Реферат на тему:
Хімічний комплекс України
План
1. Хімічний комплекс – важлива авангардна ланка виробництва України.
2. Структура та особливості розміщення галузей хімічної індустрії.
3. Розміщення підгалузей хімічної промисловості.
4. Нафтохімічна промисловість України.
5. Розвиток хіміко-фармацевтичної промисловості.
6. Проблеми розвитку хімічного комплексу.
1. Хімічний комплекс має велике значення в народному господарстві
України. Він відіграє важливу роль у розширенні асортименту виробництва
товарів народного споживання. У той же час, хімізація виробництва
дозволяє постійно збільшувати випуск нових видів хімічних матеріалів для
задоволення господарських потреб, забезпечує глибоку переробку природних
ресурсів, підвищує ефективність сільського господарства тощо. Хімічний
комплекс України є однією з важливих ланок її виробництва. Його частка у
промисловому виробництві становить: з випуску продукції – 7,3%,
чисельності промислово-виробничого персоналу – 5,2%, вартості
промислово-виробничих фондів – 9,2%.
2. Хімічний комплекс має складну структуру, яка включає:
– хімічну промисловість, у тому числі: гірничо-хімічну (добування
мінеральної сировини), основну хімію (одержання солей, кислот,
мінеральних добрив), промисловість хімічних волокон і тканин,
промисловість синтетичних смол і пластмас, лакофарбову промисловість,
промисловість синтетичних барвників;
– нафтохімічну промисловість, у тому числі: виробництво продуктів
органічного синтезу, шинну промисловість, гумово-азбестову;
– хіміко-фармацевтичну промисловість.
У товарній продукції комплексу на хімічну промисловість припадає 69%,
нафтохімічну – 23,3%, хіміко-фармацевтичну – 7,7%. Фактично в кожній
області розташовані підприємства хімічного комплексу. За обсягами
виробництва продукції провідне місце в Україні посідають області:
Дніпропетровська – 17,6%; Луганська – 13,6%; Київська – 9,7%; Одеська –
9,2%; м. Київ – 6,8%; Донецька – 6,8%; Івано-Франківська – 6,7%;
Чернігівська – 5,9%.
Найважливіше значення для розміщення галузей хімічного комплексу мають
сировинний, паливно-енергетичний та споживчий фактор. Сировина для
хімічної промисловості має особливе значення. Її частка у собівартості
готової продукції коливається від 45% до 90%. Наприклад, витрати
сировини на виробництво 1 т ацетилену або аміаку з коксу сягають близько
5 т.
У хімічній промисловості більше ніж в інших галузях використовується
вода. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше
води, ніж для виплавляння 1 т чавуну.
У багатьох галузях хімічної промисловості спостерігається висока потреба
у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва фосфору потрібно до 20
тис. квт год. на одну тонну продукції. Тому дуже часто хімічні
виробництва орієнтуються лише на паливно-енергетичний фактор. Споживчий
фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво
мінеральних добрив та сірчаної кислоти.
Дуже важливим фактором, який має враховуватись при розміщенні хімічних
виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких і газоподібних
відходів, тому екологічний фактор особливо враховується при розміщенні
підприємств хімічного комплексу України. Зокрема багато відходів у
гірничій хімії. Проте хімічна промисловість є не лише одним з найбільших
забруднювачів природи, але, водночас, ця галузь відзначається високим
рівнем комплексного використання сировини й утилізує виробничі відходи.
Великий вплив на вибір району розміщення хімічних виробництв має
науково-технічний прогрес. Він змінює значення сировинного й
енергетичного фактору, поступово зменшується їх лімітовий вплив. Але
хімічній промисловості зараз притаманні застарілі технології, низький
технічний рівень, досить висока залежність від імпортної сировини.
3. Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно різноманітна і
включає корисні копалини, сільськогосподарську сировину, вторинні
продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря і
воду.
Хімічна промисловість найбільш розвинена в Донбасі, Придніпров’ї,
Прикарпатті та Присивашші. Добуванням і збагаченням сировини займається
гірничо-хімічна промисловість, яка отримала розвиток у трьох районах:
– Прикарпаття – видобуток нафти, газу, озокериту, природної сірки
(Роздольське і Новояверівське родовища), калійних солей (Калуське і
Стебниківське), кухонної солі (Солотвинське) та соляних розчинів в
Івано-Франківській області;
– Донбас – видобуток вугілля, крейди, вапняків, кам’яної солі
(Артемівське) тощо;
– Присивашшя – видобуток хімічних сполук з ропи Сивашу, газу, в
перспективі – нафти.
Основна хімічна промисловість виробляє кислоти, соду, луги, мінеральні
добрива. На них припадає найбільша кількість валової продукції хімічного
комплексу (40%). Содове виробництво, зосереджене у Донецькому районі,
при розміщенні орієнтується на потужну сировинну базу, – ресурси
кам’яної солі та вапняків у Слов’янську і Лисичанську.
Підприємства, що виробляють кислоти, розміщуються, як правило, поблизу
споживачів, бо їх продукція визначається низькою транспортабельністю.
Найбільші підприємства з виробництва сірчаної кислоти розташовані в
містах: Рівному, Новому Роздолі, Костянтинівці, Дніпродзержинську.
Виробництво мінеральних добрив – провідна галузь хімічної промисловості
України. Азотні добрива виробляють у Рівному, Черкасах, Лисичанську
(поблизу газопроводів). В основному на імпортній сировині (апатити і
фосфорити Кольського півострова), з орієнтацією на споживача працюють
суперфосфатні підприємства Одеси, Сум, Вінниці, Костянтинівки. На
калійні солі Прикарпаття орієнтоване виробництво калійних добрив (центри
– Калуш, Стебник).
Промисловість хімічних волокон характеризується високою матеріало-,
енерго і водоємністю. Хімічні волокна поділяються на штучні (віскозні,
мідно-аміачні й ацетатні), їх виробляють з природної сировини (в
основному з целюлози), і синтетичні (капрон, анід, лавсан, нітрон), які
виготовляються із синтетичних смол. Виробництво синтетичного волокна
розміщене в Чернігові, а штучного – в Києві (Дарницький шовковий
комбінат), Черкасах, Сокалі.
Промисловість синтетичних смол і пластичних мас (полімерна
промисловість) – одна з наймолодших у комплексі. Сировиною для
виробництва її продукції є органічні сполуки, які отримують у результаті
переробки нафти, газу, кам’яного вугілля. Тому ці підприємства найбільш
представлені у Донецькому і Придніпровському районах, а саме: Донецьку,
Сєверодонецьку, Запоріжжі, Первомайську, а також у Калуші, Києві,
Фастові, Одесі.
Лакофарбова промисловість представлена більш ніж 30 великими
підприємствами. Найбільші з них – Львівський і Одеський лакофарбові
заводи, Бориславський і Чернівецький хімічні заводи, Криворізький
суриковий завод та інші.
4. Нафтохімічна промисловість розвивається на базі нафтопереробної і
газової промисловості, виробництва сажі, переробки довізного
синтетичного і натурального каучуку. Нафтохімічні підприємства,
розміщені поряд з нафтопереробними, розташовані в Херсоні, Одесі,
Бердянську, Кременчуці, Запоріжжі, Лисичанську, Вінниці, Львові.
Виробництво ж продуктів органічного синтезу – синтетичних миючих
засобів, жирних кислот, замінників харчових жирів – тяжіє до споживача і
розміщується в Бердянську, Запоріжжі, Києві.
Шинна та гумово-азбестова промисловість виробляє тисячі найменувань
різноманітної продукції. Найкрупніші центри її виробництва –
Дніпропетровськ, Біла Церква, Київ, Лисичанськ, Горлівка, Суми, Харків,
Львів, Одеса, Бердянськ, Запоріжжя, Ніжин. Сажу виробляють у Дашаві,
Стаханові та Кременчуці.
5. Хіміко-фармацевтична промисловість своєю продукцією не забезпечує
потреб населення. При рівні забезпечення охорони здоров’я медикаментами
вітчизняного виробництва у 25% за асортиментом і 35% за обсягом від
потреби, 40% обсягу продукції поставляється на експорт. Розвиток стримує
не тільки технологічна і сировинна криза (80% ліків виготовляється з
імпортної сировини), але і низька купівельна спроможність населення та
лікувальних закладів. Найбільші підприємства даної промисловості
розташовані в Києві, Житомирі, Одесі, Луганську, Полтаві, Донецьку,
Львові.
6. Підприємства хімічного комплексу в останні роки працюють у складних
умовах неплатоспроможності споживачів продукції, нестачі обігових
коштів, обмеження в постачанні енергоносіїв, різкого спаду інвестиційної
діяльності, що призвело до обвального падіння обсягів продукції (у 1997
р. – 40% до 1990 р.).
Головні проблеми розвитку комплексу:
– відсутність або недостатність важливих сировинних ресурсів (нафта,
природний газ, фосфати, віскозна целюлоза, каучук, напівфабрикати,
субстанції для ліків тощо);
– загальний спад промислового виробництва;
– низький технічний та технологічний рівень виробництва, хронічне
недозавантаження виробничих потужностей і неконкурентоспроможність
продукції більшості підгалузей комплексу;
– висока матеріало- та енергоємність при майже монопольній залежності
від імпорту енергоносіїв;
– неефективна галузева структура: переважають фондо- та енергоємні
виробництва, дуже низький рівень наукоємних технологій і виробництв,
відсутність завершених технологічних циклів продукції кінцевого
споживання;
– дуже негативний вплив на природне середовище в районах високої
концентрації хімічних і нафтохімічних виробництв.
Список літератури
1. Абмарян О.А. Главные морские порты Украины. – Одесса: Маяк, 1993. –
163 с.
2. Агропромислове виробництво України (1990-1997). – К.: ІАЕ УААН, 1997.
– 436 с.
3. Акимов А.В. Мировое население: взгляд в будущее. – М.: Наука, 1992. –
199 с.
4. Алаев А.Б. Социально-экономическая география:
Понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.
5. Алампиев П.М. Экономическое районирование СССР. – М.: Госпланиздат,
1959. – 262 с.
6. Алымов А.Н. Производительные силы: проблемы развития и размещения. –
М.: Экономика, 1981. – 288 с.
7. Анализ и прогнозированное развитие экономики региона / Н.Д.
Прокопенко, Ф.Я. Поклонский / Отв. ред. Н.Г. Чумаченко. – К.: Наук.
думка, 1991. – 226 с.
8. Аналіз тенденцій розвитку регіонів Росії в 1992-1995 рр. / Програма
Європейської Ради Тасіс. – М., 1996.
9. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект
лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 224 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
