Дипломна робота
Аналіз історії створення і функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон в УкраїніЗміст
Вступ…………….………..……………………………………….…………….
……………………………………2
Розділ 1. Аналіз історії створення і функціонування спеціальних
(вільних)
економічних зон в Україні………………………………………………..…………4
1.1. Сутність, об`єктивна необхідність створення, загальні риси та
класифікація
спеціальних (вільних) економічних зон….……….…………………………………..……..7
1.2. Вимоги по розміщенню спеціальних (вільних) економічних
зон……………………….13
1.3. Історія організації і функціонування спеціальних (вільних)
економічних
зон в Україні……………………………………………………….….…….……………….14
1.4. Світовий досвід і можливості його використання в
Україні…………….……….……..19
Розділ 2. Сучасне становище та проблеми розвитку вітчизняних спеціальних
(вільних) економічних зон…….……………………….…………………………..23
2.1. Типи спеціальних (вільних) економічних зон, створених в
Україні……………………25
2.2. Нормативно-правове забезпечення процесів створення та
функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон………………………….……………………….35
2.2.1. Порядок створення та ліквідації…………………………………………………..37
2.2.2. Управління спеціальними (вільними) економічними зонами………….……….40
2.3. Спеціальні (вільні) економічні зони в Україні: сучасне
становище………..…………..43
2.3.1. Порівняльний аналіз можливостей для суб`єктів
господарювання…………..47
2.3.2. Деякі проблеми формування спеціальних (вільних) економічних
зон в Україні………………………………………………………………….…….56
Таблиця 1……………………………………………………………………………………….67
Таблиця 2…………………………………………………………………………………….…71
Розділ 3. Правове регулювання інвестиційної діяльності в спеціальних
(вільних)
економічних зонах в Україні..…………………………………………………..…72
3.1. Стратегія розвитку спеціальних (вільних) економічних
зон……………..…………………73
3.2. Правове регулювання інвестиційної діяльності в окремих спеціальних
(вільних) економічних зонах……………..…………………………………..……………….76
Висновок..……………………………………………………………………………………..103
Література……………………………………………………………………………………..109
Додаток 1, 2, 3…………………………………………….……………………………………113
Вступ
Вільні економічні зони (ВЕЗ) міцно увійшли у світову господарську
практику та діють у різних державах. Зараз у світі, по різним даним, від
400 до 2000 ВЕЗ, але до них не можна віднести ні одну українську,
оскільки ті утворення, які в Україні називаються “вільними економічними
зонами”, не задовольняють міжнародні вимоги, які виставляються до такого
роду зонам.
Крім того, не звертаючи уваги на неодноразові спроби створення реально
функціонуючих ВЕЗ в Україні, вони остаються у вітчизняній економіці
явищем скоріш екзотичним, навколо якого протягом вже 10-ти років йдуть
гострі, але далеко не завжди з реальними плодами дискусії. Судячи по
гостроті цих дискусій, а також по відсутності значимих практичних
результатів діяльності українських ВЕЗ, до сих пір не можна вважати
достатньо ясним: доцільне і спроможне взагалі їх широке створення в
наших перехідних умовах? В якій мірі ці зони можуть отримати розвиток в
Україні, як саме повинна при цьому сказатися її специфіка? Чи являються
зони вільного підприємництва своєрідною “природною монополією” лише
окремих прикордонних районів України? Наскільки широкими можуть бути їх
кордони? На якому рівні повинні прийматися рішення про створення таких
зон, які процедури при цьому доцільно примінять? Для відповіді на
подібного роду питання потрібно ознайомитися із існуючою світовою та
вітчизняною практикою, спробувати проаналізувати накопичений (в тому
числі – і негативний) досвід. Це дозволить об`єктивно оцінити можливості
та перспективи створення і розвитку вільних економічних зон в
українській економіці.
В цивілізованому суспільстві будь-яка діяльність повинна мати чітку
законодавчу і нормативну базу, яка адекватно і збалансовано відображає
інтереси суспільства в цілому і кожного суб`єкта господарської
діяльності зокрема. Повною мірою це стосується ВЕЗ. Спеціальні (вільні)
економічні зони розглядаються як один з важливих інструментів, за
допомогою якого досягається відкритість економіки нашої держави
зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво
на основі залучення іноземних інвестицій.
Правове регулювання спеціальних (вільних) економічних зон в Україні
здійснюється шляхом прийняття законів і підзаконних актів Верховною
Радою України, нормативних актів уряду (декретів, постанов), видання
указів президенту тощо, а також вироблення механізмів їх реалізації та
контролю. Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об`єкти
регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних
осіб за їх невиконання. Закони здійснюють функцію довгострокового
державно-правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, –
короткострокового чи оперативного.
Пакет законів, які регулюють СЕЗ в Україні практично вже напрацьований.
Однак треба відзначити, що процес розробки наявної нормативно-правової
бази відбувався дещо безсистемно. Прийняті закони швидко змінюються,
законодавчі акти, постанови і декрети часто суперечать один одному, що
затрудняє їх використання. Тому для України створення більш дієздатної
законодавчої і нормативної бази регулювання СЕЗ залишається актуальною і
відтепер.
Правовий режим ВЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом
України від 13 жовтня 1992 р. “Про загальні засади створення і
функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (Відомості
Верховної Ради України.-1992.-№ 50). Цей Закон визначає порядок
створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон на території України, загальні правові і економічні
основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин
суб`єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних
депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами.
Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування
експорту товарів і послуг та прискорення соціально-економічного розвитку
регіонів шляхом створення ВЕЗ має постанова Кабінету міністрів України
від 14 березня 1994 р. № 167 “Про Концепцію створення спеціальних
(вільних) економічних зон в Україні”, якою зазначена Концепція була
схвалена. В ній викладені цілі, правові основи, загальні принципи та
передумови створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних
зон в Україні, подано класифікацію таких зон та їх загальну
характеристику. Значна увага приділена визначенню стратегії розвитку
спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.
На спеціальну (вільну) економічну зону поширюються положення конвенцій
Міжнародної організації праці, ратифіковані Україною. Підприємства, що
діють у спеціальній (вільній) економічній зоні, повинні дотримувати
принципів тристоронньої декларації Міжнародної організації праці про
багатонаціональні підприємства і соціальну політику. Законодавчі ати про
створення кожної спеціальної (вільної) економічної зони визначають
конкретні вимоги, що випливають з положень зазначених конвенцій і
принципів згаданої декларації.
Розділ 1. Аналіз історії створення і функціонування спеціальних
(вільних) економічних зон.
Непропорційність розвитку регіонів, їх особливе геополітичне і
кліматичне розташування та інші економічні і соціальні фактори іноді
потребують особливого механізму регулювання інвестування і
підприємництва. Це проявляється в особливості правового положення
суб`єктів підприємницької і іншої діяльності, наявності податкових
пільг, особливого митного режиму і ін. В зв`язку з цим створюються
спеціальні економічні зони : вільні, торгові, офшорні, митні і ін.
Давня історія створення і існування вільних економічних зон проявила як
свої позитивні так і негативні сторони. Нічим не закріплене старання
деяких регіонів з досить великими територіями за любу ціну отримати
статус вільної економічної зони лише дискредитує вигоди від таких зон.
Якщо виходити лише з такого мотиву створення таких зон як зниження
податкового тиску на суб’єкти підприємництва, то така зона, як правило,
себе не виправдовує і стає тягарем для інших регіонів.
Світова практика виходить з того, що вільні економічні зони створюються
з метою інтенсифікації економічного обороту в таких регіонах
(територіях). Інше кажучи, в економічному плані в ВЕЗ встановлюється
пільговий режим оподаткування , щоб за рахунок збільшення кількості
суб’єктів і об’єктів оподаткування в кінцевому результаті мати виграш.
Вільні економічні зони створюються в тих регіонах, де є інтенсивні
транспортні артерії, транспортна інфраструктура добре розвинута, зона є
відносно обмежена, має трудові ресурси і перспективи в спеціалізації на
певному виді діяльності при умові дешевизни товару. В Концепції
створення і функціонування вільних економічних зон передбачається, що їх
основною метою є наступне:
стимулювання структурних перевтілень в економіці шляхом притягнення
іноземних інвестицій;
збільшення надходжень на внутрішній ринок високоякісних продукції і
послуг;
активізація науково-технічного обміну, притягнення і упровадження нових
технологій;
переймання передового організаційного і управлінського досвіду
здійснення ринкових методів господарювання;
створення сучасної ринкової інфраструктури;
поліпшення використання природних і трудових ресурсів;
прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і держави в
цілому, збільшення життєвого рівня населення.
Рішення цих питань здійснюється на правовій основі. Законодавство о
вільних економічних зонах має відносну автономію, з одного боку примикає
до інституту зовнішньоекономічної діяльності оскільки охвачує собою
врегульовані їм правовідносини, а з другого боку до інвестиційного
законодавства, яке розраховано на посилення притока іноземних інвестицій
в державу. Вказуються припущення що вільні економічні зони – це
спеціальний інститут законодавства про підприємництво. Всупереч
суперечкам відносно приналежності інституту вільних економічних зон
треба підкреслити наступне:
суб’єкти в ВЕЗ є одночасно суб’єктами підприємницької діяльності або
мають управлінські повноваження, в тому числі, і контролюють таку
діяльність;
встановлюється особовий пільговий режим оподаткування здійснення
валютно-фінансових, митних і інших операцій суб’єктів підприємництва,
який вводиться в особовому порядку згідно закону на певній території з
метою притягнення іноземних інвестицій і створення сприятливих умов для
іноземних інвесторів, збільшення експортних можливостей, притягнення і
запровадження нових технологій, передових ринкових методів
господарювання (“ноу-хау” управлінського характеру, покращення і
ефективного використання інфраструктури ринку, природних, трудових і
інших ресурсів);
загальна мета створення ВЕЗ – покращення умов життя населення і
створення гідних людини умов життя шляхом прискорення
соціально-економічного розвитку країни. На жаль, в деяких нормативних
актах така залежність не проводиться і складається відчуття, що ці
процеси розірвані. Але вони залежать від основної мети і мають ряд
складових:
економічна мета: притягнення іноземного і національного капіталу за
рахунок стимулювання його активності на певній території, використання
переваг міжнародного географічного положення і розподілення труда,
ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через усунення перешкод для
доступу до них;
соціальна мета: задоволення потреб населення у високоякісних товарах і
насичення внутрішнього ринку , прискорення розвитку відсталих регіонів
за рахунок концентрації в них необхідних для цього ресурсів, підвищення
рівня кваліфікації працюючих за рахунок упровадження передового досвіду
організації і управління фінансами, культури менеджменту;
науково-технічна мета: підвищення ефективності використання
інфраструктури на території ВЕЗ, прискорення інноваційних процесів і
упровадження, притягнення передових вітчизняних і іноземних техніки та
технологій, вчених і спеціалістів.
Порядок створення, механізм функціонування і ліквідації спеціальних
(вільних) економічних зон на території України визначений Законом
України № 2673-12“ Про загальні засади створення і функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 року. Крім
цього кожна така зона встановлюється спеціальним актом законодавства.
Тобто, правове регулювання створення і діяльності ВЕЗ здійснюється на
загальному і спеціальному рівнях. Правове положення (статус) і територія
кожної вільної економічної зони, строк, на який вона створюється,
визначається на основі економіки і соціально обумовлених показників
Верховною Радою України, яка на основі пропозицій органів місцевого
самоврядування приймає окремі закони індивідуального призначення.
Сутність, об’єктивна необхідність створення, загальні риси та
класифікація спеціальних (вільних) економічних зон.
Згідно із документами міжнародної конвенції по спрощенню і гармонізації
митних процедур, під вільною економічною зоною (або “зоною-франко”)
треба розуміти частину території держави, на якій товари розглядаються
як об’єкти, які знаходяться за межами національної митної території
(принцип “митної екстериторіальності”) і тому не підлягають звичайному
митному контролю та оподаткуванню. Інше кажучи, ВЕЗ – це частина
території держави з особливим діючим режимом. Спеціальне законодавство,
що виражає цей режим, регулює діяльність господарюючих суб’єктів у ВЕЗ,
охоплює наступне коло питань: митне регулювання; оподаткування;
ліцензування; візове оформлення; банківську діяльність; майнові та
заставні відносини (в т.ч. – відносини, що стосуються прав власності на
землю); надання концесій; управління вільною зоною. Певну специфіку в
ВЕЗ можуть мати також акти трудового і соціального законодавства.
Термінологія “вільних економічних зон” (ВЕЗ) знайшла широке
розповсюдження у світовій практиці на протязі останньої чверті століття.
У сучасному вигляді вони виникли на початку 70-х років у країнах
південно-східного азіатського регіону. Незабаром ці країни надбали назву
“азіатських тигрів”, завдяки їх економічному стрибку за рахунок
досягнення найбільш високих у світі темпів розвитку їх господарств. Ще 1
січня 1970 року, одна з перших у світі, Південна Корея прийняла закон
про утворення вільної економічної зони. З ціллю залучення іноземних
інвестицій, стимулювання зростання експорту, зростання зайнятості,
удосконалення промислових технологій і, у кінцевому рахунку, прискорення
економічного розвитку країни, цим законом була створена ВЕЗ в
прибережних районах Південної Кореї, котра стала одним з лідерів
“азіатського дива”, трохи потьмянілого на грунті світової фінансової
кризи останніх років.
У 90-і роки за темпами економічного зростання світовим лідером став
Китай, в якому сьогодні успішно працюють 5 особливих економічних
регіонів, котрі ще у 1980 р. отримали пільги ВЕЗ. У 1990 р. до них
приєднався Пудун у Шанхаї, котрий за обсягами інвестицій 90-х років
перевищив сумарні обсяги інвестицій 5 особливих економічних регіонів
майже за 20 років (відповідно 25 та 22 млрд. дол.). Окрім цього, 14 міст
Китаю отримали статус відкритих приморських територій. Саме фактор
приморського узбережжя східних територій Китаю дозволив цим регіонам
вийти у лідери економічного розвитку країни навіть в умовах відсутності
пільг, притаманних ВЕЗ. Усього на території китайських ВЕЗ на протязі
останніх 20 років було введено у дію біля 5700 підприємств з участю
іноземного капіталу.
Сьогодні найбільше розповсюдження за кордоном має трактування ВЕЗ як
територій, на яких, завдяки введенню безмитного режиму, а також за
допомогою інших економічних та організаційних регуляторів стимулюється
зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземних інвестицій.
Офіційно визнаною є дефініція вільної зони (або зони “порто-франко”),
котру дано у VIII доповненні до Кіотської конвенції, прийнятої у 1973
році. У ній під зоною “порто-франко” визначалась частина території, на
котрій товари розглядались як об’єкти, які знаходяться поза рискою
національної митної системи і тому не підлягають обов’язковому митному
контролю та оподаткуванню.
Слід відзначити, що вільні митні зони (ВМЗ) у міжнародних
торгово-економічних відносинах використовуються вже кілька століть, а
перші “порто-франко” виникли на узбережжі Середземного моря ще
наприкінці XVI століття. У 1595 р. в італійському місті Генуї одним з
перших було проголошено статус вільного порту. Вже більш 200 років існує
місто Одеса, яке з 1817 року в дореволюційній Росії мало пільговий режим
“порто-франко”, а сьогодні активно домагається такого ж права в
незалежній Україні. Сьогодні таких міст у світі нараховується більш 400.
Тільки у Європі існує біля 130 ВМЗ, а в США на основі спеціального
закону 1934 р., прийнятого з приходом до влади президента Франкліна
Рузвельта, функціонує більше 180 ВМЗ, котрі там мають назву
“зовнішньоторгових зон”. Загальна кількість ВЕЗ у США зараз зросла до
300. Найбільш великою серед них є науково-технічна ВЕЗ “Силіконова
долина”, де зосереджено 20% світових обсягів виробництва комп’ютерів та
іншої обчислювальної техніки.
В сучасних теоретичних роботах, присвячених проблемам вільних зон, їх
сутність трактується більш широко: вони визначаються як інструмент
вибіркового скорочення масштабів державного втручання в економічні
процеси. Це формулювання поняття “вільна зона” охоплює весь спектр явищ,
пов’язаних з дією преференціального режиму господарювання. Як в
іноземній, так і у вітчизняній науковій літературі розповсюджено
визначення ВЕЗ, як частини національної території, економічний потенціал
якої зорієнтовано на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач).
Це виділяє частину території країни, що розглядається, із загального
ряду. В той же час підприємницька діяльність на території ВЕЗ повинна
бути спрямована на вирішення проблем оптимального розміщення
продуктивних сил у цілому по країні, а також її інтеграції у світове
господарство. В прийнятому 13 жовтня 1992 р. Закону України “Про
загальні положення створення та функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон” було використано термін “спеціальні зони”, котрі мають
досить широкий діапазон спеціалізації: “Спеціальна (вільна) економічна
зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і
діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок
застосування і дії законодавства України. На території спеціальної
(вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні,
валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності
національних та іноземних юридичних і фізичних осіб”.
У статті 3 цього закону дана класифікація вільних економічних зон, котрі
включають спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних
типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні
склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони,
туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть
поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних)
економічних зон.
Необхідно підкреслити дві рішучі особливості ВЕЗ. По-перше, для кожної
такої зони характерні специфічні, у порівнянні з усією країною,
економічні відносини у сфері виробництва та розподілу необхідного та
додаткового продуктів, вироблених на її території. По-друге, здібність
ВЕЗ до дифузного розширення та розповсюдження своїх меж на інші, що
пов’язані з нею безпосередньо або ж опосередковано, господарчі сфери,
галузі та території. Відмічу наступні характерні риси ВЕЗ:
Застосування різних видів пільг та стимулів, в такому числі:
Зовнішньоторговельних (зниження або відміна експортно-імпортних зборів,
спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій);
Фіскальних, пов’язаних із податковим стимулюванням конкретних видів
діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход,
вартість майна і т.ін.), окремі її компоненти (амортизаційні
відчислення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових
ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;
Фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у
прямому виді – за рахунок бюджетних кошт і преференційних державних
кредитів, так і опосередковано – у вигляді встановлення низьких цін на
комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними
ділянками і тому подібне;
Адміністративних, що спростовують процедури реєстрації підприємств,
режиму в’їзду-виїзду іноземних громадян.
В результаті застосування пільг норма прибутку в ВЕЗ складає 30-50%, а
іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії отримують в
азіатських ВЕЗ в середньому 40% прибутку в рік. Суттєво скорочуються (в
2-3 рази) строки окупності капітальних вкладень (вважається нормальним
для ВЕЗ, коли ці строки не перевищують 3-3,5 роки).
Наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною,
наділеною правом приймати самостійні рішення в широкому економічному
спектрі.
Всебічна підтримка зі сторони центральної державної влади.
Створення ВЕЗ – діюче направлення розвитку економіки окремих територій і
регіонів, зорієнтоване, як правило, на рішення конкретних приоритетних
економічних задач, реалізацію стратегічних програм і проектів. При
цьому, як показує практика, система пільг, встановлених в ВЕЗ, у
достатній мірі індивідуальна і тісно пов’язана з програмами, що
реалізуються на її території. (Втім, як відмічено в [1], згідно
світовому господарському досвіду, початкові цілі та задачі, що
декларуються при створенні ВЕЗ, частіше не співпадають з тим що діється
в результаті фактичного розвитку).
В світовій практиці існує багато різновидностей ВЕЗ. Разом з тим,
загальноприйнятої типології вільних економічних зон сьогодні не існує.
Їх можлива класифікація приведена у Додатку № 1, а типові розміри, склад
пільг та регіони розповсюдження – у Додатку № 2.
За станом на початок 1999 року світовий економічний простір нараховував
більше тисячі вільних економічних зон. В них виготовлюється, а також з
них вивозиться продукція, вартість якої складає біля 15% світового
торгового обороту. ВЕЗ діють за “шлюзовим” принципом, завдяки котрому
національні товари та послуги поступають на світовий ринок, а іноземні
ресурси вливаються у національні економіки, граючи важливу роль як у
розвитку господарства країни – реципієнту, так й світової економіки в
цілому.
Особливо привабливим є створення вільних економічних зон в прикордонних
регіонах, так як у цьому випадку у межах зони можна також успішно
вирішити практично усі специфічні проблеми транскордонних територій. У
цьому значенні показовим приклад Росії, де з кількох десятків створених
ВЕЗ реально працюють тільки дві – Калінінградська та “Нахідка”, що
функціонують в прикордонних регіонах на двох протилежних, західному та
східному кордонах величезної країни. У той же час центральна влада РФ
поки не виступала з пропозиціями створення ВЕЗ, у тому рахунку
міжнародних, на транскордонних з Україною територіях, оскільки не
поспішала й з делімітацією спільного з нею кордону, довжина якого
досягає 2250 км.
В умовах спаду виробництва, розриву традиційних господарських зв`язків,
різкого скорочення обсягів капітальних вкладень при катастрофічному
рівні фізичного та морального зносу основних фондів, недопустимого
падіння життєвого рівня населення, створення вільних економічних зон
багатьма розглядається чи не як єдиний шлях швидкого вирішення усіх
проблем, особливо привабливий з огляду на посилення тенденцій
регіоналізму та розширення самоврядування. За свідченням фахівців, до
Кабінету Міністрів України з регіонів надійшло близько 100 пропозицій
про заснування вільних економічних зон. Та чи дійсно ВЕЗ можуть вирішити
проблему відродження економіки України?
Очевидно, що в процесі реформування економічної системи України та
побудови відкритого суспільства з високим рівнем соціальної
орієнтованості, необхідно у найкоротші строки знайти рішення, спроможні
принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації і, в
подальшому, стимулювати всебічний розвиток регіонів країни, вирівнювання
рівнів їх соціально-економічного стану. Перехід до ринкової економіки
передбачає підвищення ступеню інтегрованості країни у світовий
господарський комплекс. А це, зокрема, потребує масштабної технологічної
та структурної перебудови, що у свою чергу потребує притоку іноземних
інвестицій. Саме тому один з перспективних та ефективних шляхів
досягнення цього пов’язаний з використанням можливостей вільних
економічних зон (ВЕЗ), що визначаються як частина національної
території, економічний потенціал якої орієнтований на вирішення
специфічної задачі (або комплексу задач), яка вирізняє цю частину
території країни із загального ряду, і спрямована на вирішення проблеми
оптимального розміщення продуктивних сил в країні в цілому та інтеграції
її у світове господарство.
Крім того, обмежений розмір ресурсів в умовах економічної кризи зумовлює
розробку пріоритетних інвестиційних програм, для реалізації яких
доцільно зробити вибір територій, які мають для цього найбільш
сприятливу інфраструктуру та географічні і економічні фактори, що
забезпечить прискорений їх розвиток та досягнення потрібних результатів.
За рахунок концентрації коштів, матеріальних, кадрових,
науково-технічних і, у першу чергу та обов’язково, інноваційних
ресурсів, ВЕЗ здатні відігравати роль центрів (точок) зростання, які у
подальшому ініціюють активізацію економіки країни в цілому.
Створення вільних економічних зон є також одним із елементів перенесення
ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень
і являє собою одну із форм забезпечення ефективності
територіально-господарської організації економіки, що цілком співпадає з
загально державним підходом щодо перебудови економіки України та
розширення самостійності регіонів.
Згідно з Законом України “Про загальні засади створення і функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон” в Україні залежно від
господарської спрямованості та економічно-правових умов діяльності
можуть створюватися такі ВЕЗ:
зовнішньоторговельні зони – частина території держави, де товари
іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та провадиться без
сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації
таких зон можуть бути вільні порти (“порти-франко”), вільні митні зони
(зони франко), митні склади;
комплексні виробничі зони – частина території держави, на якій
запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий,
митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання
підприємства, розширення зовнішньоекономічних зв`язків, запозичення
нових технологій забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати
форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне
виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно
складальницькі операції, та імпортноорієнтованих зон, головна функція
яких – розвиток імпортозамінних виробництв;
науково-технічні зони – це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких
орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть
існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів
інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових
комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких,
промислових, агро парків), а також локальних інноваційних центрів та
опорних інноваційних пунктів;
туристично-рекреаційні зони – це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що
мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал,
з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації
підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних
інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;
банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується
особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій
в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус
надається банківським та страховим установам, які були створені за
участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку
діяльність, що здійснюється за межами України;
зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із
сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і
торгівлі.
ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою
відкритості розрізняють інтеграційні ВЕЗ (діяльність яких спрямована на
тісну взаємодію з поза зональною економікою країни) та анклавні
(орієнтовані на зв`язки із зовнішнім ринком). Залежно від місця
розташування ВЕЗ поділяються на зовнішні (розташовані на кордоні з
іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).
1.2. Вимоги по розміщенню спеціальних (вільних) економічних зон.
Виходячи із задач, поставлених при формуванні той чи іншої зони,
пред`являються відповідні вимоги і до її розміщення. До найбільш
загальних з них відносять:
сприятливе транспортно-географічне положення по відношенню до
зовнішнього і внутрішнього ринкам та наявність розвинутих транспортних
комунікацій і телекомунікаційних можливостей;
розвинутий виробничий потенціал, наявність виробничої і соціальної
інфраструктури а також ділової (банківське і страхове обслуговування,
експедиторські, інформаційні і інші служби, біржі і тому подібне);
суттєвий по запасам і цінностям природно-ресурсний потенціал (в першу
чергу – запаси вуглеводневої сировини, кольорових металів, лісних
ресурсів і т. ін.);
певний рівень розвитку промисловості в регіоні, який дозволяє
встановлювати субпідрядні відносини, використовувати кваліфікований
потенціал;
забезпеченість робочою силою і наявність жилого фонду;
забезпеченість надрами спеціалістів в області практичного здійснення
зовнішньоторговельних зв`язків, інвестиційного і інших форм
співробітництва із закордонними державами. Тому, території, найбільш
сприятливі для розміщення ВЕЗ, мають, як правило, прикордонне положення
по відношенню до закордонних держав, (а в Україні, у тому числі, – і до
колишніх союзних республік), а також мають морські торгові порти і
магістральну транспортну мережу (залізничну, автодорожню, аеропорти),
сформованими промисловими науковими і культурними центрами, районами
концентрації найбільш цінних природних ресурсів. Також метою
встановлення зони особливого режиму є забезпечення захисту
недоторканості території держави, безпеки її громадян, охорони
громадського порядку в прикордонних районах, запобігання проникненню
через територію держави озброєних угрупувань, інших порушників
державного і митного кордону (в Україні у 1992 році була створена така
зона в районі державного кордону України з Республікою Молдова).
В окремих випадках створення ВЕЗ виявляється доцільним і у районах
нового господарського освоєння, які не мають розвинуту промисловість,
виробничу і соціальну інфраструктуру, але дозволяють вирішувати важливі
довгострокові загальнодержавні програми (закріплення
паливно-енергетичної і мінерально-сировинної бази держави і ін.).
1.3. Історія організації і функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон в Україні.
Для найбільш повного і чіткого поняття суті ВЕЗ доцільно прослідкувати
основні етапи становлення і розвитку даного інституту і виділити його
особливості і специфіку.
По різним даним на сьогоднішній день в світі нараховується від 700 до
3000 тисяч ВЕЗ у 80 країнах. Момент виникнення практики створення і
функціонування ВЕЗ встановити тяжко, хоча їх прообрази зустрічаються ще
у фінікійців, які в країні, будучи зацікавленими у розширенні
міжнародної торгівлі стали огороджувати території, вільні від
традиційних податків. Аналогічні заходи по деяким даним, вводив і цар
Хаммурапі. Привілеї надавались як певним територіям, так і тим особам,
під опікою яких вони находились. Такі пільги надавались монархами своїм
підданим або за їх видатні заслуги, або через особливу значущість
територій або їх окремих частин, що знаходяться під їх протекторатом.
Як самостійний правовий інститут в сучасному вигляді ВЕЗ стали
формуватися лише в 60-70 роках ХХ століття. Сучасні вітчизняні і
іноземні дослідники більше уваги приділяють практичній стороні ВЕЗ.
Американські вчені Фразьє і Рей виділять 3 основні стадії в еволюції
ВЕЗ: складські і транзитні зони; експортно-виробничі і комплексні зони
(вільні порти, зони обробки інформації).
Інша точка зору, розроблена російськими вченими, передбачає наступний
варіант розвитку ВЕЗ: торгові зони – виробничі – промислово-виробничі –
технічно-впроваджуючі – сервісні зони – комплексні зони. Ця схема більш
повна і детальна і може бути використана як орієнтир в процесі вивчення
світової практики створення і функціонування ВЕЗ. В ній враховується не
тільки специфіка розвитку ВЕЗ, але й відображається процес становлення
світової економіки. Це дозволяє виділити основні пріоритети того чи
іншого етапу еволюції світової системи господарювання, показати яким
чином створення ВЕЗ може сприяти розвитку економіки держави або її
окремому регіону
Треба зазначити, що процес створення вільних економічних зон, почався в
кінці 80-х років. Пов`язано це з упровадженням в СРСР нових методів
господарювання. При цьому на основі досліду приклада Шанхая і інших
територій в СРСР, який в той час зазнавав гострішої структурної і
економічної кризи, почали розмову про необхідність створення ВЕЗ. Цей
процес можна поділити, як відмічено в [2], на декілька етапів.
На першому етапі (кінець 80-х – 1990 р.) відбувається зародження самої
ідеї. По ініціативі уряду СРСР була розроблена так звана єдина державна
концепція вільних зон. Вільні зони розглядались як елемент державної
зовнішньоекономічної політики і спосіб стимулювання міждержавних
відносин СРСР з зарубіжними партнерами. По формі вони повинні були бути
зонами спільного підприємництва, точніше, компактними територіями з
високою концентрацією підприємств за іноземною участю. Припускалось, що
такі зони будуть створюватись в регіонах з розвинутим науково-технічним
потенціалом з метою виробництва продукції на базі поєднання радянських
технологій і іноземного капіталу. Господарсько-правові пільги на
території зон передбачались тільки по відношенню до підприємств за
іноземною участю і в межах, встановлених діючими в СРСР нормами
регулювання іноземних інвестицій.
К початку 90-х років державна концепція вільних зон доповнилась багатьма
регіональних ініціатив. Ці ініціативи отримали свій розвиток, як тільки
підчас суверенізації союзних республік розгляд питання про створення
зон було офіційно перенесено на республіканський рівень: в
липні-вересні 1990 р. ВР РСФСР прийняла пропозиції 11-ти регіональних
рада народних депутатів про оголошення їх територій зонами вільного
підприємництва. Зони засновувались в містах Ленінграді, Виборзі,
Нахідці, Калінінградській, Сахалінській и Читинській областях, в
Алтайськім краю, Кемеровській і Новгородській областях, м. Зеленограді,
Єврейскій автономній області [3,4]. В 1990-91 рр. Рада Міністрів або
Верховна Рада РСФСР утвердили по кожній зоні окреме положення, що
закріпляло її господарсько-правовий статус (наприклад, [5,6]. (Треба
замітити при цьому, що в положеннях зони іменувались “вільними
економічними зонами”, а не “зонами вільного підприємництва”, як в
вищезгаданих постановах про їх заснування.) Набір наданих зонам пільг
був практично однаковим, а самі зони розглядались вже не тільки як
зовнішньо-, а, скоріш, як внутрішньо-економічний феномен, покликаний
створити противаги централізованій системі господарювання.
Хоча прийняті рішення сприяли притоку в зони іноземного капіталу (росло
число спільних підприємств в Нахідки, Калінінграді, на Сахаліні), вони
не були до кінця продумані ні з точки зору їх реалізації, ні по своїм
наслідкам.
По-перше, передбачені масштаби зон, коли вони охоплювали не тільки
невеликі території, але й великі області і цілі краї, були явно
нереальними із-за потребуючих колосальних капіталовкладень і проблем
додержання на великих територіях особових митних процедур.
По-друге, масова роздача зональних преференцій окремим територіальним
утворенням без чітких на те критеріїв спровокувала хвилю самостійного
виникнення нових зональних структур, коли та чи інша територія (місто,
область, морський порт, центр науки) об`являла про прийняття
відповідного статусу. Як вказано в [7], керівництво Росії опинилось під
масивним тиском: в 1991 році біля 150 регіонів добивались утворення на
своїх територіях вільних зон. Така активність місцевих властей
відображала їх потяг хоч якось боротися з кризовими процесами,
відгородитися за допомогою статусу зони від маси різних проблем, що
навалилися, як їм представлялось, із центра.
В кінці 1991-напочатку 1992 рр., коли російське керівництво прийняло
курс на широке відкриття економіки в цілях її стабілізації [8,9],
вибіркова лібералізація підприємницького клімату на рівні окремих
зональних територій лишалась свого смислу. Прийняті в цей період в
Російській Федерації нормативно-правові акти по регулюванню
зовнішньоекономічної діяльності не передбачали належних виявлень
відповідно до зональних територій. І хоча діючі в зонах статусні
положення формально ніхто не відміняв, податкові служби тлумачили їх як
утративши силу, що фактично скасовувало значну частину пільг, що раніше
представлялись законами.
Така невизначеність в законодавчо-правовому положенні ВЕЗ викликало
тривогу іноземних інвесторів, які розцінювали цю ситуацію як принциповий
відхід уряду від лінії на створення зон. Це, а також прохання
керівництва зональних адміністрацій (офіційне звернення в федеральні
органи влади весною 1992 р.) гарантувати дію раніше введеної в зонах
системи пільг сприяли виходу в червні 1992 р. указу президента [10], в
якому було підтверджено дію колишніх зональних преференцій для іноземних
підприємств і підприємств з іноземними інвестиціями, збережені окремі
пільги в області зовнішньоекономічної діяльності для російських
підприємств і навіть передбачені деякі загальні додаткові пільги,
націлені на полегшення фінансування об`єктів інфраструктури в зонах
(надання для цих цілей бюджетних кредитів, направлення в спеціальні
зональні фонди частини коштів від приватизації федеральної власності і
ін.). Прийняття указу сприяло тому, що в окремих, найбільш розвинутих
зонах (Нахідка, Калінінград) почалась практична розробка стратегії
розвитку території і конкретних інвестиційних проектів по її поліпшенню.
Історія СЕЗ (ВЕЗ) в українському законодавстві нараховує майже
десятиліття. Зокрема, “зелене світло” СЕЗ було вперше дано ще у Ст. 24
Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” № 960-XII від 16
квітня 1991 р. Так, у законі зазначалося, що “на території України
можуть запроваджуватись спеціальні економічні зони різного типу. Статус
та територія зазначених зон встановлюються Верховною Радою України
згідно з законами України про спеціальні економічні зони шляхом
прийняття окремого закону України для кожної з таких зон”. Наступним
значним кроком у законодавстві щодо створення та діяльності СЕЗ став
Закон України “Про загальні засади створення і функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон”. До речі, дуже показовим виявився
й той факт, що з моменту ухвалення цього важливого економічного закону в
парламенті, тобто з 1992 року, до нього не було внесено жодних доповнень
та змін, хоча експерти вже тривалий час стверджують, що він потребує
вдосконалення.
Згідно із законом, СЕЗ могли створюватися Верховною Радою України за
ініціативою Президента України, Кабінету міністрів України або місцевих
Рад народних депутатів України та місцевих державних адміністрацій.
Законом регламентувався порядок створення і ліквідації СЕЗ, механізм їх
функціонування на території України, загальні правові і економічні
основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин
суб’єктів економічної діяльності цих зон з місцевими Радами народних
депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами. Закон
визначав і мету створення СЕЗ – “залучення іноземних інвестицій та
сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами
підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг,
поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг,
залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів
господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання
природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного
розвитку України”. З цієї точки зору СЕЗ виправдали своє існування
далеко не стовідсотково. Зокрема, за інформацією Кабінету міністрів
України, яка прозвучала 12 вересня 2000 р. на дні уряду у Верховній
Раді, сума інвестицій, залучених у СЕЗ, становить 305 млн. доларів США –
23% від необхідної суми за затвердженими проектами. На ці кошти
планувалося створити понад 25 тисяч і зберегти 37 тисяч існуючих робочих
місць, однак, вдалося створити і зберегти лише 30 тисяч робочих місць –
тобто менше половини від наміченого. Загалом в Україні щодо СЕЗ було
прийнято майже 100 законів, урядових постанов, розпоряджень, указів
Президента. Серед них можна виокремити законодавчі акти “Про внесення
змін до законодавства щодо оподаткування (стосовно спеціальних
економічних зон)”, “Про деякі питання функціонування спеціальних
економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної
діяльності (щодо курортополісу “Трускавець” та в Житомирській області)”,
“Про внесення доповнень до деяких законів України з питань оподаткування
(стосовно справляння податків на період запровадження спеціального
режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків)”,
“Про стимулювання економічного розвитку виробництва і територій” тощо.
В 1996 р. в Україні створена перша ВЕЗ “Сиваш”, а вже в 1998 р. Створені
СЕЗ “Донецьк”, “Азов”, “Славутич”, “Яворів” і інші. Створенню кожної
зони передували розробка техніко-економічних даних, проекту закону і
прийняття його Верховною Радою України.
Органи місцевого самоврядування зацікавлені в створенні ВЕЗ навіть і без
наявності в них достатніх для цього умов. Складається враження, що деякі
ВЕЗ створюються лише заради здобуття такого статусу. В зв`язку з цим
збільшується навантаження на державний бюджет і податківців в інших
регіонах країни.
1.4. Світовий досвід і можливості його використання в Україні.
Зараз в світі, як вже зазначалось, функціонує по різним даним, від 400
до 2000 вільних економічних зон. Вперше ВЕЗ були створені в США по акту
1934 р. У вигляді зон зовнішньої торгівлі. Їх метою була активізація
зовнішньоторговельної діяльності завдяки використання ефективних
механізмів зниження митних витрат.
При цьому головних чином припускало скорочення імпортних тарифів на
деталі і компоненти для виробництва автомобілів. В зони зовнішньої
торгівлі були перетворені склади, доки, аеропорти. Підприємства, діючі у
вказаних зонах, виводились із-під митного контролю в США, якщо товари,
що імпортуються в зону потім направлялись у третю державу. Митні витрати
знижувались і тоді, коли у зоні здійснювалась “доводка” продукції фірм
США для подальшого експорту. Якщо ж товари із зони йшли в США, вони в
обов`язковому порядку проходили всі митні процедури, передбачені
законодавством держави.
Успішним варіантом вільної економічної зони стало створення зони
сприятливості в Ірландії в 1957 р. З Центром в аеропорті “Шенон”.
Територія зони складала всього 15 га. Метою її створення було відкриття
300 додаткових робочих місць. А через п`ятнадцять років у “Шеноні”
нараховувалось вже 2300 службовців. Це як раз випадок, коли результати
значно перевищили сподівання. Ще один вдалий приклад вільної економічної
зони, центром якої був аеропорт “Дог-Айленд” (Англія, 1982 р.). Площа
цієї ВЕЗ становила 2000 га. Під реалізацію назначеної програми було
залучено 1 млрд. фунтів стерлінгів інвестицій і дала змогу відкрити
додатково 2500 робочих місць.
Та для України, мабуть, найбільш цікавим є досвід Бразилії, в якій у
1967 р. Була створена вільна економічна зона іншого типу – “промисловий
округ вільної зони Манаус” (Амазоніт). Цю зону називають “величезним
полюсом росту бразильської економіки”. Виділена для цієї ВЕЗ площа – 3,6
млн. кв. м.; мета – стимулювання розвитку промислового виробництва;
основний засіб досягнення мети – податкові пільги. Ця зона одержала
швидкий розвиток, що в значній мірі вплинуло на оздоровлення економіки
всієї Бразилії. Ядро ВЕЗ склали приблизно 30 сировинних і
паливно-енергетичних галузей, продукція яких споживалась в самій
Бразилії. Експорт зони досягав тільки 3-5% виробництва. У зону було
вкладено $ 13 млрд., у галузях виробництва створено 600 промислових
виробництв.
В 1978 р. У Китаї були створені вільні економічні зони в 14 прибережних
містах. Мета – розвиток зовнішньої торгівлі. Основний інструмент –
податкові і митні пільги. На кожний гектар зони в період її становлення
щорічно вкладалось приблизно $ 15 – 17 млн. Скрізь них проходило 2/3
зовнішнього товарообігу держави. В 1990 р. Експорт тільки однієї зони
Шеньчжень становив $ 3 млрд.
А такі країни, як Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг обирали
так звані «точкові зони» і здійснюють через них 90 % експорту товарів
країн третього світу. У багатьох зонах відбувається процес інтеграції,
коли поступово вся країна перетворюється на ВЕЗ з її пільговим
податковим режимом.
Відбувається прискорений розвиток науково-технічних зон. Так, у 1973 р.
В США існувало 84 науково-технічні зони; тут було зайнято 142 тис.
робітників і 45 тис. вчених. Найбільш велика з них – “Силікон – Веллс”
(“Силіконова долина”). Зараз вона виробляє 20% загальних світових
обсягів виробництва засобів обчислювано техніки та комп`ютерів.
Найближчим часом у США планується створити до 1000 спеціальних зон. А
обсяг інвестицій американські ВЕЗ має сягнути 3 млрд., число додаткових
робочих місць – 100 тисяч.
У 1995 р. В Голландії та ФРН було відповідно 45 та 50 технопарків,
причому планувалось створити ще по 100 в кожній державі. Навіть Японія
використовувала ВЕЗ для підвищення економічного рівня окремих регіонів.
Свого часу на базі провідних наукових закладів там було створено 18
технополісів у 14 районах. Найбільший технополіс “Цікуба” забезпечує
роботою 145 тисяч людей. Японці вважають, що саме технополіси є
втіленням технологій наступного століття. В Англії існує більш як 25 зон
і технопарків, за рахунок чого взагалі створено 18,4 тис. робочих місць.
Загалом же у світі нараховується більш ніж 800 спеціальних економічних
зон, частка яких у світовому торговельному обсягу сягає 8 %. А
експортно-виробничих зон у світі є близько 500. Їхній загальний обсяг
експорту становить $ 20 млрд. За останні десять років середній річний
приріст обсягів продукції у цих зонах складав 7-10 %.
При цьому 300 експортно-виробничих зон розташовано в країнах, що
розвиваються. А їхні загальні експортні доходи становлять близько $ 15
млрд. Однак найбільшого ефекту від створення ВЕЗ було досягнуто в Китаї.
Нарешті, можна виділити ще одну різновидність вільних зон, яка
розповсюджена у світі, – офшорні зони, які служать свого роду
“податковими оазисами”, які обслуговують міжнародні фінансові операції.
Прикладами офшорних центрів є, перш за все, Бермудські, Віргінські,
Кайманові, Барбадос, Гернсі і Західне Самоа, Ірландія, Ліберія, Ліван,
Ліхтенштейн, Панама, Сінгапур і рад інших.
Офшорні зони дають господарюючим агентам, що їх використовують наступні
переваги: податкові пільги, значну свободу, практичну відсутність
валютного контролю, можливість проведення операцій з резидентами у любій
іноземній валюті, списання затрат на місці, анонімність, таємниця
фінансових операцій (головним чином діє лише вимога інформувати владу о
сумнівних операціях, пов`язаних з нарко- бізнесом). При цьому внутрішній
ринок позичених капіталів зони ізолюється від рахунків резидентів. Діло
в тому, що класичний варіант офшорну припускає господарську і фінансову
діяльність в офшорній зоні тільки нерезидентів.
По податковим пільгам, в свою чергу, можливі варіанти. В офшорних зонах
Ірландії, Ліберії податки не збираються. В Швейцарії збираються, але
явно низькі. В офшорних зонах Ліхтенштейну, Антильських островів і
Панами під час реєстрації фірм в якості податку виплачується єдина сума
(паушальний податок). В таких зонах звичайно також стягуються щорічні
реєстраційні внески компаній, збирання за надання банківських і
стартових ліцензій, ліцензій на трастову діяльність. Можна також
добавити, що якщо в Ірландії, Швейцарії від офшорних компаній
вимагається лише мінімальний бухгалтерський облік, то на Антильських
островах, в Ліберії, Панамі, Ліхтенштейні відсутня навіть така вимога. В
Західному Самоа форма і порядок бухгалтерського обліку не регламентовані
і вибираються власником компанії.
Цікавий досвід Венгрії. В цій державі був реалізований режим класичного
офшорна. Офшорні компанії отримують знижку н податок на прибуток в
розмірі 85%, що дозволяє скоротити реальну ставку податку до 5,4%.
Офшорній компанії надається право вести операції з іноземною валютою;
одержувати іноземні позики і кредити без спеціального дозволу влади,
регулюючих операції з іноземною валютою; мати рахунки в іноземних банках
при умові, що певна доля рахунків приходиться на Венгерський банк.
Посередницька діяльність таких компаній у Венгрії обмежена зовнішньою
торгівлею з Росією, а також посередництвом між російськими компаніями.
Принцип такого обмеження простий – орієнтувати офшорні пільги на
основні, переважні у зовнішній торгівлі товарні потоки і широке коло
добре відомих ділових партнерів.
Аналогічна ідея може бути використана і при створенні офшорних зон в
Україні. Так, для офшорних компаній пільги можуть бути цілеспрямовано
орієнтовані на основних торгових партнерів (Польща, Румунія, Терція,
Росія, Білорусія); приведена рекомендація, розуміється, небезспірна і
підлягає обробці.
По спостереженням спеціалістів, більшість ВЕЗ пройшли свій “шлях”,
трансформуючись спочатку із складських і транзитних зон в
експортно-виробничі, а потім – і в комплексні. Світовий досвід свідкує,
що при відсутності експортних зон зростання вивозу із країни товарів і
послуг збільшується в середньому в рік на 7%, при наявності ж їх – на
20%.
Як ми бачимо, ВЕЗ в світовій практиці створюються з якимись певними
цілями, які направлені на зростання благоустрою як в самих зонах, так і
на території цілої держави. До таких цілям, як правило, відносяться:
активізація зовнішньоторговельної діяльності, збільшення об`ємів
експорту, створення додаткових робочих місць, стимулювання промислового
виробництва, притягнення в країну іноземних інвестицій, підйом
депресивних територій, вирівнювання міжрегіональних різниць. Способи
досягнення цих цілей частіш за все однакові – це податкові і митні
пільги, різні преференції.
Україна, в загалі, перейняла цей досвід у інших країн, але, замість
інструмента модернізації економіки і притягнення в державу іноземних
інвестицій зональні пільги стали засобом скритого субсидування окремих
лобістських угруповань способом початкового накопичення капіталів,
потім стікаючих за рубіж. Важно зараз створити такі умови, щоб
преференційні режими використовувались не заради роздачі пільг певним
підприємствам, галузям або територіям, а з ціллю стимулювання нових форм
господарювання, промислового виробництва розвитку зовнішньоекономічних
відносин, що забезпечать технологічний прорив України в ХХI віці. Друге
стратегічно виправдане направлення – реалізація переваг
транспортно-географічного положення України і потенціалу її при портових
територій. Створення в деяких районах широкої мережі вільних митних зон
прискорило б інтеграцію України в світогосподарські зв`язки, а також
притягнуло б до неї великі потоки товарів і капіталів, які поки що
направляються в аналогічні зони зарубіжних країн Чорномор`я.
Таким чином, розгляд світового і вітчизняного досвіду створення вільних
економічних зон позволяє заключити наступне:
1. Світова практика показує, що створення ВЕЗ – досить діюче направлення
розвитку економіки окремих територій регіонів. В основному, створення і
розвиток вільних економічних зон орієнтовано на рішення конкретних
пріоритетних економічних задач, реалізацію стратегічних програм
проектів.
2. Території, найбільш сприятливі для розміщення ВЕЗ, мають, як правило,
прикордонне розташування, а також мають в розпорядженні розвинуту
транспортну, виробничу і соціальну інфраструктуру. В окремих випадках
створення ВЕЗ оказується доцільним і в районах нового господарського
освоєння, що не мають вказаних переваг, але мають високу концентрацію
цінних природних ресурсів, що дозволяють вирішувати важливі
довготермінові загальнодержавні задачі.
3. Питання про вільні економічні зони в Україні до цих пір вирішувалося
недостатньо послідовно, при відсутності конструктивної концептуальної
основи і достатній правовій базі. Основною рисою цього процесу була його
жорстока політизованість в ущерб економічної суті.
Розділ 2. Сучасне становище та проблеми розвитку вітчизняних
спеціальних (вільних) економічних зон.
В умовах відсутності коштів, необхідних для проведення структурної
перебудови економіки та її інтеграції у світовий економічний простір,
важливого значення набуває питання створення і функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон.
З метою залучення іноземних інвестицій, активізації підприємницької
діяльності за участю зарубіжних інвесторів, нарощування експорту товарів
і послуг, а також поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції
створено спеціальні (вільні) економічні зони та запроваджено спеціальний
режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку
Донецької, Київської, Луганської, Львівської, Закарпатської, Волинської,
Житомирської, Миколаївської, Одеської, Чернігівської областей,
Автономної Республіки Крим, у м. Шостка Сумської області та Харкові.
Вивчення та аналіз процесу створення і функціонування спеціальних
економічних зон дає можливість інтегрувати його інформаційні аспекти,
виробити системний погляд на цілі, завдання, механізми і шляхи
реформування інформаційного забезпечення; вивчити можливості поступового
переходу до централізованої структури управління процесами
інформатизації, розбудови спеціальних телекомунікаційних систем,
спеціальних інформаційних систем і ресурсів, забезпечення технічної,
програмної, організаційної їх сумісності; визначити правовий режим
розповсюдження інформації, гарантування інформаційної безпеки та
формування національної інформаційної інфраструктури. У зв’язку з цим
виникає потреба окреслити пріоритети, поставити весь процес на чітку і
грунтовну правову основу. Реформування інформаційного забезпечення
повинно супроводжуватися цілеспрямованим застосуванням нових
інформаційних технологій.
Підвищення ефективності діяльності СЕЗ залежить від якісно нового рівня
інформаційного забезпечення органів виконавчої влади, органів управління
СЕЗ та інвесторів. У зв’язку з цим основним завданням інформатизації
мають бути: створення, належне функціонування і розвиток інформаційних
систем, мереж, банків і баз даних; визначення потреб у нових
інформаційних технологіях; розробка типових проектів та стандартів
інформатизації; керівництво впровадженням нових інформаційних
технологій; організація міжнародного співробітництва у галузі обміну
інформації; удосконалення статистичної звітності стосовно функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон; запровадження нових інформаційних
стандартів і розробка нових способів збирання інформації; розробка
нормативно-правових актів з питань інформатизації системи та створення
єдиної системи формування, використання і захисту національних
інформаційних ресурсів та інформаційного простору.
INCLUDEPICTURE \d “/magazine/a.gif” Таким чином, інформатизація має
передбачати побудову на єдиній методологічній і програмній основі
інформаційно-аналітичної системи як на національному, так і на
регіональних рівнях, основним завданням якої повинен стати моніторинг
результативності та ефективності діяльності, створення та підтримка
банку даних, доступ до міжнародних інформаційних мереж. Створення такої
системи потребує сучасного технічного, технологічного, програмного та
фінансового забезпечення, а також нових комунікаційних ліній.
2.1. Типи спеціальних (вільних) економічних зон, створених в Україні.
Україна має виключно вигідне географічне положення, пов`язане з її
близькістю до світових, зокрема, європейських ринків (у тому числі,
центрально – та західноєвропейського), до значних постачальників
сировини (зокрема, Росії). Наявна розвинута система транспортних
комунікацій та суттєві власні природні багатства: Україна краще
забезпечена найважливішими сировинними ресурсами, ніж такі великі
європейські держави, як, наприклад, Німеччина, Франція, Італія. В країні
відносна політична стабільність, принаймні немає ані війн, ані збройних
конфліктів. Україна має солідний трудовий, науковий та науково-технічний
потенціал. Тобто присутні багато факторів, сприятливих для іноземних
інвесторів та для розвитку міжнародного співробітництва.
В Україні вже створена певна правова база. Як вже відзначалось, Закон
України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних
(вільних) економічних зон” прийнято у жовтні 1992 р. У 1994 р. урядом
затверджено Концепцію створення цих зон в Україні. Це були тільки перші
кроки , зроблені до світового рівня.
Першою з таких стала зона “Сиваш” – впроваджуваний за ініціативою
Кабінету Міністрів України в Автономній Республіці Крим локальний
економічний експеримент на території Красноперекопського району та м.
Армянська.
Слід відзначити, що СЕЕЗ “Сиваш” відноситься до підприємницької ВЕЗ і
спрямована на пожвавлення малого та середнього бізнесу у депресивному
районі за рахунок створення сприятливих умов для вільної
торговельно-економічної діяльності підприємцям та надання пільг для
створення нових виробництв.
Рішення про утворення північно-кримської спеціальної експериментальної
економічної зони “Сиваш” Верховна Рада України прийняла у березні 1996
р. СЕЕЗ ”Сиваш” має спеціалізацію на виробництві експортноспроможної
продукції хімічної промисловості у містах Армянську та
Червоноперекопську, також на вирощуванні рису на зрошуваних землях
радгоспів Червоноперекопського району.
Так у місті Армянську – своєрідному “місті-супутнику” двох найбільших
хімічних підприємств – Кримського ВО “Титан” та Сивашського
аніліно-фарбового заводу за їх рахунок формується 90% місцевого бюджету.
Найбільш потужними підприємствами Червоноперекопська є Кримський содовий
та Перекопський бромний заводи, а також завод по переробці вторинної
полімерної сировини “Полівтор”, за рахунок яких формується 70% місцевого
бюджету. Саме за рахунок пільгового оподаткування цих суб’єктів СЕЕЗ і
формується початковий капітал для розвитку інфраструктури зони. Завдяки
створенню цієї СЕЗ вдалось зберегти близько 2,5 тис. робочих місць і
створити 400 нових. Для Криму це важливо. За два роки зареєстровано 11
суб`єктів СЕЕЗ. Всього ж кількість підприємств, що мають наміри
працювати в СЕЕЗ “Сиваш” – 22. За структурою зайнятості лідирують
підприємства хімічної промисловості, сільського господарства,
будівництва та транспорту.
Червоноперекопський регіон виконує важливу роль опорного центру,
оскільки:
розташувавшись на території, в надрах якої є важливі сировинні ресурси
Сивашу та солоних озер, він має перспективу промислового розвитку, в
тому числі експортноспроможніх виробництв;
у зв’язку з особливо сприятливими транспортними умовами він забезпечує
транзитні зв’язки між крупними територіально-господарчими комплексами та
містами колишнього СРСР в рамках кооперації їх підприємств, що сприяє
розвитку промисловості і немісцевого значення;
виходячи з розвинутої ринкової інфраструктури, що включає в себе також
Червоноперекопську митницю, яка входить до єдиної системи
держмитконтролю України, він має тісні зв’язки з оточуючою територією у
виробничій, організаційно-господарській і торговельно-розподільчій
сферах.
Лише у минулому році у сфері впровадження ВЕЗ в Україні відбулись певні
зрушення. 18 червня 1998 р. указом Президента була створена СЕЗ
“Славутич”, а у грудні – СЕЗ “Закарпаття”. 6 жовтня Верховна Рада
прийняла Закон “Про створення СЕЗ туристично-рекреаційного типу
“Курортополіс Трускавець”, а у грудні – “Про спеціальні економічні зони
та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, що
передбачає створення СЕЗ “Донецьк” та “Азов”. У січні цього року
Верховна Рада прийняла Закон “Про створення СЕЗ “Яворів”.
Зони у Донецькій області створені на 60 років. СЕЗ “Донецьк” розташована
на півдні Донецької області, площа – 466 га, СЕЗ “Азов” – на півдні м.
Маріуполя, площа – 314,8 га.
До територій пріоритетного розвитку віднесені міста Вугледар, Горловка,
Дзержинськ, Димитрів, Добропілля, Донецьк, Єнакієве, Жданівка,
Кіровське, Червоноармійськ, Макіївка, Маріуполь, Новоградівка, Селідове,
Сніжне, Торез, Шахтарськ, а також Волновахський і Маріїнський райони. На
територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний режим
інвестиційної діяльності терміном на 30 років. СЕЗ “Донецьк” та “Азов”
не входять до цих територій.
На території СЕЗ, як і на територіях пріоритетного розвитку встановлено
спеціальний пільговий митний та податковий режим діяльності. Постановою
КМУ від 27.07.98р. затверджено перелік пріоритетних видів діяльності на
території СЕЗ. До таких відносяться:
сільське господарство;
видобуток вугілля, нафти і газу;
видобуток кольорових металів, піску, глини;
розробка кам’яних кар’єрів;
харчова, текстильна, шкіряна, деревообробна і паперова промисловість;
коксохімія;
виробництво гумових і пластмасових виробів;
металургія і металообробка;
виробництво машин, електричного, електронного, транспортного
устаткування;
виробництво електроенергії, газа і води;
будівництво.
Затверджено також Положення про порядок розгляду і схвалення
інвестиційного проекту, видачі дозволу на здійснення діяльності в СЕЗ.
Спеціальна економічна зона “Яворів” створена на період до 01.01.2020
року в адміністративно-територіальних межах Яворівського району
Львівської області (за винятком території військового полігону та
військових частин). СЕЗ “Яворів” поєднує в собі комплексну виробничу,
митну зону та технологічний парк. Спеціальна зона “Закарпаття” також
поєднує комплексний виробничий та митний напрям. Її створено строком на
20 років.
Слід відмітити, що зони пріоритетного розвитку створені у районах з
вкрай важкою соціально-економічною ситуацією і є по суті інструментом
виживання цього регіону, коли за рахунок надання пільг уряд сподівається
залучити необхідні кошти для здійснення невідкладних стабілізаційних
заходів. Окрім Закарпаття та низки районів Донецької області також
ситуація склалась на сьогодні в окремих районах Луганщини, Волинської та
Кіровоградської областей.
Вже відмічалось, що Україна має вагомі передумови створення ВЕЗ. Якщо
взяти хоча б той же Крим, то не на півночі, де створена СЕЕЗ “Сиваш”, а
саме на його півдні, тобто на Чорноморському узбережжі Криму, існують
ідеальні умови для створення ВЕЗ рекреаційного, а інколи і комплексного
характеру. Вже з початку 1993 р., тобто п’ять років проводиться робота
по створенню ВЕЗ “Севастополь”. Ще 25 лютого 1993 р. своїм
розпорядженням президент України доручив Кабінету Міністрів до 1 квітня
того ж року підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Закону
України “Про статус спеціальної економічної зони міста Севастополя”.
На початку 1994 р. експертами фірми “Мейтленд” (Англія та Люксембург)
було проведено додаткову оцінку можливості створення ВЕЗ “Севастополь”
на основі вивчення ТЕО її проекту, розробленого робочою групою міськради
та місцевої адміністрації, і безпосереднього огляду об’єктів, що
включено в проект. Було дано позитивне укладення про доцільність
реалізації проекту. А у відповідному протоколі рекомендувалося
проведення поглибленої міжнародної експертизи для створення міжнародного
консорціуму з підключенням експертів інших “країн ЄС та авторитетних
міжнародних органів рівня ООН, ЄБРР та інших”.
У березні 1995 р. Президія Верховної Ради України дала позитивну
відповідь на питання про створення ВЕЗ “Севастополь” і прийняла
постанову про внесення відповідних пропозицій на розгляд Президента.
Влітку того ж року вийшло розпорядження вже нового Президента України, у
якому разом з підготовкою проекту Комплексної програми стабілізації
соціально-економічного стану міста Севастополя розглядались питання
проведення економічного експерименту по створенню зони вільного
підприємництва на його території. Але внаслідок різних обставин, перш за
все політичного та воєнно-політичного характеру, це питання і досі не
вирішено.
Подальший пошук компромісного варіанту призвів навіть до відмови від
назви “міста руських моряків” і заміні його на назву мису, на території
якого передбачалось створення локальної ВЕЗ “Манганарі”, ТЕО якої теж
розглядалося кілька років. Для міжнародної оцінки доцільності створення
локальної ВЕЗ у Севастополі були підключені експерти ЄБРР – голландська
консалтингова фірма “GEM”, котрі також дали позитивне укладення.
Влітку 1996 р. було підготовлено тритомний проект локальної ВЕЗ, у якому
було представлено усю необхідну документацію, включаючи ТЕО. В проект у
якості суб’єктів зони входив комплекс підприємств, розташованих в
морському рибному порту та на прилеглих до нього територіях бухти
Камишова загальною площею 350 га землі та водної акваторії моря. Проект
описував, по суті, ВЕЗ виробничо-експортного характер. У перспективі, з
вирішенням багатьох питань загальнополітичного і воєнного характеру,
перш за все у відносинах України з Російської Федерацією, вона може
розширитися до зони комплексного характеру, перетворивши місто
Севастополь в український Гонконг. Не дивлячись на те, що на протязі
багатьох років роботою по створенню різноманітних проектів ВЕЗ
“Севастополь” керував перший заступник міської адміністрації, який в
останні роки життя став її головою, їх матеріальне втілення так і не
відбулося на протязі шістьох років. І на сьогодні питання залишається
відкритим: продовжується пошук альтернативного шляху виживання майже
півмільйонного міста.
Велику перспективу для розвитку ВЕЗ, насамперед рекреаційного характеру,
мають інші курортні міста Криму – Ялта, Євпаторія, Феодосія, Алушта та
ін. Створення тут ВЕЗ передбачено проектом, що має назву “Кримський” і
який зараз розглядається у Кабінеті Міністрів України. Є перспективні
території для створення ВЕЗ і в інших районах Чорноморського узбережжя –
таких великих містах, як Одеса та Миколаїв, а на Азовському узбережжі –
у Маріуполі та Бердянську.
ВЕЗ можуть стати реальними епіцентрами технологічного прориву України на
якісно новий, сучасний рівень виробництва конкурентоспроможної
продукції, сприяти її участі у міжнародному поділі праці як виробника
високотехнологічної продукції, так як Україна має широкі можливості
створення ВЕЗ науково-технологічного характеру.
Відмінна риса цього типу ВЕЗ полягає у тому, що метою їх створення є
мобілізація усіх доступних матеріальних та трудових ресурсів для
прискорення передачі нових високих технологій у промисловість,
забезпечення нових робочих місць, диверсифікація економіки у регіоні і у
країні в цілому. У сучасній літературі їх називають технологічними
парками, технополісами, науковими парками, технологічними центрами,
діловими центрами. Обов’язковою умовою створення науково-технологічних
ВЕЗ є наявність у регіоні значного науково-технічного потенціалу. Таким
потенціалом (на жаль сьогодні повністю не задіяним) володіють не лише
регіони індустріального сходу України (насамперед, Харків, Київ,
Дніпропетровськ), але й Львівська область та Автономна республіка Крим.
Вже на сьогодні існує кілька ініціатив прикордонних з РФ регіонів щодо
створення на їх території ВЕЗ, перш за все, торговельно-економічних з
послабленим митним та податковим режимом. Так, ВЕЗ “Азов”, яка створена
відповідно до ухваленого Верховною Радою і підписаного Президентом
України Законом “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим
інвестиційної діяльності в Донецькій області” включає до себе три
точкові локальні зони у місті Маріуполі ( частина території
судноремотного заводу, риболовецький порт та аеродром), де
здійснюватимуться операції з обробки транзитних вантажів та виробництво
продукції на експорт, може стати основою для створення комплексної
спеціальної зони у перспективному трикутнику
Донецьк-Маріуполь-Ростов-на-Дону.
Вигідне, з точки зору транспортних перевезень, геополітичне розташування
України зараз не використовується в повній мірі. Тому, у подальшому,
рішення про створення зовнішньоторговельних зон доцільно розглядати у
взаємозв’язку з питаннями щодо створення та розвитку міжнародних
транспортних коридорів, як основних об’єднуючих елементів у складі цих
коридорів.
Транспортний коридор Балтика-Чорне море та Євро-Азійський транспортний
коридор, як єдине ціле, залучать в Україну потужні транзитні потоки,
включаючи зв’язки Південної Азії та Африки з Європою, зв’язки Близького
Сходу з Європою, зв’язки Середньої Азії з Європою та створять одну з
найбільш перспективних для України транспортних артерій
міжконтинентального значення.
У складі цих коридорів потенційно можуть бути розташовані декілька
вільних зон. Зокрема, це стосується проектів створення міждержавної ВЕЗ
“Рені-Галац-Джурджулешти”, ВЕЗ “Аджалик” та ВЕЗ “Антарктика” в
Іллічевську. (наприклад, як ВЕЗ “Інтерпорт-Ковель” у Волинській області,
ВЕЗ “Порто-Франко” в Одесі).
У складі цих коридорів потенційно можуть бути розташовані кілька вільних
зон. Частково, це стосується проектів створення міждержавної СЕЗ
“Рені-Галац-Джурджулешти”, ВЕЗ “Аджалік” та ВЕЗ “Антарктика” у
Ільчивську.
Так, спеціальну економічну зону “Інтерпорт-Ковель” називають новим
центром для нової Європи. Через транспортно-складський центр цього
“порту” на суші підуть потоки вантажів з усієї Європи. У центрі буде
проводитися комплексна обробка, перевалка з одних видів транспорту на
інші, включаючи й перехід з вузьких європейських залізничних шляхів на
широкі вітчизняні. Окрім того, буде організовано зберігання вантажів та
виконання багато інших послуг. Достатньо сказати, що подібний
“Інтерпорт” не має аналогів у країнах СНД.
Наприкінці 1998 р. вийшов указ Президенту України про створення ВЕЗ у
Ренійському торговому порту, котра повинна стати першим етапом
формування міжнародної спеціальної економічної зони
“Рені-Галац-Джурджулешти”. Регіон Ренійського морського торговельного
порту представляє особливий інтерес для України за своїм геополітичним
розміщенням, як південний прикордонний транспортний вузол країни, що
відрізняється перспективністю транспортних зв’язків. Ренійський морський
торговельний порт знаходиться на перетині чотирьох транспортних
коридорів: № 7 і № 9 за Крітськими угодами ЄС, а також глобальних
коридорів – Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) та
Євро-Азіатського транспортно-комунікаційного коридору. Вже сьогодні він
має прямий зв’язок з 14 європейськими країнами, список яких може швидко
поширитись за межі Європи завдяки прямому виходу до Чорного моря, а
також до інших водних акваторій.
Саме цими особливостями обумовлюється активний інтерес до регіону у
трикутнику Рені (Україна) – Галац (Румунія) – Джурджулешти (Республіка
Молдова) з боку трьох сусідніх держав. При цьому кожна з них володіє
своєрідними “ключами” до регіону. Україна контролює порт, Румунія –
канал Дунай – Чорне Море, Молдова – залізничні під’їзди. Враховуючи
особливий міжнародний транспортно-комунікаційний статус цього регіону
уряди Румунії і Молдови вже давно розпочали самостійно впроваджувати
активні заходи. Про це зокрема свідчить і намагання Молдови побудувати
свій нафтовий термінал, з тим, щоб не бути пов’язаною безпосередньо з
Ренійським портом. Але подібні намагання водночас засвідчили і
неможливість одноособово ефективно вирішити весь комплекс проблем.
Головна ідея співробітництва трьох країн, зокрема через створення
міжнародної спеціальної економічної зони “Рені – Галац – Джурджулешти”
полягає у тому, що активізувати вантажопотоки через український морський
порт, румунський морський канал та молдавську залізницю, хоча це не
виключає збільшення ступеню використання інших видів транспорту.
При цьому Україна має цінувати те, що вона володіє найбільш важливою
складовою – інфраструктурою обслуговування транспортних потоків. При
належному використанні завдяки саме цьому вона може утвердити свій вплив
на діяльність регіону і транспортних коридорів взагалі. Адже відомо, що
функціонуючі транспортні потоки у силу їх інерційності досить важко
переорієнтувати на нові напрямки. Намагання ж усунутися від активної
економічної політики у регіоні призведуть до того, що монопольне місце
України займе одна з сусідніх держав, або ж транснаціональні корпорації.
Як писав відомий американський вчений – системолог Рассел Акофф:
“Плануйте. Інакше спланують вас.”
В регіоні Ренійського торгового порту зосереджені інтереси багатьох
держав, в першу чергу України, Росії, Румунії та Молдови. З огляду на
велике стратегічне значення даного регіону, доцільним та першочерговим
для реалізації державної програми створення та функціонування
міжнародних транспортних коридорів є розробка та реалізація саме проекту
міжнародної спеціальної економічної зони “Рені (Україна) – Галац
(Румунія) – Джурджулешти (Республіка Молдова)”. Але у зв’язку з
екологічною катастрофою на Дунаї, викликаною війною у Югославії, її
реалізація стала досить проблематичною.
У складі транспортних коридорів ЄС №№ 3, 5, 7, 9 можуть бути розташовані
декілька вільних зон. Зокрема, це проекти створення ВЕЗ “Мостиська”, ВЕЗ
“Жовква”(Наприклад, як ВЕЗ “Яворів” у Львівській області, ВЕЗ
“Закарпаття” та інші).
За попередньою оцінкою потенційні можливості по залученню додаткових
міжнародних транспортних потоків достатньо великі. Обсяг цих перевезень
вже в найближчий час може бути збільшено на 25-30%, а в перспективі, з
наданням достатніх та якісних послуг і приведенням транспортної
інфраструктури у відповідність з міжнародними вимогами, перевезення
можуть бути збільшені в декілька разів.
Відповідно зростуть і валютні надходження в державний та місцеві
бюджети, суми яких за попередніми розрахунками може досягти декількох
мільярдів американських доларів.
Викладене вище – це так би мовити міфологічний погляд на ситуацію. Які ж
реалії?
Світовий досвід у цій сфері свідчить, що поряд зі значними успіхами ВЕЗ
є і невдалі спроби. Так, неефективними виявились ВЕЗ, створені,
наприклад, у Польщі та Індії. Основними причинами цього є певні
прорахунки, що були допущені ще на стадії проектування. До найбільш
розповсюджених недоліків та прорахунків можна віднести:
невдалий вибір місця розташування зони;
недостатня увага до базової інфраструктури ( тобто відсутність
необхідного рівня шляхів сполучення: автомобільних доріг, повітряного
сполучення; недостатній рівень розвитку телекомунікацій та
електропостачання);
недостатні інституціональні зв’язки між адміністрацією зони та тими
державними установами, які причетні до створення пільгових режимів (
такими, як, наприклад, міністерство фінансів, митний комітет,
міністерство економіки тощо).
В Україні до таких причин приєднується ще дуже суттєва – глибока
економічна криза. Саме враховуючи кризовий стан української економіки,
радник представництва Світового Банку в Україні, Джон Хансен висловив
думку, що створення ВЕЗ в Україні може призвести до небажаних негативних
наслідків, так як поглибить дефіцит бюджету. На його думку, вільні
економічні зони не здатні відіграти вагому роль в такій гострій
економічній ситуації, яка існує в Україні сьогодні.
Вже відмічалось, що процес створення ВЕЗ в Україні до 1999 року
практично не відбувався. Навіть єдина СЕЕЗ “Сиваш”, яка успішно
функціонувала останні чотири роки і суб’єкти підприємницькій діяльності
якої почали давати прибуток, а у містах Червоноперекопську та Армянську
суттєво знижено рівень безробіття і, відповідно, промисловість подолала
кризовий стан, – ця зона була практично позбавлена податкових пільг. Той
пільговий режим, що встановлений чинним Законом України “Про деякі
питання валютного регулювання і оподаткування суб’єктів СЕЕЗ “Сиваш” є
абсолютно непривабливим для зовнішніх інвесторів так як не передбачає
звільнення інвестицій від оподаткування на період будівництва і
окупності підприємства та пільгове оподаткування у подальшому (зокрема,
50% ПДВ). Як і у цілому по Україні, це відвернуло від неї іноземних
інвесторів, залучення яких на територію ПЕЕЗ “Сиваш” вже досить успішно
відбувалось. Як наслідок, замість прогнозованих у ТЕО 170 нових
підприємств-суб’єктів зони “Сиваш”, створено лише 6 і тільки один
суб’єкт реалізує інвестиційний проект. Всього у зоні “Сиваш” затверджено
до реалізації Кабінетом Міністрів України 24 інвестиційні проекти, під
які залучено 5 млн.дол. іноземних та 3,4 млн. грн. внутрішніх
інвестицій. Навіть при тих мінімальних пільгах, які є в СЕЕЗ “Сиваш” тут
у минулому році вдалось досягти дуже суттєвого зростання промислового
виробництва – на 44%. В містах Армянськ та Красноперекопськ внаслідок
сталих надходжень до бюджету пенсіонери вчасно отримують пенсію,
практично немає заборгованості по зарплатах.
Прийняті закони про вільні економічні зони у Донецькій області, на
думку, наприклад, Німецької консультативної групи ( а Німеччина є третім
за обсягами інвестором української економіки), є непривабливими для
інвесторів. Передбачений ними механізм занадто обтяжений регулятивними
мірами: для розвитку ВЕЗ необхідно скорочення органів контролю, надання
більшої свободи інвесторам. Є неприйнятною неоднаковість підходу до
підприємств різного розміру, галузей промисловості чи корпоративних
фірм. Німецькі експерти вважають, що запропонований механізм призведе до
створення численних нових органів влади, але обмежених стимулів до
інвестування. Безумовно, зниження податкового тиску і усунення перешкод
на шляху зовнішньої торгівлі є привабливим. Проте, для того, щоб ці
заходи стали ефективними, істотно важливо, щоб їх супроводжували кроки з
дерегуляції. Інакше є загроза того, що розвитку компаній, інвестицій і
технологій – головної мети ВЕЗ – досягти не вдасться, а отже результат
не буде достатнім, щоб виправдати затрати на установи та державні
органи, спеціально створені для ВЕЗ.А організація СЕЗ потребує суттєвих
коштів. Так, наприклад, лише аби підготувати першу частину
південно-західної околиці Донецька необхідно близько 30 млн. грн. В
цілому ж йдеться про створення по суті нового індустріального району
коштів на що поки немає.
У світовій практиці не тільки муніципальна влада, але й адміністрація
ВЕЗ не втручається у підприємницьку діяльність, що регламентується
виключно відповідним законодавством. У нас усе інакше. Органи влади
намагаються через податкову політику збільшити відрахування до
державного або місцевого бюджету, тоді як необхідно виходити не з
інтересів казни, а з забезпечення економічного стимулювання виробника.
Разом з тим перебільшені уяви про роль податкових пільг у створенні ВЕЗ,
так як вони не завжди забезпечують економічне зростання. Для великих
інвесторів пільги іноді мають другорядне значення на відміну від малого
та середнього бізнесу, які завжди відчувають нестачу вільного капіталу.
Податкові пільги та природні ресурси не завжди можуть замінити
відсутність сучасної інфраструктури, яку зобов’язана створити країна, що
приймає на свою територію ВЕЗ. З другого боку, завищені пільги для
іноземних інвесторів можуть призвести до невиправданих збитків
національної економіки, тому ставки оподаткування мають бути детально
обгрунтованими.
Доцільно також підкреслити, що передбачений законом мінімальний розмір
інвестицій, який надає право на пільги у оподаткуванні прибутку у 1 млн.
доларів не стимулює розвиток малого бізнесу. А саме він здатний у
короткий строк суттєво покращати ситуацію на ринку праці в Донецькій
області, сприяти зниженню соціальної напруги, яка існує в шахтарських
містечках внаслідок закриття шахт.
Крім того, створення ВЕЗ потребує наявності певних як внутрішніх, так і
зовнішніх факторів. Зокрема, одним з визначальних чинників є широкі
масштаби роздержавлення та розвитку підприємництва.
В Україні у державній власності лишилось близько 20% підприємств. В
загальній кількості приватизованих об’єктів переважають підприємства
групи А (об’єкти малої приватизації). Серед об’єктів державної власності
їх приватизовано понад 81%, а комунальної – понад 93%. Серед
приватизованих середніх та великих підприємств загальнодержавні складали
51%, а комунальні – лише 6%. Лідерами у роздержавленні є Донецька,
Львівська, Дніпропетровська, Одеська та Харківська області. У 1996 р. до
них приєднались Луганська, Вінницька області та АРК. Аутсайдерами
лишаються Чернігівська, Херсонська, Рівненська, Волинська та
Закарпатська області.
Проте серед понад 6 тис. об’єктів, що не підлягають приватизації, більше
половини розташовані у шести великих промислових областях – Луганській,
Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Одеській, Харківській та м.
Києві. З них 78% – підприємства та установи вугільної промисловості,
транспорту, сільського та лісового господарства, галузей освіти і
культури. Це також буде перешкоджати нормальному розвиткові ВЕЗ.
2.2. Нормативно-правове забезпечення процесів створення та
функціонування спеціальних (вільних) економічних зон.
Створення спеціальних (вільних) економічних зон як ефективних
інструментів прискорення розвитку пріоритетних галузі виробничої сфери
неможливе без розбудови загальнодоступного інформаційного середовища. Її
основними напрямками повинні стати формування науково-інформаційних
ресурсів з питань діяльності спеціальних економічних зон та забезпечення
ефективного їх використання; розробка нових і вдосконалення існуючих
науково-інформаційних технологій, у тому числі автоматизованих систем;
науково-інформаційне забезпечення інноваційних процесів.
Важливе значення має створення зручної і функціональної інформаційної
бази відповідно до умов функціонування спеціальних (вільних) економічних
зон. Інформацією для таких баз даних стануть показники
фінансово-господарської діяльності та зовнішньоекономічних операцій
суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні
проекти на територіях пріоритетного розвитку і спеціальних (вільних)
економічних зон (за відповідними матеріалами бухгалтерської,
статистичної та податкової звітності). Вони будуть узагальнені стосовно
спеціальних (вільних) економічних зон, а на територіях пріоритетного
розвитку – міст, районів та областей.
Особливої уваги потребує доступ до інформації: про рівень впровадження
нових технологій; основні проблеми, які впливають на реалізацію програм
розвитку СЕЗ та окремих інвестиційних проектів; ступінь залежності від
законодавчих або економічних обмежень, достатність робочого капіталу;
вартість укладених, але ще не виконаних договорів (контрактів) та
очікувані прибутки від виконання цих договорів; прогнози та плани щодо
розширення виробництва, реконструкції, поліпшення фінансового стану;
іншої інформації, яка може становити інтерес для оцінки інвестором
результатів діяльності вільних економічних зон.
Крім того, у процесі створення інформаційних баз даних необхідно перейти
до загальноприйнятих у міжнародній практиці методів збирання,
опрацювання, аналізу та поширення інформації.
Інформаційні бази дадуть змогу визначити перспективи та можливості
інвестиційних проектів, зорієнтуватися щодо доцільності їх інвестування,
поглибити обгрунтування шляхом систематичних обговорень та усунення
розбіжностей у позиціях. Отже, можна буде приймати реалістичні, виважені
рішення, а також укладати звіти на основі різних аналітичних матеріалів.
Це також сприятиме повнішому і глибшому вивченню практики інвестування,
оволодінню досвідом, науковими зв’язками та оптимальній перебудові
системи управління, визначенню державних пріоритетів, розробці і
здійсненню урядової стратегії.
Важливого значення в процесі створення і функціонування спеціальних
(вільних) економічних зон набуває доступ до правових норм як особливого
сектора інформації. Правове регулювання такої складної сфери потребує
численних законів та підзаконних нормативно-правових актів. Тим часом
правові норми містяться у нормативних актах різних галузей
законодавства, вони розрізнені і малодоступні для користування.
Так, протягом останніх кількох років було прийнято цілий ряд Законів
України, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України
з питань створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних
зон та запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності. У
Таблиці 1 (вкінці розділу) зроблено спробу систематизувати їх з точки
зору необхідності раціонального використання наявного
природно-ресурсного і науково-виробничого потенціалу регіонів.
Наведені нормативно-правові акти є механізмом забезпечення процесів
створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон. Однак
сама система правових норм потребує подальшого законодавчого
регулювання. Удосконалення правового регулювання сприятиме усуненню
суперечностей у змісті правових норм, вилученню застарілих та створенню
нових норм права, які відповідають потребам економічного розвитку. Воно
має бути спрямоване на усунення прогалин у правовому забезпеченні,
створення методично і термінологічно уніфікованих норм, які
закріплюватимуть відносини, що уже склались у спеціальних (вільних)
економічних зонах.
2.2.1. Порядок створення та ліквідації.
Відповідно до закону на території України передбачено створення
спеціальних (вільних) економічних зон: вільних митних зон і портів;
експортних зон; транзитних зон; митних складів; технологічних парків;
технополісів; комплексних виробничих зон; туристично-рекреаційних;
страхових; банківських та інших. Крім цього, СЕЗ можуть поєднувати в
собі функції, притаманні різним типам спеціальних (вільних) економічних
зон. Пільговий режим оподаткування кожної зони встановлюється
індивідуально виходячи з умов, часу функціонування та мети створення.
Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України
за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або
місцевих Рад народних депутатів України та місцевої адміністрації5.
У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою
Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення
може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної
місцевої Ради народних депутатів України та місцевої державної
адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну
(вільну) економічну зону.
У разі коли ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної
зони належить місцевим Радам народних депутатів та місцевим державним
адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів
України.
Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про створення
спеціальної (вільної) економічної зони у шести десятиденний строк від
дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної ради
України.
Пропозиції щодо зміни статусу і території спеціальної (вільної)
економічної зони подаються в порядку, передбаченому Законом “Про
загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон” для створення спеціальної (вільної) економічної зони.
Документи про створення спеціальної (вільної) економічної зони повинні
містити:
а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з
клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі
створення спеціальної (вільної) економічної зони за їх ініціативою) або
письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів і місцевих
державних адміністрацій на території яких має бути розташована
спеціальна (вільна) економічна зона ( у разі створення спеціальної
(вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або
Кабінету Міністрів України);
б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну назву
спеціальної (вільної) економічної зони;
в) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та карту
її території;
г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення і
функціонування спеціальної (вільної) економічної зони;
д) проект Закону про створення конкретної спеціальної (вільної)
економічної зони.
Інші документи вимагатися не можуть.
Техніко-економічне обгрунтування доцільності створення спеціальної
(вільної) економічної зони має включати обгрунтування:
мети, функціонального призначення та галузевої спрямованості її
діяльності;
етапів розвитку із зазначенням часу їх здійснення;
ступеню розвитку виробничої й соціальної інфраструктури, інфраструктури
підприємства та можливості їх розвитку в майбутньому;
вихідного рівня розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу з
урахуванням специфічних умов її створення;
рівня забезпеченості кваліфікованими кадрами;
обсягів, джерел та форм фінансування на кожному етапі її створення і
розвитку;
режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання,
валютно-фінансового та кредитного механізму.
Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту
закінчення строку, на який її було створено, якщо його не буде
продовжено Верховною Радою України. Спеціальна (вільна) економічна зона
може бути ліквідована Верховною Радою України до закінчення строку, на
який її було створено, за поданням Президента України або Кабінету
Міністрів України. Питання про доцільність продовження строку
функціонування спеціальної (вільної) економічної зони, або її дострокову
ліквідацію може бути передано для вивчення комісії незалежних експертів,
створюваній Верховною Радою України.
Верховна Рада України повинна розглянути подані пропозиції і у
трьохмісячний строк з дня подання зазначеної пропозиції винести
відповідне рішення.
Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту
прийняття відповідного закону про її ліквідацію. Для вирішення майнових
та інших питань, пов’язаних з ліквідацією спеціальної (вільної)
економічної зони, врегулювання фінансових відносин між органом
господарського розвитку і управління та суб’єктами економічної
діяльності спеціальної (вільної) економічної зони Кабінетом Міністрів
України створюється ліквідаційна комісія, яка набуває усіх повноважень
щодо управління спеціальною (вільною) економічною зоною до моменту
остаточного вирішення всіх питань, пов’язаних з ліквідацією спеціальної
(вільної) економічної зони.
Держава відповідно до законодавства України гарантує збереження у
повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб’єктів економічної
діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при її ліквідації.
Спори, що виникають у зв’язку з ліквідацією спеціальної (вільної)
економічної зони між органом господарського розвитку, і управління,
суб’єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони
та ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в судових або арбітражних
органах України, а спори за участю іноземного суб’єкта економічної
діяльності, що діє в цій зоні, в судових та арбітражних органах за
погодженням сторін, в тому числі за кордоном.
2.2.2. Управління спеціальними (вільними) економічними зонами.
Структура, функції та повноваження органів управління спеціальної
(вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів,
кількості працівників та/або мешканців на території спеціальної
(вільної) економічної зони.
Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації
здійснюють свої повноваження на території спеціальної (вільної)
економічної зони з урахуванням специфіки її статусу, визначеної законом
про її створення.
Органами управління спеціальних (вільних) економічних зон незалежно від
їх типу є:
а) місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації в
межах своїх повноважень;
б) орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної)
економічної зони, що створюється за участю суб’єктів економічної
діяльності України та іноземних суб’єктів такої діяльності. Функції
цього органу може бути покладено на одного із суб’єктів економічної
діяльності спеціальної (вільної) економічної зони.
Державне регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони
здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції
яких входить контроль за додержанням вимог законодавства України на
території, де створено спеціальну (вільну) економічну зону.
Судові, арбітражні та інші правоохоронні органи, а також органи контролю
за додержанням екологічних, санітарних та інших норм керуються при
здійсненні своїх функцій чинним законодавством України за винятками,
передбаченими законодавчим актом про конкретну спеціальну (вільну)
економічну зону.
Орган господарського розвитку і управління та суб’єкти економічної
діяльності спеціальної (вільної) економічної зони є самостійними в
здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління
України, за винятками, передбаченими законодавчими актами України.
Органи державного управління України не несуть відповідальності за дії
органу господарського розвитку і управління та суб’єктів економічної
діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, якщо інше не
передбачено законодавчим актом про створення спеціальної (вільної)
економічної зони або договором між ними. Орган господарського розвитку і
управління спеціальної (вільної) економічної зони та зазначені суб’єкти
не несуть відповідальності за дії органів державного управління України.
Органи господарського розвитку і управління спеціальної (вільної)
економічної зони не несуть відповідальності за дії місцевих Рад народних
депутатів та місцевих державних адміністрацій. Місцеві Ради народних
депутатів та місцеві державні адміністрації не несуть відповідальності
за дії органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної)
економічної зони та суб’єктів економічної діяльності спеціальної
(вільної) економічної зони, якщо інше не передбачено законом про
створення спеціальної (вільної) економічної зони, або договором між
ними.
Місцеві Ради народних депутатів та місцева державна адміністрація, на
території яких розташована спеціальна (вільна) економічна зона,
здійснюють свої повноваження на території зони у повному обсязі, якщо
законодавчими актами про створення спеціальних (вільних) економічних зон
не передбачено інше. Крім того, до сфери повноважень місцевих Рад
народних депутатів та місцевої державної адміністрації, належить:
внесення пропозицій щодо змін у статусі спеціальної (вільної)
економічної зони в порядку, встановленому чинним законодавством;
вирішення разом з органами державної виконавчої ради, суб’єктами
економічної діяльності та профспілковими організаціями спеціальної
(вільної) економічної зони питань, пов’язаних із специфікою правового та
фінансового забезпечення, соціального захисту громадян України, які
проживають на території зазначеної зони.
До сфери повноважень місцевих Рад народних депутатів та місцевих
державних адміністрацій також належить укладення з органом
господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони
генеральної угоди про передачу в її користування земельних ділянок,
об’єктів інфраструктури, розташованих на цій території, та природних
ресурсів.
Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації, на
території яких розташована спеціальна (вільна) економічна зона, можуть
мати своїх представників у керівництві органу господарського розвитку і
управління спеціальної (вільної) економічної зони.
Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління
спеціальної (вільної) економічної зони визначаються законом про
створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.
Орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної)
економічної зони забезпечує загальні умови її функціонування. До
виключної компетенції органу господарського розвитку в межах
функціонування спеціальної (вільної) економічної зони належить:
визначення перспективних напрямів розвитку спеціальної (вільної)
економічної зони;
експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв’язку, енергопостачання
та інших об’єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для
загальних потреб;
розвиток мережі комунікаційних зв’язків з партнерами за межами
спеціальної (вільної) економічної зони;
організація міжнародних торгів з метою розміщення на території
спеціальної (вільної) економічної зони нових виробництв;
упорядкування та надання суб’єктам господарської діяльності спеціальної
(вільної) економічної зони в користування земельних ділянок, об’єктів
інфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів;
видача дозволів (ліцензій) суб’єктам господарської діяльності
спеціальної (вільної) економічної зони на будівництво нових
господарських об’єктів, реєстрація суб’єктів економічної діяльності та
інвестицій, здійснюваних в спеціальній (вільній) економічній зоні.
Виконавчим директором органу господарського розвитку спеціальної
(вільної) економічної зони може бути як громадянин України, так і іншої
країни, який працює за строковим контрактом.
2.3. Спеціальні (вільні) економічні зони в Україні: сучасне становище.
Сьогодні в Україні, згідно з ухваленими законами, функціонують 11
спеціальних економічних зон (СЕЗ) у дев’яти регіонах, в яких діє
спеціальний режим інвестиційної діяльності: в Автономній Республіці Крим
(7 районів); у Донецькій області (22 міста і 5 районів); Волинській (3
міста і 9 районів); Закарпатській; Луганській (6 міст і 3 райони);
Чернігівській області (7 районів), у містах Шостка і Харків. Найвідоміші
серед них – “Донецьк” у Донецькій області, “Славутич” у Київській,
“Курортополіс Трускавець”, “Яворів” у Львівській, “Миколаїв” у
Миколаївській області. Діють спеціальні економічні зони
зовнішньоторговельної спрямованості – “Азов”, “Закарпаття”, “Інтерпорт
Ковель”, “Рені”, “Порто-Франко” Одеського морського торговельного порту,
“Порт Крим”, а також Південнокримська експериментальна зона “Сиваш”.
За даними, оприлюдненими Міністром економіки України Василем Роговим,
нині з 260 інвестиційних проектів на територіях пріоритетного розвитку
затверджено 166, а у СЕЗ – 94.
Отже, статистика справляє враження від кількості СЕЗ (ВЕЗ (ТПЗ), але
актуальним залишається питання їх економічної ефективності та
доцільності. Поки що українські СЕЗ, скоріше за все, не є проявом одного
з законів діалектики німецького класика Гегеля про перехід “кількісних
змін у якісні”, що не завадило темі спеціальних (вільних) економічних
зон стати однією з улюблених в українських аналітичних та політичних
“надрах”. У СЕЗ є як свої палкі прибічники, так і палкі супротивники. І
справа тут не стільки у теоретичних розмірковуваннях, скільки у дійсних
інтересах місцевих (регіональних) бізнес-еліт.
Дискусії щодо цих утворень точаться в Україні майже вісім років. З
одного боку, у світі існує позитивний досвід, якій демонструє, що у
країнах з перехідною економікою СЕЗ сприяють швидкому та вільному
становленню ринкових механізмів і, за словами прихильника СЕЗ народного
депутата України Валерія Коновалюка, є “моделлю для цілої країни”.
Загалом у світі частина продукції, виробленої на території СЕЗ,
перевищує 5% від загального об’єму світової торгівлі. Однак, на думку
опонентів українських СЕЗ відповідна “модель” спрацьовує зовсім не так,
як хотілося б, зокрема на макроекономічному рівні.
Це, перш за все, пов’язано з питаннями ефективності СЕЗ, з їх
спроможністю залучення іноземних інвестицій та, поруч з тим, створення
умов для повноцінного розвитку секторів вітчизняної економіки у просторі
вільних економічних зон, у поєднанні
з особливостями оподаткування у цих утвореннях. Торкаючись відповідних
проблем, народний депутат України Віктор Пинзеник вказував: “Ми створили
по багатьох куточках України певні “острівці” з особливим режимом
оподаткування, і цим самим дискримінували виробників в інших зонах. Не
може держава мати кілька різних режимів оподаткування…”. І це є доволі
складною проблемою, бо логічним виявляється й те, що створення пільгових
умов для окремих підприємств, галузей фактично збільшує податкове
навантаження на решту виробництв, а це призводить до існування нерівних
умов в оподаткуванні.
Мають місце й інші контраргументи противників СЕЗ, доречні з точки зору
стратегії економічного розвитку України та реформування. Одне з основних
питань щодо ВЕЗ криється у проблемах створення урядом сприятливих умов
для надходження інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх, по всій
території України загалом, а не просто на окремих економічних
“острівцях”. Так, за словами Віктора Пинзеника, “вільною зоною має стати
вся Україна”. У цьому визначенні міститься й особлива специфіка
ставлення до СЕЗ з боку представників МВФ. Коментуючи цю позицію,
народний депутат України, голова Спеціальної контрольної комісії
Верховної Ради з питань приватизації Олександр Рябченко вказує, що “з
точки зору міжнародних експертів українські ВЕЗ протиприродні і їх треба
закрити. На Заході хочуть, щоб вся Україна працювала у режимі, близькому
до режиму вільної економічної зони. Тобто мова йде про інвестиційну
спрямованість всієї економічної політики України”. Однак, якщо дивитися
на цю ситуацію об’єктивно, сьогодні в економічному просторі України це
виявляється доволі складною справою. Нагадаємо, що на початок 2000 року
кількість іноземних інвестицій у розрахунку на одного пересічного
українця дорівнювала 66 доларам США.
Дана ситуація, як не парадоксально, додає балів прихильникам СЕЗ. За їх
логікою виходить, що поки в Україні в загалі не покращено інвестиційний
клімат, СЕЗ є просто необхідними. До того ж існує й мікроекономічній бік
медалі. Апеляції до нього є доволі популярними серед прихильників СЕЗ.
Наприклад, на місцевому, регіональному рівні “зони”, так чи інакше,
уявляються прямим шляхом до розв’язання проблем безробіття, поліпшення
соціально-економічної ситуації у окремо взятих “економічно депресивних”
місцях. Зокрема, якщо проаналізувати економічні процеси у СЕЗ “Яворів”
(створена на початку 1999 р.), можна констатувати, що до її появи
місцевий комбінат сірки фактично припинив свою роботу – собівартість
тонни його продукції становила 100-120 доларів, а на світових ринках її
можна було придбати за 58-60 доларів. Проте, після реалізації
інвестиційних проектів, собівартість сірки знизилася до 38 доларів, а
рівень безробіття знизився на 10%.
Однак, попри деякі досягнення, не можна скидати з рахунків того, що
результати функціонування СЕЗ є дуже різними в окремих регіонах. Вони
якісно відрізняються, зокрема, й за рівнем надходження інвестицій –
чинником, якій має бути справжнім лакмусовим папірцем щодо ефективності
існування СЕЗ. Зокрема, Донецька область залучила 237,7 млн. дол.
інвестицій – 78% від суми, отриманої всіма регіонами України, де діють
СЕЗ і ТПР. Натомість, доволі скромні інвестиційні досягнення виявилися у
Луганський області (спеціальний режим інвестиційної діяльності на
територіях пріоритетного розвитку в Луганській області запроваджено
згідно з законодавчим актом 18 грудня 1998 р.) – всього 3,8 млн. дол.,
або 1,2% від загальної суми інвестицій по Україні і 8,7% від вартості
затверджених проектів у цій області. Інша статистика у Луганській
області також не справляє позитивного враження і характеризує економічну
депресивність “зони” у цьому регіоні. Зокрема на територіях
пріоритетного розвитку в Луганській області створено всього 64 робочих
місця із 1453 запланованих, тобто 4,4%. Однак, не слід забувати, що
область у цілому є економічно депресивною, і невідомо, що тут було б без
створення СЕЗ. Існує ще один момент у діяльності цього економічного
утворення на Луганщині. За інформацією голови обласного комітету з
питань розвитку території пріоритетного розвитку та інвестиційної
діяльності Юрія Кононова, урядом В. Пустовойтенко було прийнято
постанову, згідно з якою Луганській “зоні” дозволялося 128 пріоритетів.
Проте нинішній Кабмін зменшив кількість таких пріоритетів до 28, а потім
і взагалі до трьох.
У сусідньому Донецьку завдяки СЕЗ вдалося досягти створення найбільшої
кількості нових робочих місць – 3643, а по області всього – 6844 робочих
місця, тобто 23% від усіх робочих місць, створених або збережених у всіх
спеціальних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку в
Україні.
Ці цифри підкреслюють специфіку та різний рівень ефективності СЕЗ (ВЕЗ,
ТПР) в країні у різних регіонах, і доводять, що спеціальні “зонні”
утворення потребують персоніфікованого економічного аналізу їх ролі у
поліпшенні економічного стану у державі загалом та у регіоні, в якому
вони створені. Інакше СЕЗ ризикують стати виключно “чорними дірами”
загальнодержавного українського бюджету. Так, за інформацією Державної
податкової адміністрації, загальні надходження податків і зборів з
територій, де введено спеціальний режим інвестування, не зменшилися. До
бюджетів усіх рівнів за період існування спец режимів надійшло 2970,7
млн. грн. Проте за цей же період
суб’єкти господарювання отримали пільги на суму понад 266 млн. грн.
Отже, це зайвий раз підтверджує, що без аналізу кожної окремої “зони”
доволі складно виявити їх справжню роль та ефективність, опираючись лише
на відповідні статистичні узагальнення. У цьому контексті Олександр
Рябченко, коментуючи потенційні можливості окремих СЕЗ на
мікроекономічному рівні, цілком слушно зазначає: “Місцеві влади
домагаються “свободи”, яка може стати шляхом реалізації потенціалу
регіону. З одного боку, це правильно, оскільки загалом ресурсні
можливості регіонів використовуються надто неефективно. Але є і
проблеми, коли спеціальні умови господарювання створюються на території,
абсолютно невідповідній для цього”.
Отже, враховуючи умови МВФ щодо ліквідації СЕЗ, особливо важливо
сьогодні разом з “брудною водою не виплеснути дитину”, як зазначає
народний депутат України Станіслав Гуренко. Не слід забувати й того, що
одним з негативних нюансів, які можуть виникнути через ліквідацію СЕЗ, є
чергове розчарування інвесторів, що у нинішній складній інвестиційній
реальності України є неприпустимим. Бо в окремих законах, які було
ухвалено щодо СЕЗ, існування “зон” розраховано на тридцять років.
Отже, історія розвитку СЕЗ в Україні є досить бідною на переконливі
позитивні приклади, тенденції їх розвитку залишаються загалом
невтішними, а перспективи – невизначеними. Слід зазначити, що
українським урядом сьогодні введено тимчасовий мораторій на внесення
пропозицій щодо створення нових СЕЗ і територій зі спеціальним режимом
інвестиційної діяльності, про що було заявлено на дні уряду у стінах
Верховної Ради України 12 вересня 2000 р., який символічно майже співпав
з початком роботи місії МВФ в Україні. Урядом також передбачено
здійснення щомісячного комплексного моніторингу ефективності “зон”. Ще
одним кроком Кабінету міністрів є розгляд питання щодо припинення
діяльності неефективно працюючих ВЕЗ і територій зі спеціальним режимом
інвестування. Однак, слід зауважити, що сьогодні доволі важко сказати
про критерії, за якими це має визначатися.
Це рішення вказує на намагання урядом знайти компроміс між прихильниками
СЕЗ, насамперед місцевими керівниками та представниками зацікавлених
політичних і бізнес-еліт, та вимогами МВФ щодо ліквідації спеціальних
економічних зон. На разі питання “бути чи не бути” СЕЗ в Україні
просунулося на кілька пунктів в урядовому порядку денному, проте складно
сказати, наскільки це допоможе поновленню кредитування з боку МВФ.
2.3.1. Порівняльний аналіз можливостей суб`єктів господарювання.
Створення першої в Україні експериментальної спеціальної митної зони
“Сиваш” викликане потребою вироблення нових підходів до здійснення
економічних реформ в Україні, впровадження нових форм підприємницької
діяльності. Запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності в
Донецькій області та у спеціальній зоні “Славутич” передбачає створення
робочих місць і працевлаштування працівників, що вивільняються у зв’язку
з закриттям нерентабельних шахт та Чорнобильської АЕС. Зону “Яворів”
створено з метою забезпечення працевлаштування працівників Яворівського
державного гірничо-хімічного підприємства “Сірка”, вирішення екологічних
проблем, використання потенційних можливостей економіки регіону завдяки
вигідному прикордонному розміщенню (автопорт “Краковець”).
Найпривабливіше у спеціальних зонах – наявність податкових пільг.
Законодавством про СЕЗ не визначено єдиного, однакового для усіх шаблону
щодо надання пільг в оподаткуванні. Так, наприклад, у СЕЗ “Славутич”,
територіях пріоритетного розвитку Донецької області та на території
комплексної виробничої зони “Яворів” для отримання пільг в оподаткуванні
чи статусу суб’єкта зони необхідно забезпечити внесення визначеного
законодавством розміру інвестицій.
Існує відмінність й у підходах до ліцензування (квотування) видів
діяльності і переміщення окремих видів товарів, внесення платежів до
різних фондів, оподаткування доходів нерезидентів, справляння митних
платежів та ПДВ при ввезенні товарів для використання на території зон.
У випадку розгляду питання оподаткування у СЕЗ, які мають статус
спеціальної (вільної) митної зони (“Донецьк”, “Азов”, “Краковець”
“Технопарк”, “Закарпаття”), слід звернути увагу, що тут є деякі спільні
моменти при переміщенні товарів через її межі (Таблиця 2). Характерною
рисою вільних митних зон є визнання їх законодавством як таких, що не є
складовою митної території України, тому режим оподаткування при
переміщенні товарів через кордони цих зон спільний для всіх, за винятком
хіба що автопорту “Краковець”; до товарів достатньо перероблених чи
вироблених на його території при ввезенні на митну територію України не
застосовується звільнення від мита.
1. ПкЕЕЗ “Сиваш”
Північнокримська експериментальна економічна зона “Сиваш” створена у
1996 році, термін функціонування – 5 років. Суб’єктами зони можуть стати
підприємства, які реалізують інвестиційні проекти, затверджені Кабміном.
Вимог до мінімального розміру інвестицій не встановлено.
Пільги. Проекти, реалізація яких пов’язана з наданням пільг суб’єктам
зони “Сиваш”, затверджуються Кабінетом Міністрів України після розгляду
та схвалення їх Спостережною радою з контролю за проведенням
експерименту у Північнокримській експериментальній економічній зоні.
Реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності як суб’єкта зони “Сиваш”
проводиться за умови затвердження Кабміном інвестиційного проекту, а
також укладення суб’єктом підприємницької діяльності угоди з
адміністрацією зони про реалізацію проекту, якою передбачаються
зобов’язання сторін, в тому числі зобов’язання суб’єкта підприємницької
діяльності стосовно відкриття рахунків в уповноваженому банку (філії
банку), розташованому на території зони “Сиваш”.
Підставою для звільнення сировини, матеріалів, устаткування та
обладнання (крім підакцизних товарів), що ввозяться в Україну суб’єктами
зони для потреб власного виробництва, від обкладення ввізним митом і
податком на додану вартість є письмове декларування їх на митниці, що
здійснює митне оформлення, як таких, що ввозяться виключно для потреб
власного виробництва з метою реалізації у межах цієї зони затвердженого
в установленому порядку інвестиційного проекту. Цільове призначення
вантажів, що ввозяться суб’єктами зони “Сиваш”, має бути письмово
підтверджене адміністрацією зони “Сиваш”.
Кошти, отримані за рахунок надання суб’єктам зони “Сиваш” пільги щодо
сплати податку на прибуток, спрямовуються ними виключно на реалізацію
інвестиційних проектів у межах зони.
Крім пільг з податку на прибуток, передбачено зменшення до 50% від
діючої ставки оподаткування податком на додану вартість продукції
власного виробництва.
При експорті товарів власного виробництва, перелік яких затверджений
Кабінетом Міністрів України, не застосовується режим ліцензування та
квотування. Звільнення щодо обов’язкового продажу на міжбанківській
валютній біржі надходжень в іноземній валюті в цей час не застосовується
на підставі постанови КМУ від 27.08.97 р. №937.
2. Донецька область
Метою створення в Донецькій області спеціальних економічних зон та
запровадження на територіях пріоритетного розвитку (територіями
оголошено 17 населених пунктів Донеччини) спеціального режиму
інвестиційної діяльності є залучення інвестицій у пріоритетні галузі
виробництва для створення нових робочих місць та працевлаштування
працівників, що вивільняються у зв’язку із закриттям, реструктуризацією
гірничодобувних та інших підприємств, впровадження нових технологій,
модернізація діючих виробництв, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків,
збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісних товарів та послуг,
створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури,
ефективне використання природних ресурсів.
СЕЗ “Азов” та “Донецьк” створено терміном на 60 років, а території
пріоритетного розвитку – на 30 років.
Суб’єкти підприємницької діяльності на територіях спеціальних
економічних зон провадять підприємницьку діяльність на підставі
відповідного дозволу ради. На територіях СЕЗ можуть розміщуватися
об’єкти виробничої та невиробничої інфраструктури, у тому числі офісні
будівлі, готелі, житлові будинки тощо. На території СЕЗ “Азов” і
“Донецьк” заборонено створення казино, гральних домів та інших місць
грального бізнесу.
Слід відзначити особливості підходу до мінімального розміру інвестиції.
Для того, щоб отримати пільги з податку на прибуток на територіях
пріоритетного розвитку, необхідно внести інвестицію у розмірі,
еквівалентному 1млн доларів США. Для зон “Донецьк” та “Азов” такої
вимоги не передбачено.
На території СЕЗ “Донецьк” передбачено розміщення підприємства, які
застосовують новітні технології з метою виробництва товарів для експорту
та поставок їх на внутрішній ринок.
На території СЕЗ “Азов” розміщуватимуть підприємства, які здійснюють
операції з обслуговування транзитних вантажів, їх зберігання, доробки,
сортування, пакування, надання транспортно-агентських та експедиторських
послуг, торгівлі, а також підприємства, які застосовують новітні
технології з метою виробництва товарів для експорту та частково на
внутрішній ринок.
Зони “Донецьк” та “Азов” мають статус спеціальної митної зони, що
передбачає певні особливості оподаткування при переміщенні через їх межі
товарів та предметів (Таблиця 2). Митний контроль за переміщенням
товарів та інших предметів через межі спеціальних економічних зон “Азов”
та “Донецьк” здійснюється у порядку, передбаченому для перетину митного
кордону України.
У межах територій пріоритетного розвитку спеціальний інвестиційний режим
діяльності діє тільки у видах діяльності, перелік яких визначається
постановою Кабміну від 27 липня 1998 р. №1165. Свідоцтво про схвалення
інвестиційного проекту є підставою для укладення органом місцевого
самоврядування контракту з інвестором та державної реєстрації суб’єкта
підприємницької діяльності, укладення органом господарського розвитку
спеціальної економічної зони договорів оренди землі, приміщень тощо.
Податок з прибутку з суб’єктів зони “Донецьк” та “Азов” справляється у
розмірі 20% від об’єкта оподаткування. На територіях пріоритетного
розвитку суб’єкти звільняються на 3 роки від сплати податку з прибутку,
отриманого від освоєння інвестиції (на підставі окремого бухгалтерського
та податкового обліку), а з четвертого по шостий рік сплачують податок
за ставкою 50%. Доходи нерезидентів походженням з СЕЗ оподатковуються у
розмірі 2/3 від ставки оподаткування (крім доходів від інвестицій у
цінні папери, випущені за рішенням органу місцевого самоврядування).
Дивіденди, що сплачуються суб’єктом зони пріоритетного розвитку
інвестору, оподатковуються за ставкою 10%.
Суб’єкти зони “Донецьк” та “Азов” не сплачують збори до інноваційного та
фонду соціального страхування. Суб’єкти територій пріоритетного розвитку
звільняються від сплати до фонду соціального страхування до 2009 року за
умови створення нових підприємств чи перепрофілювання, реструктуризації,
реконструкції, модернізації старих, якщо збережуть 50% середньооблікової
чисельності працівників.
Імпорт товарів для власного виробництва, а також експорт товарів
повністю вироблених, достатньо перероблених (оброблених) не підпадає під
режим ліцензування чи квотування.
3. СЕЗ “Закарпаття”
Спеціальна економічна зона “Закарпаття” створюється на 30 років.
Створення суб’єктів підприємницької діяльності на території спеціальної
економічної зони проводиться за погодженням з органом господарського
розвитку.
На території СЕЗ “Закарпаття” розміщуються підприємства, які здійснюють
операції з обслуговування транзитних вантажів, їх зберігання, доробки,
сортування, пакування, надання транспортно-агентських та експедиторських
послуг, торгівлі, а також підприємства, які застосовують новітні
технології з метою виробництва товарів для експорту та поставок на
внутрішній ринок.
Суб’єкти підприємницької діяльності, зареєстровані на території зони, не
можуть мати філій, відділень, інших відокремлених підрозділів за межами
зони. Забороняється створення казино, інших гральних домів (місць) та
гральний бізнес.
За державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності на території
спеціальної економічної зони вноситься плата, розмір якої встановлюється
Закарпатською обласною державною адміністрацією за погодженням з
Міністерством фінансів України. Розмір зазначеної плати є однаковим для
всіх суб’єктів підприємницької діяльності одного виду діяльності.
У спеціальній економічній зоні “Закарпаття” встановлюється режим
спеціальної митної зони, тому митний контроль за переміщенням товарів та
інших предметів через межі спеціальної економічної зони провадиться
аналогічно до контролю при перетині митного кордону України (особливості
оподаткування при переміщенні товарів через межі зони викладено у
Таблиці 2). Додатковою пільгою при ввезенні є звільнення від обкладення
митом товарів (крім підакцизних), що призначені для потреб власного
виробництва, пов’язаного з реалізацією інвестиційного проекту. Кабмін
має право на встановлення обмежень щодо ввезення чи вивезення окремих
видів товарів.
Податок з прибутку оподатковується за ставкою 20%. Доходи походженням з
зони, отримані нерезидентами, оподатковуються у розмірі 2/3 від ставки
оподаткування (крім доходів від інвестицій у цінні папери, що випущені
за рішенням уповноваженого державного органу чи органу місцевого
самоврядування).
Надходження в іноземній валюті від реалізації продукції (робіт, послуг),
вироблених або наданих у зоні, звільнено від обов’язкового продажу. Не
справляється збір до інноваційного фонду, а також не підлягає
ліцензуванню імпорт товарів для власного виробництва. Товари, достатньо
перероблені чи вироблені у зоні, звільняються від ліцензування та
квотування за умови, якщо немає обмежень по міждержавних договорах,
укладених за участю України.
4. СЕЗ “Яворів”
Зона створена з перспективою діяльності на 30 років з метою залучення
інвестицій для створення нових робочих місць та забезпечення
працевлаштування працівників Яворівського державного гірничо-хімічного
підприємства “Сірка”, що вивільняються у зв’язку зі скороченням
виробництва, перепрофілювання вільних виробничих потужностей, вирішення
екологічних проблем у Яворівському районі шляхом створення умов для
відновлення земель, порушених техногенним впливом гірничо-хімічного
виробництва, активізації підприємницької діяльності, збільшення обсягів
виробництва товарів (робіт, послуг), поставок на внутрішній та зовнішній
ринки високоякісної конкурентоспроможної продукції (послуг), а також
впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання та
розвитку інфраструктури зони, а також для розвитку
експедиційно-складської, транспортно-сервісної та виробничої сфер на
території автопорту “Краковець”.
Структурно зона складається з автопорту “Краковець” та комплексної
виробничої зони, до якої входить технопарк. Технопарк та автопорт
працюватимуть у режимі спеціальної митної зони.
Суб’єктами СЕЗ “Яворів” можуть бути виключно суб’єкти підприємницької
діяльності, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, які
розташовані та реалізують на території СЕЗ “Яворів” інвестиційні проекти
кошторисною вартістю, еквівалентною не менше 500 тисяч доларів США (крім
проектів технологічного парку, де вимог до розміру інвестиції не
передбачено), затверджені Яворівською районною державною адміністрацією
та зареєстровані органом господарського розвитку і управління СЕЗ
“Яворів” як суб’єкти СЕЗ.
Спеціальний правовий режим підприємницької діяльності, встановлений у
СЕЗ “Яворів”, поширюється на суб’єктів зони виключно при здійсненні ними
підприємницької діяльності на території СЕЗ.
Створення на території СЕЗ “Яворів” банківських установ, їх філій,
аудиторських фірм, страхових та інших фінансових організацій, учасників
фондового ринку, діяльність яких підлягає ліцензуванню, здійснюється в
установленому законодавством порядку після попереднього погодження з
Яворівською районною державною адміністрацією.
Суб’єкти СЕЗ “Яворів”, які провадять свою діяльність на території СЕЗ
“Яворів” без створення юридичної особи (філії, відділення, відокремлені
підрозділи тощо), складають відокремлений баланс фінансово-господарської
діяльності у порядку, встановленому Державною податковою адміністрацією
України. Кабмін має право встановлювати обмеження щодо ввезення на митну
територію України з території СЕЗ “Яворів” та вивезення з митної
території України у СЕЗ “Яворів” окремих видів товарів.
Суб’єкти зони не вносять платежів до інноваційного та фонду соціального
страхування. Податок з прибутку у перші 5 років реалізації інвестиційних
проектів не платиться, а у наступні роки – за ставкою 50% від об’єкта
оподаткування. Земельний податок у перші 3 роки також не вноситься, а у
наступні роки роботи – за ставкою 50%. Суб’єкти зони, що реалізують
проекти на землях, порушених діяльністю державного гірничо-хімічного
підприємства “Сірка”, від земельного податку звільнені взагалі.
Звільнено від сплати мита та ПДВ операції з ввезення устаткування,
обладнання, деталей та комплектуючих до них, які переміщуються на
територію зони з метою реалізації інвестиційного проекту.
Обкладення митними платежами товарів (предметів), що переміщуються на
територію технопарку та автопорту, провадиться виходячи з особливостей
статусу спеціальної митної зони (Таблиця 2).
5. СЕЗ “Славутич”
СЕЗ створена на період до 1 січня 2010 року з метою створення нових
робочих місць для працевлаштування персоналу Чорнобильської АЕС, що
вивільняється у зв’язку з достроковим виведенням її блоків з
експлуатації.
На території зони “Славутич” можуть провадитися всі види господарської
діяльності, за винятком тих, що заборонені законами України. Суб’єктами
СЕЗ “Славутич” можуть бути суб’єкти підприємницької діяльності,
зареєстровані адміністрацією зони, що реалізують інвестиційні проекти,
затверджені у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Слід звернути увагу на певну особливість затвердження інвестиційних
проектів. Інвестиційний проект кошторисною вартістю до 5 млн. гривень
розглядає та затверджує адміністрація зони “Славутич” у визначеному нею
порядку. Інвестиційний проект кошторисною вартістю від 5 млн. до 10 млн.
гривень розглядає адміністрація зони “Славутич”.
Схвалений адміністрацією проект разом з відповідним висновком подається
до Мінекономіки. Мінекономіки і Мінфін разом із залученими центральними
органами виконавчої влади розглядають у місячний термін інвестиційний
проект і в разі визнання доцільності його реалізації затверджують
інвестиційний проект. Інвестиційний проект кошторисною вартістю понад 10
млн гривень подається адміністрацією зони “Славутич” на розгляд
Мінекономіки. Мінекономіки і Мінфін разом із залученими центральними
органами виконавчої влади розглядають у місячний термін інвестиційний
проект і у разі схвалення подають його до Кабінету Міністрів України з
проектом відповідного рішення.
Банківські установи, аудиторські фірми, страхові, фондові та інші
фінансові організації, діяльність яких підлягає ліцензуванню,
утворюються після попереднього погодження з адміністрацією зони. При
цьому за видачу відповідних ліцензій вноситься плата, розмір якої
визначається адміністрацією зони “Славутич” за погодженням з
Міністерством фінансів України, за винятком розміру плати за ліцензії на
здійснення банківських операцій. Перелік видів підприємницької
діяльності, які підлягають ліцензуванню на території зони “Славутич”,
визначається Кабінетом Міністрів України.
Для отримання пільг з прибуткового та земельного податку розмір
інвестиції повинен становити не менше 200 тис. доларів США. Суб’єкти
зони звільнені від сплати податку на прибуток на перші 2 роки з моменту
реєстрації, якщо середньооблікова чисельність вивільнених працівників
Чорнобильської АЕС у складі підприємства не менша 50%, але не менша 10
чоловік та фонд оплати праці яких становить не менше 25% від суми витрат
на заробітну плату. Наступні 3 роки податок на прибуток сплачується у
розмірі 50%.
Доходи нерезидентів оподатковуються у розмірі 2/3 ставки (крім
інвестицій у цінні папери, випущені за рішенням органів місцевого
самоврядування). Не вносяться збори до інноваційного та фонду
соціального страхування. Податок на додану вартість і мито з товарів
(крім підакцизних), що ввозяться для потреб власного виробництва,
пов’язаного з реалізацією інвестиційного проекту, не справляється.
Окремі види діяльності на території зони підлягають ліцензуванню.
Перелік таких видів визначається Кабміном (на час написання матеріалу ще
не був опублікований).
6. СЕЗ “Курортополіс Трускавець”.
Зона створюється на 20 років. Початок функціонування – 1 січня 2000
року. На території зони можуть провадитися всі види підприємницької
діяльності, за винятком заборонених законами України.
Суб’єктом зони можна стати за умови внесення інвестиції у розмірі,
еквівалентному 500 тис. доларів США.
Затвердження виконавчим комітетом Трускавецької міської ради
інвестиційного проекту та укладення договору щодо умов його реалізації є
підставою для реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності органом
господарського розвитку і управління як суб’єкта СЕЗ “Курортополіс
Трускавець”, укладення договорів оренди землі, приміщень тощо. Порядок
укладення договору (контракту) визначається Трускавецькою міською радою.
На території СЕЗ “Курортополіс Трускавець” державна реєстрація суб’єктів
підприємницької діяльності здійснюється у встановленому законодавством
порядку. Орган господарського розвитку видає суб’єктам СЕЗ “Курортополіс
Трускавець” свідоцтво про реєстрацію (при цьому справляється плата,
розмір якої встановлюється Трускавецькою міською радою), що підтверджує
право на отримання пільг, визначених законодавством про зону.
Спеціальний правовий режим підприємницької діяльності поширюється на
суб’єктів виключно під час здійснення ними підприємницької діяльності на
території зони.
Протягом перших 3-х років суб’єкти зони не сплачуватимуть податок на
прибуток, а наступні 3 роки – у розмірі 50% від діючої ставки
оподаткування. Плата за землю не вноситься протягом визначеного в
інвестиційному проекті періоді освоєння земельної ділянки (планування
території, будівництва об’єктів інфраструктури) та вноситься у розмірі
50% у наступні 10 років.
Звільнено від обов’язкового продажу надходження в іноземній валюті від
продажу продукції, робіт, послуг, вироблених або наданих на території
СЕЗ.
Податок на додану вартість та мито не справляється при ввезенні на
територію зони зареєстрованих в Україні лікарських засобів, перелік яких
визначається Кабміном, а також з устаткування, обладнання, комплектуючих
до них, програмного забезпечення об’єктів інтелектуальної власності для
потреб власного виробництва, пов’язаного з реалізацією інвестиційного
проекту.
Створення на території СЕЗ “Курортополіс Трускавець” комерційних банків,
їх філій, аудиторських фірм, страхових, інших фінансових організацій,
учасників фондового ринку, діяльність яких підлягає ліцензуванню,
здійснюється у встановленому законодавством порядку після попереднього
погодження з виконавчим комітетом Трускавецької міської ради. Суб’єкти
зони, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи
(філії, відділення, відокремлені підрозділи тощо), за результатами
роботи складають відокремлений фінансово-господарський баланс у порядку,
встановленому Державною податковою адміністрацією України.
Надання дозволів на спеціальне використання мінеральних вод у
позакурортній практиці здійснюється виконавчим комітетом Трускавецької
міської ради на конкурсній основі.
На території СЕЗ “Курортополіс Трускавець” справляється курортний збір з
осіб, які прибули за путівками та курсівками в санаторії, будинки
відпочинку, пансіонати та інші санаторно-курортні установи, в розмірах,
встановлених законодавчими актами України.
2.3.2. Деякі проблеми формування спеціальних (вільних) економічних зон.
Процес формування вільних економічних зон у різних країн світу зовсім не
є безхмарним. Як показує світовий досвід, лише близько трьох десятків
промислово-експортних зон у країнах, що розвиваються, можна вважати
успішно діючими, у той час як решта або тільки розпочали свою діяльність
або зіткнулися з певними проблемами. До останніх зокрема належать
недосконалий менеджмент, погане географічне розміщення, недостатнє
фінансування, відсутність належної системи стимулювання, недостатня
забезпеченість інфраструктурою, відсутність відповідного інвестиційного
клімату, нечіткість законів і правил або труднощі у вільному
функціонуванні у рамках глобальної виробничої діяльності [12].
Становлення та розвиток ВЕЗ на теренах колишнього СРСР і зокрема в
Україні також супроводжується численними проблемами, серед яких
безпосередньо можна виділити наступні:
1. Основна проблема і прихильників, й опонентів ВЕЗ в Україні полягає у
відсутності загальної ідеології та розуміння самої суті поняття “вільна
економічна зона”. Це спричиняється до повної плутанини і поширення
переконання в тім, що ВЕЗ – це “дірка”, крізь яку невпинно спливають
державні кошти.
2. Законодавство про ВЕЗ не по всіх параметрах відповідає міжнародним
нормам, які обумовлюються в нормативних документах Євросоюзу та Світової
організації торгівлі (СОТ). На думку західних експертів, податкові
пільги у ВЕЗ не повинні розповсюджуватися на ті компанії, які
експортують до країн ЄС до 80% виробленої продукції. Згідно з
директивами ЄС пільги таким компаніям з боку держави вважаються
незаконними субсидіями.
3. Відповідно до положень законів України “Про оподаткування прибутку
підприємств” і “Про податок на додану вартість” ставки податків, пільги
по податках, строк та порядок їх сплати можуть встановлюватися і
змінюватися лише шляхом внесення змін до цих законів. Проте в Україні
вже спостерігалася ситуація, коли при створенні ВЕЗ не були внесені
зміни до зазначених законів. Тобто тут проявляється звична для
вітчизняного законодавства колізія: одночасно діють закони, які
суперечать один одному.
4. ВЕЗ діють у середовищі, що постійно змінюється, але всередині ВЕЗ це
середовище повинно гарантовано залишатися незмінним принаймні впродовж
10 років – це міжнародна практика. Якщо ж правова база функціонування
ВЕЗ буде формуватися зі збереженням загальної для українського
інвестиційного законодавства тенденції до регулювання режиму іноземного
інвестування за допомогою численних підзаконних нормативних актів, а
також практика запровадження низки винятків із раніше запропонованих
правил, то навряд чи можна розраховувати на позитивний результат.
5. Часто відчувається часовий розрив між появою потенційних інвесторів і
розробкою конкретних програм, під які можна реально залучити інвестиції.
Більше того, невиправданим є встановлення у тих чи інших ВЕЗ розміру
мінімальних вкладів для потенційних інвесторів (що часом обчислюється
цифрою з шістьма нулями!), оскільки ВЕЗ у всьому світі орієнтовані на
малого і середнього інвестора. Такі інвестори більш оперативні, гнучкі і
прихильні до нововведень, тобто мають достатні можливості оживити малий
і середній бізнес в регіонах, що переживають депресію. Середні і малі
фірми у своїй сукупності створюють сприятливе середовище для формування
розвиненої інфраструктури, зростання капіталу, досягнення соціальної
стабільності. А великий бізнес приходить тоді, коли у ВЕЗ хоча б рік
успішно попрацюють малі та середні фірми.
6. Бувають випадки нецільового використання бюджетних коштів,
спрямованих на розвиток ВЕЗ. Скажімо, кілька років тому з отриманих
адміністрацією російської ВЕЗ “Нахідка” коштів на розвиток зони за
прямим призначенням було витрачено лише третину. 24 жовтня 1990 року
територія, що включає Нахідку і Партизанський район, постановою
Верховної Ради РРФСР і Ради Міністрів першою в Росії отримала статус
вільної економічної зони. Якщо вірити проголошеним програмам, то в
Нахідці вже повинні були б постати два технопарки — південнокорейський
та американський, свій цивільний аеродром, нафтотермінал,
університетське містечко і навіть канадський коледж, гірськолижна траса
та розвинена інфраструктура міста. Проте зазначені проекти здебільшого
залишилися прожектами. Гроші, які отримала ВЕЗ за ці роки у вигляді
бюджетних коштів, спрямовувалися на видачу пільгових кредитів різним
підприємствам під їх програми. Адміністрація ВЕЗ стала головним
засновником банку “Нахідка”, який сьогодні збанкрутував, причому
залишившись винним приватним вкладникам значні суми. Частина отриманих
адміністрацією коштів пішла на внески до статутних фондів підприємств,
створених за участі ВЕЗ. Більшість цих підприємств загрузли в неплатежах
і ледве тримаються на плаву.
7. Як свідчить досвід створення і функціонування ВЕЗ у Росії, залучення
інвестицій за наявності широких і неконкретних цілей, невизначеності
пріоритетів може спричинити незначний реальний ефект, зате шкода в
частині втрат бюджету і підриву національного митного, податкового та
валютного законодавства буде непоправною.
8. Необхідно своєчасно приймати рішення про подовження строку
експериментів, що проводяться. Так, наприклад, якщо подовжити строк
експерименту в СЕЕЗ “Сиваш” не тепер, а за півроку до закінчення його
нинішнього терміну, то, за експертними оцінками, у найближчі два роки
нових вкладень у територію не надійде, оскільки на реєстрацію
інвестиційного проекту в СЕЕЗ витрачається приблизно сім місяців.
9. Матеріали щодо створення ВЕЗ, що надаються регіонами Верховній Раді,
грішать одними і тими самими вадами. Серед них типовими є такі:
намагання заснувати зону на надто великій території (тоді як, за
оцінками зарубіжних експертів, для нормального облаштування одного
квадратного кілометра зони, орієнтованої, скажімо, на експорт, необхідні
вкладення обсягом близько 40—45 млн. дол., митно-торговельної зони –
10—15 млн. дол. Окрім того, орієнтовною сумою початкових інвестицій у
ВЕЗ є показник, що дорівнює 5 тис. дол.)на одне робоче місце. Це
означає, що для створення зони, в якій передбачається 10 тис. робочих
місць (а це досить стандартний показник для ВЕЗ), потрібно початкових
капіталовкладень на суму близько 50 млн. дол. [11];
нечіткість цілей створення зон та окремих положень нормативних
документів; відсутність узгодження короткострокових інтересів окремих
регіонів з перспективами розвитку держави загалом; нереальність
зазначених інвестицій; неув’язки із незональною економікою тощо;
багато розробників вважають, що ВЕЗ допоможуть їм швидко позбутися
численних проблем регіону, які вони не в змозі вирішити самотужки (це
незадовільний стан інфраструктури, занепад виробництва, безробіття,
складний соціальний стан, екологічні проблеми). З огляду на це зони
здебільшого створюються не як результат продуманої, обгрунтованої
програми дій, а як реакція на ті чи інші події, в основі чого лежить
необхідність вирішення нагальних проблем;
часом виступи на користь створення таких зон є достатньо дієвим засобом
отримання залікових очок в умовах передвиборних перегонів. Окрім того,
створення ВЕЗ лобіюють місцеві групи впливу, які намагаються
легалізувати частину тіньового бізнесу або значно знизити витрати на
діяльність обраних підприємств, в “нормальних” умовах.
Проте створення ВЕЗ заради досягнення одноразових цілей окремих
політичних або корпоративних сил лише дискредитує цей ефективний
інструмент економічного розвитку.
Аналіз документів, що надаються, наочно свідчить про недостатній досвід
фахівців, які беруть участь у їх розробці, з одного боку, а з іншого – і
про недосконалість базового Закону України “Про загальні принципи
створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”. До
загальних недоліків цього закону експерти відносять:
процедуру затвердження документів щодо заснування зон виключно шляхом
прийняття нового закону після розгляду в Верховній Раді України, що
призводить до суттєвого зволікання з вирішенням питання;
відсутність належної чіткості у визначенні типів зон;
обмеженість строку (60 днів), встановленого для розгляду документів
Кабінетом міністрів України і прийняття рішення про заснування ВЕЗ тощо.
З огляду на вищезазначене вдосконалення чинного законодавства має
відбуватися з урахуванням можливостей досягнення оптимального поєднання
економічних інтересів усіх ділових партнерів, що будуть забезпечувати
ефективне функціонування ВЕЗ.
Ефективність же законодавчого забезпечення процесів створення і
функціонування ВЕЗ, дієвість уже розроблених правових документів і тих,
які ще формуються, значною мірою залежатиме від додержання їх
розробниками концептуальної єдності підходів до мети, умов і результатів
створення сприятливого клімату у ВЕЗ, від взаємної узгодженості всіх
законопроектів, спрямованих на врегулювання питань, пов’язаних з ВЕЗ.
Тому експертами пропонується, щоб Кабінет міністрів України підготував і
вніс на розгляд Верховної Ради України відповідний пакет законопроектів
[11].
Проте слід мати на увазі, що навіть найідеальніший пакет документів по
створенню будь-якої ВЕЗ на практиці не збігатиметься з фактичним
процесом його реалізації. Ось чому при обгрунтуванні конкретного проекту
передусім необхідно враховувати такі чинники: логічність задуму,
послідовність його реалізації, а також його ресурсну забезпеченість.
10. В Україні зазвичай зацікавлені в інвестиціях, але не в самому
інвесторі. Бажаючи отримати інвестиції в свої підприємства, їх керівники
не завжди надають інвестору можливість вирішувати питання про їх
використання.
11. На думку фахівців, незважаючи на те, що уряд дуже важко, але все ж
іде на надання пільг потенційним інвесторам, їх може виявитися
недостатньо для залучення капіталів [12]. У світі є чимало вільних
економічних зон з більш привабливими умовами для інвесторів, ніж
Україна. Крім того, зазвичай уряди вкладають у ВЕЗ чималі власні кошти
на облаштування, що в наших умовах зовсім неможливо. Водночас, як
показує світовий досвід, система надаваних ВЕЗ пільг повинна слугувати
засобом реалізації наявних переваг даної території, а не механізмом
компенсації її недоліків або відсутніх тут факторів розвитку. Ба більше,
за сучасних широких масштабів розповсюдження ВЕЗ у світовому
господарстві податкові пільги – далеко не головний стимул для залучення
в зону іноземних інвестицій. Більш важливими в цьому плані сьогодні, на
думку експертів, можуть виявитися такі фактори, як політична
стабільність у країні, інвестиційні гарантії, якість інфраструктури,
кваліфікація робочої сили, спрощення адміністративних процедур. А перші
українські ВЕЗ можуть ще й зацікавити іноземних інвесторів перспективою
освоєння великого ринку.
Окрім того, як відомо, не лише розмір прибутку є фактором залучення
капіталу. Іншою основною складовою є ступінь ризику.
Як свідчить світовий досвід, страх перед загрозою “експропріації” може
виявитися сильнішим за найщедріші пільги. Тим більше, що сумний досвід
ВЕЗ “Нахідка” нагадує, що пільги, про які красиво говорили в
адміністративному комітеті цієї ВЕЗ, виявилися липовими. Іноземців
примусили компенсувати їх “заднім числом”. Компанії з іноземним
капіталом стали розвалюватися, представництва закриватися.
12. Для успішного функціонування ВЕЗ необхідна досконала система
управління нею. На думку фахівців, основа успіху, скажімо, китайських
ВЕЗ полягає саме в досконалому управлінні цими утвореннями. Світовий
досвід накопичив багато випадків проведення міжнародних тендерів на
право керувати ВЕЗ. В Україні ж, на жаль, фахівців, які б досконало
володіли специфічними проблемами функціонування ВЕЗ, майже нема.
Посилати ж їх на навчання в інші країни або запрошувати викладачів із-за
кордону – надто дорого. Як вихід з цієї ситуації пропонується підготовка
обмеженої кількості вітчизняних спеціалістів, консультантів, викладачів,
які, пройшовши спеціальний курс, потім надовго зв’яжуть свою долю з
питаннями розвитку ВЕЗ.
Окрім того, проблемою залишається і недостатня прозорість управління в
українських спеціальних економічних зон (СЕЗ). Через відсутність чіткої
системи критеріїв для надання статусу суб’єкта СЕЗ або спеціального
режиму інвестування процедура отримання такого статусу і, відповідно,
надання пільг стає непрозорою. У результаті управління розвитком зони
відбувається в “ручному” режимі, отже, можуть створитися сприятливі
умови для будь-яких зловживань, а тоді про ефективність СЕЗ доведеться
забути [14].
13. Здебільшого у ВЕЗ не виникають нові бізнеси. Сюди переміщуються
господарюючі суб’єкти із сусідніх територій. Тим самим зменшується
кількість легально діючих компаній поза зонами, що спричиняє значне
зменшення податкових надходжень на “великій землі”. У разі відсутності
компенсації за рахунок залучення іноземних інвестицій, позазональним
територіям загрожує фінансове голодування, особливо якщо соціальні
виплати лягають на плечі місцевих органів влади.
14. Заснування ВЕЗ по суті означає запровадження подвійних стандартів у
національній економіці.
15. Якщо не вирішені фундаментальні правові та економічні питання на
рівні країни (безумовний захист приватної власності, правові гарантії
рівності суб’єктів усіх форм власності, гарантування виконання
договірних зобов’язань тощо), то намагання створити оазу економічного
раціоналізму в атмосфері вакханалії і всевладдя бюрократа приречені на
поразку.
16. Фінансова підтримка розвитку проектів із створення ВЕЗ є
найскладнішою компонентою, оскільки початковий етап становлення ВЕЗ –
витратний, коли мова навіть і не ведеться про “ вироблення грошей”.
17. “Просування” території, створення її іміджу в очах міжнародного
співтовариства – один із найважливіших напрямів у роботі ВЕЗ. Проте в
цій сфері сьогодні ще дуже багато як об’єктивних, так і суб’єктивних
недоліків. Непоодинокими є випадки, коли в ході галасливих компаній
робляться спроби рекламувати те, що рекламі не піддається
Рекламна діяльність стає відокремленою від загального маркетингу, не
враховуються плюси і мінуси створення та функціонування ВЕЗ, накопичені
у світовому досвіді, поза увагою часто залишаються важливі потенційні
переваги тієї чи іншої ВЕЗ. Проте, як вважають фахівці,
рекламно-пропагандистська діяльність зони буде ефективною лише в тому
разі, якщо вона буде спрямована на обрані цілі, а не на широку аудиторію
[12]. Створення іміджу зони потребує зосередження зусиль на обраних
фірмах, які діють на конкретних ринках. Водночас успішна діяльність
перших клієнтів підвищує репутацію зону і полегшує завдання залучення
нових клієнтів. Скажімо, Пуерто-Ріко протягом 10 років щорічно витрачало
понад 10 млн. дол. на рекламно-пропагандистську діяльність у США, що
охоплювала галузі туризму, виробництва рому і промислового розвитку. У
різних районах США діяло 10 представництв, у яких було зайнято 60
постійних співробітників. Вони не жалкували коштів на дорогу рекламу і
протягом кількох років отримували призи за найкращу рекламну кампанію у
США. Зрештою саме ця ефективна рекламно-пропагандистська діяльність
дозволила створити в Пуерто-Ріко тисячі підприємств, орієнтованих на
експорт. У жодній іншій країні світу жодна кампанія, присвячена
прискоренню промислового розвитку, не змогла навіть наблизитися до таких
масштабів і добитися таких успіхів.
Але, наприклад, навіть незначна промислово-експортна зона у США, яка
планує створити від 10 до 20 тис. робочих місць за 10 років, щорічно
виділяє до 3 млн. дол. на рекламно-пропагандистську діяльність. Подібні
щорічні інвестиції здійснюються протягом усього десятирічного періоду як
у вдалі, так і в невдалі роки. Навіть якщо в зоні розміщується достатня
кількість підприємств, цей рівень вкладень зберігається для забезпечення
заміни тих господарюючих суб’єктів, які залишають зону.
За оцінками американських експертів, навіть невелика спеціальна
економічна зона повинна витрачати не менше 1 млн. дол. на рекламну
діяльність [12].
18. Оскільки обнести парканом чи колючим дротом окремі ВЕЗ не уявляється
можливим, певні труднощі виникають із запровадженням у них спеціального
митного режиму. Ось чому в таких випадках доводиться використовувати так
званий стільниковий метод – з використанням митних експедиторів на
відокремлених підприємствах або складах і терміналах.
19. Скасування мита повинно означати приплив до ВЕЗ інвестицій,
продукції і товарів для споживання всередині неї, проте аж ніяк не
“лійку” для накачування решти території країни імпортом без мита і
податків.
20. За відсутності дієвого державного контролю у ВЕЗ, як вважають
експерти, можуть відтворюватися застарілі технології, тут може
монтуватися списане обладнання, насаджуватися екологічно небезпечне
виробництво, випускатися недоброякісна продукція, обладнання. Усе це
може відбуватися під виглядом інвестування, але насправді слід вести
мову про захоплення вітчизняного ринку без особливих фінансових зусиль.
21. Велику проблему становить створення таких міжнародних ВЕЗ, як,
наприклад, ВЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешти”. Справа в тому, що українським
законодавством не передбачене створення міжнародних
адміністративно-економічних утворень. Окрім того, практика
функціонування міжнародних ВЕЗ не має широкого розповсюдження у світі і
є надзвичайно складною економіко-правовою компонентою ринкової
економіки. Виникає і запитання – наскільки таке об’єднання вигідне
Україні. Існують також побоювання, що статус міжнародної ВЕЗ буде
сприяти будівництву і функціонуванню нафтотерміналу в Джурджулештах, що
явно спричинить послаблення позицій України на ринку дунайських
вантажоперевезень.
Вихід із цієї ситуації вбачається у створенні на першому етапі трьох
окремих ВЕЗ в Україні, Молдові і Румунії з їх подальшою інтеграцією в
єдину зону. Причому, на думку фахівців, зона в Рені повинна
орієнтуватися на умови, що діють на аналогічних територіях Румунії і
Молдови. Інакше інвестиції підуть не до нас, а туди.
22. При створенні ВЕЗ необхідно чітко уявляти собі, наскільки ефективним
може виявитися той чи інший проект. Так, фахівці стверджують, що
прийняття рішення про доцільність створення і функціонування ВЕЗ
можливе, якщо в ході розробки ТЕО та розрахунку економічних результатів
діяльності зони доведено, що витрати на утворення ВЕЗ будуть перекриті
доходами від її діяльності, а також досягатиметься позитивний
соціально-економічний ефект для держави, території розташування
суб’єктів зони і населення [11]. При цьому експерти виділяють
економічні, соціальні, екологічні та інші (спеціальні) показники
результативності ВЕЗ. На їхню думку, економічну ефективність утворення
та функціонування ВЕЗ доцільно визначати:
по-перше, на основі критерію ефективного використання вкладених коштів,
отриманих результатів;
по-друге, з точки зору перспектив зростання надходжень до бюджетів усіх
рівнів у вигляді податків та інших обов’язкових платежів (за рахунок
підвищення економічної активності в зоні);
по-третє, на основі зіставлення витрат на заснування та основних
показників економічної діяльності утворюваної ВЕЗ із відповідними
показниками зон, що мають приблизно аналогічні умови існування.
Серед результативних показників, які відображають можливу віддачу від
зони, виділяються:
орендні платежі за використання земельних ділянок, будівель і споруд;
плата за надані інфраструктурні послуги (тепло-, водо-, енерго-,
газозабезпечення), послуги транспорту і зв’язку;
податки та інші обов’язкові платежі до державного та місцевих бюджетів;
платежі по наданих кредитах, реєстраційне мито;
період окупності;
середня ставка доходу, індекс прибутковості тощо.
Витратні ж показники можуть включати:
капітальні та поточні витрати на створення у ВЕЗ органів управління та
господарського розвитку;
витрати на створення основних об’єктів ВЕЗ;
розмір платежів за використання інфраструктури та користування основними
об’єктами ВЕЗ;
обов’язкові податкові платежі базового підприємства та суб’єктів зони
тощо.
Соціальні результати діяльності ВЕЗ доцільно вимірювати ступенем
вирішення проблем зайнятості, підвищення життєвого рівня населення.
Екологічний ефект характеризується величиною позитивного (забезпечення
покращення наявних умов) або негативного (погіршення умов, порушення
встановлених нормативів, створення додаткових джерел забруднення) впливу
всіх суб’єктів ВЕЗ на довкілля.
І, нарешті, попри те, що про ВЕЗ багато говорять з високих і не дуже
високих трибун, з екранів телевізорів, з гучномовців різного типу, зі
шпальт численних друкованих видань, ця ідея ще й досі, як-то кажуть, не
оволоділа масами, а відтак – не є предметом широкого обговорення на
кухнях і в громадському транспорті.
Є проблеми і з проголошенням окремих адміністративних утворень
територіями пріоритетного розвитку. Оскільки останні отримують статус
депресивних, а відтак і пільги, вони викликають природну заздрість з
боку своїх сусідів, які такого статусу і відповідних пільг не отримали.
Ось чому для оптимізації процесів створення і подальшого функціонування
ВЕЗ необхідно:
визначити механізм ВЕЗ як один із найважливіших елементів державної
економічної політики;
розробити державну програму формування ВЕЗ на території України як
важливу складову регіональної економічної політики країни, а також
програму розвитку кожної ВЕЗ;
внести поправки до відповідних кодексів, законів і підзаконних актів;
гармонізувати внутрішнє законодавство з міжнародними правовими актами;
чітко визначати пріоритетні види діяльності, які необхідно розвивати у
ВЕЗ, пов’язуючи їх з урядовими програмами соціально-економічного
розвитку країни;
розробити чітку систему критеріїв для надання статусу суб’єкта ВЕЗ або
спеціального режиму інвестування і процедуру отримання такого статусу;
створити у ВЕЗ мобільні виробничі підприємства, здатні гнучко реагувати
на запити ринку і швидко налагоджувати впровадження новітніх технологій
(критерієм для відкриття у ВЕЗ підприємства має стати ступінь
використання ним новітніх виробничих та інформаційних технологій і
надання послуг на світовому рівні);
передбачати механізми самостійного розвитку і розширення ВЕЗ у
довгостроковій перспективі;
здійснювати експертизу всіх інвестиційних проектів на предмет їх
технологічної, ринкової, економічної, фінансової, екологічної і
соціальної доцільності;
максимально спростити умови затвердження проектів, що повністю
фінансуються інвестором і не обумовлені державними гарантіями;
проаналізувати всі можливі джерела інвестицій і розглянути можливості
надання додаткових пільг інвесторам, створення для них сприятливих умов
(зокрема йдеться про запровадження пільгових умов здавання в оренду
землі і виробничих приміщень підприємств, що закриваються;
безоплатну передачу інвесторам виробничих приміщень і технологічного
обладнання);
розвивати у ВЕЗ інфраструктуру у вигляді офісів та готелів, митних
складів і транспортних терміналів;
формувати досконале інформаційне забезпечення функціонування ВЕЗ;
розвивати співробітництво між зонами у сферах, що представляють спільний
інтерес (обмін інформацією з проблем транспорту, комунікацій, втручання
держави у діяльність зони, митних проблем, питань міжнародної торгівлі;
підготовка менеджерів; проведення науково-дослідних робіт з проблем, що
становлять спільний інтерес тощо);
правильно організовувати презентації зон, починаючи з основного переліку
їх можливих переваг; створювати позитивний імідж ВЕЗ.
Окрім того, питання про доцільність створення ВЕЗ у тому чи іншому
регіоні повинно вирішуватися, безперечно, з урахуванням ретельного
аналізу прогнозних даних про віддачу внесених коштів, окупність певних
фінансових витрат у результаті введення на їх території різноманітних
пільгових режимів, здатності зон залучати іноземний капітал. І лише
отримавши позитивні прогнозні характеристики можна говорити про
доцільність створення саме цієї ВЕЗ у тій чи іншій її модифікації
залежно від поставлених цілей та включенні таких економічних районів у
господарський потенціал країни.
Створення ВЕЗ в Україні вимагає комплексного вирішення юридичних,
валютно-фінансових, економічних, організаційно-технічних, кадрових
проблем. Проте відповідь на вічне питання “Бути чи не бути?” у даному
разі може і повинна бути позитивною, оскільки розвиток національних
спеціальних економічних зон в усьому розмаїтті їх конкретного виявлення
сприятиме прискореному освоєнню виробництва високоякісних товарів для
внутрішнього та зовнішнього ринків, впровадженню сучасних методів
управління виробництвом і новітніх технологій, зростанню економічного
потенціалу окремих регіонів, збільшенню валютних надходжень, реалізації
важливих соціальних програм, подальшій інтеграції у світову економіку.
При цьому необхідно також враховувати громадську думку щодо доцільності
створення ВЕЗ.
У свою чергу, іноземні інвестори повинні мати чітку інформацію про
розміри прибутку та вкладений капітал, види і розміри податків, порядок
трансферу валюти за кордон, рівень заробітків громадян України, вартість
землі, що йде під будівництво об’єктів, а найголовніше – бути впевненими
у стабільності політики щодо ВЕЗ на території нашої країни.
На думку фахівців, майбутні вільні економічні зони в Україні мають бути
не зонами вільного підприємництва в межах області, а невеликими за
площею територіями, що знаходяться в портах, біля прикордонних
переходів, навколо великих транспортних перехресть, на яких можна
досягти високої концентрації іноземних інвестицій і створити у стислі
строки нове підприємницьке середовище [12]. Скажімо, визнаний фахівець з
“ВЕЗівської” тематики В. Дергачов на запитання “Якою може бути модель
ВЕЗ для України?” відповів таким чином: “Вона передусім має бути
пов’язана зі стратегію державного будівництва, включаючи формування
преференційного режиму на осі основних комунікаційних напрямків,
наприклад, на європейських транспортних коридорах, що проектуються”
[13].
Водночас висловлюється думка про те, що досягнення позитивного ефекту
від створення ВЕЗ можливе лише за умови концентрації зусиль і коштів на
формування відносно невеликих зон на певній території, що має сприятливі
економіко-географічні умови.
Враховуючи нинішнє складне фінансово-економічне становище нашої країни,
експерти пропонують зосередитися на створенні не більше ніж 10 таких
зон, які б могли реально сприяти розвитку експортного потенціалу
України, збільшенню валютних надходжень, впровадженню новітніх
технологій, вирішенню проблем зайнятості.
Зрозуміло, мало проголосити ідею створення ВЕЗ, затвердити те чи інше
(нехай навіть добре опрацьоване) положення, скласти протоколи про наміри
із зарубіжними спаринг-партнерами, дотримуватися законодавчих і
нормативних актів. Дуже важливо надати справжній імпульс не так
ідеальному, як передусім матеріальному наповненню зусиль із вирішення
цієї багатогранної проблеми. Інакше ми в черговий раз потрапимо в
скрутне становище. Необхідно постійно пам’ятати, що справжню ВЕЗ,
покликану виконувати своє функціональне призначення відповідно до своєї
спеціалізації, неможливо створити без такої прози життя, як задоволення
елементарних потреб у “хлібі нашому насущному”, забезпечення нормальних
умов (на рівні світових стандартів) для праці і відпочинку залучених
робітників та спеціалістів і підприємців, а також без наявності хоча б
середнього рівня транспортних артерій. Без усього цього казка про
Ельдорадо залишиться нездійсненною мрією.
І, звичайно ж, не можна не погодитися з тією думкою, що ВЕЗ спрацюють
тільки в загальному контексті перетворень.
Розділ 3. Правове регулювання інвестиційної діяльності в
спеціальних (вільних) економічних зонах в Україні.
До всіх суб`єктів діяльності у спеціальній (вільній) економічні зоні
застосовується система державних гарантій захисту інвестицій,
передбачених законодавством України. Водночас передбачено низку
додаткових пільг інвесторам, які вкладають інвестиції в об`єкти, що
розміщені на території спеціальної (вільної) економічної зони.
Інвестиційні проекти є пріоритетними для надання кредитів, залучених під
державні гарантії від іноземних держав, міжнародних фінансових
організацій, іноземних банків, інших фінансово-кредитних установ. На
територіях спеціальних економічних зон і територіях приоритетного
розвитку встановлюється спеціальний митний, податковий та інші режими
економічної діяльності.
Законодавство України у спеціальних економічних зонах і на територіях
приоритетного розвитку на період запровадження спеціального режиму
інвестиційної діяльності діє з урахуванням особливостей, передбачених
Законом України “Про загальні засади створення і функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон” та законом про конкретну зон.
Питання стимулювання вкладення іноземних інвестицій знайшло свій
розвиток у Концепції створення спеціальних (вільних) економічних зон в
Україні, схвалений Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня
1994 р.
3.1. Стратегія розвитку спеціальних (вільних) економічних зон.
Для створення сприятливого інвестиційного клімату в спеціальній
економічній зоні необхідно:
забезпечити довготерміновий і стабільний характер економічної політики;
лібералізувати умови переміщення капіталів і товарів;
забезпечити умови виробництва й торгівлі, які б відповідали світовим
стандартам, і тверді правові гарантії захисту права власності;
сформувати ефективні форми взаємодії місцевих органів державної
виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування і керівництва
зоною на засадах взаємної заінтересованості в досягненні високих
загальноекономічних результатів діяльності.
У процесі формування спеціальних (вільних) економічних зон слід
дотримуватися концептуальної єдності підходів, що зокрема означає:
спрямованість на досягнення ефективного режиму господарювання кожного
окремого суб`єкта при позитивному народногосподарському ефекті в цілому;
гнучкість і динамічність управління спеціальними (вільними) економічними
зонами, тобто можливість швидкого і адекватного реагування на зміни в
кон`юктурі ринку і зовнішньому економічному середовищі;
збалансованість інтересів усіх сторін, що беруть участь у процесі
створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон;
багатоваріантність (альтернативність) підходів, форм і моделей
спеціальних (вільних) економічних зон, закладення в техніко-економічне
обґрунтування доцільності їх створення;
перспективність просторового і функціонального розвитку;
відповідність пріоритетних напрямків розвитку спеціальних (вільних)
економічних зон пріоритетним напрямам розвитку регіону та держави;
врахування вимог національної безпеки.
Створення спеціальних (вільних) економічних зон має здійснюватися з
урахуванням певних факторів розміщення, зокрема:
сприйнятливого з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей для
реалізації намічених цілей місце розташування спеціальних (вільних0
економічних зон;
наявності достатнього ресурсного потенціалу (природно – кліматичних
умов, корисних копалин, трудових ресурсів, науково-виробничого
потенціалу, тощо);
забезпеченості об`єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка
існує або буде створена в процесі розбудови спеціальних (вільних)
економічних зон) згідно з міжнародними стандартами;
розвинутої системи комунікацій, особливо засобів зв`язку, розгалужена
транспортна мережа;
відсутності (або врахування в документах про створення спеціальних
(вільних) економічних зон) екологічних обмежень та заборон щодо
створення спеціальних (вільних0 економічних зон з огляду на існуючі або
передбачувані антропогенні навантаження на навколишнє середовище.
Крім цих загальних для всіх територіально-господарських утворень
факторів, повинні враховуватися специфічні умови, характерні для окремих
типів спеціальних (вільних) економічних зон. Вони визначаються цільовою
і функціональною спрямованістю кожної спеціальної (вільної) економічної
зони, її зв`язками з позазональною економікою, ступенем інтегрованості в
національне і світове господарство, прив`язкою до наявних систем
розселення, виробничих та інших об`єктів. Варто також врахувати ступінь
зацікавленості органів місцевого і регіонального самоврядування й
населення у створенні на відповідній території спеціальної (вільної)
економічної зони.
Важливою передумовою ефективного функціонування спеціальної (вільної)
економічної зони є наявність конкретної програми її розвитку з
визначенням цілей, етапів, завдань, спрямованих на створення відповідної
фінансово-економічної інфраструктури (банківської, страхової,
інвестиційної тощо), термінів їх виконання, обсягів та джерел
інвестицій.
З урахуванням сучасної економічної ситуації та виходячи з необхідності
ефективного використання наявного природного й виробничого потенціалу і
кваліфікованих трудових ресурсів в Україні доцільно сформувати
розгалужену систему ВЕЗ різних функціональних типів з перевагою
зовнішньоторгівельних, комплексних виробничих і науково-технічних.
За ознаками відкритості та місце розташування розрізняють інтеграційні
СЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з поза зональною
економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв`язки із зовнішнім
ринком), зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та
внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).
В Україні доцільно стимулювати створення науково-технічних центрів
різної спеціалізації, технопарків та інкубаторів, які навіть при
незначних масштабах проектів та галузевій обмеженості досліджуваних
проблем сприяють розвиткові науково-технічного потенціалу та реалізації
інновацій у сфері виробництва.
Перспективним і економічно доцільним є створення багато профільних
комплексних виробничих зон, у тому числі експортно-виробничих, на основі
існуючої виробничої бази, підсиленої національними й іноземними
інвестиціями. Це сприятиме розвиткові експортного потенціалу окремих
регіонів та держави в цілому, вирішенню проблем зайнятості населення.
Основними факторами, що обумовлюють вибір виробничої спеціалізації зони
є:
базовий виробничий потенціал;
забезпеченість об`єктами виробничої та соціальної інфраструктури;
наявність відповідних природних і трудових ресурсів необхідної
кваліфікації або відносного надлишку трудових ресурсів (незайнятого у
суспільному виробництві населення);
зацікавленість іноземних інвесторів в фінансуванні того чи іншого
виробництва.
Зазначеним умовам відповідає ряд регіонів міст України. Уже найближчим
часом можливе створення експортно-виробничих зон у ряді західних
областей, а також у Київській з орієнтацією н випуск продукції точного
машинобудування,, меблів, виробів легкої промисловості.
У південних областях України доцільно організувати зони, спеціалізовані
на випуску товарної руди, вугілля, продукції хімічної промисловості.
Північні, центральні області України можуть орієнтуватися на випуск
хімічних волокон, окремих видів продукції машинобудування, будівельних
матеріалів, в тому числі на обробку граніту.
Унікальний природно-ресурсний потенціал України, наявна
матеріально-технічна база лікування та відпочинку, доповнена необхідними
засобами комунікації, незмінно високий попит на рекреаційні послуги
зумовлюють потенційну вигідність функціонування туристсько-рекреаційних
зон. Базою для їх створення можуть стати регіон Карпат, Одеська область,
Республіка Крим.
Проблеми, пов`язані з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням
СЕЗ, частково можуть вирішуватися шляхом надання окремих незабудованих
територій у довготермінову оренду іноземним фірмам на пільгових умовах,
з правом гарантуванням стабільності визначених договором умов у разі
додержання напрямів підприємницької діяльності.
3.2. Правове регулювання інвестиційної діяльності в окремих спеціальних
(вільних) економічних зонах.
Північнокримська експериментальна економічна зона “Сиваш” діє відповідно
до Указів президента України від 30 червня 1995 р. № 497/95 “Про
Північно кримську експериментальну економічну зону “Сиваш” та від 17
листопада 1995 року № 1062/95 “Про заходи щодо проведення експерименту у
Північно кримській експериментальній економічній зоні “Сиваш”, Закону
України від 23 грудня 1996 р. “Про деякі питання валютного регулювання
та оподаткування суб`єктів експериментальної економічної зони “Сиваш” №
65/96-вр, та Положення про Північно кримську експериментальну економічну
зону “Сиваш”, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23
квітня 1996 р. № 455-96-п.
Північнокримська експериментальна економічна зона “Сиваш” (далі – зона
“Сиваш”) включає територію Красноперекопського району, міст
Красноперекопська та Армянська Автономної Республіки Крим, у межах якої
проводиться економічний експеримент щодо розроблення моделі управління
та господарювання в умовах переходу до ринкової економіки.
Керівним органом зони “Сиваш” є Адміністрація зони “Сиваш”, що провадить
свою діяльність у формі державної компанії, Статут якої затверджує
Кабінет Міністрів України.
Експеримент проводиться з метою реалізації заходів:
експериментального відпрацювання на практиці сучасних економічних
механізмів та методів господарювання;
впровадження передових вітчизняних зарубіжних науково-технологічних
розробок та винаходів;
розвитку експортного потенціалу на основі ефективного комплексного
використання сировинних, промислових та сільськогосподарських
можливостей території;
підготовки кадрового потенціалу, який відповідає вимогам організації
високотехнологічного виробництва конкурентоспроможної продукції в
умовах переходу до ринкової економіки;
розв’язання проблеми зайнятості населення та інших соціальних проблем на
території зони “Сиваш”;
створення і забезпечення умов для реалізації інвестиційних проектів;
залучення зовнішніх та внутрішніх ресурсів для реалізації інвестиційних
проектів розвитку підприємств регіону;
ство&#