, допомогу багатодітним сім’ям та інвалідам.
Обсяг податків, які надходять з області до зведеного бюджету України,
становить у середньому 30-34 млн. грн. Найбільшу питому вагу в
надходженнях податків і зборів до місцевого бюджету має прибутковий
податок із громадян (65%).
??$??!?Бюджетні сесії обласної ради зазвичай відбуваються вчасно і
проходять без суттєвих ускладнень. Цього не можна сказати про процес
прийняття бюджету в Кіровограді, який затягується на декілька місяців і
супроводжується скандалами.
Обласний центр теж отримує дотації. Видатки міського бюджету в 2002 році
було заплановано на рівні 100 млн. грн., з яких близько 10% складала
дотація. У свою чергу, з міського бюджету виділяється субвенція до
бюджету приміського селища Нового.
За даними головного фінансового управління облдержадміністрації, до
місцевих бюджетів за 2002 рік надійшло 230 млн. грн. доходів загального
фонду, або на 9,5 млн. грн. понад затверджені річні обсяги. Річні
планові показники виконали і перевиконали 15 районів та місто Знам’янка.
Розвиток малого та середнього бізнесу
Майже 17% працездатного населення області зайнято у сфері малого та
середнього бізнесу. Підприємствами цієї категорії вироблено продукції,
реалізовано товарів та послуг на суму 95,6 млн. гривень, що становить
34% від загальнообласного обсягу виробництва. Внесок малого бізнесу до
бюджету області склав майже 20% від його прибуткової частини.
Інфраструктура підтримки малого підприємництва на 2002 рік виглядала
так: на 4369 малих підприємств, на яких працювало 35 тис. чол.,
припадало 17 кредитних спілок, 31 аудиторська фірма, 213 банківських
установ, 11 бірж, 2 інвестиційні компанії, а також 2 лізингові центри.
Найбільше малих підприємств працювали у сфері торгівлі та громадського
харчування (1803), промисловості (811), будівництва (369). У сільському
господарстві та на транспорті діяли відповідно 414 і 130 малих та
середніх підприємств.
В області розроблена програма розвитку малого бізнесу на 2002-2005 роки,
якою передбачено розширення мережі кредитних спілок, розвиток
мікрокредитування, надання підприємницьким структурам приміщень в оренду
на пільгових умовах, створення бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів. Для
здійснення цієї програми передбачено декілька джерел фінансування, серед
яких кошти держбюджету та кошти, що надходитимуть від приватизації
підприємств.
Оцінка свободи економічної конкуренції та ступеня владного
протекціонізму
Економічна конкуренція за умов, коли скільки-небудь легальний бізнес
може існувати лише за “протекції” того чи іншого чиновника, є категорією
суто абстрактною. Взаємини між бізнесом і владою на Кіровоградщині є
доволі складними. Відомі приклади обох можливих взаємозалежностей –
місцевої влади від підприємців і навпаки. Позиції Г. Антоньєвої
(керівника горілчаного концерну “Артеміда”) та І. Шарова (пов’язаного з
фірмою “Інкопмарк”) ілюструють перший варіант. Менш потужні
бізнес-структури області перебувають у прихованій залежності від
чиновників різного рівня або й просто є їхнім сімейним бізнесом.
Випадки появи місцевих бізнесменів на виборних керівних посадах
достатньо рідкісні й зазвичай невдалі. Найбільш яскравим прикладом є
доля В. Нікуліна (фірма “Горн”), обраного на посаду міського голови
Кіровограда. Спроби робити самостійні політичні кроки вилились у
відкриття кримінальної справи проти нього та знищення його приватних
підприємств. Новим явищем у цій сфері є солідарна боротьба невеликих
підприємств із потужними структурами, протегованими місцевою владою.
Так, кіровоградські автоперевізники протестували проти преференцій,
надаваних групі “Авто-Легіон”, яку пов’язують з начальником відділу
транспорту міськвиконкому. Проте в умовах контролю відповідних
чиновників за складом тендерних комісій шанси на успіх у протестуючих
невеликі.
Стан аграрної реформи в регіоні
За рентабельністю аграрна галузь області має другий показник в Україні
після Дніпропетровщини. Друге місце в Україні посідає Кіровоградщина і
за рівнем урожайності зернових культур. У структурі
сільськогосподарського виробництва переважає рослинництво (72%).
Скорочуються посіви цукрового буряка, що вже призвело до зупинки частини
цукрових заводів. Ці підприємства забезпечують обсяг
сільськогосподарського виробництва на рівні 2627,2 млн. грн. (у цінах
2000 року), що складає 4,3% від обсягу сільськогосподарського
виробництва України.
Предметом місцевої гордості є діяльність землевпорядників. Завдяки
технічному переоснащенню цієї служби вдалося швидкими темпами провести
розпаювання земельної власності колишніх колгоспів. Область має найвищий
в Україні показник виданих актів на володіння землею – 97%.
В області нараховується 806 сільськогосподарських підприємств та 2451
фермерське господарство. Найбільш ефективними виявилися господарства,
які мають середній розмір земельних площ. Спроба збереження великих
господарств була невдалою, а господарювання в них виявилося менш
прибутковим. Основними проблемами, які виникли в ході реалізації
аграрної реформи, є несправедлива плата власникам за використання
їхнього земельного паю орендарями, практика щорічного засівання площ
культурами, які дають найшвидший прибуток (соняшник), проте в
перспективі вичерпують можливості грунту, та використання новими
власниками для виконання сільськогосподарських робіт найманої робочої
сили не з числа жителів сільських регіонів Кіровоградщини.
Оцінка регіонального інвестиційного клімату
Загальний обсяг іноземних інвестицій в економіку області за весь період
інвестування склав станом на 1 січня 2003 року 34,4 млн. дол. США. 97,4%
із загальної суми інвестицій припало на країни далекого зарубіжжя, а
2,6% – на держави СНД та Балтії. Окрім офшорного капіталу (інвестиції з
Віргінських островів складали 14,6% від загального обсягу) прямі
іноземні інвестиції в економіку регіону вкладалися переважно
підприємцями з Великої Британії (44,7%), США (13,5%), Ізраїлю (8,8%),
Греції (4,7%), Італії (12,9%). За цього на одного жителя області
припадає в середньому $30 зовнішніх інвестицій (у середньому по Україні
– $98).
За останні три роки обсяги зовнішньоторговельного обороту в області
збільшилися вдвічі, а суми експортних операцій – більш ніж у півтора
разу. Продукція підприємств Кіровоградщини надходить до 80 країн світу,
а експортні обсяги перевищують розміри імпорту на 10 млн. дол. Зріс
експорт м’яса (у 2,5 разу) та зернових культур (на 7 млн. дол.).
45% усього експорту області припадає на Російську Федерацію. Серед країн
Євросоюзу лідирує Німеччина (13% зовнішньоторговельного обороту
області). Німецькі підприємства купують текстильні вироби, продукцію
хімічної і металургійної промисловості. Втричі зріс обсяг експорту
кіровоградської продукції до Іспанії (8%), в 1,5 разу – до Угорщини.
Майже на чверть зріс товарообіг зі Сполученими Штатами Америки (5%
зовнішньоторговельних операцій), в основному за рахунок експорту швейних
виробів.
Обставиною, яка стримує розвиток експорту і гальмує темпи розвитку
виробництва, є низький рівень повернення податку на додану вартість,
який має повертатись експортерам-виробничникам. У 2002 році
кіровоградські підприємства одержали лише 8% від ПДВ, що підлягає
поверненню.
Оцінка соціальної сфери регіону
Рівень забезпечення населення соціальними послугами знизився за останні
10 років, що є одним із чинників, які зумовлюють поглиблення ностальгії
за СРСР. Хоча кількісні показники залишаються стабільними, якість
державних медичних та освітніх послуг різко знизилася. Розвиток
приватної ініціативи в цій сфері ускладнюється низькою купівельною
спроможністю населення. Область потребує реальних програм із
перепідготовки спеціалістів, допомоги людям похилого віку, сприяння
зростанню рівня народжуваності тощо. Такі програми, звісно, є, однак
більшість із них реалізуються лише для звітності.
Рівень і динаміка безробіття
Станом на 1 грудня 2002 року зареєстрована пропозиція робочої сили
переважала попит роботодавців на працівників у 5 разів (серед службовців
– у 13 разів, робітників – у 2,7 разу, осіб без кваліфікації – в 16
разів).
Спостерігається зростання рівня зареєстрованого безробіття. У
Кіровограді на початку 2003 року він складав близько 3%. Через
зареєстрований ринок праці (службу зайнятості) у регіоні
працевлаштовуються не більше половини від усіх прийнятих підприємствами,
організаціями та установами працівників.
Специфікою області є розширення кола безробітних за рахунок жителів
села. Із загальної кількості зареєстрованих безробітних кожен третій є
сільським жителем, а кожен четвертий – колишнім працівником сільського
господарства. Частина безробітних селян – власники земельних паїв, які
отримують певні прибутки від свого наділу або самостійно господарюють на
ньому, але відповідно до чинного законодавства реєструються в службі
зайнятості. Наявний феномен сільського безробіття частково є наслідком
оптимізації виробництва. На нових сільгосппідприємствах не завжди можна
використати працівників без відповідної кваліфікації. Проте в районах
області не готові в широких масштабах здійснювати згадану перепідготовку
безробітних.
Оцінка діяльності ЗМІ регіону
В області зареєстровано 147 видань, серед них 140 газет, 6 журналів та 1
збірник. Згідно з даними, розміщеними на сайті облдержадміністрації,
серед періодичних видань Кіровоградщини є 52 загальнополітичних, 39
виробничо-практичних та науково-популярних, 36 рекламно-інформаційних,
12 релігійних, 5 для дозвілля, 3 спортивних. Наведена спеціалізація є
дещо умовною, оскільки базується на декларованих засновниками видань
цілями. Реально ж більшість видань не дотримуються рамок спеціалізації і
намагаються зацікавити якнайширше коло читачів. Одним із яскравих
прикладів є газета “Діалог”, яка формально є органом профспілкового
руху. Однак сама редакція, як це зазначено на першій сторінці, визначає
її як “газету для хороших людей”. Цікаво, що чимало видань (54)
визначили себе як двомовні (тобто матеріали в них мають друкуватися
українською та російською мовами).
Загальний разовий тираж усіх видань становить 387 тис. примірників, у т.
ч. 64100 – заснованих із державною участю. Найбільш тиражні серед
обласних газет – “Народне слово”, засновниками якої є кіровоградські
обласна рада та облдержадміністрація (наклад – 17295 прим.), “Вечірня
газета” – орган Кіровоградської міської ради (9500), “Україна-Центр”,
заснована Реабілітаційним науково-виробничим центром “Горн” –
комерційною структурою колишнього мера Кіровограда В. Нікуліна (36
тис.), а також “Кіровоградська правда”, формальним засновником є ЗАТ
“Видавничий дім “Кіровоградська правда” (23300).
Газети, засновниками яких є приватні особи, найчастіше є малотиражними і
мають швидше інформаційно-рекламний характер (“Пан споживач”, “Корисна
газета”, “Все про все” тощо). Лише частина таких видань виходить
регулярно – нерідко видання окремих із них закінчується після перших
декількох випусків.
Тираж районних газет коливається від менш ніж 700 примірників
(“Новгородківські вісті” – газета Новгородківської районної ради і
райдержадміністрації) до 2400 (“Долинські вісті”). Виходять такі газети,
як правило, 2-3 рази на тиждень. Газети, які видаються в районних
центрах, зазвичай є дуже невиразними і можуть існувати лише завдяки
дотаціям із відповідних бюджетів та добровільно-примусовій передплаті в
бюджетних установах. Змістовне наповнення та дизайн таких видань, як,
наприклад, “Гайворонські вісті” (раніше – “Вогні комунізму”) суттєво не
змінилися від середини 1980-х років.
Наклади партійної преси – “Комуніст Кіровоградщини”, “Справедливість”
(орган Соціалістичної партії) та ін. – коливаються в межах тисячі
екземплярів, тож ці видання залишаються невідомими широкому загалу
жителів області.
Регіонального телебачення, яке б охоплювало своїм мовленням усю область,
на Кіровоградщині немає. Програми Кіровоградської обласної державної
телерадіокомпанії, ліцензія якої видана на 13 годин мовлення, мають
можливість переглядати лише жителі найближчих до Кіровограда районів. В
окремих районах діють власні телестудії, обсяг мовлення яких невеликий.
Так, телеканал Олександрійської міськради “Олександрія” має лише 1
годину щодоби крім вихідних. Дещо ширший обсяг мовлення мають
телерадіокомпанія Знам’янської міськради “Надія” (6 годин на добу) та
студія Світловодської міськради “41-й канал” (4-6 годин).
На дециметрових хвилях працюють приватні телекомпанії. Програм власного
виробництва в них майже немає, левову частку ефіру займає ретрансляція
фільмів та розважальних програм провідних українських і російських
каналів. Кабельне телебачення розповсюджене в найбільших населених
пунктах області. До стандартного пакета програм найчастіше входять
програми НТВ, ОРТ та інших каналів, переважно російських.
На сайті “Ресурси кіровоградської мережі” розміщено таблицю під
промовистою назвою “Віхи Кірнету”. За точку відліку взято 1999 рік –
власне, тільки з цього часу й можна говорити про появу скільки-небудь
відчутного кіровоградського сегмента в усесвітній мережі. В останні два
роки кількість користувачів Інтернету в області зростає особливо швидко.
У Кіровограді діє декілька інтернет-провайдерів, найбільшими з яких є
“Romb Networks”, “Шторм”, “Хост”. Проте Інтернет залишається недоступним
для пересічних жителів. Однією з причин цього є вкрай поганий стан
телефонних мереж, які не модернізувалися з середини 1980-х років (рівень
телефонізації області складає 35 стаціонарних телефонних апаратів на 100
сімей).
Оцінка розвитку третього сектора та становлення принципів громадянського
суспільства в регіоні
В області діє понад 300 неурядових організацій. Окрім обласного центру
найбільша їх кількість припадає на міста Світловодськ (62), Олександрія
(63), Знам’янка (25), Новоукраїнка (12). У всіх цих містах зареєстровані
товариства, які об’єднують громадян, постраждалих від аварії на
Чорнобильській АЕС. Ще одним типом організацій, які діють у більшості
районів області, є об’єднання ветеранів війни в Афганістані (щоправда,
останнім часом їх активність спадає). В окремих містах функціонують по
декілька організацій одного спрямування. Так, у м. Світловодську
зареєстровано більше десяти організацій, які об’єднують прихильників
здорового способу життя (фізкультурно-спортивні та оздоровчі клуби
тощо).
Найбільш цікавим проектом в області є Кіровоградська обласна
інформаційна служба з актуальних питань жіноцтва, яку було засновано
1996 року. Діяльність цієї організації спрямована на активізацію жіночих
організацій регіону шляхом забезпечення права на вільний доступ до
інформації, дослідження таких актуальних проблем, як гендерна рівність,
жіночі права людини, жіноче лідерство, запобігання торгівлі жінками
тощо. Загалом мережа жіночих організацій є однією з найбільш
організованих та активних в Україні.
Поволі з’являються й організації, що об’єднують групи населення,
проблеми яких загострилися в останні декілька років. Так, 2003 року в
Кіровограді було започатковано цікаву й актуальну для міста ініціативу.
На зборах мешканців відомчих гуртожитків було вирішено задля
відстоювання соціальних і юридичних прав тих із них, хто не має власного
житла, створити міську громадську організацію, яка б представляла їхні
інтереси.
Потенційно громадські організації можуть мати вплив на розвиток регіону
і політику місцевої влади. Проте за небагатьма винятками цьому заважає
нескоординованість їх діяльності.
Аналіз міжсекторної співпраці
Міжсекторна співпраця переживає період становлення. Є приклади, коли
місцеві органи влади ідуть на активне співробітництво з громадськими
організаціями, однак не бракує і протилежних випадків. Серед взірцевих
прикладів слід відзначити співпрацю місцевих адміністрацій з
інформаційно-ресурсними центрами, створеними в рамках проекту “Мережа
громадянської освіти”. Негативний досвід взаємодії по лінії
“влада-неурядові організації” накопичено під час останніх парламентських
виборів, коли не бракувало спроб маніпулювання активністю громадських
організацій на користь якоїсь із політичних сил. Місцева влада також
свідомо ігнорує будь-які, навіть украй актуальні громадські ініціативи,
якщо їх підтримують осередки опозиційних політичних партій.
Співпраця бізнес-структур з громадськими організаціями не має системного
характеру і засновується на особистих контактах. Певні перспективи
розвитку взаємодії в цьому плані пов’язані з діяльністю організацій
захисту прав споживачів – руху, що лише починає набирати оберти в
області.
Діяльність профспілок
На Кіровоградщині діють як “старі” профспілки, що входять до складу
Федерації профспілок України, так і нові професійні організації –
Всеукраїнська незалежна професійна спілка працівників транспорту,
Всеукраїнська професійна спілка працівників кооперації та інших форм
підприємництва, Всеукраїнська професійна спілка малого, середнього
бізнесу та ін. Керівництво Федерації профспілок області підтримує тісні
взаємозв’язки із Соціалістичною партією України. Голова Федерації був
довіреною особою О. Мороза на виборах 1999 року. 2001 року було
підписано спеціальну угоду про співробітництво між Федерацією і фракцією
“Лівий центр”. Політичні орієнтації профспілкових лідерів області
ускладнюють діалог із місцевою владою, налаштованою на ігнорування
будь-яких ініціатив, якщо вони походять із середовища опозиційних
партій.
Оцінка соціальної активності населення регіону
Віковий та соціальний склад населення області не сприяє зростанню його
соціальної активності. Нерозвиненість мережі громадських організацій,
тотальна неучасть молоді в суспільному та політичному житті краю –
відмітні риси ситуації. Панують вичікувальні і споживацькі настрої
(сподівання на допомогу держави), які не зникли навіть після очевидного
краху всієї системи соціального захисту. Наскільки можна судити зі
статистики звернень жителів Кіровоградщини до органів влади, частина
населення продовжує вважати, що управу на свавілля місцевих чиновників
можна знайти, звернувшись, приміром, до Адміністрації Президента.
Ментальна установка “Моя хата скраю” активно підтримується владою, якій
без особливої напруги вдається утримувати під контролем ситуацію навіть
у вкрай економічно депресивних районах. На мітинги, що їх проводить
опозиція, приходить незначна кількість громадян і т. ін. І хоча є
поодинокі приклади вияву активної соціальної позиції та гуртування
однодумців на захист своїх прав, загальна картина доволі гнітюча.
Загальні висновки та перспективи розвитку регіону
За останні 12 років декілька раз виникала і достатньо жваво
обговорювалася громадськістю тема щодо можливої реорганізації
територіально-адміністративного устрою країни, внаслідок якої
Кіровоградська область припинить своє існування як окрема
адміністративна одиниця. Підгрунтям для серйозного сприйняття
ймовірності такого перебігу подій слугує очевидний факт: більшість
районів так чи інакше тяжіє до інших великих центрів (Києва, Одеси,
Дніпропетровська), а не до Кіровограда. Штучність утвореної 1939 року
області дається взнаки до наших днів і не може бути подолана в
найближчій перспективі.
Нинішня Кіровоградщина – одна з найбідніших областей в Україні з її
непоправно зруйнованим промисловим виробництвом і достатньо
здеградованим сільським господарством. Практично тут продовжуються
процеси деурбанізації, які в окремих містечках набули незворотного
характеру. Зменшення рівня народжуваності та подальше збільшення в
області частки людей похилого віку матиме вкрай негативні наслідки як
для економіки, так і для соціальної сфери області. Відсутність вкладень
у капітальне будівництво (а будівництво – взагалі ахіллесова п’ята
області) й високий рівень зношеності наявних споруд, доріг та інженерних
комунікацій дає підстави для невтішних прогнозів і щодо можливості
аварій та техногенних катастроф. Екологічні негаразди посилюватимуться
разом із спробами реанімувати окремі застарілі виробництва.
Люмпенізація частини населення продовжуватиме живити злочинність, рівень
якої принаймні не зменшиться в найближчі роки. Відбуватимуться процеси
внутрішньоукраїнської міграції населення з Кіровоградщини до інших,
більш економічно благополучних територій. Можливості втілення в життя
менш песимістичного сценарію розвитку подій залежать від негайного
початку роботи в кількох напрямках.
По-перше, має бути проведено комплексний аналіз усіх вищезгаданих
негативних тенденцій і розроблено реалістичну програму подолання частини
з них. Деякі тенденціъ (як-то міграція та старіння населення) є
неуникними і, відповідно, вимагають реорганізації підходів до соціальної
сфери.
По-друге, слід визначити пріоритетні для економіки області галузі, на
яких мусить бути зосереджена основна увага. На нашу думку, такою повинна
бути зовсім не програма “Золото Кіровоградщини”, яка має на меті
видобування золота з достатньо проблемних родовищ, а програма, скерована
на підтримку підприємств харчової та текстильної промисловості,
реорганізацію підприємств машинобудівного комплексу та пошук інвесторів
для вже наявних видобувних підприємств з тим, щоб вони випускали не лише
сировину, але й готову продукцію.
По-третє, належить забезпечити можливості для реалізації приватної
ініціативи. Взаємовідносини бізнес-влада, що в окремих випадках набули
доконечно нераціональних форм, мають бути змінені, як повинна змінитись
і сама система управління. Потребує підвищення і рівень реального
самоуправління територіальних громад
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
