РЕФЕРАТ

на тему:

“Культура мови сучасної ділової людини”

ПЛАН

Вступ

1. Особливості ділового спілкування

2. Усне ділове мовлення. Різновиди, вимоги та правила

3. Культура ділового спілкування

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Культура мови — дотримання усталених мовних норм усної і писемної літ.
мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання
мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Наука
про К. м. — окр. галузь мовознавства, яка, використовуючи дані історії
української літературної мови, граматики, лексикології, стилістики,
словотвору, виробляє наук, критерії в оцінці мовних явищ. Важливими
складовими частинами К. м. є ортологія, стилістика мови (функціональна й
експресивна оцінка мовних засобів), стилістика мовлення (ступінь
доцільності використання мовних засобів у тексті).

Мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки,
розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього
патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм
міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру
нашого сучасника.

Культура людського спілкування — це частка загальної моральної культури
особистості. Відсутність культури спілкування — свідчення бездуховності
людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово — це і найкраще, що є в
розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема
культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається
становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються
міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду
на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння
спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому
рівнях.

Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток
людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка
прагне до відчуття власної гідності.

Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чимало проблему
міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві
в цілому.

1. Особливості ділового спілкування

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і
взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої
організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами,
поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як
всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів,
договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами,
фірмами, організаціями.

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості,
а саме:

наявність певного офіційного статусу об’єктів;

спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв
язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються,
визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання
конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за
рамки певного кола;

взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація
взаємодії партнерів;

значущість кожного партнера як особистості;

безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать
їх внутрішній світ.

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає
(реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки
чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки
значень, а й змісту слів.

Ефективне ділове спілкування — це не стільки обмін значеннями, скільки
обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

2. Усне ділове мовлення. Різновиди, вимоги та правила

Усне мовлення – це слухове сприймання певної інформації.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається
безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна
лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні
фразеологізми.

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого
вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях
переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко
вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної
мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.

За характером спілкування усне мовлення – діалогічне, має ряд лексичних
особливостей.

В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення:
інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між
усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного
мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються
допоміжні засоби (жести, інтонація)

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості,
культури. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав, що “мовна
культура – це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої
інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до
удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову
й свою справу”.

Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу,
виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в
обладнання усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух,
інтуїтивно доцільності чи недоцільності того чи іншого слова, звороту,
інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку.

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

точність у формулюванні думки, не двозначність;

логічність;

стильність;

відповідність між змістом і мовними засобами;

відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

вживання сталих словосполучень;

різноманітність мовних засобів;

нашаблонність у побутові висловлювання;

доречність;

виразність дикції;

відповідність інтонації мовлене вій ситуації.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті
мови. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, воно
наближається до мовлення писемного.

Наради стали невід’ємною частиною нашого життя. Їх проводять для
вирішення виробничих питань на підприємствах та в установах,
організаціях.

Нарази є одним з найефективніших способів обговорення актуальних питань
і прийняття рішення у всіх сферах громадського і політичного життя.

Залежно від мети і завдань, які потрібно вирішити, ділові наради
поділяються на проблемні, інструктивні та оперативні.

Проблемні наради проводять у невеликому колі спеціалістів або
компетентних осіб для того, щоб знайти оптимальне управлінське вирішення
обговорюваних питань. Схема вирішення таких питань містить доповідь,
запитання до доповіді, обговорення доповіді, вироблення загального
рішення, прийняття голосуванням присутніх.

Інструктивні наради організовують безпосередньо управлінці з метою
доведення до працівників загального завдання, передачі розпоряджень,
необхідних відомостей по управлінській вертикалі чи горизонталі, залежно
від фахового рівня виконавців.

Оперативні наради скликають для отримання інформацій про поточний стан
справ за схемою вертикального розпорядку інформації. Особливості
оперативних нарад є їх проведення у точно визначені дні й години, що дає
змогу учасникам планувати свою діяльність. Позапланові оперативні наради
спричиняють неритмічність виконання їх учасниками прямих обов’язків і
тому проводяться в надзвичайних ситуаціях.

Наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані, досягають
визначеної мети і дають можливість зекономити робочий час.

Публічний виступ – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно
від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування
виділяють такі основні жанри публічних виступів:

1) громадсько-політичні промови, (лекції на громадсько-політичні теми,
виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);

2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукової
дискусії);

3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання,
тости).

Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує
певну мету – проінформувати, переконати чи створити настрій у
відповідної аудиторії.

Переконання як мета виступу виникає під час обговорення певної
теоретичної чи практичної проблеми. Промовець ставить перед собою
завдання переконати аудиторію, звертаючись і до розуму, і до почуттів
своїх слухачів. Успіх його залежить від добору аргументів і вміння
розташувати їх у порядку наростання переконливості. У кінці виступаючий,
як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до
певних дій чи до прийняття певних рішень.

Така мета, як створення певного настрою, постає на всіляких
урочистостях: на святах, на ювілеях на річницях.

Один із різновидів ділового спілкування є телефонна розмова. Вона
розширює, прискорює ділові контакти, дає можливість оперативно передати
чи прийняти певне повідомлення.

У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто
телефонує, і той, хто приймає інформацію. Може бути й третя особа –
посередник, який з’єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова
ввічливості вибачте, будь-ласка, дякую.

Вибір мовних засобів для телефонної розмови залежить від того, хто,
куди, кому і з якою метою телефонує.

Умовно телефонну розмову можна поділити на офіційну і приватну. Кожне з
них вимагає відповідного етикету.

Телефонна розмова, як правило, почитається привітання. Не слід
запитувати: з ким я говорю? Якщо розмовляє н той, з ким ви хочете
поговорити, необхідно попросити викликати потрібну людину. Робити це
слід коректно, ввічливо.

Часто в державних установах можна почути шаблонну фразу турбує вас
таки-то… Ділова телефонна розмова в роботі установи чи закладу аж ніяк
не може турбувати, бо вона для цього й призначена.

Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною.
Тому треба заздалегідь її продумати.

Також важливим є вміння слухати співрозмовника. Вихована людина не буде
перебивати співрозмовника чи поправляти.

За етикетом завершує телефонну розмову як у діловому, так і в приватному
спілкуванні, її ініціатор. Завершуючи телефонну розмову, обов’язково
треба попрощатися.

3. Культура ділового спілкування

Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу
становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі
політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати,
не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Етикет — слово французького походження, що означає манеру поводження. До
нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в
суспільстві.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої
давнини до наших днів. В основі своєї ці правила поведінки є
загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось
даного суспільства, але і представниками всіляких соціально-політичних
систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в
етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом
країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і
звичаями.

Усім без винятку підприємцям приходиться вступати з партнерами по
бізнесі – постачальниками сировини, що комплектують чи готових виробів,
а також зі споживачами. Від того, наскільки добре вміє підприємець
організувати і вести переговори, залежить успіх його справи, його
репутація. Мистецтву ведення переговорів спеціально навчаються в усьому
світі.

Правильно підготовлений до переговорів людин зможе домогтися своєї мети,
не скривдивши при цьому партнера і залишивши про себе сприятливі
враження. Підготовка до переговорів включає два основних напрямки
роботи: рішення організаційних питань і пророблення основного процесу
переговорів.

Гарна підготовка до переговорів припускає попередній розгляд максимально
можливого числа варіантів рішення. Усі варіанти ранжуются в залежності
від ступеня їхньої прийнятності.

Важливим елементом підготовки до основного процесу переговорів є
організація ділового прийому. Діловий прийом проводиться на ранній
стадії партнерства з іншою фірмою, після встановлення з нею контактів,
що виявляють взаємну зацікавленість.

Готуючись до зустрічі з партнером необхідно намітити свою тактичну
лінію. Для цього корисно засвоїти тактичні прийоми, які можна
застосувати в ході переговорів, домагаючись своєї мети.

Прийом «відходу» чи «відхилення від боротьби» — застосовується, коли
зачіпаються питання небажані для обговорення, чи щоб не давати партнеру
точної точну інформацію, однозначний відповідь.

Прийом полягає в тім, що партнера просять відкласти розгляд того чи
іншого питання, перенести його на інше засідання і т.п. При цьому
прохання супроводжується переконливими аргументами.

Близькі за змістом до «відходу» інші тактичні прийоми – «затягування»,
«вижидання», «салямі» (за принципом нарізування ковбаси тонкими
шматочками). Ці прийоми використовують, коли хочуть затягти процес
переговорів, щоб прояснити ситуацію, одержати більше інформації від
партнера і т.п.

«Пакетування» – до обговорення пропонується не одне питання, а трохи.
При цьому зважуються задачі двоякого роду (привабливі і непривабливі чи
пропозиції пропонується пакет поступок).

«Завищення вимоги» – він полягає в тому, щоб уключити до складу
обговорюваних проблем пункти, що потім можна безболісно зняти, зробивши
вид, що це є поступкою, і зажадати в замін аналогічних кроків з боку
партнера.

«Розміщення помилкових акцентів власної позиції» — він полягає в тім,
продемонструвати партнеру крайню зацікавленість у рішенні якогось
питання, що у дійсності є другорядним. Іноді це робиться для того, щоб,
знявши це питання з порядку денного, одержати необхідні рішення по
іншому, більш важливому питанню.

«Висування вимог в останню хвилину» — наприкінці переговорів, коли
залишається тільки підписати контракт, один з партнерів висуває нові
вимоги. Якщо інша сторона дуже зацікавлена в контракті, вона прийме ці
вимоги.

Усі ділові люди повинні опанувати технікою живого контакту. Ваша мова
повинна бути красивої і правильний, намагайтеся, якнайменше
використовувати слів “паразитів” – це розсіює увагу і відволікає від
теми розмови.

Діловий стиль спілкування орієнтований на позитивний (конструктивний)
результат. Діловий стиль виключає придушення чужої позиції. Основне
питання ділового стилю спілкування можна сформулювати так: позиції
сторін визначаються відношенням до обговорюваної проблеми (спірному
положенню) чи відношенням до опонента.

Хочете перемагати в суперечці – вмійте аргументувати.

«Читайте» свого співрозмовника по міміці і жестам.

Психотерапія в спілкуванні: не перемогти суперника, а домогтися його
розташування.

Намагайтеся не висувати необґрунтованих пропозицій і аргументувати свої
дії. Аргументацією називають дійсність, що зв’язана з доказом,
обґрунтуванням, твердженням, чи спростуванням критикою.

У повсякденному житті кожна людина в процесі спілкування затверджує
власне «я», свою оцінку тих чи інших явищ, своє відношення до них.
Завдяки досвіду, знанням, здібностям у людей складаються різні по
глибині і ступеню розробленості особисті принципи і правила, що
дозволяють вважати щось доведеним, а щось сумнівним. Але це буває доти,
поки в суперечці не зустрінеться опонент, що володіє теорією і практикою
аргументації, усім її арсеналом, або коли власна аргументація не стане
об’єктом критики, чи спростування просто серйозного розгляду.

Потрібно відзначити, що практика аргументації, звичайно, богаче і
різноманітніше будь-якої теорії, однак теорія повинна провести елемент
систематичності і прогностичності результатів.

Перемога в суперечці – річ дуже мінлива. Може бути, і не потрібно
прагнути перемогти, зруйнувати позицію супротивника, зламати оборонні
ряди його доводів. Ніхто не любить програвати. І, найчастіше, перемога –
це найкоротший шлях нажити собі ворога.

У всякому разі, один із законів спілкування говорить: при інших рівних
охотнее усього приймається точка зору людини, що особисто симпатичніше,
приємніше, робить враження «свого».

Що для цього потрібно? Чимало, але, насамперед, вміти ідентифікувати
співрозмовника по психотипу, підбудуватися під нього, використовувати
його лексичні обороти, манери. Тоді він підсвідомо буде вважати, що має
справу з людиною, що близька до нього по багатьом параметрам.

Зміст спілкування будь-якої людини полягає в тій реакції, що він
викликає. А для того щоб одержати потрібну реакцію необхідно
підготуватися до спілкування з партнером.

Основними складовими професіоналізму ділового спілкування є чесність та
порядність у ділових відносинах. Обман не гарантує нормального процесу,
оскільки створює загрозу і для одного, і для другого співрозмовника.
Адже розкритий обман в ділових справах спричиняє серйозні
адміністративні й карні санкції.

В етичному плані співрозмовник повинен виявляти терпимість, довір’я,
розуміння й бути відвертим зі співрозмовником. Потрібно бути тактовним,
особливо до жінок, старих, інвалідів, виявляти до них гуманність і
благородство, уважність і запобігливість. Якщо перед вами іноземець,
будьте дуже делікатні, бо вам, напевно, мало що відомо про етику
ділового спілкування на його батьківщині.

Нелегко набути репутацію доброго співрозмовника, а ось втратити її можна
через дрібницю: нагрубити, обдурити його, не виконати обіцяне.

Ділова людина у спілкуванні повинна:

— поважати себе як особистість, з повагою ставитися до всіх
відвідувачів;

— усвідомлювати, що професійна репутація понад усе;

— цінувати співпрацю;

— пам’ятати, що розгубленість тільки компрометує ділову людину;

— бути терпимим до недоліків відвідувача.

Професійний діловий співрозмовник повинен бути активним, що виявляється
у різноманітності його прийомів. Його діяльність характеризується не
тільки метою, але й мотивами, які спонукають до активності.

Ділова людина повинна бути зацікавлена в авторитеті своєї установи та
менше думати про матеріальну винагороду.

Головна її зброя — це ділове спілкування. Ділові взаємовідносини з
відвідувачами створюються не тільки в ході виконання службових
обов’язків.

Безконфліктна поведінка ділових співрозмовників — це невід’ємна частина
професійної етики. Вона випливає з умінь, навичок і знань у галузі того
бізнесу, в якій обертаються співрозмовники

Так, дотримання законів спілкування, чесність, орієнтація на конкуренцію
без порушення моралі — все це можна зарахувати до етичних норм
спілкування.

Етика ділового спілкування багато в чому залежить від того, як
поводяться керівники відділів та управлінь. Останнім можна порадити
дотримуватися таких правил:

— робіть людям добро, принаймні намагайтеся;

— станьте прикладом етичних взаємовідносин, запроваджуйте стандарти
етики поведінки;

— говоріть завжди правду і не ухиляйтеся від відповідей;

— не уникайте відповідальності за невдачі та промахи, розділіть її зі
своїми працівниками.

Висновок

Отже, мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки,
розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього
патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм
міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру
нашого сучасника.

Діловий стиль спілкування орієнтований на позитивний (конструктивний)
результат. Діловий стиль виключає придушення чужої позиції. Основне
питання ділового стилю спілкування можна сформулювати так: позиції
сторін визначаються відношенням до обговорюваної проблеми (спірному
положенню) чи відношенням до опонента.

В етичному плані співрозмовник повинен виявляти терпимість, довір’я,
розуміння й бути відвертим зі співрозмовником. Потрібно бути тактовним,
особливо до жінок, старих, інвалідів, виявляти до них гуманність і
благородство, уважність і запобігливість. Уміння продуктивно
спілкуватися з діловими партнерами, реальними або потенційними, —
важлива професійна якість ділової людини, необхідний елемент його
розмовної та психологічної культури. Усне мовлення – це слухове
сприймання певної інформації.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається
безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна
лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні
фразеологізми.

В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення:
інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між
усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного
мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються
допоміжні засоби (жести, інтонація)

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості,
культури. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав, що “мовна
культура – це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої
інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до
удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову
й свою справу”.

Варто пам’ятати, що надмірна ввічливість, улесливість на прикрашають
співрозмовника, а навпаки, свідчить про його низький етичний рівень і
можуть викликати роздратування.

Список використаної літератури

Венедиктова В.И., Ділова репутація: особистість, культура, етика, імідж
ділової людини. — М., 1996.

Давид Робинсон, Доможися від людей найкращого. — М., 1994.

Іванова Е.Н., Ефективне спілкування і конфлікти. — С-П., 1997

Іржі Т. Мистецтво говорити. – К., 1999.

Митителло В.Л., Етика й етикет ділової людини. — Самара, 1992.

Особливості ділового спілкування. – Харків, 2001.

Основи ділового мовлення. – К., 2002.

Шевчук С. В. Ділове мовлення. Модульний курс: Підручник. – К.: Літера
ЛТД, 2003. – С. 17 – 39.

Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Підручник. – К.: Літера ЛТД,
2003. – С. 5 – 41.

Шмидт Р., Мистецтво спілкування. — М., 1992.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи