.

Донецький економічний район (реферат)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
835 13729
Скачать документ

Реферат

на тему:

Донецький економічний район

Географічне положення Донецького економічного району

До складу Донецького економічного району входить Донецька та Луганська
області. Його площа складає 53, 2 тис. км2. (8,8% території України).
Тут проживає 7,7 млн. осіб. (станом на 1 січня 2001 року), що становить
15,4% населення України. В районі висока щільність населення – близько
145 осіб/км2.

Район охоплює південний схід України, межує з областями Російської
Федерації – Бєлгородською, Воронезькою, Ростовською. На півдні
омивається водами Азовського моря, на заході межує із Запорізькою,
Дніпропетровською та Харківською областями.

За природними ресурсами, соціально-економічними характеристиками та
особливостями історико-етнічного розвитку він виділився в один з
найрозвинутіших в Україні територіально-виробничих комплексів з
переважаючою спеціалізацією видобувної та пов’язаних з нею галузей
обробної промисловості.

Район володіє густою мережею транспортних магістралей. Оскільки більша
половина меж району – це кордон з Російською Федерацією, то транспортні
шляхи в основному підпорядковуються вивезенню продукції в центральні
райони Росії, а також до морських портів Азовського і через нього до
Чорного та Азовського морів.

Природні умови і ресурси

Рельєф регіону складний. Північна частина – полого-хвиляста лісова
рівнина, глибоко розчленована річковими долинами, балками та ярами
відрогів Середньоруської височини. На значних ділянках на денну поверхню
виходять корінні породи – крейдяні й палеогенові. Південніше ріки
Сіверського Донця розміщена Донецька височина – хвиляста, горбиста,
платоподібна, дуже розчленована річковими долинами і крутосхилими
балками. Висота над рівнем моря 200-250 м. Тут найвища точка всієї
Лівобережної України – гора Могила-Мечетна (367 м над рівнем моря).
Спостерігаються часті виходи на денну поверхню кам’яновугільних порід.
Поширені антропогенні форми рельєфу: терикони, кар’єри, кургани.

Клімат. Клімат району помірно континентальний з вираженими
посушливо-суховійними явищами. Характерна особливість зими – часті
відлиги, коли майже повністю сходить сніговий покрив. Влітку панує
антициклональна погода з великою кількістю ясних і сонячних днів.
Виникають суховії та пилові бурі.

Температурний режим нестійкий. Найхолодніший місяць – січень
(середньорічні температури -6,7°С). Середня температура липня 21-23°С).
Кількість опадів у районі варіює від 500 мм на північному сході до 600
мм у межах Донецького кряжу і зменшується до 450 мм у Приазов’ї. Річний
максимум опадів – у червні (50-60 мм), мінімум – у вересні.

Грунтовий покрив, рослинність та тваринний світ Донецького
соціально-економічного району.

Грунти. Більшу частину території району займають середньогумусні
чорноземи. Зустрічаються лугові, дерново-глейові, алювіальні солонцюваті
та супіщані грунти, що відзначаються високою родючістю. Але вони
потребують правильного обробітку та високої агротехніки. Грунтам
наносять шкоду непродумані меліорація та хімізація. Поширеними є
грунтова ерозія й засолювання. Велике значення для підвищення
врожайності за умов недостатнього зволоження має зрошення. Грунтові
багатства використовуються нераціонально. Щорічно шахти видають на-гора
близько 10 млн. т породи, яку звалюють на родючих землях.

На території регіону переважає степова рослинність. Тут росте понад
1750 видів рослин, з яких близько 150 культурних. Район розташований в
межах Причорноморської степової геоботанчіної провінції.

Природна степова рослинність збереглася лише на непридатних для
сільського господарства ділянках – на схилах Донецького кряжу,
Приазовської височини та у заповідниках. Це вузьколиста ковила,
українська ковила, ковила-волосатик, ковила Лесінга, типчак, житняк,
пирій, степовий овес, кипець, гадючник, півонія, степовий тюльпан, ірис,
молочай, полин, кермак, катран, сон-трава.

На сьогодні в регіоні покрита лісом територія складає 250 тис га
(6,6%). Ліси представлені такими видами: байрачними, заплавними,
лісостеповими, вододільними. Найбагатшою є лісова рослинність в межах
державної полезахисної лісової смуги вздовж Сіверського Дінця. Тут
ростуть липа, дуб, ліщина, калина, сосна та ін. Дольодовикова сосна,
папороть чоловіча, вовча ягода, глід сумнівний зустрічаються в районі
Артемівська та Словяногірська. Зеленою перлиною Донбасу вважається
Великоанадольський ліс (насаджений у середині 19 ст.). Тут росте 120
порід дерев (серед них – модрина, смерека, оксамит амурський та ін.). З
інших лісових масивів можна назвати Азовське лісництво, Добровський і
Деркульський ліси. Полезахисні смуги займають 80 тис.га.

Тваринний світ Донецького економічного району належить до українського
степового зоогеографічного. Фауна його є небагатою. Тут налічується до
50 видів ссавців, близько 290 видів птахів, 42 види риб, 10 видів
плазунів. Найпоширенішими серед ссавців є гризуни. З хижих тварин
переважають тхір, лисиця, вовк, зустрічаються куниця, борсук, ласка.
Акліматизовані та добре прижились кріт, єнот, нутрія. Азовське море
належало до найбагатших на рибу морів. Тут водилися червона риба-білуга,
севрюга, осетр, судак, лящ, короп, вобла, тарань, камбала, бички та ін.
Однак за останні 20 років Азовське море перетворилося в зону
екологічного лиха. Це зумовлено скиданням у його басейн забруднених
стічних вод і відвалів Маріупольського металургійного комбінату.

Поклади вугілля є в таких районах: Красноармійському,
Горлівсько-Щербинівському, Донецько-Петровському,
Мушкетово-Макіївському, Дебальцевському, Сніжнянсько-Чистяківському
(Донецька область), Лисичанському, Алмазнянському, Луганському,
Краснодонському, Боково-Хрустальному, Селезнівському і
Довжано-Ровеньківському (Луганська область).

Водні ресурси Донецького соціально-економічного району.

Річка Сіверський Донець є головною водною артерією Донбасу. Довжина
протяжності її через Луганську та Донецьку області складає близько 370
км. Правими притоками Сіверського Донця є річки Бахмутка, Казенний
Торець, Лугань, Луганчик, Велика Камянка; лівими – Оскол, Красна,
Борова, Деркуль, Євсуг, Айдар.

Другою за значенням річкою району є Кальміус, довжина якої 216 км.
Каналом Сіверський Донець-Донбас річка сполучена з Доном. Вода є
надзвичайно забрудненою скидами неочищених промислових вод. Канал
відіграє значну роль у водопостачанні.

Деяке господарське значення мають р.Міус та її притока Кринка.

Річки рівнинного типу, переважного снігового (70%) і дощового (20%)
живлення. Живляться також підземними та шахтними водами. Пересічна
густота річкової сітки – 0,2-03 км/км2, а в межах Донецького кряжу –
0,5, на півдні – до 0,1 км/км2. Багато річок влітку пересихає і
водопостачання більш як на 50% здійснюється за рахунок 80 водосховищ
(найбільшими є Курахівське, Карлівське, Клебань-Бицьке в Донецькій
області та Ісаківське, Сватівське, Кам’янське – в Луганській області).

В Луганській області понад 60 озер, у Донецькій їх мало, переважно
невеличкі, заплавні. В районі закладено 1309 ставків і водойм загальною
площею водного дзеркала понад 10 тис.га. Річки, озера, водосховища
використовують для риборозведення, промислового і комунального
водопостачання, зрошування. Підземні води поступаються за загальними
ресурсами поверхневим, однак їх роль у балансі питного водопостачання
Донбасу досить значна.

Донбас багатий на мінеральні та столові води.

На півдні район має вихід до Азовського моря – мілководної затоки
Чорного моря.

Наявні водні ресурси не забезпечують потреб району. Споживачі
забезпечені місцевими водними ресурсами на 50% у басейні Сіверського
Донця до 27% у басейні р.Міус. Загальний дефіцит водопостачання району
становить 5 млрд.м3.

Населення та національний склад Донецького соціально-економічного
району.

Людність району станом на 1 січня 2001 року становила 7501,0 тис.осіб,
у тому числі Донецької області – 4893,6 тис.осіб, Луганської – 2607,4
тис.осіб. У містах і містечках мешкає близько 88% людності. Пересічна
густота населення – 141,0 осіб/км2, у тому числі на Донеччині – 184,7
осіб/км2, на Луганщині – 97,7 осіб/км2.

Середня густота сільського населення 16,8 осіб/км2 (на Донеччині й
Луганщині – відповідно19,3 та 14,4 осіб/км2). Ці показники майже в 1,6
рази нижчі за середні по Україні.

В Донецькому економічному районі знаходиться 88 міст, у тому числі 42
обласного підпорядкування (з них 28 на Донеччині), 242 містечка, з яких
133 на Донеччині і 109 – на Луганщині. Найбільші міста Донецької області
– Донецьк, Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Єнакієве, Дебальцеве,
Краматорськ, Костянтинівка, Артемівськ, Слов’янськ, Торез; Луганської –
Луганськ, Лисичанськ, Сєвєродонецьке, Рубіжне, Стаханов, Алчевськ,
Красний Луч, Ровеньки, Краснодон, Свердловськ.

Працездатне населення складає 58,8% (на 0,8% більше, ніж по Україні),
молодь – 24,6%, особи похилого віку – 24,6%. На 1000 осіб населення
району припадає 318 пенсіонерів, що на 7,8% більше від
пересічноукраїнського рівня.

У статевій структурі людності жінки кількісно переважають осіб
чоловічої статі. Так, на 1000 жінок припадало 863 чоловіки, тоді як у
межах України ця величина була більшою і сягала 870.

Національний склад. Значний вплив на національний склад району мала
колонізаторська політика російських властей, які для ліквідації
запорозької вольності відкрили широкий доступ сюди іноземцям: сербам,
хорватам, болгарам, молдаванам. Із вихідців із Австрії і Туреччини
створювались поселення (Слов’яносербськ, Кринички, Троїцьке, Луганське).
Територію заселяли поляками (басейн р.Бахмутки), греками (Приазов’я),
військовополоненими турками й татарами, сюди завозили циган, євреїв,
вірмен. Незважаючи на це, в Донбасі переважають українці. Національний
склад населення Донецького економічного району такий: 51% українців, 45
% росіян, 1,9% греків, 1,2% білорусів.

Населені пункти, які пов’язані з іменами видатних людей України.

Луганськ. Тут народився А.І.Даль (псевдонім „Козак Луганський”)
(1801-1872) – автор тлумачного словника живої великоруської мови.

Маріуполь. Уродженцем міста є художник-пейзажист А.І.Куїнджі
(1842-1910). У своїх роботах („Чумацький шлях”, „Українська ніч”,
„Степ”) художник відтворив мальовничу природу краю.

У с. Красне (колишня Соснівка) народився автор балетів „Війна і мир”,
„Ромео і Джульєтта”, „Попелюшка” С.С.Прокоф’єв (1891-1953).

У с.Половинкине Старобільського району Луганської області народився
поет Іван Світличний (1929-1992).

Випускником Донецького університету був Василь Стус (1938-1985).

Господарство, економіка та проблеми району

Донецький район в Україні економічно найрозвинутіший, особливо такі
галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна
промисловість, важке машинобудування та промисловість будівельних
матеріалів. У сільському господарстві домінує приміський тип
господарювання. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену
транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні
зв’язки.

? ?

(

???????¤?¤?$??????алом його видобутком займаються 21 виробниче
об’єднання. Діють також 59 збагачувальних фабрик.

На вугільній промисловості базується потужна електроенергетика. Вона
представлена тепловими електростанціями, які дають до третини всієї
електроенергії країни. З-поміж потужних ДРЕС відзначимо Вуглегірську,
Луганську (м. Щастя), Курахівську, Миронівську, Сєвєродонецьку,
Слов’янську, Старобешівську, Штерівську, Зуївську, Міусинську,
Лисичанську.

Чорна металургія є галуззю спеціалізації Донецького району. Вона
використовує місцеве коксівне вугілля та довізну залізну руду. Тут
виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Найбільші підприємства
чорної металургії (повного циклу) розміщені у Маріуполі (комбінати
“Азовсталь” та ім. Ілліча), Макіївці, Донецьку, Єнакієвому,
Краматорську, Алчевську. Крім того, заводи неповного металургійного
циклу знаходяться у Костянтинівці, Алмазному, Луганську, Харцизьку,
Лутугиному.

Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна промисловість.
Найбільші коксохімічні заводи – Алчевський, Авдіївський, Горлівський,
Ясинівський, Макіївський, Успенський, Маріупольський, Єнакіївський,
Донецький. У районі видобувають флюсові вапняки (Докучаєвськ,
Комсомольськ, Новотроїцьк) та вогнетриви Часів Яр, Великоанадольськ,
Микитівка).

Кольорова металургія за рівнем розвитку набагато поступається чорній.
Основні підприємства знаходяться в Костянтинівці (виробництво цинку),
Микитівці (виробництво ртуті), Артемівську (завод з обробки кольорових
металів), Свердловську (Завод алюмінієвих сплавів), Торезі (Завод
твердих сплавів).

Донецький район має також потужну хімічну промисловість. На базі
місцевої коксохімії виробляють азотні добрива в Горлівці і
Сєвєродонецьку, анілінофарбова промисловість розвинута в Рубіжному. В
Костянтинівці випускають фосфорні добрива. У комплексі з виробництвом
добрив розвивається сірчанокислотна промисловість.

У районі значно розвинута содова промисловість (Лисичанський содовий
завод. Слов’янське ВО “Хімпром”). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а
також карбонатної сировини.

Набула розвитку хімія органічного синтезу. Сировиною для неї є продукти
нафтопереробки, природний і коксовий газ. Нафтопереробна промисловість
зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і
Сєвєродонецьку, гумотехнічні вироби – в Лисичанську. Сажа (технічний
вуглець) постачається зі Стаханова.

У районі добре налагоджене виробництво важкого машинобудування. Його
найбільші підприємства знаходяться в Краматорську, де випускають
крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне і транспортне устаткування,
верстати для обробки великих деталей для прокатних станів, залізничних
вагонів.

Гірничошахтне устаткування виробляється на машинобудівних заводах
Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки, Ясинуватої, обладнання для
металургійної промисловості – у Макіївці, Дебальцевому, Слов’янську.

Транспортне машинобудування репрезентоване вагонобудівним заводом у
Стаханові. Різні типи залізничних цистерн виготовляються у Маріуполі (ВО
“Маріупольважмаш”). Найбільше підприємство транспортного машинобудування
в Україні – ВО “Луганський тепловозобудівний завод” виробляє тепловози.

У Луганську і Маріуполі продукують сільськогосподарські машини, в
Первомайську Луганської області – електродвигуни для врубових машин.
Виробництво різноманітного електротехнічного обладнання зосереджено у
Донецьку, Слов’янську і Торезі.

Район має потужну будівельну індустрію, підприємства якої переважно
розміщуються в малих і середніх містах. Найбільшого розвитку досягла
цементна (Амвросіївка, Макіївка, Єнакієве і Краматорськ) та скляна
(Костянтинівка) промисловість. Виробляють також покрівельні матеріали
(толь, шифер), керамічні вироби, залізобетонні конструкції.

Легка промисловість використовує місцеву і довізну сировину. В галузі
здебільшого працюють жінки. Серед найбільших підприємств району –
Донецький бавовняний та Луганський тонкосуконний комбінати, Макіївська
бавовнопрядильна фабрика, трикотажні підприємства Луганська, Донецька,
Маріуполя, шкіряно-взуттєві – Донецька, Луганська, Костянтинівки,
Артемівська. В багатьох містах району є швейні цехи і фабрики.

 Сільське господарство

Природні умови і потреби міського населення сприяли формуванню в районі
потужного АПК. Близько 80% сільськогосподарських угідь припадає на орні
землі. Вони займають площу майже 2,4 млн. гектарів. З них близько 46%
знаходиться під зерновими культурами, 24,6% – під технічними і 22,0% –
під кормовими.

У сільському господарстві тваринництво домінує над рослинництвом. Воно
дає дві третини валової сільськогосподарської продукції району.
Переважає молочне і молочно-м’ясне скотарство. У промислових зонах,
здебільшого, розвивається свинарство і птахівництво. На півночі і півдні
регіону поширене вівчарство.

У Донецькому економічному районі склались два підрайони спеціалізації
сільського господарства: північна і центрально-південна зони. Перша
спеціалізується на зерновому господарстві зі значними посівами
соняшнику, молочно-м’ясним скотарством, свинарством і птахівництвом. Для
іншої характерна приміська спеціалізація: виробництв свіжого молока та
овочів, а також посіви зернових і соняшника, розвинене виробництво яєць
і бройлерів на птахофабриках.

Підприємства, що переробляють сільськогосподарську продукцію,
зосереджені переважно у найбільших промислових вузлах. Провідними
виробництвами харчової промисловості є борошномельно-круп’яне, м’ясне,
молочне, пивоварне, виноробне, хлібопекарське та кондитерське,
олійно-жирове. Розвинута в районі соляна промисловість, що представлена
ВО “Артемсіль” і “Слав-сіль”. Тут зосереджено 75% видобутку в країні
харчової солі.

Транспортний комплекс. За обсягами перевезень район посідає перше місце
в країні. Провідна роль за цим показником належить залізничному
транспорту. Довжина магістральних – 2847 км завдовжки густотою 53,2 км
на 1000 км2. Вища густота залізниць у Донецькій області – 62,4 км, у
Луганській 44,6 км. Найбільші залізничні вузли – Ясинувата, Красний
Лиман, Дебальцеве, Микитівка, Іловайськ, Волноваха, Попасна, Родакове,
Луганськ, Кіндрашівка, Сімейкине. Основними електрифікованими
залізницями є Яснувата–Чаплине–Дніпропетровськ–Кривий Ріг,
Іловайськ–Слов’янськ–Лозова–Харків, Слов’янськ–Донецьк–Маріуполь.

Друге місце за обсягами перевезень у районі посідає автомобільний
транспорт. Загальна довжина автошляхів – 13600 км. Їх густота склала
255,6 км на 1000 км2. Основними автомагістралями є:
Донецьк–Артемівськ–Харків, Луганськ–Дебальцеве–Донецьк–Запоріжжя.

Через регіон проходять магістральні газо гони Ставрополь–Москва “Союз”
та нафтогони Самара–Слов’янськ і Грозний–Лисичанськ. Працює кілька
потужних продуктогонів. На Азовському морі знаходиться великий морський
порт – Маріуполь. Функціонують аеропорти в Донецьку, Луганську,
Маріуполі, Сєвєродонецьку.

Невиробнича сфера. В Донецькій області 1258 загальноосвітніх шкіл, у
147 з них навчання проводиться українською мовою. Підготовка
кваліфікованих фахівців робітничих професій здійснюється у 139
професійно-технічних училищах. Молодші фахівці готуються у 80-х вузах
І-ІІ рівнів акредитації, фахівці вищої кваліфікації – у 27 вузах і 5
філіях ІІІ-IV рівнів акредитації (у тому числі в 16 державних вищих
закладах освіти).

У Луганській області в системі освіти функціонують 835 загальноосвітніх
шкіл, 98 профтехучилищ, 43 вузи І-ІІ та 9 – ІІІ-ІV рівнів акредитації.
Науково-технічний потенціал області включає 50 науково-дослідних,
проектно-конструкторських і технологічних інститутів. Серед них
Сєвєродонецький інститут „Хімтехнологія”, „НДПІ вуглеавтоматизація”,
Державний науково-дослідний інститут техніки безпеки, хімічних
виробництв (м.Сєвєродонецьк), Український державний проектний інститут
„Дніпропромтеплиця”, Інститут „Луганськагропроект”, АТ „Луганськ
ПТІМаш”, сєвєродонецькі АТ „Імпульс” та НВО „Квантор”.

У регіоні сформувалися великі багатогалузеві промислові вузли:

у Донецькій області:

– Донецько-Макіївський (вугільна, металургійна, коксохімічна,
машинобудівна і металообробна галузі промисловості);

– Горлівсько-Єнакіївський (вугільна, металургійна, машинобудівна,
хімічна та електроенергетична галузі);

– Краматорсько-Слов’янський (машинобудівна, металургійна, хімічна,
електроенергетична, соляна, промисловість будівельних матеріалів,
скляна);

– Торезо-Сніжнянський (вугільна, електротехнічна, легка, будівельна
індустрія);

– Красноармійсько-Маріупольський (чорна металургія, машинобудівна, в
тому числі судноремонтна, рибоконсервна промисловість);

у Луганській області:

– Луганський (машинобудування, легка, харчова галузі);

– Стаханово-Алчевський (вугільна, металургійна, машинобудівна);

– Лисичансько-Рубіжанський (хімічна, паливна, машинобудівна галузі);

– Краснолуцько-Антрацитівський (вугільна, машинобудівна);

– Свердловсько-Ровеньківський (вугільна);

– Краснодонський (вугільна).

Проблеми району

Серед проблем Донецького економічного району найпершою є територіальна
нерівномірність розвитку, що передусім стосується Луганської області, де
на півночі знаходиться багато слаборозвинутих малих міст.

Наступна проблема пов’язана з використанням трудових ресурсів, особливо
малих і середніх міст, містечок, господарство яких тісно пов’язане з
вуглевидобутком. Закриття шахт призводить до втрати населенням
працездатного віку місць роботи, що штовхає людей до міграції з таких
міст і містечок у пошуках імовірної зайнятості.

Дуже високий рівень спрацювання обладнання, що призводить до
травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і
енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання
промисловості та сільського господарства. Екологічними проблемами є
дефіцит чистої води, запилення та загазованість гірничопромислової зони,
загроза посух і пилових бур на чорноземах, проблема стікання
бактеріальне забруднених вод шахт, забруднення стічними водами
Азовського моря, нагромадження відвалів гірських порід.

Донецький економічний район, безперечно, має перспективи подальшого
соціально-економічного розвитку. Нині вони залежать, насамперед, від
ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної
підтримки розв’язку соціальних проблем тощо.

Література

1.Гілецький Й.Р., Богович М.М., Сливка Р.Р. Географія. Універсальний
посібник для випускників та абітурієнтів. – Львів: ВНТЛ-Класика, 2003. –
572 с.

2.Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів
України: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2002. – 293 с.

3.Розміщення продуктивних сил України / за ред. Є. П. Качана. – К.: Вища
школа. – 1997 р.

4.Розміщення продуктивних сил України / за ред. Є. П. Качана. – К.:
2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020