РЕФЕРАТ
на тему:
“Динаміка, проблеми та перспективи розвитку продуктивних сил України”
Удосконалення господарського механізму України в період формування
ринкової економіки здійснюється на основі проведення економічних
досліджень, у тому числі в галузі розміщення продуктивних сил. Всебічний
аналіз процесів, що відбуваються в економічній і соціальній сферах життя
суспільства, глибокі наукові узагальнення сприяють розробці
обгрунтованих рекомендацій, спрямованих на поліпшення територіальної
організації виробництва, зокрема, вдосконалення спеціалізації і
комплексного розміщення галузей, раціоналізації виробничо –
територіальних зв’язків на основі розвинутого обміну. Пізнання законів
розміщення продуктивних сил і комплексоутворення дозволяє розкрити
додаткові джерела підвищення продуктивності праці, що має неабияке
значення для прогнозування розвитку економіки України та її економічних
регіонів.
На сучаснму етапі суспільного розвитку, якому притаманне прискорення
темпів науково–технічного прогресу, з одного боку, та загострення
ресурсно–екологічної кризи – з іншого, суттєво посилююється світові
інтеграціного співробітництва. Входження України в світовий економічний
простір – це новий етап у розвитку її продуктивних сил, який передбачає
структурну модернізацію економіки, формування нових
територіально-виробничих комплексів, вдосконалення системи господарських
зв’язків, зрушення в експортно- імпортній спеціалізації певних
територій. Усе це вимагає досягнення кардинальних змін у структурних і
відтворювальних характеристиках продуктивнизх сил, орієнтації на
ефективний пошук нових можливостей щодо ресурсозбереження в усіх сферах
виробничої і невиробничої діяльності.
Трансформаційні процеси в Україні супроводжуються активізацією впливу
територіальних відмінностей природного і виробничого потенціалів на
результати соціально-економічних перетворень, причому цей процес набирає
загальнонаціональної ваги. Ефективно використовуючи природно-ресурсний,
трудовий та виробничий потенціал регіонів України, можна досягти значних
успіхів в економічному зростаннів інтересах зміцнення могутності держави
та добробуту її населення.
Піднесення економічного розвитку регіонів України, продуктивне
функціонування усіх структурних складових їхніх господарських комплексів
і зростання на цьому підгрунті життєвого рівня населення – основні
орієнтири, на які спрямовуються усі зусилля щодо вдосконалення
розміщення продуктивних сил при здійсненні державної регіональної
економічної політики. Пріоритетність саме цих завдань зумовлена
особливостями сучасного етапу розвитку продуктивних сил України та її
регіонів, складністю й суперечливістю соціально-економічних процесів
перехідної економіки.
Україна є однією знайбільших держав Європи. За розмірами території – її
площа становить 603,7 тис км2. Чисельність населення України близько
46,9 млн осіб. Столиця – Київ.
Україна безпосередньо межує з сімома країнами світу. Протяжність кордону
з Польщею на північному заході й зоході, становить 543 км. На заході
пролягає державний кордон з Словаччиною (98,5 км), Угорщиною (135,1 км),
на південному заході – з Румунією (625,4 км) та Молдовою (1191 км).
Східний і північно-східний кордон відділяє Україну від Росії, його
протяжність 2063. На півночі – державний кордон з Білорусією(975 км).
Загальна протяжність суходільних кордонів України – 6606 км.
Чорноморський кордон має довжину 1550, Азовський – 400 км. Усього
морські кордони України становлять 1959 км. Загальна протяжністьусіх
кордонів держави на морі й на суші – 7590 км. Україна має широкий –
понад 2590 км – вихід до країн Центральної та Західної Європи.
Україна має унікальне географічне положення на межі різних природних зон
і взаємодії північних і південних, західних і східних народів і культур.
Адміністративно-територіальний поділ країни складається з 24 областей і
Автономної республіки Крим. Міста Київ та Севастополь мають статус міст
республіканського підпорядкування.
За площею наша держава є найбільшою державою в Європі, за чисельністю
населення вона посідає п’яте місце серед інших країн Європи.
Україна – індустріально-аграрна країна із значними економічними
ресурсами. Її частка у світовому виробництві промислової і
сільськогосподарської продукції перевищує 1%. Водночас кількість її
населення становить менше 1% від населення планети.
Україна посідає перше місце в світі за збором цукрових буряків і
соняшнику. Крім того, за абсолютними розмірами видобутку сировини і
виробництва деяких видів продукції Україна входить до десятки найбільших
виробників. Це стосується видобутку залізної і марганцевої руди,
вугілля, збору картоплі й зерна, виробництва електроенергії, цементу,
м’яса, олії та деякої іншої продукції. Отже є всі передумови для того,
щоб Україна зайняла належне місце у світовому економічному
співтоваристві.
Розміщення продуктивних сил- галузь економічної науки, що вивчає
специфічні просторові аспекти прояву дії економічних законів.
Територіальну модифікацію економічних законів можна розглядати як
закономірності прозміщення продуктивних сил.
Продуктивні сили в економічній науці повинні вивчатись у тісному зв’язку
з виробничими відносинами. Розміщення продуктивнних сил є складною
категорією, зміст якої полягає в розподілі за територією трудових
ресурсів і засобів виробництва, всіх основних компонентів
суспільно-географічного комплексу та зв’язків між ними.
Розміщення продуктивних сил може розглядатись як форма організації
діяльності людей і виробництва; як процес здійснених зрушень в
розміщенні об’єктів виробничої та невиробничої сфер на певній території,
або ж як один із напрямків економічної політики держави.
З розміщенням продуктивних сил дуже тісно пов’язана територіальна
організація продуктивних сил – “науково обгрунтоване розміщення
взаємопов’язаних виробництв, підприємств, сфери обслуговування населення
та інфраструктури, яке дає значний і соціальний ефект, внаслідок
комплексування життєдіяльності людей і повного використання території”.
Якщо категорія “розміщення продуктивних сил” акцентує увагу на процесах
локалізації населених пунктів і різноманітних підприємств, то категорія
“територіальна організація продуктивних сил” – на територіальні їх
поєднання і управління цими елементами територіальної структури.
Територіальна структура – це динамічне розміщення продуктивних сил в
економічних регіонах, функціонують в єдиній системі національної
економіки.
Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й
розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної
промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин;
бавовнярство потребує достатньої річної суми додатніх температур;
верстатобудування може здійснюватися у регіонах з розвинутою
промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту
висококваліфікованої робочої сили; виробництво товарів широкого вжитку –
за умов місткого внутрішньогоь ринку,зумовленого порівняно високою
щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо.
До передумов відносять спосіб виробництва, технологічні осбливості
виробничого процесу, зумовлені науково-технічним прогресом, рівнем
територіального поділу суспільної праці. Їх можна поділити на три великі
блоки: природні, демографічні, економічні.
Природні умови й ресурси істотно впливають на особливості й засади
теритотіальної організації виробництва.
На кліматичні особливості України впливають її географічне положення,
надходження сонячнрї радіації, циркуляція повітряних мас, характер
поверхні – наявність гір, височин, низовин, заліснених територій, водних
поверхонь.
Територія України розташована переважно в помірному кліматичному поясі.
Лише Південному берегові Криму притаманні риси субтропічного поясу. Тому
загалом кліматичні умови є сприятливими для сільськогосподарського
виробництва, функціонування транспорту, галузей енергетики. Україна
належить до територіїй із кліматичним комфортом.
Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його
складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, рекреаційні ресурси. За
ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають
екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до
яких належать сонячна радіація, енергія вітру,води тощо;вичерпні
відновлювані: грунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі,
рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина,
природні будівельні матеріали.
Мінерально-сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють
сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за
сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання
мінеральні ресурси поділяються на групи:
паливо-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі
важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова
металургія, електроенергетика, машинободування, хімічна промисловість.та
інші.
В структурі паливних ресурсів України домінує кам’яне і буре вугілля,
запаси якого за категоряами А+В+С1 станом на 1997р. складають 45,7
млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні
запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому і
Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля – переважно в
Дніпропетровському басейні.
В Україні виявлено 307 нафти і газу, які зосереджені переважно на
північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор’ї. Початкові
розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь
виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним
резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще нерозвіданих запасів. На
Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних
родовищ.
Україна має певні запаси руд кольорових металів.запаси нікелю
невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та
Дніпропетровській областях; ртуті – у Донбасі і Закарпатті; титану – в
Житомирській, Київській,Черкаській, Дніпропетровській областях, на
узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів – у
Дніпропетровські області. Унікальні родовища сировини для отримання
ряду ріркісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському
Поліссі та в Приазов’ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в
Закарпатті.
Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль,
самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний
камінь. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т)
зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.
Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення
народногосподарських об’єктів, системи розселення населення, а також
основним засобом виробництва. Всі землі України незалежно від їх
цільового призначення,господарського використання і особливостей
правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний
земельний фонд держави.
Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний
потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з
важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і
своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України
становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального
призначення, якісного стану і правового статусу. Власне земельна площа
(суша) становила на початок 1998р. 57,9 млн. га; її сільськогосподарська
освоєність досягла майже 70,0%, розораність – 51,7%; частка ріллі в
загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%.
За цільовим призначенням земель та функціональним використанням
земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9 млн.
га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га,
або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об’єктами,
житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті
поверхневими водами, – (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га,
або 5,6%).
Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового
водопостачання. Рівень забезпеченості України водними ресурсами є
недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю
підземних і морських вод. Найвищий рівень водозабезпеченості жителів – у
західних і північних областях України.
Територіальний розподім водних ресурсів України є нерівномірним і не
відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша
кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних
споживачів – Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні
області України. Основним споживачем води є промисловість (в першу чергу
електроенергетика, металургія, хімічна промисвовість), сільське
господарство, комунальне господарство. В Україні побудовано 1,1 тис.
водосховищ, найкпрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько
29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.
Лісові ресурси відіграють важливу роль у забезпеченні навколишнього
середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим
сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.
Україна має відносно високий рівень освоєння території. Досить
розвинені галузі матеріального виробництва та невиробничі.
Народногосподарський комплекс України охоплює всі ланки суспільного
виробництва, розподілу та обміну на своїй території. Економіка України
виділяється складовою, досить диференційованою і диверсифікованою
стуктурою. Для неї характерні: переважання важкої індустрії, недостатній
розвиток галузей івиробництва товарів народного споживання, наявність
галузуй і виробництва, що забезпечують науково-технічний погрес і
розширення й поглиблення внутрішньогалузевих та міжгалузевих виробничих
зв’язків.
На галузеву структуру екеноміки України мають вплив різні економічні та
природні фактори, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил,
темпи зростання або занепаду виробництва, рівень забезпечення
сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації
досягнень науки і техніки, міжнародний поділ праці, економічна
інтеграція.
З корисних копалин велике значення мають кам”яне вугілля Донецького
басейну, залізні й марганцеві руди. На території України добувають
природний горючий газ, нафту, сірку, титанові руди, калійну та кухону
сіль, каолінові глини, цементну сировину, флюсові вапняки, доломіти.
У галузеві структурі економіки України виділяється машинобудування на
яке припадало 38,7% вартості продукції деяких галузей, з них харчової –
15,3% і легкої промисловості – 12,0%.
Структура засобів виробництва складається із співвідношення видобувних і
обробних галузей. До видобувних належать: видобуток мінерального палива,
виробництво електроенергії на гідроелектростанціях, видобуток чорних та
кольорових металів, гірничо-хімічних і мінерально-будівельних сировина;
лісозаготівлі; вилов риби і морських продуктів.
Спеціалізуються галузі на основі ознаки однорідності, тобто подібності
між собою за призначенням продукції, що виробляється (наприклад, галузі
паливної промисловості), спільності використовуваної сировини
(наприклад, галузей машинобудування) або за характером технології. Вони
групуються у так звані комплексні галузі. Тому галузі можна групувати в
паливно-енергетичний комплекс, куди належить паливна промисловість і
електроенергетика; металургійний, машинобудівний комплекси,
хіміко-лісовий, у тому числі хімічний і нафтохімічна, лісова,
деревообробна та целюлозно-паперова промисловість.
Паливно-енергетичний комплекс України складаєтьсяз паливної
промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та
електроенергетика. У розвитку продуктивних сил України він відіграє
всезростаючу роль, що пов”язана з одного боку, із загальсвітовими
тенденціями, а з іншого – з енерггомісткістю народного господарства та
обмеженими енергоресурсами держави.
Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток , але й на
територіальну організацію народного господарства, насамперед
промисловості. Біля об”єктів енергетики виникли потужні промислові вузли
і центри, навколо яких утворилися територіально –виробничі комплекси і
промислові райони.
Металургійний комплекс забезпечує металом машинобудування та інші
галузі нородного господарства країни. Він складається з чорної і
кольорової металургій, що в свою чергу об”єднюють основні і допоміжні
виробництва – від добування сировини і палива та одержання допоміжних
матеріалів до випуску прокату й металевих виробів.
Основним виробництвом металургійного комплексу є випуск готового металу,
допоміжним – виробництво сплавів.
Для розвитку металургійного комплексу Україна має декілька сприятливих
чинників: 1) близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної
і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривків в
останні роки великі запаси різноманітних руд кольрових металів; 2) густа
мережа шляхів сполучень між родовищами; 3) велике і надійне джерело
водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами; 4) розвиток
металомісткого машинобудування; 5) велика місткість металобрухту; 6)
висококваліфіковані кадри.
У наш час Укаїна є одним з найбільших виробників металу на планеті.
Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на
світовий ринок.
Машинобуування – важлива галузь промисловості розвинутих країнах світу.
Велике значення машинабудування в народногосподарському комплексі
визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що
виготовляють засоби виробниутва, так і для галузей , які виробляють
предмети споживання, а також самі предмети споживання. Крім того,
машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва,
транспорту, зв’язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей,
а також продукцію оборного призначення.
У перспективі стратегічним напрямом розвитку металургійного комплексу
України буде системна реструктуризація галузі з орієнтацією на
кон’юктуру внутрішнього і зовнішнього ринків. Передбачається продовжити
будівництво об’єктів металургійного комплексу, спроможних збільшити
експортний потенціал галузі. Поряд з цим очікується закриття
нерентабельних виробництв, а також вилучення з експлуатації морально
застарілого та фізичного спрацьованого обладнання.
Перспективи розвитку металургійного комплексу України тісно пов’язані
з підвищенням конкурентноспроможності продукції на основі зменшення
енерго- та матеріалрємкості продукції, скорочення трудових витрат,
впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
У перспективі машинобудування повинно зайняти більш вагоме місце як у
структурі промисловості, так і у формуванні експорту України. Необхідно
удосконалити галузеву структуру машинобудування, розширити асортимент
його продукції за рахунок підвищення питомаї ваги галузей, що виробляють
товари народного споживання. Потрібна модернізація машинобудівних
заводів, їх технічне переоснащення з використанням сучасних технологій
і значне підвищення за рахунок цього якості машин, їх
конкурентноздатності. Спеціалізацію і кооперування виробництва в
машинабудуванні необхідно орієнтувати на вітчизняні підприємства,
створювати замкнуті цикли виробництв у середені країни.
У перспективі з метою подолання кризових явищ в агропромисловому
комплексі України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та
розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення
державного регулювання щодо фінансового стану підпрємств.
Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямоване на
створення економічно ефективного агропромислового виробництва,
поглиблення ступеня переробки та покращення зберігання
сільськогосподарської продукції.
У перспективі вУкраїні передбачається створення потужного освітнього та
наукового потенціалу на основі впровадження степеневої освіти та
створення потужних регіональних навчальних закладів. Беде поступово
реалізовуватись стратегія структурного реформування освіти, спрямованого
на кадрове та наукове забезпечення загальнодержавних програм в
пріоритетних галузях економіки.
У галузях виробництва товарів народного споживання та послуг
заплановано розширення імпортозамінюючі продукції, технологічне
переоснащення та запровадження сучасних технологій.
У перспективі транспортного комплексу планується здійснити поступовий
перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом
на основі новітніх інформаційних технологій та сучасного маркетингу,
запровадження автоматизованих центрів управління доставкою вантажів.
Література
Гогулан І. К. Розміщення виробництва непродовольчих товарів народного
споживання в Україні. Конспект лекцій. Київ, 1999
Дослідження соціально-економічних проблем перехідного періоду //
Науковий вісник. – 2001. – №3
Жук М. В. Комерційна географія України. Чернівці: Прут, 1998
Заблоцький Б. Ф., Кокошко М. Ф., Смовженко Т. С. Економіка України.
Львів: ЛБК НБУ, 1997
Заставний Ф. Д. Географія України. Львів: Світ, 1994
Іщук С. І. Територіально-виробничий комплекс і економічне районування.
Київ, 1996
Мельник С. А. Управління регіональною економікою. Навчальний посібник.
Київ, 2000
Михасюк І., Яків М., Залога З., Сажинець С. Регіональна економіка.
Львів: Українські технології, 1998
Розміщення продуктивних сил України / за ред. Качана Є. П. Київ: Вища
школа, 1998
Руденко В. П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. Львів:
Світ, 1993
Симоненко В. Х. Регіони України: проблеми розвитку. Київ, 1997
Стеневич І. Лісова політика України // Економіка України. – 2000. – №10
Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. Київ:
Вікар, 2001
Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком. Київ:Вища школа, 2000
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
