Реферат на тему:

Криза як зміна життєвих ролей особистості

Дисгармонійність розвитку життєвих ролей

Залежно від міри зв’язку рольової поведінки людини з базовими
особистісними утвореннями психологічні ролі можна поділити на ситуативні
та особистісні. У цій площині може трактуватися і проблема особистісної
дисгармонії, а саме: дезадаптивні і негармонійні особистості в парадигмі
теорії ролей можуть розглядатися як особистості з дезадаптивними і
негармонійними особистісними ролями.

Життєвими ролями ми називаємо такі особистісні ролі, які пов’язані з
важливими життєвими функціями людини і мають велике значення в її
життєвому шляху. Життєві ролі людини постійно розвиваються, змінюються,
виникають, зникають тощо. Зміна життєвих ролей відбувається протягом
усього життя людини, бо інакше вона не може розвиватись. Але це не
означає, що ця зміна обов’язково повинна відбуватися з великими
суперечностями. Якщо ці трансформації перебігають гармонійно, тобто без
надмірного загострення життєвих труднощів, без великих суперечностей,
або, принаймні, ці суперечності продуктивно розв’язуються людиною, то ми
говоримо про її гармонійний розвиток.

Але дуже часто зміна ролей здійснюється боляче, тому що людина не може
прийняти нову роль, що диктується логікою її психосоціального розвитку,
або відмовитися від старої ролі, яка втратила своє функціональне
значення і призводить до деформацій і дисгармоній у поведінці. Якщо
зміни психологічних ролей людини відбуваються з великими суперечностями,
які людина не може самостійно конструктивно розв’язати, то ми говоримо
про дисгармонійний розвиток. У цьому варіанті мають місце рольові
конфлікти особистості, серед яких можна розглядати і життєву кризу
особистості.

Життєва криза — це перехідний період життя, коли відбувається ламання і
активна зміна життєвих ролей особистості. Так, характерне для багатьох
особистісних криз прагнення «втекти від себе» — це не що інше, як
прагнення людини позбутися тієї ролі, що чомусь стала причиною її
дисгармонійного стану. Життєва криза характеризується неможливістю (або
труднощами) засвоїти нову життєву роль, або ускладненнями з можливістю
позбутися старої життєвої ролі. Іншим випадком дисгармонійного розвитку
особистості може бути нерозвинутість важливих психологічних ролей
людини, що пов’язане з нерозвинутістю її важливих соціальних функцій.

У попередньому розділі ми вже порівнювали життєву кризу зі зміною
захисного панцера равлика, що росте. Під захисним «панцером» людини
можна розуміти і систему особистісних ролей, що, крім інших, мають і
адаптивну, захисну функцію. Деякі ролі виступають як захисні механізми.
Кажуть, що людина «надягає на себе маску», щоб сховати за нею своє
справжнє обличчя. Причиною цього дуже часто є прагнення людини захистити
деякі болісні сторони свого»Я».

Прикладом можуть слугувати випадки рольової поведінки, пов’язані з
професійною діяльністю. За професійними ролями людина часто ховає більш
інтимні сторони своєї особистості. Цим можна пояснити таке явище, як
«трудоголізм», тобто підвищену пристрасть до роботи (за аналогією з
терміном «алкоголізм» — пристрасть до алкоголю). Людина обирає
діяльність (а нею може бути і якесь захоплення чи хоббі), щоб поринути у
світ, створений цією діяльністю, і захиститись від реалій життя, які
можуть бути чимось травматичними для неї. До речі, не тільки роль
«трудоголика» а й роль «алкоголика» чи «наркомана» — це також прагнення
захиститись від життєвих негараздів, втеча від одних життєвих ролей і
спроба «заховатись» у рамках іншої ролі.

Руйнування ролі, що відбувається в процесі життєвої кризи, завжди
супроводжується руйнуванням її адаптивної, захисної функції: втратою
смислу життя, порушенням адекватного уявлення про себе, втратою звичних
форм поведінки, пов’язаної з необхідністю створювати нові поведінкові
моделі (в тому числі й адаптивні), яких перед тим ще не було, і т.д. Це
руйнування не може проходити безболісно, особливо якщо побудова нових
ролей чи прийняття їх ускладнені.

Життєва криза як рольовий конфлікт

Як людина переживає кризу? Загострення внутрішніх суперечностей, що
супроводжують кризу, стосується і загострення суперечностей у життєвих
ролях особистості. Зміни, що відбуваються з людиною, яка переживає
кризу, не обмежуються трансформацією її життєвих ролей. Але рольовий
аспект заслуговує на увагу, тому що дає змогу проаналізувати суттєві
закономірності протікання життєвої кризи і дає конкретні засоби
психологічної допомоги людині. Є всі підстави вважати, що криза — це
внутрішній рольовий конфлікт, що переживається людиною в переломні
моменти життя, коли необхідність зміни життєвих ролей наражається на
труднощі, які людина не здатна подолати сама.

Життєва криза — це переломний етап у житті особистості, рубіж між старим
і новим досвідом, якісний перехід із одного стану в інший. Він, як і
всяка зміна, має два види детермінації: внутрішню (обумовлену
поступовими внутрішніми змінами, що приводять до якісного стрибка, і
зовнішню, обумовлену обставинами життя, складностями міжособистісних
стосунків, якимись значущими життєвими подіями і т.ін.

Внутрішня детермінація пов’язана зі змінами в особистості людини, коли
формуються уявлення про себе як носія нових психологічних ролей, коли
формується потреба стати суб’єктом нової ролі, для якої ще не створилися
об’єктивні умови. Якщо нова життєва роль не може реалізуватись у
рольовій поведінці, це може стати причиною досить істотної життєвої
кризи, яка може мати найсерйозніші наслідки.

Прикладом може слугувати підліткова криза, яка пов’язана з протиріччям
між новим почуттям дорослості підлітка (підліток прагне грати «роль»
дорослого) і невизнанням цієї нової ролі оточуючими. Нереалізовані
потреби підлітка можуть стати причиною його негативізму, девіантної
поведінки тощо. Про це можна детальніше прочитати у 9 главі.

Зовнішня детермінація пов’язана зі змінами обставин життя людини, коли
існуючі життєві ролі людини вступають у суперечність з соціальними
рольовими очікуваннями, коли ці ролі втрачають значення в житті людини і
мають замінитися іншими.. Ситуація, коли виникає необхідність міняти
життєві ролі, які ще не віджили, також стає причиною життєвої кризи, що
полягає у труднощах народження нових життєвих ролей людини.

У романі Марка Твена «Принц і жебрак» ми бачимо приклад життєвої кризи,
яку переживає герой, потрапивши з волі обставин у вир простого життя,
опинившись серед людей, які не визнавали в ньому принца. Спроба грати
звичну для нього роль провалилася, бо наштовхнулася на зовсім інші
рольові очікування і спровокувала серйозний рольовий конфлікт. Ця криза
мала для принца благотворне значення, він вийшов з неї новою людиною.
Але реальне життя дає безліч прикладів, коли зовнішні обставини
(наприклад, такі, як війна, стихійне лихо тощо) просто ламають долі
людей.

Якщо рольовий конфлікт є важливою складовою життєвої кризи, то істотним
чинником психологічної допомоги людині, що переживає кризу, можуть стати
методи, спрямовані на відбудову, корекцію чи відтворення її
психологічних ролей. Методи рольової психотерапії (серед яких
найвідомішою є психодрама) спрямовані на допомогу людині в розв’язанні
численних життєвих проблем (Гройсман А.Л., 1979). Про це докладно можна
прочитати в наступній главі.

Життєві кризи з позицій рольової теорії

З точки зору змісту і характеру психологічних проблем чи життєвих
обставин, що спричинили кризову ситуацію, а також особистісних ролей, що
виникають, розвиваються і зникають, можна видилити кілька типів життєвих
криз:

1. Кризи становлення особистості. Найхарактернішими кризами становлення
є вікові кризи, що вважаються нормативними, тобто необхідними для
нормального процесу становлення особистості. Для вікових криз властиві
чималі якісні зміни, що відбуваються у психології людини: формування
психологічних новоутворень, зміна провідної діяльності і т.д. (про це
докладно розповідалося у гл.2). Але ці зміни завжди супроводжуються
зміною ролей, оскільки певна діяльність (гра, спілкування, навчання і
т.д.) передбачає і відповідну особистісну роль людини.

Кризи становлення особистості характерні не лише для дитинства,
підлітковості та юності. На думку багатьох авторів, усе життя людини
закономірно супроводжується чергуванням певних періодів. Так, ще давні
мислителі ділили життя людини на віки чи цикли (у Гіппократа, наприклад,
по 7 років, у інших по 9), що починаються і закінчуються переломними,
критичними фазами (Толстых А.В., 1988, с. 32-34).

Дуже цікавою є точка зору на становлення особистості дорослої людини
сучасного американського автора Гейл Шиіхі, що розглядає такі кризи
дорослішання (і тут прослідковується 7-річна періодичність): 16 років —
«виривання коренів»; 23 роки — «план на все життя»; 30 років —
«корекція»; 37 років — «усвідомлення середини життя» (Sheehy G. 1976;
Максимов М., 1986, 1987). Неважко помітити, що ці кризи пов’язані зі
змінами життєвих ролей людини.

Кризи становлення у дорослому віці можуть супроводжуватися важливими
життєвими подіями: зміною фаху, місця роботи, втечею з сім’ї, переїздом
в інше місто і т.д. (а інколи і більш драматичними, аж до самогубства),
що обов’язково передбачає зміну важливих соціальних ролей людини:
професійних, сімейних, міжособистісних та інших. Г.Шиіхі пов’язує спосіб
переживання кризи людиною зі «стилем проживання життя», що становить
своєрідні життєві ролі людини: «вічна дитина», «клозет», «транзит»,
«інтегратор», «квочка», «кар’єристка з відлагодженим сімейним життям»
(G.Sheehy , 1976; Максимов М., 1986, 1987).

2. Кризи здоров’я. Часто людина переживає серйозну кризу у зв’язку з
втратою здоров’я, каліцтвом чи іншими серйозними проблемами, що
докорінно змінюють життя. Найбільш фруструючими кризовими чинниками є
втрата у зв’язку зі зміною здоров’я якихось важливих життєвих і
соціальних функцій (а отже і важливих психологічних ролей), відмова від
важливих життєвих планів у зв’язку з неможливістю їх втілити (тобто
відмова від майбутніх ролей). Про деякі види криз здоров’я піде мова в
наступних главах. Зокрема, про життєву кризу, пов’язану з ішемічною
хворобою серця говоритиметься у гл.21.

Прикладом серйозної кризи здоров’я може слугувати історія життя
письменника М.Островського, який ще молодим втратив зір і можливість
ходити. Ця трагедія перекреслила всі життєві плани і ледве не стала
причиною самогубства.

3. Термінальні кризи. Дуже серйозними є кризи, пов’язані з термінальними
цінностями людини, зокрема з імовірним чи неминучим близьким кінцем її
життя. Приклади: звістка про невиліковне захворювання; які-небудь
обставини, що загрожують життю і яких неможливо позбутися; смертний
вирок суду і т.д. Детальному психологічному аналізу термінальних криз,
що викликані невиліковними захворюваннями, такими, як онкозахворювання,
СНІД, також присвячено декілька наступних глав (22-23).

4. Кризи значущих стосунків. Надзвичайно важливою є сфера взаємовідносин
людини з іншими, а отже, значні зміни в структурі цих взаємовідносин
часто супроводжуються кризами і змінами міжособистісних ролей. Найбільш
значущими причинами подібних криз можуть виступати: смерть близької
людини, вимушена розлука, зрада інших людей, розлучення (що пов’язане з
втратою міжособистісних ролей). До кризових явищ може призводити і поява
нових міжособистісних ролей. Так, народження дитини для сім’ї може стати
причиною кризи. Як окрему категорію криз значущих стосунків можна
розглядати кризи кохання (нерозділене кохання, втрата кохання,
розчарування в коханні).

O

gdiVI

вважала, що є об’єктивні перешкоди для її кохання (інша наречена), та
раптом виявилось, що її просто не кохають і навіть не хочуть бачити. І
не хто-небудь, а кохана людина. Дівчина пережила справжню життєву кризу,
яка мало не закінчилася для неї драматично.

В автомобільній катастрофі загинув єдиний син батьків. Усі життєві
перспективи, що пов’язані з сином і його майбутньою долею (а це складало
значну частину сенсу буття батьків) враз були знищені. А син до того ж
був дуже талановитим, і на нього очікувало велике майбутнє. Вік батьків
був уже надто великий, щоб мріяти про другу дитину. Взяти дитину на
усиновлення вони також не наважувалися. А отже, власне життя для них
втратило смисл. Зайвим є пояснення, що батьки пережили найстрашнішу з
можливих життєвих криз.

Безумовно, ці випадки потребують психологічної допомоги. Про можливі
методи психотерапії життєвих криз ми поговоримо в наступній главі.

5. Кризи особистісної автономії. Причиною кризи можуть бути обставини,
пов’язані з втратою чи обмеженням особистісної автономії чи свободи:
попадання у фатальну залежність від людей чи обставин, позбавлення волі.
Якщо криза значущих стосунків полягає у втраті значущих міжособистісних
ролей, то криза особистісної автономії (що становить різновид
попередньої) пов’язана з попаданням у нову небажану міжособистісну роль.

Прикладом такої кризи може слугувати життєва історія людини, яку
засудили до ув’язнення за хибним звинуваченням. До останньої хвилини,
коли виголосили вирок, чоловік сподівався на справедливість. І вже після
цього, не вірячі в можливість такого результату, він був впевнений, що
новий розгляд справи по касаційній скарзі адвоката обов’язково виправить
цю помилку. Те, що відбувалось далі, було схоже на тривалий кошмарний
сон довжиною декілька років. Просидівши дві третини строку, людина була
звільнена, бо був затриманий справжній злочинець. Хоч справедливість
зрештою і настала, чоловіка не минула життєва криза, яка наклала
відбиток на все його життя, одним з наслідків чого була зневіра не
тільки в добро і справедливість, а й у себе, в свої сили і можливості.

6. Кризи самореалізації. Життєва криза може настати внаслідок обставин,
пов’язаних з неможливістю нормальної, звичної чи такої, що планується,
самореалізації людини: втрата роботи, значущої соціальної ролі (програш
на виборах, втрата високого соціального статусу і т.п.), вихід на
пенсію, банкрутство, крах життєвих планів, усвідомлення помилковості
життєвого шляху, змушене вигнання (наприклад, внаслідок соціальних
конфліктів). Про деякі з таких криз (екзистенціальні фрустрації
минулого) розповідається далі.

В останній час стає досить актуальною проблема реабілітації постраждалих
від екологічних, техногенних та соціальних катастроф. Це не стосується
не тільки жертв однієї з найстрашніших техногенних катастроф людства —
Чорнобильської, а й проблем біжинців (які стали досить актуальними після
багатьох воєнних та міжнаціональних конфліктів). Вже стала традиційною
міжнародна конференція, присвячена цим проблемам, що відбувається щороку
в Республіці Білорусь. Одна з основних проблем, що піднімається на ній,
— це теоретичні та практичні аспекти кризової психології.

7. Кризи життєвих помилок. Часто кризові явища розвиваються внаслідок
яких-небудь здійснених фатальних вчинків (криза, що переживається
людиною внаслідок скоєної нею зради, злочину, навіть якщо це не
пов’язане з відбуванням покарання), втрата коштовної речі (автомобіль,
будинок, квартира; сюди можна віднести і злигодні внаслідок стихійного
лиха), кризи гріха. Кризи життєвих помилок можуть бути наслідком і
нездійснених вчинків, якщо це мало фатальні наслідки.

Наведену вище класифікацію не слід розглядати як якусь універсальну
типологію. Найголовніший критерій, покладений в основу класифікації, —
це життєві психологічні проблеми як детермінанти життєвої кризи та
дисгармонія зміни життєвих ролей.

Форми переживання людиною життєвих криз

Однією з форм життєвої кризи є екзистенціальна фрустрація, що пов’язана
з втратою смислу життя (Франкл В., 1990). Розуміння часу життя як
цінності в системі особистісних смислів і ціннісних орієнтацій людини
займає центральне місце, а інколи і асоціюється з цінністю самого життя.
Цінність часу залежить від емоційного ставлення до події. Вітинки
діяльності, пов’язані з творчим підйомом, натхненням, (у будь-якій
діяльності, спілкуванні, коханні тощо), завжди переоцінюються нами.
Цінність часу життя на початку життєвого шляху не така, як у його кінці.
Коли людина знає, що приречена, миті життя, що залишилися,
перетворюються у надцінність, що часто стає причиною серйозних
психологічних змін.

Ціннісне ставлення людини до часу може визначатись ступенем
самоактуалізації особистості. Однією з характеристик самоактуалізованої
особистості (за А.Маслоу) є компетентність особистості в часі.
Самореалізована людина більш гармонійно ставиться не тільки до цінності
часу, а й до проблеми життя і смерті. Гармонійність, розвинутість або,
навпаки, ущербність ціннісно-смислового ставлення до життєвого шляху і
особистісного часу говорить про відсутність або наявність серйозних
життєвих проблем: конфліктів, драм, криз, у тому числі вікових.

Якщо ціннісно-часові орієнтації умовно поділити на три групи: цінності
минулого, теперішнього і майбутнього, то і екзистенціальні фрустрації як
порушення ціннісно-смислового ставлення до життя можна також поділити на
три типи за часовою спрямованістю. Відповідно до цього можна і
класифікувати перелічені вище види життєвих криз.

Фрустрації минулого — це розлад часових ретроспектив особистості,
руйнування тих цінностей, що складали смисл життя людини в минулому.
Характерною особливістю такої кризи є те, що зміна життєвих орієнтацій
(як на індивідуальному, так і на соціальному рівні) відбувається вже
після того, як прожито відповідний відтинок історії, котрий належить
тільки до минулого, що створює відчуття втрати смислу прожитого життя.
Прикладом може слугувати так званий «в’єтнамський синдром» учасників
війни США у В’єтнамі. А зараз можна говорити і про «афганський»,
«чеченський» синдроми, що полягають у драматичному переосмислення
минулого воїнами — учасниками бойових подій, якими вони стали внаслідок
політичних інтриг керівників держав.

Відчуття життєвої кризи характерно для нинішнього стану нашого
суспільства, особливо для людей старшого покоління. Крах монополії
комуністичної ідеології, безперспективність шляху розвитку казарменого
соціалізму, руйнування колишніх ідеалів нерідко створює відчуття даремно
прожитого життя.

Фрустрація минулого не обов’язково виникає внаслідок знецінення минулої
діяльності. Будь-який поворотний момент у розвитку суспільства
призводить до того, що діячі старшого покоління (особливо ті, що внесли
значний вклад на попередніх етапах), відчувають себе відсталими від
епохи, застарілими. Після революційних відкриттів у фізиці на початку ХХ
століття один із творців класичної електродинаміки Г.А.Лоренц,
перебуваючись у зеніті своєї слави, казав: «Я загубив упевненість, що
наукова робота вела до об’єктивної істини, і я не знаю, навіщо жив;
жалкую тільки, що не помер п’ять років тому, коли мені ще все уявлялося
ясним» (Иоффе А.Ф., 1962, с. 58).

Фрустрації теперішнього — це руйнування зв’язку між часовими
ретроспективами і перспективами. Як правило, такий стан пов’язаний з
переживанням поточної життєвої кризи, що супроводжується відчуттям
безвихідності становища. Воно може бути викликано різними причинами:
війна, катастрофа, нерозділене кохання, зрада, наклеп, позбавлення волі
і т.д. Такі ситуації не обов’язково перекреслюють життя людини, а часто
лише змушують переносити реалізацію життєвих планів і завдань із
теперішнього в невизначене майбутнє. Проте, невміння знайти вихід,
неможливість через депресію, що виникла, пережити ситуацію, часто
призводять навіть до суїцидних спроб.

Фрустрації майбутнього — це руйнування часових перспектив людини
внаслідок втрати можливості реалізувати намічені життєві плани. Це,
мабуть, найсерйозніші випадки екзистенціальної фрустрації. Критична
ситуація може скластися у зв’язку з втратою здоров’я, близьких чи
відкриттям не відомих раніше життєвих обставин. Вийти з кризи можна,
наприклад, у тому випадку, якщо знайти, заради чого чи заради кого варто
продовжувати жити (смисл життя).

З точки зору характеру зміни ролей і часової орієнтації особистості
кризи можна поділити на три типи: а) кризи з орієнтацією в майбутнє; б)
кризи з орієнтацією в минуле; в) кризи без чітко вираженої часової
орієнтації.

Кризи з орієнтацією в майбутнє — це кризи з бажаною зміною психологічних
ролей, коли людина хоче прийняти нову роль і позбутися старої. Добрим
прикладом можуть слугувати вікові кризи, коли стара роль уже відживає,
але прийняття нової ускладнено: так, підліток будь що прагне взяти на
себе роль «дорослого», але це не виходить через неможливість засвоїти
реально цю надто складну роль чи внаслідок небажання дорослих рахуватися
з новою потенційною роллю. До цього типу можна віднести і кризи
особистісної автономії, коли людина хоче, але не може позбутися ролі
«в’язня», залежності від когось чи чогось, а також деякі кризи значущих
стосунків (вимушена розлука), самореалізації (втрата роботи) та інші.
Для таких криз є характерним самовідчуття, відображене в словах:
«Скоріше б усе це закінчилося!»

Кризи з орієнтацією в минуле — це кризи з небажаною зміною психологічних
ролей, коли людина не хоче (чи хоче, але не може це зробити безболісно)
приймати нову роль і розлучитися зі старою. Прикладом можуть бути кризи
здоров’я і термінальні кризи, коли людина не може змиритися з новою для
себе роллю (інваліда, тяжкохворої чи невиліковно хворої людини), і це
буде причиною важкої кризи. До цього типу можна віднести і деякі кризи
значущих стосунків (смерть близької людини, втрата любові),
самореалізації (вихід на пенсію) та інші. Для таких криз є характерним
самовідчуття, відображене в словах: «Як добре було перед тим!».

Часове трактування життєвої кризи говорить про те, що проблема часу,
зокрема часу життя людини, є ключовою серед життєвих проблем людини. А
отже оволодіння часом дає можливості для продуктивного розв’язання
життєвих криз, які образно можна назвати збуреннями на життєвому шляху
людини. Психологічна роль за самою своєю природою містить часовий
компонент, адже роль передбачає виконання, тобто розгортання в часі
системи дій та вчинків. Тому роль можна вважати засобом кризової
психотерапії, про що мова піде в наступній главі.

Література:

Барц Э. Игра в глубокое: Введение в юнгианскую психодраму: Пер. с нем.-
М., 1997.

Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих
взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой
судьбы: Пер. с англ. — М., 1988.

Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. — М., 1989.

Васьковская С. В., Горностай П. П. Психологическое консультирование:
Ситуационные задачи. — К., 1996.

Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического
консультирования: Проблемный подход. — К., 1995.

Гройсман А. Л. Проблемы ролевой психотерапии // Психологические
механизмы регуляции социального поведения. — М., 1979.

Иоффе А. Ф. Встречи с физиками. — М., 1962.

Киппер Д. Клинические ролевые игры и психодрама: Пер. с англ. — М.,
1993.

Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я.Л.
Морено: Пер. с нем. — М., 1994.

Максимов М. Как преодолевать кризисы // Физкультура и спорт. — 1986. — N
10-12.

Морено Дж. Театр спонтанности: Пер с англ. — Красноярск, 1993.

Психодрама: вдохновение и техника / Под ред. П.Холмса, М.Карп.: Пер. с
англ. — М., 1997.

Титаренко Т. М. Жизненный мир личности: этапы становления // Философ. и
социол. мысль. — 1991. -N 1.

Тойч Дж. М, Тойч Ч. К. Второе рождение, или Искусство познать и изменить
себя: Пер. с англ. — М.; Лос-Анжелес, 1995.

Толстых А. В. Возрасты жизни. — М., 1988.

Франкл В. Человек в поисках смысла: Пер. с англ., нем. — М., 1990.

Шибутани Т. Социальная психология: Пер. с англ. — М., 1969.

Шутценбергер А. А. Тяжелобольной пациент (15-летний опыт применения
психодрамы для лечения рака) // Вопр. психологии. — 1990. — № 5.

Sheehy G. Passages: Predicatable crisises of adult life. — New York,
1977.

Похожие записи