Реферат
з курсу «РПС»
на тему:
“Демографічний потенціал України”
План
Вступ
1. Чисельність населення України та її динаміка
2. Природний рух населення та трудових ресурсів України
3. Механічний рух населення та трудових ресурсів України
4. Економічна оцінка статево-вікової структури
5. Зайнятість населення за галузями економіки
6. Перспективи формування і використання населення України
Висновок
Вступ
Основа кожної держави – це населення, люди, які є її громадянами,
носіями державного суверенітету. Нормальний розвиток держави неможливий
без достатньої кількості населення, його працересурсного та
інтелектуального потенціалу, виробничої і духовної культури.
Ми живемо у такий період розвитку людської цивілізації, коли, незважаючи
на зростаюче об’єднання світу, основною тенденцією є формування і
розквіт націй та їх держав. Розвиваються передусім національні держави,
тобто такі, які формуються певною нацією.
Проблема виживання української нації в сучасний період пов’язана
передусім із двома негативними демографічними процесами – старінням і
депопуляцією населення. Старіння народу – це наростання у ньому питомої
ваги старших поколінь порівняно зі середніми та молодшими. Якщо ця
частка людей у віці понад 60 років перевищує десять відсотків, то нація
належить до старіючої. Тепер в Україні населення такої групи становить
близько 20%.
Старіння є великою мірою результатом зниження питомої ваги населення
молодших вікових груп (до 16 років), яка, у свою чергу, прямо залежить
від зменшення народжуваності. У 1991 р. в Україні вперше народжуваність
була меншою, ніж смертність. Настав новий якісний етап у демографічній
обстановці (ситуації) – поступове зменшення населення за рахунок
від’ємного природного приросту. Такий негативний процес називається
депопуляцією.
Значна смертність людей старшого віку, підвищена смертність серед дітей
(зокрема, віком до одного року – приблизно 14 на 1000 народжених)
призвели до того, що населення України, особливо чоловіче, має порівняно
невисокий середній вік (71 рік). У жінок він становить 75, а у чоловіків
– 66 років (у Австрії відповідно 75, 79 і 72 роки, в Італії – 76, 79 і
73; США – 75, 78 і 71, в колишній ФРН – 75, 78 і 72 і т.д.).
Досі не вирівнялося співвідношення між чоловічим і жіночим населенням.
Хоч в основному переважають жінки старшого віку, однак вимирання людей
чоловічої статі внаслідок хвороб і травматизму у молодому й середньому
віці набуває загрозливих масштабів.
Нарешті, в Україні невпорядковані як внутрішні, так і особливо зовнішні
міграції. Масова імміграція сюди з Росії людей похилого віку, зростаючий
виїзд у Росію і на Захід молодих спеціалістів, зокрема вищої
кваліфікації, негативно змінює як демографічну, так і соціальну
структуру населення.
Актуальність обраної теми роботи зумовлена тим, що природною основою
трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного
виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних
благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються
у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою
народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових
ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють
вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.
1. Чисельність населення України та її динаміка
Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як
основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає
споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює роз
виток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на
споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те,
що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого
елемента продуктивних сил. які відіграють вирішальну роль як фактор
розміщення трудомістких галузей господарства.
Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є
найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.
Не менш важливим є показник природного приросту населення (табл. 1).
Таблиця 1.
Чисельність населення України (на 1 січня) [8, с.31]
Показник 1940 1970 1990 1992 1993 1994 1995 1997 2003
Чисельність населення, млн. осіб 41.3 47.1 51.8 52.1 52.2 52.1 51.7 51.3
49.1
у тому числі:
чоловіків 19.7 21.3 24.0 24.2 24.3 24.2 24.0 23.9 22.4
жінок 23.3 25.8 27.8 27.9 27.9 27.9 27.7 27.4 26.7
Природний приріст, % 13.0 6.4 1.7 -2.0 -3.5 -4.7 -5.8 -6.2 –
За останні 80 років населення України збільшилось в 1.5 рази. Водночас
були величезні людські втрати в результаті війн, політичних репресій,
голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його
сучасна деформована вікова структура. Зростання загальної чисельності
населення зумовлює потребу значних капітальних вкладень з метою
забезпечення піднесення матеріального і культурного рівня життя народу
України.
Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України
є його природний рух. За останні 55 років коефіцієнт смертності
практично не змінився (відповідно 14.3 % у 1940 р. і 15.4 %о у 2002 р.).
Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27.3 %о у 1940 р. до
9.6 %о у 2002 р.) і, як наслідок, коефіцієнт природного приросту
населення (з 13.0 %о у 1940 р. до 5.8 %о у 2002 р.) [8, с.31].
Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури
населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів.
“Старіння” населення призводить до збільшення економічного навантаження
на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні
народного господарства робочою силою.
Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні
відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях
діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській
місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів
України природного приросту населення практично немає, а в багатьох
спостерігається процес депопуляції. Це означає, що в таких районах
коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах
різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно,
негативно впливає на розвиток продуктивних сил.
Загальна динаміка чисельності населення формується за рахунок його
природного руху, постійної міграції, а в межах окремих територій (при
незмінності державних кордонів) і за рахунок
адміністративно-територіальних змін.
Слід зауважити, що в останнє десятиліття (1990-2002 рр.) спостерігається
зменшення чисельності з 51.3 млн. чол. (1996 р.) до 49.1 млн. чол. (2003
р.), що становить 1.9 млн. чол. або 3.7%. Такі процеси зумовлені різними
чинниками: низьким рівнем життя, екологічною кризою,
соціально-економічними проблемами тощо. Але сильний вплив на чисельність
має як природний рух, так і механічний, про що йдеться в наступних
питаннях курсової роботи.
2. Природний рух населення та трудових ресурсів України
Кількість населення в країні до сучасного періоду збільшувалася
переважно через його природний приріст, тобто перевищення рівня
народжуваності над рівнем смертності. До другої світової війни в Україні
був досить високий рівень народжуваності – 27 чол. на 1 000 жителів.
Після війни він знизився. Водночас смертність населення зросла з 7.7
чол. на 1 000 жителів у 1965 р. до 12.9 – у 2002 р. У багатьох областях
кількість населення зменшується не тільки відносно, а й абсолютно. Це
насамперед відбувається у Вінницькій, Чернігівській, Житомирській
областях України.
Отже, вперше за багато десятиліть природний приріст населення України
став від’ємним, тобто смертність перевищує народжуваність. Причинами
цього є екологічна криза, що сталася через неправильну експлуатацію
великої кількості «брудних» підприємств, а також радіаційне забруднення
в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення
впливає також економічна криза – наслідок соціалістичного способу
виробництва.
Головна причина перевищення смертності над народжуваністю криється в
підриві життєвої сили українського народу внаслідок винищення
найздоровішої, найжиттєздатнішої частини нації під час голодоморів, воєн
і репресій.
Характерною особливістю природного руху населення України є різке за
останні роки, до мінімуму, скорочення його приросту. В 1990 р.,
наприклад, у розрахунку на 1000 чол. він дорівнював лише 0.6 чол. і за
останні десять років скоротився майже в 6 разів. Україна знаходиться за
цим показником на останньому місці серед колишніх союзних республік:
вона «випереджує» навіть такі республіки, як Латвія (1.1%) та Естонія
(1.8%), які, як відомо, характеризуються дуже низьким природним
приростом. Пограничні з Україною Білорусія та Молдова також мають
набагато вищі показники природного приросту: 9.2 і 8.0. У Таджикистані,
приміром, цей показник у 50 разів вищий, ніж в Україні, в Узбекистані –
45 разів [3, с.125].
Відомо, що природний приріст населення формують кількість народжених і
кількість померлих. Оскільки показники народжуваності і смертності
сильно диференціюються як у місті, так і в селі, розглянемо ці питання
окремо.
При аналізі вказаних показників слід насамперед звернути увагу на таку
властиву Україні особливість. У 1990 р. на її сільську місцевість
припадало близько однієї третини всіх народжених і майже половина всіх
померлих. У розрахунку на 1000 чол. і в містах і в селах народилося по
12.7, а померло – відповідно 10.2 і 16.1 чоловік. Словом, у зв’язку з
менш сприятливою віковою структурою сільських жителів (значно вища, як
уже зазначалося, частка осіб передпенсійного і пенсійного віку), його
природний приріст у цілому по Україні вже понад десять років оцінюється
величиною зі знаком «мінус» (в 1990 р. – мінус 3.4), тоді як природний
приріст міського населення оцінюється зі знаком «плюс» (в 1990 р. – плюс
2.5). Середні ж показники за кількістю народжених, кількістю померлих і
за величиною природного приросту всього населення нівелювали б ці
відмінності, тобто не відображали б специфіки природного руху міського і
природного руху сільського населення.
Вивчення динаміки наведених вище даних за тривалий проміжок часу (1960 –
2002) дозволяє зробити висновок, що показники природного руху населення
постійно погіршувалися і це відбувалося (за невеликим виключенням)
постійно, причому за всіма основними демографічними параметрами. Різко
зросла також різниця між показниками, що характеризують народжуваність,
смертність і природний приріст міського і сільського населення.
Наприклад, за 1960 – 1990 роки число всіх народжених на 1000 чол. у
республіці скоротилося з 20.5 до 12.7, у тому числі серед міського
населення – з 20.1 до 12.7, і серед сільського – з 21.0 до 12.7.
Кількість померлих зросла серед усіх жителів з 6.9 до 12.1; серед
міських – з 6.3 до 10.2, і серед сільських – з 7.5 до 16.1. Як результат
– природний приріст усього населення, як уже зазначалося, скоротився з
13.6 до 0.6, в тому числі міського – з 13.8 до 2.5, сільського – з плюс
13.5 до мінус 3.4. Починаючи з 1979 р. Україна постійно має від’ємний
приріст населення (винятком є лише 1986 р., коли природний приріст був
позитивний, хоч і становив дуже малу величину (плюс 0.3). Словом, за
останнє 30-річчя народжуваність в Україні (як серед міського, так і
серед сільського населення) зменшилася. майже вдвоє, число померлих
міських жителів зросло на 60%, а число померлих сільських жителів –
більше ніж удвоє. В результаті цих змін природний приріст усього
населення (1960 – 1990) скоротився з 13.6 до 0.6, або в 22.7 рази,
природний приріст міського населення – з 13.8 до 2.5, або в 2.5 рази, а
природний приріст сільського населення – з плюс 13.5 до мінус 3.4.
Україна опинилася, таким чином, на одному з. останніх місць у світі за
показниками природного руху населення (табл. 3).
Різко погіршилося і співвідношення показників природного приросту
міського і сільського населення. Якщо в 1960 р. різниця між природним
приростом міських і сільських жителів становила 0.3 (на користь
міського), то в 2002 р. цей показник зріс до 5.9. У 2002 р. лише окремі
області України (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська,
Рівненська, Чернівецька і Крим) мали незначний природний приріст
сільського населення. В усіх інших областях мало місце велике скорочення
природного приросту сільських жителів.
Зниження коефіцієнтів народжуваності в Україні відбувається за рахунок
зміни складових їх компонентів. Серед останніх центральне місце належить
низькому сумарному коефіцієнту народжуваності, який за останнє
п’ятиріччя становив 1.9 – 2.0 (сумарний коефіцієнт народжуваності
відображає середню кількість дітей, народжених жінкою за життя). За 1980
– 2002 роки жінки у віці 15 – 49 років скоротили кількість народжених
дітей (в середньому за рік на 1000 жінок відповідної вікової групи) з
58.2 до 54.6. Причому, молоді вікові групи жінок збільшили кількість
народжених у віці молодше 20 років за вказані роки з 48.3 до 56.9, у
віці – 20 – 24 роки – з 163.0 до 165.0, тоді як серед старших вікових
груп жінок коефіцієнти їх народжуваності скорочувалися: від 25 до 29
років – з 102.2 до 91, від 30 до 34 років – з 50.9 до 44.0, від 35 до 39
років – з 18.2 до 16.1, від 40 до 44 роки – з 4.2 до 3.7, від 45 до 49
років – з 0.3 до 0.2. [3, с.128].
Однією з причин відносно невисокої народжуваності є, як уже зазначалося
те, що значна кількість жінок фертильного (дітородного) віку не
одружена. Частина з них також народжує дітей, але цей показник набагато
нижчий, ніж у замужніх жінок. Між іншим, в Україні кожну десяту дитину
народжують жінки, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. В 1990 р.
на таких дітей припадало 11.2% загальної кількості народжених.
Негативний вплив на природний приріст населення України має досить
велика кількість абортів.
Природний рух населення формують також показники його смертності. Серед
останніх особливе місце належить дитячій смертності, в республіці
помирає кожна десята (віком до одного року) дитина. Зрозуміло, що
зниження дитячої смертності сприятиме врешті-решт підвищенню загального
природного приросту населення.
В Україні є дуже високою, особливо серед сільських жителів, загальна
смертність. Серед останніх кількість померлих на 1000 чол. населення в
2002 р. становила 16.1, що при дуже низькій народжуваності (12.7)
призвело до того, що природний приріст по Україні дорівнював лише 3.4.
Смертність населення республіки помітно коливається залежно від віку. В
цілому по Україні кількість померлих у середньому за рік на 1000 чол.
відповідної вікової групи є, зрозуміло, найбільшою серед старших людей.
3. Механічний рух населення та трудових ресурсів України
Міграції – постійні та маятникові, їх масштаби і районні особливості
виступають важливим чинником регіонального розвитку та просторової
спеціалізації економіки, розселення людей. Роль і значення міграцій, в
тому числі і міжнародних, в умовах ринкової економіки неухильно
зростатиме.
Територіальні переміщення населення зі зміною місць проживання –
постійні міграції – важливий фактор економічного розвитку окремих країн
та регіонів. Виключно важливою є роль постійних міграцій у розселенні
населення, розвитку тих регіонів, які мали чи мають для цього найбільш
сприятливі передумови, в урбанізації, рості міських і сільських поселень
тощо. Помітною була роль України і в міждержавному поділі праці, а отже,
і у постійних міждержавних міграціях. Територіальний обмін населенням –
закономірний процес, який сприяє раціональному використанню трудових
ресурсів, об’єднанню людей за національною, релігійною і родинною
ознаками. Це виключно важливо тепер, коли на історичну батьківщину
повертається багато українців, особливо зі східної діаспори.
Загострення в останні роки міжнаціональна відносин в окремих регіонах
призвело до подай нової категорії мігрантів – біженців і, в свою чергу,
до необхідності вирішувати «позапланові» економічні та соціальні питання
– поселяти новоприбулих, працевлаштувати, соціальне захищати.
Міграційні потоки в Україні, як уже зазначалося, досить значні. З 867
408 тис. тих, хто прибув в міські поселення України по міграціях (вище
наводилися дані як по міських, так і по сільських міграціях), 59.7%
припадає на переселенців з її меж, в тому числі 35.9% – на переселенців
із цієї ж області, і 40.3% на переселенців з інших республік. Найвища
частка емігрантів, які прибувають з-поза меж республіки (серед усіх
емігрантів), припадає на області колишніх Південного і
Донецько-Придніпровського економічного районів. Наприклад, їх частка в
1989 р. становила по окремих областях: Кримській 52.1%, Одеській –
46.1%, Миколаївській – 42.0%, Харківській – 48.5%, Донецькій – 46.5%,
Луганській – 44,8%, Запорізькій – 44.0%, Дніпропетровській – 43.9%. Дуже
високий цей показник по м. Києву – 49.8%. Серед областей колишнього
Південно-Західного економічного району наведений показник найвищий в
Закарпатській області – 37.9. В інших областях даного економічного
району частка мігрантів, які прибувають з-за меж республіки, відносно
незначна і коливається в межах 23 – 36% (найнижча вона в Тернопільській
(23.5%), Рівненській (26.8%), Івано-Франківській (28.0%), Волинській
(28.2%), Вінницькій (29.2%) областях.
Таким чином, потоки мігрантів, які прибувають з-за меж України,
переважно направляються, по-перше, в райони, найбільш сприятливі для
життя і трудової діяльності (Крим, Одещина, Миколаївщина, Закарпаття),
і, по-друге, – в індустріальне розвинуті регіони (Донбас, Придніпров’я),
прилеглі до промислових центрів райони південних областей, що
безпосередньо прилягають до Чорного та Азовського морів і
характеризуються сприятливими кліматичними умовами.
За останні десятиліття в Україні різко зросла так звана маятникова
міграція населення (доїзд на роботу, навчання). Вона стала масовою, в
багатьох великих, більших і найбільших містах, У деяких з них 10 – 25% і
більше зайнятого в їх народному господарстві населення становлять жителі
приміських районів.
Проведені оцінки дають змогу вважати, що тоді, коли маятникові поїздки
здійснюються на невеликі відстані та не викликають помітних негативних
економічних та соціальних наслідків, їх слід оцінювати позитивно й
розглядати як дійовий фактор економії матеріальних, трудових і
фінансових ресурсів на розвиток соціальної сфери. Це призводить до
посилення територіальної концентрації промисловості та інших галузей
економіки, а отже, до появи нових робочих місць у міських поселеннях
(при відсутності там потрібних резервів робочої сили).
Такий підхід до оцінки маятникових міграцій сприяє позитивному
розв’язанню ряду важливих завдань розвитку регіонів. Йдеться про
можливість скорочення витрат на соціальну інфраструктуру в містах за
рахунок використання частиною зайнятих в них працівників того житлового
фонду та інших об’єктів сфери обслуговування населення, які вже створені
в приміських районах. В умовах небезмежних суспільних можливостей
названі мотиви відіграють важливу роль при оцінці економічної і
соціальної ефективності трудових маятникових міграцій населення. До
речі, такі маятникові міграції широко практикуються в розвинутих країнах
світу.
Одночасно трудові маятникові міграції поряд з позитивними мають у наших
умовах певні негативні риси. Так, вони часто призводять до значних втрат
часу при переїздах, викликають транспортну втому, обмежують можливості
всебічного розвитку особистості, підвищення кваліфікації, виховання
дітей і догляду за ними, а крім того, негативно позначаються на
працезабезпеченості приміських районів, сприяють прискореному зростанню
концентрації господарської діяльності у великих містах.
Відомо, що трудові маятникові поїздки виникають під дією різних
соціальних, економічних та демографічних факторів. Винятково важлива
роль тут належить соціальним факторам, оскільки йдеться про оцінку явищ
і процесів, які безпосередньо стосуються інтересів широких верств
населення.
Всебічні дослідження соціальних мотивів, що спонукають людей брати
участь у трудових маятникових поїздках, дають змогу виявити реальні
причини, які найбільш істотно впливають на особливості цих
багатопланових соціально-економічних процесів, проводити потрібне в
таких випадках розмежування маятникових міграцій на раціональні й
нераціональні, більш дієво регулювати їх.
4. Економічна оцінка статево-вікової структури
Співвідношення між жінками і чоловіками в різних вікових групах
відображає статево-вікова структура населення (рис. 1). Більшість
населення України становлять жінки (54%), чоловіків лише 46% від усього
населення. Але у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова. В
дитячому віці хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні 10 дівчаток
народжується 11 хлопчиків. В середньому в старшому віці чоловіків стає
менше, бо серед них вища смертність і менша тривалість життя. Старшого
віку зараз досягли люди, які пережили Другу світову війну. Серед
загиблих також переважали чоловіки. Тому в старшому віці жінок набагато
більше (в окремих вікових групах в 2-3 рази).
У віковій структурі населення можна виділити три групи:
1) діти і підлітки (0-16 р.), 2) працездатне населення (жінки у віці
16-55 рр., чоловіки 16-60 рр.), 3) люди старшого віку. Найбільшою є
група працездатного населення – 55.7%, але його частка поступово
знижується. Вона є більшою в містах, куди приїжджають люди на роботу із
сільської місцевості. А в селах зростає кількість людей пенсійного віку.
В цілому по Україні вони становлять 23% від усього населення, а в
сільській місцевості – 29%.
Рис. 1. Віково-статева структура населення [9, с.198]
Зміни в статевій структурі населення ілюструються на рис. 2.
Рис. 2. Динаміка статевої структури населення, за [3, с. 121]
В Україні склалися значні територіальні відмінності у співвідношенні
жінок і чоловіків. Якщо в середньому по республіці на 1000 чоловіків в
1989 р. припадало 1158 жінок, то в областях, що характеризуються великим
відпливом населення, особливо сільського (серед тих, хто виїжджає в інші
місцевості, переважають чоловіки), цей показник значно вищий. Наприклад,
у Вінницькій, Чернігівській, Черкаській, Полтавській та Сумській
областях він становив, за даними перепису 1989 р., відповідно 1225,
1248, 1231, 1218, 1206. Тим часом більшості західних областей властиві
значно менші відхилення між показниками чисельності жінок і показниками
чисельності чоловіків. Так, на 1000 чоловіків у Закарпатській обл.
припадало 1070 жінок, Львівській – 1103, Волинській – 1117,
Івано-Франківській – 1119 тощо. Дещо краще співвідношення склалося в
міських місцевостях (1137 жінок на 1000 чоловік), ніж у сільських (1201
жінка) [3, с.121].
Негативні демографічні процеси, які відбуваються в останні роки,
проявляються і в несприятливих показниках демографічного навантаження
населення працездатного віку. Особливо несприятливими є ці показники
серед сільських жителів. Якщо, наприклад, у розрахунку на 1000 людей
працездатного віку в середньому по республіці на 1 січня 1991 р.
припадало 791 чол. непрацездатного віку, то серед сільських жителів –
1025 чоловік. Для міських жителів цей показник є набагато нижчим – 695.
Відомо, що демографічне навантаження формують дві складові його частини:
кількість дітей на 1000 чол. працездатного віку; кількість осіб
пенсійного віку на кожних 1000 працездатних.
Співвідношенню цих показників надається принципово важливе значення,
оскільки кожному з них відводиться неоднакова роль в демографічних
процесах, насамперед у природному відтворенні населення. В цілому в
Україні питома вага першої і другої складових серед усього населення
майже однакова (при незначному переважанні числа дітей над числом осіб
пенсійного віку – відповідно 411 і 380 чол.). Серед міських жителів це
співвідношення є більш сприятливим: на 1000 чол. працездатного віку
число дітей становить 395, а число осіб пенсійного віку – лише 301 чол.
Серед селян наведені величини становлять відповідно 450 і 575. Словом, у
демографічному навантаженні на сільських жителів число дітей значно
менше, ніж число осіб пенсійного віку. Це особливо негативно впливає на
демографічний потенціал села, оскільки обмежує можливості природного
приросту його населення, призводить до депопуляції сільських населених
пунктів і, врешті-решт, до «старіння», а отже, і до загальної деградації
великої кількості українських сіл.
5. Зайнятість населення за галузями економіки
Заходи, спрямовані на раціональне використання трудових ресурсів, є
однією з найважливіших умов пропорційного розвитку народного
господарства України. Ефективне використання трудових ресурсів значно
залежить від розподілу їх у галузях народного господарства. В Україні
знижуються чисельність і частка зайнятих у промисловості, будівництві й
сільському господарстві і зростає в галузях нематеріального виробництва.
Щоправда, ці зрушення дуже повільні. Однією з причин такого явища є
повільне зростання продуктивності праці в матеріальній сфері
виробництва, що стримує вивільнення робочої сили. Повільні темпи
зростання зайнятості у невиробничій сфері пояснюються ще й об’єктивними
причинами. Однак невиробнича сфера залишається основним споживачем
робочої сили, що вивільнятиметься з галузей матеріального виробництва.
Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку
продуктивних сил економічних районів та областей велике значення має
аналіз балансів трудових ресурсів. Баланс – це документ, що характеризує
наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості,
сферами і галузями господарства та суспільними групами.
6. Перспективи формування і використання населення України
Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення.
Вона залежить насамперед від вікової структури. Звичайно, чим більша в
структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим
менша чисельність трудових ресурсів. Остання може зростати за рахунок
додаткового залучення у виробництво осіб пенсійного і підліткового віку.
Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж
працездатного віку. Важливий резерв збільшення трудових ресурсів – це
поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, що уможливить
зниження смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшення
чисельності Збройних сил або скорочення строку служби у війську,
ліквідація пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотний вплив
на кількісні параметри трудових ресурсів має статевий склад населення.
Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу
держави, оскільки межа виходу їх на пенсію на 5 років більша.
В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення
має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура
трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах
науково-технічного прогресу це найважливіший фактор трудозабезпечення
майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту
населення, зрушень у його віково-статевій структурі є основою для
прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів.
Методи прогнозування різноманітні, але їх метою є найбільш
репрезентативні дані про майбутні кількісні і якісні параметри трудового
потенціалу.
Під трудовим потенціалом слід, на нашу думку, розуміти систему, що має
просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові
ресурси з урахуванням усієї сукупності їх кількісних та якісних
характеристик, зайнятість та робоче місце.
Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними факторами
(природним приростом, станом здоров’я, міграційною рухливістю та ін.),
потребами суспільного виробництва в робочій силі і відповідно
можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих
місцях.
Якість трудового потенціалу – поняття відносне. Його показники
виявляються в показниках якості працездатного населення, трудових
ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Якісні характеристики
трудового потенціалу можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак:
демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних,
соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних та ін.
Щодо темпів зростання населення України, то вони надто повільні через
зниження природного приросту, його механічну рухливість та інтенсивний
відплив осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури
працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових
ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу
максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.
Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження
абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних
районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях
народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і
практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці
не тільки в галузях, а й в окремих районах України.
Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності
праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного
прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не
тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії,
раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних
вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних
сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження
трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної
праці.
Нині значна кількість робітників у промисловості, будівництві та в
сільському господарстві зайнята на ручних роботах. Безперечно, вони
будуть вивільнені з цих галузей господарства за умови підвищення рівня
механізації та автоматизації виробничих процесів.
Механізація та автоматизація виробничих процесів, спеціалізація
виробництва сприяють зниженню трудомісткості продукції, що дає особливо
великий ефект при розміщенні підприємств у районах, де трудових ресурсів
не вистачає. Велике значення має також скорочення адміністративного
персоналу з наступним його перерозподілом у галузі матеріального
виробництва і сферу послуг.
Однією з найважливіших проблем є підвищення ефективності використання
трудових ресурсів у сільському господарстві. В багатьох адміністративних
районах сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової
робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального
виробництва зосереджено майже 5 млн. чол., що становить майже 21.1%
середньорічної чисельності зайнятих у народному господарстві. Причини
такого дефіциту Не однозначні. Насамперед різко погіршилася
віково-статева структура сільського населення. Низький рівень
механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну
трудомісткість продукції. Недосконалі й форми організації виробництва та
оплати праці. Все це потребує високого рівня зайнятості населення в
сільському господарстві. До речі, зазначені причини зумовлюють відплив
із сіл трудових ресурсів, насамперед молоді та кваліфікованих
працівників.
В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми
зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих
підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю.
У зв’язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення
робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та
сільського господарства.
Альтернативними заходами щодо ліквідації дефіциту трудових ресурсів у
південних і східних районах України є забезпечення в галузевому і
територіальному розрізах відповідності кількості робочих місць трудовим
ресурсам, а також широке впровадження трудозберігаючих технологій.
Іншими словами, основним напрямом забезпечення робочою силою
трудодефіцитних районів треба вважати не додаткове залучення нових
працівників, а скорочення затрат живої праці. Власне, в умовах ринкової
економіки дефіцит трудових ресурсів зумовлюватиме потребу впровадження у
виробництво нових форм організації й оплати праці, досягнень
науково-технічного прогресу.
Дуже поширеним явищем нині є хронічний дефіцит робочої сили в деяких
галузях промисловості і будівництва, хоча він має й відносний характер,
оскільки є результатом невідповідності кількості робочих місць трудовим
ресурсам. Це означає, що на підприємствах і на будівництві розширення
виробництва відбувається певною мірою за рахунок нових робочих місць, а
не завдяки їх зменшенню через впровадження нових форм організації праці
і трудозберігаючих технологій.
Водночас слід зазначити, що в господарстві України є великі резерви
вивільнення робочої сили завдяки зниженню чисельності зайнятих на ручних
роботах і зростання продуктивності праці. Значні резерви трудових
ресурсів є й у структурі зайнятості. Наприклад, у народному господарстві
України ще висока частка керівників та фахівців. Таке становище, коли
кожний четвертий є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню
продуктивності праці, отже, скорочення зайнятості в управлінському
апараті, перехід на нові форми організації й управління зумовлюють
потребу галузевого перерозподілу значної частини робочої сили.
Зростаючий дефіцит трудових ресурсів є гальмівним фактором розміщення
продуктивних сил.
Нині поліпшення використання трудових ресурсів пов’язане з більш повним
використанням можливостей господарського розвитку малих і середніх міст
та робітничих селищ. Як правило, в таких містах є резерви робочої сили.
Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки
сільськогосподарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому
значна частина трудових ресурсів використовується протягом року лише
частково. В малих містах і особливо в робітничих селищах сконцентровані
підприємства одного профілю, що характерно для регіонів, що
спеціалізуються на гірничій і металургійній промисловості. На таких
підприємствах зайняті в основному чоловіки, а сфера прикладання жіночої
праці буде обмежена. Більшість малих і середніх міст розташовані в добре
забезпечених транспортом регіонах, а це підвищує їх значення для
майбутнього розміщення підприємств обробної промисловості, особливо
філіалів великих підприємств, з урахуванням того, що в середніх і малих
містах середня вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування
порівняно нижча, ніж у великих.
У малих і середніх містах важливим резервом підвищення ефективності
використання наявних трудових ресурсів є розвиток сфери послуг. Ці міста
виконують роль центрів соціального обслуговування сільського населення.
Зростання зайнятості населення у невиробничій сфері таких міст матиме
велике соціальне значення. Водночас це дасть змогу створити умови для
залучення до виробництва певної кількості жіночої праці.
Висновок
Україна – п’ята за чисельністю населення держава в Європі. Кількість
його на 1 січня 2003 р. становила 49,1 млн. чол. За цим показником
Україна поступається лише ФРН (80 млн. чол.), Італії (58 млн. чол.),
Великобританії (57.3 млн. чол.) і Франції (57 млн. чол.).
Сьогодні середня тривалість життя в Україні становить 70-71 рік (66
років у чоловіків і 73-75 років у жінок) і поступово зменшується. За цим
показником, Україна посідає 52 місце серед країн світу.
Трудові ресурси – це наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 59
років і жінки – від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і
пенсіонери. Загальна кількість працездатного населення України в 1993 р.
перевищила 29 млн. чоловік.
У сфері матеріального виробництва на початку 90-х років було зайнято 75
% усіх працівників. Понад 29 % населення країни працювало в
промисловості, більш як 20 – у сільському господарстві, понад 11 % – в
освіті, галузях культури і науки. Значна частка припадала на будівництво
(7.4 %), торгівлю, громадське харчування (7.1 %), транспорт і зв’язок
(6.7 %).
Нині переважною формою зайнятості працездатного населення все ще
залишається державний сектор економіки. Проте частка недержавних форм
власності поступово зростає. В перспективі передбачається відплив
робочої сили (до 400 тис. чоловік) з підприємств державного сектору в
різні приватні, малі, спільні та інші недержавні підприємства.
В Україні все більше проблем виникає з раціональним використанням
трудових ресурсів. Ще недостатньо використовуються вони у малих і
середніх містах, особливо на Правобережжі.
Кількість безробітних в Україні на кінець 1995 р. становила понад 100
тис. чоловік. Це порівняно небагато. Проте в країні поширене приховане
безробіття, особливо в містах з незначним вибором місць роботи.
Найбільше безробітних серед службовців (інженери і техніки).
У народному господарстві країни жінки переважають над чоловіками.
Часто-густо вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну
зміну. Це ще один із чинників демографічної кризи в Україні.
Коефіцієнт змінності більшості промислових підприємств України
невисокий. Раніше він становив 1.2 – 1.4, нині ще більше знизився.
Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження
абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних
районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях
народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і
практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці
не тільки в галузях, а й в окремих районах України.
Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить
про те, що в межах її території є певні надлишки працездатного
населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість
виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної
реформи.
Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності
праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного
прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не
тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії,
раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних
вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних
сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження
трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної
праці.
Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю, а
також забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення, на
всій території України створено центри зайнятості населення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Заставний Ф.Д. Географія України. –Львів: Світ, 1994. –472 с.
Заставний Ф.Д. Населення України. Національно-територіальні питання.
–Львів, 1993.
Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України. –К.: Зодіак-Еко, 1998. –432
с.
Паламарчук М.М. Географія України. –К.: Освіта, 1993.
Петрига Н.А. Движение трудовых ресурсов Украины: анализ и
прогнозирование. –Тернополь, 1991
Розміщення продуктивних сил України / за заг. ред. Є.П. Качана. –К.:
Вища школа. –375 с.
Соціально-економічна географія України / за заг. ред. О.І. Шаблія.
–Львів: Світ, 1994. –608 с.
Щорічний статистичний довідник. –К.: Мінстат. – 2003 р.
PAGE
PAGE
PAGE 17
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter