Реферат на тему:
Харчова промисловість в господарському комплексі України
Нові економічні умови формування ринкових відносин в умовах зміни
глобальної структури управління, принципів господарювання і взаємодії в
перехідний період призвели до того, що значна частина вітчизняних
підприємств у результаті загальноекономічної кризи в Україні стали
неконкурентноздатними.
Сприятливий грунт у виникненні такої ситуації створили прорахунки в
стратегічних планах, у наборі конкретних тактичних засобів, які
дозволяють підприємству попереджати і прогнозувати зміни в нестабільному
зовнішньому середовищі, а також диспропорції всередині підприємства і
неспроможність адекватно на них реагувати, порушення кооперативних
зв’язків і зменшення державного замовлення на продукцію підприємств.
Дані аспекти є головними для підприємств харчового промислового
комплексу, оскільки перехід від планово-адміністративної системи до
ринкових умов призвів до появи кризових симптомів насамперед у цьому
секторі економіки [1, с.93].
Науково обґрунтоване забезпечення населення будь-якої країни
продовольством високої якості є глобальною проблемою розвитку
міжнародної спільноти. Особлива роль у розв’язанні продовольчої проблеми
на регіональному, національному та світовому рівнях належить харчовій
індустрії, що є не лише завершальною функціональною ланкою виробництва
продовольчої продукції, а й реальним організатором та інтегратором
ефективного, раціонального і збалансованого функціонування продовольчого
підкомплексу кожної держави [2, с.38].
Харчова промисловість – одна з найбільших та найважливіших галузей
промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності
функціонування залежить стан економіки та безпека держави, розвиток
внутрішнього та зовнішнього ринків, а також рівень життя населення.
Успіхи та невдачі українських, а також пострадянських підприємств
харчової промисловості, слід розглядати як результат взаємодії цілої
низки чинників: зовнішніх (попит на ринку послуг, рівень доходів
населення, стан розвитку науки, техніки тощо) і внутрішніх (стратегія
підприємства, принципи його діяльності, наявність ресурсів та їхнє
раціональне використання, маркетинг та інші). Здатність підприємства
пристосовуватись до зміни технологічних, економічних та соціальних
чинників – гарантія не лише його виживання в сучасних складних
економічних умовах, але й успішної діяльності в подальшому.
?????????W?ті підприємства. Стратегія ж максимізації прибутку
відкладається на другий план. Надалі, при зміні внутрішніх і зовнішніх
умов в сприятливий бік, активації на певних сегментах ринку, ця
стратегія може бути реалізована повною мірою [1,с.94].
Харчова промисловість тісно пов’язана з сільським господарством –
основною технологічною ланкою продовольчого комплексу. Збалансований
розвиток цих взаємопов’язаних галузей продовольчого комплексу залежить
від транспортної і торговельної інфраструктури.
Пріоритетне значення у територіальній організації харчової промисловості
мають такі економічні фактори, як сировинний, споживчий, транспортний,
спеціалізація сільського господарства, науково-технічний прогрес.
Ресурсномісткі галузі – цукрова, маслосироробна, виноробна,
плодоовочеконсервна – розміщуються в зонах виробництва сировини. На
споживача орієнтуються такі галузі, як хлібопекарська, молочна,
м’ясопереробна, де виробляються товари з малим терміном реалізації.
Природні фактори впливають на розміщення підприємств харчової
промисловості через сільське господарство – зумовлюють просторову
спеціалізацію виробництва сировини [3,с.5].
Отже, виходячи із вищезазначеного, до актуальних завдань розвитку
харчової промисловості та утвердження її позицій як
конкурентоспроможної галузі промислового виробництва, слід віднести:
удосконалення чинного законодавства та його дотримання стосовно
гарантування захисту прав споживачів, підвищення безпеки продовольчих
товарів в зв’язку з використанням штучних замінників;
покращення існуючої системи ціноутворення через організацію прогнозного
аграрного ринку, створення умов для чесної конкуренції,;
оновлення матеріального устаткування та технічного забезпечення
підприємств харчової промисловості;
створення сприятливих економіко-політичних умов для залучення як
іноземних, так і вітчизняних інвесторів, застосування як вже давно
відомих, так і нових форм кредитування виробництва тощо;
розроблення нових нормативних актів та удосконалення, із використанням
провідного зарубіжного досвіду, вже існуючих, що спрямовані на захист
вітчизняного виробника харчових продуктів.
Література:
1. Макаренко І.О. Сучасні механізми стабілізації діяльності підприємств
харчової промисловості / Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 2
(56). – С. 93-100.
2. Сичевський М.П. Стан та пріоритетні напрямки розвитку харчової
промисловості в Україні / Економіка АПК. – 2004. – № 1. – С.38- 40.
3. Розміщення виробництва товарів народного споживання в Україні: Навч.
посібник/ Є.М. Воронова, І.К.Гогулан, В.І.Дорошенко, Н.С.Ковальчук,
А.А.Мазаракі, В.С. Полюхович, І.Г. Смирнов. За заг. ред. А.А.Мазаракі. –
К.: КТЕІ, 1992. – 76 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
