Реферат
на тему:
Риторика в українських навчальних закладах ХVIIІ ст. Києво-Могилянська
академія
ПЛАН
Вступ
1. Створення академії, її місце у розвитку вітчизняної риторики
2. Феофан Прокопович – виходець та викладач Києво-Могилянської академії
3. М.Ломоносов – колишній студент Києво-Могилянської академії
Використана література
Вступ
Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єдиним осередком
просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та
південних слов’янських країнах, мала статус європейського навчального
закладу, а слава про її випускників сягала світового масштабу. Академія
виконувала високу й благородну місію. Адже тут «наук визвольних
навчаються й звідти підпору церкві православній і вітчизні необхідну
творять». Вона виникла в період загального культурного піднесення на
Українських землях, що було зумовлено соціально-економічним пожвавленням
у другій половині XVI — на початку XVII ст.
1. Створення академії,
її місце у розвитку вітчизняної риторики
Початок академії поклала Київська братська школа, заснована 1615 року;
ідею підтримувало запорізьке козацтво та впливові освітні сили, які
гуртувалися в той час у Києві. Школа досить швидко стала першим вищим
загальноосвітнім навчальним закладом України.
Академія, маючи глибоко національне спрямування, керувалася системою і
методами навчання кращих західноєвропейських університетів. Її вихованці
здобували різнобічну освіту і згодом ставали визначними громадськими,
політичними, державними діячами, відомими вченими, художниками,
композиторами, які успішно працювали в Україні та за її межами.
Унікальні набутки у вихованні й навчанні у Київській академії припадають
на XVII—XVIII ст., коли тут читався курс риторики. До наших днів дійшли
описи 183 підручників риторики, з них 127 складені в академії. За
свідченням В. Маслюка та 3. Хижняк, це були оригінальні курси риторики
як за структурою, так і за змістом, у які органічно впліталися
громадсько-політичні проблеми; більшою чи меншою мірою вони виконували
соціальне замовлення щодо захисту гноблених і беззахисних людей від
іноземних поневолювачів та місцевих «держиморд», які зрадили інтереси
народу. Переконливо це простежується на прикладах судових промов.
Риторика в академії була найпопулярнішим предметом, бо мала постійне
практичне застосування. Студентів навчали створювати промови (судові,
панегіричні), писати вітальні, дякувальні, прохальні, прощальні листи
тощо.
Києво-Могилянська академія увійшла до скарбниці вітчизняної риторичної
спадщини, а вивчення й осмислення накопиченого тут досвіду риторичної
науки дають духовно-інтелектуальну наснагу сучасним риторам та
дослідникам. Ім’я академії прославили й такі видатні ритори-гуманісти,
як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов та інші
просвітителі.
2. Феофан Прокопович – виходець та викладач
Києво-Могилянської академії
Феофан Прокопович (1681—1736) — видатний український вчений, оратор,
письменник, політичний і громадський діяч. Один із засновників стилю
українського бароко з його демократичним характером, зв’язком з народною
творчістю, умілим використанням культурної спадщини.
Виходець із середніх верств суспільства, рано втратив батьків,
виховувався у дядька. Закінчивши Київську академію, продовжував навчання
в Польщі та Римі. Завдяки своєму ораторському таланту згодом досягає
вищих посад держави, стає, по суті, правою рукою Петра І, його радником,
главою «Ученої дружини». З 1706 року Ф. Прокопович — професор риторики
Київської академії, курс якої у той час розглядався як унікальна наука
про слово взагалі. Риторика вважалася «царицею душ», «княгинею
мистецтв». Спадщину видатного українського просвітителя високо цінували
Пушкін, Сумароков, Фонвізін та ін.
Підручник риторики, який створив Ф. Прокопович, увібрав у себе
прогресивні ідеї Арістотеля і складався з десяти книг:
Книга І. Загальні вступні настанови.
Книга II. Про підбір доказів і про ампліфікацію.
Книга III. Про розташування матеріалу.
Книга IV. Про мовностилістичне оформлення.
Книга V. Про трактування почуттів.
Книга VI. Про метод писання історії і про листи.
Книга VII. Про судовий і дорадчий рід промов.
Книга VIII. Про епідиктичний, або прикрашувальний, рід промови.
Книга IX, Дещо про священне красномовство.
Книга X. Про пам’ять і виголошування.
Метод риторики автор вбачав у тому, щоб навчити, як у промові за
допомогою оволодіння мистецтвом слова дати відповіді на важливі
запитання й переконати, що ці відповіді є правильними. Джерелами
красномовства він вважав природу, талант, освіту, тренування,
наслідування. Учений обстоював принцип античної класичної естетики про
відповідність словесного вираження ідейно-емоційному змісту. У своєму
курсі риторики він писав про чесноти ритора, який повинен вміло
розпочинати виклад, бути поважним у повчанні, дотепним у розважанні,
сильним і багатослівним у зворушенні, і, нарешті, підбирати стиль не на
свій розсуд, а згідно з вимогами справи і часу.
Творчо використовуючи досягнення античної риторичної науки, Ф.
Прокопович розробляє вчення про три стилі: високий, квітчастий і
низький.
Завдання і мета високого стилю — хвилювати аудиторію, для чого слід
підбирати емоційні, величні способи викладу: часті метафори, піднесені
фігури.
Квітчастий стиль має приносити насолоду, для чого вживаються гарні
способи вислову: часті тропи, помірковані сентенції, дотепні вислови.
Низький стиль «служить для повчання і вживається у розповідях, якими ми
повчаємо інших. Він виключає сильні емоції, рідко вживає фігури, тропи,
буденні справи. Повчання вимагає низького стилю, роз-веселення —
середнього, а зворушення — високого».
Феофан Прокопович — автор славнозвісного «Букваря», за яким вчилися
українці, росіяни, білоруси, молдавани, грузини, серби, болгари, греки
та інші. Він закликав учених академії до формування самостійного
мислення, мріяв про генерацію українських «знавців, а не крамарів науки»
2. Учений володів багатьма мовами, писав українською, латинською,
російською, старослов’янською, німецькою, англійською, французькою,
шведською, польською мовами. Така полілінгвістична культура і сьогодні
вражає.
Останніми передсмертними словами просвітителя були такі: «О, голово,
голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?»
Великий російський вчений М. Ломоносов як студент Києво-Могилянської
академії був знайомий з риторичними працями її професорів. Знав він і
«Риторику» Ф. Прокоповича, про що свідчать виправлення у ній та інші
матеріали.
3. М.Ломоносов – колишній студент
Києво-Могилянської академії
Михайло Ломоносов (1711—1765). Великий російський учений-енциклопедист,
родоначальник матеріалістичної філософії в Росії, поет. Заклав основи
сучасної російської літературної мови, став теоретиком красномовства як
автор «Краткого руководства к красноречию», «Краткого пособия к риторике
в честь любителей словесности», «Российской грамматики».
М. Ломоносов писав: «Красномовство є мистецтво про всяку дану матерію
красно говорити, тим самим прихиляючи інших до своєї про це думки».
Учений так класифікував структуру публічної промови: вступ, тлумачення,
твердження, заключения. Для успішного впливу на слухачів він
рекомендував добре знати людину, стан оратора, стан слухачів — вік,
стать, виховання, звички, рівень освіти; силу красномовства. Оратор
повинен володіти своїми пристрастями, вміти збуджувати й гасити свої
почуття, тоді слухачі будуть знати, що ця людина чесна, совісна, їй не є
чужими ті пристрасті, які вона хоче збудити у слухачів.
Заслуги М. Ломоносова в галузі художньої культури сучасники й
послідовники бачили у його поетичній, риторичній творчості й розвитку
російської мови.
«Ломоносов — геній творчий, він батько нашої поезії, він першим
спробував вступити на шлях, який до нього ніхто не відкривав, мав
сміливість складати рими мовою, яка, здавалося, є несприятливим
матеріалом для віршування… Він відкрив нам красу й багатство нашої
мови, дав нам відчути гармонію, виявив й’ чарівність і відсторонив її
грубість… До слави великого поета він приєднує звання вдалого
прозаїка, його похвальна промова Петру Великому— безсмертний твір, який
приносить хвалу й герою, й автору, мужнє, високе красномовство у цій
промові є безмежним, легко тут висловлюється геній звеличений, який
завжди стоїть вище того, що він творить».
Використана література:
Іржі Томан. Мистецтво говорити. – К., 2000.
Молдован В.В. Риторика: загальна та судова: Навч. посіб. — 2-ге вид. —
Біблогр.: С. 128 – 131. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.
Основи ораторського мистецтва. – К., 2002.
PAGE
PAGE 8
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
