Реферат на тему:
АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
За підсумками Української антропологічної експедиції 1956 — 1963 pp.
Б.Дяченко виділив на теренах України п’ять антропологічних областей,
населення яких характеризується певним поєднанням найважливіших
соматологічних ознак: центральноукраїнську, карпатську,
нижньодніпровсько-прутську, валдайську, або деснянську, та
верхньодніпровсько-ільменську.
Поліський варіант центральноукраїнської області охоплює північну частину
Житомирщини та Рівненщини, де мешкає приблизно 4 % сільської людності
України. Характерними рисами зовнішності поліщуків є середній зріст
(167,5 — 168 см), яскраво виражена брахікефалія (головний показник —
84), дуже низьке і водночас широке обличчя з доволі масивним надбрів’ям,
досить темний колір очей та відносно світлий — волосся. Крім того, їм
властивий середній і слабкий розвиток третинного волосяного покриву. Як
і повсюдно в Україні, переважає пряма спинка носа.
Волинський варіант представлений на теренах Волинської області, півдня
Рівненщини та північних районів Галичини (близько 8 % сільської
людності). Мешканці цих регіонів характеризуються масивним надбрів’ям,
значним нахилом чола, низьким і широким, слабо профільованим обличчям, а
головне — чітко окресленим носом із високим переніссям. Крім того, їм
властиві середня пігментація волосся та очей, середній розвиток
третинного волосяного покриву, слабо розвинута складка верхньої повіки.
За більшістю ознак людність Волині дуже близька до поліщуків Рівненщини
та Житомирщини, відрізняючись від них іще масивнішою будовою обличчя та
чіткіше окресленим, дещо опуклим носом.
Наведені матеріали дають підстави висловити припущення, що на Волині та
Правобережному Поліссі збереглися дуже давні — протоєвропейські — риси
морфологічної будови, коріння яких, імовірно, сягає неолітичної доби.
«Мимоволі впадає в очі натяк на якесь збереження кроманьйоїдних
ознак…», — писав із цього приводу В. Дяченко, маючи на увазі
масивність надбрів’я, широке й низьке обличчя, високе перенісся. Саме ці
риси притаманні черепам із давньоруських некрополів верхів’їв Стиру,
Горині, Здвижа, Тетерева, Ужа та Убороті, залишених нащадками древлян та
волинян. Отже, сучасні волиняни та поліщуки ведуть свій родовід від
літописних праукраїнських племен, що напередодні утворення Київської
Русі мешкали на північно-західних землях. Зауважимо, що на Волині та
Правобережному Поліссі цілком відсутня щонайменша монголоїдна домішка.
Чи не єдиний виняток складає с. Ювківці поблизу Острога, де мешкають
давно асимільовані нащадки кримських татар. Ще на рубежі XIX — XX ст.
комплекс ознак, властивий людності центральноукраїнської антропологічної
області (середній та високий зріст, брахікефалія, досить темний колір
очей та волосся, здебільшого пряма форма носа, середній розвиток
третинного волосяного покриву і т. ін.) був описаний американським
антропологом В. Ріплеєм під назвою «альпійська раса». Займаючи проміжне
становище між північними та південними європеоїдами, носії даного
комплексу характеризуються наявністю численних різновидів. Так, В.
Бунак, крім власне альпійської, виділяв ще й східноальпійську, або
карпатську, расу, ознаки якої, на його думку, переважають серед
українців. Що ж стосується спроб В. Дяченка знайти аналогії українцям
Центральноукраїнської області серед росіян та білорусів — представників
світлопігментованого валдайсько-верхньодніпровського комплексу, то вони
не дістали підтримки з боку інших фахівців. Зокрема, Т. Алексєєва
наголошувала, що за кольором очей та волосся — ознаками, які відіграють
дуже важливу роль в антропологічних класифікаціях європейських народів —
українці та «валдайці» перебувають якраз на протилежних кінцях ланцюга,
що сполучає північних та південних європеоїдів. «Весь антропологічний
вигляд українців, — писала дослідниця, — свідчить про південні зв’язки,
і, очевидно, немає підстав шукати йому аналогії серед груп, які входять
до кола північних європеоїдів».
Карпатська область обіймає північні схили Карпат та Закарпаття, де
мешкає приблизно 6 % сільської людності України. Аналіз середніх значень
найважливіших морфологічних ознак значною мірою підтвердив висновки тих
авторів, які вказували на круглоголовість та темну пігментацію корінних
мешканців окреслених регіонів (І. Коперницький, Й. Майєр, Ф. Вовк та
ін.). Так, їм властиві найвищий в Україні головний показник (близько
85), темноокість (майже 15 % темних і 58 % змішаних відтінків райдужний)
та відносна темноволосість (понад 58 %). Крім того, пересічний мешканець
даної області характеризується сильним третинним волосяним покривом, про
що свідчить середній бал розвитку бороди (3,36) і волосся на грудях у
чоловіків (2,11). Як правило, він має середньовисокий зріст — понад 167
см, досить високе обличчя, показник якого становить 88 — 89, відносно
довгий вузький ніс (носовий показник — близько 61), часто з опущеною
основою, що різко виступає з площини обличчя. Ще одна характерна риса —
значне переважання опуклих спинок носа над увігнутими (відповідно
близько 25 і 7 %).
Аналіз антропологічних даних свідчить про те, що в ареалі карпатської
антропологічної області можна виділити два основних локальних варіанти
(східний та західний).
Людність східної частини Українських Карпат (надто гуцули Закарпаття)
характеризується найменшим серед українців поздовжнім діаметром голови
(близько 184 мм) і найбільш вираженою брахікефалією, вузьким і високим
обличчям, найпрямішим лобом із найслабкішим розвитком надбрів’я. Прямі
аналогії даному комплексу ознак простежуються у сусідніх буковинців
(Заставнівський та Сторожинецький райони Чернівецької обл.). Крім того,
близьким поєднанням соматологічних показників характеризується населення
Південного Закарпаття, яке ще більш темнооке (лише 25 % світлих
відтінків райдужини) і має меншу висоту обличчя.
На заході Українських Карпат спостерігається деяке збільшення
поздовжнього (до 188 мм) і поперечного (до 160 мм) діаметрів голови.
Людність цього регіону порівняно з попереднім більш широколиця. Крім
того, тут загалом дещо нижчий відсоток опуклих спинок носа. Що ж
стосується кольору волосся та очей, то тут трапляються як дуже
темнопігментовані, так і світлопігментовані варіанти. Так, бойки
високогірної Славщини (Сколевський район) за пігментацією (як, до речі,
і за більшістю інших соматологічних ознак) є типовими представниками
Карпатської області. В той же час мешканці Боринщини (Турківський район)
належать до найсвітлоокіших (із 100 обстежених осіб, за даними В.
Дяченка, — жодного темноокого) і світловолосих груп України. За цими та
іншими ознаками вони відчутно тяжіють до лемків — переселенців з
Перемишлянщини. Що ж стосується більшості сучасної людності Бойківщини,
то вона знаходить широкі аналогії серед суміжних популяцій Верхньої
Наддніпрянщини (північ Стрийщини, Яворівщини, Войнилівщини тощо).
Загалом, попри певні регіональні відмінності, українці Карпат
характеризуються виразно європеоїдним комплексом ознак (без будь-якої
монголоїдної домішки, наявність котрої, як ішлося вище, фіксується в
Центральній та Південній Україні). За більшістю провідних соматологічних
маркерів вони мають аналоги серед не лише інших територіальних груп
українського народу, а й деяких суміжних етнічних груп, надто східних
словаків, поляків-гуралів, румунів, окремих груп чехів та угорців. Схожі
риси морфологічної будови притаманні також жителям Північно-Західної
Болгарії, Центральної та Північної Сербії, більшості хорватів. Є
Підстави думати, що карпатський антропологічний комплекс склався
принаймні в добу середньовіччя, а можливо, й раніше.
За багатьма ознаками до мешканців Карпат близькі носії прутського
варіанта нижньодніпровсько-прутської області, який охоплює Східну
Буковину. Вони характеризуються темною пігментацією волосся та очей
(світлооких — 27 — 28 %, темнооких — близько 10 %), більш видовженою
формою голови (головний показник — 81,5), видовженим обличчям,
морфологічна висота якого становить 126,5 мм, чітко окресленим носом,
кількість випуклих та увігнутих спинок якого приблизно однакова (близько
10 %), дуже значним розвитком третинного волосяного покриву (середній
бал бороди — 3,35), високим зростом (близько 170 см). Схожий комплекс
ознак, який був неодноразово описаний під назвою динарського, властивий
також українцям північних районів Молдови та суміжним групам румунів.
На думку В. Дяченка та Т. Алексєєвої, антропологічний склад українців
Закарпаття, гірських районів Карпат, Прикарпаття та Буковини, що є
нащадками середньовічних слов’янських племен цих теренів, містить певний
давньофракійський компонент, наявність якого виявляється у відносно
темній пігментації волосся та очей, максимальному розвитку третинного
волосяного покриву та переважанні випуклих спинок носа над увігнутими. З
цим загалом можна погодитись, але з одним істотним застереженням:
питання про роль цього компонента у формуванні генофонду людності
окреслених регіонів ще дуже далеке від остаточного з’ясування. На заваді
стоїть майже повна відсутність будь-яких краніологічних матеріалів.
Описане вище динарське поєднання ознак переважає також серед українців
нижньодніпровського варіанта нижньодніпровсько-прутської антропологічної
області, який охоплює значну частину Дніпропетровщини та півдня
Полтавщини. Тут, а також в інших районах Лівобережжя збереглася давня
іранська (південноєвропеоїдна) домішка, яка виявляється у переважанні
темних відтінків кольорів очей та волосся, в інтенсивнішому розвиткові
третинного волосяного покриву тощо. Зауважимо, що її вплив виразно
простежувався уже в добу Київської Русі, коли зазначені регіони
замешкували нащадки літописних сіверян та південних полян.
На думку В. Дяченка, українці нижньодніпровсько-прутської області
виявляють схожість з росіянами так званого степового комплексу, що
локалізується в середній течії Дону та Хопра, та деякими близькими до
них тюрко- та фіномовними групами правобережжя Волги, наприклад,
татарами-мішарями та мордвою-мокшою. Однак ці аналогії не зовсім
коректні, оскільки, спираючись на схожість за пігментацією, вони
ігнорують істотні відмінності за такими важливими антропологічними
характеристиками, як розміри обличчя та зріст.
INCLUDEPICTURE “http://litopys.org.?????????•????????????
Слід мати на увазі, що між усіма антропологічними областями немає різких
відмінностей: вони досить близькі до центральноукраїнської області, яка
охоплює переважну більшість територіальних груп українського народу
(понад 75 % сільської людності). Це, до речі, визнав і сам В. Дяченко —
один із опонентів Ф. Вовка. «Українці, — зауважував він, — загалом
антропологічне менш різнорідні, ніж, наприклад, німці або італійці,
південні і північні групи яких дуже відрізняються за антропологічним
складом (пігментацією і рядом інших ознак)». Отже, Вовкова теза про
відносну антропологічну однорідність українців, довкола котрої було
зламано стільки списів, в основному витримала випробування часом. Це ж
стосується і його висновків про основні напрямки антропологічних
зв’язків українського народу.
Ще у другій половині XIX ст. в антропологічній літературі порушувалося
питання про витоки фізичних рис східних слов’ян. У зв’язку з цим деякі
російські вчені вслід за істориком М. Погодіним намагалися довести
відсутність генетичної спадковості між середньовічною й тогочасною
людністю України. «Малорос, — писав із цього приводу Є. Чепурковський, —
найновіший поселенець, що змінив після татарського ярма дотатарську
людність». Ці й подібні твердження суперечать підсумкам сучасних
антропологічних досліджень.
Таблиця 1
Варіації основних соматологічних ознак українців
деяких антропологічних областей Західної України
Антропологічні області
Ознаки
Волинський варіант
Карпатська
Прутський варіант
Кількість спостережень
Довжина тіла
Показник голови
Діаметр вилиць
Морфологічна висота обличчя
Показник обличчя
Висота носа (від брів)
Показник носа
Колір очей (за Бунаком)
темні (1 — 4)
світлі (9 — 12)
М
Колір волосся (за Фішером)
чорне (4 — 5,27)
темно-русяве (6 — 8)
русяве (9 — 26)
М
Борода М
Волосся на грудях М
Складка верхньої повіки
відсутня
М
Епікантус (незначний)
Профіль спинки носа
увігнутий
випуклий
Нахил лоба М
Надбрів’я М
600
1682
83,8
143,4
124,4
86,8
55,4
62,7
4,7
39,2
0,66
50,8
37,8
11,4
3,32
3,09
1,65
29,7
0,84
—
4,8
10,5
2,42
1,58
736
1648
84,8
141,7
125,2
88,4
57,1
60,9
14,7
26,8
0,88
58,1
38,0
3,9
1,79
3,36
2,11
28,3
0,80
—
6,8
23,7
2,43
1,31
320
1698
81,5
141,2
126,4
89,5
56,3
62,7
10,3
28,2
0,82
63,3
33,7
3,0
1,24
3,36
2,11
28,3
0,80
—
6,8
23,7
2,67
1,33
ЛІТЕРАТУРА
Алексеева Т. И. Этногенез восточних славян по данным антропологии.
Москва, 1973.
Великанова М. С. Палеоантропология Прутско-Днепровского междуречья.
Москва, 1975.
Гохман И. И. Население Украины в эпоху мезолита и неолита
(Антропологический очерк). Москва, 1966.
Гохман И. И. Палеоантропология и доисторическая медицина //Антропология
— медицине. Москва, 1989.
Давня історія України. Київ, 1997. Т. 1.
Данилова Е. И. Гематологическая типология и вопросы этногенеза
украинского народа. Киев, 1971.
Дебец Г. Ф. Палеоантропология СССР // Тр. Ин-та этнографии AH СССР. Нов.
сер. 1948. Т. 4.
Дяченко В. Д. Антропологічний склад українського народу. Київ, 1965.
Зиневич Г. П. Очерки палеоантропологии Украины. Киев, 1967.
Кондукторова Т. С. Антропология древнего населения Украины. Киев, 1972.
Кондукторова Т. С. Антропология населения Украины мезолита, неолита и
эпохи бронзы. Москва, 1973.
Круц С. И. Население территории Украины эпохи медибронзы (по
антропологическим данным). Киев, 1972.
Круц С. І., Кубишев А. І., Отрощенко В, В., Пустовалов С. Ж. Обличчя
людини доби бронзи // Золото степу: Археологія України. Київ; Шлезвіг,
1991.
Мартынов А. Н., Алексеев В. П. История и Палеоантропология
скифско-сибирского мира. Кемерово, 1986.
PAGE
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
