.

Хімічна, нафтохімічна і хіміко-фармацевтична промисловість (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2511
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Хімічна,

нафтохімічна

і хіміко-фармацевтична промисловість”

Хімічна і нафтохімічна промисловість — одна з найважливіших галузей
важкої промисловості України.

Хімічна промисловість складається з таких головних підгалузей:
гірничо-хімічної, основної хімії, хімії полімерів, лакофарбової
промисловості.

Головні райони гірничо-хімічної промисловості — Передкарпаття і Донбас.
У Передкарпатті добувають сірку (Новий Роздол і Новояворівськ Львівської
обл.), калійну сіль (Калуш Івано-Франківської обл., Стебник Львівської
обл.), в Донбасі — кухонну (кам’яну) сіль (Слов’янськ, Артемівськ) (мал.
1).

Основна хімія представлена виробництвом мінеральних добрив, кислот,
соди. Невеликі підприємства мінеральних добрив були створені ще до
Першої світової війни. Зокрема, в Одесі та Вінниці збудовані фосфатні
заводи, в Калуші — завод калійних добрив.

Виробництво азотних добрив територіально тяжіє до коксохімічних
підприємств і заводів переробки природних горючих газів (Горлівка,
Сєверодонецьк, Дніпродзержинськ). Заводи азотних добрив, що працюють на
основі переробки природного газу, знаходяться у Рівному, Черкасах,
Лисичанську.

Виробництво фосфатних добрив організовано на базі привізної сировини в
Одесі, Вінниці, Сумах і Костянтинівці (Донецька обл.). Передкарпаття
(Калуш, Стебник) є центром виробництва калійних добрив. Виробництво цих
добрив здійснюється на місцевій сировині. У хімічній промисловості та
інших галузях.

широко використовуються кислоти. Найширше застосовується сірчана
кислота, сировиною для виробництва якої є самородна сірка.

Кислоти її виробляють переважно в місцях споживання. Оскільки
найбільшими споживачами її є підприємства з випуску фосфатних добрив,
основні центри виробництва цих добрив є одночасно і центрами виробництва
сірчаної кислоти (Суми, Вінниця, Одеса, Костянтинівна). Цю кислоту
випускають також коксохімічні заводи, що розташовані в Донбасі та
Придніпров’ї.

Україна — важливий регіон з виробництва соди. Винятково сприятливі умови
для розміщення содового виробництва є в Донбасі (тут зосереджені
необмежені поклади високоякісної кухонної солі — сировини для
виготовлення соди). Соду виробляють у Слов’янську і Лисичанську. її
випуск налагоджено також у Північному Криму на ропі Сиваша. Характерною
особливістю содового виробництва в Україні є висока частка випуску
кальцинованої соди.

До хімії полімерів належить виробництво хімічних волокон і ниток,
синтетичних смол, пластмас, каучуку. Центрами виробництва штучних і
синтетичних волокон є збудована ще в 1936 р. велика фабрика віскозного
шовку в Києві, Сокальський (Львівська обл.) та Житомирський заводи
хімічного волокна, а також виробничі об’єднання «Хімволокно» в Черкасах
і Чернігові (мал. 2). Спеціалізовані підприємства, які виробляють
синтетичні смоли і пластичні маси, знаходяться в Донець ку, Прилуках
(Чернігівська обл.), Запоріжжі, Луцьку, в інших містах.

В Україні організовано випуск лакофарбових матеріалів. Центрами їх
виробництва є Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Київ, Рубіжне (Луганська
обл.).

Нафтохімічна промисловість в Україні представлена гумоазбестовою і
сажевою галузями. Гумоазбестова продукція використовується переважно в
автомобільній промисловості. Найбільшими центрами її виробництва є
Дніпропетровський шинний завод, Білоцерківський завод гутотехнічних
виробів. Нитки для кордної тканини і технічних виробів виготовляють у
Києві, Черкасах, Чернігові, Сокалі (Львівщина), Житомирі. Сажу

Мал. 2. У цеху Чернігівського виробничого об’єднання «Хімволокно»

виробляє великий завод у Кременчуку.

Хіміко-фармацевтична промисловість набула значного розвитку у повоєнні
роки. Підприємства галузі виробляють лікарські засоби — медикаменти
синтетичні, з рослинної і тваринної сировини, антибіотики, вакцини,
сироватки, дезинфікуючі засоби та ін. Ця галузь розвивалася в багатьох
областях. У країні функціонує близько 40 хіміко-фармацевтичних
підприємств. Найбільшими центрами розвитку цієї галузі є Миколаїв, Київ,
Харків, Кременчук, Львів.

В Україні можна виділити три райони територіальної концентрації хімічної
та нафтохімічної промисловості: Донбас, Придніпров’я і Передкарпаття. У
Донбасі зосереджено близько третини випуску продукції галузі, причому
більше її виробляється на Луганщині. В межах цієї області сформувалися
найбільші в Україні вузли хімічної спеціалізації —
Лисичансько-Рубіжанський (Сєвєродонецькі виробничі об’єднання «Азот» і
«Склопластик», Ли-сичанський содовий завод, Рубіжанське виробниче
об’єднання «Барвник»), а також Г’орлівсько-Донецький (Горлівське
виробниче об’єднання «Стирол», Слов’янське виробниче об’єднання
«Хімволокно», Донецький завод хімреактивів).

Високий рівень концентрації продукції цієї галузі у Дніпропетровській
області (понад 10 %), де діє Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузол
(Дніпропетровський лакофарбовий завод, Дніпродзержинське об’єднання
«Азот»).

На заході України виробляється близько 8 % продукції І хімічної галузі
країни. Тут функціонують Львівський, Новояворівський, Сокальський,
Калуський та інші центри.

Значного розвитку набула хімічна промисловість на півночі Криму, в
Одесі, у Сумській області.

За період з 1990 по 1997 pp. виробництво хімічної продукції скоротилося,
зокрема хімічних волокон і ниток, кіноплівки, кальцинованої соди,
сірчаної кислоти. Тим часом в останні роки помітно зріс випуск шин для
вантажних і легкових автомобілів, залізної руди, коксу, цементу,
азбестоцементних виробів.

Головними причинами, що стримують розвиток хімічних виробництв —
обмеженість окремих сировинних ресурсів (фосфатів, нафти, газу), висока
вартість готової продукції через зростання цін на паливо та
електроенергію. Більше завантажені підприємства, продукція яких йде на
експорт.

Оскільки хімічні підприємства є значними забрудниками довкілля, у
перспективі розвиток галузі в країні має здійснюватися без будівництва
нових підприємств, за рахунок технічного переоснащення і реконструкції
діючих з впровадженням ресурсозберігаючих мало- і безвідходних
технологій, схеми замкнутого водообороту. Важливе значення також має
перепрофілювання екологічно шкідливих виробництв на безпечні, виведення
окремих підприємств за межі населених пунктів.

Література:

Заставний Ф. Д. „Географія України” Львів „Світ” – 1994 р.

Іщук С. І. „РПС” – 2002 р.

Паламарчук М. М. і О. М. „Економіка і соціальна географія України з
основами теорії” – 1998р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020