КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Психологічні умови попередження девіантної поведінки у студентів

ЗМІСТ

ВСТУП

І. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1. Поняття й особливості девіантної поведінки (поведінка, яка
відхиляється) студентів.

1.2 Труднощі перехідного віку, що позначаються на відхиленнях у
поведінці

1.3.Причини виникнення і форми прояву девіантної поведінки

2. ПРОЯВИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ТА ПРОФІЛАКТИКА ВІДХИЛЕННЯ ВІД НОРМИ

2.1. Алкоголізм та наркоманія як прояви девіантної поведінки

2.2. Агресія як форма прояву девіантної поведінки

2.3. Суїциди як крайня форма відхилення у поведінці

3. ПСИХОЛОГО — ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВІДХИЛЕННЯ У ПОВЕДІНЦІ

3.1. Головні напрямки виховної роботи зі студентами

3.2. Превентивне виховання

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Життя постійно пропонує людині несподіванки, до яких вона має бути
готовою, інакше пристосування до мінливих зовнішніх обставин
утруднюється, порушується, і вже не вистачає сил для плідної діяльності,
нормального існування. Прикрі життєві обставини ніби навмисно виникають,
щоб вчасно загартувати людину, готуючи її до справжніх проблем, до
життєвих криз.

Так, XXI століття поставило гострі запитання про надійність людини, її
здібності та готовності адаптуватися в житті в умовах зростаючої
складності світу, високого динамізму всіх суспільних процесів,
непередбачуваності глобальних змін і перманентне виникаючих
катастрофічних ситуацій в різних регіонах планети, а з іншого — всебічно
активізує завдання збереження людської особистості, її цілісності,
суверенності.

Людство більш усвідомлює, що підстави системної кризи сучасної
цивілізації укорінені в її духовній неспроможності, деградації її
духовних підстав та орієнтирів буття.

Складна ситуація в Україні, поглиблення кризового стану одночасно в
трьох сферах життєдіяльності — духовній, соціальній і матеріальній,
спричинила глибокі зрушення у світосприйманні, орієнтації молоді у
сферах культури освіти, професійного самовизначення. Драматизм
поглиблення кризового стану всіх сфер життя українського суспільства,
полягає в тому, що він носить системний характер і значною мірою
позначається на психіці молодого покоління. Типовою ситуацією
особистісного сприйняття умов життя, соціального середовища є стан
непевності основної частини населення, в тому числі й молоді, щодо
перспектив свого життя, свого місця в стихії суспільних змін. Від
нестабільності суспільства терплять насамперед діти. Особливо згубним є
розгубленість, втрата ідеалів, неоптимістичне сприйняття життя,
відчуження від суспільства.

Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до
того, що у молоді і підлітка домінуючими почуттями стали тривога,
агресія, соціальна пасивність, страх. Тривожним є той факт, що у
науковий обіг введено навіть поняття «діти ризику», що, звичайно, не
прикрашає держави.

Також погіршення соціальної ситуації призвело до збільшення кількості
дітей, що живуть у винятково важких соціальних умовах. Серед загальної
кількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років.
І серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків,
з неповних сімей — понад 400 тисяч, діти з проблемами фізичного та
психічного розвитку — до 160 тисяч, діти з малозабезпечених сімей -3,4
млн. чоловік. Серйозної уваги потребують діти-сироти, діти, які
залишилися без піклування батьків, діти — інваліди, діти з
психофізичними вадами, хворі і діти з девіантною поведінкою.

Важливого значення набувають питання соціальної, економічної,
світоглядної адаптації особистості у сучасному мінливому суспільному
середовищі, ті психологічні та педагогічні чинники, що стимулюють чи
гальмують цей процес [21].

Треба змалку дитині прививати, що вона особистість, суб’єкт життя, що
здійснює свою власну життєдіяльність, має обдарування творити своє
життя. Що людина не просто проживає своє життя, вона його продукує,
створює, свідомо будує.

Задача батьків, психологів та соціальних педагогів відкрити перед
дитиною обрій активного життя, запобігти зосередженню на своїх
проблемах, вивести на шляхи творчої активності.

Таким чином, доцільно розглянути вплив психологічних особливостей
девіантної поведінки студентів.

І. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1. Поняття й особливості девіантної поведінки (поведінка, яка
відхиляється) студентів.

У літературі часто зустрічається поняття «важкий» юнак чи молода людина.
Що значить важкий? Оцінка будь-якої поведінки має на увазі його
порівняння з якоюсь нормою. Нестандартна, що відхиляється від норми
поведінку називають девіантною.

Відповідно до досліджень цієї проблеми, вплив соціальних умов життя
дитини на психологічні особливості, виявляється в тих чи інших формах
поведінкових розладів. Серед таких розладів варто розрізняти вікові
девіації, зв’язані з особистісним розвитком у підлітковий період, і
девіантна поведінка, коли вона суперечить соціально-культурним нормам,
але не виходить за рамки сімейних взаємодій чи шкільної дезадаптації,
тобто не має асоціальної спрямованості.

При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові розлади починають
приймати антигромадський характер і відображати активну деструктивну
спрямованість, що становить погрозу для людей і порушення правових норм,
говорять про делінквентну поведінку [14].

Девіантна поведінка підрозділяється на дві групи:

Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров’я, тобто наявність
у людини явної або схованої психопатології. Цю групу, по-перше,
складають особи, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів,
тобто астеніків, шизоїдів, епілептоїдів і інших психічно ненормальних
людей. По-друге, до цієї групи примикають особи з акцентуйованими
характерами, що теж страждають психічним відхиленням, але в межах норми.

Поведінка, що відхиляється від моральних норм людського гуртожитку і, що
виявляється в різних формах соціальної патології — пияцтві, наркоманії,
проституції та інше. Подібний вид девіантної поведінки виражається у
формі провин або злочинів. Якщо ці провини незначні і не приносять
великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що їх скоїли піддаються
покаранням трудового чи адміністративного права. Правоохоронні органи в
особі міліції і судових органів застосовують до девіантів заходи
примусового характеру (адміністративний арешт, штраф та інше), а
соціальні і медичні служби здійснюють з ними комплекс заходів для
соціальної і психічної адаптації.

Якщо ж девіант вчиняє злочин, то таке діяння кваліфікується по нормах
законодавства. От чому злочинність як вид девіантної поведінки в
основному вивчається юриспруденцією, а аморальна поведінка вивчається
соціологією, психологією, психіатрією й іншими науками [22].

Якщо на відхилення в характері накладаються хворобливі переживання з
негативним емоційним знаком, то формується комплекс неповноцінності і як
наслідок виникає необхідність у штучних компенсаторах — алкоголі,
наркотиках, агресивній поведінці.

На поведінці студентів позначаються труднощі перехідного віку. Перехід у
«доросле життя» супроводжується бурхливою перебудовою психіки:
перебудовуються такі важливі психічні процеси, як мислення, відчуття,
сприйняття; змінюється світ емоцій і відчувань, йде інтенсивне
формування і закріплення наявних і нових рис характеру, повною мірою
виявляються риси темпераменту, здібності, задатки і т.д.

Перебудова «Я-концепції» — процес дуже складний і супроводжується так
званими особистісними розладами. «Я-концепція» — це стійка і неповторна
система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свої
відносини з оточенням і із самим собою. У цей час формується образ
особистого «Я» як установка стосовно самого себе, складається уявлення
про особистісні якості, здібності, соціальну значимість, зовнішності.
Споконвічне питання підлітка — «який я?» — супроводжується емоційними
переживаннями з приводу своєї зовнішності або особистісних якостей,
заниженою самооцінкою і самознищенням [13].

Відхилення в поведінці студента — це результат педагогічної занедбаності
і несприятливого навколишнього середовища. І як результат — реакції
протесту, непокора, брутальність, відхід з будинку через образу.

Та чи інша дитина може виявитися важкою зовсім не в силу якого-небудь
дефекту зокрема, а навпаки — через складність і багатство своєї натури:
сильні і талановиті натури розвиваються найчастіше дуже бурхливо, а з
іншого боку — помірність і акуратність, настільки милі серцю багатьох
педагогів, не завжди говорять про що-небудь цінне в духовнім відношенні.
Як раз, у всіх галузях життя люди дуже часто бували горем для батьків і
вихователів і предметом їхнього розпачу — досить прочитати біографії
наших видатних письменників і суспільних діячів, щоб багатьох з них
віднести до числа важковиховуваних.[11]

Замість терміна «важковиховуваних», прийнятого в широкому значенні цього
слова, соціальні педагоги Василькова Ю.В. і Василькова Т.А. уживають
вираз «відхилення від норми» і виділяють наступні його види: униз від
норми, нагору від норми і якщо так можна виразитися, убік від норми.

Ці три види називаються:

• Субнормність, або дефективність;

• Супранормність, або підвищена обдарованість натури;

• Денормність, або відхилення від норми у вузькому значенні цього слова.
По своєму походженню відхилення від норми може бути двояким:

Екзогенним, коли воно відбувається під впливом зовнішньої обстановки і
йде від периферії психіки до її ядра.

Ендогенним, коли воно є результатом якої-небудь органічної особливості
душевної або нервової природи людини.

Розглядаючи з цього погляду різні типи відхилення від норми, ми можемо
відзначити наступні типи характерів, з яких кожний вимагає особливого до
себе підходу, особливого типу виховання.

Уявимо собі дитину цілком здорову в духовному відношенні, що не
ухиляється у відношенні обдарованості ні нагору, ні в низ від норми,
потенційно, так сказати, цілком нормальну дитину і припустимо, що
зовнішні умови вплинули на його розвиток: ми будемо тоді мати випадок
екзогенної деформації духовної особистості дитини, де можуть бути:
псування моральної сторони психіки носить лише поверхневий тимчасовий
характер (пропуски уроків, паління, дрібне хуліганство), тобто те, що
тимчасово трапляється із усякою нормальною людиною. Це від педагогічної
занедбаності, тобто від занедбаності у відношенні виховання і навчання.
Це відноситься до денормності.

• цілком здорова і нормальна у нервово-психічному відношенні дитина з
екзогенною деформацією психіки, але настільки глибокою і упорною, що
вона відобразилась не тільки на периферії психіки, але і на здоровому її
ядрі, повідомивши їй дефективні звички і схильності — отут злодійство,
бродяжництво, пристосуватися до вуличного життя йому допомогло загальне
здоров’я психіки — адже він має досить розвинений інтелект, уміє ставити
цілі і домагатися їхнього здійснення, він володіє собою, діяльний,
енергійний і урівноважений у прояві своїх емоцій [23].

Перейдемо до видів відхилень від норми ендогенного походження. Тут ми
будемо мати справу з проявами хворобливої конституції психіки, на якій
важко відбилася пережита епоха, з важкою спадковістю, з різними
органічними дефектами нервової системи і психіки. Сюди відносять
відхилення від норми, коли воно вимагає спеціального лікувального
режиму.

Сюди увійдуть усякого роду невротики, істерики, неврастеніки, діти з
різного роду дефектами в емоційній та вольовій області, дати загальну
характеристику якої дуже важко через дивну розмаїтість форм. Одним з
найбільш характерних ознак у даному випадку буде загальна нестійкість
психіки, погана її опірність шкідливим впливам, підвищена емоційна
збудливість, слабість затримуючих центрів і сильна схильність до всякого
роду душевним вивертам.

Таким чином, під супранормними натурами ми будемо розуміти такі
характери, у яких:

а) здібність до творчої переробки сприйманих матеріалів, хоча б у
вигляді досить високої працездатності;

б) підвищеної обдарованості, хоча б і однобічної;

в) морально розвиненого морального почуття [5].

1.2 Труднощі перехідного віку, що позначаються на відхиленнях у
поведінці

У сучасному інформаційному суспільстві прагнення студента до статусу
дорослого — мрія малодоступна. Тому в підлітковому віці молода особа
знаходить не почуття дорослості, а почуття вікової неповноцінності. Вона
психологічно попадає в залежність від предметного світу як цінності
людського буття. Живучи в предметному мирі з моменту появи на світ,
змалку освоюючи його по функціональному призначенню і естетичної
значимості, підліток починає фетишувати цей світ. Завдяки тому що він
входить у підліткові співтовариства, що становлять себе через властиві
часу і віку знакові системи, до складу яких потрапляють і певні речі,
підліток перетворюється в споживача: споживання речей стає сенсом його
життя. Для підлітка стає значимим володіння певним набором речей, щоб
підтримувати своє почуття особистості [20].

Звичайно, речі — середовище існування, умови духовного і фізичного
розвитку, бажана і необхідна власність. Однак суспільство споживання
пропонує увазі вибір і регулярне відновлення маси речей, що не можуть
прийняти участі в розвитку особистості і зовсім не обов’язкові для його
благополучного буття.

У сучасному світі речі можуть стати розбещувачем молодих людей з
багатьох причин:

1) ставши основною цінністю, що спонукує мотивацію й уявлення про
повноту життя;

2) ставши фетишем, що перетворює в раба речей;

3) поставивши в залежність від батьків і спонукуючи тим самим до
заздрості й агресії [9].

1.3.Причини виникнення і форми прояву девіантної поведінки

Крім специфічних причин, характерних для кожної групи «ризику», є і
загальні причини девіантної поведінки:

В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність .
Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя
більшої частини населення й у першу чергу молоді; у розшаруванні
суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед молодими
людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в
обмеженні соціальне прийнятних способів одержання високого заробітку для
молоді. Важко позначаються на життєвому рівні «гримаси ринкової
економіки»: безробіття, інфляційний тиск, корупція й офіційна неправда
«верхів» наростаюча соціальна напруженість «низів».

Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому
моральному рівні суспільства, бездуховності, і відчуженні особистості. В
умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де
усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть
тілом стає рядовою подією[15].

Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять вираження в
масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і
правопорушення.

Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно відноситься до
девіантної поведінки.

Відомий психолог Р. Мерток, автор теорії «подвійної невдачі», вважає, що
якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній
творчій діяльності, ні в активної протиправний, то він компенсує ці вади
такою діяльністю, що веде його до саморуйнування як особистості. В
умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного
чи особистого самовираження, «відхід» в алкоголізм, наркоманію стає
своєрідним компенсаторним засобом.

Несприятливі умови життя і виховання в сім’ї, проблеми оволодіння
знаннями і зв’язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини
з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні
психофізичні відхилення в стані здоров’я, як правило, ведуть до кризи
духу, утраті сенсу існування [35].

Однієї з форм антисоціальної поведінки, що спрямована проти інтересів
суспільства в цілому чи особистих інтересах громадян, є правопорушення.
У юриспруденції розрізняють правомірну і неправомірну поведінку
громадян. Неправомірні дії (правопорушення) — це такі юридичні факти, що
суперечать нормам права. Подібні дії порушують встановлений у країні
порядок [17].

Усі правопорушення діляться на злочини і провини. Злочин — це
протиправний, винний, карний суспільно небезпечний вплив, що зазіхає на
охоронювані законом суспільні відносини і приносить істотну шкоду.
Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.

Провина — це теж протиправне і винне діяння, але не представляє великої
суспільної небезпеки. Провини регулюються нормами адміністративного,
громадянського, трудового й інших галузей права. Правопорушення у формі
провини виявляються в підлітків у зухвалій манері поведінки, у
лихослів’ї, агресивній поведінці [10].

Любий індивідуальний досвід проходить через фільтр Я-концепції (Бернс,
1989), тому активність суб’єкта, несумісна з основними параметрами його
Я-концепції, породжує психологічний дискомфорт, що виявляється в
тривожності, депресії, агресії й інших видах розладів.

Велике значення в розвитку девіацій мають обумовлені різними рисами
оцінні пристрасті.

2. ПРОЯВИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ТА ПРОФІЛАКТИКА ВІДХИЛЕННЯ ВІД НОРМИ

2.1. Алкоголізм та наркоманія як прояви девіантної поведінки

Досить часто зустрічається такий вид девіантного поводження, як
алкоголізм. Він характеризується тим, що виникає звикання, а надалі
психічна і фізіологічна залежність від етилового алкоголю, уживаного у
виді горшки, спирту, коньяку, скроні, вин, пива й ін.

Розрізняють алкоголізм побутовий, при якому мається звикання до
алкоголю, але питуща людина здатна контролювати кількість напою і навіть
тимчасово припинити його вживання в невідповідних для випивки ситуаціях,
і алкоголізм хронічний, при якому відзначені вище можливості
втрачаються. У цих випадках міняється стійкість до алкоголю. На
початкових етапах витривалість збільшується і приходиться для досягнення
бажаного ефекту поступово підвищувати кількість алкоголю. Надалі
витривалість знижується і сп’яніння виникає від порівняно невеликої
кількості алкоголю.

Психічна залежність, що виникає в зв’язку з припиненням прийому алкоголю
по тим або інших причинах, виражається пригнобленим настроєм, тривогою,
занепокоєнням і страхами, а фізична — у слабості, розбитості, болях у
м’язах, запамороченні, загальній пітливості, тремтінні рук і пальців і
т.д.

Причини алкоголізму містять у собі, як мінімум, два фактори: з одного
боку, це особливості особистості, що привертають, (конформні, незрілі,
залежні, що вселяються, схильні до наслідування психопатичні особистості
і невротики, з іншого боку — звичай вживати алкоголь у визначеному
суспільстві, групі, середовищі і головним чином — у родині. Велике
значення має вік, у якому людина почала вживати алкоголь: у молодому
віці легше виникає звичка до випивки і виникає залежність від
алкоголю[20].

Розрізняють просте алкогольне сп’яніння і хронічний алкоголізм. Просте
алкогольне сп’яніння умовне розділяють на три ступені: легке, середнє і
важке.

Таким чином, девіантне поводження, обумовлене вживанням алкоголю,
морально не менш збиткове, ніж самогубство. Відомий американський
психолог 3. Берн пише, що хронічний алкоголізм є самогубство навіть у
тому випадку, якщо питущий вважає своє прагнення до смерті «підсвідомим»
[6].

В останні роки в країні зростає кількість девіантних відхилень у
поводженні людей таке трагічне захоплення і наступна хвороблива
пристрасть, як наркоманія. У зв’язку з цим важливо вміти обґрунтовано
підходити до цьому явищу, що особливо часто зустрічається в молодіжному
середовищі. Насамперед, важливо розібратися, які ж відмітні ознаки
з’являються в осіб, що вживають наркотики? Не менш актуальна також
здатність виділити непрямі свідчення виробництва і прийняття саморобної
згубної отрути. Отже, у єдиноборстві психолог, наркоман (початківець або
безнадійно хворий) і та отрута, що губить у людину все людське і навіть
життя незалежно від віку, статі, соціального стану, важливо бачити три
основних ознаки:

а) наявність сильного потяга до препаратів, що містять наркотики;

б) стан наркотичного сп’яніння;

в) абсцестний синдром.

Потяг до наркотиків виникає дуже швидко, в окремих випадках навіть після
разового вживання. Наркоман не завжди відразу усвідомлює те, що його
волоче до наркотиків, але, чим би він не був зайнятий, думка про
наркотичні засоби й одурманюючі речовини періодично і нав’язливо
протягом усього дня спливає в його свідомості, і якщо досвідченим
наркоманам удається ховати прояву наркотичного сп’яніння, то потяг до
наркотику навіть вони сховати не здатні. Тема розмови цих людей
неухильно повертається до наркотиків, при цьому в них відзначається
емоційна зацікавленість, їх особа виражає задоволення, міміка і
вираження очей жваві. Нерідко виникає мрійлива посмішка. Вони цілком
захоплені розповідями про наркотики. Ці розмови активізують потяг [5].

Найважливішою ознакою, що вказує на вживання наркотиків, є абстистентний
синдром. Навіть дуже сильні і терплячі люди з працею переносять його,
настільки інтенсивні болі (можуть викликати спроби самогубства).
Абстинстентний синдром виявляється тоді, коли організм людини вже не
може нормально функціонувати без наркотичних засобів. Ця залежність
настільки велика, що без наркотику в окремих випадках настає смерть. На
відміну від наркотичного сп’яніння абстиненція тим яскравіше виражена,
чим більше стаж прийому наркотиків, її прояви зв’язані з розладами
психіки.

2.2. Агресія як форма прояву девіантної поведінки

Неможливо сьогодні уявити собі ні одну газету, ні одну радіо — чи
телепрограму новин, де не було б жодного повідомлення про який-небудь
акт агресії чи насильства.

Чому люди діють агресивно і які заходи необхідно почати для того, щоб
запобігти чи взяти під контроль подібну деструктивну поведінку?

Ці питання займали кращі розуми людства протягом багатьох століть і
розглядалися з різних позицій — з погляду філософії, поезії і релігії.
Однак тільки в XX віці дана проблема стало предметом систематичного
наукового дослідження, тому не дивно, що не на всі питання, що виникають
у зв’язку з проблемою агресії, є відповіді [8].

Коли люди характеризують когось як агресивного, вони можуть сказати, що
він звичайно ображає інших, чи що він часто недружелюбний, чи що він,
будучи досить сильним, намагається робити все по-своєму, чи може бути,
що він твердо відстоює свої переконання, чи можливо без страху кидається
у вир нерозв’язних проблем.

В даний час більшістю приймається наступне визначення агресії:

Агресія, у якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку,
спрямовану на заподіяння шкоди чи збитку іншій живій істоті, що мають
усі підстави уникати подібного із собою поводження.

Дане комплексне визначення містить у собі наступні приватні пропозиції:

• агресія обов’язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння
шкоди жертві;

• агресією може розглядатися тільки така поведінка, що має на увазі
заподіяння шкоди чи збитку живим організмам;

• жертви повинні мати мотивацію уникання подібного із собою поводження
[30].

А.А. Реан виділяє 2 популярних підходи до феномена агресії.

Перший — етико-гуманістичний підхід. Агресія, у рамках цього підходу,
розцінюється як зло, заподіяння шкоди іншій людині, як погодження, що
суперечить позитивній сутності людей. Цей підхід розглянутий у
гуманістичній психології, екзистенціальної і гуманістичній філософії.

Християнська концепція людини також повинна бути віднесена до цього
підходу. Ідеї гуманістичного підходу до феномена агресії, які йдуть до
традиції християнського навчання: полюби ближнього свого як самого себе,
любіть ворогів ваших і т.д.

Інший, альтернативний підхід до феномена агресії —
еволюційно-генетичний. У рамках цього підходу внутрішньо — видова
агресія розцінюється як біологічно доцільна форма поводження, що сприяє
виживанню й адаптації [9].

З.Фрейд визнавав існування двох основних груп інстинктів: життя і
смерті. Інстинкти смерті (Танатос) лежать в основі всіх проявів
жорстокості, агресії самогубств і вбивств.

Фрейд припускав, що агресія бере свій початок в уродженому і
направленому на власного носія інстинкту смерті; по суті справи, агресія
— це той же самий інстинкт, тільки спроектований зовні і націлений на
зовнішні об’єкти.

Фрейд вважав, що багато соціально-психологічних феномені можна зрозуміти
в контексті зсування їхніх первинних інстинктів: сексуального й
агресивного. Подібною уявою расові заборони і війни можуть бути пояснені
зсувом агресивних спонукань. Не маючи можливості одержувати задоволення
прямо і негайно, люди навчилися зміщати свою інстинктивну енергію на
інших людей, інші предмети й іншу діяльність, замість тих, що
призначалися для прямої розрядки напруги [18].

Біологічні чинники:

Агресія являє собою складний поведінковий комплекс, і тому неможливо
говорити про існування в людському мозку чітко локалізованого «центру
агресії»». Проте й у тварин, і в людини вченими виявлені ділянки
нервової системи, відповідальні за прояв агресії.

На агресивність також впливає чоловічий половий гормон -тестостерон.
Хоча, очевидно, вплив гормонів яскравіше виявляється у тварин, ніж у
людей, препарати, що понижують рівень тестостерону у чоловіків, схильних
до насильства, та послаблюють їхні агресивні тенденції.

Виходячи з розглянутих теорій (центральним поняттям яких є агресія як
слідство інстинктивних, уроджених чинників), можна укласти, що агресивні
явища неможливо усунути й агресія в тієї або іншій формі завжди буде нас
супроводжувати.

Відповідно до теорій даного напрямку, характер осмислення або
інтерпретації індивідом чиїхось дій, наприклад, як загрозливих або
провокаційних, впливає на його почуття і поведінку. У свою чергу,
ступінь емоційного порушення або негативної афектації, пережитої
індивідом, впливає на когнітивні процеси, зайняті у визначенні ступеня
загрозливої йому небезпеки.

І останній теоретичний напрямок, представлений у цій главі, розглядає
агресію, насамперед, як явище соціальне, а саме, як форму поведінки,
засвоєної в процесі соціального навчання. Відповідно до теорій
соціального навчання, глибоке розуміння агресії може бути досягнуто
тільки при звертанні пильної уваги [3]:

• на те, яким шляхом агресивна модель поведінки була засвоєна;

• на фактори, що провокують її появу;

• на умови, що сприяють закріпленню даної моделі поведінки.

Агресивні реакції засвоюються і підтримуються шляхом особистої участі в
ситуаціях прояву агресії, а також у результаті пасивного спостереження
проявів агресії. Агресія з’являється тільки у відповідних соціальних
умовах, тобто, на відміну від інших теорій, теорії цього напрямку більш
оптимістично дивляться на можливості запобігання агресії або узяття її
під контроль.

Агресивність має якісну і кількісну характеристику. Як і будь-яка
властивість, вона має різний ступінь виразності, від майже повної
відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати
визначений ступінь агресивності. Відсутність ЇЇ приводить до пасивності,
відомості, конформності і т.д. Надмірний її розвиток починає визначати
весь вигляд особистості, що може стати конфліктної, нездатної на свідому
кооперацію і т.д. У життєвій свідомості агресивність є синонімом
«зловмисної активності». Однак, саме по собі деструктивна поведінка
«зловмисністю» не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті
цінності, заради досягнення і володіння якими активність розвертається
[4].

Виходячи з цього, можна розділити агресивні прояви на два основних типи:

• мотиваційна агресія, як самоцінність;

• інструментальна агресія, як засіб,

• припускаючи при цьому, що і та, і інша можуть виявлятися як під
контролем свідомості, так і поза ним, і сполучені з емоційними
переживаннями гніву і ворожості.

2.3. Суїциди як крайня форма відхилення у поведінці

Одним з найбільше трагічних видів девіантного поводження є самогубство
або суїцид. У психологічній літературі суїцид звичайно розглядається як
феномен соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах
пережитих нею мікросоціальних конфліктів. Під суїцидальним же
поводженням людей розуміються різні форми їхньої активності, що
направляються представленнями про позбавлення себе життя і службовці
засобом дозволу особистісної кризи в умовах конфліктної ситуації. Як
правило, змістом психологічної кризи виступає гострий емоційний стан, що
виникає в складній ситуації зіткнення особистості з перешкодою на шляху
задоволення її найважливіших потреб. Причому, ця криза досягає такої
інтенсивності, у рамках якої людина не може знайти правильного виходу зі
сформованої ситуації на основі наявних у нього життєвого досвіду [11].

Важливо підкреслити, що суїцидальне поводження має як внутрішні, так і
зовнішні форми свого прояву. Внутрішніми формами суїцидального
поводження виступають:

• антивітальні представлення (тобто міркування про відсутність цінностей
життя);

• пасивні суїцидальні думки (представлення на тему своєї смерті взагалі
при відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя:
«добре б умерти» і т.д.);

• суїцидальні задуми (характеризуються вже розробкою плану самогубства,
продумуванням його деталей);

• суїцидальні наміри (припускають ухвалення рішення на самогубство). До
зовнішніх форм суїцидального поводження відносяться:

• суїцидальні висловлення;

• суїцидальні спроби;

• завершений суїцид.

Як показує практика, найбільш розповсюдженими конфліктами, що
обумовлюють суїциди, є:

1. Конфлікти, зв’язані зі специфікою професійної діяльності
(індивідуальні адаптаційні труднощі, невдачі виконання конкретної
задачі; міжособистісні конфлікти з товаришами по службі; службові і
міжособистісні конфлікти й ін.).

2. Особисто-сімейні конфлікти (нерозділена любов, зрада коханої
дівчини (дружини); розвід, важка хвороба, смерть близьких, полова
неспроможність і

ін.).

3. Конфлікти, обумовлені станом здоров’я (психічні захворювання,
фізичні недоліки (дефекти мови й особливості зовнішності) і ін.).

4. Конфлікти, зв’язані з антисоціальним поводженням (злочину, події,
а також страх кримінальної відповідальності, острах ганьби в зв’язку з
антисоціальним вчинком і ін.) [23].

5. Конфлікти, обумовлені матеріально-побутовими труднощами.

Механізм суїцидального поводження

1-соціально-ситуаційні фактори; 2-особистісні фактори; З- конфлікт;
4-соціально-психологічна дезадаптація;

5- крах ціннісних установок /утрата сенсу життя/;

6- провокуючі фактори;

7- мотиваційна готовність;

8- зовнішні фактори, що привертають;

9- пресуїцид; 10-суїцид.

Самогубства відбуваються в основному психічно ненормальними людьми.
Деякі керівники висловлюють сумнів щодо самої можливості попередження
самогубства. Частина керівників вважає, що якщо людина відкрито заявляє
про бажання покінчити із собою, то він ніколи не зробить самогубства. У
той же час, за даними досліджень, 3/4 людей, що зробили самогубства або
замах на нього, повідомляли про свої наміри найближчому оточенню [24].

У деяких керівників склалося спрощене розуміння можливості попередження
суїцидальної події.

Бар’єром розуміння можливості профілактики самогубств є думка тих
керівників, що вважають, що немає зовнішніх ознак, що вказують, що
людина вирішила покінчити із собою. Зрозуміло, у подібних висловленнях є
раціональне зерно. «Заглянути в душу», пізнати внутрішній світ людини,
дійсно, дуже складно. У той же час, як показує практика, такі можливості
в керівника, як правило, маються.

Основним змістом загального напрямку профілактичної роботи повинний
стати ослаблення й усунення соціальних і соціально-психологічних
передумов, що сприяють формуванню суїцидального поводження і збереженню
суїцидогенної обстановки в колективах. Складовими частинами такої роботи
є:

• Чітка організація повсякденного життя, навчання, роботи, побуту і
дозвілля людей.

• Попередження й усунення конфліктів між членами колективу.

• Забезпечення соціальної і правової захищеності всіх категорій
працівників.

3. ПСИХОЛОГО — ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВІДХИЛЕННЯ У ПОВЕДІНЦІ

3.1. Головні напрямки виховної роботи зі студентами

Політичні та соціальні процеси, що відбуваються в Україні і спрямовані
на утвердження демократичних засад розвитку держави, зумовлюють
необхідність відповідних змін у всіх сферах народного господарства, в
тому числі і в галузі освіти, складовою якої є виховання.

Головною метою школи є формування і розвиток високоінтелектуальної,
свідомої особистості з громадською позицією, готовою до конкурентного
вибору свого місця в житті [18].

Національною програмою патріотичного виховання населення, формування
здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних
засад суспільства поставлено ряд завдань: утвердження високих моральних
цінностей, політичної культури та трудової моралі, збереження
повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, попередження
злочинності, запобігання інформації, що містить у собі елементи
національної поведінки, насильства, жорстокості, порнографії, пропаганди
наркогенних речовин.

Виховання органічно поєднане з процесом навчання дітей, опанування
основами наук, багатством національної і світової культури.

Характер виховання повинен передбачати глибоке розуміння вихователем
природи вихованця, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до
особистості дитини, турботі про її гармонійний розвиток, встановлення
взаємин співробітництва навчально-виховному процесі [8].

Пріоритетним є всебічний та гармонійний розвиток особистості, яка здатна
до саморозвитку, самовиховання і самореалізації, у своїй діяльності
керується загальнолюдськими цінностями, глибоко розуміє традиції свого
народу.

Успіх виховного процесу залежить від відносин між вчителем і учнем, які
повинні будуватися на основі співдружності, співробітництва і ділового
партнерства.

Вчитель і учень рівноправні суб’єкти навчально-виховної діяльності. Тому
варто більше уваги приділяти стимулюванню внутрішньої і зовнішньої
активності учнів, їх оптимальній участі у суспільній діяльності у справі
виховання.

Підвищенню результативності виховної роботи в загальноосвітньому
навчальному закладі сприяє вдосконалення нових форм роботи, пошук нових
систем виховання, впровадження розвиваючих технологій.

Напрями виховної роботи

Вирішення завдань виховної роботи здійснюється за напрямами:

— громадянське виховання;

— родинно-сімейне виховання;

— військово-патріотичне виховання;

— трудове виховання;

— художньо-естетичне виховання;

— моральне виховання;

— екологічне виховання;

— формування здорового способу життя;

— превентивне виховання;

— сприяння творчому розвитку особистості.

Мета громадянського виховання — сформувати свідомого громадянина,
патріота, професіонала.

Головними завданнями родинно-сімейного виховання є гармонійний всебічний
розвиток дитини, підготовка її до життя в існуючих соціальних умовах,
реалізація її творчого потенціалу, формування у дітей моральних
цінностей з позиції добра, справедливості [18].

Військово-патріотичне виховання покликане забезпечити морально-політичну
і практичну підготовку щодо виховання обов’язку — захисту незалежної
Батьківщини, військової служби у Збройних Силах України. Головними
завданнями є формування психологічних та морально-вольових якостей,
особистісних поглядів на сучасні події, самовиховання і самопідготовки,
спрямовані на оволодіння певними світоглядними завданнями і уявленнями,
фізичний розвиток особистості.

Трудове виховання спрямоване на формування творчої працелюбності
особистості, виховання цивілізованого господаря, свідомого ставлення до
праці як вищої цінності людини і суспільства, готовності до
життєдіяльності і праці в умовах ринкових відносин, формування в учнів
розуміння загальних основ сучасного виробництва, вміння включатись у
виробничі відносини, виховання дисциплінованості, організованості,
бережливого ставлення до суспільної і приватної власності, природних
багатств [11].

Художньо-естетичне виховання передбачає формування основ естетичної
культури, естетичних норм і принципів, переконань та ідеалів естетичного
сприймання та емоційного ставлення до прекрасного, духовне збагачення
учнів, розширення їх світогляду, оволодіння цінностями і знаннями в
озброєння школярів естетичними знаннями, виховання художнього смаку,
вироблення естетичної активності, бажання вносити прекрасне у життя,
приумножувати культурно-мистецькі надбання народу.

Моральне виховання спрямоване на прищеплення і потреби поводити себе
згідно з моральними нормами, прийнятими в суспільстві, виховання
патріотизму, колективізму, свідомої дисципліни та організованості,
громадянської і соціальної відповідальності, непримиренності до
аморальних вчинків, до порушників норм і правил культурної поведінки.

Це планомірний, цілеспрямований вплив на морально-емоційний розвиток
людини через організацію умов, в яких формується її духовна, емоційна,
світоглядна сфери та поведінка відповідно до загальнолюдських та
національних морально-етичних цінностей [10].

Система морального виховання спрямована на формування цілісної моральної
особистості, яка включає такі гуманістичні риси, як доброта, чуйність,
милосердя, увага, толерантність, совість, чесність, справедливість,
людська гідність, повага і любов до людей, правдивість і скромність,
сміливість і мужність.

Зміст морального виховання включає принципи, норми, правила моралі та
прогресивні традиції, які становлять частину духовного життя народу. Це
народні традиції, шанобливе ставлення до Батьківщини, суспільства,
праці, до людей і самих себе.

Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління
науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти
зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і
кожної людини зокрема, сформувати розуміння, що природа — це першооснова
існування людини, а людина — частина природи, виховати свідоме добре
ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище як
національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо
охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до
рідної природи.

3.2. Превентивне виховання

Дане виховання передбачає реалізацію заходів, спрямованих на
попередження злочинів і злочинності, вдосконалення способу життя учнів
без порушень норм моралі; розвиток умов, що сприяють збереженню здоров’я
та життя дітей, виявлення негативних змін у поведінці учнів, вивчення
причин і умов, що сприяють скоєнню злочину, попередження їх подальшого
розвитку; організацію змістовного дозвілля, поліпшення роботи з
підлітками з девіантною поведінкою, надання їм допомоги в самовихованні
[5].

Метою є формування правової свідомості на основі правових знань,
уявлень, переконань, що склалися в нашому суспільстві, почуттів, що
регулюють поведінку, почуття законності обраної мети, правомірності
шляхів її реалізації, справедливості, активної протидії порушникам
законів нашої країни; докорінне підвищення правової культури всіх
учасників навчально-виховного процесу; формування здорового способу
життя, попередження асоціальних проявів серед учнів, профілактика
вживання наркогенних речовин.

Здійсненню превентивного виховання сприяють психолого-педагогічна
профілактика та корекція відхилень у поведінці учнів, використання
нестандартних форм виховання, забезпечення зайнятості та змістовного
відпочинку дітей під час канікул, допомога соціальне дезадаптованим
категоріям дітей, профілактика дитячої бездоглядності, просвітницька
робота щодо запобігання протиправній поведінці, наркоманії, алкоголізму,
захворюваності на ВІЛ СНІД та хворобам, що передаються статевим шляхом;
правильне статеве виховання [6].

Одним із пріоритетних напрямків виховної роботи є сприяння творчому
розвитку особистості. Він спрямований на розвиток власних спостережень,
пізнавальних інтересів у певній галузі знань до технічної творчості,
моделювання, винахідництва, сприяння інтелектуальному, емоційному та
естетичному розвитку школярів, уміння бачити пізнавальні проблеми у
сфері науково-технічної, художньої, декоративно-прикладної творчості,
еколого-натуралістичній, туристсько-краєзнавчій, фізкультурно-спортивній
діяльності.

Основними шляхами розвитку дитячих обдарувань є оптимально-побудований
навчально-виховний процес, раціональна організація позаурочних форм
роботи та ефективна взаємодія сім’ї і школи.

Ці напрями виховання тісно взаємопов’язані між собою і утворюють цілісну
систему, яка забезпечує виховання всебічно розвиненої особистості
-вільної, гуманної, духовно і творчо зрілої, фізично досконалої,
громадянсько-відповідальної і мужньої, ініціативної і активної, здатної
до вирішення складних проблем, готової до самооцінки і самовиховання.

Складний процес виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм
роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи,
вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямків
діяльності школярів [10].

ВИСНОВКИ

Процес інтеграції людини в суспільство завжди відбувається під його
пильним наглядом. З метою існування як злагодженої системи суспільство в
усі часи регулювало соціальну взаємодію через спеціальний механізм
підтримання соціального порядку .Він називається соціальним контролем.

Отже, людська поведінка жорстоко обмежена і регулюється суспільством.
Для цього воно застосовує систему соціального контролю.

Внаслідок цього складається поведінка, що схвалюється суспільством.
Оскільки людина — істота колективна, то приймаючи участь в колективних
діях, вона постійно має пристосовуватись до вимог оточуючих.
Психологічний підхід до вивчення людської поведінки полягає в тому , що
людина рідко буває ізольована і діє цілком незалежно, її дії
контролюються або самосвідомістю (самоконтроль), або суспільством
(зовнішній контроль). Але не дивлячись на жорстокий контроль, в
суспільстві має місце не лише поведінка, що відповідає нормам і
цінностям суспільства.

Існує також поведінка всупереч тим нормам, що виробило суспільство.
Поведінка, згідно з соціальним вимогам, спрямована на досягнення цілей
що схвалюються суспільством. Поведінка, що конфліктує з виробленими
суспільством нормами, тобто відхиляється від них називається девіантною.

Психологічний підхід базується на аналізі психічного стану людини. Це
порушення в розумовому розвитку, дегенеративність, дебілізм, психопатія,
тощо. Найбільш яскраве втілення це тенденція отримала в психоаналізі і
особливо в „концепції комплексів», зокрема аналізі „комплексу вини». За
думкою Фрейда та деяких його послідовників саме почуття провини і
бажання покарання як засіб позбавлення від нього спонукає до девіантних
вчинків.

Нарешті, девіація, спричинюється навішуванням „ярлика девіантна». Мова
йде про можливість тих чи інших впливових груп, передусім офіційних(
правоохоронні органи, лікарі, вчителі) нав’язувати певні стандарти
поведінки менш впливовим. Частіше, ця причина є фактором вторинної
девіації. Однак, оскільки у визначеності девіантності можуть бути
помилки, то часом і недевіант стає девіантом під тиском такого „ярлика».

Отже, девіація досить поширене соціальне явище, оскільки існують
правила, завжди знайдуться їх порушники. Окрім того, суспільство
розвивається і потребує нових норм задля свого функціонування як
системи. Ці нові норми неминуче породжують нові типи девіації. Звідси
необхідність формування толерантного підходу до девіантності і розуміння
її об’єктивності.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Конституція (Основний Закон) України. Прийнята Верховною Радою України
28 червня 1996 року.

Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття).

Проект Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку
української державності //Педагогічна газета. — № 6(72) червень 2000р.

Основы практической психологии. – К., 1999г.

Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття. – В 2 ч. / Під ред.
В.М. Доній, Т.М. Несен, И.Г. Єрмаков — К: ІЗМН, 1998р. — ч 1. — 320 с.

Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття. – У 2 ч. / Під ред.
В.М. Доній, Т.М. Несен, И.Г. Єрмаков — К: ІЗМН, 1998р. — ч 2. — 520 с.

Словарь практического психолога /Сост. Головин С.Ю. – Минск: Москва изд.
АСТ, 2001. — 800с.

Бэрон Р., Ригардсон Д. Агрессия. — СПб: «Питер», 1999 — 352с.

Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. – М.: Педагогика», 1991.

Вайзман И. Реабилитационная педагогика. – М.: «Наука», 1996. – С.
140-141.

Василькова Ю.В., Василькова Т.А. «Социальная педагогика». – М.:
«Академия», 1999.

Демичева А.В. «Девиантное поведение в современном украинском обществе» —
1999. — № 2. – С. 94-98.

Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. –М.:
Педагогика, 1989.

Кондратьев Н.Ю. «Психолого-педагогическая работа со школьниками
девиантами» //Психологическая наука и образование. – 1999. — № 3-4. — С.
46-65.

Корнилова Т.В. и др. Факторы социального и психологического
неблагополучия подростков в показателях методик стандартизированного
интервью и методов наблюдения // Вопросы психологии. — 2001. — № 1. — С.
107.

Майерс Д. Социальная психология. — СПб: Издательство «Питер», 1999. — С.
483-532.

Маліхіна Т. Психолого — педагогічна робота з попередження аморальної
поведінки підлітків // Рідна школа. — 1999. — № 9. — С.50-53.

Нагаев В.В., Толстых В.Г. «Основные направления
социально-психологической, терапевтической и правовой реабилитации
подростков девитантов» //Вестник психоциальной работы. — 2001. — № 3. —
С. 40 — 47.

Реан А.А. Агрессия и агрессивность личности //Психологический журнал. —
1996. — №5. — С. 3-18.

Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. – М.: издательство
ВЛАДОС, 2000. — Кн. 1 — 384 с.

Саранулова С. «Неординарна та девіантна поведінка дітей» //Світло. —
2001. — №1. — С. 43-45.

Семенюк Л.М. «Психологические особенности агрессивного поведения
подростков и условия его коррекции». – М.-Воронеж: НПО «Модэк» 1996. —
96с.

Столяренко А. Д. Основы психологии: Практикум. — Ростов: изд. «Феникс»,
2000. — 576с.

Фидельман М.И. «Взаимосвязь интеллектуальных и творческих способностей у
подростков» //Прикладная

Похожие записи