Реферат на тему:
“Кількість населення України
та проблеми його відтворення”
Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є
найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.
Не менш важливим є показник природного приросту населення (табл. 1).
Таблиця 1.
Чисельність населення України (на 1 січня)
Показник 1940 1970 1990 1992 1993 1994 1995 1997 2003
Чисельність населення, млн. осіб 41.3 47.1 51.8 52.1 52.2 52.1 51.7 51.3
49.1
у тому числі:
чоловіків 19.7 21.3 24.0 24.2 24.3 24.2 24.0 23.9 22.4
жінок 23.3 25.8 27.8 27.9 27.9 27.9 27.7 27.4 26.7
Природний приріст, % 13.0 6.4 1.7 -2.0 -3.5 -4.7 -5.8 -6.2 –
За останні 80 років населення України збільшилось в 1.5 рази. Водночас
були величезні людські втрати в результаті війн, політичних репресій,
голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його
сучасна деформована вікова структура. Зростання загальної чисельності
населення зумовлює потребу значних капітальних вкладень з метою
забезпечення піднесення матеріального і культурного рівня життя народу
України.
Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України
є його природний рух. За останні 55 років коефіцієнт смертності
практично не змінився (відповідно 14.3 % у 1940 р. і 15.4 %о у 2002 р.).
Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27.3 %о у 1940 р. до
9.6 %о у 2002 р.) і, як наслідок, коефіцієнт природного приросту
населення (з 13.0 %о у 1940 р. до 5.8 %о у 2002 р.).
Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури
населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів.
“Старіння” населення призводить до збільшення економічного навантаження
на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні
народного господарства робочою силою.
Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні
відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях
діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській
місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів
України природного приросту населення практично немає, а в багатьох
спостерігається процес депопуляції. Це означає, що в таких районах
коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах
різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно,
негативно впливає на розвиток продуктивних сил.
Загальна динаміка чисельності населення формується за рахунок його
природного руху, постійної міграції, а в межах окремих територій (при
незмінності державних кордонів) і за рахунок
адміністративно-територіальних змін.
Слід зауважити, що в останнє десятиліття (1990-2002 рр.) спостерігається
зменшення чисельності з 51.3 млн. чол. (1996 р.) до 49.1 млн. чол. (2003
р.), що становить 1.9 млн. чол. або 3.7%. Такі процеси зумовлені різними
чинниками: низьким рівнем життя, екологічною кризою,
соціально-економічними проблемами тощо. Але сильний вплив на чисельність
має як природний рух, так і механічний, про що йдеться в наступних
питаннях курсової роботи.
Кількість населення в країні до сучасного періоду збільшувалася
переважно через його природний приріст, тобто перевищення рівня
народжуваності над рівнем смертності. До другої світової війни в Україні
був досить високий рівень народжуваності – 27 чол. на 1 000 жителів.
Після війни він знизився. Водночас смертність населення зросла з 7.7
чол. на 1 000 жителів у 1965 р. до 12.9 – у 2002 р. У багатьох областях
кількість населення зменшується не тільки відносно, а й абсолютно. Це
насамперед відбувається у Вінницькій, Чернігівській, Житомирській
областях України.
Отже, вперше за багато десятиліть природний приріст населення України
став від’ємним, тобто смертність перевищує народжуваність. Причинами
цього є екологічна криза, що сталася через неправильну експлуатацію
великої кількості «брудних» підприємств, а також радіаційне забруднення
в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення
впливає також економічна криза – наслідок соціалістичного способу
виробництва.
Головна причина перевищення смертності над народжуваністю криється в
підриві життєвої сили українського народу внаслідок винищення
найздоровішої, найжиттєздатнішої частини нації під час голодоморів, воєн
і репресій.
Характерною особливістю природного руху населення України є різке за
останні роки, до мінімуму, скорочення його приросту. В 1990 р.,
наприклад, у розрахунку на 1000 чол. він дорівнював лише 0.6 чол. і за
останні десять років скоротився майже в 6 разів. Україна знаходиться за
цим показником на останньому місці серед колишніх союзних республік:
вона «випереджує» навіть такі республіки, як Латвія (1.1%) та Естонія
(1.8%), які, як відомо, характеризуються дуже низьким природним
приростом. Пограничні з Україною Білорусія та Молдова також мають
набагато вищі показники природного приросту: 9.2 і 8.0. У Таджикистані,
приміром, цей показник у 50 разів вищий, ніж в Україні, в Узбекистані –
45 разів.
Відомо, що природний приріст населення формують кількість народжених і
кількість померлих. Оскільки показники народжуваності і смертності
сильно диференціюються як у місті, так і в селі, розглянемо ці питання
окремо.
При аналізі вказаних показників слід насамперед звернути увагу на таку
властиву Україні особливість. У 1990 р. на її сільську місцевість
припадало близько однієї третини всіх народжених і майже половина всіх
померлих. У розрахунку на 1000 чол. і в містах і в селах народилося по
12.7, а померло – відповідно 10.2 і 16.1 чоловік. Словом, у зв’язку з
менш сприятливою віковою структурою сільських жителів (значно вища, як
уже зазначалося, частка осіб передпенсійного і пенсійного віку), його
природний приріст у цілому по Україні вже понад десять років оцінюється
величиною зі знаком «мінус» (в 1990 р. – мінус 3.4), тоді як природний
приріст міського населення оцінюється зі знаком «плюс» (в 1990 р. – плюс
2.5). Середні ж показники за кількістю народжених, кількістю померлих і
за величиною природного приросту всього населення нівелювали б ці
відмінності, тобто не відображали б специфіки природного руху міського і
природного руху сільського населення.
Вивчення динаміки наведених вище даних за тривалий проміжок часу (1960 –
2002) дозволяє зробити висновок, що показники природного руху населення
постійно погіршувалися і це відбувалося (за невеликим виключенням)
постійно, причому за всіма основними демографічними параметрами. Різко
зросла також різниця між показниками, що характеризують народжуваність,
смертність і природний приріст міського і сільського населення.
Наприклад, за 1960 – 1990 роки число всіх народжених на 1000 чол. у
республіці скоротилося з 20.5 до 12.7, у тому числі серед міського
населення – з 20.1 до 12.7, і серед сільського – з 21.0 до 12.7.
Кількість померлих зросла серед усіх жителів з 6.9 до 12.1; серед
міських – з 6.3 до 10.2, і серед сільських – з 7.5 до 16.1. Як результат
– природний приріст усього населення, як уже зазначалося, скоротився з
13.6 до 0.6, в тому числі міського – з 13.8 до 2.5, сільського – з плюс
13.5 до мінус 3.4. Починаючи з 1979 р. Україна постійно має від’ємний
приріст населення (винятком є лише 1986 р., коли природний приріст був
позитивний, хоч і становив дуже малу величину (плюс 0.3). Словом, за
останнє 30-річчя народжуваність в Україні (як серед міського, так і
серед сільського населення) зменшилася. майже вдвоє, число померлих
міських жителів зросло на 60%, а число померлих сільських жителів –
більше ніж удвоє. В результаті цих змін природний приріст усього
населення (1960 – 1990) скоротився з 13.6 до 0.6, або в 22.7 рази,
природний приріст міського населення – з 13.8 до 2.5, або в 2.5 рази, а
природний приріст сільського населення – з плюс 13.5 до мінус 3.4.
Україна опинилася, таким чином, на одному з. останніх місць у світі за
показниками природного руху населення (табл. 3).
Різко погіршилося і співвідношення показників природного приросту
міського і сільського населення. Якщо в 1960 р. різниця між природним
приростом міських і сільських жителів становила 0.3 (на користь
міського), то в 2002 р. цей показник зріс до 5.9. У 2002 р. лише окремі
області України (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська,
Рівненська, Чернівецька і Крим) мали незначний природний приріст
сільського населення. В усіх інших областях мало місце велике скорочення
природного приросту сільських жителів.
Зниження коефіцієнтів народжуваності в Україні відбувається за рахунок
зміни складових їх компонентів. Серед останніх центральне місце належить
низькому сумарному коефіцієнту народжуваності, який за останнє
п’ятиріччя становив 1.9 – 2.0 (сумарний коефіцієнт народжуваності
відображає середню кількість дітей, народжених жінкою за життя). За 1980
– 2002 роки жінки у віці 15 – 49 років скоротили кількість народжених
дітей (в середньому за рік на 1000 жінок відповідної вікової групи) з
58.2 до 54.6. Причому, молоді вікові групи жінок збільшили кількість
народжених у віці молодше 20 років за вказані роки з 48.3 до 56.9, у
віці – 20 – 24 роки – з 163.0 до 165.0, тоді як серед старших вікових
груп жінок коефіцієнти їх народжуваності скорочувалися: від 25 до 29
років – з 102.2 до 91, від 30 до 34 років – з 50.9 до 44.0, від 35 до 39
років – з 18.2 до 16.1, від 40 до 44 роки – з 4.2 до 3.7, від 45 до 49
років – з 0.3 до 0.2.
Однією з причин відносно невисокої народжуваності є, як уже зазначалося
те, що значна кількість жінок фертильного (дітородного) віку не
одружена. Частина з них також народжує дітей, але цей показник набагато
нижчий, ніж у замужніх жінок. Між іншим, в Україні кожну десяту дитину
народжують жінки, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. В 1990 р.
на таких дітей припадало 11.2% загальної кількості народжених.
Негативний вплив на природний приріст населення України має досить
велика кількість абортів.
Природний рух населення формують також показники його смертності. Серед
останніх особливе місце належить дитячій смертності, в республіці
помирає кожна десята (віком до одного року) дитина. Зрозуміло, що
зниження дитячої смертності сприятиме врешті-решт підвищенню загального
природного приросту населення.
В Україні є дуже високою, особливо серед сільських жителів, загальна
смертність. Серед останніх кількість померлих на 1000 чол. населення в
2002 р. становила 16.1, що при дуже низькій народжуваності (12.7)
призвело до того, що природний приріст по Україні дорівнював лише 3.4.
Смертність населення республіки помітно коливається залежно від віку. В
цілому по Україні кількість померлих у середньому за рік на 1000 чол.
відповідної вікової групи є, зрозуміло, найбільшою серед старших людей.
Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження
абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних
районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях
народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і
практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці
не тільки в галузях, а й в окремих районах України.
Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить
про те, що в межах її території є певні надлишки працездатного
населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість
виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної
реформи.
Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності
праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного
прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не
тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії,
раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних
вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних
сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження
трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної
праці.
Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю, а
також забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення, на
всій території України створено центри зайнятості населення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Заставний Ф.Д. Населення України. Національно-територіальні питання.
–Львів, 1993.
Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України. –К.: Зодіак-Еко, 1998. –432
с.
Паламарчук М.М. Географія України. –К.: Освіта, 1993.
Розміщення продуктивних сил України / за заг. ред. Є.П. Качана. –К.:
Вища школа. –375 с.
Соціально-економічна географія України / за заг. ред. О.І. Шаблія.
–Львів: Світ, 1994. –608 с.
Щорічний статистичний довідник. –К.: Мінстат. – 2003 р.
PAGE
PAGE 8
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
