Реферат з релігієзнавства

Андрій Шептицький – життя і діяльність

Андрій Шептицький нардився 29 липня 1865 року в родовому маєтку графа
Івана Шептицького в селі Прилбичах неподалік Явора на Львівщині. Його
мати Софія була дочкою відомого письменника Олександра Фредра. Мала
семеро синів, трьох з яких батько назвав на честь галицьких князів
Романом, Левом і Юрієм.

Високоінтелегентним обдарованим зростав Роман, який з юних років
відзначався богомільністю.

Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у
м. Кракові (Польща). Після закінчення 1883 гімназії деякий час
перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її
залишити. Навчався на юрид. ф-ті Краківського та Вроцлавського ун-тів.
1888 здобув наук, ступінь доктора права. 1887 здійснив подорож в Україну
та Росію, під час якої познайомився з філософом В. Соловйовим та
істориком В. Антоновичем. 28.5.1888 вступив до монастиря отців василіян
у Добромилі. У чернецтві прийняв ім’я Андрей. Згодом студіював філософію
та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наук, ступені
доктора теології та доктора філ. 22.8.1892 був висвячений на священика у
Перемишлі, згодом -магістр новиків (молодих ченців) у Добромилі
(1892-96), а з 20.6.1896 — ігумен монастиря Св. Онуфрія у Львові. Деякий
час був проф. теології у Кристинополі (тепер м. Червоноград Львівської
обл.).

1899 імп. Франц Иосиф І іменував Ш. станіславським єпископом, а папа
римський Лев XIII затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17.9.1899).
Після смерті митрополита Ю. Сас-Кубновського Ш. 1900 був номінований
галицьким митрополитом. Інтронізація відбулась 1901 у соборі Св. Юра у
Львові. Ш., будучи депутатом Галицького сойму і чл. Палати панів австр.
парламенту у Відні, відстоював інтереси укр. населення Галичини. У січні
1906 Ш. очолював делегацію до імператора Франца Иосифа І, яка поставила
питання про надання українцям рівних прав з ін. народами
Австро-Угорської монархії.

Ш. підтримував розвиток освітньо-культурного життя у західноукр. землях,
чим сприяв пробудженню нац. свідомості укр. населення. 1901 підтримав
Сецесію укр. студентів Львів, ун-ту. 1902 митрополит поставив питання
про необхідність відкриття укр. гімназії у Станіславі (тепер
Івано-Франківськ), а 1910 на засіданні палати панів вимагав створення
укр. ун-ту у Львові. Дбав про орг-цію фахової підготовки молоді. З цією
метою сприяв становленню і розвитку хліборобської школи у с. Коршів та
садівничої школи у с. Миловащі. Ш. сприяв і розвитку укр. культури. 1905
заснував церк. музей (згодом перейменовано у нац. музей ім. митрополита
А. Шептицького). Завдяки піклуванню Ш. у музеї зібрано одну з найбільших
у Європі збірок іконопису. На кошти митрополита придбано будівлю, в якій
розмістилася художня школа О. Но-ваківського, а також майстерні М.
Сосенка та О. Куриласа. Ш. надавав стипендії молодим укр. митцям для
здобуття худож. освіти у кращих навч. закладах Європи. 1903 заснував
Народну лічницю, яку 1930-38 перетворили на сучас. шпиталь. Ш. був
ініціатором і засновником Зем. банку у Львові (1910), підтримував
діяльність укр. культурно-просвітницьких т-в «Просвіта», «Рідна школа»,
«Сільський господар».

Ш. приділяв постійну увагу організації та розвитку нац.-реліг. життя у
західноукр. землях. З його допомогою велося будівництво духовної
семінарії у Львові, засновано бібліотеку станіславської Капітули. 1901
заснував чин Св. Теодора Студита, 1913 запросив до Галичини чин
Редемптористів, які прийняли сх. обряд і створили свою гілку. Опікувався
також жіночими згромадженнями Сестер: Пресвятої родини, студиток,
милосердя, Св. Вікентія, Св. Иосифа, священномученика Йосафата. Скликав
синоди та конференції єпископату греко-католицької церкви. Важливою була
екуменічна та унійна діяльність Ш. У цих справах він двічі відвідав
Росію (1907, 1912) та Білорусь. Заснував Рос. католицьку церкву. Створив
апостольський вікаріат для вірних греко-католицької церкви у Боснії,
1908 направив туди для місійної діяльності ченців-студитів. 1907 Ш.
добився призначення єпископа для США, а 1912 і для укр. поселенців у
Канаді. 1910 брав участь у Євхаристійному конгресі в Монреалі. Ш. був
ініціатором Велеградських з’їздів (1907-27), у Бельгії створив сх. гілку
ордену бенедиктинців.

Після окупації на поч. Першої світової війни Львова рос. військами
митрополит Ш. був 18.9.1914 заарештований і вивезений спочатку до Києва,
а згодом — до Росії, де утримувався у Новгороді, Курську та Суздалі.
Після Лютневої революції 1917 звільнений.

1917 провів низку заходів, спрямованих на поширення і зміцнення
католицької церкви в Росії. У березні 1917 організував у Петрограді
синод Рос. католицької церкви і призначив о. Леоніда Федорова екзархом
для католиків візант. обряду в Росії. Перебуваючи у Києві, митрополит
призначив о. Михайла Цегельського екзархом для католиків візант. обряду
в Україні. У Києві налагодив контакти з провідними діячами Української
Центральної Ради.

У вересні 1917 Ш. повернувся до Львова і відразу включився у політ,
життя краю. 28.2.1918 у Палаті панів виступив з промовою, в якій
відстоював право всіх націй імперії на самовизначення з урахуванням
етногр. факторів та підтримав укладення у Бересті мирного договору з УНП
(див. Берестейський мир 1918). З жовтня 1918 — чл. Української
Національної Ради ЗУНР-30 УНР 1918-19. Під час укр.-польськ. війни
1918-19 інтернований польськ. властями. 16.12.1920 здійснив поїздку до
Рима, звідти поїхав на візитацію укр. поселень у Пн. та Пд. Америці. У
своїх виступах обстоював ідею незалежності та соборності України,
засуджував окупацію Польщею Галичини і ліквідацію укр. державності у
західноукр. землях. Після повернення у кін. вересня 1923 Ш. заарештовано
та інтерновано у м. Познані. Лише після особистого звернення рим. папи
Пія XI його звільнили, і в січні 1924 Ш. повернувся до Львова.

У міжвоєн. період продовжував роботу з розбудови греко-католицької
церкви. За ініціативою Ш. було засновано Львів, греко-католицьку
академію (1928), Богословське наук, т-во (1929), Укр. католицький ін-т
церк. з’єднання ім. митрополита Рутського ( 1939). Продовжуючи унійну
діяльність, відновив роботу Голландського унійного апостолату, у Бельгії
— сх. гілку ордену бенедиктинців, започаткував унійний рух в Англії.

В умовах польськ. окупації Галичини постійно залишався оборонцем укр.
населення. Засуджуючи насильницьку полонізацію краю, дискримінацію укр.
шкільництва, антиукр. нац. політику, репресивні акції уряду в Галичині
та Волині в 1930, Ш. намагався консолідувати політ, сили укр.
суспільства. Ш. неодноразово звертався до керівників Польськ. держави,
добиваючись припинення «Пацифікації». 1933 митрополит разом з ін.
єпископами підготував (видав) послання, в якому засуджувався штучний
голод, організований більшовиками в Україні. Важливе місце в діяльності
митрополита у ці роки займав захист прав православного населення Волині,
Холмщини, Підляшшя та Посяння. 1938 склав листа, в якому було заявлено
протест проти переслідувань православних віруючих на цих землях. Після
звернення Ш. та ін. церк. діячів до папи рим. Пія XI польськ. влада
припинила нищення православних церков. У березні 1939 митрополит вітав
проголошення незалежності Карпатської Україна.

Після приходу більшовицьких військ у Зах. Україну в умовах
переслідування УГКЦ (закривалися духовні навч. заклади, монастирі, церк.
видання тощо), незважаючи на слабке здоров’я і похилий вік, Ш. намагався
відстоювати права церкви і вірних перед новою владою. У своїх зверненнях
до молоді, батьків, ченців Ш. закликав до цілеспрямованої праці,
вірності ідеалам церкви. Передбачаючи наростання репресій проти церкви,
митрополит таємно 1939 висвятив на єпископа свого наступника — ректора
Львів, духовної семінарії о. Й. Сліпого. У жовтні 1939 Ш. призначив
екзархів для вірних візант. обряду, що проживали на тер. Радянського
Союзу: єп. М. Чарнецького для Волині та Полісся, о. К. Шептицького для
Росії та Сибіру та ін.

На поч. рад.-нім. війни 1941-45 митрополит Андрей вітав відновлення укр.
державності і створення уряду Української держави — Українського
державного правління на чолі з Я. Стецьком (лист Ш. від 1941). 1941 Ш.
очолив Українську Національну Раду, а 1944 — Всеукр. Нац. Раду.
Митрополит негативно ставився до нім. окупаційного режиму.

Засуджуючи переслідування євреїв, звернувся з протестом щодо нищення
єврейського населення у Галичині до рейхсканцлера Г. Гіммлера. За згодою
Ш. значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях
і навіть у митрополичій резиденції. 1942 було видано пастирський лист
митрополита «Не убий», в якому містилися заклики до примирення політ,
сил укр. суспільства, засуджувалися політ, вбивства і містилися
застереження про відлучення від церкви організаторів і виконавців
подібних злочинів. Під час Другої світової війни Ш. ставив питання про
об’єднання всіх християн України навколо Київ, патріархату у єдності з
Рим. престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви
та укр. інтелігенції. Помер митрополит 1944. Похований у крипні собору
Св. Юра у Львові.

Література.

Грай Г.С.

Похожие записи