РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
АГРОПРОМИСЛОВОМИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ:
ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ЕКСПОРТУ ПРОДУКЦІЇ
ЗМІСТ
1. Мета роботи
2. Постановка проблеми
3. Аналіз проблеми
4. Пропозиції до розв’язання проблеми
5. Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив
6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
7. Необхідні ресурси та умови
8. Висновки
Література
1. Мета роботи
Світове господарство сьогодні характеризується процесами, пов’язаними з
глобалізацією господарських зв’язків, посиленням взаємозалежності країн
та регіонів світу, поглибленням міжнародного поділу і кооперації праці.
Реальне входження країни у світовий політичний та економічний простір
потребує адаптованості її національної економіки до найважливіших
тенденцій зовнішнього середовища. І якщо Україна прагне реалізувати
перехід від ізольованої економіки Радянського Союзу до ринково
відкритого національного господарювання, необхідно враховувати ці
тенденції.
Одним із важливих завдань реформування економіки України є трансформація
агропромислового комплексу. У світовому співтоваристві Україну визнають
як потенційного лідера з виробництва сільськогосподарської продукції та
основних продуктів харчування: зерна, цукру, олії, м’яса, продуктів
переробки молока тощо. № 8, с.92 Але реалізація цього потенціалу вимагає
докладання великих зусиль. Мета цієї роботи – спроба аналізу реальної
конкурентноздатності України в агропромисловому комплексі на світових
ринках, рівня участі її у процесах лібералізації світової торгівлі й
активізації зовнішньоторговельних аграрних відносин з країнами СНД, ЄС.
Крім того, є необхідність розглянути регіональну конкурентоспроможність
в агропромисловому комплексі, адже одним із факторів економічного
прогресу країни є високий рівень внутрішньої конкуренції. Розв’язання
задач, поставлених у регіональних програмах розвитку сільського
господарства і агропромислового комплексу (АПК), дозволить йому зайняти
відповідне місце в народногосподарському комплексі як регіону, так і
країни, створити оптимальні умови для розширення експорту продукції
сільського господарства та достойне входження її у світове
співтовариство.
2. Постановка проблеми
Агропромисловий комплекс України нині переживає не найкращі часи. Як і
багато інших галузей, він знаходиться у глибокій транснаціональній
кризі. Реформи в аграрному секторі України просуваються повільно. Одна
із причин – неспроможність уряду виробити і втілити дієву стратегію
реформ, спрямовану на забезпечення тривалої ефективності галузі та
підвищення її конкурентоспроможності. Цю неспроможність зумовлюють
кілька чинників, зокрема такі: неспроможність виробляти й аналізувати
політику; брак скоординованості у виробленні та провадженні політики;
невідповідність адміністративних структур; опір сторін, зацікавлених у
гальмуванні реформ; вплив консервативних сил.
Аграрний сектор України має величезний потенціал, але за браком
відповідних економічних та інституційних умов не може його використати.
Спад виробництва великою мірою зумовили помилки в здійсненні аграрної
політики. Керівники та працівники сільськогосподарських підприємств не
мають відповідних стимулів до діяльності, а ця обставина приводить до
низької продуктивності факторів виробництва. Не останню роль відіграє
збереження монополізованої і неефективної системи постачання виробничих
ресурсів та реалізації продукції. Цю структуру Україна отримала в
спадок від планової економіки. Як і раніше, існує також непрямий
контроль над цінами, що його встановлюють через державні угоди та
замовлення. За такої політики сільськогосподарські виробники постійно
перебувають під тиском і змушені продавати продукцію за низькими цінами.
Інакше не матимуть доступу до ресурсів та кредитів, які вкрай важко
одержати самотужки. Тому існує істотна різниця між світовими і
внутрішніми цінами на сільськогосподарську продукцію.
Неправильно розроблений план приватизації не допоміг розв’язати проблеми
корпоративного управління, а також не сприяв реальній реструктуризації
сільськогосподарських підприємств. У кінцевому підсумку, ефективність
аграрного сектору загалом не підвищилася. Через нестачу інвестицій
практично не відбувається оновлення матеріально-технічної бази
підприємств. Розвиткові та реструктуризації в аграрному секторі
перешкоджають, зокрема, такі чинники: брак чітко визначених прав
власності на землю, брак ефективної правової основи для оренди землі,
слабкий розвиток ринку землі та неможливість використовувати землю як
заставу, обмежений доступ підприємств до фінансових ринків і, нарешті,
непоінформованість сільських мешканців щодо їхніх прав та обов’язків. №
1, с.31
Фактичні реалії вітчизняних поглядів на місце експорту та імпорту
товарів багато в чому є недосконалими, економічно невиваженими. За їх
допомогою до останнього часу не вдавалося забезпечити бажаних сподівань
про подолання кризи в зовнішньоекономічній діяльності галузей АПК, яка
невиправдано затягнулася. Загальними ознаками кризи стали6 різке
розбалансування між експортом й імпортом, деформація структури експорту
й імпорту; стрімке падіння обсягів експорту товарів; формування
структури експорту під впливом стихійних процесів; обмежена
відтворювальна можливість експорту та структурний стан імпорту;
порушення антимонопольного законодавства; недобросовісна конкуренція.
Саме тому зовнішньоекономічна діяльність практично не інтегрована у
світові процеси, а аграрні суб’єкти підприємництва втрачають зовнішній
ринок. № 7, с.73
3. Аналіз проблеми
В уряді часто формується неправильне уявлення про реальні проблеми. Брак
досвіду діяльності за ринкової економіки, успадковані від радянських
часів система та спосіб мислення досі визначають підхід державних діячів
до розгляду проблем. Отже, державні службовці часто припускаються
помилок вже в початковій точці вироблення політики.
В ще гіршому стані – процес аналізу проблем. Досі превалює стара
парадигма економічного аналізу, а складність функціонування ринкової
економіки влада часто ігнорує. Аналіз політики дуже часто здійснюють з
позицій управління економікою (наприклад, проголошення виробничих
завдань у Міністерстві сільського господарства дуже нагадує надання
інструкцій виробниками або планування виробництва, а не прогнозування чи
передбачення). Натомість традиції аналізу політики та стратегічного
мислення не вироблено.
В Україні вироблення політики ще не стало основною функцією і
прерогативою влади, а процес навчання не перетворився на систематичний
та стратегічно продуманий. На жаль, за таких умов можна втратити ті
сприятливі можливості, які нині існують.
Головним чинником, який зумовлює такий стан справ, є брак
скоординованості політики внаслідок нечіткого визначення повноважень та
відповідальності різних органів державної влади.
Важливим фактором зовнішньоекономічної діяльності в АПК стає регулювання
ступеня відкритості внутрішнього ринку та пов’язаної з цим структури
експорту й імпорту товарів для АПК. З приводу цього можна виявити деякі
тенденції. За застосування експортного мита станом на 1999 р.
визначилися певні постійні пріоритети держави щодо експорту найбільш
конкурентноздатної на зовнішніх ринках аграрної продукції. Абсолютно
логічним з точки зору інтересів держави (формування бюджету) є
встановлення експортного мита на насіння соняшнику та інших олійних
культур, що за певних стабільних обсягів реалізації цих технічних
культур забезпечить значні надходження до бюджету. Дискусія про
економічні наслідки введення такого мита побудована на принципах теорії
міжнародної торгівлі, згідно з якою введення мита неодмінно матиме
негативні результати для учасників ринку: торгової компанії –
сільськогосподарського виробника. Теоретично мова йде про лібералізацію
торгівлі та дотримання вимог ГАТТ/СОТ, а практично – про перерозподіл
прибутку на користь держави від вирощування та торгівлі найбільш
рентабельною і конкурентноздатною сільськогосподарською продукцією, якою
є насіння олійних. № 2, с.72
Аналізуючи стан зовнішньої торгівлі аграрною продукцією, слід зазначити,
що основними споживачами української продукції є країни ЄС, Росія,
Білорусь, Ізраїль, Корея, Польща та ін. Найбільшим попитом на зовнішніх
ринках користуються олійні культури, продовольча і фуражна пшениця,
м’ясо і продукти його переробки. За даними Державного Комітету
статистики, в 1998 р. Україна експортувала 12 % всього обсягу експорту
пшениці до Ізраїлю, 16 – до Кореї, майже 6 –до Швейцарії, Угорщини та
країн СНД,близько15 % – до країн ЄС. Експорт насіння соняшнику в 1998
року до Туреччини становив 17 % всього обсягу експорту, країн ЄС – 65%,
країн СНД – близько 2, до Марокко – 5, до інших країн – 11 %.
4. Пропозиції до розв’язання проблеми
Для оптимального функціонування агропромислового комплексу та підвищення
його конкурентоспроможності в умовах реалізації нової аграрної політики
на ринкових засадах особливе значення має розбудова інфраструктури із
залученням іноземних інвестицій, великих приватних капіталовкладень.
Перспективним для розвитку і розширення подальших торговельних зв’язків
України з іншими регіонами, з іноземними партнерами має стати
широкомасштабне будівництво найсучасніших, модернізованих авто-, авіа- і
залізничних шляхів, ліній зв’язку і електропередач, сучасної системи
телекомунікацій.
Для створення сучасного конкурентоспроможного сільськогосподарського
виробництва в Україні суттєве значення має формування інноваційної
культури в країні, механізму втілення на практиці. Осередком її
формування в агропромисловому комплексі України могли б стати
сільськогосподарські технополіси, створені принаймні по одному в кожному
з регіонів нашої країни. Вони дозволять децентралізувати аграрний
науково-технічний потенціал, стануть регіональними осередками
технологічного розвитку, які об’єднають в науково-виробничий моноліт
аграрні заклади освіти різних рівнів, науково-дослідні інститути і
станції, підприємства різних форм власності з виробництва та переробки
сільськогосподарської продукції і сировини.
Необхідно створити також систему фінансового обслуговування аграрного
сектора (спеціальні аграрні банки, фермерські каси взаємодопомоги),
розбудувати інфраструктуру і правовий механізм для формування реальних
іпотечних відносин.
Слід розробити оптимальну і реальну програму державної підтримки АПК із
системою спеціальних економіко-правових, фінансових і адміністративних
заходів, які дозволили б, зокрема, оперативно вирішувати питання
доцільності підтримки тих чи інших галузей сільськогосподарської
продукції, планувати або програмувати, як це має місце в інших країнах,
агропромислове виробництво та структурні перетворення в ньому з
урахуванням як національних, та і міжнародних аспектів.
Важливо створити необхідні умови для захисту вітчизняного
сільськогосподарського товаровиробника і підвищення
конкурентоспроможності української сільськогосподарської продукції на
внутрішньому і зовнішньому ринках. № 13, с.4
Стабілізація виробничо-фінансового стану агропромислового комплексу
України на ринках СНД, ЄС та інших країн безпосередньо залежить від
швидкості й спрямованості структурної перебудови експортно-імпортного
потенціалу з стратегічною визначеністю на вивезення конкурентноздатної
продукції на ці ринки. Стимулювання розвитку експортного потенціалу
галузі можливе лише на засадах сучасних структурно-трансформаційних
перетворень у сільському господарстві з метою стабілізації та
нарощування виробництва конкурентоспроможної продукції. Здійснення
зовнішньоекономічної діяльності потребує дотримання насамперед
національних інтересів. Домогтися широкого застосування
протекціоністських заходів щодо імпорту товарів і обмеження конкуренції
з боку зарубіжних фірм та інших партнерів на внутрішньому ринку можна
лише за умови становлення власного виробництва та відповідного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив
За теорією Майкла Портера, існує три основні конкурентні стратегії
позиціювання, які забезпечують успіх виробника на ринку, а саме:
– абсолютні переваги по витратах;
– спеціалізація – формування високо спеціалізованого товарного
асортименту і маркетингової програми;
– концентрація – зосередження діяльності на певних сегментах ринку.
Для формування та закріплення конкурентних переваг продукції АПК на
ринку слід забезпечити виконання таких заходів:
– забезпечити зниження витрат на виробництво і переробку продукції АПК;
– розглядати ринок Росії та інших країн СНД як цільові сегменти для
української сільськогосподарської продукції та концентрувати на них свою
діяльність;
– налагодити надання кредитів та гарантій для експорту продукції;
– формувати торговельну інфраструктуру, зокрема оптову торгівлю цукром;
– оцінювати якість продукції за категоріями якості відповідно до
міжнародних стандартів.
Ефективно розв’язувати проблему зниження ресурсо- і енергоємності можна
лише за широкого впровадження нових технологій, сучасної техніки,
поєднання інтересів науки й практики через потреби ринку. Сучасні умови
економічного розвитку потребують проведення активної політики із
залученням прямих іноземних інвестицій. Реконструкції та модернізації за
участю іноземного капіталу потребує практично все агропромислове
господарство України. Тут вкрай необхідно підвищити продуктивність і
знизити втрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку
первинної сировини для значного збільшення виходу кінцевої продукції та
підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість у
агропромисловій сфері економіки щороку не доходить до споживача 1 млн. т
м’яса, не використовується близько половини молочного білка, втрачається
близько 30-40 % овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається
або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.
Зниження втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її
переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в
короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема – шляхом
створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих
вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при
невисокому ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного
капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну
технологічну базу, в тому числі – з використанням потужного
науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що
підлягають конверсії.
7. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
Ефективна робота ринків має вирішальне значення для досягнення загальної
економічної ефективності, а отже високої конкурентоспроможності галузі.
Функціонування ринку мусить стимулювати ефективну економічну діяльність.
Інакше довготривалі економічні та соціальні наслідки можуть виявитися
вкрай негативними. Тому належить уникати “ручного управління” та
будь-яких інших заходів, які не узгоджуються з принципом ефективності.
З іншого боку, існує думка про те, що в деяких випадках державне
втручання є доконечним для забезпечення або підвищення ефективності.
Оскільки в аграрному секторі виробництво великою мірою залежить від
природних умов, у короткостроковій перспективі може виникнути потреба в
підтримці сільськогосподарських виробників. Натомість рентабельність та
ефективність виробництва належить забезпечувати в довгостроковій
перспективі. Цей аргумент часто наводять для того, щоб виправдати
будь-які державні втручання у розвиток галузі.
Процес державного регулювання розвитку АПК України проявляється в
аграрній політиці, яка розглядається як постійний процес керівництва й
управління аграрним сектором економіки з метою забезпечення його
розвитку з одного або одночасно кількох політично задекларованих,
економічно забезпечених та соціально захищених напрямів. Головною
економічною метою аграрної політики є розбудова стабільного,
експортоорієнтованого та конкурентоспроможного на зовнішніх ринках
сектора економіки і створення для цього відповідних
організаційно-економічних умов. Тому одним із першочергових завдань
аграрної політики є формування ефективного механізму державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному середовищі
пов’язане насамперед з особливістю галузі, як соціально-економічного та
природно-біологічного комплексу, основною метою якого є виробництво
сільськогосподарської продукції, продуктів харчування, сировини для
промисловості та у зв’язку з цим проблемами як національної безпеки в
цілому, так і продовольчої безпосередньо. Можна виділити чотири основні
етапи формування системи державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності (ЗЕД) в АПК України: становлення законодавчої бази щодо ЗЕД
(1991-1992 рр.), період лібералізації ЗЕД (1993-1995 рр.), період
застосування обмежень щодо імпорту та захисту національного виробника
(1996-1998 рр.) та вдосконалення системи державного регулювання ЗЕД
відповідно до вимог СОТ (починаючи з кінця 1998 року і до сьогодні). №
6, с.55
Щодо неурядових організацій, доцільно сприяти їх розвитку та розвитку
неурядових фондів, які могли б поряд з державою взяти на себе виконання
таких функцій, як надання комплексу послуг малим сільськогосподарським
підприємствам і господарствам (наприклад, фермам) у вигляді кредитів,
виробничо-технічної допомоги у кооперуванні сільськогосподарських
товаровиробників для виробничих цілей (спільного обробітку землі або
збирання врожаю), створенні спільного технічного парку (кооперування
сільськогосподарської техніки та іншого інвентаря) тощо.
7. Необхідні ресурси та умови
У програмах розвитку та підвищення конкурентоспроможності регіонів
необхідно передбачити стратегію організації роботи сільського
господарства, яка б сприяла подальшому розвитку в ринкових умовах
сільгосппідприємств та враховувала регіональні особливості,
спеціалізацію, розвиток ринків конкретних видів продукції та організацію
відповідної інфраструктури. Для цього треба враховувати 2 групи
факторів, що впливають на ефективність роботи АПК. Перша група охоплює
фактори, що не залежать від товаровиробників. Вони формуються державними
органами управління, в тому числі й регіональними (обласними, міськими,
селищними). Це цінова, кредитна та податкова системи, політика державної
підтримки галузі, регулювання відносин власності, розвиток науки тощо.
Друга група факторів залежить від самого товаровиробника, а також від
політики місцевих органів самоуправління, направленої на розвиток
агропідприємств району. Це способи ведення землеробства, рослинництва,
тваринництва, застосування прогресивних технологій, застосування
високоврожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур,
розвиток інфраструктури і матеріально-технічної бази та ін. Можливі
також регіональні та територіальні державні програми, направлені на
підтримку бюджетними засобами і ресурсами окремих регіонів з
несприятливими для ведення сільського господарства природними умовами.
№5, с.71
Щодо зовнішнього ринку та конкурентоспроможності АПК України на
глобальному рівні можна відзначити наступне. У широкому контексті
передумови стратегічної трансформації експорту аграрної продукції на
ринки ЄС потребують сучасних механізмів регулювання зовнішнього ринку,
бо без досконалих механізмів зовнішня торгівля розвиватися не може. Тому
поряд із розвитком власного виробництва таких товарів та насиченням ними
в найближчій перспективі внутрішнього ринку зрозумілим і актуальним за
нинішньої ситуації є імпорт певних товарів іноземного виробництва для
збереження сільськогосподарської галузі від ще більших потрясінь та
занепаду. Хоча, як вже було сказано, у світовому співтоваристві Україну
визнають як потенційного в найближчій перспективі лідера з виробництва
сільськогосподарської продукції та найважливіших продуктів харчування;
зерна, цукру, олії, м’яса, продуктів переробки молока.
8. Висновки
Одним із важливих завдань реформування економіки України є трансформація
агропромислового комплексу, підвищення його конкурентоспроможності на
світових ринках.
Проблема експортоспроможності АПК та загалом лібералізації
зовнішньоекономічної діяльності набула особливої актуальності для
України, зважаючи на її прагнення стати членом СОТ. Однак процес
лібералізації національної економіки слід здійснювати відповідно до
результатів структурної перебудови, поетапно і зважено, з урахуванням
особливостей України. Такий процес повинен відповідати
конкурентоспроможності національної економіки, інакше під тиском сильних
зарубіжних конкурентів вітчизняні виробники будуть витіснені не тільки
із зовнішнього але і внутрішнього ринку. Крім того, важливо визначити
перелік продукції, яка повинна вироблятись в Україні незалежно від стану
кон’юнктури світового ринку і конкурентного середовища на внутрішньому
ринку.
У програмі реформування АПК слід максимально враховувати особливості
регіональної конкурентоспроможності та можливості індивідуальних і
колективних виробників у виробництві певних видів сільськогосподарської
продукції. Для прикладу, у фермерських господарствах зберігається
однобічна спеціалізація. Головним чином вони займаються вирощуванням
менш трудомістких і більш вигідних культур – зерна, соняшнику.
Натомість, колишні колективні сільськогосподарські підприємства
поєднували у своїй діяльності усі напрями сільськогосподарського
виробництва.
Для підвищення конкурентоспроможності АПК необхідно вирішувати наступні
завдання:
– забезпечення сільськогосподарських товаровиробників сучасною технікою;
– створення новітніх технологій вирощування та підвищення урожайності
сільськогосподарських культур, забезпечення приросту поголів’я худоби;
– фінансування сільськогосподарського виробництва та забезпечення
фінансової підтримки виробників насіннєвого матеріалу, науково-дослідних
установ, сортовипробувальних станцій;
– підготовка висококваліфікованих кадрів для села;
– удосконалення цінової політики;
– урахування специфіки виробництва сільськогосподарської продукції у
регіонах.
Зусилля держави повинні концентруватись на сприянні розвитку і
збільшенні обсягів продукції аграрного виробництва, перетворенні АПК у
високоефективний, конкурентоспроможний сектор економіки. У цьому зв’язку
необхідно прискорити проведення робіт по формуванню і гармонізації
національної бази стандартів якості та безпеки продуктів харчування до
вимог країн – членів ЄС. Тож потрібні докорінні зміни в аграрній
політиці, а це – основа для більш оптимістичних варіантів розвитку
агропромислового виробництва.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бостін Ф. Вироблення аграрної політики // АгроСвіт, № 11, 1 червня
2001 р.
2. Варченко О.М. До питання формування конкурентних переваг на ринку
продуктів бурякоцукрової галузі // Вісник аграрної науки, серпень 2000
р.
3. Даниленко А.С. Основні напрями удосконалення земельних відносин та їх
роль у формуванні стратегії національної продовольчої безпеки України у
XXI столітті // Економіка АПК, 2001, № 4.
4. Заярний В. Підсумки першого року реформ в АПК України // АгроСвіт, №
4, 27 лютого 2001 р.
5. Іщенко О.І. Удосконалення планування регіонального розвитку
агропромислового комплексу // Вісник аграрної науки, вересень 2000 р.
6. Кваша С.М. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК
України // АгроІнКом, 2001, № 7.
7. Кваша С.М. Трансформаційні перетворення в зовнішньоекономічній
діяльності АПК // Вісник аграрної науки, серпень 2000 р.
8. Кваша С.М. Удосконалення агарарних зовнішньоекономічних відносин та
особливості регулювання аграрного ринку в країнах ЄС // Економіка АПК,
2000, № 6.
9. Кириленко І.Г. Агропромисловий комплекс України: сучасний стан та
погляд у майбутнє // Економіка АПК, 2001, № 4.
10. Лукінов І.І. Продовольча безпека та її гострота у світовому вимірі
// Економіка АПК, 2001, № 4.
11. Макаренко П.Н., Мельник Л.Л., Карпенко А.М. Розвиток інтеграції в
агропромисловому виробництві як один із напрямів аграрної політики //
Економіка АПК, 2000, № 8.
12. Обсяг продукції сільського господарства України // АгроСвіт, № 16,
30 серпня 2001 р.
13. Плющ І.С. Напрями розвитку аграрної політики в Україні, Економіка
АПК, 2001, № 4.
14. Плющ І.С. Перспективи розвитку аграрного сектора економіки та важелі
його регулювання // АгроІнКом, 2001, № 4-6.
15. Саблук П.Т. Соціально-економічна модель постреформованого
агропромислового виробництва в Україні (доповідь) // Економіка АПК,
2000, № 2.
16. Ющенко В.А. Розвиток агропромислового комплексу України в контексті
світового продовольчого ринку // Економіка АПК, 2001, № 4.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
