Зміст захисної промови адвоката
Виконуючи покладену законом функцію захисту, адвокат, як і прокурор,
повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження доказів у суді
була встановлена істина. Стаття 266 КПК України передбачає, що беручи
участь у судовому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє
підсудному в здійсненні його прав і в захисті законних інтересів.
Захисник висловлює свою думку про значення перевірених доказів у справі,
про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом’якшують його
відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування
кримінального закону та міри покарання. На відміну від прокурора,
відмова захисника в судовому засіданні від захисту підсудного не
допускається. Захисник не заміняє підсудного, а діє поряд з ним.
Водночас він є самостійним учасником кримінального процесу, і як
правило, не залежить від підсудного у визначенні тактики захисту, своєї
позиції у справі. Навіть якщо підзахисний визнає себе винним, захисник
вправі за наявності для цього підстав відстоювати перед судом його
невинність або меншу винність.
Коли ж підсудний заперечує свою вину, а захисник переконаний у його
винності, то розбіжність позицій підзахисного і захисника в даному
питанні недопустима. У цьому випадку захисник не має права діяти за
своїм внутрішнім переконанням, бо він фактично стає своєрідним
обвинувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого
підзахисного. Така позиція захисника, якщо вона призведе до погіршення
становища підзахисного, не може бути встановлена. Заповідь лікарів «не
зашкодь» повністю діє і тут. Захисник повинен побудувати захист,
визначити його засоби, грунтуючись на показаннях підзахисного, в яких
він заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі.
Таким чином, захисну промову можна охарактеризувати так. Захисна промова
— це промова в судових дебатах, в якій з точки зору захисту підсудного
дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обвинувачення,
кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарання, інші питання, які
мають значення для правильного вирішення справи.
Зміст захисної промови визначається темою виступу, матеріалами
кримінальної справи, позицією, яку зайняв захисник у конкретній справі.
Як правило, зміст складається із двох основних елементів — фактів і
оціночних міркувань.
Оскільки адвокат проголошує свою промову після прокурора, він повинен
внести щось нове у висвітленні фактів, по-новому дослідити докази,
розкрити характеристику підсудного. Але захисник не повинен забувати про
об’єктивність, не видавати чорне за біле, не перекручувати факти.
Яким повинен бути захист, досить влучно сказано в судовій промові М.
Казарінова:
«Будь-який захист припустимий. Чи буду я захищати людину, яка випадково
відхилилася від прямого і чесного шляху, чи людину, яка все життя, як
шаховий кінь, ходить кривими шляхами, — захист мій у принципі є справою
благородною і високою. Але засоби і прийоми можуть бути непорядними і
недопустимими. І якщо, захищаючи шахового коня, я буду доказувати, що
кінь ходить прямо, а дошка крива, і кінь не чорний, а білий, і щоб
створити ілюзію білизни, стану завзято чорнити все навколишнє, то захист
мій, побудований на засадах фальші і облуди, буде гідний тільки осуду;
він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї слави прислужить
ще менше».
ому із судів слухалася кримінальна справа. Захисник так проникливе
говорив про бідних діток і вірну дружиноньку підсудного, що присяжні
засідателі і присутні в залі судового засідання плакали. А суддя в цей
час посміхався. Журналіста, який висвітлював процес, так вразила
поведінка головуючого, що він не міг не запитати про це після закінчення
процесу суддю. Справа в тому, відповів суддя, що підсудний— холостяк. Не
мав і аіє має ні дітей, ні дружини.
Деякі адвокати не зупиняються і перед виправданням самого злочину. А.
Коні писав з цього приводу: «Неможливо було без справедливої тривоги
бачити, як в окремих випадках захист злочинця перетворюється у
виправдання злочину…»
На жаль, зустрічається подібне явище і в наших судах. Якось у
Дарницькому районному суді м. Києва звучав виступ захисника приблизно
такого змісту:
«Мій підзахисний виніс кілограм ковбаси. Хіба це злочин? Там всі несуть
і навіть везуть. Тільки вони не попадаються, а мій — попався».
Судді, учасники процесу, присутні в залі судового засідання, відчувають
фальш і не вірять такому адвокату. Потрібні внутрішня переконаність,
впевненість і порядність, інакше захист перетворюється у лицедійство.
Крім того, необхідна професійна майстерність, належна кваліфікація
адвокатів, а її багатьом не вистачає.
Побудова захисної промови подібна до промови прокурора. Обов’язковий її
план, логічна послідовність і зв’язок частин. Схематично промова теж
поділяється на частини: вступна; аналіз фактичних обставин справи;
обгрунтування кваліфікації злочину; характеристика особи підсудного;
міркування про цивільний позов, міру покарання.
Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після обгрунтованого
виступу, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і пропонує глянути
на справу з іншого боку, часом протилежного. Інколи це зробити дуже
важко, але треба. Треба примусити, щоб тебе слухали і не лише з
допомогою головуючого, який зобов’язаний навести порядок у залі суду.
Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може:
• заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного
за відсутністю в його діях складу злочину, за відсутністю самої події
злочину або недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину;
• заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин;
• заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи необхідність зміни
пред’явленого обвинувачення на статтю КК України, яка передбачає легше
покарання;
• обгрунтувати менший ступінь вини і відповідальності підсудного;
• доказувати неосудність підсудного.
ЛІТЕРАТУРА
Андриевский С.А. Драмы из жизни. Защитительные речи. — Петроград, 1916.
Аннушкин В.И. Первая русская риторика. — М., 1989.
Античные риторики. — М., 1978.
Апресян Г.З. Ораторское искусство. — М., 1978.
Аристотель. Риторика // Античные риторики. — М., 1978.
Арістотель. Поетика / Пер. Б. Ієна. — К., 1967.
Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. — Львів, 1990.
Безменова Н.А. Неориторика: проблемы и перспективы // Семантика.
Коммуникация. Стиль. — М., 1983.
Бельчиков Ю.А. Говори ясно и просто. — М., 1980.
Бондаренко 77. С. Судова промова. — Львів, 1972.
Васильев А.Н. Основы культуры речи. — М., 1990.
Введенском Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи. — М., 1984.
Вернидубов І.В. Проблеми підтримання державного обвинувачення за
законодавством України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — К., 1992.
Виклади давньослов’янських легенд або міфологія, укладена Я.Ф.
Головацьким. — К. 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
