Реферат на тему
Текст як результат мовленнєвої діяльності
План
1.Поняття про текст
2.Типи тексту
3.Композиція тексту
4.Стилі тексту
5. Література
1.Поняття про текст
Текст (від лат. textus – «тканина, сплетіння, з’єднання») виникає й
існує тільки у процесі спілкування; це мовна одиниця, утілення
комунікативного акту; це послідовність вербальних знаків.
Б. Н. Головін визначає текст як словесне усне чи писемне досягнення ,
що становить собою єдність якогось більш-менш завершеного змісту і
форми , що формує і виражає цей зміст.
Таким чином, основними ознаками тексту є :
1)Членимість. Текст складається з декількох речень , являє собою
комунікативну одиницю вищого рангу, у порівнянні з реченням . Однак це
положення є дискусійним: репліку в діалозі деякі дослідники вважають
текстом.
2)Значеннєва цілісність досягається тоді, коли добір матеріалу
підкоряється задачі передати основну думку. Тобто , речення тексту
повинні поєднуватися темою й ідеєю.
3)Зв’язність полягає в тім, що текст складається з речень, зв’язаних між
собою за змістом і формально – за допомогою мовних засобів: повторюваних
слів, особових і вказівних займенників, синонімів, антонімів, сурядних
сполучеиків і т.п.
2.Типи тексту
Сторіччя розвитку мови, мислення виробили найбільш експресивні, ощадливі
й точні способи, схеми, словесні структури для розв’язання задач, що
ставить перед собою мовець . Тому здавна виділяють такі компоненти
монологічного мовленняи, як опис, оповідання, роздум , які у
лінгвістиці прийнято називати функціонально – значеннєвими типами
тексту, що підкреслює їхню залежність від мети і змісту висловлення. Цей
розподіл, який знаходимо ще у риториках X1X століття, є умовним. На
практиці, у виступі типи тексту чергуються, додаючи мовленню
розмаїтості. Опис розкриває ознаки предмета, його тимчасові
характеристики чи постійні властивості, якості, стани. Текст цього типу
ніби відповідає на запитання: «Який предмет?» Найчастіше опис – це
статична картина, що з’являється одномоментно. Різновидом опису в
офіційно – діловому мовленні виступає характеристика, різновидом якої
вважається технічний опис.
Оповідання розкриває тісно зв’язані між собою події, явища, дії , які
об’єктивно відбувалися в минулому. Даний тип тексту представляє світ у
динаміці : «Що відбулося?»
Роздум має на меті досліджувати предмети чи явища, розкрити їхні
внутрішні ознаки шляхом аргументації, установлення причинно –
наслідкових відношень . З логічної точки зору роздум – це ланцюг
висновків , демонстрація на яку-небудь тему, викладених у послідовній
формі. Таке розкриття світу в його причинно – наслідкових зв’язках – це
відповідь на питання: «Чому?» Варіантом роздуму вважають визначення і
пояснення, що існують у наукових текстах, у мові масової комунікації.
Логика мислення вимагає, щоб у будь-якім роздумі містилися частини: теза
– основна думка, яку треба довести; обґрунтування висловленої думки за
допомогою аргументіва, доказів
Сукупність аргументів – положень, істинність яких перевірена і доведена
практикою – називається аргументацією.
Аргументи поділяють на 2 види:
1.Аргументи до документів. Це факти, установлювані шляхом спостереження,
досвіду, цифровий чи статистичний матеріал, документи, доведені
положення і т.д.
2Аргументи до людини. Це посилання на висловлення, думки авторитетних
людей: учених, письменників, суспільних діячів, фахівців; привертання
уваги до достоїнств і недоліків, смаків опонента; виклик жалості і
співчуття.
Аргументи першого виду націлені на те, щоб довести, тобто установити
істинність тези, а другого – на те, щоб переконати – зробити слухачів
однодумцями, посилити впевненість, що істинність тези доведена. Основа
переконливості мовлення – доказовість, але важливу роль відіграє
риторична майстерність: пафос, манери, голос і т.д.
3.Композиція тексту
Композиція (лат. compositio – «складання, твір») – це розташування всіх
частин тексту закономірним, мотивованим змістом і задумом .
Найбільш розповсюдженою класичною структурою тексту вважається така, що
включає в себе : вступ, головну (основну) частина, висновок. Цю
структуру часто мають інформаційна промова, доповідь. Привітальна,
торгова промова у наш час відрізняються вільною композицією, що багато
в чому визначається ситуацією й адресатом.
У ході експериментів було встановлено, що запам’ятовується і засвоюється
найкраще те, що дається на початку чи наприкінці повідомлення, це
пояснюється дією так званого психологічного закону «краю». Тому важливо
продумати зміст вступу і висновку.
Задача вступу – підготувати слухачів до сприйняття теми. На думку
досвідчених ораторів, варто відразу привернути увагу аудиторії. «
Гачків, що зачипають» (А. Ф. Коні), існує безліч : цікавий чи навіть
несподіваний приклад; прислів’я, приказка, крилате вислів , цитата;
розповідь про події , що мають відношення до теми виступу; питання, що
дозволяють спонукати слухачів до активної розумової діяльності .
Висновок повинен бути коротким, стислим. У ньому, як правило,
підводяться підсумки сказаного , робляться узагальнення; коротко
повторюються основні положення, підкреслюється головна ідея і важливість
для аудиторії розглянутої теми; намічаються шляхи розвитку висловлених
думок; ставляться нові задачі, окреслюються перспективи, звучить
запрошення висловити свою думку, посперечатися.
Сучасні оратори використовують методи викладу матеріалу головної
частини , що сформувалися на базі багатовікової практики:
1)Індуктивний метод – аналіз матеріалу від часткового до загального, від
конкретних фактів до висновків.
2)Дедуктивний метод – міркування від загального до часткового ,
висування яких –небудь положень, а потім роз’яснення їхнього змісту на
прикладах.
3)Східчастий метод – послідовний виклад одного питання за іншим.
Розглянувши проблему, автор тексту, уже більше до неї не повертається.
4)Історичний метод – подача матеріалу в хронологічній послідовності,
наприклад, на історичні чи біографічні теми.
5)Концентричний метод – повідомлення ведеться навколо головної
проблеми, єдиного центра. Мовець аналізує предмет з усіх боків, за
допомогою різних визначень (прикладів, пояснень і т.п.), переходячи від
загального розгляду до більш глибокого.
6)Метод аналогії – зіставлення різних явищ, подій, фактів, подібних між
собою.
7)Метод контрасту побудований на основі порівняння полярних,
віддзеркалюючих один одного предметів, проблем, явищ, їх протиставлення.
Використання різних методів в одному монолозі дозволяє зробити його
основну частину оригінальною, нестандартною.
4.Стилі тексту
Будь-який текст можна віднести до того чи іншого стилю. Під стилем (від
грецьк. stulos – «паличка для письма ») звичайно розуміють різновид
літературної мови, що виконує певну функцію в спілкуванні. Тому стилі
називаються функціональними. Функції можуть бути різними, тому
диференціація стилів ґрунтується на різних підставах . Так, при
орієнтації на відповідні сфери людської діяльності (наука, законодавство
і діловодство, політика) виділяються «обслуговуючі» їх стилі – науковий,
офіційно – діловий, публіцистичний. Усі вони призначені для передачі
досить складного змісту і використовуються в офіційному спілкуванні ,
дуже часто – у писемній формі . Прагнучи підкреслити цю особливість ,
три названих вище стилі поєднують, називаючи книжними . Їм
протипоставлений розмовний стиль, що використовується у повсякденному
спілкуванні, переважно в усній формі. Різновидами цього стилю є
літературно – розмовний – мовлення освічених людей у навчальних
закладах, на виробництві , у закладах культури; ораторський (усне
публічне мовлення ) – виступи на теми інтелектуального , ділового
характеру; размовно – побутовий – мовлення у невимушеній, домашній
обстановці, на відпочинку, на вулиці.
Мова художньої літератури, на думку дослідників, синтезує елементи всіх
перерахованих стилів.
Функціональні стилі
«Обличчя» кожного стилю визначають домінуючі стильові риси, характерні
мовні засоби .
Своєрідні комунікативні якості наукового стилю – логічність,
доказовість, узагальненість, неемоційність. Мовлення характеризується
наявністю книжних слів з узагальненим і абстрактним значенням типу:
позначення, функція, досвід, процесс; наукових термінів:
адвербіалізація, імплікація, дискурс. Використовуються дієслова у формі
3 особи теперішнього часу із семантикою «постійної дії»: кислота
роз’їдає; скорочення і т.п. Замість займенника однини «я» уживається
множинне – «ми».Речення наукового мовлення ускладнені, поширені ,
повні. Стиль призначений для повідомленнь теоретичного характеру,
пояснення причин явищ.
У висловленнях офіційно – ділового стилю передаються точні дані , що
мають практичне значення у сфері управління суспільством на всіх його
рівнях. Цьому стилю властиві чіткість, беземоційнісь , стандартність.
Типові мовні засоби з офіційним забарвленням : розкрадання, іменований,
довести до відома й інші; іменники з суфіксами – ані, – івк, – ств, –
ість (дані, указівка, відповідальність), дієслова в початковій формі
(запропонувати, скасувати і т.д.). Слова використовуються у прямих
значеннях.
Публіцистичний стиль вирішує задачу не просто повідомлення інформації, а
певного впливу на думки і почуття людей. Для нього характерні особлива
виразність і емоційність, тому поширені образотворчі засоби – епітети,
метафори, порівняння, інверсія і т.п.
Усне публіцистичне (ораторське) мовлення , літературно – розмовний
стиль поєднують елементи книжного і розмовного стилів, займають проміжне
положення між ними. При цьому ораторське мовлення – більш суворий
варіант літературної мови.
Домінуючі риси розмовного стилю – неповнота висловлювань й
емоційність – обумовлені «усністю» контакту, мета якого – обмін
враженнями, новинами , почутими чи побаченими . Мовлення цього стилю
відрізняється вживанням розмовних слів і висловів, емоційно – оцінних
лексем (вечірка, світленький, будиночок, я тобі виїду). Речення
розмовного мовлення прості, неповні, непоширені .
Функціональні стилі реалізуються у відповідних мовних жанрах. Так, до
наукового відноситься стаття, реферат, монографія, до розмовно –
побутового – розмова, бесіда, суперечка і т.д.
ЛІТЕРАТУРА
Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М.: Наука, 1991. — 299с.
Атватер Й. Я Вас слушаю… Советы руководителю, как правильно слу-шать
собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984. — 112 с.
Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция й управление. — М.:
Политиздат, 1986. — 334 с.
Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення.
— Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.
Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методи управлення / Пер. с англ. — К.,
1996. — 247 с.
Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М.: Мысль, 1978. — 216с.
Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник
Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. —
Вип. 2. — К., 1996. — С. 90—93.
Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. — М.: Дело, 1991. — 312
с.
Возняк Л. С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх
спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат дис. канд.
пси-хол. наук. — К., 2000. — 19 с.
Грейсон Дж. К., О’Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI
века. Пер. с англ. — М., 1991. — 319 с.
Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч з пара
доксами: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997.— 302 с.
Дип С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов менеджерам / Пер. с
англ. — М.: Вече, 1995. — 384 с.
Драккер П. Управление, нацеленное на результат Пер. с англ. — М.:
Технолог, школа бизнеса, 1994. — 200 с.
Етнопсихологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан,
В. Д. Хруща. — Івано-Франківськ, 1994. — 83 с.
Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. — М.: Экономика, 1990. —
357 с.
Кредісов А. І., Панченко Є. Г, Кредісов В. А. Менеджмент для керівників.
— К.: Знання, 1999. — 556 с.
Крегер О., Тьюсон Дж. М. Типы людей й бизнес: Как 16 типов личности
определяют ваши успехи на работе: Пер. с англ. — М.: Персей, 1995. —
560с.
Лебедева М. М. Вам предстоят переговоры. — М.: Экономика, 1993. — 156 с.
Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1997.
— 248 с.
Палеха Ю. І., Кудін В. О. Культура управління та підприємництва:
Навчально-методичний посібник. — К.: МАУП, 1998. — 96 с
Панфилова А. П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности. —
СПб.: Знание, 1999. — 496 с.
Пиз А. Язьік телодвижений: Пер. с англ. — Новгород, 1992. — 262 с.
Психологія професійної діяльності і спілкування // За ред. Л. Е.Орбан,
Д. М. Гриджука. — К.: Преса України, 1997. — 192 с.
Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения: Пер. с
англ. — М.: Наука, 1992. — 158 с.
Усно-розмовний
Книжно-писемні
Розмовно-побутовий
Літературно-розмовний
ораторський
Офіційно-
діловий
Науковий
Публіцисти-
чний
Мова художньої літератури
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
