Економіка і продуктивні сили Запорізької області (курсова робота)

Курсова робота

на тему:

Економіка і продуктивні сили Запорізької області

План

1. Теоретичні основи регіональної економіки.

Сутність регіональної економіки.

Запорізька область в системі економічного району.

Територіальна структура виробництва і валова додана вартість в
Запорізькій області.

2. Економічний потенціал Запорізької області.

2.1 Зайнятість, продуктивність і ефективність праці.

2.2 Структура економіки Запорізької області:

Промисловість;

Сільське господарство;

2.3 Капіталовкладення, основні фонди.

3. Банківська система і кредитування

3.1 Банківська система України.

3.2 Грошова маса в Україні та курс гривні.

3.3 Кредитування в Запорізькій області.

Висновок.

Список використаної літератури.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1. Сутність регіональної економіки

Теоретичні основи регіональної економіки закладені в загальній теорії
економіки, якщо класична теорія економіки обґрунтовує закони та
закономірності організації розвитку економіки загалом, то теорія
регіональної економіки обґрунтовує її просторові аспекти. В основі
розвитку і поширення просторової економіку є поділ праці, який має два
види:

суспільний;

територіальний.

Суспільний поділ праці. Поділ праці взагалі виражає розчленування
певного виробничого процесу на відповідні ланки, які стають згодом
окремими видами виробництва. Таким чином суспільний поділ праці має
декілька рівнів:

одиничний;

частковий;

загальний.

Одиничний поділ праці стосується характеристики трудових взаємин окремих
соціальних індивідів із процесом суспільного виробництва, зайнятості
людей у різних галузях національної економіки.

Частковий поділ праці характеризує обмеженість зайнятості окремих
індиьідш у процесі суспільного виробництва, моделює ситуацію, коли
працездатні члени суспільства через низку об’єктивних та суб’єктивних
причин працюють неповний робочий тиждень.

Загальний поділ праці розкриває стан зайнятості основних контингентів
працездатного населення у всіх сферах і галузях суспільного виробництва,
включно із сферами промисловості, сільського господарства і
нематеріального обслуговування. Він немов об’єднує, узагальнює попередні
дві характеристики, дає підстави для вивчення і аналізу окремих
виробничо-обслуговуючих процесів.

Територіальний поділ праці. Цей вид поділу праці тісно пов’язаний із
суспільним поділом праці і передбачає поглиблення і поширення видів
праці по території. Поширення супроводжується концентрацією праці і
капіталів, видів діяльності по території та розвитку підприємств в
населених пунктах.

Територіальний поділ праці має два рівні:

територіально-національний;

територіально-міжнаціональний.

Територіально-иацюиальпип поділ праці відмежовує вивчення окремих

видів праці масштабами окремих національно-адміністративних утворень,
країн, створених за моно або полінаціональною ознакою.

Територіальио-міжнаціопальітч поділ праці винч-г погмнб^чнл концентрації
праці і капіталів поміж різних держав, перетворення окремих національних
утворень в інтернаціональні економічні системи та союзи.

Якщо суспільний поділ праці характеризується поглибленням розчленування
виробничого процесу, то територіальний пов’язаний з розширенням
диверсифікації по території країни.

Регіональна економічна система. В загальному розумінні економічна
система – це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у
процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і
споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності
відповідно до мети суспільства.

Основними елементами регіонально-економічної системи є:

продуктивні сили;

техніко-економічні відносини;

організаційно-економічні відносини;

виробничі відносини, або відносини економічної власності;

– господарський механізм.

Кожна з цих підсистем складається з окремих елементів, компонентів з
властивою їм сукупністю зв’язків між собою і розвивається за спільними
для всієї економічної системи законами, а також за властивими лише для
даної підсистеми законами і суперечностями.

Продуктивні сили є матеріально-речовою основою економічної системи, її
визначальною підсистемою. Сучасні продуктивні сили складаються із
засобів та предметів праці, людини-працівника, науки, використовуваних
людьми сил природи, інформації, форм і методів організації виробництва.

Техніко-економічні відносини – це-відносини спеціалізації, кооперування
виробництва, його концентрації, обміну діяльністю між людьми та ін.

Організаційно-економічиі відносини – менеджмент і маркетинг на
підприємстві, обмін досвідом з іншими підприємствами тощо.

Найскладнішою підсистемою регіонально-економічної системи є виробничі
відносини в економічному значенні цього поняття. Окремі елементи
виробничих відносин – відносини між людьми у сфері безпосереднього
виробництва, розподілу та споживання.

Адекватний й раціональне співвідношення між окремими підсистемами, між
їх елементами найбільше залежить від господарського механізму, який є,
по-перше, механізмом використання економічних законів; по-друге,
механізмом розв’язання суперечностей економічної системи; по-третє,
функцією реалізації відносин власності; по-четверте, механізмом
узгодження економічних інтересів; по-п’яте, механізмом всебічного
розвитку людини.

Запорізька область в системі економічного району.

Запорізька область розташована в придніпровському економічному районі
який розташований на південному сході України. Його зручне економіко –
географічне положення визначається передусім з найбільш індустріально
розвиненим Донецьким економічним районом ( на сході ), Північно –
Східним ( на півночі ), Центральноукраїнським ( на заході ) та
Причорноморським ( на південному заході ). Крім того, вигідним є
транспортне положення району.: через його територію проходять важливі
залізничні, автомобільні, водні шляхи по Дніпру та Азовському морю яке
омиває район на півдні. Це сприяє налагодження тісних економічних
зв’язків з багатьма регіонами країни, насамперед з Донецьким економічним
районом, зв’язки з якими практично мають технологічну спрямованість:
начебто роз’єднують територіально об’єднані технологічні ланки чорної
металургії (вільну промисловість і залізну базу) і пов’язані з ним
виробництва Донбасу та Придніпров’я.

Придніпров’я має значний природно–ресурсний потенціал. На його території
зосереджені різноманітні корисні копалини, головними з яких є залізна і
марганцева руди, вогнетриви, флюсова й будівельна сировина, а також
кам’яне та буре вугілля.

За адміністративно-територіальним поділом до складу Придніпровського
економічного району входить 42 адміністративних райони. На його
території є 18 міст республіканського та обласного підпорядкування, 16
малих міст і 74 містечко, 2362 сільських населених пункти.

Частка продукції вироблена промисловим комплексом району сягає за
вартістю 23,5% від усієї продукції України. У Запорізькій області
зосереджено 12,8% виробництва металу, продукції хімічної і нафтохімічної
промисловості. Запорізька область посідає перше місце з виробництва
електроенергії (17%), продукції кольорової (алюмінію, титану, магнію)
металургії (понад 44%), скляної та порцеляно-фаянсової промисловості.

Частка окремих галузей регіону в загальнодержавному виробництві
продукції становить: в електроенергетиці – 23,5%, паливній – 6,3%,
чорній металургії – 53,5%, машинобудуванні – 19%, хімічній – 5,8%,
харчовій понад – 10%.

Частка АПК Придніпров’я в загальнодержавному виробництві досить скромна
– 8,3%. Провідними культурами рослинництва є зернові і зернобобові (43%
посівних площ району, 11% загальнодержавних). Основною технічною
культурою є соняшник – понад 14% його посівів країни зосереджено саме в
цьому регіоні, а валовий збір його становить 24,7% від валового збору
цієї культури в країні.

Найбільші міста й металургійні центри району, зокрема Кривий Ріг,
Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, домінують в Україні за
рівнем забруднення атмосферного повітря.

Територіальна структура виробництва і валова додана вартість в
Запорізькій області.

Економічне обличчя району сформувала важка індустрія. Разом з тим
значним є внесок в Країнську економіку галузей агропромислового
комплексу. Складне, точне машинобудування спрямовані передусім на
обслуговування військово – промислового комплексу.

Промисловість Придніпров’я поєднує важку індустрію і харчову
промисловість. Провідні галузі, що визначають спеціалізацію району у
міжнародному поділі праці, – гірничодобувна, чорна металургія,
машинобудування, хімічна промисловість. Міжрайонне значення має також
харчова і легка промисловість, електроенергетика, будівельна індустрія.

Паливно – енергетичний комплекс справляє величезний вплив на рівень,
структуру і розміщення промисловості, транспорту та інших галузей.
Завдяки покладам вугілля та гідроенергетичним ресурсам саме в цьому
районі вперше в Україні почали зосереджуватись енергомісткі видм
виробництва – кольорова металургія, хімія органічного синтезу та ін.

Енергетика району використовує місцеві гідроенергетичні ресурси,
привізне донецьке вугілля, шебелинський газ та місцеве буре вугілля.

Теплоенергетика представлена одним з найбільших у Європі ДРЕС –
Криворізькою та Придніпровською, а також Дніпродзержинською т
Запорізькою ТЕС (3600 Мвт), які разом забезпечують потреби
велктроенергії Придніпровського району й інших регіонів, а також
розміщена одна з найбільших у Європі гідроелектростанцій – Дніпрогес.
Функціоную тут і атомна електростанція (м. Енергодар) потужністю 6000
Мвт, яка виробляє 40% електроенергії, що виробляється вітчизняними
атомними станціями, і надає робочі місця для 15 тис. робітників. За 14
років експлуатації Запорізька АЕС виробила 331,3 млрд кВт
електроенергії.

В енергетичному балансі важливу роль відіграє природній та коксівний
газ. Природний газ отримують з родовищ Східноукраїнської
нафтогазоносної області, яка знаходиться за межами району.

Металургійний комплекс Придніпровського району працює за повним циклом –
видобуток сировини, палива і виробництво металу. Високий рівень розвитку
чорної металургії в районі забезпечують багаті поклади залізних і
марганцевих руд, безпосередня близькість родовищ коксівного вугілля,
наявність нерудної металургійної сировини, величезні виробничий і
науково – технічний потенціал, кваліфіковані кадри. Металургія в свою
чергу, впливає на розвиток ряду галузей промисловості та специфіку
територіальної організації продуктивних сил району.

Металургія повного циклу представлена тут одним з найбільших заводів у
Європі – “Криворіжсталь” у комплексі з коксохімзаводом (сталь, чавун,
сортовий прокат) у Кривому Розі; заводами у м. Дніпропетровську – ім. Г.
І. Петровського (сталь, чавун, сортовий прокат) та ім. Комінтеру(труби,с
сортовий прокат, оцинкований лист) ; Дніпровським меткобінатом у
Дніпродзержинську (сталь, чавун, готовий прокат); Запорізьким
меткомбінатом “Запоріжсталь”. Останній – одне з найстаріших
металургійних підприємств України (з 1993 р.), випускає листовий прокат,
чавун, сталь, холодногнуті прфілі та багато іншої продукції, значну
частину якої експортує в країни Південно – Східної Азії, Близького
Сходу, Латинської Америки, Центральної Європи, Китай. Практично усі
названі заводи були модернізовані, завдяки чому зросли їх потужності.

У Придніпровському економічному районі (м. Запоріжжя) розміщено також
ВАТ “Завод Дніпроспецсталь” ( нержавіючі інструментальні, леговані й
конструкційні сталі), та Запорізький сталепрокатний завод

Кольорова металургія району працює переважно на привізних рудах. У
Запоріжжі діє алюмінієвий комбінат, куди поставляється напівфабрикат
(глинозем) з Миколаївського заводу. Нині комбінат використовує дешеву
електроенергію Дніпрогесу. У майбутньому він працюватиме на місцевих
боксидах Вмсокопільського родовища Дніпропеировської області.
Розташованого за 250 км від Запоріжжя. З 1990 р. На комбінаті триває
корінна реконструкція, яка спрямована на зростання обсягів виробництва,
поліпшення технологічних параметрів продукції, зниження екологічного
забоуднення. У Запоріжжі діє єдине підприємство в Україні з виробництва
вуглеграфітових матеріалів – ВАТ “Графіт”.

Не тільки внаслідок загальної економічної кризи, а й через
антидемпінгову політику проти України основних світових монополістів
кольорової металургії знизився продаж феросиліцію феросилікомарганцю.

Машинобудівний комплекс за вартістю валової продукції, часткою
промислово – виробничих фондів і чисельністю виробників посідає важливе
місце в структурі економіки Придніпровського району. Тут виробляється
найбільше машин і устаткування серед економічних районів України.

Вдале поєднання економічних умов сприяло формуванню складної і
багатогалузевої структури машинобудівного комплексу. Основними
чинниками, що визначають його характер, є такі: наявність масового
виробництва металу; забезпеченість трудовими ресурсами; місткий ринок
машин; розвинена науково – технічна і проектно – конструкторська база
машинобудуваня; велика внутрішньо районна потреба у продукції
машинобудування; вигідне економіко – географічне положення щодо основних
районів споживання.

2. Економічний потенціал Запорізької області.

2.1 Зайнятість, продуктивність і ефективність праці.

Район високо урбанізований – Міського населення 76,5% населення. Проте
надмірна концентрація промисловості зумовлювала в минулому постійний
дефіцит робочої сили, активізацію маятникової міграції, посилення
відпливу сільського населення у міста.

Коефіцієнт народжуваності у районі один з найнижчих у державі – 7,5%,
коефіцієнт смертності – 14,7%, природний приріст населення, починаючи з
1991р., відємний.

У вікові структурі переважає населення працездатного віку. За останні
роки спостерігається тенденція до зростання кількості осіб, старше
працездатного віку та зменшення частки осіб молодше працездатного віку.

Національна структура населення району формувалася історично. Район має
значні трудові ресурси, серед них майже третина спеціалістів України з
вищою і середньою спеціальною освітою. Зокрема, трудові ресурси
становлять 59,2% від усієі кількості його населення і 11,6% від
працездатного населення України. В районі 7,7% зайнятих підлітків, тобто
осіб молодше і 10,9% осміб старше працездатного віку.

В усіх сферах економічної діяльності Придніпров’я зайнято 44,3%
працездатного населення району, зростає частка зайнятих у невиробничій
сфері. Найбільша кількість зайнятих у промисловості. Вищу освіту мають
15,4% населення – це найвищий показник серед усіх економічних районів
України.

Найбільше працевлаштовано віком до 18 років. Усього станом на 01.01.99
кількість зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю,
становила 104,1 тис. при потребі підприємств у працівниках на заміщення
вільних робочих місць 5,4 тис. відтак навантаження на одне вільне робоче
місце було 26 осіб. Рівень зареєстрованого у 1998 р. сягав 2,7%.

Якщо порівняти ці показники з середньо українськими (3,7%). То ситуація
не видається дуже загрозливою. Однак особливе занепокоєння викликає
приховане безробіття, про яке свідчать показники рівня безробіття,
розраховано за методологією Міжнародної організації праці. Згідно з
ними, рівень безробіття у запорізькій області становить 14,3% (в Україні
11,3%). Така ситуація вимагає посиленої уваги до проблем зайнятості
населення в районі з боку відповідних державних органів і насамперед
служб зайнятості.

2.2 Структура економіки Запорізької області:

Промисловість

За рівнем промислового розвитку Запорізька область є однією з найбільш
розвинутих і має високий індекс зосередження промислового виробництва на
душу населення – 2,21 відносно середньо республіканського рівня (1,00).
Тут зосереджено 7,8% виробничого потенціалу (основі фонди) і 5,7
трудового потенціалу промисловості держави, а випуск продукції складає
8,9%.

У республіканському поділі праці промисловість регіону виділяється такою
спеціалізацією: електроенергетика ( атомна електростанція та
гідроелектростанції); чорна металургія (підземний видобуток руд чорних
металів, виробництво чорних металів, електроферосплавів, коксохімічна
промисловість, виробництво вогнетривів, метизів); кольорова металургія
(алюмінієва і титано – магнієва промисловість); машинобудування
(підйомно- транспортне, електрохімічна промисловість, виробництво
насосів, верстатобудівельна й інструментальна промисловість,
промисловість по виробництву штучних алмазів, автомобільна
промисловість, сільськогосподарське машинобудування ); харчова
промисловість (пивоварна промисловість). Провідними галузями, що
визначають спеціалізацію промисловості області в республіканському
поділі праці, є кольорова металургія – коефіцієнт локалізації випуску
продукції 5,36, електроенергетика – 1,60, чорна металургія – 1,59,
машинобудування і металообробка – 1,11.

За 1999 – 2005 рр. Зросла питома вага області в промисловості України –
з 5,7% у 1999 р. до 89% у 2005 р., але скоротились темпи промислового
виробництва та відбулись істотні зрушення в галузевій структурі
промисловості. Зокрема: поглибилась спеціалізація області на виробництві
експортоорієнтованої продукції, але зменшилась кількість галузей
спеціалізації, переважно внаслідок поглиблення спеціалізації на
металургії (особливо кольорові), електроенергетиці і машинобудуванні та
металообробці.

Аналіз динаміки галузевої структури економіки області за 1990 – 2000 рр.
Свідчить про тенденцію підвищення питомої ваги електроенергетики,
паливної промисловості, чорної і кольорової металургії та скорочення
машинобудування та металообробки обробки, хімічної і нафтохімічної
промисловості, деревообробної та целюлозно – паперової промисловості,
промисловості будівельних матеріалів, легкої і харчової промисловості. У
2000р. в промисловому виробництві було зосереджено 1016 підприємств і
2550 виробництв, обсяг виробленої продукції становив 12872,5 млн.
гривень.

Промисловість області характеризується багатогалузевою структурою. В
міжгалузевому промисловому комплексі (включаючи малі підприємства)
провідне місце займають: металургія – 57,2%, зокрема, чорна – 45,1%,
кольорова – 12,1%, електроенергетика – 17,2% і машинобудування та
металообробка – 15,1%. Далі слідує харчова промисловість (включаючи
борошномельно – круп’яну) – 6,6%, промисловість будівельних матеріалів –
0,8; хімічна і нафтохімічна – 1,0%, легка – 0,3%. У галузевій структурі
промисловості ще низька питома вага галузей, що забезпечують населення
товарами народного споживання – лише 6,9%.

Галузева структура промисловості Запорізької області (без малих
підприємств),за обсягом продукції у цінах

відповідних років, відсотків. Таблиця 1

Галузь 2004 р. 2005 р.

Електроенергетика 8,5 15,0

Паливна 2,2 2,3

Чорна металургія 19,9 35,2

Кольорова металургія 5,0 13,4

Хімічна і нафтохімічна промисловість 158 ,09

Машинобудування та металообробка 42,0 15,9

Деревообробна та целюлозо-паперова 1,1 0,04

Промисловість будівельних матеріалів 2,4 0,6

Скляна і фарфорово-фаянсова 0,1 0,01

Легка 3,7 0,4

Харчова 12,5 6,6

Борошномельно-круп’яна та комбікормова 2,3 0,4

Медична 0,0 0,2

Інші галузі 0,7 0,22

Значні зміни відбуваються і в територіальній структурі виробництва.
Підвищилась питома вага області в Україні: чорної і особливо кольорової
металургії, машинобудування та металообробки, при скороченні
електроенергетики, паливної, хімічної і нафтохімічної, промисловості
будівельних матеріалів, легкої і харчової.

Аналіз динаміки виробництва промислової продукції в натуральному виразі
по основній номенклатурі свідчить про скорочення переважної більшості її
видів за 2000 – 2001 рр. і зростання за 2003 – 2005 рр.(табл.. )

Динаміка виробництва основних видів

промисловості продукції Запорізької

області. Таблиця 2

Види продукції 2003 2004 2005

Виробництво залізної руди, млн. тонн 2,7 3,8 2,5

Виплавка чавуну, млн. Тонн 4,0 1,7 3,1

Виробництво сталі, тис.тонн 5252,7 2536,3 4455,4

Виробництво готового прокату, млн. тонн 3,5 2,0 3,5

Виробництво коксу тис. Тонн 2737,2 1412,7 2302,4

Виробництво автомобілів, штук 139123 57917 11683

Виробництво пральних машин, тис. штук 213,0 30,9 23,2

Сільське господарство

Сільське господарство традиційно спеціалізується на виробництві
продукції землеробства, зокрема: зернових, олійних, овочевих і
плодовоягідних культур. У 2000 р. індекс виробництва валової продукції
галузі в розрахунку на душу населення становив по відношенню до середньо
республіканського 0,89. Дефіцит вологи, поживних речовин, високий рівень
зношеності основних фондів, нераціональна структура землеробства і
тваринництва, недостатній рівень кооперування виробництва не дали змоги
реалізувати потенційні можливості сільського господарства. В галузевій
структурі за 1990-2000 рр. Підвищилась частка провідних галузей
спеціалізації, зокрема на виробництві товарного зерна і соняшнику.

В структурі валової продукції сільського господарства за цей період
відбулися зміни пропорцій між рослинництвом і тваринництвом в напрямі
збільшення питомої ваги першого. Так у 2004 р. Це співвідношення
становило 45,1 і 54,9%, у 1995 р. – 55,8 і 44,2%, у 2000 р. – 57,2 і
42,8%.

Питома вага області у виробництві продукції сільського господарства
переважно за рахунок випереджуючих темпів скорочення виробництва всіх
видів продукції тваринництва.

Динаміка виробництва валової продукції

сільського господарства в

Запорізькій області. Таблиця 3

Показник 2003 2004 2005

Валова продукція сільського господарства ( усі категорії господарств) у
порівняних цінах 19 р., млн. грн. 1994 1180 927,0

В тому числі: 900,5 658,9 573,0

Рослинництва 18883 17699 12293

Тваринництва 6469 7241 6490

Місце області у виробництві валової продукції сільського господарства на
душу населення України 12 14 13

В тому числі: – – –

рослинництва 16 14 12

Тваринництва 8 14 15

Виробництво валової продукції сільського господарства на душу населення
грн.. 952 566 460

Місце області у виробництві валової продукції сільського господарства на
душу населення в Україні. 14 25 17

Питома вага у виробництві валової продукції сільського господарства в
Україні. 4,1 3,7 4,2

В тому числі: – – –

Рослинництва 3,7 3,7 4,1

Тваринництва 4,5 3,8 3,7

Розвиток сільського господарства стримується порушенням пропорцій між
сферами АПК, розбалансованістю виробництва. В області недостатня
кількість необхідного комплексу машин і обладнання, низькі темпи
розвитку селекції та насінництва, недостатня кількість і
незбалансованість співвідношення різних видів добрив. У тваринництві
спостерігається незбалансованість кормо виробництва з вимогами основної
галузі, а також недостатній рівень розвитку племінної справи.

2.3 Капіталовкладення, основні фонди

Інвестиції в основний капітал (у порівняльних цінах, млн. грн.)

Таблиця 4

Роки 2002 2003 2004 2005

Україна 37178 51011 75714 93069

Запорізька обл. 1529 2150 2745 3299

В обсяги інвестицій в основний капітал включені витрати на нове
виробництво, реконструкцію, розширення та технічне переоснащення діючих
промислових, с/г. Транспортних та інших підприємств. Ми можемо помітити,
що інвестиції в основний капітал з року в рік зменшуються. Порівнюючи
200… – 200… р. інвестиції в основний капітал зменшились майже на
… млн. грн.

Інвестиці в основний капітал на душу населення

Інвестиції в основний капітал на одну особу (у порівняльних цінах, млн.
грн.)

Таблиця 5

Роки 2002 2003 2004 2005

Україна 37178 51011 75714 93069

Запорізька обл. 312 502 189 181

З кожного року інвестиції в основний капітал на однк особу збільшуються
або зменшуються. Це прохоить через постійне зменшення населення України.
Інвестиції в основний капітал на одну особу протягом 2002 – 2005 р. У
запорізькій області зменшився на 30%.

Прямі іноземні інвестиції.

hq* @?

–

???x??

^ oJ

hq* @?

??????????

?????

¦kdS

¦kd

¦kd{

??????????

«j¬>PZdn//oiaaa

npD®N®X®d®XRGGG

?”?a?e?i?o?XRGGG

± ±(±0±XRGGG

?XRGGG

????????A?XRGGG

???????????це інвестиція, що передбачає довгострокові взаємовідносини ,
які відображають тривалу зацікавленість іноземного інвестора в
резидентському підприємстві в економіці країни.

3. Банківська система і кредитування

3.1. Банківська система України

Банківська система України як незалежної держави, що прагне до створення
розвиненої ринкової економіки, є дворівневою. До першого рівня належить
Національний банк, що являє собою «банк банків», центральний банк
країни, а до другого — система комерційних банків.

Процес створення сучасної банківської системи, яка відповідала б умовам
ринкової економіки, в Україні ще триває і триватиме довго. Це пов’язано
з тим, що в українській економіці ще не відбулася необхідна
трансформація, вона не стала по-справжньому ринковою.

Незважаючи на це, вже зараз можна стверджувати, що підвалини банківської
системи ринкового типу в Україні побудовані.

Національний банк викопує майже всі функції, притаманні нейтральному
банку ринкової держави. Він застосовує такі ринкові інструменти
грошово-кредитного регулювання, як обов’язкове резервування коштів
комерційних банків, кредитну політику і політику рефінансування
комерційних банків, операції з державними цінними паперами на відкритому
ринку тощо.

Комерційні банки поступово оволодівають методами роботи ділових банків
країн, де ринкові засади є домінуючими в системі економічних відносин.

Становлення і розвиток банківської системи в Україні було розпочато в
1991 р. після прийняття Закону України «Про банки та банківську
діяльність». Цей закон відображає основні принципи побудови і
функціонування банківської системи, що відповідаю вимогам ринкової
економіки. В Україні було створено дворівневу банківську систему: на
першому рівні знаходиться національний банк України (НБУ) з його
регіональним відділенням, на другому – решта банків, які в Україні
називають комерційними.

Національний банк України займає центральне місце в економіці. Він є
державною власністю та виражає інтереси і завдання держави в сфері

регулювання економіки. НБУ виконує такі функції: емісія кредитних грошей
та вилучення грошей з обігу; збереження тимчасово вільних коштів і
обов’язкових резервів комерційних банків; регулювання діяльності
комерційних банків; надання кредитів комерційним банкам, збереження
офіційних загально-валютних резервів; надання кредитів і виконання
розрахункових операцій уряду; обслуговування державного боргу країни.

Комерційні банки – це ділові фінансово-кредитні установи, головне
призначення яких акумулювати тимчасово вільні грошові кошти підприємств,
населення та бюджетних установ і надавати їх у кредит своїм клієнтам та
обслуговувати грошовий обіг. Функції комерційних банків відрізняються
від функцій НБУ. Основні з них такі: залучення тимчасово вільних
грошових коштів і перетворення їх у позиковий капітал; кредитування
підприємств і приватних осіб; операції з цінними паперами; здійснення
грошових розрахунків та платежів у господарстві; консультації і надання
економічної та фінансової інформації; розширення кредитних ресурсів
народного господарства.

В Україні комерційні банки можуть бути класифіковані:

– за формою власності (державні банки, акціонерні товариства, товариства

– з обмеженою відповідальністю, кооперативні банки);

– за територіальним характером діяльності (регіональні, республіканські,

міжнародні банки);

– за розміром (великі, середні та малі банки);

– за наявністю мережі філій (банки, що відкрили філії та територіально

відокремлені підрозділи, банки без філій);

– за сферою діяльності (універсальні, ощадні, клірингові, іпотечні).

Станом на 1 січня 2000 р. в Україні було зареєстровано 203
комерційнихбанків, з них: державних банків – 2, акціонерних товариств –
173 (з них 124 – відкриті, 49 – закриті), товариств з обмеженою
відповідальністю – 28. В Україні зареєстровано ЗО банків за участю
іноземного капіталу (8 банків з 100% іноземним капіталом). Відсоток
участі іноземного капіталу у національній банківській системі становить
12,5%. Ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій мають і64
комерційних банки, у тому числі 153, банки мають ліцензію на здіснення
операцій з валютним цінностями. Обсяг сумарних активів системі
комерційних банків становив 25806,2 млн. грн., а обсяг пасивів – 19928,6
млн. грн.

На сьогоднішній день реформуванні банківської системи ще не завершене.
Головне завдання в цій сфері – запровадження ефективного механізму
регулювання банківської системи з боку НБУ, що дозволить забезпечити
ефективне розміщення фінансових ресурсів в економіці і стабільне
функціонування банківської системи. Серед проблем регулювання
банківської системи необхідно виділити: нестабільність цього процесу,
його низьку ефективність і нав’язування банкам фіскальних функцій.

Перші крики }’ вирішенні цих проблем були “роблені ь груди. ‘;Г,;;Гі р.,
копи було прийнято оновлений Закон України „Про банки та банківську
діяльність”. Цей закон впроваджує багато змін у регулювання банківської
діяльності, зокрема: збільшено захист прав клієнтів і прав банків;
збільшено повноваження НБУ з ліквідації та нагляду за банківською
діяльністю; впроваджено новий механізм ліквідації банків; полегшено
входження в банківський бізнес; відбулися зміни в ліцензування банків.

3.2. Грошова маса в Україні та курс гривні.

Проведення зваженої та обгрунтованої курсової політики є головною метою
валютного регулювання Національного банку України. Валютний курс — це
ключова ланка, яка зв’язує економіку України зі світовою економікою.
Поява обмінних валютних курсів національних валют пов’язана з розвитком
міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід’ємною частиною
економічної діяльності країн світового співтовариства. Обмінні курси
впливають не тільки

на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку
країни. Водночас зміни в різних секторах економіки, особливо в кризових
ситуаціях, відображаються в коливаннях обмінних курсів національних
валют.

Валютний курс — ціна одиниці іноземної валюти, виражена у національній
грошовій одиниці.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. За його
допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної
країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до
цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових
відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн,
розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також
торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної
грошової идиниці (девальвація) сприяє подоггоістапню імпорту та
зростанню ексиоріу, і навпаки — зростання курсу (ревальвація) призводить
до здешевлення імпорту та падіння експорту. Валютний курс є структурною
ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже
через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного
продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зк’ячки

На валютний курс впливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан
торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня
пропозиція грошей, процентні ставки, перспективи політичного розвитку
тощо. Усі ці обставини ускладнюють визначення та вибір режиму валютного
курсу.

Як свідчить світовий досвід, центральні банки застосовують такі види
режимів валютних курсів:

фіксований валютний курс,

«вільно плаваючий» курс,

«регульований плаваючий» валютний курс,

систему множинних валютних курсів,

— подвійний валютний курс.

Фіксований валютний курс — це офіційно встановлене центральним банком
фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою
іншої країни. Фіксований курс установлюється на ґрунті таких показників,
як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних
торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного
балансу тощо.

Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових
ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції
та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо
створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Фіксований курс дає змогу досягти і певних макроекономічних показників.
Теоретично обмінна вартість національної грошової одиниці може бути
розрахована у такий спосіб, щоб забезпечити стабілізацію будь-якого
макроекономічного показника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу
імпортних цін тощо.

Одним із головних питань, які стоять перед центральним банком при
встановленні фіксованого валютного курсу, є пошук певного міжнародного
стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової
одиниці. Як правило, курси національних валют перебувають у жорсткій
відповідності з доларом США. Деякі країни прикріпили свої національні
валюти до французького франка (держави, які ‘входять у зону впливу
французького франка), або до німецької марки (Австрія, Нідерланди,
Бельгія), або до валют сусідніх держав (Бутан — до індійської рупії,
Лесото — до ранда ЮАР), або до декількох валют (кошика валют),
наприклад, до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні засоби).

Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Другої світової
війни згідно з Бреттон-вудськими угодами. Після краху в 70-х роках
Бреттон-вудської системи більшість країн перейшла від режиму фіксованих
валютних курсів до плаваючих валютних курсів.

Вільно плаваючі курси являють собою співвідношення між національною
грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від
попиту та пропозиції валют на валютному ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із розвинутою ринковою
економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування
плаваючого курсу необхідні економічна та політична стабільність держави,
відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням
жорсткої монетарної та фіскальної політики. Водночас за вільного
«плавання» валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на
стан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює
попит та пропозицію на іноземну валюту, змінюючись сам, а не змінюючи
розмір валютних резервів. Отже, у разі використання плаваючого валютного
курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральному
банку можна проводити свою власну грошово-кредитну політику,
передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу.

Регульоване плавання валют. Даний режим характеризується тим, що у
процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив
центрального оаяку країни, який згладжує різкі короткострокові, а іноді
й середньострокові коливання курсу з метою зробити його більш
передбачуваним та таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі
необхідні значні резерви валюти та міцна матеріальна база для
прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної
політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної
грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був установлений режим
регульованого «плаваючого» курсу, зокрема визначений «валютний коридор».
Таку саму курсову політику НБУ продовжував і в 1998 році. Валюшний
коридор — можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу
національної грошової одиниці до іноземних валют. В Україні вудської
системи більшість країн перейшла від режиму фіксованих валютних курсів
до плаваючих валютних курсів.

Регульоване плавання валют. Даний режим характеризується тим, що у
процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив
центрального оаяку країни, який згладжує різкі короткострокові, а іноді
й середньострокові коливання курсу з метою зробити його більш
передбачуваним та таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі
необхідні значні резерви валюти та міцна матеріальна база для
прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної
політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної
грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був установлений режим
регульованого «плаваючого» курсу, зокрема визначений «валютний коридор».
Таку саму курсову політику НБУ продовжував і в 1998 році. Валюшний
коридор — можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу
національної грошової одиниці до іноземних валют. В Україні
встановлюється валютний коридор як максимальне та мінімальне відхилення
гривні до долара США, яке визначається урядом та Національним банком
України.

Така система дає змогу уникати різких коливань курсу національної
грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в
країні, не протидіє зростанню інфляції (інакше виникне питання: яким
чином утримувати валютний курс у межах валютного коридору за обмежених
валютних резервів?). При цьому важливо, щоб уряд країни, котра
застосовує валютний коридор, відкрито заявив про політику регулювання
обмінного курсу в межах цього коридору для збільшення довіри як
національних, так і іноземних інвесторів до курсової політики та
стійкості національної валюти.

Грошова маса – сукупність усіх коштів, що знаходяться в господарстві в
наявній і безготівковій формах, що забезпечують обіг товарів і послуг у
народному господарстві.

У структурі грошової маси виділяється активна частина, до якої
ставляться кошти, що реально обслуговують господарський обіг, і пасивна
частина, що включає грошові накопичення, залишки на рахунках, що
потенційно можуть служити розрахунковими засобами. Особливе місце в
структурі грошової маси займають так називані «квазігроші» (від
латинського «quasi» – начебто, майже), тобто кошти на термінових
рахунках, ощадних вкладах, у депозитних сертифікатах, акціях
інвестиційних фондів, що вкладають кошти тільки в короткострокові
грошові зобов’язання.

Сукупність готівки (металеві гроші і банкноти) і грошей для
безготівкових розрахунків у центральному банку (безтермінові вклади)
складають гроші центрального банки. їх називають монетарною або грошовою
базою, тому що вони визначають сумарну грошову масу в народному
господарстві.

Грошова маса, якої розташовує народне господарство для здійснення
операцій обміну і платежу, залежить від пропозиції грошей банківським
сектором і від попиту на гроші, тобто прагнення заснувань небанківського

встановлюється валютний коридор як максимальне та мінімальне відхилення
гривні до долара США, яке визначається урядом та Національним банком
України.

3.3 Кредитування в Запорізькій області

Основним інструментом реалізації державної політики щодо підтримки
малого підприємництва в Україні на загальнодержавному рівні є
Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва. Вона
складається з комплексного плану дій по створенню сприятливого
нормативно-правового середовища для малого підприємництва і спирається в
тому числі на розвиток інноваційної інфраструктури підтримки
підприємництва. Так, п.18 Заходів щодо виконання Національної програми
сприяння розвитку малого підприємництва в Україні на 2005 рік передбачає
забезпечення підтримки інвестиційно-інноваційних проектів суб’єктів
малого підприємництва, що провадять діяльність відповідно до
пріоритетних напрямків розвитку економіки.

Відповідно до ст.10 Закону України від 19.10.2000 р. №2063-ІІІ “Про
державну підтримку малого підприємництва” передбачено подальше
формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва
перш за все шляхом створення та забезпечення діяльності мережі
бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів.

В цілому кількість бізнес-центрів за 2003-2004 роки збільшилася на 6
одиниць. Так, порівняно із 2002 роком значне збільшення таких закладів
відбулося на 4 одиниці.

Загальна кількість бізнес-інкубаторів у Запорізькій області протягом
2003-2004 років зросла лише на 12 одиниць. За даними місцевих органів
виконавчої влади на кінець 2004 року загальна кількість технологічних
парків складала 19 одиниць, що порівняно з 2002 роком на 4 одиниці
більше. Слід зазначити, що на сьогодні інноваційна діяльність являється
однією із основних умов створення конкурентного середовища а також
впровадження інновацій у виробництво. Але кількість інноваційних фондів
і компаній за останні два роки дещо зменшилась. Тоді як у 2002 році їх
загальна кількість становила 21 одиниць, станом на 01.01.05 р. їх
налічується 18, що на 3 одиниці менше. Це зумовлено, перш за все,
відсутністю досконалого законодавства у сфері технологічного бізнесу та
системи прямого інвестування .

Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва здійснюється
фінансовими установами різних видів. Все більше значення набувають фонди
підтримки підприємництва, створені виконавчою владою.Загальна кількість
фондів підтримки підприємництва порівняно з 2002 роком зросла на 40
одиниць. Всього на 01.01.05 р. налічується 31 фонд.Значна увага
приділялася збільшенню кількості кредитних спілок, які можуть надавати
частину кредитів малим підприємствам та відіграють велику роль у
кредитуванні суб’єктів малого підприємництва. У 2004 році кредитними
спілками надано кредитів на суму 50 млн. грн.

Однією з альтернативних форм фінансового забезпечення суб’єктів малого
підприємництва є послуги, які надаються лізинговими центрами. На основі
лізингу суб’єкти малого підприємництва, фермерські господарства
забезпечувалися матеріально-технічними ресурсами.

Так, на кінець 2004 року налічується 87 лізингових центри, що порівняно
з 2002 роком на 26 одиниць більше. В м. Києві таких центрів налічується
89, в Запорізькій області їх 11, в інших областях їх налічується від 1
до 10 одиниць. На сьогодні не створено жодного лізингового центру у
Харківській, Херсонській та Чернівецькій областях. Фінансово-кредитна
підтримка суб’єктів підприємницької діяльності здійснювалась також за
рахунок банківського кредитування через комерційні банки та за рахунок
коштів міжнародних фінансових установ.

Також створювалися спеціалізовані структури, які сприяли малим
підприємствам у залученні нових технологій у виробничу сферу.

Висновок

Сільське господарство традиційно спеціалізується на виробництві
продукції землеробства, зокрема: зернових, олійних, овочевих і
плодовоягідних культур.

За рівнем промислового розвитку Запорізька область є однією з найбільш
розвинутих і має високий індекс зосередження промислового виробництва на
душу населення. Промисловість області характеризується багатогалузевою
структурою. В міжгалузевому промисловому комплексі (включаючи малі
підприємства) провідне місце займають: металургія зокрема, чорна,
кольорова, електроенергетика і машинобудування та металообробка.

Cписок використаної літератури

Закон України “Про банки та банківську діяльність”.

Географічна енциклопедія України.

Епіфанов А. О., Сало І. В. Регіональна економіка. Навчальний посібник
– К.: “Наукова думка”, 1999. – 343 с.

Заболоцький Б. Ф. Економічна самодіяльність регіону // Регіональна
економіка. – 2001 р. – №1.

Заболоцький Б. Ф. Методологічний підхід до моделювання регіонального
розширеного само відтворення // Регіональна економіка – 2001 р. №3.

Заболоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна
макроекономіка: Посібник. – К.: Академвидав, 2002 р. – 368 с.

Заболоцький Б. Ф., Кокотко М. Ф., Сновженко Т. С. Економіка україни. –
Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997
р.

Заставний Ф. Д. Географія України: У 2-х книгах. – Львів: Світ, 1994 р.

Розміщення продуктивних сил України: Навч. – метод. посібник для самост.
вивч. диск. / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник та ін. –
К.: КНЕУ, 2000.

Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Економіка регіонів (областей) України.

PAGE

PAGE 28

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter