Реферат на тему:

Дніпропетровська область

Коротка історична та статистична довідка

У VI-VIII ст. на берегах Дніпра в межах області виникають перші
поселення літописних слов’ян. У період Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.) по
річці Орелі проходив кордон із землями кочівників, де не раз
зустрічались у жорстоких сутичках руські воїни з половцями.
Монголо-татарська навала спустошила Придніпров’я, й ця територія дістала
назву «Дикого поля». Нове заселення пов’язане з виникненням та розвитком
козацтва, що сформувалось у XV-XVI ст. Територія нинішньої
Дніпропетровщини входила до складу земель Війська Запорозького. П’ять із
восьми Запорозьких Січей дислокувалися на території області. У 1783 році
згідно з указом Катерини ІІ про ліквідацію Січі територія області
ввійшла до складу Катеринославського намісництва Російської імперії.
Завдяки політиці різноманітних пільг населення краю почало швидко
зростати, й у 1793 році тут налічувалось уже 819 тис. осіб. У жовтні
1802 року була створена Катеринославська губернія, до складу якої
ввійшла і територія сучасної Дніпропетровської області. У ІІ пол. XVIII
й у XIX ст. тут зростає промисловість і торгівля. На початку ХХ ст.
губернія посідає перше місце на Україні за рівнем концентрації
промисловості. У 1923-1925 роках у зв’язку з адміністративною реформою
губернію було поділено на 7 округів, у т. ч. Катеринославський,
Павлоградський, Криворізький. 27 лютого 1932 року на базі 5 округів була
утворена Дніпропетровська область. Пізніше, в 1938-1939 роках, частина
території області ввійшла до складу новостворених Запорізької,
Миколаївської та Кіровоградської областей, і Дніпропетровщина набула
сучасних кордонів.

Адміністративно область поділяється на 22 райони. У ній налічується 20
міст (у т. ч. 13 обласного підпорядкування), 45 селищ міського типу та
1439 сільських населених пунктів.

Станом на 1 січня 2003 року в регіоні проживали 3532800 осіб (близько
7,4% населення країни). Середня густота населення становить 117 чол. на
1 кв. км. Найщільніше заселені придніпровські райони області, найменше —
її східна частина. Для області характерний високий рівень урбанізації.
Міське населення становить 84%. Значна частина його (76%) проживає в
містах з кількістю населення понад 100 тис. чол.

В останнє десятиріччя в Дніпропетровській області, як і в інших східних,
центральних і північних областях країни, спостерігається стрімке
скорочення кількості населення. Нині коефіцієнт народжених складає 8 на
кожну тисячу чоловік, померлих — 17,4.

Динаміка розвитку політичних партій регіону

Впродовж 1993-1996 років в області було зареєстровано 15
парторганізацій, напередодні ж парламентських виборів-1998 їх стало 27,
а станом на 1 січня 2001 року тут було представлено вже 52 партії. Але
рекорд партійного будівництва на Дніпропетровщині було зафіксовано в
червні 2003 року, коли кількість осередків політичних партій, за даними
управління внутрішньої політики ОДА, сягнула 99. Наразі кількість
обласних парторганізацій поволі зменшується — станом на 1 серпня 2003
року налічувалося 90 організацій. Утім, за показниками суспільної
активності, що підтверджується оцінками експертів, найвпливовішими серед
них є провладні НДП (майже 33 тис. членів) і СДПУ(о) (близько 17 тис.)
та опозиційні КПУ (майже 6,5 тис.), «Батьківщина» (близько 4,7 тис.),
СПУ (майже 2 тис.), ПРП (близько 700), УНП (майже 500).

Центристські партії

Першою центристською партією, яка серйозно заявила про себе в регіоні,
стала в 1993-1994 роках Ліберальна партія України, обласну організацію
якої очолив Сергій Конєв, який, будучи в 28 років депутатом Верховної
Ради СРСР останнього скликання, став автором фрази про Дніпропетровщину
як «батьківщину застою». На виборах-1994 місцеві ліберали висунули і до
парламенту, і до місцевих рад низку своїх кандидатів — переважно
чиновників і бізнесменів середньої ланки. Здобутком ЛПУ стали тоді 2
мандати в облраді та декілька в місцевих радах — найкращий тогочасний
результат серед нелівих партій. Після розколу ЛПУ та провалів на
наступних виборах місцева організація відійшла на маргінеси.

Наступником ЛПУ в лідерстві на центристському фронті в регіоні став
місцевий осередок Міжрегіонального блоку реформ, очолюваний генеральним
директором приватного підприємства «Москва» Геннадієм Балашовим. МБР
навіть вдалося на якийсь час стати лідером усіх нелівих місцевих
парторганізацій. У розпалі конституційного процесу навесні-влітку 1996
року під егідою «ембеерівців» було сформовано регіональний блок на
підтримку Конституції, до якого ввійшли також ЛПУ, НРУ, КУН та інші
партії. Наразі МБР фактично припинив своє існування в регіоні.

На зміну регіоналам прийшла того ж 1996 року перша українська «партія
влади» — Народно-демократична партія. Її обласну організацію очолив
наближений до Л. Кучми перший заступник регіонального відділення Фонду
державного майна Петро Кравченко, колишній секретар парткому ВО
«Південний машинобудівний завод». З огляду на походження керівника НДП
Валерія Пустовойтенка Дніпропетровщина була разом із Харківщиною базовим
для партії регіоном. Понад те, дуже скоро, в 1997-1998 роках, після
«чистки» обласної і районних державних адміністрацій від кадрів
антагоніста Л. Кучми П. Лазаренка НДП стала кістяком виконавчої
вертикалі в регіоні. Свідченням її впливу стало призначення в 1997 році
П. Кравченка на посаду першого заступника глави облдержадміністрації. У
1999 році позиції НДП дещо послабилися з призначенням губернатором
екс-мера обласного центру М. Швеця, який почав просувати своїх людей на
ключові посади в регіоні. Але й нині за рівнем впливу на виконавчу владу
регіону НДП залишається лідером серед інших партій.

Якщо НДП вважалася всеукраїнською партією влади, то П. Лазаренко,
колишній глава облдержадміністрації та прем’єр-міністр у 1996-1997
роках, створив перший у країні прецедент регіональної «партії влади».
Всеукраїнське об’єднання «Громада» з маловідомої групи київських
інтелектуалів протягом 1997-1998 років перетворилося на потужну
загальноукраїнську партію. Адже безперечно, що базою «Громади» в усіх
можливих сенсах була Дніпропетровщина. Відкрито використовуючи вагомий
адміністративний ресурс не лише місцевих рад, але і районних державних
адміністрацій, П. Лазаренко, який після звільнення з посади прем’єра був
обраний почесним (!) головою обласної ради, фактично легітимізував через
партію авторитарну систему особистого контролю в регіоні. Чисельність
обласної організації, яку очолювала заступник голови облради Тетяна
Полєйко, у 1998 році сягала понад 200 тис. членів, бо в її лави вступали
під тиском цілими трудовими колективами. У пропагандистській кампанії,
розгорнутій «Громадою» в місцевих ЗМІ, основний наголос робився на
критику чинного Президента Л. Кучми та регіональний «дніпропетровський»
патріотизм. Така опозиційність дозволила «громадівцям» з тріумфом
перемогти на виборах-1998 до рад усіх рівнів. Після відкриття
кримінальної справи на П. Лазаренка, зняття депутатської недоторканності
та виїзду його з України у 1998 році, а також чергової «чистки» в
області тощо активність «Громади» в регіоні різко знизилася — більшість
колишніх співпартійців екс-прем’єра вирішили поміняти свого патрона.
Відтак «Громада» з часом припинила своє існування в регіоні.

У 1998 році на місцеву політичну арену вперше вийшла СДПУ(о). Успіхи її
обласної організації, очолюваної тоді головою комітету в справах сім’ї
та молоді Дніпропетровської міської ради В. Пасічником, на виборах-1998
були дуже скромними — 2,4%. Наступним керівником місцевих есдеків став у
1999 році заступник голови обласної ради Ігор Скажутін, який до того,
лишаючись формально позапартійним, проявив себе як активний член
обласної команди П. Лазаренка. Цей етап діяльності місцевої СДПУ(о)
характеризується конфліктом партійців з губернатором М. Швецем. У 2000
році СДПУ(о) вимагала зняття М. Швеця з реєстрації кандидатом у депутати
обласної ради на довиборах по Синельниківському округу через
використання ним адміністративного ресурсу.

У 2001 році головою обласної СДПУ(о) було обрано Геннадія Гвоздєва,
заступника мера обласного центру, а до того — голови правління АТЗТ
«Дніпровинторг», що більше відоме під торговою маркою «Кримські вина».
На думку місцевих аналітиків, оскільки Г. Гвоздєв є стовідсотково
людиною М. Швеця, то призначення його на цю посаду було пов’язано з
налагодженням губернатором тісних стосунків з головою СДПУ(о) В.
Медведчуком. Тож М. Швець отримав окрім політичного «даху» ще й
контрольований ним місцевий потужний загін партійців, до якого ввійшли
віддані йому бізнесмени та чиновники. Окреслилася цікава тенденція: на
рівні міста, маючи фракцію у міськраді й активно критикуючи мера,
СДПУ(о) перебрала на себе певною мірою роль опозиції, тоді як в області
партійці щільно обсіли посади в обласній, районних держадміністраціях та
місцевих радах.

Діяльність обласних організацій решти центристських партій — «Трудової
України», Партії промисловців та підприємців України, Партії регіонів,
Аграрної партії України, «Демократичного союзу» — на тлі політичної
активності НДП та СДПУ(о) виглядає досить млявою. Хоча ці партійні
структури й мають розбудовану мережу, налічують по кілька або й по
кількадесят тисяч членів та по кількадесят депутатів місцевих рад, але
наразі вплив їх достатньо обмежений. Отож коректніше говорити про
вагомий вплив у регіоні фінансово-промислової групи одного з кураторів
«трудовиків» Віктора Пінчука, про зростаючий вплив донецьких
бізнес-структур під патронатом лідера «регіоналів», прем’єра Віктора
Януковича, а також про періодичний тиск деяких посадовців-керівників
парторганізацій на підконтрольних їм працівників, що має меті змусити їх
до вступу до провладних партій.

Національно-демократичні партії

У 1991-1993 роках НРУ разом з своєю більш радикальною союзницею —
Українською республіканською партією були фактично єдиними нелівими
парторганізаціями, які брали активну участь у житті регіону. Частина
активу цих партій, у т. ч. і голова обласного НРУ Іван Шулик, були
кооптовані тодішнім представником Президента України в області П.
Лазаренком на низку посад в облдержадміністрації — намітився пошук
діалогу між цими силами і владою, хоча рухівці й не полишили своєї
опозиційності. У 1995 році обласну організацію очолив Володимир
Михайлишин, до того голова її секретаріату.

У 1999-2001 роках, у часи головування в обласному осередку НРУ Сергія
Конєва, колишнього голови обласної організації лібералів (після розколу
Руху другий його уламок — Український народний рух — очолив в області І.
Шулик), основними напрямами його діяльності стали аграрна та комунальні
реформи — створення громадських комітетів підтримки земельної реформи,
правова та методична допомога населенню, тематичні передачі на обласному
телебаченні тощо. Успіхи рухівців значною мірою пояснювалися тісними
стосунками їхнього керівництва з тодішнім главою ОДА Миколою Швецем.
Понад те, обласна організація НРУ та облдержадміністрація уклали угоду
про співпрацю, а сам С. Конєв був призначений радником М. Швеця. З 2001
року він розпочав активну діяльність на загальноукраїнському рівні,
виступаючи проти участі НРУ в блоці В. Ющенка «Наша Україна», за що й
був виключений з лав Руху перед виборами-2002. Але й нове керівництво
рухівців відмовилося входити до складу обласного виборчого блоку «Наша
Україна».

Таким чином, на Дніпропетровщині НРУ з часом втратив характер
самостійної політичної сили, що й спричинило в 2001 році перетік його
активного ідеологічного членства до партії «Реформи і порядок» на чолі з
депутатом ВР України ІІ та ІІІ скликань Олександром Жиром. Разом із
місцевою організацією УНП члени ПРП склали кістяк
націонал-демокра-тичних сил області і стали лідерами блоку «Наша
Україна» в регіоні. Оскільки «нашоукраїнці» не мають широкого
представництва в місцевих органах влади, основними їх ресурсами є
дисципліноване членство партій та місцева опозиційна преса — «Популярная
газета», яка відкрито підтримує В. Ющенка, та газета «Лица».

Партія «Батьківщина», яку в регіоні очолює Віктор Ужва, спирається на
жорстку централізацію, кадрове членство та авторитет свого лідера Юлії
Тимошенко. Разом з УНП, СПУ і рештою опозиційних партій обласна
організація «Батьківщини» брала активну участь в акціях протесту
«Україна без Кучми!» та «Повстань, Україно!».

Ліві партії

Безпосередніми попередниками оновленої в 1993 році КПУ на
Дніпропетровщині були низка громадських організацій комуністів, які
створювали свої осередки навіть на підприємствах області. Показово, що
відродження КПУ в регіоні відбувалося за активної участі нинішнього
глави ОДА В. Яцуби та його заступника П. Кравченка, які, втім, з
обранням Л.Кучми Президентом України в 1994 році знайшли собі інше
заняття. З часу створення обласної організації і до сьогодні першим
секретарем обкому КПУ є Віктор Борщевський, нині народний депутат
України, обраний за списком КПУ. Головними формами роботи партійців були
й залишаються численні масові заходи, переважно пікетування органів
влади та мітинги як з приводу загальноукраїнських, так і місцевих
проблем. У 1990-х роках комуністи часто проводили свої акції разом з
обласними «офіційними» профспілками та із СПУ, останніми ж роками вони
діють майже самостійно. Однією з перемог КПУ в регіоні стала в 2000 році
тимчасова відміна міською радою Дніпропетровська рішення свого виконкому
про підвищення тарифів на тепло- та водопостачання для населення. Це
сталося завдяки перекриттю учасниками мітингу, організованому місцевими
комуністами, транспортного руху в центрі міста. У 2001 році обласній
організації КПУ вдався ще один прецедент — за її позовом суд скасував
обрання губернатора М. Швеця депутатом обласної ради по
Синельниківському округу на підставі того, що депутат місцевої ради не
може бути водночас главою місцевої державної адміністрації. Протягом
десятиліття політичне лице КПУ в області майже не зазнало змін — партія
постійно перебуває в опозиції до діючої влади і не часто прагне до
конструктиву в розв’язанні місцевих проблем. Наразі обласна організація
КПУ видає 6 газет, найвідоміша з яких — обкомівська «Правда
Приднепровья».

До відродження в регіоні КПУ лідером усіх лівих фактично була
Соціалістична партія України, обласна організація якої створилася в
грудні 1991 року. Очолив її тоді Віктор Березка, до того заступник
секретаря партбюро облвиконкому. СПУ швидко всотала в себе ідейне
членство КПРС. Основними політичними опонентами соціалістів були тоді
націонал-демократичні партії — НРУ, УРП тощо. За часів головування у ВР
України О. Мороза особливих суперечностей між СПУ і ОДА не було, і В.
Березку було навіть призначено радником представника Президента в
області П. Лазаренка. З появою в 1993 році КПУ розпочався відтік
комуністичного членства СПУ до «материнського лона», що спонукало
соціалістів до пошуку власної ідеології, хоч у ті часи СПУ та КПУ скрізь
діяли єдиним фронтом. У 1995 році місцеві соціалісти виступили
ініціаторами створення загальноукраїнського об’єднання лівих сил
«Батьківщина», установчий з’їзд якого відбувся в Дніпропетровську. Після
поразки О. Мороза на президентських виборах-1999 В. Березка виступив з
публічною критикою голови партії, яка йшла в річищі організації другого
розколу соціалістів під проводом Івана Чижа. Це призвело до переобрання
в 1999 році керівника обласної СПУ на пленумі обкому — соціалістів
очолив доцент держуніверситету Віктор Якунін, а В. Березка за підтримки
місцевих ЗМІ якийсь час продовжував «викривати» О. Мороза, ставши
головою обласного ВОЛ «Справедливість». Цей період характеризувався
подальшим дрейфом СПУ від комуністичних до соціал-демократичних позицій,
що проявилось у дистанціюванні від КПУ та створенні (ще до подій з Г.
Гонгадзе!) право-лівої політичної коаліції «Дніпропетровщина — за
європейський вибір!», до якої ввійшли СПУ, УНР, УРП, ПРП, КУН, «Собор»,
УСДП, а пізніше і «Батьківщина». З 2000 року соціалісти зосередили свої
зусилля на організації місцевих акцій «Україна без Кучми!» та «Повстань,
Україно!», що призводило до накладення на них санкцій правоохоронних
органів та влади. У 2001 році першим секретарем обкому СПУ став Юрій
Олексієнко, до того перший секретар міськкому партії. Соціалісти
справляють значний вплив на місцеву опозиційну газету «Лица».

Виборчі процеси в регіоні

Лідерами парламентських виборів-1998 у регіоні стали Всеукраїнське
об’єднання «Громада» (11 округів із 17-ти) та КПУ (6 округів). Політично
«найчервонішим» виявився північний захід області на кордоні з
Кіровоградщиною — міста Кривий Ріг, Жовті Води та Криворізький район.
Відсотки, здобуті «Громадою» в регіоні, забезпечили їй перемогу в усій
країні (4,68%). На думку деяких аналітиків, цій партії вдалося привабити
традиційно комуністичний електорат області своєю опозиційністю, про що
свідчить порівняння результатів голосування в 1998 та в 2002 роках.

На виборах-2002 регіональним лідером виборчих партійних перегонів була
та ж КПУ, яка перемогла вже в 16-ти округах. СДПУ(о) та блок «За єдину
Україну!» слідували за нею з великим відривом. Інтерес становлять і
результати голосування у виборчих округах № 35 (центр — м. Нікополь) та
36 (центр — м. Павлоград). В окрузі № 35 друге місце здобув блок «Наша
Україна» (17,27%), що пояснюється великою популярністю в цьому регіоні,
особливо в м. Марганці, депутата ВР України ІІ та ІІІ скликань,
керівника обласного осередку ПРП О. Жира. Переможцем виборів у Західному
Донбасі став блок Юлії Тимошенко (24,85%!), чому сприяв серед іншого й
значний вплив на шахтарське населення краю Незалежних профспілок
гірників України.

На основі аналізу результатів виборів 1998 і 2002 років можна дійти
таких висновків:

— популярність провладних партій (НДП, «Трудова Україна» тощо) серед
населення області значно менша за їх потужний політичний і економічний
потенціал (виняток тут становить СДПУ(о), яка активно розвивається в
регіоні і має більш привабливий і «яскравий» вигляд на тлі невиразності
й офіціозу своїх колег-центристів);

— подолання політичним проектом «Команда озимого покоління»
4-відсоткового бар’єра в регіоні свідчить про певне відставання розвитку
менталітету обласного електорату від загальноукраїнських процесів,
позначених різким падінням інтересу населення до брендових структур;

— попри послаблення позицій КПУ в Україні загалом її популярність у
регіоні як найпотужнішої опозиційної сили країни значно зросла, що може
бути пов’язано серед іншого і з поверненням до КПУ голосів протестного
електорату, який у 1998 обрав «Громаду»;

— рейтинг довіри до поміркованих націонал-демократів — НРУ, блоку «Наша
Україна» — майже не змінюється, водночас їх успіхи та успіхи БЮТ в
окремих округах свідчать про те, що існує значний резерв для збільшення
впливу цих структур.

У 1998 році виборці Дніпропетровщини обрали до Верховної Ради України 17
депутатів-мажоритарників, які стали членами фракцій «Громада» (7
депутатів), КПУ (4), НДП (3), ПЗУ (1), «Реформи-Конгрес» (1). Один
народний депутат залишився позафракційним.

На парламентських виборах-2002 збіг уподобань електорату при голосуванні
за партії-блоки та мажоритарників спостерігався лише в одному округу, де
переміг висуванець КПУ В’ячеслав Анісімов (див. табл. 2). У решті
округів перемогу здобули самовисуванці, які фактично представляли блок
«За єдину Україну!». Відповідно, більшість обраних від Дніпропетровщини
народних депутатів спочатку належали в парламенті до відповідної
фракції, а з її розпадом увійшли до фракцій та депутатських груп,
утворених на її рештках.

Результати президентських виборів 1999 року

У першому турі виборів Президента України лідерство в області захопив Л.
Кучма, на підтримку якого висловилися 755580 виборців (39,1%), друге
місце посів П. Симоненко (відповідно 558342 голоси, або 28,89%), далі
йшли О. Мороз (193264, або 10%), Н. Вітренко (189746, або 9,82%), Є.
Марчук (41674, або 2,16%), Г. Удовенко (22259, або 1,15%), Ю. Костенко
(26550, або 1,37%). У другому турі виборів Л. Кучма здобув 1185566
голосів виборців (56,6%), а П. Симоненко — 798119 (38,1%) за загальної
явки 73,7% виборців.

Участь політичних партій у формуванні місцевих та регіональних органів
влади

У представницьких органах влади найбільше нараховується членів КПУ (див.
табл. 3). Окрім того, комуністи очолюють 22 сільських та селищних і 2
міські ради. Серед провладних партій у місцевих радах та на
представницьких посадах перші місця обіймають члени НДП, СДПУ(о) та АПУ,
за ними слідують члени «Демократичного союзу», «Трудової України» та ВПО
«Жінки за майбутнє!». Останні місця в опозиційних сил — СПУ,
«Батьківщини», блоку «Наша Україна». Щоправда, є окремі винятки, як,
наприклад, у місті Марганці, міський голова якого Сергій Кузнєцов та 7
депутатів міської ради є членами партії «Реформи і порядок».

Виконавчі органи регіону — це, як правило, зона впливу провладних
партій, зокрема НДП і меншою мірою СДПУ(о), належність чиновників до
решти центристів має формальний характер. Водночас на районному рівні
були окремі факти залучення місцевих комуністів до роботи на керівних
посадах у райдержадміністраціях (Софіївський район).

Політичні конфлікти в регіоні

Влада — влада. Традиційні для обласних центрів публічні або приховані
конфлікти між главою облдержадміністрації і міським головою не стали
винятком і для Дніпропетровщини. Після призначення в 1999 році мера М.
Швеця губернатором за його ж підтримки міським головою було обрано Івана
Куліченка, до того — першого заступника міського голови. Підстави
говорити про наявність конфлікту між губернатором і мером дає епізодична
публічна критика І. Куліченка М. Швецем за різні негаразди в місті та
проблемні міжбюджетні відносини. Але глава ОДА діє переважно кулуарно
або за допомогою «своїх» людей, зокрема членів місцевої організації
СДПУ(о), яка особливо активно критикувала І.Куліченка взимку 2002-2003
років.

Вірогідно, спонукає губернатора до тиску на свого колишнього підлеглого
прагнення залишати Дніпропетровськ під своїм контролем, бо посада мера
донедавна «не першого, але й не другого» міста в країні надає І.
Куліченкові можливість вести самостійну гру. Понад те, на думку місцевих
аналітиків, у 2003 році М. Швець прораховував запорізький сценарій
Євгена Карташова: перед президентськими виборами з непевним для себе
результатом зсунути І. Куліченка з посади і повернутися на виборну
посаду мера. Але скандальне звільнення М. Швеця з посади в серпні 2003
року та конструктивні стосунки І. Куліченка з новим губернатором В.
Яцубою притлумили конфлікт між двома лідерами. Подальший його розвиток
залежатиме передовсім від самого М. Швеця, але в будь-якому разі його
основним публічним виразником залишатиметься СДПУ(о).

Влада — опозиція. Другий виразний конфлікт у регіоні окреслився між
обласною державною адміністрацією і опозицією. З одного боку, він є
проекцією на регіон протистояння загальноукраїнського масштабу, з іншого
— він ототожнюється саме з особою недавнього губернатора М. Швеця та
членами його команди. Кульмінацією протистояння обласної влади і «Нашої
України» стали вибори народного депутата України по округу № 35, де
фактичну перемогу здобув Олександр Жир, голова місцевого осередку ПРП.
Але їх результати було скасовано, й у липні того ж року відбулися
повторні вибори. Щоправда, на підставі сфабрикованих приводів О. Жира
було знято з реєстрації за добу до дня голосування. Наразі серед партій
«Нашої України» розгоряється конфлікт, що зовні виглядає як протистояння
всередині блоку між прихильниками О. Жира (ПРП, УНП, «Солідарність» та
ще 20 громадських організацій) і С. Чукмасова (НРУ, ЛПУ, Молодіжна
партія України), які є головними претендентами на посаду керівника
місцевого штабу потенційного кандидата в Президента України В. Ющенка.
Насправді ж просування підконтрольними ОДА партіями колишнього народного
депутата України і члена фракції «Громада» С. Чукмасова, який на
виборах-2002 агітував проти «Нашої України», є спробою взяти під
контроль штаб В. Ющенка на Дніпропетровщині, в т. ч. і з боку М. Швеця
та його команди.

Антагоністичний характер мають і стосунки з ОДА СПУ та «Батьківщини».
Особливо виразно це проявилось у ході акцій протесту «Україна без
Кучми!» та «Повстань, Україно!», наслідком чого були в кращому разі
численні судові рішення, які забороняли опозиції проводити ті чи інші
масові політичні заходи, а в гіршому — провокації з боку правоохоронних
органів.

Регіональні лідери та їх роль у розвитку регіону

Свого часу регіональними лідерами Дніпропетровщини були такі люди, як
Президент України Л. Кучма, колишній прем’єр-міністр і лідер фракції НДП
В. Пустовойтенко, екс-прем’єр-міністр і лідер «Громади» П. Лазаренко,
колишній віце-прем’єр, лідер фракції БЮТ Ю. Тимошенко, директор
Національного банку України, голова партії «Трудова Україна» С. Тігіпко,
народний депутат, президент промислової корпорації «Інтерпайп» В.
Пінчук, народний депутат і ключова фігура фінансової групи «Приват» І.
Коломойський тощо. Всі вони вже давно переросли обласний рівень, але в
той чи інший спосіб зберігають свій вплив у регіоні.

Провідними ж суто регіональними лідерами, на думку місцевих експертів, є
екс-голова ОДА області Микола Швець, нещодавно призначений на посаду
губернатора Володимир Яцуба та міський голова Дніпропетровська Іван
Куліченко.

До недавнього часу М. Швець, який керував областю впродовж майже 4
років, був дійсно головною фігурою в регіоні. Командним і жорстким
стилем управління він нагадував свого попередника П. Лазаренка, але на
відміну від нього не протегував окремим дніпропетровським
бізнес-структурам, а намагався втримати баланс інтересів кількох
політико-економічних груп — окрім дніпропетровської ще й донецької та
харківської. У період свого губернаторства, періодично опиняючись перед
загрозою звільнення, М. Швець шукав політичного «даху» в різних
патронів, але найстабільніші зв’язки склались у нього з СДПУ(о).
Головним суперником губернатора в боротьбі за контроль над областю був
В. Пінчук, а пізніше — і прем’єр-міністр В. Янукович. З подачі лідера
«донецьких», який знайшов у дніпропетровському керівникові одного з
«крайніх», винних у виникненні продовольчої кризи в країні, М. Швець у
серпні 2003 року був звільнений з посади під акомпанемент розгромної
критики за негаразди в області з боку самого Президента України. Нині
екс-губернатор призначений радником Президента і працює в
Дніпропетровську, але його потенціал — здобутий ним вплив у регіоні та
зв’язки у столиці — дозволяє йому з часом знов посісти чільне місце в
публічній політиці.

Наступник М. Швеця В. Яцуба до свого переїзду в 1994 році до Києва
обіймав у регіоні низку партійних (КПРС-КПУ) та господарських посад.
Його характеризують як людину, особисто віддану Л. Кучмі та
непідконтрольну політичним і бізнес-групам. Однак новий губернатор
відкрито заявляє, що буде лобіювати інтереси Дніпропетровщини,
використовуючи свій вплив і зв’язки в столиці. Повернення в регіон
представника «старої», ще компартійної місцевої еліти, на думку деяких
аналітиків, покликане відродити дніпропетровський патріотизм, який дуже
постраждав від протистояння Києва з П. Лазаренком та методів управління
М. Швеця. Відтак діяльність В. Яцуби, якого вже висунуто кандидатом у
депутати обласної ради по «звільненому» округу, має на меті поступове
послаблення та витіснення з Дніпропетровщини бізнес-груп з немісцевою
пропискою. Перші його кроки з демонстрації своєї відкритості жителям
області викликають у дніпропетровців відчуття певної «відлиги» після
попереднього «застою».

Іван Куліченко вже вдруге стає міським головою Дніпропетровська,
перемагаючи решту конкурентів з великим відривом (на думку експертів,
його перше обрання активно лобіював тодішній прем’єр-міністр В.
Пустовойтенко). Отож наразі в місті не існує кандидатури, яка б могла
скласти конкуренцію діючому мерові. Цьому сприяє ефективне управління
інфраструктурою міста та позитивний імідж І. Куліченка серед населення.
Міський голова підкреслено дистанціюється від політичних партій,
намагаючись бути представником всієї територіальної громади. Водночас
він особисто більше наближений до представників дніпропетровської групи
— того ж В. Пустовойтенка, В. Пінчука та ін. Окрім того, будучи
віце-президентом Асоціації міст України та керівником української
делегації в Конгресі місцевих та регіональних влад Європи в Страсбурзі,
мер обласного центру бере активну участь у розвитку в країні системи
місцевого самоврядування, а завдяки цьому лобіює інтереси міста.

Оцінка стану економічного розвитку регіону

Дніпропетровська область має потужний промисловий потенціал завдяки
високому рівню розвитку важкої індустрії. В 2002 році в регіоні діяло
понад 700 основних промислових підприємств (16 основних видів
економічної діяльності), на яких працювало 457700 осіб. У регіоні
виробляється 15,7% усієї промислової продукції України. За цим
показником область посідає друге місце по Україні.

Попри тяжкий загальний стан економіки держави в останнє десятиріччя в
області спостерігаються певні позитивні тенденції в розвитку економіки,
особливо в галузі промислового виробництва. Уже в 1990 році окреслилася
тенденція до зростання промислового виробництва на деяких заводах чорної
металургії, хімічної і нафтохімічної галузей, а також на деяких
підприємствах машинобудування та обробки. Але лише 1999 року
Дніпропетровщина вступила у фазу стабілізації. Протягом 1999-2002 років
мали місце позитивні тенденції нарощування темпів промислового
виробництва в різних галузях економіки, внаслідок чого, за офіційними
даними, економічне зростання в області набуло постійного характеру (лише
за 8 місяців 2002 року обсяг виробництва становив 101%). Зберігалася
тенденція до щорічного збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів.
Так, у 1999 році надходження зросли на 19,6%, у 2000-му — на 26,9%, у
2001-му — на 12,2%, а в січні-серпні 2002 року — на 16,6%.

Сьогодні основу економічного потенціалу Дніпропетровської області
складають гірничорудна (ГЗК Кривого Рогу, Марганцю й Орджонікідзе),
металургійна (меткомбінати й коксохіми Дніпропетровська, Кривого Рогу та
Дніпродзержинська), вугільна («Павлоградвугілля»), трубна (трубні заводи
Дніпропетровська, Новомосковська і Нікополя), хімічна промисловість
(«Дніпроазот», Придніпровський і Павлоградський хімзаводи) та інші
галузі.

Загалом у видобувній промисловості у 2002 році було вироблено продукції
на 5246,9 млн. грн., що складає 19,5% від загального обсягу виробництва
промисловості області, в т. ч. 3,5% — з видобування енергетичних
матеріалів, 16% — з видобування неенергетичних матеріалів. Чисельність
працюючих у галузі складає 119,1 тис. осіб.

До складу гірничорудного комплексу області входять 27 підприємств, серед
них 14 — з видобування металевих руд. Вартість річного обсягу виробленої
продукції складає майже 4,3 млрд. грн., або 16% промислового виробництва
області. У загальному обсязі виробництва неенергетичних матеріалів
України область посідає перше місце (63,2%). ВАТ «Марганецький ГЗК» та
«Орджонікідзевський ГЗК» видобувають 100% марганцевої руди в Україні.
Гірничо-збагачувальні комбінати та шахти Кривбасу видобувають 82,3%
усієї залізної руди в Україні. Також область володіє значними запасами
кам’яного та бурого вугілля і має всі можливості для подальшого розвитку
вугільної галузі. Балансові запаси вугілля, зосереджені в області,
складають понад 21 млрд. тонн. У 2002 році шахтами ДХК
«Павлоградвугілля» було видобуто 10,8 млн. тонн рядового вугілля. Випуск
кінцевої продукції (готового вугілля) склав 7,7 млн. тонн, у т. ч. для
коксування — 3,5 млн. тонн, що на 3,6% більше від попереднього року.
Область видобуває 13% загального обсягу готового вугілля по Україні.

На відміну від підприємств, що займаються видобутком різних видів руди і
приносять колосальні прибутки, деякі підприємства, що спеціалізуються на
видобуванні в регіоні кам’яного та бурого вугілля, останнім часом
зазнають значних збитків. Це насамперед стосується ДХК
«Павлоградвугілля», борг якого на квітень 2003 року склав 991 млн. грн.
Як відомо, це підприємство перебувало останнім часом у полі зору
керівництва країни, і під час свого останнього візиту в область
Президент Л. Кучма гостро критикував керівництво облдержадміністрації за
ситуацію, що склалася на підприємстві. Сьогодні ДХК «Павлоградвугілля»
вже підготовлено до приватизації, яку планують завершити в листопаді
2003 року.

Інша основа промисловості області — металургія та обробка металу. На 76
підприємствах цих галузей зайнято 132,9 тис. осіб. Обсяги виробництва
склали в 2002 році 13,2 млрд. грн., або 33,9% від загального обсягу по
Україні. В області виробляється 73,5% труб, 37,1% металопрокату, 36,2%
чавуну, 33,6% сталі, 29,6% коксу від загального обсягу по Україні.
Більша частина продукції сертифікована і відповідає світовому рівню
якості. На трубних підприємствах області (ВАТ «Нижньодніпровський
трубопрокатний завод», ВАТ «Дніпропетровський трубний завод», низка
заводів, створених на базі ВАТ «Нікопольський південнотрубний завод», та
ін.) виготовляються труби понад 140 тис. типорозмірів із 400 марок
сталей різними способами гарячої і холодної деформації, доцентрового
литва, методом зварювання. Освоєна технологія виробництва сталевих труб
широкого сортаменту з емалевим покриттям, а також труб із латуні,
алюмінію, титану, цирконію. Виробляються цільнокатані залізничні колеса
й осі, бандажі, кільцеві вироби, які експортуються в понад 35 країн
світу.

Як відомо, більшість трубних заводів Дніпропетровщини контролює група
«Інтерпайп» (річний дохід — 700 млн. дол. США), президентом якої є В.
Пінчук. На підприємствах, якими володіє корпорація, спостерігаються
тенденції до розвитку, і вони є одними з найприбутковіших у регіоні. Тут
регулярно виплачується заробітна плата робітникам, яка, до речі, є
доволі високою в порівнянні з іншими підприємствами області. На багатьох
інших металургійних підприємствах регіону таких позитивних тенденцій не
спостерігається. Відтак у виступі перед активом Дніпропетровської
області Президент Л. Кучма відзначав, що в області сьогодні 43%
підприємств є збитковими, що більше, ніж у середньому по Україні. Серед
таких збиткових підприємств немало і металургійних заводів. Наприклад,
одне з найвідоміших підприємств Дніпропетровське АТЗТ «Металургійний
завод ім. Петровського» (34,82% його акцій належать ФПГ «Приват») уже
протягом десяти років зазнає мільйонних збитків і потерпає від вимивання
оборотних коштів. Хоча уряд звертав увагу на цю ситуацію ще 1999 року,
проблема так і не була вирішена керівництвом області. Таких прикладів в
області налічується чимало.

Іншими досить розвинутими галузями промисловості в Дніпропетровській
області є машинобудування та хімічна промисловість. У галузі
машинобудування, монтажу та ремонту машин й устаткування нараховується
148 підприємств, на яких працює понад 75 тис. осіб. Випуск основних
видів продукції галузі в загальному обсязі по Україні становить:
трактори — 32%, тролейбуси — 73,7%, верстати деревообробні — 58,2%,
електродвигуни — 11%. Основними підприємствами області, що
спеціалізуються на машинобудуванні, є ВО «Південмаш», ЗАТ «Гірничошахтна
асоціація», КВП «Дніпропетровський комбайновий завод», ВАТ
«Дніпроважмаш», ВАТ «Агрегатний завод» та інші. Останніми роками тут
освоєно виробництво ряду нових видів продукції (трамваїв, тролейбусів,
магнітних сепараторів і великого асортименту обладнання для
гірничо-металургійного комплексу, вугільної промисловості, сільського
господарства, легкої та переробної промисловості), розроблено й
виготовлено магістральні електровози, а крім того, підготовлено до
впровадження у виробництво магістральний пасажирський електровоз. На
підприємствах області освоєно й виробництво міських та міжміських
автобусів, багатотонних автомобільних напівпричепів європейського
стандарту.

Дніпропетровщина — один із світових центрів ракетно-космічного
будування. Висока технічна оснащеність та кваліфікація інженерного і
робітничого персоналу дозволили розробити і виготовляти екологічно чисті
ракетоносії «Зеніт» та інші космічні апарати, які не мають аналогів у
світовій практиці.

?Хімічна та нафтохімічна промисловість представлена 46 підприємствами,
на яких у 2002 році вироблено продукції на 1420,5 млн. грн., або 5,3%
обсягу промислового виробництва в області та 13,2% — від загального
обсягу виробництва цієї продукції в Україні. Чисельність працюючих у
галузі становить 21,6 тис. осіб. Найвідоміші підприємства — ВАТ
«Дніпрошина», Дніпропетровський лакофарбовий завод і завод «Спектр», ТОВ
ПП «ЗІП», ВАТ «Дніпроазот».

Не менш розвинутою є транспортна галузь. Сьогодні в області діють 3
аеропорти, 2 з яких — міжнародні. Територію області перетинають
найважливіші залізничні магістралі, які з’єднують головні сировинні бази
країни — кам’яновугільний Донбас, залізорудне Криворіжжя і Нікопольський
марганцевий басейн. Функціонують Дніпропетровський і Дніпродзержинський
річкові порти. Судна типу «ріка-море» забезпечують прямі міжнародні
перевезення вантажів з виходом у Чорне море.

Досить непоганими показниками вирізняється в області будівельний
комплекс — це 387 великих та середніх будівельних підприємств, власними
силами яких у 2002 році було виконано підрядних робіт на 582,4 млн. грн.
(5,8% від обсягів по Україні) та за рахунок усіх джерел фінансування
освоєно 2918,5 млн. грн. інвестицій в основний капітал. За показником
введення житла в 2002 році область посіла 2 місце по Україні (після м.
Києва) — 455,4 тис. кв. м (7,5% від обсягів по Україні), що на 5,2 тис.
кв. м більше, ніж у 2001-му році.

Дніпропетровська область — одна з найбільш енергонасичених в Україні.
Вона посідає друге місце в Україні з установленої потужності.
Електроенергетика є високорозвиненою галуззю економіки. Основну частку в
структурі електрогенеруючих потужностей складають Придніпровська і
Криворізька теплові електростанції загальною потужністю 4,7 тис. мВт та
Дніпродзержинська гідроелектростанція потужністю 0,35 тис. мВт. В
області виробляється 6,9% від обсягу виробництва електроенергії в
Україні. В електроенергетиці працює 14 тис. чоловік.

Стан приватизаційних процесів у регіоні

Процес приватизації на Дніпропетровщині відбувається досить інтенсивно.
За даними Фонду державного майна, найбільше об’єктів, які за 1992-2000
року змінили державну форму власності, розташовані в Донецькій (15,9%
від загальної кількості в Україні) та Дніпропетровській областях (7,3%).
Як повідомляє прес-служба регіонального відділення ФПУ в
Дніпропетровській області, лише в 2002 році від продажу державного майна
було одержано близько 11 млн. грн. За цей час змінили форму власності 37
об’єктів.

Нинішньому керівництву області в особі В. Яцуби належить вирішити велику
кількість проблем, пов’язаних із контролем над стратегічно важливими
підприємствами регіону. Адже з 1999 року відповідно до указу Президента
ОДА було передано права на управління держпакетами акцій 3200
підприємств Дніпропетровщини, а відтак тодішній губернатор М. Швець і
його оточення стали фактичними розпорядниками державного майна в
області, внаслідок чого, на думку оглядачів інтернет-видання «Українська
правда», багато великих підприємств Дніпропетровської області сьогодні
не мають конкретного «господаря». За часів М. Швеця часто застосовували
таку типову схему приватизації: контрольний або блокувальний державний
пакет акцій віддавався в управління одній з ФПГ, що володіла також і
невеликим власним пакетом. На тому ж підприємстві могли діяти ще 1-2
ФПГ, які теж володіли відносно невеликими пакетами. Відтак нині на
діяльність великих підприємств області мають вплив різні ФПГ переважно з
дніпропетровського («Приват», «Інтерпайп»), харківського («Укрсиббанк,
«Українська металургійна компанія») і донецького регіонів
(«Індустріальний союз Донбасу» тощо), які досить часто не можуть знайти
спільної мови. Наприклад, нещодавно агресивна політика «Привату»
призвела до загострення стосунків цієї групи з донецькою ФПГ (через
Інгулецький ГЗК), «Інтерпайпом» (через Нікопольський феросплавний завод)
та ін.

Загалом найпривабливіші підприємства в металургійній та видобувній
галузі контролюють сьогодні переважно група «Приватбанку» та
«Інтерпайп». Так, більшість підприємств гірничорудного комплексу
області, а саме ГЗК «Суха балка», «Південний», Марганецький, Інгулецький
(частина акцій), Орджонікідзевський, перебувають під впливом групи
«Приватбанку». В усіх цих комбінатах «Приват» має понад 50% акцій.
Більшістю трубних заводів сьогодні володіє група «Інтерпайп», до складу
якої входять Новомосковський, Нікопольский та Нижньодніпровський трубні
заводи та завод з виробництва труб «Nico Tube» у Нікополі. У травні 2003
року «Інтерпайп» купив 25% акцій Нікопольського феросплавного заводу
(який покриває 49% європейського ринку і 49% ринку країн СНД),
збільшивши кількість своїх акцій до 51%, що дало йому можливість
контролювати 25-відсоткову державну частку в підприємстві.

Протягом останніх років приватизаційні процеси в області
супроводжувалися фактично незаконним привласненням державної власності,
здійснюваним ОДА. У своєму виступі на зустрічі з активом
Дніпропетровської області Л. Кучма гостро критикував процеси
приватизації, в т. ч. й Інгулецького ГЗК: «Шахрайським способом, через
додаткову емісію, державну частку в Інгулецькому гірничо-збагачувальному
комбінаті зменшено з 50% до 38%. Так от зрозумійте: було у держави
майно. Його не стало за рахунок емісії. У держави про це не спитали. Ще
раз повторюю, це один із шахрайських засобів, як у держави можна
відібрати майно і покласти у власну кишеню. І це робиться на
Дніпропетровщині, під керівництвом Дніпропетровської обласної державної
адміністрації. Невже ми не розуміємо, якщо весь Криворізький басейн
опиниться в руках монополіста з-за кордону, то в якому становищі ми
опинимося? Чи ви робите так, щоб нам було погано? Ще раз повторюю, це
робиться тут, у вас. Ми ж передали багато об’єктів в управління обласної
державної адміністрації. І що вона зробила — передала в руки приватних
осіб». Без коментарів.

Оцінка бюджетних процесів в області

За офіційними даними, зведений бюджет області за 2002 рік був виконаний
у сумі близько 2,1 млрд. грн., що більше в порівнянні з 2001 роком на
422 млн. грн., або на 25%. Власні доходи області без субвенцій із
державного бюджету зросли на 422 млн. грн., що дало змогу підвищити
зарплату працівникам бюджетної сфери з 1 лютого 2003 року на 15%. У 2003
році бюджет області збільшився на 311,7 млн. грн., або на 116,4% в
порівнянні з 2002 роком.

Розвиток малого та середнього бізнесу

Розвиток малого та середнього підприємництва на Дніпропетровщині є
доволі стрімким. Станом на 1 вересня 2003 року в області зареєстровано
17 тис. таких приватних підприємств, тут працюють 122 тис. осіб, або 15%
усього працездатного населення області. За цими показниками область
посідає третє місце після Києва та Донеччини. В окремих районах області
вже тепер такий бізнес виробляє понад 20% продукції та різних видів
послуг.

Нині спостерігається тенденція до зменшення кількості підприємств, що
працюють у сфері торгівлі та посередництва, а воднораз збільшується
число промислових і сільськогосподарських підприємств, питома вага яких
сягає понад 19%. Також триває подальше розгалуження інфраструктури
малого бізнесу. В області діють Дніпропетровський бізнес-центр,
Регіональний бізнес-центр ділового партнерства, підтримки та правового
захисту підприємництва (м. Кривий Ріг), Бізнес-центр (м.
Дніпродзержинськ) тощо. З 2001 року здійснюється затверджена обласною
радою регіональна програма розвитку малого підприємництва на 2003-2004
роки. На вирішення поставлених нею завдань з обласного та інших місцевих
бюджетів у 2003 році виділено 1 млн. 810 тис. грн.

Одним з основних видів підтримки малого бізнесу є програми
мікрокредитування. У Дніпропетровській області працюють центри
мікрокредитування «Приватбанку», створені за програмами ТАСІС у містах
Дніпропетровську, Кривому Розі, Павлограді, Нікополі. Також кредитну
підтримку малого бізнесу в області в рамках програми ЄБРР надають
відділення банків «Аваль», «Форум», «Надра» та Мікрофінансового банку. В
2003 році по області було видано 2193 кредити на суму 9,04 млн. дол.

Оцінка свободи економічної конкуренції та ступеня владного
протекціонізму

Розвиток бізнесу в Дніпропетровському регіоні завжди напряму залежав від
влади, однак не лише регіональної. Тривалий час (1994-1999 роки) в
Дніпропетровській області домінувала одна ФПГ — група П. Лазаренка,
якого небезпідставно називали «господарем» області. Конгломерат
контрольованих нею корпорацій і компаній, найвідомішою з яких була
корпорація «Єдині енергетичні системи України», охоплював практично всі
виробничі сфери і базові галузі Дніпропетровщини. Особисте ставлення П.
Лазаренка відігравало вирішальну роль у розвитку всіх найбільш потужних
бізнес-структур регіону. Панівне становище групи П. Лазаренка стримувало
розвиток не залежних від нього груп — «Інтерпайпу» і «Приватбанку», які
спочатку працювали в тісному контакті з губернатором. Саме в ті часи
стала актуальною тема «дніпропетровського клану» та його впливу на
економічну і політичну ситуацію в державі.

Підхід наступника П. Лазаренка М. Швеця до розвитку великого бізнесу в
регіоні був менш протекціоністським щодо дніпропетровського бізнесу,
внаслідок чого в області сьогодні представлені інтереси різних
регіональних ФПГ.

Загалом розвиток бізнесу в регіоні завжди залежав від стосунків з владою
на місцях. Діяльність більшості відомих бізнес-структур досить часто
пов’язана з представниками влади на обласному, міському та районному
рівнях. На відміну від середнього та малого бізнесу розвиток великого
бізнесу сьогодні залежить від позиції не лише місцевих чиновників, але й
центральної влади та її оточення.

Стан аграрної реформи

Другий за значущістю після промисловості сектор економіки області —
сільське господарство. Майже на всій території Дніпропетровщини
переважають родючі чорноземні грунти. Сільськогосподарське виробництво
здійснюється на 2513,6 тис. га, або на 78,7% загальної площі області. На
нього припадає близько 8% сукупного виробництва товарів та послуг по
області. За 2002 рік обсяг валової продукції сільського господарства (у
порівняних цінах 2000 року) склав 3732,9 млн. грн., залишившись на рівні
попереднього року, а її питома вага становила 6% від загального обсягу
по Україні. В аграрному секторі працює 107,9 тис. чоловік.

З 1999 року в області почалося інтенсивне реформування АПК. За досить
короткий термін колективні сільгосппідприємства перетворилися на
новостворені агроформування. Сьогодні на базі реструктурованих КСП
створено 1719 нових агроформувань ринкового типу, в т. ч. 199 приватних
підприємств (11,6%), 480 товариств з обмеженою відповідальністю (27,9%),
37 акціонерних товариств (2,2%), 39 сільськогосподарських кооперативів
(2,3%), 640 селянських (фермерських) господарств (37,2%), 324 інших
суб’єкти господарювання (18,8%). Загальна кількість селянських
(фермерських) господарств дорівнює 3549, й у їх користуванні перебуває
344,9 тис. га сільгоспугідь.

Нині в сільському господарстві області склалася гостра ситуація. У 2003
році в Дніпропетровській області був зібраний рекордно низький за
останні 10 років урожай зернових, отож у регіоні прогнозується ріст цін
на основні види хлібобулочних виробів. До речі, офіційною причиною
звільнення з посади голови ОДА М. Швеця стала ситуація, що склалася на
ринку хлібозаготівлі в Дніпропетровській області. Дійсно, 2002 року
область отримала найвищий в Україні валовий збір зернових і зернобобових
культур — 3 млн. тонн (у вазі після доробки), середня урожайність
зернових склала 31,9 ц/га. Однак минулорічний урожай подівся невідомо
куди, а відтак область вимушена закупати зерно в інших областях України
і за кордоном.

Оцінка інвестиційного клімату та розвиток зовнішньої торгівлі

У 2002 році оборот зовнішньої торгівлі товарами і послугами скоротився
проти 2001 року на 7% при збільшенні експорту на 1,5% і зменшенні
імпорту на 21,9%. Загалом він становив за 2002 рік 4,2 млрд. дол. США, в
т. ч. на експорт припадало 2,9 млрд. дол. (69,7% обороту), на імпорт —
1,3 млрд. (30,3%). Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі склало більш ніж
третину обороту області і дорівнювало 1,6 млрд. дол. У
зовнішньоторговельному обороті товарів України на Дніпропетровську
область припадає 10,3%, у т. ч. 13,2% експорту та 6,8% імпорту держави.
Протягом 2002 року область стабільно посідала друге місце серед регіонів
України як за експортом (після Донецької області), так і за імпортом
(після м. Києва).

Дніпропетровщина залишається одним із найпривабливіших для залучення
інвестицій регіонів. Показовим щодо цього був 2001 рік, протягом якого
інвестиції надійшли в 31 галузь економіки. У 2002 році в економіку
області було вкладено 242,1 млн. дол. США іноземних інвестицій, з них
227,4 млн. дол. прямих, 10,8 млн. — портфельних, 3,9 млн. — інших. За І
півріччя 2003 року в область надійшло інвестицій на суму 512 млн. дол.
США, зокрема 492 млн. дол. прямих інвестицій.

Більшу частину інвестицій було вкладено у видобувну промисловість
(30,7%), торгівлю (22,3%), металургію (6,2%), будівництво (4,3%). За
показниками обсягу інвестиційних вкладень в економіку області серед
країн СНД лідирує Росія, серед західних країн — США. Останнім часом
інвестори із США активно вкладали гроші в сільське господарство,
видобувну промисловість, металургію, також зріс інтерес Німеччини до
целюлозно-паперової промисловості та видавництва.

Рівень безробіття

Кількість працездатного населення становить 1058,5 тис. чол. За
офіційними даними, в 2002 році до обласної служби зайнятості звернулося
180 тис. осіб. Надання соціальних послуг сприяло працевлаштуванню
кожного четвертого, забезпечило тимчасову зайнятість на громадських
роботах понад 10 тис. осіб, а 7 тис. дозволило отримати нову
конкурентоспроможну професію або підвищити кваліфікацію.

На кінець 2003 року прогнозується, що в Дніпропетровській області буде
зареєстровано 79,7 тис. безробітних (що майже на рівні 2002 року). Темпи
працевлаштування прогнозуються також на рівні 2002 року (100,2%).
Протягом 2003 року передбачається подальше збільшення розміру допомоги
по безробіттю з урахуванням динаміки зростання середньомісячної
заробітної плати в області. Враховуючи подальше реформування заробітної
плати та поступове наближення її до рівня прожиткового мінімуму, розмір
заробітної плати в 2003 році, за прогнозом, зросте проти очікуваного
рівня в 2002 році на 10,8% і складе 482,4 грн.

Але офіційні дані не можуть свідчити про об’єктивне становище на ринку
праці, де природно існує латентне безробіття, рівень якого значно
перевищує офіційні показники.

Оцінка соціальної сфери регіону

За висновками експертів, якість життя населення в Україні оцінюється як
низька (3,1 бала за 7-бальною шкалою). В Дніпропетровської області
якість життя трохи вища (3,4 бала). Порівняно з Україною загалом для
області характерна доволі інтенсивна тенденція до підвищення рівня життя
населення. Також область має високі показники життєзабезпечення і
розвитку соціальної інфраструктури, тут спостерігається стійка тенденція
до зростання середньомісячної заробітної платні в галузях економіки, як
і в трійці лідерів (Запорізькій та Донецькій областях та в місті Києві).

У соціальній сфері області працює майже 13 тис. осіб. Переважна
більшість соціальних програм здійснюється органами державного
управління, а саме управліннями праці та соціального захисту населення.
Віднедавна розвиток економіки області дозволив збільшити видатки на
соціальну сферу, питома вага яких сягнула 80%.

В області функціонує 51 територіальний центр, якими організовано
соціальне обслуговування 42 тис. пенсіонерів, самотніх непрацездатних
громадян, інвалідів. Сьогодні виявлено та взято на облік у
територіальних центрах 64,41 тис. осіб, котрим необхідні різні види
соціальної допомоги, 56,8 тис. малозабезпечених громадян, які потребують
адресної допомоги.

На даний час 109344 жителі області одержують субсидії, середній розмір
яких становить 36 грн. У 2003 році запроваджені готівкові субсидії для
придбання скрапленого газу, твердого та рідкого побутового палива.

Допомогу призначено 77,6 тис. малозабезпечених родин, у яких виховуються
діти. Розмір її коливається в діапазоні від 30 до 300 грн. Майже 40%
малозабезпечених сімей щомісячно отримують допомогу в розмірі від 150 до
200 грн. У зв’язку з введенням у дію Закону України «Про державну
допомогу сім’ям з дітьми» в новій редакції кількість одержувачів
допомоги скоротилася до 6 тис. сімей. Загалом протягом 2002 року
натуральна і грошова допомога на загальну суму 936,4 тис. грн. була
подана 32127 малозабезпеченим багатодітним сім’ям та сім’ям, в яких є
діти під опікою.

Допомогу, передбачену Законом України «Про державну соціальну допомогу
інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», отримують 1159 інвалідів I
групи та 247 дітей-інвалідів. Розширюються функції органів праці та
соціального захисту населення щодо підтримки осіб, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи: в 2002 році допомога була подана 15
тис. таких осіб.

Понад 42 тис. жителів області мають право на одержання допомоги, яку
виплачують уряди Німеччини та Австрії українським громадянам, вивезеним
у роки Великої Вітчизняної війни на примусові роботи. Нині цю допомогу
отримують 27 тис. осіб.

Загалом за показниками розвитку соціальної сфери Дніпропетровщина є
одним із лідерів серед регіонів. Щоправда, дати об’єктивну оцінку стану
розвитку цієї сфери досить важко, оскільки щодо переважної більшості
параметрів існують лише офіційні показники та оцінки розвитку соціальної
сфери регіону.

Соціальні програми

На сьогоднішній день в області здійснюється ряд соціальних програм як
владою, так і незалежними фондами та громадськими організаціями. Однією
з найвідоміших серед проведених в області акцій стала всеукраїнська
акція «Милосердя», в ході якої було подано допомогу 117 громадянам
похилого віку. Традиційним стало проведення в Дніпропетровську конкурсу
художньої творчості дітей-інвалідів «Повір у себе».

Зросла роль громадських організацій інвалідів у поліпшенні
матеріально-побутових умов та працевлаштуванні громадян з обмеженими
фізичними можливостями — грунтовну роботу проводять обласні відділення
Українського товариства глухих та Українського товариства сліпих, на
підприємствах яких працюють інваліди. У 2002 році навчально-виробни-чим
підприємствам УТОС і УТОГ Фондом соціального захисту України була подана
фінансова допомога на суму 1,3 млн. грн. для створення додаткових
робочих місць для інвалідів та здійснення заходів з їх
соціально-трудової і професійної реабілітації. Реабілітацію інвалідів
також проводить обласний центр «Інваспорт», який працює за підтримки
народного депутата України В. Сушкевича.

Обласна організація Червоного Хреста здійснює сьогодні 10 цільових
гуманітарних програм. Уже кілька років поспіль упроваджується
міжнародний проект «Червоний Хрест проти туберкульозу і СНІДу».
Патронажна служба Червоного Хреста області в складі 220 патронажних
сестер безкоштовно обслуговує понад 14 тис. самотніх осіб похилого віку,
ветеранів, інвалідів.

Відома в регіоні і діяльність Фонду соціального порятунку, який працює
під патронатом народного депутата України В. Пінчука. Починаючи з 1998
року Фонд подає матеріальну допомогу малозабезпеченим жителям області,
які проживають переважно на території виборчого округу депутата, та
працівникам тих заводів, володарем яких є корпорація «Інтерпайп».

Оцінка діяльності ЗМІ регіону

Станом на 1 вересня 2003 року в області зареєстровано 711 друкованих ЗМІ
місцевої сфери розповсюдження, серед яких 590 газет та 121 журнал.
Засновниками 50 з них є держ-адміністрації, місцеві ради та їх виконавчі
органи, 32 — навчальні заклади, 26 — громадські організації, 20 —
політичні партії, 17 — релігійні організації, 14 — профспілки, 552 —
інші суб’єкти (трудові колективи, приватний капітал тощо). Фактично
постійно виходить 276 видань.

Як правило, видання, засновані місцевою владою, дотуються з відповідних
бюджетів і мають менший тираж, ніж газети, засновані недержавними
органами, але за цього ще й «примусову» передплату. Так, офіціоз
облдержадміністрації «Вісті Придніпров’я», що виходить двічі на тиждень,
має тираж 22 тис. примірників, тижневий наклад 3 випусків популярної в
сільських районах газети обласної ради «Зоря» становить 35 тис.
Публікації (окрім офіційної інформації) переважної більшості цих видань
мають часто не проблемний, а описовий та рекламний характер. З іншого
боку, часто «Зоря» та «районки» є єдиним друкованим джерелом інформації
для жителів районів області.

Дійсно популярною є заснована трудовим колективом газета «Днепр
вечерний», що випускається накладом у 63 тис. примірників, у
Дніпропетровську популярна газета міської ради «Наше місто» (10 тис.
прим., у суботу — 100 тис.), у Кривому Розі — «Звезда-4» (27 тис.). Ці
газети подають проблемні матеріали соціального плану, але, як і
більшість дніпропетровських видань, уникають критики влади та
бізнес-груп: адже самоцензура дніпропетровських журналістів жорсткіша за
будь-яку зовнішню цензуру. На цьому тлі майже єдиним винятком є
щотижнева газета «Лица» (33 тис. прим.), яка спеціалізується на
передруках матеріалів з опозиційних інтернет-видань та проводить власні
журналістські розслідування. Якісну аналітичну інформацію про
суспільно-політичне та економічне життя регіону публікує незалежний
тижневик «Бизнес-время» (5 тис. прим.). Решта видань, переважно
рекламно-інформаційних, теж знаходить свою — і, мабуть, іще більшу —
читацьку аудиторію.

Серед 26 зареєстрованих в області телерадіоорганізацій найпотужнішою є
Дніпропетровська обласна державна телерадіокорпорація, програми якої
виходять на каналі УТ-2 та на окремому 51-му ДЦМ-каналі. Вона має також
автономну філію в Кривому Розі.

Муніципальне телебачення існує в Дніпропетровську — на 34-му ДЦМ-каналі
(Дніпропетровська міська студія телебачення, АТЗТ «Телевізійна служба
Дніпропетровська»), в Кривому Розі (ТРК «Рудана»), Павлограді
(«Павлоградський телецентр»), Жовтих Водах (міська студія телебачення),
Марганці (муніципальна студія телебачення «Веста») тощо.

Як і в газетному бізнесі, глядача найбільше приваблюють програми
приватних телеканалів, представлених у всіх вище перелічених містах, а
також у Першотравенську, Нікополі, Синельникові, П’ятихатках,
Дніпродзержинську. Найбільш впливовим у регіоні є «11-й канал» (ТК
«Дніпровий град» та ТК «Стерх»), який транслює свої програми не лише на
область, але й на Запоріжжя. Цей канал є регіональною складовою великого
медіа-холдингу В. Пінчука, до якого також належать дрібніші телекомпанії
в Нікополі й Марганці, засновані відповідно Південним трубним заводом та
Марганецьким ГЗК тощо. Другий приватний «9-й канал» у Дніпропетровську
заснований і контролюється фінансовою групою «Приват». Ці та інші канали
окрім новин та власних передач значну частину ефірного часу відводять
ретрансляції програм російських та українських каналів (34-й — переважно
РенТВ, 11-й — ТВЦ, РТР, М-1, 9-й — «Нового каналу» тощо). На ДЦМ-каналах
в області також працюють представництва всеукраїнських ТК «СТБ» та
«ТЕТ», які не виробляють власного продукту, а розміщують рекламу при
ретрансляції програм.

У регіоні швидкими темпами розвивається кабельна мережа, яка охоплює
більшість міст області. Найпотужнішими в Дніпропетровську є компанії СДС
та «Телевідео-С».

Тут діє понад 15 інтернет-провайдерів, найпотужнішими з яких є «Алькар
телепорт» («Оптима»), НBП «Трайфл» (обидва працюють на всеукраїнському
рівні), Дніпропетровська дирекція ВАТ «Укртелеком» тощо. 4 провайдери
знаходяться в Кривому Розі, по одному — в Нікополі і Дніпродзержинську.
Розвивається і кабельна інтернет-мережа («Лайнком» та ін.). За
експертними оцінками, активними користувачами Інтернету є близько 4-5%
населення області.

Розвиток третього сектора регіону

Станом на 1 серпня 2003 року управлінням Міністерства юстиції в
Дніпропетровській області було зареєстровано 517 громадських організацій
та 205 благодійних фондів. 23% усіх громадських організацій становлять
спортивні, 20% — молодіжні, 10% — освітні, по 8% — підприємницькі і
національно-культурні, по 7% — правозахисні організації та об’єднання
інвалідів, по 6% — жіночі та екологічні, 5% — військовослужбовців.

Незважаючи на велику кількість громадських організацій обласного рівня
їх вплив на суспільне життя регіону залишається, на жаль, дуже слабким.
Численні спроби лідерів окремих НДО створити єдиний фронт і в такий
спосіб підвищити ефективність своєї діяльності результатів поки що не
дали. Понад те, за рівнем розвитку третього сектора Дніпропетровщина
значно поступається іншим областям (Донеччині, Одещині, Львівщині тощо),
де існують дієві об’єднання громадських організацій і реалізуються
вагомі проекти міжнародних фондів, а також здійснюються разом з владою
та бізнесом інноваційні проекти.

Причини такого стану справ кореняться, вірогідно, в більшому, ніж
деінде, і традиційному для регіону адміністративному впливі влади на
населення, що зумовлює певну інфантильність та локальність цілей
громадських організацій.

Органи самоорганізації населення

Вуличні та квартальні комітети є єдиними структурами, що існували ще за
часів СРСР і, пройшовши перереєстрацію, продовжують функціонувати й
тепер.

Територіальні комітети та комітети мікрорайонів були популярними у
великих містах регіону — Дніпропетровську й Кривому Розі — на початку та
в середині 1990-х років, але поступово їх вплив був знівельовано, а самі
вони ліквідовані. Наразі відбувається відродження системи органів
самоорганізації населення, зокрема в Дніпропетровську, але цей процес не
є централізованим. Наприклад, виконком Ленінського району міста ще в
2002 році виключно з власної ініціативи покрив територіальними
комітетами сектор приватної забудови, тоді як в інших районах не
приступили до створення хоча б вуличних комітетів. Процес створення
будинкових комітетів у багатоквартирних будинках цілковито перебуває в
компетенції самих їх мешканців і поки владою не стимулюється.

Наразі в місті легалізовано 144 квартальних, 15 територіальних і 6
будинкових комітетів.

Аналіз міжсекторної співпраці

Виходячи із стану розвитку в регіоні третього сектора, співпраця НДО і
влади здебільшого ініціюється останньою і має характер фактично
інформаційних заходів у вигляді «круглих столів», конференцій тощо.
Будь-які сталі структури співпраці (громадські ради при мерах,
громадські комітети при управліннях ОДА тощо) з часом припиняють своє
існування або через неспроможність НДО брати участь у тривалій системній
співпраці на належному фаховому рівні, або через ігнорування НДО
чиновниками, якщо ті пробують впливати на прийняття рішень. Водночас є
окремі приклади успішної співпраці двох секторів в обласному центрі —
при міськвиконкомі створена молодіжна рада із представників НДО,
представники громадських організацій входять до складу робочої групи з
житлово-кому-нальної реформи, з ініціативи асоціації «Наш дім» уже двічі
проводилися громадські слухання тощо.

Співпраця бізнесу і громадських організацій має локальний характер, і
бізнесмени включаються в неї переважно з філантропічних або рекламних
міркувань.

Діяльність профспілок

Професійні спілки області об’єднують близько 1,4 млн. її жителів.
Найчисельнішою серед них є обласне представництво «офіційної» Федерації
профспілок України — Дніпропетровське обласне об’єднання профспілок на
чолі з В. Ткаченком, членами якого наразі є 1141 тис. працівників (у
2002-й році їх було на 60 тис. більше). До структури профоб’єднання
входить 31 територіальне відділення галузевих спілок та майже 8 тис.
профкомів.

З кінця 1980-х — початку 1990-х монополія «офіційних» профспілок була
порушена у вугільній (Західний Донбас) та гірничодобувній (Криворіжжя)
галузях. Очолюване О. Багіровим обласне об’єднання Незалежних профспілок
гірників України, що охоплює Західний Донбас з центром у Павлограді,
стало другою за чисельністю профспілковою структурою в регіоні. Вплив
місцевої НПГУ на шахтарів значно сильніший, ніж вплив ФПУ на всіх її
членів. Профспілка постійно бореться з урядом та з адміністрацією ВО
«Павлоградвугілля», домагаючись виконання угод з ними про погашення
заборгованості по зарплаті, задля чого проводить страйки та інші масові
заходи, ба навіть голодування. Водночас через свою принциповість та
тенденції до політизації керівництво НПГУ зазнає тиску з боку
правоохоронних органів. Окрім того, Західний Донбас — це фактично єдиний
в Україні регіон, де «незалежна» та «офіційна» профспілка діють
пліч-о-пліч: усі основні заходи НПГУ проводить разом із територіальним
комітетом профспілки робітників вугільної промисловості.

В області діють й інші незалежні профспілки, найпопулярнішими серед яких
є підприємницькі, але вони, як правило, малочисельні та невпливові.
Винятком є створений у 1991 році П. Петриченком обласний комітет
профспілки працівників наукових та виробничих підприємств, членами якої
є трудові колективи переважно підприємницьких структур. У 2000 році П.
Петриченко створив та очолив Центральний комітет Всеукраїнської
профспілки працівників науки, виробництва та фінансів.

Оцінка соціальної активності населення регіону

Будучи типовим індустріальним регіоном, Дніпропетровська область
відрізняється специфічним типом активності населення, яке виявляє як
високу економічну активність, так і значний потенціал протесту, особливо
в шахтарських центрах Західного Донбасу. Активність населення зумовлена
більш розвинутим ринком праці та воднораз нестабільністю крупних
підприємств.

Участь жителів області в загальноукраїнських виборах різного рівня
свідчить про те, що останнім часом їх активність дещо знизилася. Проте
вона не є однаковою в усіх округах області — приміром, у
Дніпропетровському міському окрузі № 24 участь у голосуванні взяли
56,49% виборців, тоді як у сільському № 39 — 77,84% (навіть з поправками
на фальсифікацію бюлетенів і примус до голосування це доволі високий
показник).

Хоч і за результатами виборів, і за даними соціологічних опитувань у
жителів Дніпропетровщини переважають протестні настрої, але вони не
набувають вияву в адекватній участі в політичних партіях, громадських
організаціях, масових заходах тощо, а отже, мають пасивний характер.

Подеколи, а надто в разі надто зухвалих порушень прав місцевих жителів,
можуть спостерігатися локальні сплески активності на рівні окремих
будинків (житлово-комунальні проблеми) або сільських населених пунктів
(земельні питання), які, втім, виявляються нетривкими через «виснаження»
та неготовність їх учасників до системної боротьби за власні інтереси.
Виняток не лише для Дніпропетровщини, але і для сусідньої шахтарської
Донеччини становлять хіба що шахтарі Західного Донбасу, яким на тлі
цього безнадійного «пейзажу» вдається-таки проводити страйки та
домагатися погашення боргу по зарплатні тощо.

Стан забезпечення прав національних меншин і народів

Цікавою є динаміка національного складу населення області впродовж
останніх років.

Станом на 1 серпня 2003 року в області налічувалася 51 громадська
організація національно-культурного спрямування, які представляли 19
національних меншин. Найбільш чисельними та активними є організації
азербайджанців (регіональна організація Конгресу азербайджанців України,
Ліга азербайджанців Дніпропетровщини), вірмен (громадське об’єднання
центру вірменської культури «Оджах», обласне товариство вірменської
культури ім. Г. Лусаворича), євреїв (обласна єврейська громада та багато
інших), греків (обласні товариства «Патрида» та «Елефтерія»), німців та
інших національностей (Дніпропетровське відділення Спілки поляків в
Україні, обласне товариство корейської культури «Монсан»).

Не мають власних національно-культурних товариств в регіоні найбільш
чисельні після українців росіяни та білоруси, національні права яких,
очевидно, найбільш забезпечені.

Щороку в області проходить фестиваль мистецтв національних меншин «Всі
ми діти твої, Україно!», в якому беруть участь більшість
національно-культурних товариств області. Також ці товариства регулярно
відзначають державні та національні свята, проводять заходи, присвячені
видатним діячам національної культури та історії, беруть активну участь
у регіональних та всеукраїнських фестивалях і конкурсах. У регіоні діє 5
аматорських колективів національних меншин, 7 музичних ансамблів, 6
танцювальних та 5 хорових колективів.

На обласному державному телебаченні та радіо життю національних меншин
області присвячена ціла низка передач. У рамках передачі обласного
телебачення «Ми пізнаємо світ, світ пізнає нас» обласне товариство
вірменської культури має свій ефірний час, виступаючи щомісяця з
програмою «Варев дзез». Життя єврейської громади Дніпропетровської
області висвітлює щотижнева телепередача «Алеф» на приватному «9-му
каналі». Національно-культурні товариства є засновниками 5-ти власних
періодичних видань. Російською мовою видається 137 із 711 видань
області, а російською та українською — 478.

На тлі такого благополуччя національних меншин майже єдиним питанням,
яке вже десятиліття позитивно не вирішується місцевою владою, є передача
у власність католицької громади (фактично польської) колишнього костьолу
в центрі Дніпропетровська, який у часи П. Лазаренка було кілька разів
перепродано приватним структурам.

Загальні висновки та перспективи розвитку регіону

Дніпропетровська область залишається одним із найвпливовіших регіонів
держави як за соціально-економічним, так і за політичним статусом.
Фінансово-промислові групи, які свого часу виникли в регіоні, вже давно
стали загальноукраїнськими і навіть поширили свій вплив далеко за межі
країни. Вихідці з Дніпропетровщини, належні до різних команд (від П.
Лазаренка до В. Пінчука), продовжують обіймати чільні посади в державі.
Та якщо за часів П. Лазаренка існувала все ж таки єдина монолітна
регіональна команда, то після численних політико-економічних «війн»
поняття «дніпропетровська група» є хіба що переліком окремих груп В.
Пінчука, С. Тігіпка, В. Пустовойтенка та ін., лідери яких походять з
Дніпропетровська, оскільки вони не мають ні єдиного лідера, ні спільної
мети. Серед іншого це призвело й до втрати «дніпропетровцями»
домінуючого впливу на економіку та політику держави, який вони мали до
1999 року. Водночас тривала відсутність на посаді керівника області
носія місцевого, «дніпропетровського» патріотизму уможливила активне
проникнення в регіон донецьких та харківських ФПГ, які захопили важливі
економічні позиції.

Із зміною керівництва області можна очікувати, як мінімум, на поступове
послаблення та витіснення з неї недніпропетровських бізнес-груп, а як
максимум — на нову консолідацію дніпропетровської команди. На тлі
стрімкого поступу «донецьких» це необхідно і Президентові (додаткова
адекватна противага), і самій групі, щоб ефективніше боронити своєї
інтереси. Важко оцінювати, яким чином хід можливого «переділу»
відіб’ється на соціально-економічному розвитку області, бо насправді
рушійна сила будь-яких перетворень лежить у суспільно-політичній
площині.

Можлива перемога на виборах-2004 альтернативного висуванцю від влади
кандидата в Президенти України примушує регіональну політеліту вже тепер
робити спроби взяти під контроль обласний штаб В. Ющенка, щоб
забезпечити збереження власних позицій у регіоні. На тлі цих процесів
«угорі» населення регіону як було, так і залишається лише їх об’єктом.
Навіть відчутне нещодавнє зростання в регіоні цін на основні продукти
споживання (як прогнозують, воно триватиме і далі) до суттєвих змін у
суспільній свідомості місцевих жителів не призведе. Тож часу, коли
кількість соціально-економічних негараздів в області перетвориться на
якість справжніх перетворень, поки що не видно.

Похожие записи