Реферат на тему:
Донецький соціально-економічний район
Донецький соціально-економічний район, до складу якого входять Донецька
і Луганська області, знаходиться на південному сході України. Площа
району становить 53,2 тис. км2, або 9 % території країни. За розмірами
він перевищує ряд країн Західної Європи (Бельгія, Нідерланди, Данія.
Швеція). На території району проживає 7,6 млн. осіб (2001р.), що складає
15,4 % населення України. За природними ресурсами,
соціально-економічними характеристиками та особливостями
історико-етнічного розвитку, він виділився в один з найрозвиненіших в
країні суспільно-географічних комплексів з переважаючою спеціалізацією
видобувної та пов’язаної з нею галузей обробної промисловості.
Району належить провідна роль у господарському комплексі України. На
2000р.тут вироблялось 20,8% промислової продукції держави, з них
електроенергії – 24,7%, продукції паливної промисловості – 61,0%, чорної
металургії – 40,5%, хімічної та нафтохімічної промисловості –
31,3%,цементу – 23,3%. Своєю значущістю виділяється виробництво коксу
(54,3% продукції України), доменного і сталеплавильного (44,1%) та
прокатного устаткування (95,8%), побутових холодильників та
морозильників (95%).
Географічне положення
Донецький соціально-економічний район займає крайнє східне положення в
межах України (за деякими схемами соціально-економічного районування
його ще називають Східним районом). Район має державний кордон з
Російською Федерацією, а також межує з Північно-Східним та
Придніпровським соціально-економічними районами. На півдні район має
вихід до Азовського моря.
В фізико-географічному відношенні район має низку специфічних
особливостей. В орографічному відношенні територія приурочена до
Донецького кряжу ( тектоніці – це Донецька складчаста область),
Придніпровської низовини та Приазовської височини (Дніпровсько-Донецька
западина), відрогів Середньоросійської височини (Воронезький
кристалічний масив). Коливання абсолютних висот складає 350 м
(максимальна – г. могила –Мечетна – 361 м). Донецький
соціально-економічний район характеризується спільністю степової
рослинності (лісостепові ландшафти характерні лише для Донецького
кряжу).
Економко-географічне положення району має низку позитивних рис, що
відображається в першу чергу в безпосередньому контакті з Російською
Федерацією; це обумовлює розвинуту міждержавну транспорту мережу та
тісні соціально-економічні стосунки між прикордонними районами. Велику
позитивну роль відіграє вихід до Азовського моря та протікання по
території району р. Сіверського Дінця.
Серед негативних рис відмічається далеке розташування території від
західних соціально-економічних районів України та державного кордону з
європейськими державами, що робить проблематичним їх зв’язок з Донецьким
соціально-економічним районом.
Історико-географічні передумови формування території району і його
господарства
Комплексне вивчення історичних, географічних та економічних умов
допомагає зрозуміти історію краю. Корені сучасної металургії Донеччини
.Так, у районах Луганська, Бахмута археологи відкрили рештки первісних
шахт, печей для виплавки міді, а також матриці для виготовлення
предметів із неї. Географічне положення Донеччини як межуючої території
між Сходом і Заходом спричинилось до активної участі її в торгівельних
відносинах .У VII-VIII ст. Сіверський Донець був ланкою Великого
Волзького торгового шляху, що зв’язував Дніпро з Каспійським морем.
Донеччина входила до Запорізької Січі. На її території вже в XVIст.,
виникли поселення запорожців, які стали центрами солеваріння (м. Бахмут,
Тор). У 1796 році у Лисичанську була збудована перша вугільна шахта.
Одночасно виник перший леварно-гарматний завод у Луганську. В 1880 році
залізниця зв’язала Донбас з Кривим Рогом. Розвиток великої металургії
почався в 1872 році , коли альпійський промисловець Д.Юз відкрив
металургійний завод у Бахмутському повіті. З появою металургійних
заводів зростає видобуток вугілля, виробництво коксу для потреб
металургії та хімічної промисловості.
Характерні риси промисловості Донбасу на початку XX ст. – потужна
концентрація виробництва, проникнення іноземного капіталу та постійна
орієнтація на промисловість Росії .Більша частина продукції України йшла
до Росії, а звідти – за кордон. За останні роки Донбас перетворився у
великий індустріальний центр в якому зосереджені такі галузі
промисловості: видобувної, паливно-енергетичної, металургійної,
хімічної, важкого машинобудування.
Природні умови і ресурси
Характеризуючи природні умови Донецького району зауважимо, що основну
роль в орографії поверхні даного району відіграють Донецький кряж,
Приазовська височина і Приазовська низовина, Придонецька терасова
рівнина. Значну частину Луганщини займає Старобільський степ, який
порізаний невеликими долинами лівих приток Сіверського Дінця. Якщо взяти
в загальному, рельєф регіону горбистий. Переважно рівнинний з незначним
коливанням висотних позначок рельєф є досить сприятливий для розвитку
промисловості, транспорту і сільського господарства.
Клімат району континентальний, з холодною зимою та сухим і жарким літом.
Середньорічна температура від 7 до 8? С. Безморозний період триває
151-173 дні. Характерне різке весняне наростання середніх місячних
температур. Кількість опадів нерівномірна. Кліматичні умови є
сприятливими для вирощування досить теплолюбивих культур. Однак
недостатнє зволоження району негативно відбивається на посівах цих
культур.
Ґрунтовий і рослинний покрив даної території є досить різноманітним.
Більшу частину території Донбасу займають звичайні середньогумусні
чорноземи, а також трапляються лугові, дерново-глейові, алювіальні,
солонцюваті та супіщані ґрунти. Але слід відзначити, що ґрунти району
мають неоднакову родючість.
Серед рослин в Донецькому районі поширені 1750 видів, з них 150 –
культурних. Невеликі лісові площі в даному районі зосереджені на
Донецькому кряжі. Це переважно байрачні та заплавні ліси. Поширені ліси
також в басейні Сіверського Дінця. Досить багато в районі штучно
насаджених лісових масивів.
Тваринний світ Донецького району досить різноманітний. Він належить до
Українського степового зоогеографічного району. Фауна є досить бідною.
Тут є до 50 видів ссавців, 287 видів птахів, 42 види риб та 10 видів
плазунів. Досить продуктивним було Азовське море, яке було найбагатшим
на рибу (червона риба, севрюга, осетер, судак, вобла, короп, лящ та
ін.). Однак за останнє десятиліття Азовське море перетворюється в зону
екологічного лиха, що зумовлено скиданням в його басейн забруднених
стічних вод і відвалів Маріупольського металургійного комбінату.
Водними ресурсами район забезпечений недостатньо. Головною водною
артерією є Сіверський Донець. Озер в районі не багато. В Донецькій
області поблизу міста Слов’янська є група солоних озер, які
використовуються в лікувальних цілях. Для покриття недостачі води в
районі побудовано канали Донбас – Дніпро, Сіверський Донець – Донбас.
Річки, озера, водосховища. Ставки використовуються для риборозведення,
промислового і комунального водопостачання, зрошування. Перед районом
стоїть проблема докорінного поліпшення водопостачання, від розв’язання
якої залежить подальший розвиток економіки регіону.
Характеризуючи мінерально-ресурсний потенціал Донецького
соціально-економічного району, можна сказати, що він є досить
різноманітним. Основою ресурсного потенціалу є кам’яне вугілля. Близько
третини донецького вугілля складають антрацити. Вугленосні формації
представлені 300 пластами промислового вугілля і 200 пластами вапняків.
Загальний запас вугілля становить 109 млрд. тонн, в т.ч. коксівного –
16,8 млрд. тонн. Кам’яне вугілля поширене в частині Донецького
кам’яновугільного басейну. Також кам’яне вугілля поширене в Луганську.
Антрацит – Лисичанськ, Кіровськ, Красний Луч, Стаханов, Первомайськ.
Вугілля характеризується підвищеною зольністю та значним вмістом сірки,
що дещо негативно впливає на його споживчі якості. У південно-східній та
східній частині басейну залягає переважно енергетичне вугілля –
антрацити, на заході та північному заході – високоякісне коксівне
вугілля.
В межах Луганської області є запаси природного газу (Краснополівське,
Слов’яносербське, Борівське, Співаківське, Кружилівське).
Подальший промисловий розвиток району пов’язаний з експлуатацією
глибинних горизонтів і виробленням малопотужніх пластів.
В районі є запаси залізних руд (Приазов’я), які не мають промислового
значення через невеликі запаси, а також географічну близькість
криворізьких руд. Перспективне господарське значення мають родовища
нефелінових руд, сієнітів, флюориту. А також ртуть (Микитівка). З
кам’яновугільними, девонськими, пермськими відкладами та відкладами
тріасової системи пов’язані багаті поклади сировини для промисловості
будівельних матеріалів, металургійного, нафтової і газової
промисловості. Родовища крейди, мергелів, глини, суглинків, гіпсів є
сировинною базою для цементної промисловості. Район має найбільші в
Україні запаси гіпсу (Михайлівське, Пшеничне, Артемівске родовища в
Донецькій області). Серед нерудних корисних копалин є величезні запаси
кам’яної солі – Артемівське, Слов’янське родовища в Донецькій області.
Великі запаси доломітів, флюсових вапняків (Оленське, Новотроїцьке),
вогнетривких глин (Часовоярське, Новорайське), мергелів (Артемівськ). Є
тугоплавкі глини, каоліні. До перспективних в нафтогазоносному
відношенні слід віднести ряд структур Бахмутської котловини. Через
складні умови не розробляється Слов’янсько-Бахмутське родовище
фосфоритів. Перспективне значення для Донецького району мають поклади
міді, алюмінієвої сировини, два великих масиви нефелінових сієнітів у
Приазов’ї та поліметалічних руд у центральній частині Донбасу, поклади
залізних руд біля Маріуполя.
У Старобільському районі Луганської області наявне єдине в Європі
родовище флюориту, яке використовується для одержання кольорових
благородних металів. Є азбест і графіт.
Отже, Донецький район є достатньо забезпечений паливними, будівельними
мінеральними ресурсами. Але відчуває потребу в раціональному їх
використанні, що передбачає охорону навколишнього середовища і
комплексне використання паливно-енергетичних, мінерально-сировинних
ресурсів, відходів, а також рекультивацію земельних масивів та
запровадження чіткої системи міжбасейнового перерозподілу водних
ресурсів і використання замкнутої системи водопостачання.
Населення і працересурсний потенціал
Донецький район найбільший за кількістю населення в Україні. Тут
проживає 7596 тис. осіб (15,6 % всього населення країни). За щільністю
населення район посідає перше місце в Україні. Вона дорівнює 143,1
осіб/км2. Більша щільність населення в Донецькій області –187,0, менша в
Луганській – 99,9 чол./км2. Обидві області дуже урбанізовані ( Донецька
–90%, Луганська –87%), що підтверджується великою кількістю міст і селищ
міського типу. У Донецьку проживає 1050 тис. осіб., Луганську – 469 тис.
осіб. Більшість поселень утворюють міські агломерації : Донецько
–Макіївську, Горлівсько – Єнакіївську, Артемівську та ін.
На території Донецького району проживає 7987тис. осіб, із них у
Донецькій області – 5064,4 тис. чол. 10,0% населення країни, населення
міст – 4183,7 тис. чол. (1.01.98), у Луганській населення – 2706,4тис.
чол., 5,4% – населення країни; населення міст – 1908,2 тис. чол.
(1.01.98).
В районі дуже низький приріст населення . Він складає –7,5 чол. на 1000
жителів. Сальдо міграцій тут додатне. Донецька область займає перше
місце в Україні за кількістю розлучених (25,3 тис. осіб) і пенсіонерів
(1505 тис. осіб). Частка населенні післяпрацездатного віку в містах
становить 21,5%, у селах – 28%.
В Донецькому соціально-економічному районі велика частка населення
зайнята в галузях економіки – 82%, в тому числі в Луганській області
–92%. Це свідчить про надзвичайно високий рівень індустріалізації краю,
недостатній розвиток соціальної інфраструктури району. Для району
характерна наявність висококваліфікованих трудових ресурсів.
Національний склад населення змінювався під впливом колонізаторської
політики російських властей, які для ліквідації запорозької вольності
відкрили широкий доступ сюди іноземцям: сербам, хорватам, болгарам,
молдаванам. Територію заселяли поляками, греками, турками, татарами,
завозили циган, євреїв, вірмен. Та незважаючи на вікову політику
деукраїнізації, на більщовицьку денаціоналізацію, тут переважають
українці. Національний склад населення такий: 52,1% – українців, 44,5% –
росіяни, 1,9% – греки, 1,2% – білоруси.
Однією з особливостей Донецького району є високий рівень урбанізації. В
складі району налічується 32 міста республіканського та обласного
підпорядкування, 56 малих міст і 242 селища міського типу.
Кількість міського населення Донецького соціально-економічного району
постійно зростає, але протягом 90-х років наявний спад. Так, кількість
населення з 1897р. по 1998р., зросла найбільше у Макіївці –у 55 раз,
Горлівці – 43 рази, Донецькому – у 38 раз.
Індустріальний Донецький район виділяється серед інших районів України
найвищою питомою вагою міського населення. В містах Донбасу проживає
89,1% населення. Саме тут найгустіша мережа міських населених пунктів (
Донецька область – 151, Луганська область – 127). Кількість міських
районів у Донецькій області становить 21, у Луганській – лише 4 (1998
р).
Одне з перших місць район утримує і за коефіцієнтом дитячої смертності
(15,5 осіб на 1 тис. новонароджених). Донецька область займає перше
місце в Україні за кількістю розлучених (25,3 тис. осіб), одиноких (300
тис. осіб), пенсіонерів (1600 тис осіб).
В Донецьком у районі дуже велика частка населення зайнята в економіці –
82%, а в Луганській області – майже 92%. Це в свою чергу свідчить про
надзвичайно високий рівень індустріалізації краю і недостатній розвиток
соціальної сфери району. Велика частка у демографічному навантаженні
осіб, які старші працездатного віку. Відсоток населення старше
працездатного віку в містах становить 23%, у селах –28%. Сальдо міграції
у Донецькому соціально-економічному районі додатне.
Функціонально-компонентна структура
Донецький соціально-економічний район відноситься до числа найпотужніших
в національногосподарському комплексі України. Район характеризується
значним переважанням промислової продукції – її частка складає до 90%
сукупного суспільного продукту. Основу промисловості складає важка
індустрія (78% усієї промислової продукції району). Питома вага харчової
та легкої промисловості в структурі району складає 19%.
Вуглевидобувна промисловість Донецького соціально-економічного району
представлена Донецьким кам’яновугільним басейном. Цей басейн було
відкрито у 1721р. Перша обладнана шахта стала до ладу в Лисичанську у
1795р. До Першої світової війни на Донбас припадало до 88%
вуглевидобутку всієї Росії. У вугільній промисловості панував іноземний
капітал, який контролював 70% видобутку вугілля. В радянський період
вугільна промисловість була реконструйована, збудовано нові потужні
шахти.
Донецький кам’яновугільний басейн – основний постачальник енергетичного
і технологічного палива для підприємств України. Кам’яновугільні поклади
сучасної частини українського Донбасу займають велику площу в
Дніпропетровській, Донецькій, луганські областях (понад 40 тис. км2 ).
Родовища в басейні розміщені досить компактно. Найбільші з них
зосереджені в центральній частині басейну, на межі Луганської та
Донецької областей.
У розвитку вуглевидобувної промисловості в Донбасі треба більше
орієнтуватися на нові родовища. Вони мають значно кращу якість вугілля.
Вугільні запаси старого Донбасу за століття експлуатації значною мірою
виснажені, а водночас розвідки надр довели, що є значні ресурси, що ще
не експлуатуються. Тільки в районі Добропілля (Донецька область)
відкрито стільки продуктивних пластів, що з них можна добути 4 млрд. т
вугілля. Тут вже розпочато будівництво шахти “Добропільська капітальна”.
Вона буде мати чотири стволи, які вийдуть на 16 робочих пластів,
потужністю від 1 до 2 м. За якістю подібних їм в Донбасі нині немає.
Вугілля тут коксівне, яке так потрібне у металургії та інших галузях.
Нині поставлено завдання – на коксівних заводах розпочати виробництво
моторного палива.
Великі перспективи Донбасу як паливної бази України пов’язані з
видобутком не тільки вугілля, а й газу метану. Його прогнозовані запаси
в басейні складають 1,3 трлн. м3 . На сьогодні це є основний ворог і
найбільша небезпека для шахтарів (добре відомим є факт, що мільйон тон
вугілля в Україні коштує три шахтарські життя).
Сьогодні вуглевидобувна промисловість Донецького соціально-економічного
району знаходиться в негативному стані. Впродовж останніх десятиліть
галузь активно занепадає, що приводить до зменшення видобутку.
Гірничовидобувна промило вість Донбасу справляє негативний вплив на
природне середовище, зокрема на літогенну основу ландшафтів, що
проявляється у порушенні земель і вилученні їх з сфери господарського
використання, інтенсифікація несприятливих рельєфоперетворюючих
процесів, забруднення водних джерел і порушення балансу підземних і
поверхневих вод тощо.
Прямий вплив гірничого виробництва пов’язаний з порушенням ґрунтового
покриву, зменшенням або скороченням сільськогосподарських і лісових
угідь. Непрямий вплив проявляється через зміни режиму і стану
поверхневих і підземних вод у зв’язку із підтопленням закритих шахт,
збільшенням водозаборів у долинах річок тощо.
Встановлено, що на одну умовну шахту припадає близько 1 км2 зайнятих і
порушених земель, зокрема майже половина – під будівельним майданчиками.
Породні відвали шахт і збагачувальних фабрик містять різні токсичні
речовини, які зрештою потрапляють підземним або поверхневим стоком у
водні басейни. При цьому особливо велику шкоду водоймищам завдає
складування відвалів порід у ярах і балках.
Просідання, провалля і тріщини на поверхні землі утворюються якщо
видобуток вугілля здійснюється без закладання породою виробничого
простору на глибинах, вищих за безпечну глибину виробки. На шахтах
Донбасу просадки й провалля трапляються при виробці пластів вугілля
значно нижче за розраховану безпечну межу розробки.
Катастрофічні масштаби порушення території гірничодобувною діяльністю у
Донбасі, посилені поширенням відходів хімічного виробництва, призвели до
докорінних змін довкілля і зробили екологічну ситуацію неконтрольованою.
Тому вивчення стану як окремих компонентів довкілля, так і природних
систем в цілому та одержанні їхніх характеристик мають стати базою для
оптимізації природокористування.
З вуглевидобутком в Донбасі тісно пов’язана електроенергетика. До 35%
електростанцій України працюють на вугіллі Донбасу. Це є потужна
складова господарського комплексу району, в якому зайнято понад 65 тис.
працюючих. Електорогенеруюча компанія “Донбасенерго” виробляє до 30%
електроенергії України і є однією з провідних енергосистем. Діє потужна
лінія електропередач Донбас – Західна Україна. Тут розташована низка
потужніх ДРЕС – Вуглегірська, Старобишівська, Слов’янська, Курахівська,
Миронівська (Донецька область), Штерівська, Луганська, Лисичанська
(Луганська область). Характерно, що в районах розташування
електростанцій надзвичайно загострилась екологічна ситуація. До 25%
забруднень атмосферного повітря в районі пов’язана з їх діяльністю.
Металургія. За випуском чорних металів Донецький соціально-економічний
район перебуває на другому місці в Україні після Придніпровського
соціально-економічного району. Тут виробляють половину чавуну та третину
всієї продукції металургійної промисловості України. Металургія району
розвинулась на власних ресурсах коксівного вугілля і нерудної сировини
та залізній та марганцевій рудах Придніпров’я. Супровідним факторами
виступають мережа залізниць і шосейних доріг, джерела водопостачання,
попит на метал, вторинна сировина та трудові ресурси.
Сьогодні основною проблемою металургійної галузі регіону є зношення
основних виробничих фондів. В районі розміщені такі потужні підприємства
галузі ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»,
«Металургійний комбінат «Азовсталь», «Макіївський металургійний
комбінат», «Алчевський металургійний комбінат»; металургійних заводів:
«Єнакіївський металургійний завод», «Донецький металургійний завод»,
«Краматорський металургійний завод», «Костянтинівський металургійний
завод», «Алмазнянський феросплавний завод», «Алмазнянський
чавуноливарний завод»; заводи металовиробів: «Силур» (м. Харцизьк),
«Дружківський завод металевих виробів», ЗАТ «Луганський трубний завод»,
«Харцизький трубний завод», «Макіївський труболиварний завод»,
«Донецький металопрокатний завод», «Дебальцевський завод металургійного
машинобудування», а також Лутугинським об’єднанням з виробництва
прокатних валків, заводом металевих порошків (м. Кіровськ), «Радіан» (м.
Артемівськ), Луганським ливарно-механічним заводом.
Кольорова металургія представлена Артемівським заводом по обробці
кольорових металів, об’єднанням “Донецьквторкольормет” та Микитівським
ртутним комбінатом.
Хімічна та нафтохімічна промисловість випускає понад 30% продукції
України. Вона виникла та розвивається на базі родовищ кам’яної солі,
газового вугілля та нафти (переважно імпортованої). Розвинутою є содова
промисловість (Слов’янський, Артемівський заводи). З коксохімічною
промисловістю, що розвивається на базі кількох потужних підприємств
(Ясинуватський, Макіївський, Єнакіївський, Донецький, Авдіївський
коксохімічні заводи) пов’язано виробництво азотних добрив. Провідними
підприємствами тут виступають об’єднання “Стирол”, Северодонецьке
об’єднання “Азот”, що випускають аміак, оцтову кислоту, капролактам,
себацинову кислоту. Анілітофарбова промисловість випускає 2,5 тис.
найменувань фарбників та до 4 тис. різних напівпродуктів (Рубіжнянський
хімкомбінат). Сірчанокислотна промисловість розвинулась у комплексі з
основними її споживачами – виробництвом азотних та фосфорних добрив.
Машинобудування регіону виділяється високим ступенем спеціалізації.
Більшість підприємств випускають унікальну продукцію і займають
монопольне становище з її виробництва в Україні. Район дає 14% продукції
машинобудування України. Важке машинобудування є профілюючим і
розвивалось для потреб металургії, гірничої, гірничорудної галузей. На
машинобудування припадає до 20% промислової товарної продукції району. У
Донецьку, Луганську та Маріуполі налагоджено випуск
сільськогосподарських машин та устаткування для легкої і харчової
промисловості. У Маріуполі, крім того, розвинене суднобудування, а у
Луганську – виробництво металообробного та деревообробного інструменту
Промисловість будівельних матеріалів. Район посідає перше місце в
Україні за виробництвом залізлбетонних конструкцій, тут виробляється до
90% віконного та технічного скла України (завод “Автоскло” та склозавод
у Костянтинівці). В районі діють великі цементні заводи –
Амвросіївський, Краматорський, Єнакіївський, Макіївський. Розвинене
виробництво покрфівельних матеріалів, цегли, кераміки. Деревообробні
комбінати і меблеві фабрики працюють у Донецьку, Слов’янську,
Костянтинівці, Горлівці.
Сільське господарство району традиційно представлено рослинництвом та
тваринництвом.
Галузь рослинництва представлена в основному вирощуванням зерна,
соняшника, картоплі, а також кормів. Вони характеризуються зменшенням
питомої ваги площ картоплі і овочевих культур, а також збільшенням площ
соняшника.
Рослинництво. Рослинництво базова галузь сільськогосподарського
виробництва України. Основним і важливим засобом і територіальною базою
функціонування виробничих процесів в сільському господарстві є земля.
Донецька область має значний фонд земель, який знаходиться в
розпорядженні сільськогосподарських підприємств і господарств.
Серед галузей рослинництва Донбасу найважливішої зернове господарство,
яке по суті своїй складає основу усього сільськогосподарського
виробництва. Зернове господарство в переважній масі формує продовольчий
фонд і постачає кормове зерно тваринництву. У 1997 році з 296,8 тис. га
валовий збір озимої пшениці становив 733,9 тис. тонн. Не менш важливою
культурою є ячмінь, посівні площі якого становлять 195,3 тис. га,
валовий збір в 1997 р. становив 305,2 тис. тонн. Його застосування
універсальне. Основна маса зерна йде на корм худобі. Але ячмінь виступає
не тільки кормовою культурою. З нього проводять ряд цінних харчових
продуктів муку, крупи, солод, що застосовуються в пивоварній
промисловості. У області також культивують кукурудзу на зерно. Посівні
площі якій становлять 25, тис. га, валовий збір в 1997р. становив 48,8
тис. тонн. З зерна кукурудза отримує крупи, муку, спирт, комбікорм.
Складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур
прядильні, олійні, цукроносні рослини. У значному об’ємі вони формують
сировинну базу харчової і м’якої промисловості. У приміських зонах
нарівні з вирощуванням овочів у відкритому ґрунті (капуста, огірки, лук)
їх обробляють також і в теплицях.
Увага приділяється і виробництву плодово-ягідних культур. Раціональне
живлення вимагає широкого споживання у свіжому або консервованому
вигляді плодів, ягід, в яких містяться необхідні вітаміни, кислоти,
солі. У також час цей цінні джерела сировини для харчової промисловості
(соки, сиропи, мармелад). У 1997 р. площу плодово-ягідних насаджень
становила 34,3 тис. га, валовий збір – 163,5 тис. тонн, врожайність з 1
га площі склала – 47,5 ц. Отже, рослинництво – провідна галузь
сільськогосподарського виробництва.
Тваринництво – друга галузь сільського господарства, значення якої
неможливо переоцінити. Рівень розвиток тваринництва визначає міра
насичення ринку висококалорійний продуктами живлення – м’ясом, молочними
і іншими продуктами. З розвитком тваринництва безпосередньо пов’язане
виробництво шерстяних тканин, шкірно-взуттєвих виробів і ін.
Тваринництво розвивається не ізольовано від землеробства, а разом з ним.
Між ними існують тісні двосторонні зв’язки. Землеробство (рослинництво),
зокрема, активно бере участь в створенні кормового балансу тваринництва.
У свою чергу тваринництво є джерелом цінних екологічно нешкідливих
органічних добрив. Скотарство – перша по значенню галузь тваринництва.
Розведення великої рогатої худоби представляє великий економічний
інтерес передусім тому, що від нього отримують самі цінні
висококалорійний продукти харчування. На початок 1997 р. у всіх
категоріях господарств області нараховувалося 605,8 тис; голів великої
рогатої худоби (в тому числі і 286,4 тис. корів). Важливою галуззю
виступає свинарство, відрізняються підвищеною трудомісткістю, але
нетривалістю відгодівлі тварин до встановлених кондицій, їх плодючістю і
енергією зростання. Остання обставина одним їх вирішальних чинників
швидкого відновлення і поповнення м’ясних ресурсів. У свинарстві
переважно використовуються польові корми, відходи харчових підприємств,
комбінатів громадського харчування. Поголів’я овець і кіз становило
140,2 тис. голів. Вівчарство в районі не отримало належного розвитку,
так як для випасу отар потрібні обширні площі.
Важливою структурною галуззю тваринництва стало птахівництво – джерело
цінних продуктів живлення, що характеризуються швидкою окупністю витрат
на виробництво м’яса і яєць. Сучасне птахівництво – швидке зростаюче на
промисловій основі господарство.
Транспортні сітка. У довоєнні роки обсяг будівництва нових залізниць і
докорінна реструктуризація діючих магістралей зосереджувалась насамперед
у напрямках Донбас – Центр, Донбас – Кривий Ріг. Великий обсяг
перевезень донецького вугілля на північ вимагав поліпшення транспортних
умов. У 1937р. було завершено спорудження і реконструкцію колії Донбас –
Москва загальною довжиною до 1200 км. Про масштаби будівництва свідчать
такі порівняння: обсяг земельних робіт на прокладання нових колій,
реконструкція і технічне переоснащення діючих перевищив аналогічні
роботи на такій великій магістралі тодішнього Союзу, як
Туркмено-Сибірська залізниця, що будувалась в той час.
Зв’язок Донбасу з центром та іншими прилеглими районами Росії, куди
надходило близько 30% всього вуглевидобутку Донбасу, забезпечувались
коліями Дебальцеве – Валуйки – Москва, Маріуполь – Донецьк – Харків –
Курськ – Москва, Донбас – Рязань – Москва.
Таким чином та території Донецького соціально-економічного району
сформувався Донецький залізничний вузол, який поряд з іншими такими ж
вузлами відіграє важливе значення у господарському розвитку України, у
її зовнішньоекономічні зв’язки з іншими країнами.
Щільність залізниць в Донецькому соціально-економічному районі перевищує
56 км / км2 . Переважно залізниці електрифіковані, що збільшує і
покращує швидкість, якість перевезень. В останні роки проведено
реконструкцію великої кількості залізниць, а також вокзалів та станцій.
Загальна довжина автомобільних шляхів складає 14 тис. км, в т. числі з
твердим покриттям – 11 тис. км. Головні автостради: Донецьк –
Дніпропетровськ, Донецьк – Артемівськ – Харків, Луганськ – Дебальцеве.
Слов’янськ – Артемівськ – Дебальцеве – Красний Луч – Ростов-на-Дону.
Щодо інтенсивності руху автомобільного транспорту в межах району, то
вона складає в рік 8-15 тис. автомобілів на добу. Автомобільні
магістральні проходять у всіх напрямках.
Вихід до Азовського моря дозволяє розвивати в районі морський транспорт
і основним портом є Маріуполь. Основним експортними вантажами є кам’яне
вугілля з Донбасу, залізна руда, чорні метали з Придніпров’я, хімічні
продукти тощо. Провідне місце в імпорті займають машини, устаткування,
мінерально-сировинні ресурси для розвитку кольорової металургії і
виробництво мінеральних добрив.
Через територію району проходить газопровід “Союз”, а також газопроводи
з Кавказу та Ставропольського краю.
Транспорт є важливою економічною артерією, яка сприяє розвитку та
стабільному функціонуванню Донецького соціально-економічного району.
Проблеми і перспективи розвитку
Упродовж останніх 150 років у регіоні на базі інтенсивного розвитку
гірничопромислового комплексу, металургії, машинобудування та хімічної
промисловості сформувалось оптимальне територіальне розміщення
продуктивних сил. Проблема полягає у зниженні частки в
народногосподарському комплексі гірничодобувного чинника та подальшому
розвитку обробних галузей, нарощуванні частки наукомісткої продукції,
розвитку безвідходних технологій, галузей – носіїв технічного прогресу,
у вирішенні екологічних питань, різкому підвищенні продуктивності
сільського господарства на основі впровадження біотехнології та
найновішої агротехніки.
Потребує докорінної реконструкції та значних інвестицій чорна металургія
Донбасу, оскільки за останні 25 років капіталовкладення в неї були
незначними, технічний ресурс її обладнання вичерпаний.
У критичному стані перебувають підприємства важкого машинобудування та
військово-промислового комплексу Донбасу. Технологія їх унікальна, тому
багато виробництв треба зберегти для забезпечення економічної безпеки
держави. Вони потребують масштабної дієвої допомоги з боку держави.
Найважливішими екологічними проблемами регіону є: дефіцит чистої води
для побутового й господарського споживання (вирішується за рахунок
використання вод Дніпра, підземних вод, запровадження безводних
технологічних процесів у промисловості); запиленість та загазованість
Гірничопромислової зони, загроза засух та пилових бур на чорноземах
(потрібно застосовувати безвідвальну оранку, нові технології обробітку
ґрунту), проблема відведення та нейтралізації бактеріально забруднених
шахтових вод, зростаючого забруднення стічними водами Азовського моря,
нагромадження відвалів гірських порід.
Для вирішення цих проблем у Донецькій області розроблено «Концепцію
охорони навколишнього середовища і заходи для її виконання». Одним з
основних шляхів вирішення екологічних проблем є структурна перебудова
виробництва базових галузей промисловості із впровадженням екологічно
безпечних ресурсозберігаючих технологій.
Однією з проблем є очищення невеликих обсягів господарсько-побутових
стічних вод. Виробничим об’єднанням «Торезантрацит» спільно з фахівцями
Угорщини та Росії проведено роботи із впровадження установок типу ТАБС у
селищах шахт «Волинська» й «Торезька», що дає змогу припинити
забруднення стічними водами Вільхівського водосховища.
У деяких сільськогосподарських підприємствах запроваджено нові
технології Нідерландів і Німеччини з вирощування картоплі, соняшнику та
зернових культур, що сприяло помітному скороченню застосовуваних
пестицидів.
Важливим завданням регіону є також розвиток ринкових відносин та малого
підприємництва. У Луганській області, наприклад, цільова регіональна
«Програма підтримки малого підприємництва» визначила пріоритетні
напрямки підприємницької діяльності.
Отже, можна згрупувати основні проблеми району на даному етапі (за О.І.
Шаблієм):
1. Регіональна політика щодо розміщення і дальшого розвитку продуктивних
сил повинна передбачати: пере профілізацію функціональних виробництв та
територіально-виробничих комплексів, попередивши таким чином безробіття;
раціональне природ користування, з акцентом на раціональному
природокористування та охороні навколишнього середовища; запровадження
чіткого між басейнового перерозподілу водних ресурсів і використання
зворотної системи водопостачання; оновлення та створення на якісно новій
основі потужного виробничого потенціалу; якісну перебудову інвестиційної
політики за рахунок збільшення капіталовкладень на реконструкцію та
технічне переоснащення.
2. Докорінна реконструкція та структурна перебудова господарського
комплексу району: обмеження енергомістких галузей, нарощування
середнього та точного машинобудування, галузей легкої, харчової
промисловості, інтенсифікації сільського господарства, прискорений
розвиток соціальної та виробничої інфраструктури.
3. Оновлення на якісно новій технічній і технологічній базі потужного
виробничого потенціалу, збільшення капіталовкладень на користь
реконструкції і технічного переоснащення виробництв.
4. природокористування, що передбачає охорону навколишнього середовища і
комплексне використання мінерально-сировинних, паливно-енергетичних
ресурсів, утилізацію відходів і ліквідацію їх нагромаджень (териконів,
хвостосховищ, відстійників); вирішення проблеми водних ресурсів з
рахунок організації їх міжбасейнового перерозподілу і використання
системи водопостачання.
5. Використання регулюючої ролі фінансової, інвестиційної та податкової
політики для розвитку вільного підприємництва з метою переводу економіки
району до ринкових відносин
Реалізація визначених завдань сприятиме становленню господарського
механізму регіону.
Література:
Андрейцев Ю.І. Екологічна експертиза, право та практика. – К.: 1998,
230 с.
Бахмачук Ю.А. Доповідь про забезпечення народогосподарського комплексу
водою і стан водних ресурсів. – Львів: 2000, 58 с.
Білявський Г.О. Основи загальної екології. – К.: 1999, 154 с.
Водний кодекс України.
Ворнов А. К. Навколишнє середовище та розвиток. – Харків: 1998, 243 с.
Друзь В.Л. Методичні засади еколого-географічних досліджень річкових
систем. – Рівне: 2000, 139 с.
Махортов Ю.А. Эколого-экономические проблемы использования земельных
угодий. – Луганск: 1999, 140 с.
Музика О.Л. Проблеми використання водних ресурсів України. – К.: 2000,
352 с.
Постанова Верховної Ради України Про основні напрями державної політики
України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки.
Пропозиції Держводгоспу до проекту програми діяльності Кабінету
Міністрів України.
Семенченко П.М. Практика экономического регулирования и охраны
окружающей среды /Приаз. гос. техн. ун-т. – Донецк: 1997, 143 с.
Старченко В.Я. Проблеми і перспективи розвитку водних ресурсів К.: 1998,
108 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
